Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Хоролого-созологічна характеристика раритетного фітоценофонду Волино-Поділля (реферат)

Рослинний покрив Волино-Поділля представлений лісовою, лучно-степовою, лучно-болотною й водною рослинністю. Природна формаційна структура лісового покриву регіону та його хорологічна специфіка зумовлені історичними й фізико-географічними факторами. Зокрема, завдяки особливостям геоморфологічної та геологічної будови на Подільській височині проходить південна межа суцільного поширен-

ня сосни звичайної та збереглися острівні оселища бука лісового (за північно-східною межею його суцільного ареалу). Тому збереження фітоценозів з домінуванням сосни й бука має для регіону важливе созологічне значення.

У формації бука лісового особливо цікаві ценози бучини чорницевої (Fagetum myrtillosum), що є дериватами рефугіальних угруповань вюрму та ранньоголоценових флороценотичних комплексів; в їх наземному вкритті домінують бореальні чагарнички (Vaccinium шугtillns, V. vitis-idaea) і трапляються інші бореальні види (Huperzia selago, Trientalis europaea та ін.). Поширені ці ценози переважно на північно-західному Поділлі, найчастіше на Розточчі та в Гологорах.

Таку ж фітосозологічну цінність мають бучини барвінкові та плющеві (Fagetum vincosum, F. hederosum) з участю термофільних видів (Vinca minor, Hedera helix, Staphyllea pinnata). Вони трапляються переважно в місцях з близьким заляганням карбонатних порід.

На Розточчі, у Гологорах і Вороняках дотепер збереглися унікальні ценози субформації Pineto-Fageta, що є дериватами середньоголоценових мішаних хвойно-широколистяних лісів. В їх складі в рівному співвідношенні зростають бореальні та неморальні види, а також низка монтанних видів (Aconitum paniculatum, Cardaminopsis halleri, Lathyrus laevigatus), що свідчить про генетичні зв'язки цих угруповань з флороценотичними комплексами вюрму.

До найдревніших лісових фітоценозів на території Волино-Поділля, які ще в першій половині XX століття зберігали структуру, близьку до корінної, слід зарахувати соснові бори низькоосокові (Pinetum caricosum (humilis)), поширені переважно на північно-західному Поділлі, Опіллі, рідше в Медоборах і на Придністров'ї.

Серед інших угруповань формації Pineta sylvestris заслуговують охорони на Поділлі соснові бори брусницеві (Pinetum vacciniosum (vitis-idaeae)) та багнові (Pinetum ledosum), які трапляються переважно на Розточчі та Малому Поліссі.

Корінні лісостани з домінуванням інших хвойних порід на Поділлі майже не збереглися. Лише в західній частині Розточчя, що межує з Польщею, трапляються реліктові ліси з участю Abies alba; на межі ареалу ялиця біла не утворює монодомінантних деревостанів, до неї в значній кількості домішуються бук, явір, граб та інші широколистяні породи.

З інших раритетних лісових угруповань необхідно відзначити ліси з дуба скельного, що мають реліктовий характер. У вигляді невеликих ділянок вони трапляються на Розточчі, у Гологоро-Кременецькому масиві, на Західному Поділлі. У Придністров'ї, на стрімких схилах з малопотужними сильноскелетними грунтами, олігодомінашні скельнодубові ліси формуються на значних площах. Ценози з переважанням цієї породи приурочені на Поділлі до сухих схилів південної та південно-західної експозицій з досить бідними грунтами.

До раритетних угруповань Волино-Подішія належать степові фітоценози, які в регіоні є екстразональними й формування яких зумовлене комплексом едафічних і мезокліматичних факторів. Вони збереглися на крутих інсольованих схилах з близьким (10-40 см від поверхні) заляганням материнських карбонатних порід, на яких утворилися дерново-карбонатні грунти, малопотужні чорноземи та рендзини. Степові угруповання регіону це древній реліктовий фітоценотичний утвір, формування якого відбувалося в ході складних флороценотичних пертурбацій рослинного покриву Волино-Поділля в третинному та четвертинному періодах. Порівняно із зональними степами, подільські степові фітоценози мають багато специфічних рис, зокрема їм притаманна мезофітність. Збагачення волиноподільських степів значною кількістю мезофільних видів Ю.Д. Клеопов пояснював історичними особливостями формування рослинного покриву регіону. Основною причиною цього явища він вважав вплив підтоплення й надмірної обводненості Поділля в час танення вюрмського льодовика та наступного епейрогенічного підняття території. Як наслідок надмірного зволоженння Поділля в минулому, степові фітоценози тут мають риси лучного характеру. Зараз вони збереглися переважно на північно-західному Поділлі, Опіллі, Медоборах і Придністров'ї на невеликих за площею, непридатних для сільськогосподарського використання ділянках. Степова рослинність є флористично найбагатшою на Волино-Поділлі, її формують понад 600 видів судинних рослин, з них 85 рідкісні.

До найбільш поширених належать фітоценози формації Cariceta humilis. Приурочені вони до схилів горбів різної крутизни (15-30°) переважно південної, рідше східної й західної експозицій, як правило з дерново-карбонатними, рідше малопотужними деградовано-чорноземними грунтами. Близько до поверхні залягають відклади мергелів і вапняків, які місцями відслонюються. Фітоценози цієї формації посідають проміжне положення між справжніми лучними степами на лесових відкладах і степами наскельними, що розвиваються на відслоненнях вапняків, пісковиків та мергелів. Глибина гумусного шару під осочниками, як правило, не перевищує 30-40 см. Найбільші за площею їх ділянки збереглися в ГологороКременецькому масиві, на Опіллі, Придністров'ї та в Медоборах.

Як свідчать дослідження, флористичне ядро фітоценозів цієї формації сформоване понтичними, понтично-субсередземноморськими та понтично-субсередземноморсько-сибірсько-туранськими видами (Filipendula vulgaris, Asperula cynanchica, Anthericuin ramosum, Medicago romanica, Adonis vernalis, Inula ensifolia, Thalictrum minus та ін.) з незначною домішкою понтично-туранських (Stipa capillata, Salvia nutans та ін.) елементів. У складі ценозів формації осоки низької збереглося чимало гетерохронних реліктів (Carlina onopordifolia, Daphne cneorum, Anemone narcissiflora, Schivereckia podolica, Coronilla coronata, Hippocrepis comosa, Euphorbia volhynika, Dracocephalum austriacum, Dictamnus alb us та ін.).

Значно менші площі займає степова рослинність з переважанням ценозів формацій Stipeta capillatae, S. pennatae, S. pulcherrimae, S. tirsae. Вони приурочені до стрімкіших (24-45°) схилів південної експозиції, Ґрунтовий покрив під ковиловими фітоценозами має меншу потужність, ніж під угрупованнями Cariceta humilis.

Особливістю подільських степів є наявність угруповань формацій Festuceta pallentis та Helictotrichoneta desertori. Перші належать до ксеротермного комплексу наскельної рослинності Кременецьких гір та Опілля й приурочені до вершин і стрімких схилів кам'янистих гряд з дерново-карбонатними малопотужними грунтами на гіпсах і вапняках та часто до майже вертикальних стінок відслонень. Festuca pallens середньоєвропейсько-субсередземноморський вид, що знаходиться в регіоні на східній межі ареалу; за видовим складом її угруповання близькі до інших західно-подільських степових фітоценозів, бо їх флористичне ядро теж формують широкоареальні лучностепові види. Основним фактором, що порушує стабільність цих унікальних угруповань, є випасання.

Фітоценози формації Helictotrichoneta desertori мають реліктовий характер. їх домінант належить до міоценового ядра флори й пов'язаний з міграційними флористичними комплексами рисвюрмського інтергляціалу. Найбільш репрезентативні угруповання цієї формації збереглися на Західному Поділлі та Гологоро-Кременецькому масиві, зрідка вони трапляються й у Медоборах.

Подільські степи відзначаються значною порушеністю ценотичої й видової структури. В умовах заповідання відбувається відновленім нормальної структури популяцій їх домінантів, однак на сучасному рівні дослідженості демутаційних процесів в екстразональних степових угрупованнях важко прогнозувати подальший їх розвиток.

Найбільш трансформованим типом рослинності на Волино-Поділлі є болотні угруповання. У регіоні вони збереглися лише в заплавах річок, де сформовані евтрофні болота й переважають осоково-різнотравні фітоценози. Мезотрофні болота трапляються лише фрагментарно. Найбільші за розмірами болотні масиви розташовані у верхів'ях річок Верещиця (Розточчя), Західний Буг (Вороняки) і Стир (Мале Полісся). У їх рослинному покриві переважають ценози осокових боліт (формації Cariceta appropinquatae, С. nigrae, С. rostratae, Glycerieta maximae, Phragmiteta australis та ін.).

Генезис заплавних боліт Поділля зумовлений впливом вюрмського зледеніння. Унаслідок танення льодовика відбувалося підтоплення прохідних долин, а після зниження рівня води, у ході епейрогенічного підняття території, озера та підтоплені береги річок поступово заростали, формувалися болота. Болотні екосистеми сприяли збереженню низки реліктів (Tofieldia calyculata, Pinguicula vulgaris, Swertia perennis та ін.) та древніх ценотичних утворень, наприклад, угруповань з домінуванням Cladium mariscus subsp. mariscus. У час голоценового кліматичного оптимуму до їх складу ввійшли види флороценотичного комплексу середньоєвропейських карбонатних боліт (Schoenus ferrugineus, Carex davalliana, С. paniculata, С. hostiana та ін.). Деякі з них формують фрагменти моной олігодомінантних угруповань на східній межі ареалу.

Болотна рослинність заплав тепер зазнає складних пертурбацій унаслідок осушувальної меліорації, розпочатої ще в другій половині XIX століття.

Постмеліоративні зміни рослинності відбуваються настільки інтенсивно, що без застосування спеціальних заходів, спрямованих на її збереження, вона може незворотньо деградувати. Про глибину трансформації екотопу свідчать, наприклад, зміни фізико-хімічних властивостей торфо-грунтів під різними угрупованнями в ряді постмеліоративної сукцесії.

Встановлення заповідного режиму за умови збереження сітки каналів і, відповідно, дефіциту зволоження, пришвидшує процес деградації болотної рослинності. Цьому також сприяє усунення факторів, які стримують сильватизацію (косіння, випас). Це характерно як для Волино-Поділля, так і для суміжних територій Полісся. Збереження цього типу фітосистем можливе лише шляхом диференційованої охорони, тобто поєднання пасивних та активних заходів, зокрема регулювання чисельності поновлення болотних чагарників.

Значний фітоісторичний інтерес являє на Волино-Поділлі водна рослинність. Нами досліджені угруповання дев'яти раритетних формацій, занесених до "Зеленої книги". Водні фітосистеми цікаві як у флористичному, так і в історичному аспекті, відзначаються специфікою флороценогенезу. Зокрема, міграційно-рефугіальний характер формування рослинного покриву зумовив, з одного боку, збереження угруповань з представників третинної флори (Salvinia natans, Sparganium minimum, Utricularia vulgaris, Nymphoides peltata), а з другого проникнення й участь у ценозах середземноморських видів (Bolboshoenus maritimus, Cyperus fuscus).

Унаслідок осушення, будівництва ДРЕС, забруднення промисловими, побутовими та сільськогосподарськими стоками, рекреаційної діяльності, створення ставкових господарств, відбулася значна трансформація водойм, яка призвела до змін ценотичної й видової структури гідрофітону, зникнення місцезростань рідкісних видів. Так, за останні 50-60 років не підтверджені раніше відомі місцезростання Trapa natans, Utricularia media, значно зменшилася кількість угруповань з домінуванням чи участю Salvinia natans, Myriophyllum spicatum, Nuphar lutea, Nymphaea alba та інших, переважно кальцефільних, видів.

Раритетні водні ценози в регіоні приурочені до мілководних стоячих або слабопроточних водойм природного чи штучного походження, або прибережної зони річок.

Для збереження водної рослинності необхідні заходи, спрямовані на підтримання стабільності функціонування водних екосистем, регулювання рівня стояння вод, оптимізацію системи очищення стічних вод з метою запобігання евтрофікації водойм тощо.

На сьогодні угруповання водних макрофітів охороняються в заповіднику "Розточчя" (Львівська обл.), а також у регіональних природних ландшафтних парках "Загребелля", "Дністровський каньйон", ландшафтному заказнику "Касперівський" у Тернопільській обл., національному природному парку "Подільські Товтри" у Хмельницькій обл. Ці заповідні об'єкти досить повно репрезентують гідрофітон південної частини регіону. Разом з тим водні екосистеми річок, що належать до басейнів Західного Бугу й Прип'яті, не забезпечені територіальною охороною, хоча їх водна рослинність вирізняється певною специфікою. З метою оптимізації її охорони доцільно створити резервати болотної рослинності на найбільш збережених ділянках заплав річок Західний Буг, Іква, Стир.

Раритетний фітоценофонд Волино-Поділля представлений різними екологічними типами угруповань. Для збереження його природної різноманітності потрібно розширити мережу природно-заповідного фонду, організувати комплексний фітосозологічний моніторинг за станом фітосистем, на підставі даних якого здійснювати диференційовані заходи охорони.

Використана література:

1. Стойко С.М., Мілкіна Л.І., Ященко П.Т., Кагало О.О., Тасенкевич Л.О. Раритетні фітоценози західних регіонів України (Регіональна "Зелена книга”). – Львів, "Поллі”, 1998. – 189 с.





Реферат на тему: Хоролого-созологічна характеристика раритетного фітоценофонду Волино-Поділля (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.