Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Гідрофільна флора верхів’я басейну р. Вича (Воловецький район) (дипломна робота)

ЗМІСТ

ВСТУП...........................................................................................................

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ..............................................................................5

2. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ДОСЛІДЖУВАНОГО РАЙОНУ.................................................................7

2.1. Географічне положення.........................................................................7

2.2. Геоморфологія........................................................................................8

2.3. Клімат....................................................................................................9

2.4. Ґрунти....................................................................................................13

2.5. Гідрографія...........................................................................................15

3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОСЛИННОСТІ

ДОСЛІДЖУВАНОГО РАЙОНУ..........................................................17

4. МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ.........................................19

5. ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖУВАНИХ ЕКОТОПІВ...................20

6. ГІДРОФІЛЬНА ФЛОРА ВЕРХІВ Я БАСЕЙНУ Р. ВИЧА..................22

6.1. Конспект гідрофільної флори верхів'я басейну р. Вича 25

6.2. Систематичний аналіз флори 34

6.3. Географічний аналіз флори 38

6.4. Біоморфологічний аналіз флори 40

7. ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ ГІДРОФІЛЬНОЇ ФЛОРИ ВЕРХІВ'Я БАСЕЙНУ Р. ВИЧА .............................................................................................42

В И С Н О В КИ. 44

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................46

ВСТУП

Проблема збереження флористичного різноманіття в умовах наростаючого антропогенного впливу є надзвичайно важливою частиною охорони біорізноманіття в цілому. У зв'язку з посиленим забрудненням водного середовища і негативними змінами гідрологічного режиму басейнів рік особливої актуальності набувають дослідження флори і рослинності перезволожених екотопів.

Ще на прикінці 60-х років увагу дослідників привернуло явище деградації рослинного покриву болотних і водних екосистем. З метою охорони боліт у 1967 р. в рамках ЮНЕСКО, Союзу охорони природи і Міжнародної біологічної програми був організований міжнародний проект «Телма» (з грецького означає "мул”, "болото”), що об'єднав 20 країн. В Україні цю роботу очола відомий український болотознавець Є. М. Брадіс, а пізніше її продовжила Т. Л. Андрієнко, яка разом з колегами присвятила низку праць питанням оxорони флори і рослинності боліт і заболочених територій (Фельбаба-Клушина, 2010 ).

У 1971 році у м. Рамсар (Іран) була прийнята Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовища існування водоплавних птахів. Під водно-болотними угіддями розуміють райони боліт, драговин, торфовищ а також водойм природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких не перевищує 6 м. З 29 Х.1996 р. після схвалення Верховною Радою відповідного закону, Україна входить до числа більш ніж 120 країн – Договірних сторін Конвенції.

В межах цієї проблеми доцільним є вивчення рослинного покриву перезволожених екотопів, що належать до групи найвразливіших екосистем, а їх стан і напрям розвитку залежить від загального стану і структури рослинного покриву природного регіону, який охоплює басейн великої ріки. Вивчення флористичного різноманіття дає змогу випередити негативні зміни, що позначаються втратою видів і угруповань.

У верхів'ї р. Вичі, яка є лівою притокою р. Латориці, наявні евтрофні осоково-мохові, різнотравно-осокові болота, навеликі за площею водойми, переважно штучного походження, угруповання гігрофільного високотрав'я, заболочені вільшняки та вербняки, що є оселищем гідрофільної флори і рослинності. Місцями добре виражені приводні екотопи, що являють собою перехідну зону ( екотон) між водними і наземними біогеоценозами.

Метою досліджень було встановлення складу флори перезволожених екотопів верхньої частини басейну р. Вича, з'ясування її еколого-біологічних особливостей і виявлення її раритетної фракції.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

1. Провести інвентаризацію флори перезволожених екотопів.

2. Здійснити систематичний, біоморфологічний та географічний аналіз флори

3. Виявити групу видів, що є рідкісними для території досліджень

4. Виявити фактори які найбільш негативно впливають на флористичне різноманіття гідрофільної флори досліджуваного регону.

5. Виявити локалітети з найбагатшою гідрофільною флорою, які доцільно запропонувати в перспективі як флористичні заказники

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Історія дослідження флори Закарпаття умовно поділяється на п'ять періодів. Перший період кінець XVIII-початок XIX ст. знаменується появою робіт угорського ботаніка В. Борбаша (Фодор, 1969). Крім результатів своїх флористичних досліджень вчений вперше запропонував фітогеографічний поділ цілого Карпатського басейну.

Наприкінці XIX ст. починається другий період вивчення флори. До флористичних досліджень відносять наукові роботи Л. Тайса (Thaisz, 1909).

Рослинний покрив Закарпаття вивчав закарпатський ботанік А. Марґіттай (1913-1939), який узагальнив свої дослідження у декількох працях, навів конспект флори різних гірських масивів і басейнів річок, у тому числі Латориці і її притоки Вичі. Так, наприклад, саме А. Маргіттай наводив для досліджуваного нами району такі дуже рідкісні види гідрофільної флори, як Typha schuttleworthii, Carex davalliana, C. appropinquata, C. paniculata та деякі інші (Марґіттай, 1923).

Третій період вивчення флори починається з 20-тих років XX ст. В цей час працював чеський ботанік К. Домін (1923-1938). У його публікаціях висвітлюються флористичні особливості окремих гірських масивів та районів, а деякі з них були присвячені питанням охорони рослинного покриву (цит за: Фельбаба-Клушина, 2010)

Четвертий період досліджень починається з появи робіт угорських дослідників: Р. Шоо займався питаннями виникненням і розвитком рослинного покриву Середньо-Дунайської низовини, до якої належить і Закарпатська низовина. А. Борош вивчав рослинність лісів, описав видовий склад лісових насаджень і , що особливо цінно, описав декілька болотних масивів. (Фодор, 1974).

З появою робіт російських ботаніків закінчується четвертий і починається п'ятий період в історії досліджень флори області. Флора вивчається як джерело рослинної сировини для харчової і фармацевтичної промисловостей, як об'єкт лісового і сільського господарства.

Систематичні дослідження флори проводились і проводяться в теперішній час науковцями Ужгородського національного університету. Узагальнюючою працею багаторічних флористичних досліджень є монографія С. С. Фодора «Флора Закарпаття» (1974).

С.С. Фодор і В.І. Комендар (1964) вивчали гідрофільну флору і рослинність, однак лише на низовині.

Заслуговують на увагу численні публікації ботаніків з питань охорони рослинного покриву області і Українських Карпат в цілому (Попов, 1949, Стойко, 1977; Фодор, 1974; Крічфалушій, Комендар, 1990 та ін.).

В літературних джерелах, що стосуються Закарпаття, налічується незначна кількість робіт, присвячених флорі перезволожених екотопів. Серед дослідників Закарпаття, які займалися вивченням цього питання можна навести роботи А. Маргіттай (1923), В.І. Комендар, С.С. Фодор і Л,М. Фельбаба-Клушина (2010) Згадки про рослинність досліджуваного району наявні в узагальнюючих флористичних і фітоценологічних працях Інституту ботаніки ім.. М. Г. Холодного АН УРСР (Визначник рослин Українських Карпат (19768), Определитель высших растений Украины (1987), у найновішому багатотомному виданні «Екофлора України» (2001-2009).

Вивченню рослинного покриву Воловецького району, де ми проводили свої дослідження, присвячені праці Л. М. Фельбаби-Клушиної.

2. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖУВАНОГО РАЙОНУ

2.1. Географічне положення

Воловецький район розташований у північній частині Закарпатської області. На півночі межує із Сколівським районом Львівської області, на сході - з Міжгірським, на півдні - із Свалявським, на заході - з Перечинським, на північному заході - з Великоберезнянським районами Закарпатської області. Площа району - 534,9 км2 (рис.1.) (Природа Закарпатської області, 1981).

Згідно з геоморфологічним районуванням, північна територія Воловецького району входить у район Верховинського Середньогірського Вододільного хребта та Вододільної Верховинської області, а південна частина - в район середньовисотного нагірного рельєфу Полонинського хребта Полонинсько-Чорногірської області. Вони розділяються Повздовжньо-Карпатською депресією (Природа Закарпатської області, 1981).

По Вододільному хребту проходить північна межа Закарпатської області.

Формування цієї геоморфологічної області Українських Карпат, як й всієї гірської системи, в цілому, проходило в кінці третинного періоду. Ця геологічна епоха характеризується підняттям Карпат і трансгресією міоценового моря та районів передгірь (1,2).

Висоти Вододільного хребта, в середньому, досягають 1000 м н.р.м. і лише в небагатьох вершинах піднімаються до 1300-1400 м (гора Пікуй, 1406 м н.р.м.). На цьому хребті є декілька невисоких перевалів. Серед них -Середньо-Верецький перевал - 838 м н.р.м..

Рис. 1. Картосхема району досліджень

2.2. Геоморфологія

Морфоструктури Закарпатської області надзвичайно різноманітні. Північно-східну гірську частину області складають Верховинська, Полонинська та Марамороська морфоструктури, що входять до складу Зовнішніх флішових Карпат. З південного заходу вони обмежені Полонинською морфоструктурою, яка є перехідною ланкою між Зовнішніми та Внутрішніми Карпатами.

Середньо-Верецький перевал відноситься до Верховинської морфоструктури. Вона приурочена, в основному, до Кросненської тектонічної зони, яка включає також незначні ділянки Скибової і Дуклянської зон Карпат.

У межах Верховинської морфоструктури переважає низькогірний і середньогірний ерозійно-тектонічний рельєф з абсолютними висотами 600-700 м. На ділянках піднятої основи Кросненської зони висоти досягають 1600-1700 мн.р.м.

Важливу роль у формуванні рельєфу відіграли вузькі та широкі антикліналі.

Верховинська область ділиться на два геоморфологічні райони: Бескидську та Горганську Верховини. Верецький перевал належить до Бескидської Верховини та до Бескидської поверхні вирівнювання.

Бескидська поверхня вирівнювання поширена у всіх зонах флішових Карпат, особливо у Бескидах. У Закарпатській області вона утворює широкий ступінь біля підніжжя та навколо полонинських масивів, хребтів північно-східного простягання. Хоча ці гори сильно розчленовані, але багато зберегли рівних площадок на абсолютних позначках 900... 1000 м. Відносні перевищення досягають 250...300 м. (Анучин, 1956).

Бескидська поверхня зрізує флішові товщі, а також нижньо- і середньо сарматські відклади передгір'я. В області флішу перекрита елювієм, а в південно-західній частині залягаючи ми на ній вулканогенними утвореннями. Нахил Бескидської поверхні на південь до початку вулканічної діяльності зафіксований нахилом лавових прошарків, а також наявністю лінз конгломератів. Вік поверхні - паннонський (Природа…, 1981).

2.3. Клімат

В цілому, клімат району досліджень помірно-континентальний, але він пом'якшується близькістю Атлантичного океану. Оскільки Воловецький район належить до гірських районів області, то істотні зміни в кліматичні процеси вносять гори. Вони перешкоджають переміщенню повітряних мас, посилюють континентальність, сприяючи більшому прогріванню повітря влітку і більшому охолодженню взимку. Гори зумовлюють "мозаїчність" клімату. У горах повітря взимку охолоджується сильніше, ніж на рівнині, воно стає щільнішим і опускається з гір у вигляді холодних північних і північно-східних вітрів (Данилюк, 1987)

Клімат формується під впливом сонячної радіації, що потрапляє на поверхню, циркуляції повітряних мас і рельєфу території. Величина сонячної радіації залежить від кута падіння сонячного проміння, який змінюється від 64-65 °С в червні до 17-18 °С в грудні. Поверхня району отримує, в середньому за рік, 42 ккал/см тепла ((Данилюк, 1987).

Циркуляція атмосфери має своєрідний характер. На території області чітко проходять циклони і антициклони, які приносять різні повітряні маси і зв'язані з ними атмосферні фронти.

Для холодної пори року характерна циклонічна діяльність із районів Атлантичного океану, а також з півдня. Часте надходження морського повітря зумовлює протягом зими досить високі температури та відносну вологість повітря. Іноді арктичні повітряні маси, які проникають "коридорами" річкових долин, спричинюють різке зниження температури повітря в низинно-передгірних районах.

З настанням весни починають переважати повітряні маси, пов'язані з азорським антициклоном. Посилюється вплив циклонів з районів Середземного моря.

У літній сезон переважає перенос морських повітряних мас із заходу та північного заходу. Максимальні температури повітря (до +30 °С) спостерігаються тоді, коли з Північної Африки надходить континентальне тропічне повітря (Природа Закарпатської області, 1981).

З настанням осені поступово відновлюються циркуляційні процеси, характерні для зимового сезону. Помітно підвищується вплив відрогу сибірського антициклону, особливо в другій половині, коли переважає похмура дощова погода, часті тумани.

У нижніх шарах атмосфери, під впливом неоднорідності стану земної поверхні, виникає місцева циркуляція. Найбільш чітко вона проявляється у вигляді гірськодолинної циркуляції влітку і фенових вітрів при перевалюванні повітряних потоків через гірські хребти взимку. Така циркуляція зумовлює місцеві кліматичні особливості - мікроклімат, а рельєф - вертикальну кліматичну зональність (Природні багатства Закарпаття, 1987).

Вітри не бувають дуже сильними, що пов'язано із значною розчленованістю рельєфу . Напрямок вітру та його швидкість залежить від сезонного розподілу боричних систем і взаємодії між ними. Влітку сильні вітри зв'язані з короткочасними денними шквалами й супроводжуються зливами, грозами, градом. Найбільшої швидкості вітри взимку і навесні досягають північного і північно-східного напрямків, а влітку - північно-західного (Данилюк, 1987).

Гірський рельєф зумовлює в кліматі багато особливостей. Так, для нього дуже характерні гірські й долинні вітри з добовою періодичністю. Вночі, коли вершини охолоджуються швидше, ніж нижні ділянки схилів і підніжжя, холодне повітря спускається в долину. Тому тут навіть за найжаркіших літніх днів майже ніколи не буває душних ночей. Із сходом сонця повітря в долинах від нагрівання стає легшим, внаслідок чого виникає денний рух повітря вгору. Особливо помітні гірськодолинні вітри в долині річки Вича.

Температурний режим формується під впливом радіаційного режиму, атмосферної циркуляції, характеру підстилаючої поверхні.

В таблиці 1 наведено середні місячні й річні температури повітря в досліджуваному районі.

Таблиця 1

Середньомісячні і середньорічні температури повітря (за даними Воловецького метеоцентру 2005-2010 рр.)

Місяці

01

02

03

04

05

06

07

08

09

10

11

12

С/р

t°C

-5,6

-3,4

1,6

6,3

12,5

15,3

17,2

16,3

11,5

6,6

2,3

-2,4

7,7

Аналіз даних таблиці показує, що по всій території регіону спостерігається загальний характер річного ходу температур: мінімум припадає на січень, а максимум - на липень.

Протягом квітня-травня відбувається інтенсивне підвищення температури (з 6,3 у квітні до 12,5 °С у травні). Найвища місячна температура в липні +17,2 °С . З вересня відмічається зниження температури повітря. Зимовий режим в гірських районах настає у третій декаді листопада.

Перехід середньодобової температури через О °С у бік її підвищення вважається кінцем холодного й початком теплого періоду.

У гірських районах весна настає у другій декаді березня і продовжується до третьої декади червня. У весняний сезон температурний режим не стійкий. Перші дощові дні чергуються з сніжними й морозними. Заморозки весною закінчуються в першій декаді травня. В таблиці 2 наведено дати першого й останнього заморозків у повітрі і тривалість безморозного періоду (Природа Закарпатської області, 1981).

Фото 1. Евтрофне осоково-мохове болото під горою Темнатик


Таблиця 2

Дати першого і останнього заморозків у повітрі й тривалість безморозного періоду (за даними Воловецької метеостанції.)

Останнього

Першого

Тривалість безморозного періоду по роках, днях

серед

ня

Най-

раніша

Най-

пізніша

Серед

ня

Най-

раніша

Най-

пізніша

Середня

Най-

менша

Най-

більша

13.05

08.04

2005

02.05

2006

2.09

03.09

2005

20.09

2006

133

107

2005

150

2005

Отже, кліматичні умови регіону визначаються його положенням відносно висоти над рівнем моря, а також вертикальною зональністю.

Для гірського району характерне достатнє зволоження. Найбільше опадів - до 1400 мм, випадає влітку (до 60 %), особливо в липні місяці. Влітку бувають зливи та грози.

Сніговий покрив встановлюється в середині листопада і сходить до початку квітня. Зима сувора і тривала. На вершинах гір сніг лежить аж до липня. В горах спостерігається температурна інверсія - в долинах буває холодніше, ніж на схилах гір. Це відбувається внаслідок того, що важке і щільне холодне повітря опускається в долини і там залишається.

2.4. Ґрунти

У гірській частині області ґрунтоутворення відбувалося за буроземним типом, що призвело до формування бурих гірсько-лісових грунтів. Це найбільш поширений фоновий тип ґрунтів гірської частини Закарпаття (Вернандер, 1947).

Буроземний ґрунтоутворювальний процес проходив і проходить в умовах вологого клімату під деревною рослинною формацією на всіх щебенюватих, багатих первинними мінералами, породах - елювії і делювії карпатського флішу, метаморфічних і магматичних породах (Природа Закарпатської області, 1981).

Сучасний ґрунтовий покрив сформувався під впливом грунтоутворюючих порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву та господарської діяльності людини. Грунти гірського району відносно молоді, мають незначну потужність, людська діяльність прискорює їх площинну і лінійну ерозію.

Для грунтів характерна вертикальна поясність. Найпоширенішими є бурі гірсько-лісові грунти - буроземи. Верхня частина грунту - це лісова підстилка (2-8 см). Гумусовий горизонт неглибокий (12-25 см), має сіро-буре забарвлення внаслідок нагромадження гідроокисів алюмінію і заліза. Добре виражена дрібногоріхувата структура. В нижніх горизонтах збільшується кількість уламків корінних порід. Всі шари грунту гумусовані, вміст гумусу зменшується вглиб від 10-15 до 3-5 %. Кислотність буроземів дуже висока. Для підвищення врожайності сільськогосподарських культур необхідно проводити вапнування і підживлення (Вернандер, 1947; Демидюк, 1987).

На виположених схилах гір характерні буроземно-підзолисті грунти. Гумусовий горизонт залягає до глибини 15-20 см, вміст гумусу - 1-3 %. Мають незадовільний водопровідний режим, внаслідок чого оглеюються. Це порушує засвоєння поживних речовин рослинами, особливо деревами. Ці грунти також мають значну кислотність і тому потребують вапнування і підживлення. Вони найбільше піддаються водній ерозії, густо порізані ярковою мережею. Щоб попередити це, треба проводити протиерозійні заходи - відведення води із схилів спеціальними каналами, закріплення схилів тощо.

Мішані буроземно-підзолисті грунти свідчать про перехідний кліматичний і рослинний характер цієї території. В окремих деталях розподіл грунтів визначається геологічними умовами і рельєфом (Бучинський та ін., 1977).

В горах, де велика висота, різні форми рельєфу, переважання крутих схилів призводить до того, що тут відбувається змивання грунтів дощовими та талими сніговими водами. Всі пухкі продукти руйнування гірських порід з крутих схилів швидко зносяться в нижчі місця і залишаються лише великі уламки каміння і щебеню. Змитий дрібнозем відкладається на пологіших схилах, у нижніх їх частинах та в долинах. Все це вимагає проведення ґрунтозахисних лісонасаджувальних робіт.

Вирубування лісів на крутих схилах та несвоєчасне їх заліснення призвели до змивання ґрунтів, сильної ерозії, зсувів.

Виділяють три грунтово-геологічні пояси:

- нижній - до 500 м;

- середній - в межах висот 500-800 м;

- верхній - в межах висот 800-1200 м н.р.м.

У межах кожного з поясів бурі лісові грунти мають різну ширину і різний ступінь щебенюватості, у зв'язку з чим виділяють такі види: глибокі (110-120 см), середньоглибокі (60-75 см) і неглибокі (40-50 см), мало й сильнощебенюваті. Ці ознаки мають важливе значення при використанні бурих лісових грунтів у сільському господарстві.

На схилах найбільш поширені середньоглибокі грунти. Глибокі поширені, здебільшого, на вододілах і належать до найменш щебенюватих Отже, всі грунти мають ряд спільних рис і добре виражену кислотність, бідність на гумус та поживні речовини, а також безструктурність.

2.5. Гідрографія

Гідрографічну сітку Воловецького району утворюють ріки Латориця, Жденіївка, Вича і Качурка.

Басейн Латориці має добре розвинену річкову сітку. Більшість приток припадає на верхню і середню течії річки. Найбільшими є Вича і Жденіївка (Демидюк, 1987).

Протікаючи в горах, річки мають вузькі з крутими схилами долини, стрімку течію. При виході на долину течія сповільнюється, долини розширюються.

Річка Вича має змішаний тип живлення: дощове, переважно, влітку і восени, снігове - взимку і навесні, підземне - протягом року. Найвищий рівень води в річці спостерігається під час танення снігу і після злив. Під час весняної повені рівень води піднімається на 1-2 м.

Річка Вича і її притоки протікають через територію сіл Скотарське, Гукливе, Яблуново і смт Воловець.

Фото 2. Трав'яно-осокове болото з переважанням Carex nigra (урочище Зелемень)

3. ХАРАКТЕРИСТИКА РОСЛИННОСТІ ДОСЛІДЖУВАНОГО РАЙОНУ

Згідно схеми флористичного районування Українських Карпат (Визначник рослин Українських Карпат, 1977), досліджувана територія належить до флористичного району Східні Бескиди й низькі полонини, який відноситься до підпровінції Східнокарпатської флори. Цей район охоплює значну територію від польсько-словацького кордону на північному заході до лінії річок Ріка й Мізунка - на південному сході, де він межує з Горганами.

Лісова рослинність даного району представлена переважно буковими лісами. Частіше вони зустрічаються на південно-західному макросхилі, ніж на північно-східному. У нижніх положеннях району ліси дуже вирубані і територія зайнята сільськогосподарськими угіддями.

Вище верхньої межі лісу переважають високогірні луки -- полонини, панівною формацією яких є біловусники (Nardetum).

Флора Східних Бескидів порівняно одноманітна. Тут відсутні багато видів, що є характерними, зокрема, для Чорногори і Свидівця.

Переважаючим типом рослинності є лісова рослинність, а переважаючими лісовими формаціями - букові (Fagetum sylvaticae, Carpineto-Fagetum sylvaticae).

Основними лісоутворюючими породами є Fagus sylvatica L., Picea excelsa L., Carpinus betulus L., Quercus robur L. та ін. Як домішки до основних порід зустрічаються: Fraxinus excelsior L., Acer platanoides L., A.campestre L. та інші.

З деревних порід постійними супутниками є явір несправжньо-платановий (Acer pseudoplatanus L.), в'яз гірський (Ulmus glabra Huds.), ясен вузьколистий (Fraxinus angustifolia Vohl.), клен польовий (Acer campestre L.).

В найбільш вологих місцях пишного і буйного розвитку досягають папороті (Середін та ін., 1988).

На прогалинах і сінокосах панує злакова та різнотравна рослинність: Trifolium repens L., Achillea millefolium L., Agrostis alba L., Setaria glauca L., Phleum pratense L., Poa pratensis L., Cicuta vilosa L. та ін.

Характерними для цього району є східно-карпатські ендеми: Syringa josikaea, Euphorbia carpatica та Melampyrum herbichii. Тут вони зустрічаються частіше, ніж у будь-якому іншому районі. Е. carpatica є власне ендемом Східних Бескидів (гора Пікуй).

Перестріч Гербіха (Melampyrum herbichii) є звичайним у цьому районі, як і в сусідньому - Горганах.

Ще більшу специфіку цього району підкреслює наявність тут чагарника бузку східнокарпатського (Syringa josikaea). Цей типовий третинний релікт зустрічається в Українських Карпатах у кількох місцях тільки в цьому районі. Найбільші зарості у верхів'ях р. Латориця в околицях с. Підполоззя Закарпатської обл., менше у верхів'ї рік Лютянка, Жденіївка. З характерних східнокарпатських видів, більшість яких мають у Сх. Бескидах крайню північно-східну межу ареалу, можна згадати ще Aconitum paniculatum, Aposeris foetida, Dianthus compactus, Phyteuma vagneri, Scorzonera rosea, Viola declinata, Duschekia viridis, Carex hornschuchiana тощо (Визначник рослин Українських Карпат, 1977).

4. МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження проводилися в період з 2010 по 2011 рр. маршрутним, стаціонарним і напівстаціонарним методами. Район досліджень охоплює територію верхньої частини басейну р. Вича, розташованої в околицях смт Воловець (рис. 1).

Під час польових досліджень зібрано і опрацьовано, згідно з загальноприйнятими методиками близько 120 гербарних аркушів.

У конспекті флори наведені назви таксонів та їх систематичне положення, біоморфологічна характеристика, загальний ареал.

Визначення рослин проводили в лабораторних умовах. Для цього користувалися "Визначником рослин України" (1965), "Визначником рослин Українських Карпат" (1977), назви рослин звіряли за "Определитель высших растений Украины" (1987).

Систематичну структуру флори приводних екотопів визначено відповідно до "Определитель высших растений Украины" (1987).

Біоморфологічну та географічну характеристику видів наведено згідно з С.С. Фодором (1974).

5. ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖУВАНИХ ЕКОТОПІВ

В межах басейну р. Вича було виділено 5 типів екотопів:

1. Заболочені вільшняки.

Alnus incana утворює типові для нижнього гірського поясу Українських Карпат заболочені ліси з компонентами гігрофільного високотрав'я і весняною синузією ефемероїдів, переважно з Leucojum varnum, Chrysosplenium alternifolium, Ficaria verna, а також Caltha palustris. Характеризується незначною затіненістю, спричиненою підростом вільхи, а також підвищеною вологістю. Живлення переважно потічкове і дощове, навесні лише частково снігове. Добре виражений моховий покрив. Вплив людини незначний. Виявлено 25 видів рослин. Найбільш характерними трав'янистими видами для даного екотопу є: Cirsium oleraceum, Carex acuta, Dryopteris filix-mas, Myosotis palustris, Carex remota, Equisetum palustre, Equisetum arvense, Mentha arvensis, M. longifolia, Filipendula denudata, Geranium robertianum та ін.

2. Евтрофні болота. Розташовані на прирічкових терасах, у від'ємних елементах рельєфу різного походження. Оточені пологими схилами, вкритими буковими лісами, що зумовлює помірну затіненість протягом світлового дня. Джерельне і дощове живлення призводять до високого ступеня зволоженості в умовах западин. Прилеглі території іноді випасаються худобою. Виявлено 30 видів рослин. Даний екотоп відрізняється від інших наявністю наступних видів: Carex pallescens, C. hirta, C. paniculata, C. nigra, C. flacca (особлива характерна для досліджуваного району), Eleocharis palustris, Scirpus sylvaticus, Triglochin palustre, Bidens radiate, Leontodon danubialis та ін.

3. Прируслові ділянки річок і потоків з піщаним і щебенистим, рідше намулистим дном (екотони). Такі екотопи розташовані амфітеатрально від верхів'я течій водних токів до низовинних їх ділянок. Вони значною мірою затінені, оскільки, водні токи переважно оточені лісовими масивами. Вода холодна протягом цілого року, тому тут переважають види, пристосовані до таких особливих умов. Найчастіше зарості утворюють Equisetum palustre, E, fluviatile, Scirpus sylvaticus, Caltha palustris, Eleocharis palustre

4. Водойми. У досліджуваному районі переважають штучні водойми (рибогосподарські ставки) і невеликі водойми, що виникли природним шляхом у депресивних елементах рельєфу. Водна флора представлена переважно Lemna minor, Potamogeton natans, P. crispus, Callitriche palustris, і дуже зрідка трапляється Batrachium trichophyllum. Навколо водойм добре виражений пояс повітряно-водної рослинності, який складається з таких видів, як Scirpus sylvaticus, Eleocharis palustris, Carex acuta, C. hirta, C. vesicaria, C. rostrata. Eupatorium cannabinum, Juncus tenuis, Circaea lutetiana, Galium intermedium, та деяких інших та ін.

5. Яри, що виникли внаслідок водної ерозії і малі потічки з уповільненою течією.

У таких екотопах, особливо у верхів'ях гір, порівняно довго затримується сніговий покрив (на північних схилах - до кінця квітня), а крім того вони характеризуються дуже мінливим гідрологічним режимом. Грунти бувають піщані, глинисті і намулисті. В деяких місцях спостерігаються наноси алювію. Специфічних видів не виявлено, однак найбільш характерними видами є представники родів Juncus (J. articulatus, J. compressus, J. effuses, J. bufonius) та Equisetum (E. arvense, E. pratense, E. fluviatile, а також Veronica beccabunga, Eleocharis palustris, Euphorbia carniolica, Geranium sylvestris, G. robertianum, Thalictrum equilegifolium, та ін.





Реферат на тему: Гідрофільна флора верхів’я басейну р. Вича (Воловецький район) (дипломна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.