Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Ялиця біла (Abies alba Mill., A. pectinaia Lam. et DC., A. excelsa Link., A. vulgaris Poir.) (реферат)

В Українських Карпатах одна з основних лісоутворюючих порід. Ялицеві лісостани держлісфонду займають тут 71,1 тис. га, а запас деревини в них — 20,98 млн. м3. В гірській частині Львівської області ліси з переважанням ялиці займають площу 27,3 тис. га, а запас деревини в них становить 6,33 млн. м3, у Чернівецькій області — відповідно 22,3 і 6,27; в Івано-Франківській — 13,8 і 4,42; в Закарпатській — 7,7 і 3,96.

Ялиця біла — дерево першої величини, досягає 60 м у висоту і доживає до 400, а в окремих випадках до 700 років. У зімкнутих насадженнях стовбур малозбіжистий. Кора до 50—60 років гладка, світло-сіра, срібляста, з віком у відземковій частині поздовжньо-тріщинувата. Крона у молодому віці конусовидна, пізніше — циліндрична; у перестійних дерев вершина крони часто гніздовидна. Гілки у молодих дерев розміщені під гострим, а в старих — під прямим або тупим кутом до стовбура. Пагони сірі, волосисті. Бруньки світло-коричневі, яйцевидні, не смолисті. Хвоя плоска, блискуча, на вершині звичайно виїмчата, зрідка на кінці загострена, з двома світлими смужками гіродихів з нижнього боку; тіньова — пряма, світлова — дугоподібно зігнута, розміщується на гілках дворядно, утворюючи гребінь, звідки її видова назва — гребінчаста. Хвоя живе 8—10 років, після опадання залишає на гілках круглясті, плоскі, без листової подушки рубці.

Віку змужнілості досягає в 30—40 років на просторі і в 60—70 років у насадженнях. Цвіте в травні—червні. Чоловічі шишечки утворюються на верхівках минулорічних пагонів. Складаються вони з численних тичинок, кожна з яких має по два пиляки; тичинки оточують тичинкову колонку й утворюють довгасті, 2—3 см завдовжки, яйцевидні колоски. Жіночі шишки зосереджені звичайно у верхній третині крони, розміщуються поблизу кінців минулорічних пагонів, поодинці, вертикально, складаються з численних черепитчасто-спірально розміщених на стрижні насінних та покривних лусок. Покривні луски плівчасті, закінчуються кинджаловидним гостроконеччям, довші за насінні. Насінні луски біля основи звужені, доверху ширококруглясті, біля основи з внутрішнього боку мають по два насінних зачатки. Шишки прямостоячі, циліндричні або яйцевидно-видовжені, 10—25 см завдовжки, смолисті, з нирковидними шкірясто-дерев'янистими насінними і плівчастими покривними лусками, що виступають з-під насінних своїми довгасто загостреними вершинами. Дозрівають у рік цвітіння, після чого розпадаються і тільки стрижні довго залишаються на гілках. Строки льоту насіння зумовлюються погодою, висотою над рівнем моря та іншими факторами. В Карпатах насіння висипається звичайно після перших заморозків і морозів, з кінця вересня до початку листопада. Насінини обернено-яйцевидно-клиновидні, тупокутні, щільно з'єднані з крилом, світло-коричневі, 7—14 мм завдовжки. Вага тисячі насінин 45—65 г, в одному кілограмі їх 15—27 тис. Одна шишка може давати до 350 насінин. Схожість свіжозібраного насіння досягає 70—80%, при масовому збиранні — звичайно 40—60%, але швидко знижується, так що після зимового зберігання в бутилях падає до 40—30% (І. І. Молоткова, 1963). Після річного зберігання насіння втрачає схожість. Рясні врожаї насіння повторюються через 3—6 років.

При весняному висіві сходи з'являються через 3—4 тижні. Сходи утворюють 5—6 (4—8) плоско-голковидних сім'ядолей, які з верхнього боку мають дві світлі смужки з продихами. На другому році життя з'являються 1—3 бічні бруньки, які на третьому році утворюють бічний пагін (перо). Перші листочки лінійні, 5—12 мм завдовжки, знизу з двома світлими смужками, виходять кільцем, чергуючись з сім'ядолями. Сім'ядолі можуть триматися на рослині до четвертого року життя, після чого в сприятливих умовах утворюється помітний річний приріст. Прискорення росту у висоту спостерігається з 12—15 років, кульмінація приросту, залежно від лісорослинних умов, наступає між 30 і 70 роками. Інтенсивно росте у висоту протягом 80—100 років. У перестійних дерев приріст осьового пагона значно сповільнюється, порівняно із приростом бічних пагонів, що приводить до утворення гніздовидної крони.

Рис.1 Шишка ялиці білої в стадії дозрівання

Коренева система ялиці білої на легких за механічним складом і нормально зволожених грунтах стрижнева, бічні корені утворюють якорі. На важких, глеєвих, надмірно зволожених і на гірсько-підзолистих мілких грунтах стрижневий корінь редукується, але добре розвинені бічні корені забезпечують ялиці відносно хорошу стійкість проти вітровалів. У мішаних дубово-ялицевих і ялицево-дубових лісах Прикарпаття кореневі системи дуба і ялиці в дубових яличниках значно глибші, ніж у ялицевих судібровах на підзолистих грунтах (С. В. Шевченко, 1961).

Деревина ялиці жовтувата або рожевувата, легка, м'яка, пружна, легко колеться, але менш блискуча і гірше обробляється, ніж деревина ялини. Тривка у підводних спорудах. Річні шари чіткі, без смоляних ходів. Використовується в будівництві, для виготовлення целюлози, тари, драні. Карпатська ялиця з різновікових лісів здавна використовувалась для заготівлі резонансового кряжа. З живиці, що заповнює пухирі кори, добувають бальзам. З гілок ялиці можна виготовляти ялицеву олію. Хвоя ялиці виділяє солодку патоку, що може сприяти поширенню попелиці.

Сучасний природний ареал ялиці білої обмежений горами середньої, південної і західної Європи. Суцільний ареал характерний для Альп, Апеннін, Карпат і Балкан, острівний — для Піренеїв і Центрального масиву. Штучні насадження висунуті значно далі на північ і захід від межі природного ареалу; вони є, зокрема, у Франції, Бельгії, Данії, Англії, Швеції і Норвегії. У Данію ялицю білу вперше інтродуковано в середині XVII сторіччя. Зараз її насадження за площею поступаються тільки норвезькій ялині. Ялиця тут поновлюється природно. У географічних культурах кращим ростом у висоту відзначається ялиця з Румунських Карпат (Д. Йорке, 1962). У розташованому найдалі на північ норвезькому арборетумі у Трондгеймі (63°26' північної широти), де середня температура вегетаційного періоду 12,4°, а річна кількість опадів 790 мм, ялиця біла на суглинистих грунтах відзначається хорошим ростом. Вона добре збереглася у мішаних культурах і за швидкістю росту не відстає від місцевої сосни та інших порід. У 90 років ялиця досягає у висоту 26—27 м, в об'ємі 3,1—4,5 м3, запас 69-річного насадження становить 528 м3 (К. Ф. Венцель, 1961).

У межах природного ареалу ялиця біла утворює мішані з дубом, грабом, буком і ялиною насадження у гірському пасмі від 300 до 2000 м над рівнем моря. В Українських Карпатах висотні межі поширення ялиці білої істотно відрізняються на південно-західних і північно-східних макросхилах. На південно-західних макросхилах Полонинського і Водороздільного хребтів ялиця біла починає з'являтися у насадженнях як домішка з висоти 500—600 м, найбільшого поширення набуває на висоті 800—950 м над рівнем моря. На північно-східних макросхилах Водороздільного хребта у Прикарпатті вона спускається до висоти 200 м над рівнем моря і поряд з буком і дубом виступає як основна лісоутворююча порода.

Рис.2 Загальний вигляд ялиці білої

Ареал ялиці білої свідчить про те, що це порода м'якого океанічного клімату. Вибагливість ялиці до тепла неоднакова в різних частинах ареалу, що, очевидно, пов'язане з наявністю різних екотипів. Континентального клімату ялиця не переносить, але на східній окраїні сучасного природного ареалу, в передгір'ї Північної Буковини, успішно росте при абсолютних мінімумах, що досягають в окремі роки 32 і навіть 39° нижче нуля. Разом з тим після суворої зими 1928—1929 років, коли температура падала за мінус 35°, загинуло багато дерев ялиці, в тому числі й старих, в лісах Польщі, в Судетах і Прибалтиці. Тому східною межею ареалу ялиці білої вважається межа кліматична, що зумовлена сухістю повітря і морозами (К. Рубнер, 1934). До заморозків, особливо пізніх, чутлива; весняними заморозками пошкоджуються молоді пагони, що пішли в ріст, в тому числі верхові. Такі пошкодження особливо часті у котловинних морозобійних місцеположеннях.

До світла ялиця біла маловибаглива, серед наших хвойних порід за тіньовитривалістю поступається тільки тисові. Тіньовитривалість ялиці особливо чітко проявляється у молодому віці, що забезпечує їй кількісну перевагу в природному відновленні під наметом зімкнутих ялиново-буково-ялицевих лісостанів. Аналіз модельних дерев карпатської ялиці з різновікових лісів Бескидів, Горган, Чорногори і Північної Буковини свідчить про її здатність переносити притінення до 100— 150 років, після чого при поліпшенні умов освітлення і кореневого живлення може давати великий приріст до 250—300 років. Внаслідок тривалого притінення підріст ялиці утворює зонтиковидні крони. Такий пригнічений підріст в 30—40 років ледь досягає у висоту 1—1,5 м. Своєчасне і поступове освітлення підросту, починаючи з 8—10 років, сприяє швидкому росту. Річний приріст за висотою і діаметром при повному верховому освітленні на багатих трудових грунтах не поступається перед приростом ялини. Реакція ялиці на поліпшення умов освітлення в молодняках і жердняках проявляється вже на другий-третій рік. Пригнічений підріст може хворобливо переносити раптове збільшення притоку світла протягом 8—10 років.

Як порода океанічного клімату, ялиця біла вибаглива до вологи повітря і грунту. Сухих грунтів уникає. Оптимальні умови для її росту у вологих гігротопах. Вибагливість до вологи, поряд з поганою стійкістю до морозів — важлива екологічна особливість ялиці, що обмежує її природний ареал ізогієтою у 700—600 мм на рік у Прикарпатті і 850—900 мм на Закарпатті.

Властивість ялиці утворювати потужну стрижневу кореневу систему забезпечує їй хорошу вітростійкість. Однак на мокрих грунтах Прикарпаття, де глибина ґрунтової різосфери обмежена близьким заляганням ґрунтових вод, стрижневий корінь відмирає і ялиця буває вітровальною. Через недостатню стійкість деревини до загнивання ялиця пошкоджується буреломами, що найчастіше спостерігається у перестійних та стиглих лісостанах, де не проводились регулярні рубки догляду та санітарні рубки.

Ялиця чутлива до забруднення повітря різними газами і димом, що обмежує її використання для озеленення міст і промислових районів.

До грунтів вибаглива, хоч росте у суборах, сугрудках і грудах на грунтах, що утворилися на різних материнських породах: піщаниках, сланцях, доломітах, трахітах, вапняках. Добре росте на грунтах, багатих на вапно. Чутлива до нейтралізації кислотності грунту. У західноєвропейській лісівничій практиці, зокрема в Італії, де насадження ялиці білої займають близько 100 тис. га (переважно в центрі країни — Флоренція, Аренцо та Пістая), враховуючи пластичність ялиці по відношенню до грунтово-кліматичних умов, її впроваджують у гірські райони на грунти, непридатні для сільськогосподарських культур або для інтенсивних пасовищ (А. Меренді, 1961).

Виходячи з біоекологічних особливостей ялиці та враховуючи різноманітність умов, у яких вона зростає, треба вважати можливою наявність в Карпатах різних типів росту ялицевих насаджень, вивчення яких може бути важливою передумовою для всебічного і раціонального використання карпатських ялицевих лісостанів.

Як і ялина, ялиця біла сильний едифікатор. Створювані зімкнутими ялицевими лісостанами умови середовища під наметом відзначаються сильним, порівняно смузі бука лісостани з домішкою або переважанням ялиці представлені в основному вологими та свіжими ялицевими бучинами і субучинами, вологими та свіжими буковими яличниками і суяличниками. Найбільш поширені асоціації з маренкою запашною і квасеницею звичайною. Лісостани першої і другої високопродуктивні: їх запас у віці технічної спілості досягає, а інколи й перевищує одну тисячу кубометрів на гектарі. В смузі дуба у Прикарпатті поширені вологі й свіжі ялицеві діброви та судіброви, що також відзначаються високою продуктивністю. У нижній частині ялинової смуги поширені ялинові суяличники, рідше яличники, які із збільшенням висоти над рівнем моря переходять у ялицеві суялинники.

Ялиця біла як лісоутворююча порода не має характерних тільки для неї компонентів підліска і трав'янистого покриву. Під наметом ялицевих лісостанів, які утворились в смузі дуба і бука, домінують компоненти, характерні корінним лісостанам: у весняному аспекті — білоцвіт весняний, підсніжник звичайний, зубниця залозиста та бульбиста; у літньому — маренка запашна, підлісник європейський, безщитник жіночий та інші.

Карпатські природні ялицеві ліси відзначаються різновіковою структурою. Коливання за віком досягає 300 років. Однак розподіл лісостанів на покоління не чіткий. Крива розподілу дерев за природними віковими ступенями одновершинна, симетрична, з досить значною концентрацією стовбурів середньої величини (І. І. Молоткова, 1964).

Серед основних карпатських лісоутворювачів ялиця біла характеризується відносно малою мінливістю. І все ж відомі деякі морфологічні та екологічні форми ялиці білої, хоча вивчені вони ще недостатньо.

Серед морфологічних розрізняють форми за габітусом крони, забарвленням молодих жіночих шишок, за окраскою деревини тощо.

За габітусом і формою крони виділяються пірамідальна, гостровершинна, колоновидна, гніздовидна та плакуча ялиці. Пірамідальна ялиця дуже декоративна, зустрічається звичайно в парках. Гостровершинна ялиця має конусовидну, звужену до верху крону, зустрічається в карпатських лісах та парках. У колоновидної форми бічні гілки вздовж усієї крони короткі, зустрічається вона на вітроударних ділянках біля верхньої межі. Гніздовидна форма відзначається більш-менш циліндричною кроною з гніздовидною вершиною; досить поширена в Карпатах і особливо у Прикарпатті. Плакуча форма зустрічається в парках.

За довжиною хвої розрізняють ялицю довгохвойну і короткохвойну. В однакових умовах місцезростання довгохвойна ялиця виявилась більш стійкою до попелиці, хоч природа її стійкості не вияснена (Е. Меркер» В. Бервіг, 1962).

За забарвленням молодих жіночих шишок розрізняють ялицю червоно- і зеленошишкову. У червоношишкової молоді жіночі шишки фіолетові, червонуваті або рожеві. Зеленошишкова ялиця відрізняється світлим; жовтувато-зеленим або салатовим забарвленням молодих шишок. Біоекологічні властивості червоно- і зеленошишкової форм ялиці не вивчені. За аналогією до ялини, форми якої за забарвленням шишок вивчені дещо краще, можна допустити, що червоношишкова ялиця більш стійка до низьких температур.

За довжиною покривних лусок шишок розрізняють ялицю довго- і коротколускату. Перша відрізняється відносно довгими покривними лусками, що перегинаються вниз через насіння, другій властиві короткі прямі покривні луски з прямими кінцями. В горах Мальєн і Гоч у Сербії знайдена нова форма ялиці білої, яка відрізняється від згаданих темно-фіолетовими насінинами і плодовими лусками, які мають загострені опуклості біля основи; схожість її насіння на 20% нижча за типову.

За окраскою деревини розрізняють ялицю біло- та рожеводеревну. Білодеревна має деревину м'якої структури, за забарвленням схожу на деревину ялини. Рожеводеревна відзначається більш грубою структурою і рожевим забарвленням деревини.

За забарвленням кори в Карпатах зустрічається світлокора (білокора, «мучниста») і коричневокора («водяна») ялиця.

Розрізняють ще кліматичні та екологічні форми ялиці білої, обумовлені особливостями ґрунтових та кліматичних умов окремих районів її ареалу. Так, П. Свобода (1953) розрізняє ялицю піренейську, французьку, нормандську, альпійську, апеннінську, карпатську, східнокарпатську та інші.

З усіх основних аборигенних лісоутворювачів ялиця біла в післяльодовиковий період з'явилась в Українських Карпатах найпізніше. Незважаючи на це, саме ялиця більше ніж будь-яка інша аборигенна лісоутворююча порода потерпіла від діяльності людини. В той час як площі під ялинниками інтенсивно збільшувались, природне поширення ялиці в лісах катастрофічно скорочувалось. Головною причиною зменшення участі ялиці в карпатських лісах були суцільні рубки, під час яких знищувався підріст, що утворився під наметом материнських лісостанів. На вирубках створювались такі умови, в яких природно відновлюватись через свої біоекологічні особливості ялиця не могла. Так широке впровадження в практику лісівництва суцільних рубок призвело в Карпатах до повсюдної зміни корінних, мішаних з ялицею дубових, букових і ялинових лісостанів похідними, чистими або змішаними з другорядними породами деревостанами.

Зміна корінних лісостанів похідними супроводжувалась не тільки зниженням біологічної стійкості лісів, але й зменшенням інтенсивності круговороту речовин в системі ліс — грунт, зниженням продуктивності деревостанів, звуженням різноманітності промислових сортиментів. Порівняння ділянок високопродуктивних корінних ялицево-дубових, ялицево-букових і ялицево-ялинових лісостанів, що збереглися до наших днів, із суміжними з ними похідними дубняками, бучняками і ялинниками без домішки ялиці наочно показує, яких великих втрат зазнало лісове господарство Карпат внаслідок витіснення з мішаних лісостанів ялиці.

Ялиця біла — класична лісоутворююча порода вибіркового господарства. Вся її біоекологія — особливості плодоношення, сильно виражена тіньовитривалість, мала стійкість до приморозків, повільний ріст в молодому віці — для успішного вирощування високопродуктивних лісостанів вимагає вибіркових рубок. То ж не дивно, що в Карпатах корінні ялицеві лісостани збереглися саме там, де практикувались в минулому вибіркові рубки. Разом з тим, не можна не зауважити, що промислові неврегульовані вибіркові рубки в смузі дубово-букових і букових лісів, тобто в нижній смузі вертикального поширення ялиці, в багатьох випадках призвели до знищення її домішки. Прикладом утворення таким чином похідних деревостанів можуть бути чисті букові насадження Валя-Кузьмінського та Великокучерівського лісництв на Північній Буковині, дубові та букові насадження Печеніжинського і Яблонівського лісництв на Коломийщині тощо. Про колишню участь у складі лісостанів тих лісництв ялиці свідчать окремі дерева та підріст ялиці. Внаслідок випадання ялиці зі складу лісостанів добротність умов місцезростання повсюдно погіршилась, а в окремих випадках знизилась на один-два класи бонітету (П. Свобода, 1953).

Суцільні рубки, що супроводжувалися зменшенням лісистості і погіршенням умов місцезростання, були, мабуть, однією з причин зниження біологічної стійкості ялиці в Українських Карпатах. Зовні це проявляється у скороченні її ареалу, так званому «відмиранні ялиці», у передчасному всиханні верховіття і пов'язаною з ним масовою появою на стовбурах вовчків, а також у масовому захворюванні дерев гілковим і стовбуровим раком, що є наслідком заростання місць, уражених відьминими мітлами в зв'язку з пошкодженням грибом Melampsorella caryophvllacearum. Зниження біологічної стійкості ялиці білої пояснюється також погіршенням у похідних деревостанах якості її насіння. Так, в умовах Буковинських Карпат доброякісність насіння ялиці знизилась від оптимуму в ялиново-буковому яличнику, де вона становила 72,8%, до 46,6% в похідних ялицевих деревостанах Буковинського передгір'я (А. Й. Швиденко, 1967).

Відновлення ялиці в похідних деревостанах дуба, бука і ялини і перетворення чистих похідних ялицевих насаджень у мішані корінні є важливим резервом підвищення продуктивності і стійкості карпатських лісів і тому повинно розцінюватися як одне з першочергових завдань лісоводів. Успішне розв'язання цього завдання можливе при вмілому поєднанні домінуючого поки що в Українських Карпатах природного відновлення з впровадженням у виробництво і збільшенням масштабів штучного відновлення ялиці. Крім створення лісових культур посадкою, слід ширше практикувати у виробничих умовах висівання ялиці на постійні місця у паралельні смуги шириною близько 0,5 м по горизонталях з інтервалом між смугами 2 м, як рекомендують румунські дослідники.

У системі господарських заходів, спрямованих на збереження і примноження ялиці білої в карпатських лісах, особливої уваги заслуговують такі роботи, як удосконалення рубок головного користування, використання якісного природного відновлення, науково обґрунтована боротьба з захворюваннями ялиці (М. М. Горшенін, 1963, П. А. Трибун, 1963). Не менш важливими є роботи по поліпшенню насіннєвої справи, організації елітного насінництва, в першу чергу на базі залишків карпатських пралісів.

Використана література:

1. К.К. Смаглюк Аборигенні хвойні лісоутворювачі / Видавництво "Карпати", Ужгород, 1972р., 112с.

2. Бакаленко Е. М. Лесовосстановление на каменистых россыпях Горган. В кн. Основные проблемы изучения и использования производительных сил Украинских Карпат. Львов, 1967.

3. Генсірук С. А. Ліси Українських Карпат та їх використання. «Урожай», К., 1964.

4. Голубец М. А. Еловые леса Украинских Карпат. Автореферат докторской диссертации. Л., 1969.

5. Горшенин Н. М. Опыт постепенных рубок в горных лесах Карпат. Журн. Лесное хозяйство, № 7, 1963.





Реферат на тему: Ялиця біла (Abies alba Mill., A. pectinaia Lam. et DC., A. excelsa Link., A. vulgaris Poir.) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.