Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Лісові ресурси та господарства в Україні (реферат)

Зміст

1. Деякі проблеми ефективного розвитку лісових господарств України

2. Еколого-економічні умови відтворення лісових ресурсів в Україні

3. Екологічні засади формування в Україні лісів, наближених за ценотичною і віковою структурою до природних фітоценозів

4. Енергетичне використання біомаси лісів України в умовах глобальних змін клімату

Використана література

1. Деякі проблеми ефективного розвитку лісових господарств України

Державні лісові господарства в загальній системі управління, контролю та організації лісового господарства забезпечують організацію і проведення комплексу лісогосподарських заходів щодо охорони, захисту, використання та відновлення лісових ресурсів.

З реформуванням економічних і господарських відносин у галузях лісового господарства та лісопереробної промисловості, в умовах обмеженого бюджетного фінансування і недостатності власних коштів, основні лісогосподарські заходи, намічені матеріалами лісовпорядкування, не здійснюються в належних обсягах, неповною мірою забезпечується збереження лісів від незаконного вирубування та різного роду лісопорушень. Такий стан ведення лісового господарства не повністю задовольняє основним вимогам чинного природоохоронного законодавства щодо збереження, комплексного та ефективного використання і примноження лісових ресурсів.

З метою виявлення наявних резервів, наявних проблем і тенденцій розвитку лісового господарства та розробки конкретних рекомендацій і пропозицій, спрямованих на сприяння подальшого ефективного розвитку лісових господарств було проведено комплексний економічний аналіз функціональної ефективності та фінансового стану державних лісогосподарських підприємств Закарпатської області. Для проведення комплексного економічного аналізу функціональної ефективності та фінансового стану державних лісогосподарських підприємств було зібрано і опрацьовано показники статистичної бухгалтерської, економічної, фінансової й іншої звітності державних лісових господарств Закарпатської області.

Проведене дослідження надало змогу зробити висновок про загалом достатньо високий рівень ефективного ведення фінансово-господарської діяльності державних лісогосподарських підприємств, що пояснюється досить високим професійним рівнем працівників економічних та інших служб. Водночас, спостерігаються деякі негативні тенденції в розвитку окремих територій та певних показників, які характеризують фінансово-господарський стан державних лісогосподарських підприємств, а саме:

● відсутність системи управлінського аналізу, що не дає змоги здійснювати планування роботи в часі, задовольнити обмін інформацією, оцінювати можливості виконання робіт власними силами, або використання потенціалу підрядчиків;

● неврегульованість постійності права держлісгоспів на використання лісових ресурсів державного значення, необхідність його щорічного підтвердження та залежність цього права від рішень місцевих органів влади;

● правова неврегульованість підстав для отримання з державного бюджету необхідного фінансування, а також порядку його отримання і використання;

● відсутність системи стимулювання якості лісогосподарських заходів;

● обмеженість коштів (державних та власних) для фінансування належного ведення лісового господарства;

● надані у постійне користування лісові ресурси не мають вартісної оцінки, не відображаються в активах балансів і тому не можуть бути гарантом отримання необхідних банківських кредитів, які до того ж переважно на цей час є недоступними для пілотних територій;

● недосконалість організаційної структури;

● орієнтація господарської діяльності переважно на лісозаготівлі. Переробка деревини здійснюється в недостатніх обсягах, а іншими видами діяльності держлісгоспи не займаються;

● наявність обмежень експорту якісної деревини, вільного вибору споживачів та підрядних організацій; адміністративне державне регулювання ціни на дрова паливні для населення і водночас відсутність державних компенсацій втрат від цього регулювання;

● незначне зростання обсягів реалізації продукції поряд зі зниженням темпів інфляції та підвищення прожиткового мінімуму громадян;

● заходи по просуванню продукції держлісгоспів не проводиться;

● близько 70 % основних засобів держлісгоспів є зношеними, що не сприяє їх ефективному використанню;

● значна частка інших операційних витрат (20-30 %), що негативно впливає на отримання прибутку;

● висока частка витрат на оплату послуг підрядних організацій в матеріальних витратах (25-55 %) і водночас невикористання держлісгоспами системи закупівлі цих послуг на тендерній основі для унеможливлення зловживань; залежність лісогосподарського виробництва від недостатньо розвинутої сфери послуг підрядних організацій, від їхнього впливу на формування цінової політики на лісопродукцію та вартість підрядних послуг;

● відсутня підтримка в політиці ціноутворення держлісгоспів з боку місцевих органів влади;

● низька питома вага реалізації продукції через лісову біржу;

● зниження питомої ваги бюджетних коштів у фінансування держлісгоспів;

● значна частка кредиторської заборгованості (80-90 %) у структурі джерел фінансування господарської діяльності держлісгоспів;

● зниження показників рентабельності держлісгоспів, що є негативною тенденцією;

● фінансовий стан держлісгоспів є задовільним, однак вимагає стабілізації;

● низький рівень оплати праці, інших соціальних пільг для працівників;

● значний рівень безробіття серед сільського працездатного населення як фактор наявних лісопорушень, нанесення збитків лісовому господарству та тіньового використання лісових ресурсів;

● невідповідність вимог нормативних актів, які регулюють якість підготовки фахівців лісового господарства (лісників, інженерно-технічних працівників) потребам лісогосподарського виробництва; недостатня підготовленість інженерних, економічних і фінансових служб для роботи в ринкових умовах;

● недостатня забезпеченість (чи повна відсутність) підприємств сучасними технічними засобами (розгалуженими лініями зв'язку, локальними та глобальними системами оброблення та передачі інформації, досконалим програмним забезпеченням і службовим автотранспортом);

● недосконалість системи підготовки та перепідготовки кадрів для лісової галузі;

● невідповідність вимог нормативних актів, якими регулюється якість підготовки фахівців лісового господарства, потребам лісогосподарського виробництва.

На підставі перелічених негативних тенденцій можна зробити такі висновки:

1. Загалом достатньо високий рівень ефективного ведення фінансовогосподарської діяльності державних лісогосподарських підприємств, що пояснюється високим професійним рівнем працівників інженерних та економічних служб.

2. Рівень фінансового забезпечення держлісгоспів не є достатнім, особливо при постійному зменшенні бюджетного фінансування.

3. Наявна система ціноутворення на лісопродукцію не відповідає вимогам ринкової економіки.

4. Основний шлях покращення фінансового стану держлісгоспів інтенсифікація лісового господарства та нарощування обсягів виробництва, в тому числі обсягів переробки деревини.

5. Діюча система планування, обліку, звітності та аналізу потребує вдосконалення та приведення до міжнародних стандартів.

Проведений аналіз дає змогу запропонувати такі рекомендації і пропозиції щодо покращення ефективності розвитку державних лісових господарств та прийняття управлінських рішень:

● необхідно законодавчо розширити можливості власного фінансового забезпечення держлісгоспів, зокрема це стосується політики формування цін на лісогосподарську продукцію, регулювання лісового ринку України, політики кредитування державних лісових господарств; правила і методи планування лісокористування повинні бути більш гнучкими та передбачливими;

● зрівноважити темпи зростання фонду оплати праці, обсягів реалізації продукції та витрат;

● збільшити питому вагу у собівартості продукції витрат на оплату праці;

● необхідно переглянути структуру витрат підприємств з метою об'єктивного можливого зменшення матеріальних й інших операційних витрат;

● активно використовувати нефінансові показники в системі управлінського обліку, тобто запровадити статистичний облік із використанням електронних носіїв і вести статистику для внутрішнього користування окремих підприємств, підрозділів підприємств;

● запровадити систему мотивації підвищення продуктивності роботи персоналу й ефективності управлінського обліку, в тому числі заохочення та покарання працівників;

● розвивати інші продуктивні види діяльності, які зможуть забезпечити стабілізацію дохідної частини та максимізації прибутку підприємств (наприклад: розвиток деревообробки, різних видів побічного користування лісу (збір і переробка березового соку, лікарських трав, ягід, грибів), виробництво деревного вугілля, розвиток тваринництва, бджільництва та туризму);

● переглянути та покращити систему підготовки та перепідготовки кадрів для лісової галузі;

● запровадити механізм та заходи для збалансування доходів і видатків держлісгоспів.

Запропоновані заходи створять більш сприятливі умови для покращення господарсько-фінансової діяльності держлісгоспів не тільки Закарпатської області, але й України.

2. Еколого-економічні умови відтворення лісових ресурсів в Україні

Незважаючи на полярні думки щодо стану лісів світу, останні наукові дослідження доводять те, що лісові ресурси на більшості континентів світу продовжують деградувати. Так, зокрема, К. Флавін стверджує: "Тільки віднедавна ми почали використовувати супутникові знімки для географічного зображення руйнації величезних площ лісів і розробляти комп'ютерні моделі, які дадуть змогу хоча б приблизно прогнозувати зміни клімату внаслідок викидів в атмосферу двоокису вуглецю".

Через погіршення стану довкілля та небажані зміни клімату виникає об'єктивна потреба в тому, щоб через національну лісову політику добиватися виконання міжнародних екологічних угод, що стосуються стану лісів і використання лісових ресурсів світу. Таку думку висловив Генеральний секретар ООН Кофі Анан у передмові до спеціального випуску матеріалів Всесвітнього саміту з питань сталого розвитку "Стан світу 2002". "Нам також потрібно, пише Кофі Анан, вдихнути життя в договірні зобов'язання та інші міжнародні угоди, досягнуті для порятунку біорізноманіття, захисту лісів, запобігання кліматичних змін та припинення наступу пустелі".

В Україні склалася складна еколого-економічна ситуація в лісовому господарстві. Ще в роки радянської влади на відтворення лісових ресурсів з державного бюджету виділялися кошти, недостатні для ефективного ведення лісового господарства. Крім того, в умовах адміністративно-командної економіки вони використовувалися недостатньо ефективно. Впродовж останніх десяти років ситуація в лісовому господарстві України стала критичною. У недостатніх обсягах проводяться роботи з лісовідновлення, охорони і захисту лісів. За даними Державного комітету лісового господарства України (Держкомлісгоспу), співвідношення між лісовідновленням та суцільними рубаннями становить 1:24, тобто лісів створювалося на 24 % більше, ніж вирубувалось. Проте частка природного поновлення, порівняно з посівом та посадкою лісових культур, залишається надзвичайно низькою.

У структурі використання лісових ресурсів істотне значення відіграють екологічні (не сировинні) функції, до яких належать водоохоронні, водорегулюючі, ґрунтозахисні, санітарно-гігієнічні властивості лісових насаджень. Залучення екологічних функцій лісу в сферу економіки набуває вагомого значення при вирішенні проблеми управління лісовими ресурсами, інтенсифікації лісовирощування та лісокористування. Важливою є екологічна функція лісу як засобу охорони і збереження земель від водної і вітрової ерозії, запобігання їх від опустелювання. Захисні насадження займають значне місце у системі протиерозійних заходів. Зараз на полях сільськогосподарських підприємств є близько 1,2 млн. га захисних насаджень різного призначення, в тому числі 440 тис. га полезахисних лісових смуг. Водночас захисному лісорозведенню в Україні не надається належної уваги. Різко скоротилися обсяги їх створення, про що свідчать такі дані: обсяги створення захисних насаджень зменшились з 11350 га в 1994 р. до 3021 га в 2001 р. та до 4014 га в 2002 р., а створення полезахисних лісових смуг відповідно з 1799 га до 335 га та 294 га. Боротьбу з ерозією ґрунтів ведуть у напрямку ліквідації наслідків, а не на упередження причин, і за розмірами істотно відстає від приросту кількості змитих земель і неугідь.

Для вирощування здорового та високопродуктивного лісу необхідно захищати його від шкідників і хвороб. Всього в лісах Держкомлісгоспу України станом на 01.01.2002 року було зареєстровано 200,5 тис. га насаджень, уражених хвоєлистогризучими шкідниками, та 34,1 тис. га, вражених стовбурними шкідниками. На площі 100 тис. га потрібно вживати термінових заходів для боротьби зі шкідниками. Кошти на ці потреби виділялись незначні. Майже всі ліси перебувають у зоні негативного впливу промислового забруднення. Внаслідок Чорнобильської катастрофи, продуктами радіоактивного розпаду в Україні забруднено 4,4 млн. га лісів. З обігу вилучено 157 тис. га лісів. За останні роки не добирається приблизно 1 млн. м3 деревини щорічно, зменшились обсяги побічного користування та рекреаційного лісокористування.

Завдяки лісовим масивам, які під час Чорнобильської аварії відіграли роль захисного екрану і накопичувача радіонуклідів, певним чином було обмежено поширення радіонуклідного забруднення на більші території. Ліс став головним природним фактором стабілізації радіоекологічного стану в зоні відчуження.

За даними Держкомлісгоспу України, обсяги відтворення лісів у 2002 р. порівняно з 2001 р. зросли на 8 % і становлять 42,5 тис. га, що перевищує площі зрубів на 43,2 %. Необхідно зазначити, що фінансування лісовідновлювальних робіт є незадовільним. У 2002 р. роботи з відтворення лісів були профінансовані з бюджету тільки на 32 %. В окремі роки кошти виділялися тільки на виконання вкрай необхідних робіт та на заробітну плату управлінського апарату.

Сума кореневої плати за деревину є значно меншою від коштів, що потрібно виділяти на розвиток лісового господарства і забезпечення сталого лісокористування. Відповідно, це говорить про доцільність перегляду діючих такс на деревину лісових порід, що продають на корені. Загальна площа земель лісового фонду станом на 1 січня 1996 р. (час проведення останнього державного обліку лісового фонду) становить 10,8 млн. га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,4 млн. га, що становить 15,6 % від території України. Забезпеченість лісом в Україні одна із найнижчих в Європі. На одного мешканця України припадає приблизно 0,18 га вкритих лісом земель і 34,4 м3 запасу деревини. У багатьох країнах Європи цей показник значно вищий. Так, у Фінляндії він становить 4,64 га, в Швеції 3,47 га, у Норвегії 2,18 га.

З наведеної в табл. 3 інформації можна зробити висновок, що загальний середній приріст насаджень становить 24,0 млн. м3. Середній приріст деревини на 1 га вкритих лісом земель за останні десятиліття поступово збільшувався та станом на 01.01.1996 р. становив 4,0 м3 на рік. Сьогодні Україна є найменш лісистою європейською державою, яка не може забезпечити власних потреб у деревині, а ліс як основний компонент біосфери не здатний повною мірою утримувати екологічну рівновагу. Частка вкритих лісом земель у загальній площі території становить 15,6 %, що є значно нижчою, ніж розрахунково-оптимальний показник (20-22 %), необхідного для досягнення збалансованості між запасами, обсягами лісоспоживання та екологічними вимогами.

Середній запас деревини на 1 га покритої лісом площі України становить 212 м3, в стиглих і перестійних лісах 267 м3. Найбільш висока продуктивність лісів Карпат (приріст деревини 5,1 м3/га). Загалом, продуктивність лісів України відповідає середньому європейському рівню. Так, приріст деревини на одному гектарі покритої лісом площі в Угорщині становить 6,2 м3, Німеччині 5,6 м3, Румунії 4,6 м3, Польщі 3,4 м3, Болгарії 1,8 м3. Загальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним вимогам. Великої шкоди їм було завдано в період відбудови народного господарства у повоєнні роки. Рубання головного користування у той час перевищували науково обґрунтовані нормативи, що призвело до істотних змін у структурі лісового фонду: погіршенні природних комплексів, деградації рослинного покриву, виснаження лісосировинної бази. Площа вкритих лісовою рослинністю земель за останні 30 років зросла майже на 300 тис. га, а запас деревини в лісах збільшився в 1,5 раза. Позитивна тенденція спостерігається та в збільшенні середніх запасів на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель. Зокрема, середній запас на 1 га хвойних насаджень зріс на 90 м3, твердолистяних 78 м3, м'яколистяних 81 м3.

Проблема охорони лісів від пожеж одна з найбільш складних, які вирішуються працівниками лісового господарства всієї України. У лісах Держкомлісгоспу у 2000 р. було зареєстровано 2994 пожежі на площі 1150 га, а у 2001 р. 2646 пожеж на площі 3297 га, що становило порівняно з 2000 р. 286,7 %. Підприємства Держкомлісгоспу недостатньо забезпечені засобами боротьби із пожежами, а кошти на придбання необхідної протипожежної техніки впродовж останніх років не виділялися.

Невтішною є інформація щодо лісопорушень у лісах України. Так, основними лісопорушеннями є самовільні рубання та порушення "Правил відпуску деревини на пні в лісах України". Найбільше названих лісопорушень спостерігається в об'єднанні "Харківліс". Значних збитків завдано лісовому господарству в Закарпатському регіоні, де у 2001 р. самовільно зрубано 11302,0 м3 деревини, що становить 38,3 % від загального об'єму зрубаної деревини за цим лісопорушенням. З кожним роком кількість лісопорушень невпинно зростає і це свідчить про неефективне виконання службових обов'язків працівниками лісової охорони. У 2002 р. у лісах Держкомлісгоспу було зареєстровано 20,3 тис. випадків лісопорушень, нараховано збитків на суму 16,8 млн.

грн., а відшкодовано тільки 6 %. По Україні загальні збитки за останні 3 роки склали 111,6 млн. грн., толі ж як надходження в бюджет за аналогічний період від кореневої плати становили 116,9 млн. грн. Як бачимо з вищенаведених даних, Україна втратила від лісопорушень величину доходу від розрахункової лісосіки. Величина відшкодування склала тільки 3 відсотки заподіяних збитків. На лісових підприємствах Львівщини у 2001 р. було зареєстровано 1017 випадків самовільних рубань, внаслідок яких було втрачено 2379 м3 високоякісної деревини таксовою вартістю 28,3 тис. грн., що завдало збитків на суму 917,3 тис. грн. Порушено 215 адміністративно-правових справ, 6 справ про кримінальну відповідальність, 160 справ передано в суди для розгляду. Повернуто тільки 16,1 % завданих збитків.

Зростання самовільних рубань у лісах України свідчить про об'єктивну необхідність удосконалення кореневих платежів за деревину в лісі, оскільки вони використовуються для відшкодування екологічних втрат лісопорушниками. Враховуючи те, що ліси України виконують переважно захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції і мають обмежене експлуатаційне значення, державну політику повинні спрямовувати на охорону, захист і відновлення лісів, збільшення лісистості території до оптимальної, підвищення стійкості лісових систем до негативних чинників середовища, раціональне і невиснажливе використання. Враховуючи міжнародний досвід лісової політики в галузі відтворення лісових ресурсів, а також національну практику лісовирощування та наукові дослідження в сфері лісового господарства, можна зробити такі висновки: Україні варто проводити національну лісову політику, спрямовану на збільшення лісистості території. Водночас, необхідно враховувати те, що Україна характеризується найбільш продуктивними в Європі сільськогосподарськими угіддями, які є придатними для ведення висококонкурентного сільськогосподарського виробництва. Власне, через це резерви збільшення лісистості території України є невеликими (більшість науковців вважає, що лісистість повинна становити коло 20 % ).

Заліснення малопридатних для сільськогосподарського виробництва земель варто здійснювати деревними породами, що найбільш пристосовані до місцевих умов виростання та дають змогу створювати екологічно стійкі та безпечні насадження.

Оскільки санітарно-вибіркові та прохідні рубання перетворюються в Україні в промислову заготівлю лісоматеріалів на шкоду екологічним суспільним функціям, варто за допомогою інструментів лісової політики (насамперед за допомогою кореневих платежів та економічних санкцій) стримувати цей деструктивний процес, який завдає шкоди лісовому менеджменту і суперечить принципам сталого ведення лісового господарства.

Україні не варто проводити довготермінову лісову політику, спрямовану на нагромадження стратегічних запасів деревини на корені, оскільки така політика, як показує досвід Європи, призводить до дестабілізації довкілля та погіршення екологічної безпеки. Крім того, вона призводить до втрат валового доходу лісовласників. Для цього за допомогою кореневих платежів доцільно запобігати прояву деструктивних екологічних змін (шляхом зниження рівня кореневих платежів за деревину, що надають для рубань у перестійних лісових насадженнях).

Необхідно проводити лісову політику, спрямовану на розвиток мережі доріг у лісах України, заліснення лісових і нелісових земель, охорону лісів від пожеж та шкідників. Пріоритет у національній лісовій політиці щодо заліснення повинен надаватися гірським територіям, лісистість яких на терені Львівської області зменшилася впродовж останніх двох століть на 77 %, а верхня межа гірських лісів знизилася на 200-300 м. Подібне зниження лісистості відбулося в інших гірських областях (Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій).

3. Екологічні засади формування в Україні лісів, наближених за ценотичною і віковою структурою до природних фітоценозів

Ліси, які виникли ще в третинному періоді належать до найбільш поширених, довговічних і продуктивних рослинних формацій. Завдяки багатогранній біогеохімічній функції вони мали пріоритетне значення в еволюції біосфери, підтриманні її упорядкованості, екологічної стабільності та функціонування. Протягом філоценогенезу (історичного процесу розвитку) у природних лісах виробилася здатність до саморегулювання, що забезпечує їм гомеостаз та автономність функціонування без догляду з боку людини.

Лісове господарство, як практична галузь лісівництва, почало розвиватися лише з кінця XIX ст. В Австро-Угорщині, до якої належали Західні області України у 1769 р. був виданий так званий "Лісовий порядок", згідно з яким власники лісів повинні були дбати про їх відновлення. На ранніх етапах лісове господарство формувалося згідно з методами, які практикувалися у сільському господарстві та садівництві. Шляхом суцільних рубань знімали "багаторічний врожай" деревини, а на лісосіках створювали плантаційним методом шляхом посіву, рідше садінням, лісові культури, часто однопородні й одновікові, які потребували постійного догляду. При таких формах експлуатації змінювалося лісове середовище і лісові культури лише через кілька десятиліть були в стані виконувати властиву природним фітоценозам водозахисну та інші екологічні функції.

Внаслідок суцільних рубань та широкомасштабного плантаційного лісового господарства, яке тривалий період велося в багатьох індустріально розвинутих країнах, в т.ч. і на Україні, відбулися істотні кількісні і якісні зміни у лісовому середовищі та природній ценотичній структурі лісових формацій, що стали причиною їх екологічної дестабілізації, а отже і зниження середовищетвірної функції. Так, наприклад, протягом останніх століть лісистість в Україні скоротилася з 40 % (Генсірук, 2004 р.) до 15,6 %. На сьогодні на двох третинах площі лісів змінено природну вікову і ценотичну структуру.

Плантаційний метод створення культур був економічно вигідним при відсутності мережі лісовивізних доріг та спеціалізованої техніки для вибіркового (селективного) лісокористування. Приймаючи до уваги багатогранне значення лісових екосистем, а також сучасні досягнення лісової науки і техніки у ряді західноєвропейських країн існує тенденція ведення лісового господарства у приватних, общинних (міських, церковних) та державних лісах за зразком природних/ натуральних лісів, які завдяки видовій, ценотичній та віковій різноманітності відзначаються високим вітальним потенціалом. Дана проблема актуальна і для України, на території якої природний біогеоценотичний покрив зазнав значних трансформацій.

Внаслідок різних форм тривалого антропогенного впливу на лісові насадження ексцизиційного (вирубка лісу), пасторального, селитебного, беллоїдного (воєнного), пірогенного, хімічного і фізичного забруднення, рекреаційного в них відбулися істотні кількісні та якісні зміни, які негативно позначилися на їх екологічному стані. У лісівничій літературі і практиці неодноразово ставилося питання про потребу реконструкції модифікованих насаджень (Погребняк, 1963 р.). Практичний екологічний досвід показав, що найкращими моделями для ренатуралізації трансформованих насаджень є природні фітоценози. У Карпатах їх вивчення у довоєнний період проводив А. Златнік ( Zlatnik, 1938 р.) а у післявоєнний С.М. Стойко, Є.І. Цурик, П.М. Третяк та ін. (1982 р.), В.І. Парпан (1994 р.), М.В. Чернявський (2000 р.). Дослідженнями встановлено, що протягом тривалого філоценогенетичного процесу у природних лісових екосистемах виробилася здатність до самовідновлення, самозахисту, саморегулювання, що забезпечує їх гомеостаз та спонтанний розвиток. Формування видового складу у таких лісах проходить шляхом природного відбору, який забезпечує адаптивність деревних порід до відповідних екотопів, а отже і біологічну стабільність. У природних лісах сформувалися фітоценози, які мають значення для збереження локальних популяцій. Їх адаптивна здатність до відповідних умов середовища особливо важлива сьогодні, у період глобального потепління клімату, яке впливає на динамічні тенденції лісових фітоценозів. Непорушене функціонування, екологічна стабільність та динамічна рівновага у природних біогеоценозах забезпечуються безперервним біогеохімічним процесом й обміном без втрат речовин і енергії в циклі їх розвитку. У натуральних і близьких до них лісах зберігаються властиві їм компоненти гетеротрофного блоку, що забезпечує безперервність екологічних взаємозв'язків з автотрофним блоком. Збереження у непорушеному стані лісового середовища є запорукою стабільності екосистем та спонтанного ходу природних сукцесій. Процес відновлення у природних екосистемах проходить поліциклічно. У міру відмирання особин сенільної та субсенільної вікової групи появляються ювенільні особини і, таким чином, забезпечується безперервність природного відновлення.

Створені у зміненому середовищі плантаційним методом лісові культури мають спрощений, лінійний хід розвитку, який обмежений віком дозрівання деревних порід. Ценотично спрощені культурфітоценози малосприятливі для збереження біологічної та фітоценотичної різноманітності. У них відсутній природний відбір, а отже їх адаптивна здатність до відповідних екотопів понижена. Тому в екологічному плані виправданим є напрям, наближений до природного лісівництва, спрямований на формування насаджень, близьких до натуральних. Під терміном "натуральність лісової екосистеми" варто розуміти природну/натуральну ценотичну її структуру та непорушений стан екотопу, які сформувалися протягом філоценогенезу, непорушені антропогенним впливом і завдяки яким, забезпечується гомеостаз, тобто рухомо зрівноважений стан екосистеми. Натуральні екосистеми знаходяться в динамічній рівновазі із природним середовищем.

Залежно від стану натуральності лісових фітоценозів М.В. Чернявський виділив три категорії ліси природні, напівприродні та штучного походження. Найвиразнішим критерієм натурального стану лісових фітоценозів є співвідношення між аборигенними ценокомпонентами, властивими даним умовам природного середовища та штучно впровадженими породами, нехарактерними для нього. За згаданим критерієм ми запропонували виділити шість категорій натурального стану фітоценозів (Стойко, 2005 р.) абсолютно натуральні, майже натуральні, напівнатуральні, частково штучні, майже штучні, повністю штучні.

Порівняльні екологічні дослідження у природних та трансформованих лісах дали змогу встановити, що чим вищий стан їх натуральності, тим вища їх екологічна здатність до саморегулювання, самозахисту, самовідновлення, отже тим вищий їх гомеостатичний потенціал, тобто здатність підтримувати екологічно стабільний стан в умовах відповідного екотопу.

Приймаючи до уваги наведену категоризацію натуральності трансформованих насаджень з метою наближення їх до природних. У сильно змінених лісах 1-ої та 2-ої категорій натуральності реконструкцію можна проводити шляхом куртинних суцільних рубань та створення змішаних культур, що відповідають даному типу лісорослиних умов. У лісах 3…5-ої категорій таку реконструкцію необхідно проводити шляхом інтенсивних рубань догляду. Очевидно в практику лісівництва доцільно ввести нове поняття "Реконструктивні рубання догляду у трансформованих фітоценозах" і опрацювати для них відповідні методичні прийоми. У всіх згаданих випадках екологічними моделями для формування лісів близьких до натуральних є пралісові фітоценози, рештки яких охороняються в мережі природно-заповідного фонду.

Концепція наближеного до природного лісового господарства базується на парадигмі постійності лісового середовища (біотопу) та природно сформованих фітоценозів. У спрощеній формі вона зародилася ще в кінці 19 ст. в Австрійських Альпах. Значні масштаби експлуатації гірських лісів та тривалий пасторальний вплив у субальпійському поясі стали причиною дестабілізації гірських ландшафтів та виникнення небезпечних екологічних явищ снігових лавин, сельових потоків, ерозії ґрунтів. Тому далекоглядні австрійські лісівники обґрунтували ідею постійності лісу (Dauerwald). На початку минулого століття російський лісівник Г.Ф. Морозов (1926 р.) у класичній праці "Учение о лесе" наголошував, що "Рубання лісу та поновлення це синоніми", підкреслюючи таким чином важливість збереження лісу. Лісівник-еколог П.С. Погребняк (1963 р.) у своїх працях звертав увагу на особливе екосферне значення лісу для підтримання екологічного балансу в природному середовищі. Розвиток у ХХ ст. лісової екології, гідрології, типології, ланд лісових фітоценозів, можна рекомендувати диференційовані заходи реконструкції шафтознавства сприяв формуванню ідеї багатофункціонального економічного, екологічного, водота ґрунтозахисного, кліматорегулювального, середовищетвірного, соціального та біосферного значення, лісового біому. Під впливом нових наукових досягнень було обґрунтовано концепцію наближеного до природного лісівництва з метою збереження постійності багатофункціонального значення лісів. Питанням ведення лісового господарства на природних засадах приділено належну увагу з боку ряду авторитетних зарубіжних учених (Korpeľ, 1989 р.; Otto, 1994 р.; Maser, 1998 р.). Згадана проблема дискутувалася в останні роки на багатьох міжнародних лісових конференціях у Голландії, Фінляндії, Німеччині. У німецькій літературі цей напрям у лісівництві одержав назву Naturnahe Forstwirtschaft" (лісівництво, наближене до природного), а в англомовній літературі Close -toNatural Forestry" (близьке до природного лісівництво).

Ми не здатні створювати ліси аналогічні пралісовим екосистемам, які формувалися протягом філоценогенезу. І в цьому немає потреби. Але створення насаджень господарського призначення близьких до природних лісів можливе і дає змогу забезпечити їх саморегуляцію та здатність підтримувати відносну стабільність і рухомо зрівноважений стан екосистеми у відповідних умовах середовища. У такому контексті система наближеного до природного лісового господарства полягає у формуванні лісів, що за видовим складом порід, ценотичною та віковою структурою близькі до природних фітоценозів, в яких протягом філоценогенезу виробилась здатність до саморегулювання, самозахисту, самовідновлення і це забезпечує їм сталість функціонування та безперервний цикл розвитку.

Основна екологічна перевага системи наближеного до природного лісового господарства полягає в тому, що вона забезпечує збереження постійності лісового середовища, постійність функціональних зв'язків між автотрофним і гетеротрофним блоками та педосферою, постійність спонтанного лісовідновного процесу, а також постійність природних сукцесій в лісових екосистемах. Вона дає змогу також узгодити протиріччя між економічними вимогами щодо використання лісосировинних ресурсів та екологічними вимогами щодо підтримання лісовими фітоценозами збалансованого стану у природному середовищі. Чим менша лісистість у країні, тим менша середовищестабілізаційна та соціальна функція лісового біому, а отже тим більшої ваги набуває проблема постійності лісу та формування лісів близьких до природних екологічно стабільних. Цей постулат стосується України, яка належить до найменш заліснених країн Європи.

При обґрунтуванні екологічних засад згаданої системи лісового господарства виникають дві істотні проблеми збагачення видового складу лісів за рахунок екзотів та застосування відповідних способів рубання. Видовий склад аборигенної дендрофлори України порівняно небагатий і включає 17 видів хвойних порід та понад 100 видів листяних видів дерев та чагарників. Багаторічні дослідження впровадження перспективних екзотів показали, що вони сприяють підвищенню продуктивності та господарсько-технічної цінності лісів. Щоби підтримувати природну ценотичну структуру аборигенних лісів, характерний краєвид природних ландшафтів та запобігти небезпеці захворювання екзотів у нових для них екологіних умовах, необхідно керуватися правилом "Збереження фітоценотичної автохтонності та генетичної аборигенності лісових формацій". Яскравим доказом незадовільного санітарного стану екзотів є тотальне ураження інтродукованого кінського каштану мінуючою моллю (Cаmeraria ochridella), що поширилась із Хорватіії. Тому площа інтродукованих екзотів не повинна перевищувати 3-5 % площі аборигенних лісів. Недоцільно впроваджувати екзоти в національні природні парки, біосферні резервати, заповідники, природні заказники завданням яких є зберігати природний генофонд.

У лісах з природною ценотичною та віковою структурою є такі фази/ стадії розвитку: ювенільна, яка охоплює природне відновлення та підріст, віргінільна до якої належать жердняки, іматурна що охоплює пристигаючі особини та субсенільна і сенільна, яка охоплює стиглі і перестиглі деревостани. При рубанні субсенільних і сенільних стовбурів створюються відповідні світлові умови для розвитку ювенільної та інших фаз. Тому основним способом експлуатації у наближеному до природного лісового господарства повинно бути селективне (вибіркове рубання), яке бажано проводити у зимовий період. Важливою передумовою селективного рубання є відповідна мережа лісовивозних доріг. Обсяг рубань повинен бути в межах річного приросту.

Отже, в інфраструктурі лісового господарства завжди існує протиріччя між економічними вимогами, які стосуються задоволення суспільства лісосировинними ресурсами та екологічними вимогами, що полягають у збереженні лісів і їх багатофункціональному значенні. Система наближеного до природного лісового господарства дає змогу усунути це протиріччя, оскільки дає можливість одержувати деревину рівномірно, вибірково, постійно без порушення лісового середовища. Згадану систему необхідно розглядати з позиції економічних, лісівничо-екологічних та соціальних. У такому інтегральному контексті вона здатна забезпечити: стале використання та відновлення лісових ресурсів; збереження біологічної, фітоценотичної та ландшафтної різноманітності як запоруки нормального функціонування і сукцесії лісових екосистем; сталість підтримання функціональних взаємозв'язків між автотрофним і гетеротрофним блоками та педосферою, а отже сталість гомеостатичного потенціалу екосистем; сталість виконання лісовими екосистемами соціальної, захисної та інших екосферних функцій.

Систему наближеного до природного лісового господарства необхідно застосовувати у відповідних господарських зонах національних природних парків, біосферних заповідників, природних заказників, у зелених зонах навколо міст та санаторно-курортних комплексів, у лісах спеціального захисного призначення, а також в тих лісових масивах в яких для неї існують відповідні екологічні умови. Екологічними моделями для згаданої системи є пралісові фітоценози. У природно-заповідний фонд потрібно включити спеціальну категорію "Пралісові резервати". У держлісфонді необхідно виявити рештки пралісових екосистем та організувати на їх базі пралісові резервати.

4. Енергетичне використання біомаси лісів України в умовах глобальних змін клімату

На рубежі другого та третього тисячоліть енергетичне забезпечення життєдіяльності соціуму та екологічна стабілізація довкілля основні різновекторні проблеми, пошук успішного вирішення яких потребує наукової та політичної консолідації суспільства. Серед наземних біомів провідна роль у вирішенні цих проблем відводиться саме лісам, адже їх, з одного боку, розглядають як джерело відновлювальних енергетичних ресурсів, а з іншого, як надійний санатор і стабілізатор довкілля, генеруючи кисень і на тривалий час депонуючи вуглець з атмосфери, чим запобігаючи глобальним змінам клімату. Керуючись зазначеним вище, вивчення енергетичного потенціалу лісів, акумульованого в їхній біомасі та обґрунтування оптимальних (екологічних, економічних та соціальних) критеріїв щодо його раціонального використання є актуальною проблемою, яка потребує нагального наукового опрацювання як на регіональному, державному, так і глобальному рівнях.

Варто наголосити, що зі зменшенням обсягів викопного палива (вугілля, нафта, газ) розробленню ресурсоощадних стратегій і енерговідновлювальних технологій, переробленню біомаси лісів при обґрунтуванні та реалізації енергетичних програм приділяли належну увага науковці як на міжнародному рівні, так і в Україні.

Згідно з даними ФАО, Україна за площею вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок понад 9,49 млн га зі стовбуровим запасом 1,8 млрд м3 деревини посідає восьму сходинку серед країн Європи, випереджуючи за цим показником Польщу та Норвегію, а з іншого боку є практично останньою за відсотком лісистості (15,7 %), що істотно нижче від оптимального. Лісистість території неоднорідна і перебуває в межах від 3,6 % на південному сході (Запорізька область) до 50,8 % у Закарпатті. Основними лісистими регіонами в Україні є зони Полісся і Карпат, де зосереджено близько 70 % деревинних ресурсів країни. Головними лісоутворювальними деревними породами лісів є сосна, ялина, ялиця, дуб, бук, береза, вільха та осика.

Враховуючи неоднорідність лісотипологічних та кліматичних умов зростання, за своїм призначенням і відповідно до Лісового кодексу України, ліси держави виконують переважно екологічні функції і мають обмежене експлуатаційне значення.

Відомо, що тривалий час за лісовпорядними даними середній запас стовбурної деревини у країні зростає і нині становить близько 185 м3, а середня загальна його зміна приблизно дорівнює 35 млн м3 на рік. Річні обсяги заготівлі деревини від рубок головного та проміжного лісокористування впродовж останніх років становлять близько 10 млн м3, що свідчить про стійке нагромадження запасів деревини у лісах держави. Варто зазначити, що усі ці показники характеризують найціннішу частину насаджень стовбурову деревину, практично не відображаючи інші компоненти біомаси гілля, листя (хвою), кореневі системи, піднаметову рослинність. Однак останні, відіграючи вирішальну роль у формуванні біопродуктивності насаджень і забезпеченні переважної більшості регуляційних і стабілізаційних екологічних функцій лісу, становлять істотну частку (від 30 % до 35 % від загальної біотичної продуктивності) ресурсно-енергетичного потенціалу.

Раціональне енергоощадливе та екологічно безпечне використання усіх компонентів деревної продукції лісу потребує її об'єктивного обліку. Саме тому в умовах посилення екологічних проблем, насамперед глобальної зміни клімату з її чутливими регіональними проявами (посухи, пожежі тощо) та глибокої енергетичної кризи, яку переживає нині Україна, нагальним постає питання розроблення алгоритму та системи математичних моделей для об'єктивної оцінки комплексу компонентів біомаси лісів як основи для розроблення оптимальної стратегії сталого управління.

Експериментальні дослідження компонентів біомаси лісів головних лісоутворювальних порід України за спеціальною методикою розпочали науковцями лісогосподарського факультету Національного університету біоресурсів і природокористування України майже 30 років тому і продовжують донині. На першому етапі вивчали і моделювали фітомасу лісів як головну складову біомаси. Комп'ютерне оброблення матеріалів польових досліджень здійснювали з використанням спеціально розробленого пакету прикладних програм. Оброблені матеріали заносили в базу даних, яка нині налічує понад 500 тимчасових пробних площ. Моделювання залежностей та розроблення нормативно-довідкових даних здійснюють з використанням широкого спектру статистичних методів (ростові функції, регресійний аналіз тощо).

На основі експериментальних даних, які репрезентативно відображають структуру біомаси лісів України за основними її компонентами в межах головних лісоутворювальних порід, розроблено математичні моделі оцінки компонентів фітомаси цих деревних порід у статиці та динаміці. З використанням даних Держкомстату України, Державного кадастру лісів та деяких прогностичних оцінок, програмним шляхом здійснена оцінку та агрегацію загальної фітомаси лісів України й протягом 1988-2008 рр.

Зазначимо, що в лісах держави станом на 2008 р. акумульовано 1317,9 млн т біомаси в якій: 65,7 % деревина і кора стовбурів, 16,8 % деревина і кора гілок крони, 2,8 % хвоя і листя, 14,8 % корені, 3,4 % піднаметова рослинність. Обсяг загальної фітомаси за двадцятилітній період зріс майже на 30 %. Ілюмінуючи деякі неточності, пов'язані з особливостями методики обліку лісів 1988 р., коли під час лісовпорядкування не актуалізували таксаційні дані, з високою ймовірністю можна стверджувати, що зростання загальної біотичної продуктивності лісів більш як на чверть за досліджуваний період є надзвичайно стійким трендом. За умови збереження таких темпів збільшення продуктивності, ліси України здатні успішно протистояти як глобальним кліматичним змінам, так і бути відновлювальним енергетичним ресурсом.

Поряд із загальною фітомасою за спеціальними перевідними коефіцієнтами, пораховано депонований у ній вуглець, що є основою для оцінювання загального вмісту енергії. Як відомо, середній вміст енергії в одній тоні вуглецю, який акумульований у біомасі, становить 35,78 ГДж. У біомасі лісів України зосереджено 23575,4 ПДж енергії (801,6 млн т умовного палива). За даними щорічного статистичного довідника Державного комітету статистики України, у 2007 р. в Україні споживання енергетичних матеріалів та продуктів перероблення нафти становило 210,7 млн т умовного палива. Однак порівняння цих даних не означає, що енергетичний потенціал біомаси лісів України в обсязі річного споживання умовного палива може бути використано. Це призвело б до регіональної і, навіть, глобальної екологічної катастрофи з порушенням балансу вуглецю в атмосфері й відповідними кліматичними катаклізмами. Остаточною метою досліджень є оцінка теоретичного (гіпотетично доступного) та технічного (доступного в модальних економічних та технічних умовах) потенціалу використання лісової біомаси для отримання біоенергії (переважно, теплової) в Україні та експертна оцінка екологічних наслідків від технологічних процесів. Користуючись даними лісового кадастру та статистичними джерелами щодо обсягів заготівлі дров'яної деревини, первинних лісових відходів (відходи на лісосіках, хворост та хмиз, гілля, частини фотосинтезувальної фракції, пеньки тощо) та вторинних лісових відходів (залишки та відходи на деревообробних підприємствах) розраховано загальний теоретичний та технічний потенціали енергетичного використання лісової біомаси.

Зазначимо, що вихідні статистичні дані щодо обсягів лісових відходів, особливо вторинних, є надто наближеними. Адже відомо, що у багатолісних районах України в умовах економічної кризи існує багато дрібних приватних (іноді нелегальних) лісопилок, врахувати обсяги лісопиляння та відходів від їх діяльності можна лише на рівні експертних оцінок. Технічний потенціал використання лісової біомаси у загальному енергетичному споживанні в Україні становить близько 0,8 %, що свідчить про його мізерність сьогодні і великі перспективи в майбутньому за умови економічного стимулювання та науково-технічного сприяння.

Звісно, річне спалювання енергетичної деревини (2,1 млн т умовного палива) передбачає емісію в атмосферу близько 1,7 млн т вуглецю. Однак за прогнозними розрахунками річне, депонування атмосферного вуглецю (стовбури та кореневі системи дерев) у лісах України тепер становить близько 11 млн т на рік, енергетичне використання деревної біомаси не зумовлює особливих застережень з екологічної точки зору щодо істотного впливу на зміну вуглецевого балансу атмосфери, який і спонукає до глобальних змін клімату.

На підставі виконаних досліджень можна зробити такі висновки:

1. В умовах посилення енергетичної кризи, вичерпності викопних видів палив використання біомаси деревини як енергетичного ресурсу в Україні є необґрунтовано низьким.

2. Обсяги енергетичного використання деревини в Україні не мають істотної загрози погіршенню екологічних параметрів довкілля через порушення вуглецевого балансу атмосфери та глобальних змін клімату.

Використана література:

1. Майор О.В. Деякі проблеми ефективного розвитку лісових господарств України / Науковий вісник, 2005, вип. 15.2 c.122-125

2. Холявка В.З., Дейнека А.М. Еколого-економічні умови відтворення лісових ресурсів в Україні / Науковий вісник, 2006, вип. 16.2 c.143-146

3. Стойко С.М. Екологічні засади формування в Україні лісів, наближених за ценотичною і віковою структурою до природних фітоценозів

4. Лакида П.І., Василишин Р.Д., Матушевич Л.М., Зібцев С.В. Енергетичне використання біомаси лісів України в умовах глобальних змін клімату / Науковий вісник НЛТУ України. 2009. − Вип. 19.14 c.18-22





Реферат на тему: Лісові ресурси та господарства в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.