Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Модрина (Larix Mill.) (реферат)

Дуже цінна для гірського лісництва лісоутворююча деревна порода. В Західній і Середній Європі природно росте модрина європейська, сучасний диз'юнктивний ареал якої обмежений гірськими районами Альп і Карпат. Її природні місцезростання в межах альпійської і карпатської областей мають здебільшого острівний характер. У зв'язку з поширенням в роз'єднаних територіально різноманітних гірських лісорослинних умовах модрина європейська як вид об'єднує різні екотипи і форми, які відрізняються відносно широким діапазоном мінливості морфологічних ознак, біологічних особливостей, лісівничих і господарських властивостей.

В Українських Карпатах модрина зустрічається рідко невеликими острівними ділянками, а також окремими групами і поодинокими деревами, морфологічні ознаки яких не співпадають з типовою європейською модриною, хоча й узгоджуються з окремими її формами. Походження і систематична приналежність модрини недостатньо вивчені. За літературними даними, зокрема за результатами дослідження одного з найцінніших природних осередків модрини в урочищі Кедрин Усть-Чорнянського лісокомбінату, аборигенною для Українських Карпат вважається не типова європейська, а дикоростуча в Бескидах, верхів'ях Вісли й деяких низинних районах Польщі модрина польська — L. polonica Racib. (Г. В. Козій, 1951). Від типової модрини європейської вона відрізняється в основному дрібнішими шишками і особливостями будови лусок.

Шишки модрини європейської 20—40 мм завдовжки, яйцевидно-конічні або довгасто-яйцевидні, з 45—75 насінними лусками, що утворюють 6—8 рядів. За величиною шишок розрізняють форму дрібношишкову (в середньому 20 мм завдовжки), звичайну (24 мм) і великошишкову (27 мм). Насінні луски слабо опуклі назовні, на спинці з поздовжніми смугами, з цільним хвилястим назовні вузько відігнутим краєм, голі або з рідким опушенням. Покривні луски овальні, з довгим вістрям, що виступає назовні.

Шишки модрини польської 15—25 мм завдовжки, яйцевидні або майже кулясті, з 30—45 насінними лусками, розміщеними в 4—5 рядів. Насінні луски голі, на спинці більш опуклі і щільніше притиснуті одна до одної, з відносно товстим краєм, мисковидно-ввігнутим до середини шишки. Покривні луски з-під насінних майже непомітні.

Деякі систематики вважають модрину польську географічним екотипом і навіть синонімом модрини європейської. За літературними даними, польська модрина має певні переваги перед європейською, зокрема більшу стійкість до весняних приморозків і до захворювання раком (Peziza Wilkommii). І все ж, питання про повсюдне поширення і лісівничі переваги модрини польської в Українських Карпатах остаточно не вирішене і вимагає дальших експериментальних досліджень. Вивчення старих дерев модрини в природних горганських лісах дозволяє віднести їх до звичайної форми карпатського екотипу модрини європейської (L. еиrораeа Carpatica (Dotn.)),

В Українських Карпатах модрина досягає 50 м. у висоту. Утворює міцний, добре очищений від сучків, часом шаблевидно зігнутий в нижній відземковій частині стовбур, який з віком покривається товстою, лускатою, жовто-бурою, глибоко-тріщинуватою корою. Кора модрини містить до 9—10% дубильних речовин. Крона ажурна, в молодому віці вузькоконусовидна, з віком високо піднята, ширококонусовидна. Галуження неправильне, кільчасте. Скелетні гілки крони звичайно з підігнутими кінцями, дрібні гілки повислі. Пагони світлі, жовтувато-бурі. Бруньки дрібні, верхівкові кулястовидні, бічні напівкулястовидні, голі. Хвоя ніжна, м'яка, завдовжки 1—3 см, ясно-зелена або сизувата, на укорочених пагонах зібрана пучками по 20—40 (65), на видовжених — поодинока. Восени хвоя жовтіє і опадає; навесні з'являється відносно рано: у передгір'ї в березні—квітні, в горах — наприкінці квітня — на початку травня.

Модрина — порода однодомна з роздільностатевими квітками. Віку змужнілості досягає на просторі в 10—20, у лісостанах в 20—30 років. Рясне плодоношення повторюється через 3—5, а в горах через 6—10 років. Цвіте одночасно з розпусканням хвої, чоловічі колоски кулясті або овальні, жовті, 5—10 мм завдовжки, зосереджені на безлистих коротких пагонах; тичинки несуть по два пилкових мішки, що розтріскуються в поздовжньому напрямку. Пилок не має повітряних мішків, що обмежує його поширення і є однією з причин властивої для модрини партеноспермії. Тому для кращого перехресного запилення насінники модрини залишають групами по 3—6 дерев, а для збирання насіння підбирають дерева, які ростуть не поодиноко, а групами. Жіночі колоски яйцевидні, з сильно розвиненими довгими відростками покривних лусок, переважно червоні, рідше зелені або білі; розміщуються на коротких, покритих листям пагонах. Добрі наслідки дає штучне запилення, яке збільшує схожість насіння (й. Кантор, 1961). Після запилення насінні луски поступово переростають покривні, які в стиглих шишках виступають лише вузькими відростками. Шишки дозрівають у жовтні—листопаді в рік цвітіння, досягають 25—40 мм завдовжки, в міру дозрівання буріють, мають по 6—8 рядків лусок.

Розкривання шишок і літ насіння відбувається на весні наступного після цвітіння року. Шишки з невеликою кількістю невисипаного насіння залишаються на дереві по кілька років, при цьому їх нерідко пронизують пагони. Через великий вміст в них смоли термічні способи добування насіння в шишкосушарнях неприйнятні; його добувають звичайно шляхом перетирання шишок. Насінини світло-коричневі, яйцевидні, тригранні, 3—4 мм завдовжки, вага тисячі насінин 5—8 г, в одному кілограмі їх 125—170 тис. При перетиранні 10 кг шишок виходить 600—800 г насіння. Схожість свіжозібраного насіння може досягати 60%, але звичайно коливається від 2 до 40%, зберігається 3—4 роки. При проростанні розвивається 5—7 тригранних сім'ядолей, а пізніше первинна хвоя. На першому році життя частина первинної хвої зберігається.

Рис.1 Високопродуктивне насадження модрини в урочищі Буркут

Коренева система модрини пластична. В молодому віці вона шаровидна, на легких за механічним складом і нормально зволожених грунтах добре розвивається стрижневий міцний корінь, на важких, надмірно зволожених, і на піщаних сухих грунтах формується поверхнева, але потужна коренева система, окремі бічні корені якої досягають декількох метрів у довжину і мають систему якорних коренів. На молодих кореневих розгалуженнях утворюється ектотрофна мікориза. Коренева система забезпечує хорошу вітростійкість модрини. Введення її як домішки в карпатські ялинники — один з важливих заходів, спрямованих на підвищення вітростійкості і продуктивності насаджень.

Деревина ядрова, з жовтуватою заболонню і червонуватим ядром, з добре помітними границями між пізніми і ранніми річними приростами, з численними смоляними ходами. За фізико-механічними властивостями деревина модрини з усіх наших хвойних порід найбільш цінна. За міцністю, пружністю і стійкістю в спорудах вона майже не поступається перед деревиною дуба і ясеня. Особливою витривалістю відзначається деревина модрини у підводних спорудах.

Європейській модрині властива широка внутрівидова мінливість, про що свідчить наявність численних її морфологічних, географічних та інших форм. Серед морфологічних розрізняють форми за характером росту, формою крони, забарвленням хвої і жіночих колосків, формою насіннєвих лусок, величиною тичинок, окраскою деревини тощо. За характером росту відомі форми рівновершинна з прямим стовбуром, колоновидною кроною і висхідними гілками; плакуча або повисла з пониклими гілками і нерідко з багатовершинним стовбуром; багатостовбурна з вузькими кронами на окремих стовбурах. За будовою крони виділяється: конусовидна гостровершинна властива гірським деревам, і овальна закруглена з правильно висхідними, на кінцях серповидно відігнутими гілками, що найчастіше зустрічається на рівнині і в передгір'ях. За забарвленням хвої зустрічаються форми з зеленими або сизуватими хвоїннами. За забарвленням жіночих колосків розрізняють зеленоквіткову, рожевоквіткову, пурпурноквіткову, зеленувато-білоквіткову і сірчано-жовтоквіткову форми. За окраскою запліднених молодих жіночих шишок, як і більшість наших хвойних лісоутворювачів, розрізняють модрину червоноплідну і зеленоплідну, причому в останньої відзначено кращий ріст і більшу продуктивність. За формою шишкових лусок відомі дві форми: типова з лусками заокругленими або виїмчастими і тупа з лусками прямо зрізаними. За величиною шишок розрізняють дрібношишкову з шишками до 25 мм завдовжки і великошишкову, довжина шишок якої досягає 40 мм. За окраскою і якістю деревини розрізняють модрину червоноядрову з міцною ядровою деревиною і вузькою заболонню і жовту з менш цінною деревиною, рожевувато-жовтим ядром і широкою заболонню. Червоноядрова модрина відрізняється від жовто-ядрової меншим розвитком вовчків, чистими стовбурами, кращим ростом у висоту, але повільнішим у товщину, завдяки чому її кора менше розтріскується.

Рис.2. Модрина європейська з вузькопірамідальною кроною.

За фенологією, зокрема за початком розпускання і строками цвітіння, зустрічаються рання і пізня форми.

За географічним поширенням у лісівничій літературі виділена модрина альпійська (Larix europaea аїріса (Sim.) і карпатська (L. е. carpatica Dom.), а серед них і більш дрібні їх кліматипи, зокрема в Карпатах — модрина європейська, судетська, татранська, румунська.

При штучному вирощуванні П. Свобода радить також виділяти і враховувати грунтові екотипи, наприклад, модрину з вапнякових і з безвапнякових грунтів.

Для практичної оцінки і використання тих чи інших форм потрібні регіональні дослідження, особливо ж виявлення кореляційних зв'язків між морфологічними ознаками і біоекологічними та ростовими особливостями.

Рис.3. Вузькоколоновидна форма модрини європейської

Сучасний ареал європейської модрини обмежений альпійськими і карпатськими горами, де вона підіймається до висоти 2400 м над рівнем моря і сягає разом з сосною кедровою європейською верхньої межі лісу. Природний ареал модрини європейської має виразний диз'юнктивний характер. Навіть в межах окремих районів не утворює чистих насаджень, а тим більше — суцільної смуги на великих площах, а звичайно представлена острівками чи вкрапленнями у лісостанах основних лісоутворювачів, причому займає непридатні для заселення останніми місцеположення. В Українських Карпатах острівки модрини європейської відомі в урочищі Кедрин Усть-Чорнянського лісокомбінату на висоті 1086—1243 м, в долині Купинця на висоті 1064— 1442 м, на схилі гори Великий Верх біля Волівця на висоті 760 м над рівнем моря. В урочищі Буркут, на окраїні Рахова, на висоті 490 м над рівнем моря збереглося високопродуктивне насадження модрини, окремі дерева якого перевищують 50 м. Насадженню близько 130 років, площа ділянки 3 га, середня висота 56,2 м, середній діаметр 56 см. Унікальне насадження модрини віком близько 100 років збереглося також в урочищі Манява-скит Солотвинського лісництва того ж лісокомбінату на стрімкому схилі північно-західної експозиції на висоті 540—600 м над рівнем моря. Окремі дерева модрини досягають тут у висоту 30 м і в товщину 50 см. Модрина добре відновлюється природно. Від материнського деревостану, що зберігся майже на одному гектарі, прекрасно відновилось близько 9 га молодняка, який відзначається стійкістю й інтенсивним ростом (П. А. Трибун, 1966). Невеликі вкраплення модрини штучного походження є в лісах Рахівського, Ясінянського, Ворохтянського, Делятинського, Надвірнянського та деяких інших лісокомбінатів. Домішка модрини в культурах зустрічається на висоті 1250 м над рівнем моря (С. А. Генсірук, 1964). Дрібні острівки і невеликі природні групи модрини європейської збереглися в Горганах на висоті 1150—1400 м над рівнем моря. Вони переважно віддалені від доріг і, як правило, пов'язані з глибисто-кам'янистими або щебенистими грунтами схилів південно-західної або західної експозицій. В острівках, або групах нараховується до 25 дерев, які різні за віком, але звичайно не перевищують ста років. Повнота деревостанів у групах модрини не більша 0,4. Довкола груп та й у самих групах часто зустрічається вітровальна ялина, а нерідко й модрина. Такі острівки і групи модрини знайдені в кварталах 1 та 46 на Тавпіширці в Бистрицькому лісництві Надвірнянського лісокомбінату, на горі Середня, в кварталі 37 Міланського лісництва лісокомбінату «Осмолода», в урочищі Старе Корито, в кварталі 34 Піскавського лісництва того ж лісокомбінату, в урочищі Горган Яремчанський, в кварталі 1 Яблунецького лісництва Ворохтянського лісокомбінату (Ю. Ю. Боберський, 1967). Штучно створені насадження модрини відзначаються високою продуктивністю.

Рис.4. Природне відновлення модрини в урочищі Манява-скит Солотвинського лісництва

Ареал модрини європейської свідчить про її малу вибагливість до тепла, морозо- та зимостійкість, що дає можливість просувати її високо в гори. Разом з тим, модрина чутлива до пізніх весняних заморозків. Вона дуже вибаглива до світла, що пояснюється відносно малою концентрацією і дрібними зернами хлорофілу, в хлоропластах хвої. Про високу вибагливість модрини до світла свідчить її ажурна крона, товста кора, відмирання підросту при затіненні, рання змужнілість, інтенсивне самозріджування чистих деревостанів, багатий і добре розвинений живий покрив під наметом лісостанів тощо. Як уже згадувалось, модрина вітростійка порода. Її впровадження в насадження Карпат є важливим засобом підвищення їх вітростійкості. Як листопадна порода модрина стійка до забруднення повітря промисловими газами і димом, що дозволяє широко використовувати її для озеленення промислових центрів. До вологи повітря і грунту маловибаглива; надмірне зволоження погіршує її ріст й обмежує поширення, у зв'язку з цим деякі дослідники пов'язують її природний ареал з районами термічної континентальності й не вважають модрину породою гірського клімату. Маловибаглива до грунту модрина відзначається дуже інтенсивним споживанням зольних елементів, не поступаючись у цьому відношенні перед ясенем і навіть перед білою акацією. Краще росте на підвищених, відкритих місцях з глибокими, легкими за механічним складом, суглинистими або супіщаними, помірно зволоженими грунтами (В. П. Тимофеев, 1947). Модрина — кальцієфіл, добре росте на вапнякових грунтах. В умовах Українських Карпат її найкраще вирощувати в перехідній смузі між буковою та ялиновою зонами, на добре аерованих грунтах свіжого сугрудка та груда (С. А. Генсірук, 1964).

За особливостями росту модрина швидкоростуча порода. Максимальні прирости за висотою, діаметром і масою спостерігаються в перші 30—50 років життя. Однак при поодинокому змішуванні модрини з ялиною її ріст в Карпатах сповільнюється, а домішка з часом може цілком випадати. Для зменшення конкурентного впливу ялини модрину в ялинові культури треба вводити більшими групами або кулісами у 3—5 рядів.

Широке впровадження модрини європейської в насадження — важливий резерв підвищення продуктивності, цінності та стійкості карпатських лісів.

Використана література:

1. К.К. Смаглюк Аборигенні хвойні лісоутворювачі / Видавництво "Карпати", Ужгород, 1972р., 112с.

2. Козій Г. В. Модрина польська у Східних Карпатах. Наук, зап. Львівськ. наук.-природознавч. музею, т. I. Вид-во АН УРСР, 1951.

3. Кондратюк Є. М. Дикоростучі хвойні України. Вид-во АН УРСР, К., 1960.

4. Погребняк П. С. Общее лесоводство. М., 1963.





Реферат на тему: Модрина (Larix Mill.) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.