Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Класифікація та коротка фітоценотична характеристика боліт (реферат)

Болота займають порівняно незначні площі, не утворюють окремої зони, як, наприклад, ліси, степи чи пустелі, а розвиваються як включення в зональну рослинність, завдяки чому, як і луки, належать до інтразональної рослинності. Найбільш характерними вони є для помірної зони. Болота вкриті гігрофільною рослинністю, але рослини не занурені у воду, а завжди піднімаються над рівнем води. У більшості випадків у болоті відкладається торфорганічна маса з відмерлих нижніх частин рослин.

Болото у своєму розвитку проходить декілька фаз. В залежності від того, на якій стадії розвитку знаходиться болото, розрізняють низинні, перехідні та верхові болота (Алехин, 1952). Низинні болота (болота грунтового живлення) розвиваються при постачанні ґрунтовими водами, багатими солями, й мають плоску поверхню. На таких болотах зростає багата і різноманітна рослинність (зелені мохи, осоки, злаки, верби, вільхи й ін.).

Завдяки щорічному відкладанню рослинних залишків при їх неповному розкладанні, поверхня болота наростає і місцями (біля пнів, купин) рослини відриваються від грунтового живлення. Рослини, які зростають на підвищеннях, живляться тільки за рахунок атмосферних опадів. Це, як правило, сфагнові мохи, які не витримують значного вмісту солей у воді, пухівка піхвова (Eriophorum vaginatum L.), журавлина болотна (Oxycoccus palustris Pers.) та інші. Рослини, які зростають у понижених місцях, як і раніше, живляться грунтовою вологою. Отже, болото стає перехідним (змішаного живлення). При дальшому накопиченні рослинних залишків відбувається повний відрив від грунтового живлення і болото стає верховим (атмосферного живлення).

Болотні місцезростання мають особливості, які обмежують існування багатьох видів рослин. Вони полягають у наступному:

1. Висока зволоженість - завжди вища порівняно з неболотними місцезростаннями на мінеральних грунтах. Річні та сезонні амппітуди рівнів болотно-грунтових вод відносно поверхні болота на одній ділянці можуть досягати 0.3-1.0 м. Вологість верхнього горизонту торфу в різних угрупованнях в різні періоди року досягає 45-95%. Застійному зволоженню боліт сприяє висока водоутримуююча здатність торфу та його низька водопровідність.

2. Недостатність кисню, кількість якого на болотах складає у верхньому шарі торфу 0-12 мг/л. Це зумовлено надлишком вологи і значними витратами кисню на окисні процеси, які відбуваються у верхніх шарах торфового грунту.

3. Низька теплопровідність, особливо характерна для сухих, пористих, слаборозкладених торфів. Влітку повітря нагрівається сильніше, ніж торф, але вже на глибині 25 см добові коливання температури майже не відображаються, температура грунту на цій глибині в декілька разів нижча, ніж на поверхні.

4. Бідність азотом та мінеральними речовинами. Субстрат боліт, особливо верхових, дуже бідний. Головним джерелом мінеральних речовин є атмосферні опади та атмосферний пил. На низинних та перехідних болотах додатковими джерелами живлення є грунтові, річкові й стічні води.

5. Наростання торфу - суттєва особливість болотних місцезростань. Коренева система болотних рослин повністю розміщена в торфі.

Рослини пристосовуються, утворюючи додаткові корені на стовбурах чагарників, які виростають поступово при їх заглибленні й відмиранні. Корені та кореневища багатьох болотних рослин ростуть похило вгору й розміщуються у поверхневому шарі торфу. До пристосувальних ознак рослин, які зростають на болотах, належать багаторічність, вічнозеленість, переважання вегетативного розмноження, комахоїдність, у більшості видів - широка амплітуда по відношенню до живлення та вологості (Сокол, 1978, цит. за: М.С.Боч, В.А.Смагин, 1993).

Болота характеризуються значною різноманітністю життєвих форм: дерева, кущі, чагарнички, багаторічні трави, мохи, лишайники. Згідно з І.Д.Богдановською-Гієнеф (1946) флора бореальних боліт являє собою агрегацію видів, що належать до різних флорогенетичних елементів.

Флора боліт значно відрізняється за таксономічним складом від флори мінеральних грунтів (Боч, Смагин, 1993).

В.В.Альохін, Д.К.Зеров, А.П.Ільїнський та ін. (цит. за: П.Д.Ярошенко, 1961) розглядали болота як тип рослинності або клас формацій. За В.В.Альохіним (1952), болото - це тип гігрофільної рослинності, не зануреної у воду. Автор розділив болота на два класи формацій: трав'янисті гігрофільні угруповання - трав'яні болота (Emersiherbosa) та сфагнові (верхові) болота (Sphagniherbosa)

До класу формацій трав'янистих низинних боліт належать трав'янисті угруповання, пов'язані з сильним або постійно надмірним зволоженням. Домінують гігрофіти. У залежності від флористичного складу в межах одної формації В.В.Альохін виділяє осокові (з різними видами осок), гіпново-осокові (з осоками й гіпновими мохами родів Drepanocladus, Calliergon) та сфагново-гіпново-осокові болота.

До класу формацій сфагнові (верхові) болота (Sphagniherbosa) належать угруповання лісових областей. Сфагнові болота можуть бути залісненими й незалісненими.

Безлісі верхові болота опуклої форми і характерні для вологого клімату Західної Європи. В більш континентальному кліматі - на сході Європи й у Сибіру поширені заліснені болота, на яких зростає особлива кущова форма сосни болотної - Pinus sylvestrisf. pumila (Альохін, 1952)

У Північній Америці сфагнові болота розвинені на Північному Сході. Вони дуже схожі на європейські болота за флористичним складом. У Південній Америці сфагнові болота зустрічаються в Андах та на Вогняній Землі. Особливістю сфагнових боліт на всіх континентах є наявність комахоїдних рослин.

У працях В.М.Сукачова, Ю.Д.Цінзерлінга та Н.Я.Каца болота розглядаються як тип ландшафтів (Альохін, 1952).

За Ю.Д.Цінзерлінгом (1938), у болотних ландшафтах приймає участь дев'ять типів рослинності, виділених за життєвими формами рослин-едифікаторів: лісовий, чагарниковий, трав'янистий, гідрофільно-моховий, чагарничковий, лишайниковий, печіночний, мікрофітний (з переважанням водоростей) і психрофільно-моховий.

П.Д.Ярошенко (1961) виділяє декілька типів болотної рослинності:

1. Болотно-трав'яний (болота з переважанням пухівок (Eriophorum), ситників (Juncus) та ін.

2. Лісовий тип болотної рослинності (заболочені вільшаники з Alnus glutionsa (L.) Gaertn., A. incana (L.) Moench. та ін.).

3. Чагарниковий тип боліт (болота з заростями верб).

4. Болотно-гіпновий тип (болота з преважанням гіпнових мохів з родів Drepanocladus, Aulacomnium та ін.). Як правило, це низинні болота, які живляться водою, багатою на мінеральні речовини.

5. Болотно-чагарниковий тип (зарості багна болотного - Ledum palustre L., чорниці - Vaccinium myrtillus L. та ін.).

6. Пустищно-чагарниковий тип (зарості брусниці - Rhodococcum vitis-idaea (L.) Avror.).

7. Пустищно-лишайниковий тип, який досягає найбільшого поширення в зоні тундри.

8. Печіночно-мікрофітний тип (з фрагментами голого торфу на поверхні болота після відмирання гіпнових і сфагнових мохів).

Класифікація лісо-болотної рослинності України та її змін розроблена І.М.Григорою (Григора, Соломаха, 2000).

Вивченню боліт багато уваги приділяла Є.М.Брадіс (1954, 1959). Вона розглядала болотну рослинність як тип рослинності, утворений головним чином гелофітами (мезогідрофітами) - специфічними болотними рослинами з більшою чи меншою домішкою екологічно пластичних видів (за відношенням до зволоження), а також мезофітів.

Надмірне зволоження і пов'язане з ним переважання гелофітів - це ті ознаки, які різко відрізняють болотний тип рослинності від інших типів, а разом з тим дозволяють об'єднувати в межах цього типу угруповання з переважанням і дерев, і чагарників, і трав, а також гіпнових та сфагнових мохів. Хоча всі ці домінанти належать до різних життєвих форм, всіх їх об'єднує те, що вони гелофіти. Такими принципами користувалася Є.М.Брадіс.

У класифікації Є.М.Брадіс формації охоплюють асоціації, а не комплекси (групи) асоціацій. Як відзначає О.П.Шенніков (1961), класифікація вищезгаданого автора побудована на визнанні того, що основу боліт утворюють не комплекси асоціацій, а чисті асоціації. На думку О.П.Шеннікова, якщо розвивати ідею єдиного болотного типу рослинності, то необхідно виділити один або декілька класів формацій комплексних боліт.

Для прикладу наводимо класифікацію боліт Закарпатської області, розроблену Є.М.Брадіс та О.О.Зап'ятовою (1954).

Тип болотної рослинності Закарпаття поділений на дві групи фітоценозів:

1) Болота Закарпатської низовини;

2) Гірські та високогірні болота.

Крім того, болота поділені на два підтипи: Тип болотної рослинності

Підтип мезотрофної болотної рослинності

Формація 1. Пухівково-осоково-сфагнові болота Підтип евтрофної болотної рослинності

Формація 2. Осоково-сфагнові болота

Формація 3. Осоково-гіпнові болота.

1. Болота Закарпатської низовини належать до підтипу мезотрофної болотної рослинності. Серед полів і лисохвостово-мітлицево-тонконогових лук розкидані невеликі пониження, які різко відрізняються своїм травостоєм з пануванням осок та лепешняка.

Є.М.Брадіс та О.О.Зап'ятова досліджували болото, яке виникло між розораною лукою та руслом колишньої річки. Вони відмітили, що на підвищених частинах болото було вкрите густим травостоєм з переважанням лепешняку плаваючого (Gliceria fluitans (L) R. Br.) і осоки гострої (Carex acuta L.), а як домішка зустрічалися лепешняк великий, мітлиця тонка (Agrostis tenuis Sibth.) та підмареник болотний (Galium palustre L). Нижня частина болота була вкрита купинами осоки волосистої (Carex capillaris L.) На купинах також зростали куничник сіруватий (Calamagrostis canescens (Web.) Roth.) та зрідка - шоломниця звичайна (Scutellaria galericulata L.). Іноді траплялись поодинокі особини низькорослої сосни.

Дуже рідко болота на низовині мають осоково-гіпновий покрив з Calliergon cordifolium (Hedw.) Kindb., Calliergonella cuspidata (Brid.) Loeske, Drepanocladus aduncus (Hedw.) Moenk. Багата рослинність належить до формації пухівково-осоково- сфагнові болота.

2. Гірські та високогірні болота

Гірські болота альпійського поясу розташовані на висоті 800-1380 м над рівнем моря. Більшість боліт належать до низинного типу, а верхові та перехідні болота зустрічаються зрідка. Низинні болота розділяються на дві основні групи: осоково-сфагнові та осоково-гіпнові. Рослинність осоково- сфагнових боліт складається з густого сфагнового покриву, іноді з домішкою гіпнових мохів. Серед сфагнових переважають Sphagnum teres, S. recurvum, S. subsecundum та деякі інші. З гіпнових мохів зустрічаються Calliergon stramineum, Drepanocladus aduncus, Mnium affine, Aulacomnium palustre). Осоки представлені в основному осокою їжаковою (Carex echinata Murr.), попепясто-сірою (С. cinerea Poll.) та пухирчастою (С. vesicaria L.). Часто на болотах рясно зростає пухівка багатоколоскова (Eriophorum polystachyon L.). Серед знаків зустрічаються костриця червона, тонконіг болотний і навіть біловус. Досить широко представлене різнотрав'я - види Galium, Orchis, Filipendula, Epilobium, Valeriana.

На осоково-гіпнових болотах переважають асоціації осок попелясто-сірої, їжакової, волосистої (С. pilosa Scop.) та пухирчастої разом з гіпновими мохами (види Calliergonella, Philonotis, Drepanocladus, Cratoneurum, Aulacomnium, Chrysohypnum, Climacium). Трав'янистий покрив утворюють пухівки, знаки і різнотрав'я, характерні для осоково-сфагнових боліт. Крім вищезгаданих видів, тут зустрічаються звичайні рівнинні види. Перехідні болота трапляються зрідка. У травостої переважають пухівка піхвова (Eriophorum vaginatum L.), осока пухирчаста, перстач прямостоячий (Potentilla erecta (L.) Rausch.). Суцільний моховий покрив утворюють різні види Sphagnum.

Верхові гірські болота за рослинним складом нагадують верхові болота рівнин, але замість пригніченої сосни тут зростає ялина. Висота дерев коливається від 30 см до 2.5 м. У трав'янисто-чагарниковому ярусі між купинами переважає пухівка піхвова. Зустрічаються андромеда багатолиста (Andromeda polifolia L.), росичка круглолиста (Drosera rotundifolia L.). На купинах зростають водянка чорна (Empetrum nigrum L.), чорниця, брусниця, журавлина. Суцільний моховий покрив утворюють сфагнові мохи та зозулин льон (Polytrichum commune).

М.С.Боч, яка вивчає флору та рослинність боліт Північного Заходу Росії, а також займається питаннями її класифікації та охорони, спочатку запропонувала виділяти не девять типів рослинності боліт, як пропонував Ю.Д.Цінзерлінг (1938), а п'ять (Боч, 1986). Пізніше вона (Боч, 1989; Боч, Смагін, 1993) скоротила кількість цих типів до трьох.

Використана література:

1. Фельбаба-Клушина Л.М. Комендар В.І. Фітоценологія з основами синфітосозології.- Ужгород. 2001

2. Андрієнко Т.Л., Прядко О.І. Фітоценотична репрезентативність болотних природно-заповідних об'єктів України // Укр. ботан. журн. - 1989. - 46, №1. - С. 77-80.

3. Брадіс С.М. Болотна рослинність // Рослинність Закарпатської області УРСР. К.: Вид-во АН Української РСР, 1954. -С. 211-215.

4. Григора І.М. Праці Д.К. Зерова в галузі болотознавства // Укр. ботан. журн. - 1995. - Т. 52, № 6. - С. 778-786.





Реферат на тему: Класифікація та коротка фітоценотична характеристика боліт (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.