Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Лісові та лікарські рослини долини Тиси та її приток (реферат)

Зміст

1. Лікарські рослини лучних угруповань верхів'я річки Тиси (Закарпаття)

2. Синтаксономічна різноманітність лісової рослинності долини Тиси та її приток

Використана література

1. Лікарські рослини лучних угруповань верхів'я річки Тиси (Закарпаття)

Ріка Тиса утворюється від злиття Чорної та Білої Тиси 4 км вище м. Рахова. За водністю серед карпатських річок вона поступається тільки Дністру. Її протяжність 966 км, у межах області 201 км. Загальна площа водозбору 153 тис. км2, в області 11,3 тис. км2. Від місця свого утворення Тиса тече у південнозахідному напрямі по вузькій долині, стиснутій високими стрімкими схилами. На цій території, яка належить до Мармороського масиву, також трапляються відклади гірського флішу і вапняку. Мозаїка з кристалічних і вапнякових ґрунтоутворюючих субстратів привела до надзвичайної різноманітності флори. Більша частина території низькогірних лук, які простягаються вздовж річки, використовується як сінокоси. Незважаючи на це, флора лікарських рослин тут є надзвичайно різноманітною і досить цікавою для дослідження.

Дослідження флори лікарських рослин поводилося протягом 2003-2007 рр. на низькогірних луках, які простягаються вздовж верхів'я річки Тиси. При натурному вивченні флори застосовувався маршрутний метод експедиційного дослідження шляхом закладання екологічних профілів. Рослини визначалися за «Определителем высших растений Украины», (1999). Систематичні таксони приймалися за А.Л. Тахтаджаном (1968,1987), життєві форми рослин за І.Г. Серебряковим.

Рясність трав'янистих видів визначали окомірним методом за шкалою О.Друде (1913), флороценотипи визначалися Б.В. Заверухою.

Було досліджено 95 видів дикорослих лікарських рослин, серед яких були і рідкісні. Флора лікарських рослин налічує 95 видів, які належать до 84 родів і 37 родин. Найбільшим видовим багатством відзначаються такі родини: Asteraceae 16 видів, що становить 16,8 % від загальної кількості видів, Lamiaceaе 13 видів (13,68 %), Fabaceae 7 видів (7,37 %), Ranunculaceae 6 видів (6,3 %), Boraginaceae 6 видів (5,26 %), Scrophulariaceae 4 види (4,2 %). 12 родин представлені одним видом.

У флорі лікарських рослин переважають трав'янисті полікарпики. Вони налічують 77 видів (81,05 %). Трав'янистих монокарпиків виявили 15 видів (15,8 %), чагарників і напівчагарників по 1 виду. Найбільш рясними (Cop3) є 10 видів (10,52 %), це Centaurea jacea L, Leucanthemum vulgare Lam., Corylus avellana L, Vicia cracca L, Lotus corniculatus L, Betonica officinalis L, Prunella vulgaris L., Thymus serpyllum L, Trollius europaeus L., Astrantia major L. 7 видів (7,4 %) зустрічаються поодиноко (Sol), а саме Solidago canadensis L., Aretium lappa L., Vinca minor L., Galeobdolon luteum L., Leonorus quinquelobatus Gilib., Chamaenerion angustifolium (L.) Scop., Ficaria verna Huds.

Закономірності становлення флори певної території, її генезис дозволяє пояснити екологофітоценотичний аналіз. В залежності від еколого-ценотичної природи видів рослин їх поділяють на флороценотипи. За результатами аналізу виявлено, що домінує лучний флороценотип, який становить 33,7%. Сюди належать світлолюбні рослини відкритих місцезростань. 27,4 % видів належить до рудерального флороценотипу (поширені в основному біля підніжжя гір і на стежках); 16,8 % до неморального (характерні для широколистяних лісів, тут вони зустрічаються в затінених місцях, біля ліщинових чагарників); 8,4 % до сегетального; 7,4 % до гігрофільного (зростають у зволожених місцях, біля гірських струмочків, джерел); 6,31 % до монтанного флороценотипу, тобто приурочені до гірських умов місцезростання.

Ми проводили аналіз видів лікарських рослин за пристосуванням до таких екологічних факторів як зволоженість ґрунту, а також за їхніми вимогами до інтенсивності освітлення. Отже, за ступенем пристосування до водного середовища приблизно 84 % від загальної кількості видів належать до мезофітів, вони потребують середнього рівня зволоженості, зростають на суходільних лучних ділянках. 13 % видів приурочені до перезволожених екотопів це гігрофіти, 2 види рослин зростають в умовах недостатньої зволоженості це ксерофіти, 1 вид виявлено у повільно протічних водоймах це гідрофіти.

За ступенем пристосування до інтенсивності освітлення переважають рослини відкритих місць геліофіти (68,4 %). 23,2 % видів витримують невелике затінення, вони належать до факультативних геліофітів, 8,4 % видів пристосовані до зростання у затінених місцях це сціофіти.

Досліджена флора лікарських рослин включає один ендемічний вид Trollius europaeus L., 1 вид віднесений до червоного регіонального списку Закарпатської області –Helleborus purpurescens L.. 4 види або 4,2 % від загального числа досліджених видів включено до Червоної книги України Arnica montana L., Gymnadenia conopsea L., Astrantia major L., Plathathera bifolia (L.) Rich.

Досліджена флора лікарських рослин лучних угруповань верхів'я річки Тиси за систематичною структурою належить до 95 видів, 84 родів, 37 родин. Переважають багаторічні трави, полікарпи. Найбільше видів належить до лучного флороценотипу. За екологічними особливостями у складі флори лікарських рослин переважають мезофіти і геліофіти.

2. Синтаксономічна різноманітність лісової рослинності долини Тиси та її приток

Ліси нині є панівним типом рослинності у долині р. Тиси. Їхня екологічна цінність зумовлюється тим, що переважно вони є осередками природної біорізноманітності і відіграють важливу природоохоронну роль у регіоні. Кліматичні (дуже теплі) умови сприяють розвитку широколистяних лісів. Однак через значну антропогенну трансформацію долини їх угруповання збереглися на обмежених площах та представлені у різних її частинах нерівномірно.

За фізико-географічним районуванням долина Тиси належить до області Вулканічних Карпат і міжгірських улоговин, області Закарпатської рівнини та Чорногірської підобласті Полонинсько-Чорногірської області фізико-геог рафічної провінції Українських Карпат Карпатської гірської країни.

За геоботанічним районуванням долину Тиси відносять до ЧопівськоБерегівського геоботанічного району Надтисянського округу, УжгородськоВиноградівського і Хустсько-Солотвинського геоботанічних районів Закарпат ського передгірного округу, Рахівського геоботанічного підрайону Рахів сько-Міжгірського геоботанічного району Карпатського округу Східно кар патсь кої гірської підпровінції Центральноєвропейської провінції Європейської широколистянолісової області.

Тиса є найпотужнішою водною артерією Закарпаття, площа її басейну в межах України становить 11,3 тис. км2. Долина річки від початку (м. Рахів) до с. Ве ликого Бичкова — оберненоконічна (завширшки 100—200 м), подекуди ущелиноподібна (ширина 30—50 м). Нижче вона протікає вздовж гip Верх ньоти сянською улоговиною у широкій (від 3—5 до 8—9 км) долині. Рельєф тут погорбований, відносні висоти над долинами річок — 150—300 м. Біля селища Солотвина в місцях виходу на поверхню соленосних відкладів поширені форми соляного карсту — гострі штоки, зубчасті гребені, карові утворення, лійки.

Біля міст Хуст і Тячів трапляються невисокі вулканічні гори. Ще далі Тиса через ланцюг Вулканічного хребта (долина тут звужується до 1,0—1,5 км) виходить на Закарпатську низовину. Остання охоплює південно-західні регіони області і займає близько 2 тис. км2. У цій частині ширина долини досягає 20 км і більше. В геоморфологічному вимірі низовина є другою (надзаплавною) терасою р. Тиси та її численних приток, тут поширені неогенові піски, які лежать в основі четвертинних відкладів. На розмитій поверхні пісковиків залягає товща давнього алювію (2,0—2,5 м), у нижніх горизонтах представленого галькою або піском, у верхніх — важким піскуватим суглинком, який є ґрунтотвірною породою. На ньому сформувалися дерново-опідзолені, дерново-глейові, лучноглейові, мулуваті і торфово-болотні ґрунти.

Рівнинність поверхні, дуже повільний спад і незначна глибина долин річок — характерні особливості Закарпатської низовини, які уповільнюють поверхневий стік опадів і подекуди спричинюють заболочування. Поряд з цим високий рівень стояння ґрунтових вод і суглинкове або навіть глинисте підґрунтя перешкоджають проникненню води у нижні горизонти і посилюють зволоження верхніх. Весняні повені підвищують рівень ґрунтових вод, унаслідок чого відбувається підтоплення ґрунтів.

На тлі одноманітної рівнини Закарпатської низовини на північний схід від м. Берегове підноситься Берегівське вулканічне горбогір'я. Заокруглені вершини горбів мають абсолютні висоти 180—367 м, а відносні — 65—250 м. Окремі («острівні») вулканічні гори розташовані також на південний схід від Мукачева та на схід від Виноградова.

Незважаючи на проведені на цій території великомасштабні меліоративні роботи (вперше — у 1923—1924 рр.), ґрунтове підтоплення все ж позначається на розподілі лісових угруповань у рельєфі. Знижені ділянки вкриті сирими та вологими відмінами дубових лісів, клейковільховими, біловербовими, ламковербовими, чорнотополевими, а підвищені — грабовими, грабово-дубовими та свіжими дубовими лісами.

Умови зростання угруповань дубових лісів Закарпатської низовини відрізняються від таких на рівнині України. Ґрунти під ними бідніші на рухливі поживні елементи, а константні види травостою цих лісів споріднюють їх із дубовими лісами Передкарпаття. Угруповання такого складу є кліматичною формою лісів на важких суглинках рівнини Північно-Західної Європи.

Заплава у верхів'ї Тиси відсутня або представлена вузькою (30—60 м) смугою, нижче — одностороння (завширшки від кількох десятків метрів до 1,5— 2,0 км). Наявні обваловані та одамбовані ділянки. Русло у верхів'ї звивисте, порожисте, нижче — дуже розгалужене, з численними островами.

Лісову рослинність долини Тиси українські вчені почали досліджувати одразу після входження Закарпаття до складу України, особливо інтенсивно у такі періоди: 1) з 1946 до початку 1960-х рр.; 2) з 1970 до середини 1980-х рр.; 3) сучасні дослідження. Роботи першого періоду присвячені загальній характеристиці лісової рослинності з акцентом на дубові ліси та розгорнутому огляду геологічної будови, рельєфу, ґрунтів регіону. У другому періоді встановлюється синтаксономічний склад переважно звичайнодубових, частково — скельнодубових лісів, розглядаються природні лісові ресурси, созологічні питання. На сучасному етапі досліджень лісову рослинність регіону вивчають у поєднанні з іншими питаннями, зокрема її динаміки, антропогенних змін, структури лісових угруповань, флористичних знахідок тощо. Незважаючи на отримані результати, досі не маємо узагальнення щодо сучасного стану синтаксономічної різноманітності лісів долини Тиси. Крім загальнонаукового, необхідне узагальнення у зв'язку з формуванням Національної екомережі України як складової Пан'єв ро пей сь кої.

Екологічно цінні ліси долини Тиси є центром концентрації біорізноманітності, єдиним середовищем існування та притулком для багатьох видів рослин і тварин, що підлягають охороні, однак вони відзначаються високим рівнем освоєння та антропогенного навантаження. Тому є актуальним дослідження сучасного стану та динамічних тенденцій лісової рослинності. Протягом 2004— 2009 рр. автори проводили фітоценотичне вивчення лісової рослинності долини Тиси та її приток з метою з'ясування сучасного стану і динамічних тенденцій лісової рослинності цього природного регіону.

Лісова рослинність представлена 57 асоціаціями, угруповання яких належать до 8 формацій — Querceta roboris, Querceta petraeae, Carpineta betuli, Saliceta albae, Saliceta fragilis, Populeta nigrae, Alneta glutinosae, Tilieta argenteae. Зви чай ноду бові і скельнодубові ліси утворюють окремі фрагменти здебільшого на Закар патській (Притисянській) низовині і належать до ацидофільних лісів. Вища залісненість характерна для прируслової частинизаплави р. Тиси, де заплавні ліси представлені фітоценозами біловербових, ламковербових, клейковільхових, осокоревих лісів. На Берегівському горбогір'ї переважають скельнодубові та сріблястолипові ліси.

Ліси формації Querceta roboris розташовані окремими масивами на При тисян ській низовині. Їх найбільші осередки зосереджені у лісових урочищах Райфайнове, Острош, Оток, Лопош, Нодь Ердо, Чомонинський Ліс, Козуптово та інших. До початку господарської діяльності людини ці ліси займали значні площі у долині Тиси. Пізніше на сухіших ділянках дубові ліси вирубували, вони трансформувалися в орні чи лучні угіддя. Менш придатні ділянки понижених місцезростань, що постійно заливалися весняними повенями, заліснені досі й оточені сільгоспугіддями. Кожна лісова ділянка осушена. Обов'язковим її елементом є меліоративний канал, що її оточує, а іноді й перетинає. Незважаючи на невелику територію, виявлено певні синтаксономічні відмінності в дубових лісах у горизонтальному напрямку, що пояснюється орографією та відмінностями у кліматичних умовах, насамперед рельєфу, температури повітря, вологості та багатства ґрунтів.

Звичайно дубові ліси долини Тиси є фітоценотично найрізноманітнішими, ми описали 19 їх асоціацій. У частині долини, що межує з передгір'ям, найбільші площі займають фітоценози асоціацій Quercetum (roboris) caricosum (brizoi ditis) та Carpineto (betuli)—Quercetum (roboris) caricosum (brizoiditis). Раніше вони були панівними на Притисянській низовині. Нині внаслідок меліорації їхні площі значно скоротилися, найчастіше вони трапляються в лісових урочищах Райфайнове, Острош, Лази. Ці асоціації сформувалися на кислих і надмірно кислих дерново-підзолистих ґрунтах на делювіальних і давньоалювіальних відкладах різного механічного складу. Деревостан у віці 70—120 років має зімкнутість крон 0,6—0,8, висоту 18—25 м, ІІ, рідше І або ІІІ класів бонітету. Його формує Quercus robur L. з поодинокою участю Fraxinus excelsior L., Tilia cordata Mill., Pyrus communis L., Malus sylvestris Mill. На трохи піднесених ділянках помітною (0,3—0,4) є участь у деревостані Carpinus betulus L., який утворює другий ярус. Відновлення дуба незадовільне, хоча його сходи трапляються часто, проте задерніння поверхні ґрунту утруднює лісовідновлення.

Підлісок загалом слабовиражений, поодиноко трапляються Acer tataricum L., Frangula alnus Mill., Crataegus laevigata (Poir.) DC., Swida sanguinea (L.) Opiz, Euonymus europaea L., Viburnum opulus L., подекуди його утворює Corylus avellana L. У травостої з покриттям 40—70 % домінує Carex brizoides L. (35—70 %). У групі постійних видів — Stellaria holostea L., Betonica officinalis L. s. l., Carex pilosa Scop., Polygonatum multiflorum (L.) All., Scrophularia nodosa L., Clematis recta L., Convallaria ma jalis L., Solidago virgaurea L., Galium intermedium Schult., Geum urbanum L., Cruciata glabra (L.) Ehrend., Lysimachia vulgaris L. На прилеглих до населених пунктів ділянках унаслідок випасання у трав'яному покриві з'являється, досягаючи значного проективного покриття (10—15 %), група лучних видів (Festu ca rubra L. s. str., F. оvina L., Agrostis gigantea Roth, A. tenuis Sibth. тощо). Так фор муються похідні угруповання групи асоціацій Querceta (roboris) graminosa.

У західній частині регіону (долина р. Латориці) сформувалися дубові ліси свидинові. Вони мають обмежений ареал, оскільки фітоценотичний оптимум Swida sanguinea знаходиться в умовах субатлантичного клімату на багатих свіжих та вологих ґрунтах у перехідній смузі між термофільними і мезофільними широколистяними лісами. Дубові ліси свидинові в Закар пат сь кій обл. не досліджували. Вони займають знижені ділянки центральної частини заплави із дерновими опідзоленими ґрунтами, в якій сформувалися фітоценози асоціацій Quercetum (roboris) swidoso (sanguineae)—galiosum (odorati), Q. swi do so (san gui neae)— aegopodiosum (podagrariae), Q. swidoso (sanguineae)—rubosum (caesii), Q. swi dosum (sanguineae), Acеreto (campestris)—Quercetum (roboris) swidosum (san gui ne ae), Fra xineto (exelsioris)—Quercetum (roboris) swidosum (sanguineae). Угруповання цих лісів нині охороняються в загальнозоологічному заказнику «Великодобрянський». Для них характерний одноярусний деревостан, сформований Quercus robur, який у віці 80—140 років має зімкнутість крон 0,7—0,8, висоту 26—30 м, діаметр 40—60 см, І—ІІ бонітет. Подекуди у деревостані є домішка Fraxinus excelsior (у першому ярусі) та Acer campestre L., який утворює другий ярус. Поодиноко трапляється Ulmus carpinifolia Rupp. ex G. Suckow. Добре відновлюються ясен звичайний, берест, клен польовий, виявлені сходи дуба звичайного.

Підлісок добре виявлений, заввишки 2—3 м, зімкнутістю 0,2—0,8, має велику видову насиченість. Його формують домінант Swida sanguinea з участю Acer tataricum, Frangula alnus, Crataegus laevigata, Euonymus europaea, Corylus avellana, Sambucus nigra L., Ligustrum vulgare L., Prunus spinosa L. Наземний покрив виражений лише на ділянках із зімкненістю підліску 0,2—0,3. Він характеризується незначним проективним покриттям (20—45 %) та малим видовим насиченням. У вологих екотопах домінує Aegopodium podag raISSN ria L. (35—40 %), на підвищеннях переважають Galium odoratum (L.) Scop. (20 %) та Rubus caesius L. (10—15 %). Постійними видами є Asarum europaeum L., Brachy podium sylvaticum (Huds.) P. Beauv., Circea lutetiana L., Polygonatum mul tif lorum (L.) All., Pulmonaria obscura Dumort., Lysimachia nummularia L., Lycopus europaeus L. Під густим наметом деревостану та підліску в цьому ярусі поодиноко трапляються вже названі види рослин.

Завдяки вибірковим рубкам у цих лісах освітлюється деревостан, що призводить до значного розростання підліску й елімінації лісових видів із травостою. На незначних площах у Виноградівському та Берегівському районах трапляються ліси асоціацій Carpineto (betulis)—Quercetum (roboris) galeobdolosum (lutei), Carpineto (betulis)—Fraxineto (exelsioris)—Quercetum (roboris) galeobdolosum (lutei), C.— F.—Q. hederosum (helicis). Вони характеризуються двох'ярусним деревостаном із зімкненістю крон 0,80,9. Перший ярус формує Quercus robur І—ІІ бонітету, який у віці 100120 років має висоту 2527 м і зімкнутість крон 0,30,4; поодиноко тут трапляються Fraxinus excelsior (місцями співдомінує), Ulmus glabra Huds. У другому ярусі (1820 м) переважає Carpinus betulus 5060 років з поодинокою участю Acer campestre. Слід відзначити задовільний підріст граба та клена польового, незадовільний — дуба звичайного. Під густим деревостаном підлісок майже не розвивається, поодиноко трапляються Acer ta ta ricum, Euonymus europaea. У розрідженому наземному покриві (15—20 %) домінує Galeobdolon luteum Huds. (10—15 %) або Hedera helix (20—40 %) з участю постійних видів Asarum europaeum, Galium odorata, Brachypodium sylvaticum, He dera helix L., Polygonatum multiflorum, Pulmonaria obscura, Festuca gigantea (L.) Vill., Carex sylvatica Huds., Convallaria majalis, Cruciata glabra, Solidago virgaurea, Viola reichenbachiana Jord. ex Boreau та інших.

У Берегівському р-ні (урочища Оток, Астей та ін.) трапляються польовокленово-звичайнодубові (асоціації Aceretro (campestris)Quercetum (roboris) coryloso (avellanae)—hederosum (helicis), A.—Q. corylosum (avellanae)) та по льо вокле ново—звичайноясенево—звичайнодубові ліси (Aceretro (campestris)Fraxine to (exelsioris)—Quercetum (roboris) aegopodiosum (podagrariae)). Вони характеризуються двох'ярусними деревостанами: перший формує Quercus robur, який у віці 90—120 років, а в урочищі Оток — і 200—250 років має зімкнутість крон 0,6—0,8, висоту дерев 25—35 м, діаметр стовбурів 50—90 см, І—ІІ бонітет. У багатших та вологих екотопах співдомінує Fraxinus excelsior, котрий у цих умовах також має високі таксаційні показники (висота 30—35 м, діаметр 50—70 см, вік 100—150 років). Поодиноко тут трапляється і F. angustifolia Vahl. У другому ярусі переважає Acer campestre (0,2—0,3), який у віці 40—60 років відзначається висотою 15—17 м, діаметром стовбурів 20—30 см. Поодиноко ростуть Carpinus betulus і Ulmus carpinifolia.

Підлісок висотою 2,0—3,5 м має зімкнутість 0,3—0,5, домінує Corylus avella na, поодиноко трапляються Swida sanguinea, Ligustrum vulgare, Crataegus lae vigata, Sambucus nigra. Подекуди підлісок відсутній.

У наземному покриві (50—90 %) найчастіше домінують Aegopodium podagra ria (40—45 %) та Hedera helix (85—90 %), який піднімається по деревах до 10— 15 м. Найбільш постійними видами є Asarum europaeum, Rubus caesius, Circea lutetiana, Brachypodium sylvaticum, Glechoma hederacea L., Convallaria majalis, Athyrium filix-femina (L.) Roth, Impatiens parviflora DC., Urtica dioica L., Millium effusum L., Carex strigosa Huds. (остання за ) та інші.

Інколи в долині Тиси трапляються угруповання асоціацій Quercetum (roboris) coryloso (avellanae)—hederosum (helicis), Q. corylosum (avellanae) (урочище Чере Яноші) зі стиглими деревостанами та дуже рідкісні — Tilieto (argenteae)— Quercetum (roboris) nudum (урочище Біганська гора).

Острівним поширенням відзначаються також і скельнодубові ліси (Querceta petraeae). Їх фітоценофонд дещо бідніший у синтаксономічноу відношенні, предс тавлений 12-ма асоціаціями: Quercetum (petraeae) caricosum (brizoiditis), Q.p. rubosum (hirti), Q.p. cornoso (maris)—rubosum (caesii), Q.p. swidoso (sanguinei)— rubosum (caesii), Carpineto (betulis)—Quercetum (petraeae) galeobdolosum (lutei), C.— Q.p. nudum, Fraxineto (excelsioris)—Quercetum (petraeae) carіcosum (brizoiditis), F.— Q.p. carіcosum (buekii), Acеreto (campestris)—Quercetum (petraeae) swidosum (san guineae), A.—Q.p. ligustrosum (vulgaris), A.—Q.p. аegonychonosum (purpureo—caerulei), Tilieto (argenteae)—Quercetum (petraeae) mercurialidosum (perennis). Най вищі ділянки у рельєфі долини займають фітоценози Carpineto (betulis)—Quercetum (petraeae) galeobdolosum (lutei) та C.—Q.p nudum, що характеризуються двох'ярус ним деревостаном із зімкненістю крон 0,80,9. Перший ярус формує Quercus petraea (Mattuschka) Liebl. ІІ бонітету, який у віці 90100 років має висоту 2225 м і зімкнутість крон 0,30,4; поодиноко трапляються Quercus robur, і Ulmus glabra. У другому ярусі (1620 м) переважає Carpinus betulus віком 4050 років, поодиноко росте Acer campestre. Підлісок здебільшого відсутній. Травостій мозаїчний. На найсильніше затінених ділянках знаходимо поодинокі вже названі мезофітні широкоареальні види, на світліших — формується розріджений (до 20 %) маловидовий травостій з переважанням Galeobdolon luteum (10— 15 %) та участю Galium odoratum, Convallaria majalis, Hedera helix, Majanthemum bifolium (L.) F.W. Schmidt, Melica nutans L., Milium effusum, Polygonatum multiflorum, Poa nemoralis L. тощо. На суцільних вирубках цих лісів створюються ясеневодубові лісові культури, які через недостатність або відсутність догляду суцільно заростають чагарниками з пануванням Rubus nessensis W. Hall.

Фітоценози асоціацій Q.p. rubosum (hirti), Q.p. swidoso (sanguinei)—rubosum (caesii) та Q.p. cornoso (maris)—rubosum (caesii) зростають у подібних умовах. Скельнодубові ліси кизилові є рідкісними, занесеними до Зеленої книги України, виявлені у Варіївському лісі (Берегівський р-н). Характеризуються двох'ярусним деревостаном із зімкнутістю крон 0,6—0,8. У першому ярусі (0,5—0,6) домінує Quercus petraea, який у віці 60—80 років досягає висоти 20— 24 м і росте за ІІ класом бонітету. Поодиноко трапляється Fraxinus excelsior. У зрідженому (0,1—0,2) і невисокому (10—12 м) другому ярусі — Acer campestre, Ul mus glabra, Carpinus betulus, Cerasus avium (L.) Moench. Густий підлісок (0,4— 0,6) формує Cornus mas L. (0,3—0,5) з участю Swida sanguinea (0,1—0,2), Viburnum opulus L., Ligustrum vulgare L., Euonymus europaea, Crataegus laevigata. Маловидовий травостій розріджений (15—25 %), переважає Rubus caesius L. (15 %), поодинокими є Brachypodium sylvaticum, Carex sylvatica, Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce, Circaea lutetiana, Convallaria majalis, Euphorbia amygdaloides L., Hedera helix, Lysimachia vulgaris, Viola reichenbachiana.

Вологі рівнинні ділянки та невеликі зниження в рельєфі вкривають фітоценози асоціацій Quercetum (petraeae) caricosum (brizoiditis) та Fraxineto (excel sioris)— Quercetum (petraeae) carіcosum (brizoiditis). Ці ліси приурочені до темно-сірих опідзолених ґрунтів, сформованих на елювіально-делювіальних відкладах. Для них властиві одноярусні деревостани, сформовані Quercus petraea, подекуди зі значною домішкою Fraxinus excelsior. Зімкнутість крон деревостану — 0,5—0,7. Дуб скельний у віці 50—60 років досягає висоти 15—24 м і має ІІ—ІІІ класи бонітету. У підрості є дуб скельний, рясно трапляється ясен звичайний. Підлісок не виражений, поодиноко ростуть Acer tataricum, Corylus avellana L., Frangula alnus, Euonymus europaea, Ligustrum vulgare, Swida sanguinea. У флористично бідному і густому (7080 %) травостої панує Carex brizoides (70 %) та поодиноко зростають Dryopteris carthusiana (Vill.) H.P. Fuchs, Geum urbanum, Lysimachia num mularia, Polygonatum multiflorum, Rubus hirtus Waldst. et Kit., Stellaria ho lostea L., Scrophularia nodosa, Solidago virgaurea. На ділянках з посиленим випасанням участь лучних злаків надмірно зростає. Вони набувають характерного для злакових дібров вигляду.

Найнижчі у рельєфі і найвологіші ділянки займають фітоценози асоціації Fraxineto (excelsioris)—Quercetum (petraeae) carіcosum (buekii). Для України вони описані вперше. Це незначні за площею фітоценотично подібні ділянки лісу.

Відрізняються вони лише нижчими (ІІІІV) класами бонітету деревостану та маловидовим складом підліску і травостою (відповідно, два і п'ять видів).

Скельнодубові ліси — панівні на Берегівському горбогір'ї. Тут виявлено фітоценози асоціацій Acеreto (campestris)—Quercetum (petraeae) swidosum (sanguineae), A.—Q.p. аegonychonosum (purpureo—caerulei), A.—Q.p. ligustrosum (vulgaris), Tilieto (argenteae)—Quercetum (petraeae) mercurialidosum (perennis), які є досить рідкісними для України і описані вперше. Для них характерний двох'ярусний деревостан із зімкнутістю крон 0,7—0,9. У першому ярусі переважає Quercus petraea, який у віці 70—90 років має висоту 18—20 м, ІІІ бонітет. Подекуди значною є домішка Tilia argentea Desf. ex DC. (0,3—0,4). Поодиноко трапляється Q. robur, Q. dalechampii Ten, Cerasus avium, Populus tremula L. Другий ярус заввишки 10—15 м переважно формує молодого віку Acer campestre (0,2) з домішкою Tilia cordata Mill., Sorbus torminalis (L.) Crantz, Carpinus betulus. У підрості — липи серцелиста й срібляста, дуб скельний, черешня, зрідка — груша звичайна. Підлісок добре виражений на схилах північної експозиції, його утворюють Ligustrum vulgare (0,1—0,3) чи Swida sanguinea (0,3—0,5) з участю Acer tataricum, Corylus avellana, Crataegus laevigata, C. lipskyi Klok., Euonymus europaea, Sambucus nigra. На схилах південної експозиції він менш виражений.

Наземний покрив добре розвинений під наметом деревостану у світлих лісах, де його покриття становить 20—45 %. Домінантом на крутих і сухих схилах, що достатньо прогріваються, виступає Aegonychon purpureo—caeruleum L. (30—40 %), а на пологіших, вологих та багатих — Mercurialis perennis L. (10— 15 %). Для цієї групи скельнодубових лісів характерні види, які трапляються у невеликій кількості: Geum urbanum, Viola reichenbachiana, Hedera helix, Rubus caesius, Brachypodium sylvaticum, Polygonatum multiflorum, Stellaria holostea, Torilis japonica (Houtt.) DC., Alliaria petiolata (Bieb.) Cavara et Grande, Rosa canina L. тощо. Виявлені рідкісні для Закарпаття середземноморські види — Coronilla elegans Panc., Laser trilobum (L.) Borkh., Melica uniflora Retz. Під густим наметом деревостану та підліску наземний покрив не формується, представлений поодинокими видами, ґрунт вкриває густий шар підстилки. Слід відзначити, що поряд із фітосозологічною значущістю ці ліси відіграють важливу протиерозійну роль, займаючи дуже спадисті, часом урвисті схили, закріплюють і захищають їх від активних процесів змиву та розмиву. Нині скельнодубові ліси горбогір'я значною мірою вирубані і замінені виноградниками, збереглися лише на вершинах горбів та в малодоступних місцях.

У великих за площею лісових урочищах Райфайнове, Острош (Мукачівський р-н) на місці грабово-дубових лісів сформувалися довготривалопохідні угруповання синтаксономічно бідних грабових лісів. Виявлено три асоціації — Carpinetum (betuli) caricosum (brizoiditis), C. galeobdolosum (lutei), C. nudum. Для них характерні високозімкнуті деревостани (0,7—1,0), утворені молодими особинами Carpinus betulus (20—40 років). У маловидовому травостої переважають Carex brizoides (у зниженнях рельєфу) та Galeobdolon luteum (на підвищеннях). Під густим наметом деревостану травостій практично не виявлений, проте в ньому добре представлені весняні синузії. Спочатку зацвітають Galanthus ni valis L. і Scilla bifolia L., пізніше рясно розвиваються і квітують Anemone nemorosa L., Corydalis cava (L.) Schweigg. et Koerte, Isopyrum thalictroides L..

Дуже рідкісними для України є угруповання формації Tilieta argenteae, виявлені в долині Тиси на масивах Берегівського вулканічного горбогір'я. Ці угруповання знаходяться на північно-східній межі поширення, відзначаються рідкісним типом асоційованості домінуючих у деревостані видів. Нині вони охороняються у заповідних урочищах Гора Біганська (5 га) та Берегівське горбогір'я (33,3 га). Характеристиці сріблястолипових лісів та лісів з участю липи сріблястої України (зокрема і з території регіону досліджень) присвячено низку праць, в яких описано здебільшого сріблястолипово-ске ль но дубові ліси. Тривалий час їх сучасний стан у регіоні досліджень залишався невідомим, а місцезнаходження в заповідному урочищі Берегівське горбогір'я взагалі не досліджене. Автори встановили, що нині у вказаних урочищах найчастіше переважають чисті сріблястолипові ліси, представлені асоціаціями Tilietum (argenteae) galiosum (odorati), T.a. mercu ria lidosum (perennis), T.a. stel la rio sum (holosteae) та Querceto (petraeae)—Ti lietum (argenteae) galiosum (odorati). По пе ред ні дослідники їх не знаходили. Уг руповання займають північні та західні схили в межах висот 160—200 м над р. м. з бурими малопотужними дуже кам'янистими ґрунтами, що утворилися на виходах магматичних порід у теплій кліматичній зоні. Ці ліси характеризуються одноярусним, рідше — двох'ярусним деревостаном, зімкнутістю 0,7— 0,8, який утворений Tilia argentea віком 70—100 років з висотою 23—26 м, І—ІІ бонітетом. Стовбури дерев рівні, інколи розгалужені, добре очищені від сучків, крона формується на висоті 18—20 м. У деревостані виявлені окремі особини Tilia соrdata, Quercus petraea (інколи співдомінує), Acer platanoides, Сerasus avium. У другому ярусі (14—16 м) поодиноко трапляються Carpinus betulus, Sorbus torminalis, Acer campesre. Липа срібляста добре відновлюється, представлена у підрості та другому ярусі деревостану численними різновіковими особинами.

Підлісок відсутній, поодиноко ростуть Sambucus nigra, Ligustrum vulgare, Corylus avellana.

Наземний покрив з покриттям 35—70 % формують неморальні південноєвропейські види з помітною участю широкоареальних типово неморальних видів. У середній частині пологого північного схилу домінують Galium odoratum (25—35 %) та Stellaria holostea (45—50 %), а Mercurialis perennis (25—30 %) — на положистих та середньострімких західних і північно-західних схилах. У флористичному ядрі — Melica uniflora, Asarum europaeum, Galeobdolon luteum, Stachys sylvatica L., Campanula trachelium L., C. persicifolia L., Lathyrus niger (L.) Bernh., Alliaria petiolata, Polygonatum multiflorum, Rubus caesius, Hedera helix (у тому числі і на стовбурах дерев), Dryopteris filix-mas (L.) Schott, Euphorbia amygdaloides.

Вища залісненість характерна для прируслової частини заплави Тиси. Заплав ні ліси представлені фітоценозами формацій Alneta glutinosae, Populeta nigrae, Saliceta albae, Saliceta fragilis. Біловербові ліси найпоширеніші в регіоні, представлені асоціаціями Salicetum (albae) rubosum (caesii), S.a. ruboso (caesii)— aegopodiosum (podagrariae), S.a. agrostidosum (stoloniferae). Трапляються на всій протяжності середньої течії р. Тиси. У власне прирусловій частині облямовують русло більш чи менш широкою смугою. Ґрунтовий покрив — це супіщані та піщано-мулисті ґрунти з наносами алювію, що зумовлює переважання у травостої вегетативно рухливих видів (Agrostis tenuis Sibth., Brachypodium sylvaticum, Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Elytrigia repens (L.) Nevski). Деревостан ІІІІІ бонітетів із зімкненістю 0,50,7, віком 5060 років утворює Salix alba L. з домішкою Alnus glutinosa (L.) Gaert., Populus nigra L. Підлісок формується нерівномірно. Під зімкнутим деревостаном він розвинутий менше, а під розрідженим досить густий (до 0,5), складається з Sambucus nigra L., Acer negundo L., Frangula alnus, Salix triandra L. У розрідженому (3040 %) наземному покриві домінують Rubus caesius (30—40 %) та Aegopodium podagraria (20—25 %). На їх фоні поодиноко трапляються Bidens frondosa L., Brachypodium sylvaticum, Cucubalus baccifer L., Geum urbanum, Glechoma hederacea L., Humulus lupulus L., Mentha arvensis L., Reynoutria sachalinensis (F. Schmidt) Nakаi, Urtica dioica L. тощо.

Заплавні ліси біля населених пунктів значно трансформовані внаслідок антропогенного впливу, який полягає у формуванні насаджень «паркового типу» зі спрощеною структурою угруповань та переважанням у травостої видів злаковобур'янової групи (Agrostis stolonifera L., Impatiens parviflora DС., Galeopsis speciosa Mill., G. pubescens Bess., Urtica dioica, Xanthoxalis dillenii (Jacq.) Holub тощо).

У заплаві р. Тереблі (Тячівський р-н) серед заплавних лісів трапляються ділянки ламковербових лісів, представлених угрупованнями асоціацій Salicetum (fragilis) rubosum (caesii), S.f. ruboso (caesii)—aegopodiosum (podagrariae). Останні в Україні досі не досліджували у синтаксономічному відношенні. Їхні екотопи подібні до таких біловербових лісів. Деревостани одно—двох'ярусні із зімкнутістю крон 0,7—0,8, сформовані Salix fragilis L., яка у віці 35—40 років має висоту 15—17 м і діаметр стовбурів 40—45 см, разом із Alnus glutinosa, A. incana (L.) Moench., Populus tremula L.

У густому підліску (0,5—0,6) переважає Rubus caesius з домішкою Corylus avellana, Salix pentandra, Frangula alnus, Euonymus europaea.

Під густим наметом деревостану та підліску формується розріджений травостій з покриттям 10—20 %. Він добре виражений (25—40 %) у менш загущених місцях з домінуванням Aegopodium podagraria (20—25 %) та постійною участю Eupatorium cannabinum, Lamium purpureum, Malachium aquaticum, Matteucia struthio pteris, Urtica dioica, Humulus lupulus, Brachypodium sylvaticum, Impatiens parviflora, Geum urbanum, Lysimachia vulgaris тощо.

Угруповання Alneta glutinosaе збереглися вузькими смугами вздовж русел або невеликими острівцями лише в прибережній смузі долини Тиси і її великих приток (річок Ріка, Іршавка та ін.). Вони зазнали антропогенного впливу — випасання, вирубування. Серед залишків природних лісів виявлені фітоценози 10-ти асоціацій: Alnetum (glutinosae) caricosum (acutiformis), A. caricosum (bri zoiditis), A. matteucciosum (struthiopteris), A. urticosum (dioici), A. rubosum (caesii), A. rubo so (caesii)—aegopodiosum (podagrariae), Saliceto (fragilis)—Alnetum (glutinosae) aegopodiosum (podagrariae), S.f.—A. swidoso (sanguineae)—ruboso (caesii)—aegopodiosum (podagrariae), S.f.—A. rubosum (caesii), S.f.—A. ruboso (caesii)—aegopodiosum (podag rariae). Для клейковільхових лісів характерний одночи двох'ярусний деревостан ІІІ бонітету із зімкненістю крон 0,6—0,8 з пануванням Alnus glutinosa, яка у віці 30—45 років має висоту 13—15(17) м. Часто співдомінантом виступає Salix fragilis. Поодиноко трапляються Salix alba, Alnus incana, Populus nigra, Fraxinus excelsior. У підрості виявлено вільху чорну та ясен звичайний.

Густий підлісок (0,4—0,6) утворений Rubus caesius та Swida sanguinea або не виражений. Травостій часто густий (70—90 %) і високий, сформований здебільшого мегатрофними гігрофільними видами. У ньому домінує Aegopodium podagraria (25—30 %), подекуди — Matteuccia struthiopteris (L.) Tod. (90 %), виявлені поодинокі особини Anemone ranunculoides L., Deschampsia caespitosa (L.) Beauv., Ficaria verna Huds., Filipendula denudata (J.et C. Presl) Fritsch, Geum urbanum, Glechoma hederacea, Myosotis palustris (L.) L., Ranunculus repens L., Viola palustris L. тощо.

Ліси Populeta nigrae мають невеликі площі, представлені асоціаціями Po puletum (nigrae) agrostidosum (tenuis), P. calamagrostidosum (epigeioris), P. elytrigiosum (re pentis), P. swidoso (sanguineae)—aegopodiosum (podagrariae), приурочені до грив прируслової частини річок. Деревостани одноярусні, І—ІІ бонітету із зімкненістю крон 0,4—0,7. Утворені Populus nigra з домішкою Salix alba, S. fragilis L., Populus alba L. У трав'яному покриві переважають кореневищні злаки і вегетативно рухливі види — Agrostis tenuis, Calamagrostis epigeios, Elytrigia repens, Carex praecox Schreb, Urtica dioica тощо.

За результатами проведених досліджень сучасного стану лісових екосистем долини Тиси та долин її приток з'ясовано, що вони є синтаксономічно багатими і різноманітними. Порівняння результатів власних досліджень з проведеними у 1950—1970-х рр. дало змогу встановити значні зміни лісової рослинності, що сталися за ці роки. Внаслідок здійсненої меліорації вже зникли сирі діброви (з домінуванням Filipendula denudata, Caltha palustris) та значно скоротилися площі вологих дібров (з домінуванням Carex brizoides). Виявлено збільшення ценотичного багатства лісової рослинності за рахунок синтаксонів, які попередні автори не знаходили. Для лісоценофонду характерною є група раритетних асоціацій національного рівня, представлених лише у даному регіоні (сріблястолипові ліси, скельнодубові ліси бирючинові), а також група регіонально рідкісних асоціацій (скельнодубові ліси деренові, звичайнодубові ліси плющеві, звичайнодубові ліси свидинові). У долині Тиси наявні ділянки корінних перестійних та стиглих звичайнодубових та звичайноясенево—звичайнодубових лісів (урочища Оток, Чере Яноші, Астей), які заслуговують на об'єктну охорону. На значній території внаслідок господарської діяльності у первинних лісових екосистемах суттєво зменшилася видова та фітоценотична різноманітність і змінилася вікова структура природних популяцій. Фітоценози (переважно поблизу населених пунктів і здебільшого заплавних лісів) зазнають фітоінвазій із аллохтонних видів, що відзначаються активним розвитком.

Невиснажлива господарська діяльність, а на окремих територіях — її обмеження, певний час супроводжуватимуться змінами, зокрема, збільшенням видової та фітоценотичної різноманітності, формуванням повночленних популяцій, відновленням структурно-функціональної організації лісових екосистем. Це має бути імперативом оптимізації лісової рослинності долини Тиси та інших річок регіону.

Використана література:

1. Іветта Кубічек. Лікарські рослини лучних угруповань верхів'я річки Тиси (Закарпаття)

2. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Устименко П.М., Дубина Д.В. Синтаксономічна різноманітність лісової рослинності долини Тиси та її приток / ISSN 0372-4123. Укр. ботан. журн., 2010, т. 67, № 2, с.188-200





Реферат на тему: Лісові та лікарські рослини долини Тиси та її приток (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.