Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Класифікація та коротка фітоценотична характеристика степової рослинності (реферат)

Степи (Steppa) і луки (Prata) відносяться до трав'янистої рослинності. Степові і лучні угруповання складаються, переважно, з багаторічних трав'янистих рослин; відмінності між ними полягають у тому, що степові фітоценози сформовані, в основному, ксерофітними багаторічними, а лучні - мезофітними багаторічними рослинами (ІІІенніков, 1938, цит. за: П.Д.Ярошенко, 1969). Крім того, у флористичному складі степів помітну роль відіграють синузії однорічників (в тому числі і ефемерів), ефемероїдів, частково лишайників та наземних водоростей. Синузії мохів добре розвинені як на деяких луках, так і у деяких степах.

Найбільш близькі до степів остепнені луки (підтип луків за О.П.Шенніковим).

Зупинимося коротко на історії класифікації степів.

Вперше питання про типи степів розглядалося С.І.Коржинським (1888-1891). У своїй класичній праці про північну межу чорнозему на сході Європейської частини Росії він встановив чотири основні степові "формації", а саме: лучний, чагарниковий, ковиловий і кам'янистий степи. Перші три "формації" були виділені за морфолого-флористичним принципом, а остання - за топологічним.

У 1908-1915 pp. Г.І.Висоцький чітко розділив ковилові степи на більш північні - "широколистяний ковильник" та більш південні -" вузьколистяний ковильник" та "сірий ковильник".

П.М.Крилов (1916, цит. за: Є.М. Лаврінко, 2000) досліджував степи західної частини колишньої Томської губернії і запропонував розчленування степової зони Західного Сибіру на підзони, яке визнавав і Є.М.Лавренко. Але запропонована П.М.Криловим номенклатура цих підзон, і частково, деякі аспекти методики виділення "типів" степів були розкритиковані Б.А.Келлером (1916). П.М.Крилов, по суті, не відмежовував степи від луків, і навіть найбільш південні "безлісо-лучні" (за його термінологією) степи називав "луками". В основу методики виділення основних типологічних одиниць степів П.М.Крилова (1916) покладений облік відсоткового співвідношення степових та лучно-лісових форм.

Б.А.Келлер (1916) формулював принципи типології степів таким чином: "на перше місце повинні бути висунуті відмінності в екологічному характері відповідних типів рослинності за найголовнішими її елементами" (цит. за: Є.М.Лавренко, 2000, с. 50). Б.А.Келлер розділив лучні степи на різнотравно-лучні та дернинно-лучні степи.

В.В.Альохін (1952) розділив степи на два основні типи: 1) "північні степи" (або різнотравно-широколистянозлакові степи) та 2) "південні степи". Перші охоплюють степи лісостепової зони, а другі - степи власне степової зони. Але, як відмічає Є.М.Лавренко (2000), номенклатура В.В.Альохіна не може мати універсального значення, оскільки "північні" або лучні степи знову зустрічаються на півдні степової області (тобто південніше "південних" степів), у передгір'ях Криму, Кавказу, Алтаю та ін.

"Північні степи" розділяються на варіанти (північний, основний і південний), а "південні степи" спочатку поділяються на два "підтипи" - "барвистий ковильник" та "небарвистий ковильник", кожний з яких ділиться на варіанти (північний, основний, південний).

Класифікація степових угруповань Є.М.Лавренка базується на тих самих принципах, що і класифікація лук О.П.Шеннікова. В основу класифікації покладено аналіз життєвих форм, з яких складаються рослинні угруповання, або, інакше кажучи, синузіальний склад угруповань. На відміну від своїх попередників, Є.М.Лавренко розробив класифікацію рослинних угруповань, а не степових підзон.

Тип степової рослинності поділений Є.М.Лавренком на три підтипи (або класи формацій): 1) лучні степи; 2) справжні степи та 3) опустелені степи.

Лучні степи. Едифікаторами виступають багаторічники еуксерофіти та мезоксерофіти, до яких приєднується значна частина трав'янистих багаторічників - мезофітів та ксеромезофітів. Синузії однорічних рослин та лишайників, а частково і ефемероїдів, відсутні або виражені слабо. Напівчагарники майже повністю відсутні.

Справжні степи. До едифікаторів - трав'янистих багаторічників еуксерофітів у меншій мірі, ніж у попередньому випадку, приєднуються мезофіти і ксеромезофіти, або ж ці елементи повністю відсутні. Синузії однорічників, ефемероїдів і, частково, лишайників та наземних водоростей, виражені чіткіше. У невеликій кількості зустрічаються еуксерофіти-напівчагарники.

Опустелені степи. До едифікаторів - трав'янистих багаторічників -еуксерофітів у значній мірі домішуються еуксерофіти-напівчагарники. Вони утворюють чітко виражену синузію. Добре виражені також синузії однорічників (переважно ефемерів).

У кожному підтипі степів повторюються групи формацій, едифікаторами яких є дернинні злаки, кореневищні злаки та різнотрав'я.

За екологічним характером лучні степи Є.М.Лавренко називає мезоксерофітними, справжні степи - ксерофітними, а опустелені степи "гіперксерофітними".

Використана література:

1. Фельбаба-Клушина Л.М. Комендар В.І. Фітоценологія з основами синфітосозології.- Ужгород. 2001

2. Лавренко Е.М., Дылис Н.В. Успехи и очередные задачи в изучении биогеоценозов суши // Ботан. журн. - 1968.- Т. 53, №2.-С. 150.

3. Лавренко Е.М. Избранные труды. - СПб.: Изд-во С.- Петербургского ун-та, 2000. - 676 с.

4. А.П.Шенников. Луговедение. Л.: Изд-во АН СССР, 1941.-708 с.

5. Шенников А.П. Введение в геоботанику. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1964.-447с.





Реферат на тему: Класифікація та коротка фітоценотична характеристика степової рослинності (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.