Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Лісові ресурси і екологічний конфлікт. Оцінка послуг лісових екосистем у різних регіонах України (реферат)

Зміст

1. Лісові ресурси і екологічний конфлікт

2. Порівняльна оцінка послуг лісових екосистем у різних регіонах України

Використана література

1. Лісові ресурси і екологічний конфлікт

Ліси, вкриваючи близько 36 млн км2 земної кулі, є одними із найважливіших природних ресурсів. Ліс не тільки джерело сировинних ресурсів, а й, що не менш важливо, постачальник екологічних послуг і чинник забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку. За даними Світового банку, близько 90 % із 1,2 млрд бідного населення планети тим чи іншим чином залежать від лісових ресурсів (середовище для життя, джерело продовольства, лікувальних засобів тощо), а отримання доходу 350 млн людей пов'язане із лісовими ресурсами (ЛР). Тенденції зростання обсягів залучення і використання ЛР соціально-економічними системами призвели до катастрофічних наслідків: площі, вкриті лісами, скоротилися більш ніж на 45 %, причому найбільш інтенсивним періодом лісокористування у поєднанні із незначними обсягами лісовідновлення можна вважати середину XX ст. Так, за останні півстоліття знищено майже половину вологих тропічних лісів (їх вирубування провадиться, здебільшого, в Латинській Америці і Східній Азії), які є унікальними екосистемами біорізноманіття, де зосереджено 80 % генетичних ресурсів планети.

Процеси регулювання процедур ефективного ресурсовикористання у соціально-економічних системах мають бути інтегровані і відігравати ключову роль під час прийняття еколого-економічних рішень, націлених на скорочення втрат ресурсів, насамперед, екологічних землі, лісів, води, мінеральних запасів. Саме вони є основним ресурсним забезпеченням процесів виробництва і споживання продукції (послуг). В умовах глобалізації світогосподарських зв'язків і зростання ресурсних потреб і, як наслідок, обмеженості ресурсних можливостей для поступального розвитку, ключова проблема соціально-економічного розвитку проблема вибору набуває характерних рис і проявів у поведінці економічних суб'єктів. Але на відміну від матеріально-фінансових обмежень, які мають здебільшого короткостроковий характер, обмеженість природних ресурсів є основним визначальним чинником економічної поведінки суб'єкта у довгостроковій перспективі.

Таким чином, актуальним і невідкладним завданням формування економічних і соціальних стратегій розвитку національного господарства відповідно із принципами сталого розвитку є удосконалення через економічні і правові механізми політики раціонального природокористування, особливо узгодження її регіональних, національних і міжнародних аспектів з метою запобігання екологічним конфліктам (ЕК).

ЕК є результатом провадження державами (територіями, суб'єктами) неефективних ресурсних режимів і конфліктної політики у сфері ресурсокористування, особливо тих природних ресурсів, які є невідновлюваними (нафта, газ, поклади мінеральних копалин), або важковідновлюваними (земельні, водні, лісові ресурси). Такі дії (навмисні чи ненавмисні) економічних суб'єктів можуть мати наслідком ситуацію, коли природний ресурс чи екологічна цінність, що через певні обставини знаходяться на перетині інтересів різних соціальних груп або економічних суб'єктів, які прагнуть до володіння або контролю над ними, стає об'єктом ЕК.

Питання теорії і методології формування ефективної системи екологоекономічних відносин, управління природокористуванням на макроі мікрорівнях, проблеми розв'язання еколого-економічних суперечностей у системі "суспільство економіка довкілля" займають чільне місце у дослідженнях провідних вітчизняних і закордонних науковців: О.Ф. Балацького, І.К. Бистрякова, С.М. Бобильова, Е.К. Буна (E.K. Boon), Б.В. Буркинського, О.О. Веклич, К.Г. Гофмана, Р.С. де Грута (R.S. De Groot), Б.М. Данилишина, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, А. Ендреса, В.С. Кравціва, М.Я. Лексіна, Л.Г. Мельника, В.С. Міщенка, Р.О. Перелета, І.М. Потравного, М.Ф. Реймерса, В.М. Трегобчука, С.К. Харічкова, Л. Хенса (L. Hens), М.А. Хвесика, Є.В. Хлобистова, М. Янга (M. Young) та ін.

Еколого-економічні проблеми лісокористування і функціонування лісогосподарського комплексу становлять основу науково-практичних досліджень таких провідних вітчизняних науковців і фахівців, як О.В. Врублевська, С.А. Генсірук, О.А. Голуб, Б.М. Данилишин, Я.В. Коваль, Є.В. Мішенін, І.М. Синякевич, Ю.Ю. Туниця, О.І. Шаблій та ін.; російських фахівців: М.І. Кожухов, А.П. Петров, Г.В. Шалабін; провідних закордонних дослідників: Дж.Д. Дабелко (G.D. Dabelko), Д. Дьюдні (D. Deudney), К. Конка (K. Conca), Р.А. Метью (R.A. Matthew), Т. Хомер-Діксон (T. Homer-Dixon). Так, у визначено і досліджено основні еколого-економічні проблемні вузли подальшого розвитку і функціонування лісового комплексу в умовах трансформаційних перетворень національної економіки.

Ґрунтовні дослідження еколого-економічних проблем лісоресурсного розвитку України, зокрема екологічного стану лісових ресурсів, фінансовомайнових аспектів лісокористування, удосконалення організаційно-економічного механізму управління у галузі здійснює Я.В. Коваль.

Комплексне дослідження еколого-економічних проблем природокористування у лісовому комплексі (формування екологічно орієнтованого ринкового механізму ресурсокористування у лісовому комплексі) представлено у роботах Є.В. Мішеніна. Так, у роботі Мішенін Є.В. вказує на конфліктний характер сучасних тенденцій лісокористування і лісовідновлення: "це зумовлено особливостями сучасного лісокористування, а також характером лісівничих процесів: збільшенням масштабів використання лісових ресурсів; дефіцитом лісової продукції деревного і недеревного походження потребами забезпечення екологічно тривкого розвитку територій".

Розробленню принципів платного лісокористування і дослідженню питань еколого-економічної ефективності у лісовій галузі присвячені праці І.М. Синякевича і Ю.Ю. Туниці.

Питання статусу земельних ресурсів лісового господарства розглянуто у, екологічні функції лісу (зокрема, рекреаційні), проблеми їх повного і ефективного використання соціально-економічними системами досліджено у.

Структуру лісогосподарського комплексу у взаємозв'язку із функціями охорони і відтворення його потенціалу досліджено у працях Г.В. Шалабіна. Проблеми вартісної оцінки лісових ресурсів, впровадження принципів платного лісокористування, розроблення нормативів плати в умовах реформування економічних відносин у загальній системі природокористування висвітлено у. Питання формування стратегій розвитку лісового комплексу в умовах переходу до стійкого розвитку досліджено у. У працях досліджено проблеми природокористування в умовах обмеженості природних ресурсів у взаємозв'язку із проблемами сталого розвитку, національної безпеки, бідності, життєзабезпечення, насильства і можливих ЕК.

Дослідження природи ресурсних конфліктів і їх класифікація за ідентифікаційними ознаками (зокрема, характеристика "лісового" екологічного конфлікту із зазначенням його причин, змісту і методів врегулювання) започатковані у.

Водночас наукові дослідження проблем природокористування, незважаючи на отримані результати і набутий досвід, на наш погляд, повинні поглиблюватися із урахуванням сучасних тенденцій міжнародного співробітництва та глобального характеру екологічних проблем. Еколого-економічні суперечності, характерні для сучасного етапу розвитку соціально-економічних систем, зачіпають інтереси широкого кола суб'єктів від індивідуумів до країн. Зазначені аспекти дають підставу нам охарактеризувати еколого-економічні суперечності як ЕК у системі природокористування. На переконання А. Ендреса, "потреба державної участі у вирішенні екологічних проблем зумовлюється також і тим, що вони вже не можуть бути "зняті" у рамках окремої країни. Забруднення природного середовища набуває міжнародних, планетарних масштабів. Міжнародні аспекти екологічних проблем можна означити як конфлікт (курсив авт. В.С.) між глобальним характером екологічної кризи, з одного боку, і відсутністю глобального суспільного механізму регулювання національних екологічних дій, з іншого".

Таким чином, дослідження вже існуючих і розроблення нових, які б найбільш адекватно відповідали вимогам сучасної еколого-економічної політики, ефективних методів запобігання і/або врегулювання ЕК є актуальною проблемою екологічної безпеки.

Під час формування стратегічних напрямів розвитку лісового комплексу екологічний має бути пріоритетним. Відмова від стратегій лісокористування, спрямованих на виснажливе використання ресурсів лісу, і впровадження принципів ландшафтно-рекреаційного використання лісового потенціалу спонукають до розроблення і впровадження адекватних заходів із охорони і управління ЛР з метою запобігання лісовим конфліктам як на національному (регіональному), так і міжнародному рівнях. Саме з цих позицій доцільним і необхідним є дослідження складних зв'язків між ЛР, їх функціями, механізмами управління і загрозою конфлікту.

Головними завданнями цього дослідження є системний аналіз еколого-економічних взаємозв'язків у сфері лісокористування і визначення основних конфліктогенних характеристик лісових ресурсів.

Зв'язок лісів і екологічних конфліктів. Насамперед, слід зазначити, що ЕК досить часто є складником загальної багаторівневої системи, у якій різні за спрямуванням і інтенсивністю інтереси конфліктуючих сторін соціальні, економічні, екологічні перетинаються, утворюючи цим самим "конфліктну систему". У випадку, коли відносні сили і можливості у протистоянні рівні, можливе мирне його врегулювання через компромісне для конфліктуючих сторін рішення. Якщо ж такого рішення не знайдено або одна із сторін конфлікту має очевидні ресурсні переваги (правові, фінансові, силові, технічні, ін.), конфлікт може перерости в ескалацію із використанням насильницьких методів досягнення мети. Вірогідність такого розвитку конфлікту підсилюється: а) наявністю будь-яких конфліктів між сторонами у минулому незалежно від результату їх врегулювання; б) раніше неврегулюваних або латентних конфліктів між сторонами, що свідчить про неефективність обраних і залучених методів вирішення конфлікту; в) недовірою між сторонами, залученими до конфлікту.

Конфлікти, пов'язані із лісом, виникають під впливом історичних і етно-соціальних чинників, підкріплених дією соціально-економічних. Власне ЛР майже ніколи не були єдиною причиною конфлікту; вони є складником більш глобальних економічних, політичних і соціальних перетворень.

1. Деревина, як товар. Вирубування лісів для отримання деревини, як джерела прибутку, є найпоширенішою причиною лісових конфліктів. Торгівля деревиною має сталий попит на світовому ринку і в умовах скорочення лісових площ її цінність буде тільки зростати.

За даними Організації економічного співробітництва і розвитку, річний обсяг торгівлі деревиною становить більш ніж 160 млрд дол. США. Тобто, володіння (можливість доступу, перерозподілу, торгівлі) таким прибутковим економічним ресурсом, як ліс, може бути вагомою причиною лісового ЕК. Такі основні чинники, як рівень соціально-економічного розвитку, законодавча урегульованість майнових прав і прозорість процедур управління та експлуатації ЛР прямо впливають на вірогідність виникнення лісового конфлікту, динаміку, тривалість і інтенсивність його перебіг, успішність врегулювання.

Проблема незаконних рубань пов'язана не тільки із торгівлею деревиною, а й є наслідком надмірної експлуатації та неефективного управління земельними ресурсами. Так, вирубування і випал лісу бідним населенням вкрай негативно впливає на екосистему. Вона вже не може бути відновлена: замість тропічних лісів висаджують монокультури, а випалена земля, не придатна для культивації. Регіонами, в яких незаконне вирубування лісів найпоширеніше, є Південна Америка, Південно-східна Азія та Океанія, Центральна і Південна Африка. Саме "конфліктна деревина" (деревина незаконного вирубування лісів) є основним джерелом фінансування силових конфліктів у цих регіонах. Втрати від незаконного вирубування лісів у всьому світі становлять приблизно 10 млрд дол./рік, окрім того, ще у половину цієї суми оцінюються несплачені податки і плата за законне вирубування.

Визначення ознак конфліктогенності ЛР. Відносно легке залучення ЛР до конфлікту порівняно з іншими "конфліктними ресурсами" (земельними, водними, мінеральними, продовольчими тощо) пояснюється такими його характеристиками (основними конфліктогенними ознаками):

1) доступність: ЛР більш доступні, ніж мінеральні і енергетичні, які знаходяться у вигляді підземних покладів. Транспортувати деревину водним або наземним транспортом, які мають розгалужену інфраструктуру, досить легко (на противагу, вода практично не є об'єктом міжнародних торгових відносин );

2) відносно низька капіталомісткість: торгівля деревиною не потребує значних інвестицій. Порівняно із енергетичними (нафтою, газом) чи мінеральними ресурсами заготівля і переробка деревини забезпечує значні доходи за менших витрат (вкладень), до того ж продаж деревини як сировинного ресурсу не потребує додаткової обробки;

3) поліфункціональність: у соціально-економічних системах ЛР є базовим елементом еколого-економічної безпеки держави (регіону), виконуючи роль головного засобу виробництва (у лісовому комплексі), просторового базису розміщення лісозаготівельної промисловості, сфери обслуговування, підвищення ефективності сільського господарства. Ліси відіграють ключову роль у збереженні довкілля, виконуючи атмосфероочисну, ландшафно-водозбірну, ґрунтозахисту, кліматорегулювальну, киснеутворюючу функції;

4) цінність для життєдіяльності: ліси є джерелом існування і засобом життя для багатьох людей, що може сприяти конкуренції і виникненню конфліктів серед власників, користувачів і посередників у лісовій сфері;

5) продуктивність: ліс є джерелом багатьох кінцевих продуктів/послуг: сировинних, продовольчих, рекреаційних, екологічних, соціальних, що робить його конкурентоспроможним і економічно привабливим ресурсом (у т.ч., і як джерело фінансування конфліктів);

6) динаміка відтворення: темпи лісокористування незіставні із ресурсовідновлюваними можливостями ЛР. Нераціональне використання ЛР і неефективні методи управління у сфері лісокористування, недостатня увага до проблем лісовідновлення і лісорозведення призводять до дефіциту ЛР, який, своєю, чергою, провокує конфлікт.

Слід зазначити, що зменшують конфліктний потенціал ЛР такі характеристики: а) природні властивості значні вагові і габаритні характеристики поряд із порівняно низькою ціною деревини роблять її менш привабливою, як конфліктний товар; б) транспарентність вирубування: незаконні вирубування лісів та подальше транспортування деревини (особливо за межі держави) досить важко приховати. "Тіньові" схеми значних масштабів у лісовій сфері можливі за умов досить слабкої системи національної безпеки або сприяння незаконним діям з боку державних (регіональних) органів влади.

Ліси можуть залучатися до збройних конфліктів. Використання лісів, як території дислокації озброєних формувань і військових дій, є досить поширеним явищем у міжнародних (внутрішньодержавних) військових протистояннях і сутичках: збройні конфлікти у Камбоджі, Республіці Конго, Ліберії, Сьєрра-Леоне.

Причиною конфлікту може бути слабка інституціональна присутність і вплив легітимної влади країни (регіону) на процеси, які відбуваються у зонах лісів. Так, на значних територіях лісу у Колумбії і Еквадорі (особливо прикордонних) урядовий контроль є досить слабким, що призводить до самовільного їх захоплення незаконними терористичними формуваннями і наркокартелями. Екосоціосистема лісів і традиційний устрій лісоі землекористування місцевих жителів знищується для вирощування коки. Уряди країн намагаються боротися із вирощуванням наркотичної сировини, що часто призводить до виникнення ЕК. На початку березня 2008 р. стався політичний конфлікт між Колумбією і Еквадором, який ледь не переріс у силове протистояння. Причина конфлікту серйозні екологічні збитки однієї із сторін конфлікту, пов'язані із транскордонним забрудненням довкілля через використання іншою шкідливих отрутохімікатів.

Відчутних втрат можуть зазнавати ЛР, які опинилися у зоні бойових дій. Наприклад, значної екологічної шкоди і втрат зазнали ліси, залучені до збройних конфліктів на теренах колишньої Югославії Албанії, Косова, Сербії (кінець 1990-х рр. початок 2000-х рр.). Збройний конфлікт між Грузією, Південною Осетією і Росією (серпень 2008 р.) спричинив пожежу і знищення близько 500 га лісів у Боржомському заповіднику.

Для країн, що розвиваються, соціально-економічний потенціал і життєвий рівень населення яких істотно залежить від лісового комплексу, поширеним є конфлікт за право володіння і користування лісом між місцевими мешканцями і особами (групами, економічними суб'єктами), дії яких становлять загрозу доступу до користування лісом, території мешкання чи усталеному способу їх життя. Корінне населення (етнічні групи, що мешкають у лісах) нерідко вдаються до насильницьких дій, захищаючи свої права на користування лісом. У більшості випадків такі дії мотивовані бажанням зберегти етнічну самобутність, певну територіальну незалежність (особливо, якщо ліс віддалений і важкодоступний) або більшу частку доходів від експлуатації місцевих ЛР. Такі лісові конфлікти потенційно можуть призвести до масштабних силових конфліктів за умови досить тривалої конфліктної стадії (небажання або неможливості врегулювання конфлікту).

Конфлікт через неврегульованість майнових прав на лісові і земельні ресурси. Конфлікт може виникнути через неврегульовані, непрозорі або незаконні права власності на ресурс чи його експлуатацію і, відповідно, отримання вигід від цього. Така ситуація сприяє діяльності економічних суб'єктів із незаконних вирубувань лісів. Через певні обставини, наприклад, недостатньо розвинену інфраструктуру, низьку економічну цінність (неперспективність), слабку заселеність і низький рівень соціально-економічного розвитку території лісів державні (регіональні) органи влади не виявляли до них значного інтересу. Унаслідок цього ресурси (земля, ліси) ставали слабо контрольованими з боку державних інституцій, завдяки чому місцеві мешканці мали змогу запроваджувати і підтримувати на таких територіях власні, вигідні для них, системи експлуатації і управління ресурсами. Така практика була досить поширеною у Південній Америці (райони тропічних лісів Амазонії), Африці, Індії, Непалі, багатьох регіонах Азії. Основними чинниками такого лісового конфлікту є: інституціональна і законодавча слабкість державних органів влади; корупція у державних і судових структурах; відсутність чіткої, врегульованої юридичними нормами, системи обліку ресурсів і реєстрації майнових прав або її законодавчо-процедурна недосконалість.

Конфлікт через розподіл доходів від експлуатації лісів характерний для країн із слабкою економікою і державним управлінням. Більша частина доходів від експлантації ЛР привласнюється обмеженим колом бізнесових структур чи політиків (наприклад, екс-президент Ліберії Ч. Тейлор ), в той час, як місцеві мешканці мають нести більшість витрат, пов'язаних із використанням навколишнього середовища і погіршенням соціально-економічного стану. Причиною конфлікту може бути конкуренція за ЛР між посередниками у сфері лісозаготівлі і торгівлі деревиною. Однак він рідко трансформується у повномасштабне силове протистояння, оскільки фінансові вигоди є домінуючими у такому конфлікті, що значно спрощує пошук компромісних рішень.

Конфлікти можуть виникнути, якщо місцеві мешканці не отримують встановленої їм частини доходів або відповідної компенсації за експлуатацію ресурсів, завдану шкоду довкіллю або загрозу здоров'ю. Несправедливий розподіл доходів від експлуатації ЛР часто призводить також до значного погіршення стану місцевої комунальної і соціальної інфраструктур, що може стати причиною ширшої політичної і соціально-економічної нестабільності. Проте конфлікти, пов'язані із розподілом надходжень від експлуатації ЛР можуть і не виникати, якщо місцева спільнота зацікавлена (насамперед, фінансово) у вирубуванні лісів. У тому разі, якщо місцеві мешканці отримають належну одноразову компенсацію або збільшену частину доходів, які можуть витратити на придбання споживчих товарів чи покращання життєвого рівня, вони погоджуються відмовитися від інших вигід.

Вирубування лісів: суспільно-соціальний і екологічний ефект. Значне за масштабами вирубування лісів, здійснюване зовнішніми компаніями (незалежно від форми власності і спеціалізації) з комерційною метою, має негативний екологічний вплив як на навколишнє середовище, так і істотний суспільний ефект для місцевих жителів і спільнот, які проживають на території лісу. Державні програми з підтримки (субсидування) переселення і перетворення лісових територій у сільські господарства пропонують як заохочення права на землю, сільськогосподарську підтримку і значні преференції з вирубування лісів у районах, заселених місцевими спільнотами. Вирубування лісів або очищення лісових територій для розвитку сільського господарства пов'язані із втручанням сторонніх людей і компаній у екосистему лісу і соціальний устрій місцевих мешканців, а переваги заторкують інтереси місцевих мешканців, залежних від ЛР і призводять до конфлікту (наприклад, у В'єтнамі).

Експлуатація лісів на нових територіях пов'язана із розбудовою відповідної інфраструктури лісокористування (будівництво доріг, поселень тощо). Для таких робіт компанії-лісокористувачі залучають сторонніх людей з різних культурних і етнічних груп, що пов'язано із ризиком виникнення конфлікту на расовому або релігійному ґрунті, оскільки поведінка, соціальні стандарти, віросповідання, культурні уподобання, звички поселенців можуть впливати на соціо-етнічне середовище місцевих мешканців (наприклад, райони Амазонки у Бразилії; острови Індонезії (1969-1993 рр.); острів Мінданао на півдні Філіппін (1960-70-ті рр.)).

Протести і конфлікти також виникають через побоювання можливих збитків навколишньому середовищу, сільському господарству і здоров'ю населення, пов'язаних із вирубуванням лісів і переробкою деревини підприємствами деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. Також причиною конфлікту може стати рішення уряду чи профільних держаних інститутів в односторонньому порядку захищати ліси від вирубування або іншого використання без проведення процедур узгодження із місцевим населенням. Створення таких заповідних територій (парків) зазвичай супроводжується переселенням людей і інфраструктури за межі парку або обмеженням місцевих мешканців і спільнот у їх правах лісокористування.

Врегулювання таких конфліктів можливе завдяки створенню лісових територій, що охороняються державою. Останнім часом найбільш ефективною формою захисту ЛР і збереження біорізноманіття є парки у прикордонних регіонах декількох держав, які спільно використовують ЛР (так звані Парки Миру). Перший транскордонний Парк Миру в Південній Африці, який був створений для підтримки стабільності в прикордонних регіонах і збереження біорізноманіття у зонах військових дій, часто був причиною конфліктів із корінними мешканцями, оскільки до процесу його створення не було залучено місцеві спільноти, як ключові посередники і, відповідно, не враховано їхніх соціально-економічних інтересів.

Переважна більшість Парків Миру, які створені пізніше і функціонують сьогодні, виконують дійсно природоохоронні функції, а не примирення ворогуючих сторін. Багато таких парків розташовано на американо-канадському кордоні, мирний проект в Андах (спірна територія на кордоні Перу і Еквадору), Парк Миру К-2-Siachen (Індія Пакистан), покликаний зменшити потенціал військово-політичного протистояння між країнами і сприяти безпечному розв'язанню конфлікту.

Вплив силового конфлікту на екосистеми лісу: позитивні і негативні ефекти. Лісові конфлікти мають змішану природу впливу на екосистему лісу. Напрям дії і ефект прояву залежить, переважно, від альтернатив економічного вибору, розвиненості ринкової інфраструктури, природоресурсного потенціалу, еколого-економічної цінності і соціальної значущості ЛР, умов їх використання і рівня соціально-економічного розвитку території.

Конфлікт може мати негативний вплив на ЛР за умов:

● необґрунтованих об'ємів рубання, які загрожують стійкому лісокористуванню, наприклад, для отримання надприбутків або зростаючих промислових потреб. Найбільш екодеструктивними є вирубування лісів за умови використання деревини як "конфліктного товару" для фінансування збройних конфліктів (отримати максимум доходів, перш ніж буде втрачено контроль над ресурсами);

● використання лісів, як безпечного притулку для біженців, які уникають збройних конфліктів: попит біженців на дрова, матеріали для житла призводить до локалізованого руйнування екосистеми лісу;

● припинення чи призупинення проектів/програм (державних або громадських) захисту ЛР на термін дії силового конфлікту: у цей період може активізуватися незаконне лісокористування, особливо на територіях, слабо підконтрольних уряду (виконавчим органам влади);

● значного негативного впливу на ЛР пост-конфліктної фази. Обсяги їх використання можуть зрости у зв'язку із відновленням і розвитком національної економіки (промисловість, будівництво, сільське господарство, домогосподарства, відновлення інфраструктури тощо). Тобто, адекватна система управління і експлуатації ЛР має бути впроваджена ще до настання пост-конфліктної стадії.

Слабкий потенціал уряду і економічна політика сприяють розвитку лісових конфліктів. У багатьох країнах з перехідною економікою та такою, що розвивається, економічні і соціальні прорахунки уряду у поєднанні із недосконалою нормативно-законодавчою базою сприяють виникненню лісових конфліктів і перешкоджають їх ефективному врегулюванню. Найбільш значущими чинниками конфлікту є: а) неефективна соціально-економічна політика; б) недосконалість і суперечність нормативно-законодавчої бази; в) можливість вибіркового застосування законодавства щодо обов'язковості його виконання; в) корупція; г) обмеженість фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів; д) значна економічна залежність національної економіки від ЛР. Для багатьох бідних країн ЛР є основним джерелом значних експортних надходжень (у Бірмі, Камбоджі, Камеруні торгівля деревиною становить близько 15 % від загального річного обсягу експорту). Така спеціалізація збільшує рівень залежності експортних надходжень від кон'юнктури на світових ринках ресурсів.

Конфлікти, пов'язані із природними ресурсами, включаючи і лісові, характеризуються досить низьким потенціалом врегулювання. Проте залучення адекватних механізмів і інструментів, які на початкових стадіях конфлікту дають змогу втручатися у його розвиток, впливати на подальший перебіг, керуючи ним, дають змогу сторонам досягти бажаного результату. Стосовно лісових конфліктів ефективними стратегіями зменшення конфліктного потенціалу і подальшого їх врегулювання можуть бути такі.

Розширення участі і партнерства. Активне залучення до вирішення спірних питань, пов'язаних із ЛР, місцевих спільнот і лісокористувачів має істотно знизити конфліктний потенціал за умов конкуренції за ЛР шляхом: проведення переговорів і прийняття рішень із залученням інституційних механізмів, норм для ухвалення рішень, а також моніторингу і оцінки результатів; просування рішень, заснованих на принципах стійкого управління ЛР і справедливого розподілу доходів; роз'яснювальної і консультаційної роботи з усіма зацікавленими сторонами конфлікту (владою, власниками ЛР, місцевими мешканцями, лісокористувачами, посередниками, транспортними і торговими представниками, ін.).

Впровадження систем стійкого управління ЛР. Стійке управління ЛР ефективна стратегія запобігання лісового конфлікту. Для зменшення об'ємів рубань важливість економічних стимулів повинна бути замінена на впровадження систем стійкого управління лісом (СУЛ). Законодавчі норми і економічні стимули мають використовуватися для того, щоб переконати великі компанії-лісокористувачі використовувати СУЛ.

Зменшення бідності і поліпшення умов життя. Незначні об'єми рубань лісів відіграють важливу роль у життєдіяльності спільнот, які залежать від лісу. За умов розроблення і впровадження відповідних програм стабільне лісокористування може істотно зменшити конфліктний потенціал ЛР завдяки: розширенню діапазону можливих альтернатив життєдіяльності спільнот, залежних від лісу; збільшенню вигод місцевих мешканців від використання деревини і інших ЛР; гарантуванню економічно обґрунтованої справедливої ціни деревини: менша її кількість забезпечувала достатній дохід; регулюванню об'ємів рубань лісів з метою запобігти надмірному вирубуванню; запровадженню економічних стимулів для стійкої заготівлі ЛР.

Врегулювання майнових прав місцевих жителів на ресурси. Чітко визначені і законодавчо закріплені права на власність, користування і можливість вільного доступу до ресурсів (землі і лісів) є передумовами для безконфліктного господарювання економічних суб'єктів на багатій ресурсами території. Усунення невідповідності між загальнонаціональними і місцевими (регіональними) законами і нормами є необхідним кроком у вирішенні конфлікту. Конфлікти і невдоволеність виникають внаслідок ігнорування інтересами місцевих спільнот, що робить їх і їхні ресурси уразливими до конфлікту. Місцеве населення в багатьох країнах, що розвиваються, не володіє формальними правами на їх традиційні землі, внаслідок чого потерпають утисків від компаній-лісокористувачів, які в законний або незаконний спосіб набули права експлуатації ресурсу.

Програми розвитку СУЛ повинні сприяти визнанню і забезпеченню владою прав місцевих мешканців на землю і ЛР. Зміцнення прав місцевих спільнот на ресурси може запобігти деградації лісу, оскільки традиційне управління і використання ЛР, здійснюване місцевими мешканцями, зазвичай запобігає надмірному використанню ресурсів. Державні установи виконують функції нагляду за дотриманням законодавства, перевіряють узгодженість дозвільних процедур і здійснюють заходи із дотримання умов конкуренції на ринку ресурсів.

Зміцнення повноважень і можливостей урядових інституцій. Для послаблення конфліктного потенціалу, пов'язаного із ЛР, розроблення і впровадження державними установами заходів з управління ЛР має бути підпорядковане таким стратегічним підходам:

● неухильне додержання юридичним норм і положень при здійсненні процедур, пов'язаних із вирішенням спірних питань прав власності на ЛР з максимальним урахуванням інтересів місцевих спільнот;

● викорінення "тіньових" схем і корупції у сфері лісокористування;

● посилення ролі і дієвості держаних інституцій та механізмів врегулювання на різних рівнях конфліктів;

● розвиток мережі установ і інституцій, діяльність яких сприяє поінформованості і обізнаності суб'єктів лісокористування з метою уникнення конфліктних ситуацій;

● забезпечення вільного доступу до інформації, впровадження практики взаємного моніторингу і оцінки ефективності методів врегулювання конфліктів;

● впевненість у тому, що місцеві спільноти і суб'єкти лісокористування здатні адекватно (відповідно до законів) і ефективно реалізувати свої права на ЛР і пов'язані із ними обов'язки.

Удосконалення фінансових механізмів. Наслідком слабкого інституційного регулювання є проблема "конфліктної" деревини, як джерела фінансування силових конфліктів. Запровадження державою жорсткої фінансової дисципліни під час укладання комерційних угод щодо ЛР, чіткий законодавчий їх супровід, моніторинг і звітність за такими операціями дадуть змогу істотно зменшити вигоди від незаконних вирубувань ЛР і, відповідно, зменшити вірогідність конфліктів, пов'язаних із деревиною. Дієвим інструментом фінансового контролю комерційних угод може бути інформування відповідних державних інституцій про підозру у незаконних операціях із деревиною. Така процедура зробить складнішим "відмивання грошей", одержаних від незаконних вирубувань. Як превентивний захід можна розглядати добровільне запровадження фінансовими установами практики моніторингу фінансових потоків, пов'язаних із торгівлею деревиною, на предмет законності отримання коштів. Банківські та інвестиційні установи можуть приймати добровільні обмеження з фінансування програм (проектів), наслідком яких є екодеструктивний вплив на довкілля і значний конфліктний потенціал виникнення ЕК.

Розширення практики державних закупівель і зміцнення корпоративної відповідальності. Запровадження процедур державних закупівель і розширення сфери державного регулювання лісокористування і можуть істотно знизити ризик виникнення лісового конфлікту або незаконного вирубування деревини. Зміцнення корпоративної відповідальності можливе через відмову фірм і корпорацій-лісокористувачів від незаконної вирубування і нестійкої заготівлі деревини. Принципи такої політики підтримують багато компаній у сфері лісокористування (наприклад, у США, Великій Британії).

На основі здійсненого системного аналізу еколого-економічних зв'язків ЛР і екологічних конфліктів визначено і наведено характеристику основних конфліктогенних ознак ЛР.

Досліджено, що конфлікти, пов'язані із лісом, виникають під впливом історичних і етно-соціальних чинників, підсилених дією соціально-економічних. Основними сферами формування конфліктного потенціалу є: 1) деревина як товар і 2) незаконне вирубування лісів.

Конфліктогенність ЛР визначається такими їх характеристиками (основними конфліктогенними ознаками):

1) доступність;

2) відносно низька капіталомісткість;

3) поліфункціональність;

4) цінність для життєдіяльності;

5) продуктивність;

6) динаміка відтворення.

Залучення адекватних механізмів і інструментів, які на початкових стадіях конфлікту дають змогу: втручатися у його розвиток; впливати на подальший перебіг, керуючи ним; сторонам досягти бажаного порозуміння.

Стосовно лісових конфліктів ефективними стратегіями зменшення конфліктного потенціалу і подальшого їх врегулювання можуть бути такі:

1) розширення участі і партнерства;

2) впровадження систем стійкого управління ЛР;

3) зменшення бідності і поліпшення умов життя;

4) врегулювання майнових прав місцевих жителів на ресурси;

5) зміцнення повноважень і можливостей урядових інституцій;

6) удосконалення фінансових механізмів;

7) розширення практики державних закупівель і зміцнення корпоративної відповідальності.

2. Порівняльна оцінка послуг лісових екосистем у різних регіонах України

Ліси підтримують умови існування всього живого на Землі. Екологічні послуги лісів це ті екологічні процеси, внаслідок яких люди отримують певні вигоди. До найважливіших екологічних послуг лісів можна віднести гідрологічні (водоохоронні та водорегулювальні) послуги, збереження біорізноманіття і поглинання двоокису вуглецю. Деякі з екологічних послуг, які надають ліси, зумовлюють сьогодні підвищену суспільну увагу. Це пов'язано з тим, що ці послуги можуть знижуватися, а то й втрачатись (у випадку вирубування чи деградації лісів), що, своєю чергою, призведе до виникнення екологічних небезпек і додаткових витрат для суспільства, спричинених, наприклад, повенями та зсувами на місцевому рівні та зміною клімату на глобальному рівні.

За останні роки дедалі частіше застосовують у природоохоронній діяльності такий інструмент, як формування ринків послуг екосистем. Застосування цього інструменту на практиці потребує здійснення грошових виплат землевласникам, які охороняють певні екологічно цінні ділянки їх території чи заліснюють їх, із фондів, які формуються з коштів, які платять "покупці" екологічних послуг (напр., компанії-власники електростанцій для придбання так званих вуглецевих кредитів). Екологічно свідомі громадяни, компанії, громадські організації можуть обміняти кредити на екологічні послуги новостворених ринків (напр., кредити на збереження боліт чи вуглецеві кредити) на спеціальних біржах, таких як Chicago Climate Exchange. Згадані виплати та ринки охоплюють широкий спектр послуг екосистем охорона вододілів, болотних екосистем, підтримання біорізноманіття та зникаючих видів, депонування вуглецю та ін. У деяких сферах ринки екологічних послуг дотепер перебувають у зародковому стані, проте деякі вже вийшли на серйозний рівень. Так, сума видів виплат землекористувачам, пов'язаних із охороною боліт, становила у 2004 р. у США більше 1 млрд доларів.

Новою тенденцією є й те, що багато міжнародних приватних банків сьогодні ставлять вимоги щодо вжиття природоохоронних заходів чи здійснення компенсаційних виплат за послуги екосистем у межах інвестиційних проектів, які фони фінансують. У наукових публікаціях із соціальноекономічних проблем охорони лісових екосистем значну увагу приділяють питанням збереження екологічних послуг лісів шляхом запровадження системи платежів за ці послуги, а також аналізові впливу впровадження системи платежів за екологічні послуги лісів на рівень життя населення.

Метою цієї роботи є соціально-економічне дослідження готовності громадян платити за послуги лісових екосистем, визначення вартості певних послуг екосистем для населення різних природних зон України і таким чином оцінення на підставі відповідей респондентів передумови формування ринку послуг екосистем.

Об'єктом дослідження є екосистемні послуги лісів різних природних зон України, досліджені на прикладі двох областей Дніпропетровської та Львівської, а предметом дослідження є значення послуг лісових екосистем для респондента та готовність населення платити за гідрологічні послуги лісових екосистем.

Методика дослідження сформована на основі відомих нам соціальноекономічних досліджень послуг лісових екосистем, і в її основі лежить метод умовного оцінювання, який базується на визначенні готовності платити шляхом опитування респондентів за запропонованим, детально охарактеризованим сценарієм. Цей метод використовують у випадках, коли не існує ринків для екологічних товарів і послуг, або ж вони недостатньо розвинені.

Для дослідження було розроблено анкету, запитання в якій були закрито-завершеного типу, а ті, що стосуються готовності платити відкрито завершеного типу, що давало змогу респондентам обирати їх особисту готовність платити за гідрологічні послуги лісових екосистем. Анкету було апробовано на 40 випадково відібраних респондентах, потім було доповнено і розроблено досконалішу версію. Безпосередньо у дослідженні взяло участь 300 респондентів. Проаналізовано вплив на готовність індивідуума платити визначену суму за гідрологічні послуги лісів за місяць та за рік таких чинників як: вік (x1), стать (x2), сімейний стан (x3), наявність дітей (x4), освіта (x5), зайнятість (x6), місце проживання (x7), середньомісячний дохід (x8).

Метою цього дослідження було порівняти отримані в різних регіонах відповіді на питання стосовно визначення важливості та грошової вартості певних послуг лісових екосистем.

Графічну інтерпретацію порівняльної оцінки найважливіших послуг екосистем подано на рис. 1. Аналізуючи дані, можна зробити висновок, що як в Дніпропетровській області, так і у Львівській однаковий відсоток респондентів, котрі вважають проблеми довкілля важливими. Отже, незалежно від регіону, виду і нагальності проблем довкілля, населення приділяє цим питанням увагу, про що свідчить високий відсоток оцінки важливості (90,67 %).

Щодо питання, яким чином населення має сприяти покращенню стану лісових екосистем, порівняння отриманих даних показано на рис. 2.

Умовні позначення: a, b, c, d, e, f, g позначено по порядку варіанти відповідей: a внесенням обов'язкових спеціальних платежів; b добровільними грошовими внесками; c добровільно виконаною працею; d це питання виключно органів лісового господарства; e це питання органів комітету водного господарства; f це питання органів місцевого самоврядування; gінша відповідь.

У обох областях найбільша частина відповідей респондентів щодо питання, "яким чином населення повинне сприяти покращенню стану лісових екосистем", була відповідь "внесення добровільних грошових внесків". Причому в Дніпропетровській області цей показник більший, ніж у Львівській, 38,7 % та 26,7 %. відповідно. Наступною за рейтингом є відповідь а. Це говорить про те, що респонденти згідні на внесення обов'язкових спеціальних платежів. Зазначимо, що у Львівській області цей показник є вищим, ніж у Дніпропетровській на 6 %. Відповідь щодо "сприяння у сфері добровільно виконаної праці" ми отримали у 18,7 % респондентів у Львівській та 16 % респондентів у Дніпропетровській області. Це говорить про те, що у Львівській області респонденти більшою мірою покладаються на власні сили, ніж у Дніпропетровській. У Львівській області 18 % респондентів вважають, що це питання виключно органів лісового господарства, а у Дніпропетровській цей показник становить лише 7 %, що пояснюється значною відмінністю у поглядах респондентів на роль лісового господарства в різних регіонах. Щодо питання про сферу компетенції органів комітету водного господарства, то покласти на нього вищу відповідальність бажає 7 % респондентів у Дніпропетровській та 3,4 % респондентів у Львівській. Пояснюється це регіональною специфікою функціонування цього комітету. У Дніпропетровській області 14,6 % респондентів вважають, що це питання стосується суто органів місцевого самоврядування, у Львівській області цей показник становить лише 3,4 %. Це свідчить про більшу довіру населення до органів місцевого самоврядування у Дніпропетровській області, ніж у Львівській.

На прохання оцінити за важливістю гідрологічні функції лісів були отримані такі відповіді. Найважливішою послугою на думку населення і Дніпропетровської (94,7 %) і Львівської областей (95,3 %) є підвищення якості питної води. Наступною за важливістю (86,7 %) у Львівській області виявилась відповідь "регулювання рівня водного режиму", а у Дніпропетровській забезпечення водою в посушливі сезони (83,3 %). Це свідчить про значення клімату природної зони як чинника важливості послуг екосистем у різних регіонах. Респонденти визначають вагомість послуги залежно від нагальності проблем, або рівня забезпеченості (чи радше незабезпеченості) певними послугами. Наприклад, у Дніпропетровській області в посушливий літній період існують проблеми з недостатнім забезпеченням водою, відповідно у Львівській області нагальнішою вважають проблему повеней та розливу річок. Питання продуктивності вод цікавить населення в обох регіонах найменше. На рис. 3 показано графічну інтерпретацію отриманих даних.

На питання "Чи доцільно створити спеціалізований орган, який би відповідав за збір коштів на покращення стану лісових екосистем на всій території країни?" відповіді розподілились так: 76 % респондентів у Львівській області підтримують ідею створення такого органу, у Дніпропетровській згідні його створити 72 % респондентів. Це свідчить про дещо меншу зацікавленість у створенні відповідних структур жителів Дніпропетровської області та про більшу зацікавленість в цьому населення Львівської області. Щодо питання створення аналогічного за функціонуванням органу в окремому регіоні, то 73 % опитаних респондентів у Дніпропетровській області вважають, що доцільно створити такий орган. У Львівській області цієї думки дотримуються лише 68,7 % респондентів.

Наступним чинником, який досліджували, є готовність респондента платити за гідрологічні послуги лісів (вносити певну суму до спеціалізованого фонду щомісячно чи щорічно). За допомогою покрокового регресійного аналізу ми визначили залежність між готовністю платити та згаданими вище незалежними чинниками. Побудувавши модель для обох об'єктів дослідження, ми виявили, що у Дніпропетровській області на готовність платити впливають рівень освіти та зайнятість, а у Львівській стать та місце проживання. Модель готовності платити для Дніпропетровської області виглядає так: = 4,45x5 + 2,09x6., а для Львівської області: = 7,19⋅x2 –12,49⋅x7. Щодо питання готовності платити грн./рік, як і у Дніпропетровській (33,3 %) так і у Львівській області (28 %) найбільше відповідей припало на 100 грн/рік. 25 % респондентів у Львівській області згідні платити 200 грн/рік, у Дніпропетровській області цей показник значно менший, лише 8,7 %. 300 грн/рік у Львівській області згідні платити 21 %, а у Дніпропетровській 4,76 %. 15,9 % респондентів у Дніпропетровській області згідні платити 75 грн/рік, у Львівській області це лише 11 %. Можна зробити висновок, що більшість респондентів в обох областях згідні платити 100 грн/рік.

Якщо респондент не вважав доцільним рішенням внесення плати за покращення та підтримання гідрологічних послуг лісів, то потрібно було вказати причину відмови. У Дніпропетровській області незгоду платити виявили 15 респондентів, а у Львівській 22 респонденти. В обох об'єктах дослідження найбільш характерною причиною відмови стала відповідь "це має фінансуватися з державного бюджету".

Отже, недостатня інформація стосовно якісного та кількісного аспекту послуг, які надають суспільству природні екосистеми, призводить до втрати вартості екосистем. Внаслідок цього і послуги екосистем стають дедалі вразливішими, а природний капітал більш дефіцитним. Послуги і функції екосистем не присутні на звичайних ринках як матеріальний товар, тому вони порівняно з економічними і фізичними послугами мають набагато меншу ринкову вартість. Однак збереження екосистем та послуг, які вони надають, є основою для суспільного розвитку. Якість довкілля швидкоплинно погіршується, а потреби населення зростають, тому політика щодо використання природних ресурсів та їх менеджмент повинні базуватись на засадах сталого розвитку.

Ринковий механізм дає змогу визначити попит на товари, які є конкурентними та винятковими у споживанні. Вартість товарів та послуг довкілля складно виразити в грошовій формі, тому потрібно визначити найбільш рентабельні ринкові механізми, які будуть враховувати зміни в навколишньому середовищі та в економічних системах одночасно.

Ринки торгівлі екологічними послугами лісів повинні використовуватись активніше як інструмент впливу на лісовий менеджмент, сприяючи використанню екологічно зорієнтованих методів господарювання. За допомогою ринків екологічних послуг лісова політика створює можливість впливати на поведінку лісовласників. Ринки торгівлі екологічними послугами лісів тільки починають розвиватися, тому лісова політика будь-якої держави має сприяти їх усесторонньому вивченню і подальшому розвитку.

Використана література:

1. Сабадаш В.В. Лісові ресурси і екологічний конфлікт: аналіз взаємозв'язків / Науковий вісник НЛТУ України. 2008, вип. 18.9, с.65-78

2. Соловій І.П., Монастирська Л.Ф., Полеха Б.Б. Порівняльна оцінка послуг лісових екосистем у різних регіонах України / Науковий вісник НЛТУ України. 2009. Вип. 19.6, с.79-85





Реферат на тему: Лісові ресурси і екологічний конфлікт. Оцінка послуг лісових екосистем у різних регіонах України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.