Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Нарис історії досліджень болотної і водної флори та рослинності Закарпаття

У науковій літературі закріпилася уява про архаїчність і одноманість водної і прибережно-водної флори і рослинності. Завдяки бідності видового складу, подібності ареалів видів, спрощеності ценотичної структури, незначної участі у загальній структурі рослинного покриву, цей тип рослинності до цього часу порівняно мало привертав увагу дослідників не тільки в Україні, але й у Європі загалом. Свідченням цього є мала кількість відомостей про флористичний склад і синтаксономічну структу водної флори і рослинності окремих регіонів, особливо гірських, і Закарпаття зокрема.

Пожвавлення інтересу до вивчення гідро- і гігрофільної флори і рослинності відмічається з кінця ХХ століття і пов'язано, по-перше, з деструкцією природних водойм і заплавних комплексів у цілому, зумовлених порушенням гідрологічного режиму окремих ландшафтів і забрудненням водного середовища, що спровокувало дефіцит водних ресурсів, а по-друге - усвідомленням важливої ролі водних і екологічно близьких до них екосистем у підтриманні і відновленні гідрологічного балансу басейнів великих рік Європи. Необхідність таких досліджень була спричинена й проблемою збереження середовища життя водоплавних птахів, що була зафіксована Рамсарською конвенцією 1972 р. Однак, незважаючи на зростання уваги до вивчення водної флори і рослинності, до кінця 80-х років минулого століття вагомих узагальнень, які дали б можливість покласти гідроботаніку поруч з такими розвиненими напрямами як болотознавство, лісознавство та луківництво, не було. Ситуація почала змінюватися лише наприкінці 80-х років й це позначилося, зокрема, виходом у світ монографічної обробки Д.В. Дубини і Ю. Р. Шеляга-Сосонка (1989), присвяченої закономірностям структурно-функціональної організації та багатовекторному аналізу рослинності плавнів Причорномор'я.

Посилення інтересу до водної флори і рослинності на теренах України частково можна пов'язати з виходом у світ монографії «Макрофиты - индикаторы изменений природной среды» (1993), створеної міжнародним колективом європейських дослідників разом з українськими гідроботаніками, а також новіших публікацій. Вже нині у відділі геоботаніки Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України сформована школа української гідроботаніки, основними напрямами досліджень якої є синтаксономія і синфітосозологія.

Серед наукових установ, де активно розвивається гідроботаніка, особлива роль належить Інституту біології внутрішніх вод ім. І. Д. Папаніна РАН. У працях його провідних співробітників (А. І. Кузьмічов, А. М. Краснова та ін.) особлива увага була акцентована на розвитку методології порівняльної флористики, вивченні динаміки, генезису та еволюції гідрофільного компонента рослинного покриву.

На противагу ситуації з вивченням водної рослинності, в українському болотознавстві до кінця 80-х років минулого століття був сформований колектив інтелектуальної ботанічної еліти, науковий доробок якої позначився низкою узагальнюючих монографій, присвячених стратиграфії, класифікації рослинності, вивченню змін рослинності боліт під впливом меліорації та інших чинників, а також їх охороні. Науковими центрами, де активно провадили дослідження боліт, були Харків і Київ. У Харкові такі дослідження очолював Є М. Лавренко, а в Києві – Д. К. Зеров. Активні дослідження боліт України у минулому столітті були зумовлені потребами народного господарства, тому що для торфодобування були необхідні відомості про розташування боліт, будову і властивості їхніх торфів. Найважливішими працями першої половини ХХ століття були монографії Д. К. Зерова У другій половині минулого століття історія болотознавства збагатилася низкою узагальнюючих праць, де детально висвітлено історію досліджень боліт України до кінця 60-х років, розроблено класифікацію боліт за екологічними і флористичними особливостями рослинних угруповань та за їх генезисом, дано характеристику класів і груп формацій у структурі рослинного покриву боліт України. Окремі праці були присвячені питанням сучасного стану та шляхів використання боліт у народному господарстві у різних регіонах України ( Є. М. Брадіс та ін. У болотознавчих працях минулого століття майже обов'язковими були розділи, присвячені стратиграфії боліт і класифіікації торфів Є. М. Брадіс та ін. звертали увагу на те, що у зв'язку з інтенсивним осушенням боліт, кількість боліт з природною рослинністю зменшується і тому вони потребують охорони.

Найвагоміший внесок у розвиток українського болотознавства у ХХ ст.зробила Є. М. Брадіс. Основними напрямками її досліджень були геоботаніка, систематика, флористика, охорона рослинного світу. Вона послідовно розвивала думку про самостійність болотної рослинності, поділила болотні фітоценози за екологічним типом покладу на п'ять підтипів (евтрофний, мезотрофний, оліготрофний, регресивно-оліготрофний (дистрофний) та комплексний): Є. М. Брадіс разом з її учнями розробила торфово-болотне районування України, де торфово-болотні області поділені на райони і дано детальну характеристику рослинності кожного з них. Важливе значення й до нині має аналіз розподілу рослин боліт за групами трофності. Вона одна з перших звернула увагу на необхідність охорони боліт, склала попередній список таких боліт, а наприкінці 60-х років очолила роботу міжнародної групи «Телма» в Україні, присвячену охороні боліт.

І. М. Григора розвивав новий напрямок у фітоценології – лісове болотознавство. Він вперше виділив стадії і фази розвитку лісових боліт, обґрунтував роль морфотектогенезу в процесах, що передували болотоутворенню, розробив класифікацію лісо-болотної рослинності та її змін і вперше виділив прогнозні зміни.

Широкомасштабна меліорація боліт на Україні викликала зменшення їх площ, скорочення ареалів багатьох видів флори, інсулярізацію і фрагментацію болотної рослинності, що спричинило необхідність вивчення характеру сукцесійних змін і наукового обґрунтування її охорони. Такі дослідження були виконані Л. С. Балашевим та ін. і С. Ю. Поповичом. Л. С. Балашев та ін. виявили основні напрямки змін рослинності боліт та їх специфіку у різних торф'яно-болотних областях України, представили карти поширення рідкісних і зникаючих болотних видів. Вони зробили висновки, що внаслідок меліорації болота стали зникаючим типом рослинності на Україні, а деякі їх фтоценози вже зникли. Виключно важливий акцент зроблено на тому, що охороною необхідно забезпечувати не лише ті болота, що є цінними ботанічними і ландшафтними об'єктами, але й ті, що є важливими з точку зору гідрології, зоології і ресурсознавства. На думку авторів, загальна площа боліт, які необхідно зберегти в неосушеному стані, повинна становити 18-20 % площі боліт країни.

Важливими з точки зору охорони боліт Українського Полісся є праці Т. Л. Андрієнко та Ю. Р. Шеляга-Сосонка, С. Ю. Поповича, а також нещодавно опублікована колективна монографія Т. Л. Андрієнко та ін., де наведено фітосозологічну оцінку наявних природно-заповідних територій і у тому числі заповідних болотних масивів. Вперше опубліковано продромус рослинності боліт та інших типів рослинності Українського Полісся за принципами флористичної класифікації. Охорона боліт розглядається у контексті побудови екомережі регіону.

На території Українських Карпат флора та рослинність боліт і водойм вивчені недостатньо, і перші відомості про них містяться у працях, присвячених загальній характеристиці рослинного покриву регіону. На території Закарпаття, де протягом одного століття змінилося декілька політичних режимів, рослинний покрив вивчали австро-угорські, чехословацькі, угорські і українські дослідники. Загальний огляд літератури австро-угорського і чехословацького періодів ботанічних досліджень висвітлений у праці В. В. Крічфалушія, який вказував, що початок вивчення рослинного покриву Закарпаття пов'язаний з іменами P. Kitaibel і F. Waldstein. Починаючи з 1796 року вони здійснили серію експедицій у різні регіони Закарпаття і описали понад 1000 видів рослин. Їх послідовниками були L. Vagner, B.Müller, H. Zapalowicz, F. Pax та інші австро-угорські, чехословацькі та угорські ботаніки, основна увага яких була зосереджена на інвентаризації флори регіону. Серед них особливий внесок у розвиток ботанічних досліджень зробили чехословацькі ботаніки, які працювали на цій території у період 1918-1938 рр. Найважливішими роботами того періоду є серія флористичних робіт К. Dоmin (1929-1931рр), у яких основна увага приділена флорі високогір'я та колективна праця F. Polivka та ін. (1928) і деякі інші праці. Ми зупинимося лише на тих публікаціях, де міститься цінна з нашої точки зору інформація про об'єкт наших досліджень.

L. Vagner провів флористичні та фенологічні дослідження на території сучасних Хустського, Тячівського і Рахівського районів Закарпаття. Його знахідки мезо- та оліготрофних видів на околицях міст Хуст і Тячів свідчать про наявність сфагнових боліт від передгір'я до високогір'я Закарпаття. У гербарних колекціях автора наявний Trichophorum caespitosum (L.) Hartm. з передгір'я (околиці м. Хуст), а в анотованому конспекті флори теж з передгір'я вказується дуже рідкісний вид водойм України Batrachium fluitans (Lam.) Wimmer. Наявність згаданих видів на території Закарпаття не була пітверджена гербарними зразаками після L. Vagner.

У працях закарпатського ботаніка А. Маргіттая вказується місцезнаходження видів гідро- та гігрофітів і коротка характеристика їх місцезростань. Основні гербарні збори автора зберігаються у Природничому музеї Будапешту (BP) а у його праці 1933 р. є відомості про видовий склад роду Potamogeton,. який включав 5 видів. Важливо, що тут був зафіксований рідкісний нині вид Р. acutifolius Link, а також інші види (Beckmania eruciformis (L.) Host (околиці с. Дийдова, Берегівський р-н), Ludwigia palustris (L.) Elliot, (околиці м. Чоп) Scirpus supinus L. (околиці м. Берегово)). Лише останній згаданий вид нам вдалося виявити на досліджуваній території після А. Маргіттая. У праці цього автора 1911 р. зафіксовані такі рідкісні види водойм і боліт як Typha schuttleworthii Koch et Sond. (околиці с. Синяк Мукачівський р-н), Carex davalliana Smith (там же), Ceratophyllum submersum L. (пониззя Латориці, Ужгородський р-н ). А. Маргіттай наводив важливі відомості про наявність у високогірному озері Герешаска (Свидовецький хребет) дуже рідкісних для Українських Карпат видів – Potamogeton alpinus Balb. і Sparganium angustifolium Michx.

R. Soό присвятив свої праці, зокрема, географічному аналізу видів роду Potamogeton і внутрішньовидовій мінливості його представників на території Угорщини і суміжних країн. Для досліджуваної нами території автор наводив такі рідкісні види як Potamogeton alpinus, P. acutifolius i P. trichoides.

А. Boros досліджував флористичний склад сфагнових боліт північно-східної частини рівнини Альфельд (Середньодунайська низовина), серед яких був і болотний комплекс Чорний мочар, на той час найбільший за площею на території Закарпатської низовини. До конспекту флори увійшло 19 видів, які після осушення болота зникли з низовини (Potentilla palustris (L.) Scop., Utricularia bremii Heer, Carex limosa L., С. diandra Schrank, Ludwigia palustris (L.) Elliott, Calla palustris L., Buschia lateriflora (DC.) Ovcz. та ін.). Саме у праці А. Boros містяться найповніші відомості про рослинний покрив Чорного мочара.

T. Simon досліджував монтанний елемент флори і рослинності північно-східної частини рівнини Альфельд й зробив її фітоценологічний аналіз. Ця праця дає уяву про видове різноманіття флори боліт і заболочених лісів та їх ценотичну структуру. Автор зробив важливий висновок про те, що, у північно-східній частині Великої Угорської рівнини трапляються березово-сфагнові, вербові, пухівково-сфагнові та осоково-сфагнові болотні комплекси, площі і кількість яких, невпинно зменшуються. На них знайшли оселище монтанні види, які, на думку автора, або потрапили сюди з гір, або є реліктами суміжних з льодовиковою епохою часів. Відомості T. Simon дають можливість уявити масштаби трансформації природного рослинного покриву регіону лише за пів-століття.

Серед робіт фітоценологічного напрямку особливою цінною є праця H. Laslo, присвячена дослідженню сфагнових боліт Угорщини, до якої у той час належало Закарпаття. Автор вказав на поширення сфагнових боліт гірської і рівнинної частин Закарпаття, дав характеристику їх рослинного покриву і відзначив, що вони утворилися переважно у льодовикових карах і в процесі заростання гірських озер льодовикового походження.

У першій половині минулого століття була сформована когорта дослідників-болотознавців, які вивчали не лише рослинний покрив боліт, але й, використовуючи метод спорово-пилкового аналізу, зробили спробу з'ясувати хід змін клімату, а відповідно й історію розвитку рослинного покриву Карпат у різні геологічні епохи. Серед них S. Tolpa, W. Swederski, B. Szafran, Г. В. Козій.

У радянський період розвитку ботанічних досліджень на Закарпатті відомості про флору регіону були включені до флористичних зведень «Флора СССР (1934-1964)», «Флора УРСР (1936-1965)», «Флора Европейской части СССР» (1974-1995), «Визначник рослин України» (1950, 1964, 1987), «Визначник рослин Українських Карпат (1977)». Відповідно відомості про рослинність боліт містяться у вже цитованих монографіях Є М. Брадіс, Г. Ф. Бачуриної, Є М. Брадіс та ін., К. А. Малиновського, та деяких інших працях.

Єдине до цього часу узагальнення, присвячене флорі мохів Українських Карпат, належить Д. К. Зерову і Л. Я Партиці. ).

У 2000 р. було започатковано видання багатотомника «Екофлора України», в якому містяться вичерпні відомості про екологію, географію, фітоценотичну приуроченість та інші характеристики видів з території країни.

Цінною працею першої половини минулого століття була монографія М. Г. Попова, у якій автор дав не лише опис рослинності різних формацій, але й порівняв її з рослинністю інших гір Євразії, зробиши спробу пояснити причини відмінностей чи наявність спільних рис у їхньому рослинному покриві. М. Г. Попов зробив важливі узагальнення про генезис флори Карпат, приділивши особливу увагу флорі і рослинності Закарпаття.

У колективній монографії Є. М. Брадіс та ін., присвяченій характеристиці різних типів рослинності регіону, болотній і водній рослинності приділено порівняно мало уваги.

Перше найповніше до цього часу флористичне регіональне зведення належить С. С. Фодору.

Окремо зупинимося на історії досліджень флори і рослинності боліт і водойм у другій половині минулого століття. Геоботанічні дослідження болотного типу рослинності Закарпаття були частково здійснені Є. М. Брадіс і Т. Л. Андрієнко, а згодом С. Ю. Поповичем. Найбільш узагальнюючою працею того періоду є стаття Є. М. Брадіс. Проте у ній охоплено не усі флористичні райони і лише частково висвітлено різноманітність боліт. Найповніше були охарактеризовані болота Чорногори і Свидівця, тоді як болота низовини, передгір'я і Східних Бескидів у працях згаданих дослідників майже не згадуються.

Серед важливих повідомлень стосовно боліт слід відзначити працю В. І. Комендара і С. С. Фодора про вересово-сфагнове болото Багно на Вулканічному хребті. Детальна характеристика ценотичної структури цього болота дозволила з'ясувати характер сукцесійних змін рослинності цього унікального болотного масиву в Українських Карпатах.

Особливий внесок у вивчення боліт Українських Карпат зробила Т. Л. Андрієнко. У її працях, разом з співавторами, містяться цінні відомості про ценотичну структуру висячих боліт Українських Карпат, а також про оліготрофні болота. Андрієнко та ін. вивчали болота Горган, Чорногори, Вулканічних Карпат, розробили їх класифікацію залежно від шляхів утворення, провели синфітосозологічний аналіз рослинності боліт України. За пропозицією Т. Л. Андрієнко у 80-х роках з метою збереження евтрофних високотравних боліт на Закарпатській низовині був створений перший гідрологічний заказник «Товар» (150 га) з

Фрагментарні відомості про водну флору і рослинність Закарпаття з середини минулого століття містяться лише у декількох публікаціях С. С. Фодора і В. І. Комендара. Їх цінність полягає в тому, що автори вказують на місцезнаходження і дають ценотичну характеристику особливо рідкісних нині угруповань з участю Marsilea quadrifolia L. і Nymphoides peltata (S.G.Gmel.) O. Kuntze.

Одним з найважливіших напрямків наших досліджень є класифікація рослинності, тому окремо зупинимося на історії розвитку синтаксономії рослинності Українських Карпатах, зокрема, Закарпаття. Класифікація рослинності боліт, водойм і екологічно споріднених з ними екосистем були започатковані на домінантному принципі. Схема класифікації рослинності болотної і водної рослинності була узагальнена у продромусі рослинності України Ю. Р. Шелягом-Сосонком та ін. у 1999 році. Лише у 90-х роках в Україні було розпочато дослідження рослинного покриву за принципами флористичної класифікації.

У більшості країн Карпатського регіону продромуси рослинності були розроблені до кінця минулого - початку теперішнього століть. У Польщі такі дослідження алежать W. Matusczkiewitcz, у Чехії і Словаччині - J. Moravec, який дав також фітосозологічну оцінку кожного синтаксону, а в Румунії вони узагальнені V. Sanda та ін.

Ще у першій половині минулого століття методи еколого-флористичної класифікації рослинності Українських Карпат застосовували М. Маloch, M. Deyl, W. Swederski і B. Safran, B. Pawlowski і J. Walas.

Серед перших дослідників рослинності Українських Карпат був M. Deyl, який для класифікації рослинності використав екологічні, флористичні і домінантні ознаки угруповань. М. А. Голубець і К.А. Малиновський зробили спробу об'єднати підходи флористичної і домінантної класифікацій. Корінний рослинний покрив був покладений в основу класифікації, а природно-антропогенні фітоценози були об'єднані і підпорядковані корінним. Тому і природні, і похідні асоціації об'єднувалися в єдиний флористичний комплекс, який на думку К. А. Малиновського і В. В. Крічфалушія наближався до асоціації флористичної класифікації.

Стан вивченості рослинності окремих рослинних поясів і флористичних районів Українських Карпат різний. Найбільш дослідженою до цього часу є рослинність високогір'я Українських Карпат та окремих природо-заповідних об'єктів. Разом з тим порівняно найбільше уваги приділялося саме Чорногірському масиву - найвищому в Українських Карпатах.

На початку 90-х років минулого століття було опубліковано декілька праць, присвячених дослідженню рослинності цього регіону за принципами флористичної класифікації. Пізніше вони були узагальнені К. А. Малиновським і В. В. Крічфалушієм у монографії, яка стала найповнішим фітоценологічним зведенням для регіону.

Синтаксономія вищої водної рослинності України висвітлена у монографії Д. В. Дубини. У ній містяться відомості лише про окремі асоціації з території Закарпаття.

З другої половини минулого століття значна увага приділялася питанням охорони природи Українських Карпат. Перший етап розвитку цього напрямку - складання списків рідкісних і зникаючих видів, серед яких найповніше узагальнення належить К. А. Малиновському та ін., другий – це інвентаризація рідкісних угруповань, розробка синсозологічних категорій угруповань

Особливої уваги заслуговує науковий доробок В. В. Крічфалушія, який проводив дослідження на території Закарпаття. Його праці присвячені аналізу раритетного генофонду і ценофонду, а також характеристиці особливо цінних, завдяки збереженості рослинного покриву, територій. В.В. Крічфалушій та ін. до «Червоного списку Закарпаття» включили близько 140 видів рослин, що приурочені до водних і перезволожених екотопів, а також 10 угруповань боліт і холодних джерел: дві асоціації класу Phragmito-Magno-Caricetea, по чотири асоціації з класів Montio-Cardaminetea I Scheuchcerio-Caricetea fuscae.



Використана література: Фельбаба-Клушина Л.М. Рослинний покрив боліт і водойм верхів’я басейну р. Тиса (Українські Карпати) та флювіальна концепція його охорони




Реферат на тему: Нарис історії досліджень болотної і водної флори та рослинності Закарпаття


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.