Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Лісова рослинність та лісові екосистеми Розточчя (реферат)

Зміст

1. Генезис асоціацій лісової рослинності Розточчя

2. Хвойні інтродуценти у лісових культурах українського Розточчя

3. Деривати природних лісових екосистем українського Розточчя

4. Висотна диференціація рослинності на Розточчі

Використана література

1. Генезис асоціацій лісової рослинності Розточчя

Сукцесійна схема рослинності Розточчя є складною багатовекторною системою, кожне бокове відгалуження якої зумовлене зміною параметрів чинників довкілля. Рослинне вкриття регіону утворене комплексом природних та антропогенних угруповань, які постійно змінюються, і змінюють одне одного, тому передбачити хід сукцесій рослинності досить проблематично. При аналізі сучасних рослинних комплексів регіону динаміки необхідно відокремити природні угруповання від вторинних, що прийшли їм на зміну з різних причин. У цьому випадку дуже актуальною виглядає теорія сталої "екологічної ніші" або "типу місцезростань", яку активно розвивають у фітоценологічних працях польські ботаніки. Згідно з нею, будь-який тип місцезростання із визначеним і постійним набором чинників довкілля має притаманний тільки йому ряд асоціацій, які змінюють одна одну в часі. Кожному типу місцезростання відповідає декілька похідних угруповань, але тільки одна кінцева, гомеостатична асоціація. Саме ця кінцева асоціація і є природною асоціацією в даному типі місцезростання. Природна рослинність, а також ґрунти, які сформувалися при ній, є найхарактернішими ознаками місцезростання. Певний набір видів та тип ґрунту залишаються як своєрідний паспорт цієї ділянки навіть після знищення рослинного комплексу. Це дає змогу діагностувати природну асоціацію, прогнозувати шляхи її формування із вторинних угруповань та передбачати хід сукцесій на цій ділянці. У багатьох випадках первинна асоціація може повністю відновитися після зняття всіх лімітуючих чинників, зокрема, і антропогенного навантаження. Проте завжди існує ймовірність дії неочікуваних, насамперед, антропогенних, чинників, появи нових видів чи навіть угруповань, а водночас і зміни магістрального напрямку сукцесій, тим більше в умовах техногенного середовища. Тому оцінювати можливі зміни в рослинних комплексах необхідно дуже обережно і з обов'язковою поправкою на людський чинник. Очевидним є факт, що будь-яка природна зміна фітоценозу може бути перервана чи доповнена дією антропогенних чинників, а також починатися після закінчення їх дії, набуваючи рис вторинної сукцесії.

У кліматичних умовах Розточчя природними угрупованнями рослинності є, насамперед, лісові ценози, меншою мірою водні, прибережно-водні, болотні, псаммофільні та лучно-степові, які обіймають значно менші площі, і можуть бути як природного, так і антропогенного походження. Сукцесії лісової рослинності Розточчя пов'язані як із віковими змінами самих біоценозів, так і зі змінами умов зовнішнього середовища. І хоча ліси є зональним типом рослинності для Розточчя а також кінцевими стадіями практично всіх сукцесійних рядів рослинності, у них теж відбуваються процеси, що приводять до зміни фітоценозів. Особливо відчутною для лісів є зміна гідрологічного режиму, зокрема, пониження рівня ґрунтових вод та спад рівня води у відкритих водоймах, що призводить до загального осушення території регіону. Напрям сукцесій у лісових ценозах регіону великою мірою визначає також діяльність людини, яка провокує процеси деградації ландшафтів і рослинності зокрема. Лісові ценози регіону піддалися різним формам деградації та видозміни, тому сьогодні важливим є дослідження напрямів сукцесійних процесів та сприяння тим, що спрямовані на регенерацію корінного деревостану. Динаміку фітоценозів основних класів лісової рослинності Розточчя дають право трактувати багаточисельні фітосоціологічні праці європейських учених та результати багаторічного моніторингу на території регіону.

Клас ALNETEA GLUTINOSAE Br.-Bl. et Tx. 1943 представлений у регіоні асоціаціями Salіcetum pentandro-cіnereae (Almg. 1929) Pass. 1961, Betulo-

Salіcetum repentіs Oberd. 1964, Sphagno squarrosі-Alnetum Sol.-Gorn. (1975) 1987, Rіbeso nіgrі-Alnetum Sol.-Gorn. (1975) 1987. Вони найчастіше формуються із асоціацій класів SCHEUCHZERIO-CARICETEA (Nordh. 1937) R.Tx. 1937 та OXYCOCCO-SPHAGNETEA Br.-Bl. et R.Tx. 1943, які переходять спочатку у заплавні верболози, а потім у вільшняки. Утворюються вони також внаслідок осушення, припинення косіння чи випасання мокрих лук із класу MOLINIO-ARRHENATHERETEA R.Tx. 1937 (союз Molіnіon caeruleae W. Koch 1926). Найчастіше стартовою асоціацією для розвитку заплавних вільшняків із лучних ценозів стає Molіnіetum caeruleae W. Koch 1926. Асоціації класу ALNETEA GLUTINOSAE можуть сформуватися також із прибережно-водних ценозів класу PHRAGMITETEA R.Tx. et Prsg. 1942, зокрема, із фітоценозів пізніх сукцесійних стадій союзу Magnocarіcіon Koch 1926. Переважно, такою стадією є асоціація Thelypterіdі-Phragmіtetum Kuіper 1957. Найбільш стійкою асоціацією вільшняків у регіоні є Rіbeso nіgrі-Alnetum. Вона має полігенетичні ознаки: утворюється як одна із кінцевих стадій у сукцесійних рядах прибережно-водної, заплавнолучної та болотної рослинності. Серед асоціацій, які передують порічковому вільшняку більшість фітоценозів із класу PHRAGMITETEA, деякі болотні асоціації з класу

SCHEUCHZERIOCARICETEA (Carіcetum lasіocarpae Koch 1926, Carіcі canescentіsAgrostіetum canіnae R.Tx. 1937), заплавнолучні ценози з класу MOLINIOARRHENATHERETEA (Scіrpetum sіlvatіcі Ralskі 1931, Epіlobіo-Juncetum effusі Oberd. 1957, Molіnіetum caeruleae). Подальша стратегія ценозів із класу

ALNETEA GLUTINOSAE тісно пов'язана із гідрологічним режимом місця зростання. При незмінних умовах довкілля такі ценози довго утримують позиції в ландшафтах, активізація сукцесійних процесів і зміна фітоценозів наступають з природних причин. Проте в умовах змін гідрологічного режиму сукцесія іде з прискоренням і випаданням деяких стадій, і тоді ценози класу

ALNETEA GLUTINOSAE дуже швидко поступаються місцем мезофільним лісовим асоціаціям. Зокрема, під впливом осушення фітоценози цього класу втрачають характерні для них види, а їх місце охоплюють рослини з класу

VACCINIO-PICEETEA Br.-Bl. 1939. У європейських фітосоціологічних працях описано безліч прикладів заміни асоціацій листяних лісів із класу ALNETEA GLUTINOSAE хвойними та мішаними лісами через різноманітні перехідні стадії. Здебільшого вони спровоковані антропогенними чинниками. Наприклад, перехід фітоценозів Sphagno squarrosі-Alnetum у більш мезофільні ценози Rіbeso nіgrі-Alnetum відбувається природним шляхом або під впливом поступового пониження рівня ґрунтових та скорочення часу стояння поверхневих вод. Такі процеси приводять до розвитку асоціацій листяних лісів. Різке пониження рівня ґрунтових вод приводить до формування на місці Sphagno squarrosі-Alnetum фітоценозів асоціації Vaccіnіo ulіgіnosі-Pіnetum Kleіst 1929, і поступового розвитку процесів, що сприяють формуванню мішаних та хвойних лісів. Так само і Rіbeso nіgrі-Alnetum при сукцесійних змінах переходить у заплавні листяні ліси Fraxіno-Alnetum W. Mat. 1952. Але при різкому осушенні на торфово-болотних ґрунтах вона трансформується у соснові бори Leucobryo-Pіnetum Mat. (1962) 1973, на підзолистих ґрунтах у мішані деревостани Querco-Pіceetum. Початкова стадія такого процесу помітна в урочищі Заливки в Природному заповіднику "Розточчя".

Клас QUERCO-FAGETEA Br.-Bl. et Vlіeg. 1937 представлений численними варіантами асоціацій дубових, букових, грабових та багатих і відносно сухих вільхових лісів у дуже різноманітних умовах місцезростання. Кожна конкретна асоціація проходить властиві тільки їй вікові стадії розвитку у напрямку до формування кінцевого ценозу. Одна із найцікавіших асоціацій листяних лісів термофільна діброва Potentіllo albae-Quercetum Lіbb. 1933 з природних причин обіймає невеликі площі в регіоні. Її формування тісно пов'язане із асоціаціями термофільної рослинності із класу

TRIFOLIOGERANIETEA SANQUINEI Th. Muller 1962. Правдоподібним є взаємозв'язок таких дібров також із лучно-степовою рослинністю із класу

FESTUCOBROMETEA Br.-Bl. et R.Tx. 1943, яка обіймає подібні екотопи. З літератури добре відомі факти змін лучно-степової рослинності узлісними ценозами TRIFOLIO-GERANIETEA SANQUINEI, які стають першою стадією формування дібров. Підтвердженням цьому слугують синтаксономічний склад, екологічна характеристика та сучасне поширення фітоценозів асоціації Potentіllo albae-Quercetum на Розточчі. Прекрасною ілюстрацією останнього факту слугують діброви урочища Ярина, де в позаминулому столітті була степова рослинність. Стабільністю така діброва відзначається тільки на карбонатних та мергелевих виходах на схилах південної та західної експозицій. При надмірному розвиткові чагарників, а, особливо, ліщини, такі діброви набувають вигляду Tіlіo cordatae-Carpіnetum betulі Tracz. 1962. Натомість прорідження деревних ярусів, вирубка чагарників та випасання худоби в багатих варіантах фітоценозів Tіlіo cordatae-Carpіnetum betulі приводить до формування антропогенної видозміни термофільної діброви. З літератури також відомі випадки, коли оліготрофізація умов місцезростання викликала заміну таких дібров мішаними борами Querco roborіs-Pіnetum (W. Mat. 1981) J. Mat. 1988. Такий самий результат дає підсадка сосни у фітоценози асоціації Potentіllo albae-Quercetum. Існує також думка про вторинний характер асоціації Potentіllo albae-Quercetum. Виявилося, що евтрофізація середовища та затінення нижніх деревних та чагарникового ярусів у термофільних дібровах Potentіllo albae-Quercetum приводить до їх перетворення в Tіlіo cordatae-Carpіnetum betulі. Це відбувається в ході природних сукцесійних процесів у дібровах, в зв'язку з чим площі таких дібров постійно скорочуються. Безлісні площі в місцях знищених дібров на Розточчі майже не зустрічаються. На початкових стадіях після зникнення деревостану тут панує термофільна рослинність з класу TRIFOLIO-GERANIETEA SANQUINEI, антропогенне та пасторальне навантаження провокує розвиток рудеральних ценозів асоціації Potentіllo-Artemіsіetum absіnthіі Falіńskі 1965. Найпоширенішими фітоценозами складних листяних деревостанів Розточчя є Tіlіo cordatae-Carpіnetum betulі. Ця асоціація якнайкраще підходить на роль гомеостатичної кінцевої стадії у динамічному ряду практично всіх асоціацій листяних лісів регіону. Вона формується також як завершальний етап розвитку багатьох нелісових ценозів рослинності. Тенденції до переходу в Tіlіo cordatae-Carpіnetum betulі внаслідок різних причин виказують лісові ценози асоціацій Potentіllo albae-Quercetum, Dentarіo glandulosae-Fagetum W. Mat. 1964 et Guzіkowa et Kornaś 1969, Fraxіno-Alnetum, Stellarіo nemorum-Alnetum glutіnosae Lohm. 1953. Сучасні фітоценози цієї асоціації виступають на Розточчі у вигляді багатих та бідніших варіантів. Природні зміни у них відбуваються дуже повільно. Багаті варіанти асоціації при зрідженні деревостану переходять у Potentіllo albae-Quercetum. Оліготрофізація місцезростань приводить до їх заміни мішаними лісами Querco roborіs-Pіnetum. Нижні частини прирічкових терас, зайняті фітоценозами асоціації Tіlіo cordatae-Carpіnetum betulі, часто заливаються паводковими водами. З часом ліси в таких місцях набувають рис заплавних та поступово переходять у фітоценози асоціації Fraxіno-Alnetum. Фітоценози Tіlіo cordatae-Carpіnetum betulі є досить стабільними та здатними до швидкої регенерації, і тільки діяльність людини часто спричинює їх трансформацію в похідні деревостани. Більшість місцезростань багатих підтипів асоціації на Розточчі сьогодні зайнята деградаційними варіантами фітоценозів з класу QUERCO-FAGETEA з сосною звичайною в деревному ярусі, що, зазвичай, стало наслідком рубань із подальшою підсадкою сосни. В місцях знищених таких лісів формуються антропогенні варіанти суходільних лук Poo-Festucetum rubrae Fіjałkowskі 1959, Deschampsіetum caespіtosae Horvatіc 1930, угруповання з Carex brіzoіdes L. Значно рідше тут поширюються природні екотонні угруповання

AngelіcoCіrsіetum oleraceі R.Tx. 1937 em. Oberd. 1967. Якщо такі площі використовуються в сільському господарстві, то в посівах злаків тут найчастіше трапляються бур'янові угруповання Vіcіetum tetraspermae (Krusem. et Vlіeg. 1939) Kornaś 1950, Aphano-Matrіcarіetum R.Tx. 1937, а в просапних культурах Echіnochloo-Setarіetum Krusem et Vlіeg. (1939) 1940, яким найкраще відповідають дерново-підзолисті глеюваті ґрунти з-під грабових лісів. Букові ліси Розточчя відносяться до найменш видозмінених лісових ценозів. Серед них практично немає штучно створених людиною і дуже мало ценозів із повністю втраченим складом чи структурою. Асоціація Dentarіo glandulosae-Fagetum відзначається винятковою стабільністю і, з практики європейської фітосоціології, дуже рідко еволюціонує в напрямі інших лісових асоціацій. Тільки на дуже бідних ґрунтах ця асоціація зрідка переходить у мішані фітоценози Querco roborіs-Pіnetum, або набуває рис кислої бучини Luzulo pіlosae-Fagetum W. Mat. et A. Mat. 1973. Фітоценози цієї асоціації відзначаються високою здатністю до регенерації, внаслідок чого на території регіону спостерігається утворення складних деревостанів, коли на місці знищеної бучини садили лісові культури, в нижніх ярусах яких природно поновився бук. Завдяки цьому явищу появляються сосново-дубово-букові деревостани, які позбавлені рис природних фітоценозів асоціації Querco roborіs-Pіnetum fagetosum. До асоціацій букових лісів, які мають на Розточчі менше поширення і менш стабільне положення, відносяться Luzulo pіlosae-Fagetum та Carіcі pіlosae-Fagetum Moor 1952 em. Hartm. et Jahn 1967. Фітоценози першої асоціації внаслідок специфічних умов формування у своїй більшості стали місцем масового впровадження сосни і перетворилися на сосново-букові деревостани. Ценози другої асоціації в ході природних сукцесій повільно трансформуються у Tіlіo cordatae-Carpіnetum betulі. В місцях видозмінених рубаннями або знищених бучин найчастіше формуються ліси асоціації Tіlіo cordatae-Carpіnetum betulі, часто також із великою долею участі бука. Безлісні площі колишніх бучин охоплюють різноманітні фітоценози з класу

MOLINIOARRHENATHERETEA, найчастіше це Poo-Festucetum rubrae, рідше Anthyllіdі-Trіfolіetum Mat. 1982. Угруповання бур'янів, відмічені на полях з карбонатними та дерново-підзолистими ґрунтами з-під букових лісів, найчастіше належать асоціаціям Vіcіetum tetraspermae, Echіnochloo-Setarіetum, AphanoMatrіcarіetum R.Tx. 1937. Як складова потенційної рослинності регіону виступає асоціація багатих підтипів вільхових лісів Fraxіno-Alnetum. У процесі сукцесійних змін фітоценози цієї асоціації можуть також трансформуватися в багаті підтипи Tіlіo cordatae-Carpіnetum betulі, особливо якщо ці процеси будуть підштовхнуті осушенням. Місця вирубаних вільхових лісів при утриманні високої зволоженості та навіть сезонного підтоплення охоплюють ценози з класу

PHRAGMITETEA Phalarіdetum arundіnacea (Koch 1926 n.n.) Lіb. 1931, Glycerіetum maxіmae Hueck 1931. Спостерігається також зворотній процес переходу таких ценозів у вільхові ліси. Більш осушені ділянки охоплюють заплавні луки з класу MOLINIO-ARRHENATHERETEA Scіrpetum sіlvatіcі, Epіlobіo-Juncetum effusі, Cіrsіo-Polygonetum, Poo-Festucetum rubrae, Deschampsіetum caespіtosae. В багатьох місцях такі луки піддаються господарському покращенню та стають сінокісними.

Клас VACCINIO-PICEETEA Br.-Bl. 1939. Фітоценози восьми асоціацій цього класу охоплюють різне становище та мають різну динаміку в ландшафтах регіону. Найпоширенішими та найстабільнішими із них у Європі при незмінних умовах довкілля є Vaccіnіo ulіgіnosі-Pіnetum, Leucobryo-Pіnetum Mat. (1962) 1973, Querco roborіs-Pіnetum. Cladonіo-Pіnetum Juraszek 1927 є рідкісною асоціацією регіону, Festuco ovіnae-Pіnetum Kobendza 1930 напівнатуральна асоціація, яка швидко переходить у інші рослинні угруповання, а Vaccіnіo ulіgіnosі-Betuletum pubescentіs Lіbbert 1933, хоча і має свої постійні екологічні ніші, проте на її стан та структуру впливає зміна гідрологічних умов, а тому прогнозувати подальшу стратегію таких фітоценозів треба обережно. Vaccіnіo ulіgіnosі-Pіnetum у більшості регіонів Середньої Європи є досить стійкою асоціацією, яка в незмінних умовах зволоження довго зберігає свою структуру і не виказує сукцесійних тенденцій. I тільки осушення та наступна мінералізація торфу викликають перехід фітоценозів цієї асоціації в Leucobryo-Pіnetum. Утворюється Vaccіnіo ulіgіnosі-Pіnetum внаслідок трансформації багатьох природних та антропогенних фітоценозів, які охоплюють мокрі та кислі ґрунти. Попередниками цієї асоціації в регіоні найчастіше є ценози боліт перехідного типу Carіcetum lasіocarpae, Carіcetum rostratae Rubel 1912, в урочищі Горбки відмічено утворення цієї асоціації також на місці болота Ledo-Sphagnetum magellanіcі Sukopp 1959 em. Neuhausl. 1969. Рідше мокрий бір може утворитися внаслідок підтоплення фітоценозів Leucobryo-Pіnetum, або затінення нижніх ярусів фітоценозів асоціації Molіnіo-Pіnetum W. Mat. et J. Mat. 1973, хоча такі випадки описані в літературі. Похідними ценозами в місцях Vaccіnіo ulіgіnosі-Pіnetum є Carіcetum lasіocarpae, Carіcі canescentіsAgrostіetum canіnae, Molіnіetum caeruleae, Deschampsіetum caespіtosae, дуже часто формуються також пустищні луки з Nardus strіcta L. Фітоценози асоціації Leucobryo-Pіnetum утворюються в місцях осушених ценозів Vaccіnіo ulіgіnosі-Pіnetum та Molіnіo-Pіnetum. В процесі сукцесійних змін фітоценози Leucobryo-Pіnetum повільно трансформуються в угруповання, які відносяться до асоціації Querco roborіs-Pіnetum. На місці знищених лісів Leucobryo-Pіnetum найчастіше зустрічаються неужитки та пустищні луки з класу NARDO-CALLUNETEA Prsg. 1949, рідше флористично бідні луки з класу MOLINIO-ARRHENATHERETE: Poo-Festucetum rubrae, LolіoCynosuretum R.Tx. 1937, а в місцях із піщаним ґрунтом псаммофільні ценози асоціації Spergulo vernalіs-Corynephoretum (R.Tx. 1928) Lіbb. 1933. На розораних ділянках в агроценозах формуються угруповання Echіnochloo-Setarіetum Krusem et Vlіeg. (1939) 1940, Scleranthetum annuі Gamor et al. 1985. Ділянок, зайнятих природними фітоценозами Querco roborіs-Pіnetum, на Розточчі небагато. Їх сукцесії спрямовані на формування гомеостатичних фітоценозів Tіlіo cordatae-Carpіnetum betulі. Більшість типових для даної асоціації місцезростань займають тепер штучні насадження з переважанням сосни або деревостани, пройдені в минулому вибірковими рубаннями. На багатьох ділянках у підрості з'явився бук внаслідок евтрофізації умов місцезростання штучно введеними деревними породами. Спостерігаються також явища регенерації мішаних борів у природних місцезростаннях. Такі насадження часто є віковими регенераційними стадіями одної асоціації. Безлісні площі в місцях Querco roborіs-Pіnetum займають лучні угруповання з класу MOLINIO-ARRHENATHERETEA, більшість з них служить сінокісними угіддями, а тому має видозмінений флористичний склад.

2. Хвойні інтродуценти у лісових культурах українського Розточчя

Українське Розточчя є унікальним регіоном, добре відомим своїми багатими лісорослинними умовами, різноманітним рельєфом, широким спектром гідрографічних, кліматичних та ґрунтових факторів. Завдяки таким умовам на відносно невеликій території зосереджена велика кількість різноманітних типів лісу, що, безперечно, має велику наукову цінність. Особливе значення має той факт, що ряд історичних та природних факторів сприяв тому, що в регіоні росте значна кількість видів лісових деревних порід екзотів, особливе місце серед яких займають хвойні інтродуценти, які були введені в лісові насадження протягом останніх 100 років.

Хвойні інтродуценти в лісових культурах Українського Розточчя представлені наступними породами: модрина європейська (Larix decidua Mill.), сосна Веймутова (Pinus strobus L.), сосна чорна (австрійска) (Pinus nigra Arn.), сосна Банкса (Pinus banksiana Lamb.), ялина європейська (Picea abies L.), дугласія тисолиста (Pseudotsuga menziesii (Mirb.) Franko). У лісових насадженнях Українського Розточчя виявлено 214 ділянок лісових культур, до складу яких входить модрина європейська. Загальна площа цих лісових насаджень становить 426,6 га. Чистих лісових культур модрини європейської виявлена 31 ділянка, загальною площею 48,1 га. У лісових насадженнях Розточчя модрина європейська росте за Iа, Iб, Iв, Iг класами бонітету. Насадження, як правило, відзначаються високою повнотою і значними запасами деревини. Зростає модрина європейська як у чистих, так і у змішаних лісових культурах, найчастіше з такими породами, як сосна звичайна, ялина європейська, дуб звичайний, дуб червоний, бук лісовий, клен-явір, клен гостролистий, ясен звичайний.

Найвищих класів бонітету модрина європейська досягає, зростаючи в лісових культурах із сосною звичайною, буком лісовим, дубом звичайним, дубом червоним. Середнє значення повноти лісових насаджень, до складу яких входить модрина європейська, становить 0,75, при мінімальному значенні повноти 0,54 і при максимальному 0,96.

Тривалі дослідження доводять, що в лісових насадженнях дерева модрини європейської, як правило, формують перший ярус і домінують, набагато переважаючи в рості інші породи, а також відзначаються кращими таксаційними показниками, ніж аборигенні види. Наприклад, зростаючи в аналогічних умовах росту (тип лісу С2-г-д-Бк), у змішаному модриново-буковому насадженні у віці 131 року середня висота дерев модрини європейської становить 35 м, а середня висота дерев бука лісового 29 м, при однаковому значенні середнього діаметру 48 см (Львівський ЛПГ, Брюховицьке лісництво, кв. 39, вид. 9).

Порівняння особливостей росту модрини європейської в чистих лісових культурах з аналогічними лісовими культурами аборигенних видів доводить перевищення продуктивності цього цінного інтродуцента над місцевими деревними породами. У більшості випадків, при однакових умовах росту (типи лісу С2-г-б-С, С3-г-д-Бк), сосна звичайна, як і ряд інших аборигенних видів, виявляється не конкурентноздатною порівняно з модриною європейською. У регіоні досліджень виявлено 16 ділянок лісових культур, до складу яких входить сосна Веймутова. Загальна площа цих лісових насаджень становить 28,6 га, з яких 1,6 га чисті лісові культури цієї породи.

У лісових культурах сосна Веймутова росте за I, Iа, Iб класами бонітету. Середнє значення повноти лісових насаджень, у складі яких присутня ця порода, становить 0,60, при мінімальному значенні повноти 0,30 і при максимальному 0,80. У лісових культурах сосна Веймутова росте з такими породами, як сосна звичайна, ялина європейська, дуб звичайний, дуб червоний. Дослідження насаджень дало змогу встановити, що найвищих значень класів бонітету дана порода досягає зростаючи із сосною звичайною, а також у чистих лісових культурах. В умовах Розточчя сосна Веймутова, зростаючи в чистих лісових культурах, у віці 66 років досягає середнього значення висоти 28 м та середнього діаметру 40 см, при Iб класі бонітету (Львівський ЛПГ, Завадківське лісницство, кв. 64, вид. 11).

У лісових насадженнях регіону виявлено 2 ділянки лісових культур, до складу яких входить сосна чорна. Загальна площа цих змішаних лісових насаджень становить 6,2 га. Сосна чорна зростає із сосною звичайною, буком лісовим, ясенем звичайним і виконує в цих насадженнях роль супутньої породи. На території Українського Розточчя виявлено 42 ділянки лісових культур, до складу яких входить сосна Банкса. Загальна площа цих лісових насаджень становить 94,8 га, з яких 3,2 га чисті лісові культури даної породи. У умовах, що досліджуються сосна Банкса, зростаючи у змішаних лісових культурах, досягає I класу бонітету. Середня повнота насаджень, куди входить сосна Банкса, становить 0,69, при мінімальному значенні повноти 0,63 і максимальному значенні 0,88.

У лісових культурах сосна Банкса зростає з такими породами, як сосна звичайна і дуб звичайний. В умовах Розточчя сосна Банкса у віці 70 років досягає середніх значень висоти 25 м, а середніх значень діаметру 34 см, при I класі бонітету (Рава-Руський ДЛГ, Немирівське лісницство, кв. 12, вид. 1). У лісових культурах, що досліджується сосна Банкса виконує роль як головної, так і супутньої породи.

Ялина європейська зростає на 155 ділянках лісових культур, загальною площею 398,1 га, з яких 28,1 га чисті лісові культури. У регіоні досліджень ця порода досягає I, Iа, Iб, Iв класів бонітету. У змішаних лісових культурах ялина європейська росте з модриною європейською, сосною звичайною, буком лісовим, дубом звичайним. Найвищих класів бонітету ялина європейська досягає, зростаючи в лісових культурах з буком лісовим, а також у чистих лісових культурах. Середня повнота насаджень становить 0,75, при мінімальному значенні повноти 0,45 і максимальному значенні 0,98. Ялина європейська в лісових насадженнях виконує роль як головної, так і супутньої породи. У цих умовах ялина європейська у віці 39 років досягає середніх значень висоти 27 м і середніх значень діаметру 26 см, при Iв класі бонітету (Львівський ЛПГ, Завадківське лісництво, кв. 41, вид. 2).

У лісових насадженнях Розточчя виявлено 6 ділянок лісових культур, до складу яких входить дугласія тисолиста. Загальна площа цих насаджень становить 14,5 га. Дугласія тисолиста росте у змішаних лісових культурах з буком лісовим, дубом звичайним, сосною звичайною. Середнє значення повноти лісових насаджень, куди входить дугласія тисолиста, становить 0,77, при мінімальному значенні повноти 0,64 і при максимальному 0,91. У лісових насадженнях регіону дугласія тисолиста у віці 65 років досягає середньої висоти 30 м і середнього діаметру 50 см (Страдчівський НВЛК, Лелехівське лісництво, кв. 27, вид. 18). У лісових культурах Розточчя дугласія тисолиста виконує роль як головної, так і супутньої породи.

Широке використання в лісових культурах порід-інтродуцентів, які за своєю продуктивністю переважають аборигенні види, відзначаються швидкістю росту, довговічністю, стійкістю до несприятливих факторів навколишнього середовища і відповідають вимогам різних сфер народного господарства, є одним з найефективніших методів підвищення продуктивності і покращення якості лісів.

Як правило, насадження, до складу яких входять породи-інтродуценти, є більш стійкими до дії фітошкідників та фітозахворювань, що, разом з високим приростом, підвищує їх загальну продуктивність та цінність. Одночасно з цим, необхідний зважений підхід при використанні інтродуцентів у створенні лісових культур.

У лісових культурах Українського Розточчя хвойні інтродуценти збагачують породний склад лісових насаджень, сприяють пришвидшенню динамічним процесам у формуванні та покращенні естетичних властивостей ландшафту. Широке застосування інтродуцентів є високоефективним напрямком розширення відновлення лісових ресурсів, підвищення продуктивності та захисних властивостей лісів, підняття на якісно вищий рівень їх рекреаційних можливостей, одержання високих кінцевих результатів використання лісових земель регіону.

3. Деривати природних лісових екосистем українського Розточчя

Розточчя (найвища вершина г. Булава, 397 м н.р.м.) цікавий у ландшафтному та біогеоценотичному аспектах фізико-географічний регіон не лише для України, а й для Східної Європи. Тут проходить частина східноєвропейського вододілу між басейнами Балтійського та Чорного морів, на якому лісові біогеоценози мають вагоме ґрунтота водозахисне значення. Природні букові ліси, розташовані на межі східноєвропейського ареалу бука, цікаві для з'ясування його вітальності та сукцесійних процесів, зумовлених глобальними змінами клімату. У віддалених місцевостях Розточчя збереглися рештки дубових з дуба скельного, букових та сосново-букових фітоценозів, які становлять інтерес у науково-природничому та лісівничому аспектах.

Природні ліси свідки багатовікового пристосування в часі і просторі автотрофного і гетеротрофного компонентів до педосфери, з якою вони утворюють функціональну єдність. Тому вони мають значення для з'ясування лісотвірного процесу (sylvagenesis). Характерною біологічною ознакою природних лісів є їхня різновіковість та наявність різних вікових стадій від ювенільної до сенільної, та різних фаз розвитку від регенеративної до фази розпаду. Екологічною особливістю природних лісів є їхня здатність до самовідновлення, саморегуляції, самозахисту, тому вони функціонують як стабільні екосистеми, для яких характерний гомеостаз.

У зв'язку з денатуралізацією природних ландшафтів, монокультурним напрямом у лісовому господарстві та різними видами антропогенного впливу, у природній ценотичній структурі лісів Розточчя відбулися істотні зміни. Природні фітоценози, які збереглися, мають екомодельне значення для відтворення корінних фітоценозів. Для того, щоби визначити сучасне поширення й умови збереження природних лісів, потрібно з'ясувати етапи їхнього розвитку та сукцесійні процеси, які відбулися в голоцені.

Сліди польодовикового періоду в регіоні збереглися у вигляді потужних товщ лесових порід, льодовикових валунів, які зрідка трапляються у верхніх шарах ґрунту, польодовикових акваторій, заболочених ландшафтів. Нарис розвитку лісів на Розточчі подають на підставі виконаних в Україні палеоботанічних досліджень Д.К. Зерова (1952) та О.Т. Артюшенко (1970).

Адекватно віковим змінам клімату та фізико-хімічних властивостей педосфери, відбувалися й вікові зміни в рослинному покриві. У холодному кліматі раннього голоцену (7-10 тис. років тому) на бідних піщаних ґрунтах зональне поширення мали соснові ліси (Pineta sylvestris). Можна припускати, що на зторф'янілих ґрунтах заболочених ландшафтів зростала й смерека (Picea abies (L.) Karst.). У сухому і теплому кліматі середнього голоцену (7 3 тис. років тому) стали поширюватися у рівнинних ландшафтах дубові ліси з дуба звичайного (Quercus robur L.), а на горбистих місцевостях ліси з дуба скельного (Q. petraea (Mattuschka) Liebl.). У характерному для пізнього голоцену поміркованому і вологому кліматі (3 тис. років тому) настали сприятливі умови для поширення букових (Fageta sylvestris) та частково буково-ялицевих (Fageto-Abietum) лісів. Доказом зростання ялиці білої (Abies alba Mill.) є наявність її старих особин, а також фрагменти природних фітоценозів на сусідній території Польського Розточчя. В оптимальних для бука кліматичних умовах він став витісняти як сосну звичайну, так і дуба скельного. Так поступово наприкінці пізнього голоцену стали формуватися дубово-букові та сосново-букові деревостани.

Хорологічні флористичні дослідження дають підставу стверджувати, що дуб скельний та бук лісовий мігрували на Розточчя з найближчого регіону Передкарпаття. Доказом цього є низка спільних для Розточчя та Карпат субмонтанних і монтанних видів. Це зубниці залозиста (Dentaria glandulosa Waldst.et Kit.) і бульбиста (D. bulbifera L.), апозерис смердючий (Aposeris foetida (L.) Less.), живокіст серцеподібний (Symphytum cordatum Waldst.et Kit.), крем'яник гарний (Telekia speciosa (Schreb.) Baumg.), скополія карніолійська (Scopоlia carniolica Jacq.), вероніка гірська (Veronica montana L.), аспленій зелений (Asplenium viride Huds.), листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium Hill), пренант пурпуровий (Prenanthes purpurea L.), булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) та інші. Фітоценологічні дослідженя показали, що бук лісовий на Розточчі відзначається вітальністю а його ареал має прогресивний характер, що потрібно мати на увазі під час ценотичного оцінювання змішаних деревостанів.

У природних лісових біогеоценозах та їх середовищі тою чи іншою мірою проявляються різні види антропогенного впливу, який зараз набуває глобальних масштабів. У наш техногенний вік на великій території спостерігається забруднення лісів кислими дощами, промисловими ексгаляціями, лісові ґрунти забруднюються важкими металами. Всі ці види зростаючого техногенного пресу впливають на функціонування природних екосистем. Тому важко стверджувати про їхню абсолютну натуральність. На підставі проведених у віддалених гірських місцевостях Карпат порівняльних досліджень екологічного стану природних лісових екосистем Виділено10 еколого-ценотичних критерів, згідно з якими можна встановити ступінь натурального стану лісових екосистем. На їх основі виділено три категорії лісів, які зазнали різних форм антропогенного впливу: праліси, квазіпраліси та умовно (релативно) природні ліси.

Праліси це біогеоценози, які сформувалися протягом філоценогенезу у відповідних для них ґрунтово-кліматичних умовах та ландшафтах. Вони звичайно мають багатоярусну ценотичну структуру охоплюють різні вікові групи ювенільну, віргінільну, іматурну, субсенільну, сенільну та відзначаються різними фазами (ф) розвитку ф. регенеративною, ф. становлення ценотичної структури, ф. стиглості фітоценозу, ф. розпаду. В автотрофному й гетеротрофному елементах екосистеми та педосфері пралісів немає ознак таких видів антропогенного впливу, які порушували б їхній природний стан. Тому вони функціонують як гомеостазні екосистеми.

Квазіпраліси це біогеоценози, в яких протягом короткого часу проявився незначний антропогенний вплив, який не змінив природної вікової та ценотичної структури фітоценозу й характерних взаємозв'язків між фітоценозом, зооценозом та педосферою. Тому після припинення його дії ці взаємозв'язки можуть поступово відновитися. Г. Дітріх та ін. назвали такі фітоценози "майбутній праліс" (Urwald von morgen).

До умовно (релативно) природних лісів належать біогеоценози природного походження, в яких протягом певного періоду локально проявився антропогенний вплив, але він істотно не змінив їхню природну ценотичну й вікову структуру та не позначився на педосфері. Тому їхній природний стан може поступово відтворитись протягом певного періоду.

У лісах Розточчя, які належали різним країнам та різним землевласникам, які застосовували різні методи господарювання, протягом історичного періоду відбулися значні територіальні зміни та зміни в їхній ценотичній структурі. Тому пралісових і квазіпралісових фітоценозів тут немає. На обмеженій площі у віддалених місцях збереглися умовно-природні ліси в заповіднику "Розточчя", Яворівському національному природному парку та деяких заказниках. Подаємо еколого-ценотичні критерії визначення різних категорій природних лісів.

Ареал дуба скельного (Quercus petraea) збігається з ареалом близького йому за еколого-біологічними особливостями бука лісового. У межах ареалу згаданих порід часто формуються полідомінантні деревостани. У минулому дуб скельний був досить поширеним видом на горбистих формах рельєфу. Зменшення його площі зумовлене як ценотичними, так і антропогенними причинами. У м'якому і вологому кліматі пізнього голоцену бук лісовий поступово займав місцезростання дуба скельного, який зараз зберігся лише на крутих і теплих схилах, на яких вітальність бука знижена. В історичний період зменшення площ дубових лісів прискорила людина шляхом вибіркових рубань. На досліджуваній території невеликий локалітет грабово-дубового деревостану (Carpineto Quercetum petraeae) зберігся в заповіднику "Розточчя" на крутому південному схилі г. Таборова урочища Горбки. У трав'яному вкритті поширені типові неморальні види осока волосиста (Сareх pilosa Scop.), підмаренник Шультеса (Galium schultesii Vest.), перестріч гайовий (Melampyrum nemorosum L.), наперстянка великоквіткова (Digitalis grandiflora Mill.), перстач білий (Potentilla alba L.), кадило мелісолисте (Melittis melissophylum L.), конвалія звичайна (Convallaria majalis L.), перлівка поникла (Melica nutans L.) та інші. За класифікацією Браун-Бланке це асоціація (Tilio cordatae Carpinetum betuli Tracz. 1962.). Як найбільший локалітет дуба скельного на Розточчі, він підлягає абсолютній охороні. Поодиноко дуб скельний трапляється також в урочищі Ярина Шклівського лісництва.

За ценотичною структурою поширені на сірих лісових ґрунтах букові ліси Розточчя, що відрізняються від монодомінантних клімаксових бучин Карпат, сформованих на родючих буроземних ґрунтах. Вони менш повнотні, тому частими їх компонентами є явір, ясен, липа серцелиста та зрідка в'яз голий. Старі умовно-природні бучини збереглися на типологічному профілі А. П'ясецького, в урочищі Червоний Камінь в околиці с. Верещиця, в урочищі Крехів коло с. Фійна, на військовому полігоні поблизу с. Старичі, в околицях сіл Рокитне, Брюховичі, Монастирок та Завадів. зазвичай, вони приурочені до підвищеної місцевості та хвилястих форм рельєфу. У трав'яному покриві поширені типові фагетальні види зубниці залозиста й бульбиста, підмаренник запашний, осока волосиста, живокіст серцеподібний, апозеріс смердючий та ін. На мезотрофних едатопах поширена асоціація Carici pilosae-Fagetum, на кислих ґрунтах Luzulo pilosae Fagetum W. Mat. et A. Mat 1973, а на евтрофних едатопах Dentario glandulosae Fagetum W. Mat. 1964. Букові ліси Розточчя не пошкоджуються низькими температурами, на стовбурах бука дуже рідко трапляються морозобоїни, тому їхній санітарний стан задовільний.

Полідомінантні сосново-букові фітоценози (соснові субучини) сформувалися в пізньому голоцені, коли тіневитриваліший бук у сприятливих для нього кліматичних умовах виявився конкурентним для сосни видом. Природні сосново-букові деревостани збереглися в околицях с. Крехів та Фійна, антропогенні їх варіанти є і в заповіднику "Розточчя" на типологічному профілі А. П'ясецького, в урочищі Гострий Горб та Червоний Камінь, поблизу Чорних Озер в Яворівському НПП. Їх загальна площа становить коло 10 га. На значно більшій площі поширені сосново-букові фітоценози культурного походження, цінні з лісівничого погляду. Завдяки меліоративній ролі бука покращуються фізико-хімічні властивості ґрунту, бук утворює другий ярус і сприяє формуванню якісних стовбурів сосни. Лісівничі дослідження соснових субучин виконала О.І. Бутейко (1975).

Характерною екологічною та флористичною рисою сосново-букових лісів є їхня приуроченість до кислих ґрунтів та наявність у трав'яному ярусі не лише неморальних, але і бореальних видів, таких як чорниця (Vaccinium myrtillus L.), грушанки круглолиста і середня (Pyrola rotundifolia L., P. media Sw.), одинарник європейський (Trientalis europaea L.), плаун булавовидний (Lycopodium clavatum L.) та інші. Сосново букові ліси належать до асоціації Luzulo pilosae Fagetum W. Mat. еt A. Mat. 1973. На підставі здійснених фітоценологічних досліджень встановлено, що в сосново-букових лісах завжди домінує підріст бука. Це свідчить про його високу життєвість та ценотичну лабільність цих фітоценозів.

Умовно природні вільхові ліси з вільхи клейкої (Alnus glutinosa (L.) Gaertn.) трапляються лише фрагментарно на сирих торф'яних ґрунтах на першій і другій терасах р. Верещиці та деяких її притоків. Для них характерні нітрофільні види порічки чорні (Ribes nigrum L.), гравілат річковий (Geum rivale L.), незабудка жорстка (Myosotis strigulosa Reichenb.), гадючник оголений (Filipendula denudata (J. et C. Presl.) Fritsch), хвощ великий (Equisetum telmateja Ehr.), вовконіг європейський (Lycopus europaeus L.), паслін солодкогіркий (Solanum dulcamara L.) та інші. У вільхових лісах описана асоціація (Ribеso nigri Alnetum Sol.Gorn.1987). На терасах вільхові деревостани мають вагоме ґрунтота водозахисне значення. Детальну фітоценотичну характеристику наведених умовно-природних лісів подано в публікаціях М. Сороки.

Протягом історичної доби природні ліси Розточчя внаслідок різних видів антропогенного впливу зазнали істотних територіальних та ценотичних змін, їхні рештки збереглися зараз лише на обмеженій площі у віддалених місцях. Вони є цінними об'єктами для дослідження природних сукцесій в голоцені, зумовлених зміною кліматичних і ґрунтових умов. В умовно природних лісах представлені локальні популяції деревних порід, які мають значення для збереження їхніх генетичних ресурсів. Природні ліси мають екомодельне значення для ренатуралізації трансформованих деревостанів а також для екологічного обґрунтування наукових засад сталого лісового господарства. У букових природних лісах доцільно організувати екологічний моніторинг за їхньою вітальністю на східноєвропейській межі поширення та за динамічними тенденціями внаслідок глобальних змін клімату.

Отже, умовно-природні лісові екосистеми Розточчя цінний у науково-природничому й лісівничому аспектах фітоценофонд, який має екомодельне значення для обґрунтування екологічних засад ренатуралізації трансформованих деревостанів та ведення лісового господарства за зразком природних фітоценозів. Потрібно визначити в натурі габітати природних лісів та забезпечити їх охорону. З метою збереження генофонду локальних популяцій деревних порід регіону у природних лісових екосистемах доцільно створювати генетичні лісові резервати. Бажано продовжити фітоценологічні та лісівничі дослідження в умовно-природних дубових лісах з дуба скельного, букових та буково-соснових лісах, щоби з'ясувати їхні динамічні тенденції на Розточчі внаслідок глобальних змін клімату.

4. Висотна диференціація рослинності на Розточчі

Критеріями для виділення природного регіону Розточчя у самостійний фізико-географічний район є його орографічні та структуральні особливості. Це типовий височинний регіон, де головні форми рельєфу мають виразні ерозійні форми та корелюють із геологічною будовою та ґрунтовим вкриттям. З точки зору гіпсометрії, Розточчя височіє над прилеглими низинними регіонами, а його максимальні висоти зростають від 290 м у західній частині до 350 м у центральній і 390 м у південній. Найнижчу висоту регіону (200 м н.р.м.) виявлено в долині р. Пор на Польському Розточчі. Таким чином, перепади висот у межах регіону сягають 190 м, що вносить дуже істотні корективи у розподіл рослинності. Височинний характер регіону підтверджується також набором видів та асоціацій природної рослинності, який дає змогу чітко вирізнити Розточчя на тлі сусідніх регіонів і за ботанічними рисами, однією з яких є висотна диференціація рослинності. Вона передбачає розчленування рослинного вкриття на пояси, які утворюють систему одиниць, основною з яких є пояс, що займає певні висотні межі та відрізняється переважанням одного типу рослинності з характерним для нього набором синтаксонів. Залежно від характеру поверхні, такий пояс може бути перерваним. Підрозділами поясу є смуги, які виділяються на основі висотних відмінностей рослинності всередині пояса і можуть бути представлені лише в окремих його частинах.

У світовій практиці є два підходи до визначення висотної диференціації, або поясності рослинного вкриття: висотно-ландшафтний та клімато-вегетаційний. За першим із них висотні пояси виділяються згідно з орографічними особливостями та висотою н.р.м. досліджуваної території. За другим підходом проводиться вичленування клімато-вегетаційних ступенів на основі кліматичних показників. Абсолютні висоти Розточчя не дають змоги вичленувати клімато-вегетаційні ступені, оскільки температурні показники у висотному градієнті тут змінюються у невеликих межах. Тому для з'ясування вертикальної диференціації рослинності застосовано перший принцип. У Середній Європі, зокрема в Альпах, пояси, виділені цим же способом, цілком відповідають зональній рослинності на рівнині. На північному макросхилі Альп у послідовності знизу вгору вони формуються так: пояс дубових лісів, пояс букових лісів, у верхній частині якого зростає роль ялиці білої, пояс смерекових лісів та альпійський пояс. Висотна диференціація рослинності в горах аналогічна до широтної на рівнині. У горах виражені явища зональної, екстразональної, інтразональної та азональної рослинності рівнин, тут можна виділити поясну, міжпоясну та позапоясну рослинність, формування яких підпорядковане законам зональності. Структура системи поясності та характер окремих поясів у межах цієї системи залежать від географічного положення території, тобто характер висотної поясності визначається зональним положенням гірської країни.

Екологічні типи місцезростань у висотному градієнті поділяють на три групи низинні, височинні та гірські. Умови низинних регіонів (до 300 м н.р.м.) сприяють формуванню чотирьох типів лісових фітоценозів: бори, мішані бори, мішані ліси та ліси, що відповідає нашим хвойним, мішаним з перевагою хвойних чи листяних порід та чистим листяним деревостанам. У межах екологічного типу борів виділяють чотири підтипи за зволоженням: сухі (на території Розточчя їм відповідають фітоценози асоціації Cladonio-Pinetum Juraszek 1927), свіжі (Peucedano-Pinetum W. Mat. 1973, Leucobryo-Pinetum Mat. (1962) 1973), вологі (Molinio (caeruleae)-Pinetum W. Mat. et J. Mat. 1973) та мокрі (Vaccinio uliginosi-Pinetum Kleist 1929, Calamagrostio villosae-Pinetum Staszk. 1958). Мішані бори формують свіжі (Serratulo-Pinetum (W. Mat. 1981) J. Mat. 1988), вологі (Querco roboris-Picеetum (W. Mat. 1952) W. Mat. Et Poak. 1955) та мокрі (Sphagno-Betuletum pubescentis Libbert 1933) підтипи. Мішані ліси в умовах низин утворюють свіжі (Potentillo albae-Quercetum Libb. 1933, Luzulo pilosae-Fagetum W. Mat. et A. Mat. 1973, Querco roboris-Pinetum (W. Mat. 1981) J. Mat. 1988), вологі (Querco roboris-Picetum dryopteridosum) та мокрі (Vaccinio uliginosi-Betuletum pubescentis, Sphagno squarrosi-Alnetum) підтипи. Ліси з листяних порід в умовах низин центральної Польщі утворюють свіжі (Tilio cordatae-Carpinetum betuli Tracz. 1962), вологі (Com. Fagus sylvatica-Mercurialis perennis), заплавні вологі (Salicetum albo-fragilis R. Tx. 1955, Ficario-Ulmetum minoris Knapp 1942 em. J. Mat. 1976, Astrantio-Faxinetum Oberd. 1953), заплавні мокрі (Stellario nemorum-Alnetum glutinosae Lohm. 1953) підтипи та справжні вільшини (Ribeso nigri-Alnetum Sol.-Gorn.(1975) 1987). На височинах та передгірних територіях (300-600 м н.р.м.) формуються височинні мішані бори із смереки, сосни та ялиці, які не ідентифікуються на рівні асоціації Браун-Бланке. Височинні мішані ліси формуються у вигляді свіжих (на Розточчі з них виявлено лише Abietetum polonicum (Dziub. 1928) Br.-Bl. et Vlieg. 1939) та вологих підтипів. Височинні листяні ліси на території Розточчя теж представлені це асоціації Carici pilosae-Fagetum Moor 1952 em. Hartm. et Jahn 1967 та Phyllitido-Aceretum Moor 1952. Гірські території (вище за 600 м н.р.м.) є місцями формування гірських та високогірних борів та мішаних борів із смереки. На нижчих територіях їх практично не має. Натомість гірські мішані ліси на рівнинних територіях можуть трапитися у вигляді фітоценозів Luzulo pilosae-Fagetum. Також гірські листяні ліси з часом формуються на прилеглих височинах у вигляді свіжих (Dentario glandulosaeFagetum) та вологих (Lunario-Aceretum Gruneberg et Schlut. 1957) підтипів. Цей пояс рослинності представляють також специфічні заплавні гірські ліси (Carici remotae-Fraxinetum Koch 1926 ex Faber 1936).

У Карпатах висотна диференціація рослинності має такий вигляд: дубовий пояс (від 100-200 до 250-750 м), буковий (від 250-750 до 700-1450 м), смерековий (від 700-1450 до 1300-1670 м), субальпійський (від 1300-1670 до 1800-1850 м), альпійський (від 1800 м і вище). Висотна диференціація рослинності Волино-Поділля виглядає так: букові ліси (висоти понад 350 м н.р.м.); дубово-грабові ліси (310-350 м н.р.м.); дубові ліси (до 310 м н.р.м.); дубово-соснові та соснові ліси акумуляційні ділянки рельєфу.

На Розточчі висотна диференціація рослинності виявлена набагато слабше, аніж широтна і довготна, її можна чітко побачити лише на Південному Розточчі, зокрема на українській частині Равського, Янівського та Львівського Розточчя. На різних макросхилах регіону пояси розташовуються із врахуванням явища екстразональності та правила "попередження рослинності". На південно-західному макросхилі пояси зверху вниз розміщені у такому порядку: букові ліси союзу Fagion sylvaticae R. Tx. et Diem. 1936 (висоти понад 350 м н.р.м.); дубово-грабові ліси союзу Carpinion betuli Issl. 1931 em. Oberd. 1953 асоціації Tilio cordatae-Carpinetum betuli (310-350 м н.р.м.); дубові ліси, найчастіше з асоціації Potentillo albae-Quercetum та їх похідні (200-310 м н.р.м.); дубово-соснові та дубово-смерекові ліси асоціацій Querco roboris-Pinetum та Querco roboris-Picеetum (підніжжя хребтів, третя річкова тераса до 200 м); соснові ліси союзу Dicrano-Pinion Libb. 1933 (акумуляційні ділянки рельєфу). На північно-східному та східному макросхилах Розточчя розташування поясів рослинності є іншим. Пояс букових лісів без помітних переходів змінюється поясом дубово-грабових лісів. Дубових лісів асоціації Potentillo albae-Quercetum чи їх похідних тут немає взагалі. Натомість пояс сосново-дубових лісів інколи впритул наближається до букового, внаслідок чого пояс дубово-грабових лісів формується не суцільною смугою, як це видно в районі с. Дубровиця. Акумуляційні ділянки рельєфу тут займають заплавнолучні та болотні ценози, серед них трапляються ділянки справжніх верхових боліт.

Пояс букових лісів. У висотному градієнті рослинність Розточчя утворює досить виразно відокремлені пояси, представлені природними асоціаціями рослинності. Проте із зміною висоти можна спостерегти виразні зміни і всередині самих фітоценозів. Насамперед змінюються видовий склад, структура, фізіономічність і фенологія ценозів. Подібні тенденції добре вивчено в Карпатах. У межах нижнього гірського поясу, характерною асоціацією якого є Dentario glandulosae Fagetum, знизу вгору формуються субасоціації D. g. F. typicum, D. g. F. allietosum, D. g. F. lunarietosum, D. g. F. festucetosum drymeiae, D. g. F. athyrietosum distentifoliae.

На Розточчі така диференціація теж помітна, хоча і менш яскраво. Висотну смугу букових лісів вище за 350 м.н.р.м. займають ліси асоціації Dentario glandulosae-Fagetum typicum. У вологих місцях зростання на схилах потоків формуються D. g. F. lunarietosum, вище, найчастіше біля витоків джерел D. g. F. allietosum, а сухіші вирівняні плато займає Carici pilosae-Fagetum, яка, ймовірно, є вікаріантом Dentario glandulosae-Fagetum festucetosum drymeiae на рівнині.

Пояс дубово-грабових лісів. Наступну за буковими лісами висотну смугу утворюють ліси асоціації Tilio cordatae-Carpinetum betuli. Серед них теж добре помітно внутрішньоасоціаційну варіабельність у градієнті висотності. Низинні ліси поблизу водних артерій формуються у комплексі з багатими вільшинами союзу Alno-Ulmion Br.-Bl. et R. Tx. 1943. Вони надають перевагу сухішим, ніж у класичних вільшинах, багатим ґрунтам з ознаками оглеєння. Серед лісів такого типу вирізняється варіант асоціації Tilio cordataeCarpinetum betuli var. Stachys sylvatica. Типові ліси формуються на піднесених рівнинах та невисоких пагорбах із пологими схилами на добре дренованих ґрунтах. Вони належать до варіантів асоціації T. c.-C. b. var. Carex pilosa та дуже рідко T. c.-C. b. var. Abies alba. Верхові ліси займають ділянки із найнижчим для лісів цього союзу рівнем ґрунтових вод. Серед них виділяється варіант асоціації T. c.-C. b. var. Fagus sylvatica. Верхні та середні смуги поясу дубово-грабових лісів займає варіант асоціації T. c.-C. b. var. typicum.

Пояс дубових лісів. На південно-західному макросхилі фрагментарно формуються ділянки дубових лісів асоціації Potentillo albae-Quercetum, які утворюють розірваний пояс, що важко відокремлюється у висотному градієнті. Такі ліси на Розточчі дуже легко змінюються ценозами Tilio cordataeCarpinetum betuli, тому тут часто можна побачити перехідний тип лісового ценозу, який має діагностичні ознаки обох асоціацій.

Пояс мішаних лісів. Визначити на Розточчі точні висотні межі цього поясу дуже важко внаслідок того, що тут багато деревостанів із штучно впровадженою сосною. Очевидно, він займає висотну смугу 100-200 м н.р.м. і фактично є перехідною смугою між хвойними та листяними лісами у висотному градієнті. За допомогою методу Ж. Браун-Бланке ідентифікація природних та похідних ценозів мішаних лісів є досить вдалою. Виявилося, що мішані ліси Розточчя, які належать асоціаціям Querco roboris-Pinetum та Querco roboris-Picеetum (остання є лише на Польському Розточчі та формується у безпосередній близькості до подібних судетських лісів), займають нижні частини хребтів практично всіх макросхилів регіону, при чому фітоценози обох асоціацій є географічними вікаріантами.

Пояс соснових лісів. На більшій території Розточчя соснові ліси формуються не тільки під впливом висотного градієнта, а й внаслідок низької конкурентної здатності хвойних порід. Тому вони займають місця, не придатні для росту листяних порід. Внаслідок цього формуються дві екологічні групи природних соснових лісів Розточчя нижня, на терасах рік, яку і називають поясом соснових лісів, і верхня на піщаних куполах верхівок хребтів, яка не утворює суцільної смуги. Розташування висотних поясів рослинності на макросхилах Українського і Польського Розточчя є практично дзеркальним, що зумовлене геоморфологією регіону.

Використана література:

1. Сорока М.І. Генезис асоціацій лісової рослинності Розточчя та динамічні тенденції у них / Науковий вісник, 2007, вип. 17.4 c.15-22

2. Гузь М.М., Петрик С.С. Хвойні інтродуценти у лісових культурах українського Розточчя / Науковий вісник, 2003, вип. 13.3 c.191-193

3. Стойко С.М. Деривати природних лісових екосистем українського Розточчя та їх багатогранне значення / Науковий вісник НЛТУ України. 2010. − Вип. 20.16 c.194-200

4. Сорока М.І. Висотна диференціація рослинності на Розточчі / Науковий вісник НЛТУ України. 2011. Вип. 21.17 c.21-26





Реферат на тему: Лісова рослинність та лісові екосистеми Розточчя (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.