Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Флора та рослинність Києва (реферат)

Зміст

1. Флора та рослинність Стародавнього Києва

2. Степова рослинність Київського плато

3. Флора трав'янистого покриву судібров і дібров Голосіївського лісу (м.Київ)

4. Трав'яний покрив в лісових фітоценозах рекреаційної зони міста Києва

Використана література

1. Флора та рослинність Стародавнього Києва

Перші відомості про флору та рослинність історичного центру міста Києва у X ст. н. е. репрезентують матеріали палінологічних досліджень зразків з чотирьох поховань дохристиянського періоду. В даній статті наводяться результати палінологічного вивчення зразка зі споруди 2 (траншея 15 котловану огорожі приблизно в 15 м на ПдПдЗх від апсид Михайлівського Золотоверхого собору). Для відбору палінологічної проби було обрано найбільш представницький та стратиграфічно достовірний вуглистий сильно гумусований прошарок на висоті 0,4 м від долівки та 0,5 м від материка, тобто на глибині 1,4—1,5 м від сучасної поверхні. В заповненні споруди було знайдено фрагменти кераміки кінця XI—XII ст. н. е. Було також виявлено декілька фрагментів скляних браслетів. За археологічними даними, вік споруди датується кінцем XI—XII ст. н. е.

Зразок для спорово-пилкового аналізу було оброблено за традиційною методикою В. П. Гричука із застосуванням важкої кадмієвої рідини з питомою вагою 2,0 та 2,2. Отримані дані свідчать, що у складі спорово-пилкового спектру (СПС) переважає пилок трав'янистих рослин (62,9 %) зі значним вмістом пилку бур'янових рослин. Встановлено, що трав'янисту складову СПС формує пилок представників різнотрав'я (Apiaceae, Brassicacaeae, Lamiaceae, Liliaceae, Plantaginaceae, Polygonaceae, Primulaceae, Ranunculaceae, Rosaceae, Rubiaceae, Urticaceae, Valerianaceae, Violaceae та ін.) — 37,1 % за участі Chenopodiaceae (8,4 %), Poaceae (7,4 %), Asteraceae+Cichoriaceae (4,5), водних рослин (Typha sp., Potamogetonaceae, Lemnaceae, Alismataceae) — 3,0 %, Artemisia sp. (1,5 %) та Cyperaceae (1 %). До видового рівня ідентифіковано пилок бур'янів — Centaurea cyanus L., Cichorium intybus L., Taraxacum officinale Webb ex Wigg., Arctium tomentosum Mill., Sonchus arvensis L., Chenopodium foliosum Aschers., Chenopodium rubrum L., Chenopodium album L., Chenopodium botrys L., Polycnemum minus Kitt, Polygonum convolvulus L. та ін. Слід зазначити, що у складі пилку Liliaceae визначено пилкові зерна Convolaria majalis L., Lamiaceae—Origanum vulgare L., Polygonaceae—Polygonum bistortaL., Asteraceae— Cirsium oleraceum (L.) Scop., а пилок Thalictrum aquilegifolium L. домінує у складі представників родини Ranunculaceae. До родового рівня ідентифіковано пилок Urtica sp., Cannabis sp.,Valeriana sp. та Rumex sp. У складі пилку Poaceae у невеликій кількості визначено пилок хлібних злаків (Cerealia), Chenopodiaceae — Beta vulgaris L. Сума пилку деревних та чагарникових порід (Acer sp., Acer platanoides L., Betula pendula Roth, Betula pubescens Ehrh., Carpinus betulus L., Fagus sylvatica L., Fraxinus excelsior L., Juglans regia L., Pinus sylvestris L., Picea abies (L.) Karst., Quercus sp., Tilia cordata Mill., Ulmus sp., Malus sp., Sorbus sp., Salix sp., Sambucus nigra L., Viburnum sp., Calluna vulgaris L., Corylus avellana L., Ribes sp., Rosa canina L. та ін.) становить 37,1 % відносно загальної кількості пилку. У складі пилку деревних порід переважає Pinus sylvestris (10,4 %) за участі Quercus sp. (6,4 %), Malaceae (2,5%), Tilia cordata (2,5%), Salix sp. (2,0%), Ulmus sp. (2,0 %), Acer platanoides (1,5 %), Carpinus betulus (1,5 %). Вміст пилку інших таксонів коливається в межах 0,5—1,0 %. Сума спор (Bryales, Lycopodium sp., Lycopodium clavatum L., Polypodiales) становить 6,5 % від загальної суми пилку та спор.

За результатами палінологічних досліджень встановлено загальний списоквикопної палінофлори, що нараховує 90 таксонів різного рівня. Отримані дані свідчать, що пилок деревних рослин відображає склад дендрофлори стародавнього міста, яку формували клен, дуб, липа, граб, ясен, в'яз, калина, смородина, шипшина, бузина, ліщина та ін. Склад оточуючих місто лісів репрезентує в основному пилок сосни, ялини, вільхи, верби. Важливо зазначити, що до складу культурної дендрофлори у той час входив горіх волоський. Ідентифіковано також пилок яблуні. Відомо, що історичні джерела свідчать про поширення яблуневих садів на території ранньосередньовічного Києва. Так, наприклад, в XI ст. згадуються знамениті яблуневі сади КиєвоПечерського монастиря. Давньоруські сади, як правило, існували при монастирях, князівських та боярських садибах. Цілком зрозуміло, що плодові дерева (яблуня, груша, вишня, черешня, слива та ін.) висаджувались і біля осель простих мешканців міста. Аналіз складу пилку трав'янистих рослин дає інформацію про бур'янову флору Києва кінця XI та протягом XII ст. н. е. Ми ідентифікували пилок цикорію дикого, кульбаби лікарської, лопуха, лутиги татарської, лободи білої, осоту жовтого та ін. Визначено також пилок хлібних злаків. Важливо зазначити, щоданий зразок було проаналізовано не тільки палінологічним, а й палеоетноботанічним методом. Г. О. Пашкевич встановила, що серед культурних рослин переважали зернівки проса звичайного та жита посівного. Слід зазначити, що у порівнянні з попередніми палінологічними матеріалами в X ст. н. е. список культурних рослин поповнився Beta vulgaris (буряк звичайний — городня культура). За даними А. І. Барбарича, культура буряка звичайного відома в Київській державі з XI—XI ст. н. е. Потім її було поширено на території сусідньої Польщі та Литви.

Зафіксовано також збільшення різноманіття бур'янових рослин (Chenopodium foliosum — забур'янені місця, піски та кам'янисті відслонення; Chenopodium rubrum — забур'янені місця, вологі піски; Polycnemum minus — поля, переважно на піщаному грунті; Sonchus arvensis — поля). Важливо зазначити, що палеоетноботанічні та палінологічні дані вказують на участь у складі рослинності міста бузини чорної та лободи білої. Порівняно з попередніми матералами, у новій палінологічній характеристиці є пилкові зерна яблуні, горобини, смородини, шипшини, малини, бузини, калини, валеріани, рутвиці орликолистої, конвалії звичайної. Цікаво, що серед рослин, які з'явилися за часів Київської Русі, А. І. Барбарич називає смородину чорну, порічки червоні, малину. Завершуючи, зауважимо, що порівняльний аналіз викопних палінофлор кінця XI—XII ст. н. е. та XI ст. н. е. дозволяє визначити зміни у складі рослинного покриву, що відбулися на одній і тій же досліджуваній території. Ми бачимо, що змінився характер її використання та інтенсивність антропогенного навантаження. Пилок деяких лікарських рослин (валеріана, материнка, конвалія звичайна. гірчак зміїний та ін.) вказує на те, що вони росли вільно. Але цілком імовірно, що деякі з них могли у той час вирощувати при монастирських садах. Ці припущення стосуються і декоративних рослин, пилок яких було ідентифіковано у складі СПС (волошка синя, рутвиця орликолиста та ін.).

2. Степова рослинність Київського плато

Степові екосистеми перебувають у стані нестійкої рівноваги та є дуже динамічними. На особливу увагу заслуговують лучні степи, поширені в лісостеповій зоні, бо вони є найбільш вразливими й під дією антропогенного пресу швидко змінюють флористичний склад та втрачають еталонні риси.

Із середини 90-х років XX століття в Україні активізувалося вивчення степової рослинності на засадах флористичної класифікації. Зокрема, достатньо повно вивчено степову рослинність південної частини Лівобережного Лісостепу України. В останні роки багато уваги приділяється дослідженню лучно-степової рослинності Західного Поділля з виділенням ряду нових синтаксонів.

У зв'язку з тим що Київське плато знаходиться в центральній частині лісостепової зони, а західні й східні регіони вивчено набагато краще, виникла нагальна потреба дослідження степової рослинності на території Київського плато та розробки класифікаційної схеми на засадах флористичної класифікації.

Своєрідність природних умов Київського плато визначається географічним положенням на північній межі Лісостепової зони. Фізико-географічна область Київського плато займає центральні райони Київської області та північну частину Черкаської області. Межі Київського плато на півночі збігаються із північною межею лісостепової зони. На сході відмежована р. Дніпром. Західна й південна межі проходять на схилі Українського кристалічного щита, по межі виходів кристалічних порід.

Рельєф Київського плато сформувався в складних умовах у процесі активного прояву ендогенних та екзогенних факторів, а складність палеогеографічних умов, особливо протягом останнього неоген-антропогенового етапу розвитку території, та різноманітний прояв сучасних геоморфологічних процесів у межах різних морфоструктур зумовили різноманітність генетичних типів морфоскульптури.

Територія Київського плато є платоподібним підняттям із розвитком підвищених лесових акумулятивних рівнин, розчленованих досить густою долинно-балковою сіткою, що зумовлює в окремих її районах долинно-балковий тип рельєфу. Слабохвиляста поверхня лесових рівнин із поширеними в їх межах вузькими плескатими вододілами й схиловими поверхнями в придолинних ділянках густо розчленована ерозією.

Особливо значною густотою й глибиною розчленування виділяється вузька придніпровська смуга височини. Правий корінний схил долини Дніпра підноситься над рівнем русла на 11 Ο50 м, порізаний ярами, глибина врізання яких становить 100 м, ускладнений численними зсувами. В умовах широкого розвитку лесів і лесових порід, що легко піддаються ерозійному розмиву, у цій частині Київського плато, порізаній ерозійною сіткою, розвивається своєрідний тип лесової морфоскульптури.

Розташування Київського плато між двома великими водосховищами Київським та Канівським сприяє збільшенню вологості клімату, посиленню процесу ерозії правого берега р. Дніпра.

Територія характеризується великою різноманітністю ґрунтових комплексів і відмін, зумовлених специфічними особливостями ґрунтоутворюючих процесів. Піщані дерново-підзолисті ґрунти поширені головним чином на других терасах річок Дніпра, Стугни, Красної і Сіверки. Вони займають переважно вершини дюнних підвищень. Значно рідше великі масиви їх заходять і в центральні частини терас. Найбільше поширення мають середньопідзолисті ґрунти, що займають рівні ділянки та пологі схили.

Невелику площу займають у районі досліджень опідзолені ґрунти. Вони приурочені до найбільш розчленованих масивів, переважно в східній та південно-східній частині Київського плато.

Чорноземи займають найбільшу площу, вони приурочені до порівняно знижених, вирівняних ділянок плато. Найбільший їх масив знаходиться в межиріччях Стугни, Росі й Дніпра. Сформовані вони переважно на крупнопилуватих легкосуглинистих лесах і лише в південній частині на пилуватих середньосуглинистих породах. Залежно від глибини скіпання чорноземи Київського плато належать до вилугуваних, нормальних та карбонатних відмін. Вилугувані чорноземи залягають у мезоі мікрорельєфних зниженнях і лише зрідка суцільно вкривають широкі вигнуті плато. Опідзолені чорноземи займають великі площі, вони утворилися в результаті насування лісу на колишні степові ділянки. Ліс в умовах досить вологого клімату сприяв виникненню в ґрунтах підзолистого процесу ґрунтоутворення, який тут наклався на вже сформовані чорноземи. Чорноземи на карбонатних породах займають куполовидні, видовжені підвищення, місцевості, прилеглі до урвищ.

Темно-сірі лісові ґрунти зустрічаються як окремими великими масивами, так і невеликими островами серед опідзолених чорноземів і сірих лісових ґрунтів. Утворилися під наметом широколистяних лісів, які сформувались на місці колишніх степів і є результатом тривалого опідзолюючого впливу лісу на чорноземні ґрунти, що утворилися тут раніше.

За ≪Геоботанічним районуванням Української РСР≫ територія досліджень належить до Фастівського та Білоцерківського районів Старокостянтинівсько-Білоцерківського округу, Канівського районуУмансько-Канівського округу Подільсько-Середньодніпровської підпровінції Східноєвропейської провінції Європейськосибірської лісостепової області.

Зональні типи рослинності, широколистяні ліси та лучні степи, займають незначні площі. Залісненість території в середньому становить близько 10 %, площі сільськогосподарських угідь займають близько 70-80 %. Напівприродні ценози зустрічаються досить нерівномірно в різних частинах регіону, займаючи від 10 до 20 %. Степові фрагменти пов'язані з підвищеними ділянками еродованих схилів південної, південносхідної експозиції. Типові угруповання мають більше поширення на півдні регіону досліджень, хоча острівні місцезнаходження є і в північній частині, поблизу Києва.

Специфіка Київського плато полягає в тому, що степові угруповання збіднені порівняно із західними чи південними степами. Тут відсутні типові факультативні карбонатофільні елементи (представники родини бобових), зате багато псамофітних {Helichrysum arenarium, Botriochloa ischaemum, Sedum acre, Agrostis tenuis тощо).

Синтаксономічну схему степової рослинності Київського плато розроблено на основі 150 геоботанічних описів, виконаних авторами протягом 6 років (1996—2001). Формування, опрацювання й перетворення фітоценотичних таблиць здійснено з використанням пакета програм FICEN2. Для ідентифікації виділених синтаксонів було використано праці ряду авторів. Види рослин подано за визначником рослин.

СИНТАКСОНОМІЧНА СХЕМА СТЕПОВОЇ РОСЛИННОСТІ КИЇВСЬКОГО ПЛАТО

СІ. Festuco-Brometea Br.-Bl. et R. Tx., 1943 Ord. Festucetalia valesiacae Br.-Bl. et R. Tx., 1943

All. Fragaho viridis-Trifolion montani Korotchenko, Didukh, 1997

Ass. Thymo marschalliani-Caricetum praecocis Korotchenko, Didukh, 1997

Salvio pratensis-Poetum angustifoliae Korotchenko, Didukh, 1997

Medicago-Festucetum valesiacae Wagner, 1940

Medicago romanicae-Poetum angustifoliae Tkachenko, Movchan et V. Sl., 1987

Astragalo-Stipion Knapp, 1944

Chamaecytisae ruthenicae-Stipetum pennatae ass. nova Carici humilis-Stipetum pennatae Tkachenko, Movchanet V. SI., 1987

Festucion valesiacae Klika, 1931

Festuco valesiacae-Caricetum humilis Klika, (1931) 1936

Carici humilis-Stipetum capillatae Tkachenko, Movchan et V. SI., 1987

Festuco valesiacae-Stipetum capillatae Sillinger, 1931

F.v.-S.c. caricetosum praecocis subass. nova Melico transsilvanici-Stipetum capillatae ass. nova

Salvio nemorasae-Festucetum valesiacae Korotchenko, Didukh, 1997

S.n.-F.v. botriochloetosum ischaemii subass. nova Festucetum valesiacae Solodkova et al., 1986;

Tkachenko et al., 1987

Fv. Festucetosum ovinae subass. nova Botriochloetum ischaemii (Krist. 1937) L. Pop, 1977

Союз Fragario viridis-Trifolion montani на дослідженій території є найбільш мезофітним у складі класу Festuco-Brometea і представлений 4 асоціаціями, які репрезентують типову лучностепову рослинність Центрального Лісостепу України. На основі проведених досліджень асоціацію Thymo marschalliani-Caricetum praecocis Korotchenko, Didukh, 1997 із союзу Cirsio-Brachypodion pinnati Hadac et Klika, 1944 переносимо до союзу Fragario viridis-Trifolion montani. Це можна аргументувати доброю представленістю у складі угруповань діагностичних видів союзу Fragario viridis-Trifolion montani {Ranunculuspolyanthemos, Poa angustifolia, Galium verum, Cichorium intybus, Trifolium montanum, Centaurea pseudomaculosa, Genista tinctoria, Lotus ucrainicus) та відсутністю блоку діагностичних видів союзу Cirsio-Brachypodion (Brachypodium pinnaturn, Campanula glomerata, Primula veris, Cirsium pannonicum, Festuca pratensis, Clematis recta та інші).

Асоціація Thymo marschalliani-Caricetum praecocis Korotchenko, Didukh, 1997 Діагностичні види: Carex praecox, Helichrysum arenarium, Trifolium arvense, Trifolium repens, Medicago lupulina, Centaurea pseudomaculosa, Echium vulgare, Eryngium planum, Veronica praecox. Екологія та поширення: найбільш мезофітні угруповання союзу, які формуються переважно в середній частині схилів різної експозиції (південна, південно-східна, південно-західна) та крутизни (від 5° до 45°). Проективне покриття травостою досить високе 95-100 %. Ценози флористично багаті 33-51 вид на 100 м2 зі значною участю мезофітного різнотрав'я з класів Тгіfolio-Geranietea sanquinei Mull, 1962 та MolinioArrhenatheretea R. Tx., 1937. У регіоні досліджень угруповання добре представлені в районі Канівських дислокацій (між с Григорівка та с Зарубенці Канівського р-ну Черкаської обл.).

Асоціація Salvio pratensis-Poetum angustifoliae Korotchenko, Didukh, 1997 Діагностичні види: Poa angustifolia, Polygala vulgaris, Scorzonera purpurea, Fragaria viridis, Filipendula vulgaris, Ranuncidus polyanthemos, Veronica chamaedrys, Galium verum. Екологія та поширення: формуються на чорноземних та дещоеродованих схилах переважно північної та північно-західної, зрідка східної та північно-східної експозицій. Крутизна коливається від 10° до 40°. Травостій добре сформований, проективне покриття 75-100 %, однак задернованість слабка, оскільки основним ценозоутворювачем є Poa angustifolia. Іноді досить добре розвинутий чагарниковий ярус із Chamaecytisus ruthenicus. У цілому є типовою й досить поширеною серед лучних степів дослідженого регіону (між с Шандра та с Тулинці Миронівського р-ну, в околицях с Копачів та с Витачів Обухівського р-ну, в околицях с. Стайки Кагарлицького р-ну Київської обл., між с Григорівка та с Зарубенці Канівського р-ну Черкаської обл.).

Асоціація Medicago-Festucetum valesiacae Wagner, 1940 Діагностичні види: Knautia arvensis, Onobrychis arenaria, Cichorium intybus, Origanum vulgare, Festuca valesiaca, Thymus marschallianus, Medicago romanica.

Екологія та поширення: формується на схилах різної експозиції та крутизни (10-45°) переважно в середній та верхній частинах схилів. Іноді досить добре сформований чагарниковий ярус із Chamaecytisus austriacus, Chamaecytisus ruthenicus, Genista tinctoria. Флористично досить багаті угруповання: 29-43 види на 100 м2, добре представлені по всій території Київського плато (між с Григорівка та с Зарубенці Канівського р-ну Черкаської обл., в околицях с Трипілля Обухівського р-ну, між с Кременище та с Підгірці Києво-Святошинського р-ну Київської обл.).

Асоціація Medicago romanicae-Poetum angustifoliae Tkachenko, Movchan et V. Sl., 1987 Діагностичні види: Veronica spicata, Melilotus officinalis, Artemisia marschalliana, Astragalus onobrychis, Medicago romanica, Poa angustifolia. Екологія та поширення: угруповання формуються на схилах різної експозиції (північної, південної, східної) більшої крутизни (25-75°), ніж угруповання попередньої асоціації. Формуються на дещо еродованих схилах із лесовими або чорноземними грунтами. Проективне покриття травостою коливається від 50 до 95 %. Задернованість слабка, бо основними ценозоутворювачами є кореневищні злаки Poa angustifolia, Elytrigia intermedia, Elytrigia repens, Botriochloa ischaemum. Флористичне різноманіття невисоке: 21-32 види на 100 м2. Дані угруповання приурочені до Придніпровської частини Київського плато (околиці с. Стайки Кагарлицького р-ну, с Копачів та с Вітачів Обухівського р-ну Київської обл.).

Союз Astragalo-Stipion включає найбільш типові степові угруповання, які є основою рослинного покриву степової зони. Вони характеризуються переважанням чи наявністю в ценозах видів роду Stipa. Угруповання даного союзу представлено лише двома асоціаціями, їх фрагменти виявлено тільки в південній частині Київського плато.

Асоціація Chamaecytisae ruthenicae-Stipetum pennatae ass. nova Діагностичні види: Stipa pennata, Chamaecytisus ruthenicus, Salvia pratensis, Euphorbia seguieriana, Arenaria uralensis, Scorzonera purpurea, Seseli campestris, Phleumphleoides, Veronica incana, Salvia nutans. Номенклатурний тип: опис № 4, виконаний І. А. Коротченко 28.05.1999 р. в балковій системі між с Шандра і с Тулинці Миронівського району Київської області, у верхній частині схилу західної експозиції,крутизною 15°. Проективне покриття рослинного покриву 80 %. Травостій диференційований на два під'яруси: І 50-70 см заввишки, II до 20 см. Екологія та поширення: угруповання формуються на схилах різної експозиції (переважно західної, рідше південно-західної, північно-західної чи південної) середньої крутизни (15-25°). Приурочені до верхньої та середньої частини схилів. Крім Stipa pennata злакову основу формують кореневищні види Phleum phleoides, Calamagrostis epigeios, Poa angustifolia. Флористично досить багаті угруповання: 24-41 вид на 100 м2, проективне покриття травостою від 80 до 100 %. Чагарниковий ярус слабо розвинений, поодиноко, але постійно зростають кущі Chamaecytisus ruthenicus та Ch. austriacus. Іноді при зменшенні антропогенного навантаження (косіння, випасання) чагарники можуть місцями утворювати зарості. На території Київського плато виявлена лише в південній частині (між с Шандра та с Тулинці Миронівського р-ну Київської обл.).

Асоціація Carici humilis-Stipetum pennatae Tkachenko, Movchan et V. SI., 1987 Діагностичні види: Carex humilis, Adonis vernalis, Anemone sylvestris, Centaurea sumensis, Polygala podolica, Viola collina, Pedicularis caufmannii, Jurinea calcarea, Stipa pennata. Екологія та поширення: угруповання формуються у верхній плакорній частині пологих (510°) схилів південно-східної та східної експозиції. Задернованість досить висока, флористичний склад становить 28-33 види. Фрагментарно зустрічаються в південній частині (між с Шандра та с Тулинці Миронівського р-ну Київської обл.), далі на північ заміщуються більш мезофітними асоціаціями Festuco valesiacae-Caricetum humilis та Carici humilis-Stipetum capillatae.

Союз Festucion valesiacae є найкраще репрезентованим на території Київського плато (7 асоціацій та 3 субасоціації). Він включає збіднені, деградовані внаслідок антропогенного впливу угруповання, в яких діагностичні види інших союзів відсутні, флористичний склад збіднений. Діагностичними видами є евритопні та стійкі до спасування види. Угруповання даного союзу репрезентують різні стадії пасквальної дигресії.

Асоціація Festuco valesiacae-Caricetum humilis Klika (1931), 1936 Діагностичні види: Carex humilis, Festuca valesiaca, Ranunculus polyanthemos, Pimpinella saxifraga, Taraxacum officinale. Екологія та поширення: формується на досить пологих (10-15°) схилах північно-східної та південної експозиції. Проективне покриття травостою 80-100 %. Угруповання характеризуються досить сильною задернованістю зі значною участю ксеромезофітного різнотрав'я. Поширення даної асоціації залежить від ареалу Carex humilis. Вона спорадично зустрічається в середній та південній частині Київського плато (між с Шандра та с Тулинці Миронівського р-ну, в околицях с Копачів Обухівського р-ну Київської обл.)

Асоціація Carici humilis-Stipetum capillatae Tkachenko, Movchan et V. SI., 1987 Діагностичні види: Carex humilis, Adonis vernalis, Stipa capillata, Elytrigia intermedia. Екологія та поширення: на відміну від попередньої асоціації формується на крутих (40-60°) схилах південної та західної експозиції з дещо еродованими грунтами. Флористичний склад збіднілий 23-24 види. Виявлено лише в центральній частині Київського плато (окол. с Копачів Обухівського р-ну Київської обл.).

Асоціація Festuco valesiacae-Stipetutn capillatae Sillinger, 1931 Діагностичні види: Stipa capillata, Festuca valesiaca, Elytrigia repens, Campanula sibirica, Plantago lanceolata, Koeleria cristata, Salvia nemorosa, Dianthus membranaceus, Artemisia absintium. Екологія та поширення: угруповання мають широку екологічну амплітуду. Формуються на схилах будь-яких експозицій, як пологих (7-15°), так і дуже крутих (60-75°). Травостій добре сформований, проективне покриття 80-100 %, флористичне багатство 22-38 видів на 100 м2. Добре репрезентовані на схилах балок із степовою рослинністю по всій території Київського плато (околиці с Вітачів, с Щербаківка, с Копачів, с Старі Безрадичі Обухівського р-ну, с. Стайки Кагарлицького р-ну, між с. Кременище та с Підгірці Києво-Святошинського р-ну, с Ярошівка Фастівського р-ну Київської обл., між с Григорівка та с Зарубинці Канівського р-ну Черкаської обл.).

Субасоціація Festuco valesiacae-Stipetutn capillatae caricetosum praecocis subass. nova Діагностичні види: Carexpraecox, Euphorbia virgultosa, Artemisia dniproica, Falcaria vulgaris, Teucrium chamaedrys. Номенклатурний тип: опис № 25 виконано Т. В. Фіцайло 29.06.1998 р. на степових схилах між с. Монастирьок і с Зарубинці Канівського району Черкаської області. Опис здійснено в середній частинінекрутого (15°) південного схилу. Проективне покриття рослинного покриву досягає 100%. Травостій диференційований на 2 під'яруси: І 70 см заввишки, сформований переважно Stipa capillata, II до 30 см утворюють види різнотрав'я разом із Carex praecox. Екологія та поширення: угруповання є більш мезофітними порівняно з ценозами асоціації, оскільки займають середню й нижню частини пологих схилів 10-25°, різної експозиції, а іноді спускаються на плескаті днища балок. Проективне покриття травостою 80-100 %. У флористичному складі краще представлені види лучностепового різнотрав'я: Euphorbia virgultosa, Falcaria vulgaris, Plantago lanceolata. Злакову основу разом із Festuca valesiaca формує Poa angustifolia, а не Koeleria cristata. Угруповання добре представлені на схилах балок по всій території Київського плато (околиці с Вітачів, с Щербаківка, с Копачів, с Старі Безрадичі Обухівського р-ну, с. Стайки Кагарлицького р-ну, між с Кременище та с Підгірці Києво-Святошинського р-ну, с Ярошівка Фастівського р-ну Київської обл., між с Григорівка та с Зарубинці Канівського р-ну Черкаської обл.).

Асоціація Melico transsilvanici-Stipetum capillatae ass. nova Діагностичні види: Melica transsilvanica, Thalictrum minus, Stachys recta, Artemisia marschalliana, Aster amelloides, Coronilla varia, Onobrychis arenaria, Centaurea pseudomaculosa. Номенклатурний тип: опис № 27 виконано Т. В. Фіцайло 27.06.1998 на степових схилах між с. Григорівка та с. Луковиця Канівського району Черкаської області. Опис здійснено на схилі південно-східної експозиціїкрутизною 25°. Проективне покриття рослинного покриву досягає 100 %. Травостій диференційований на два під'яруси: І (основний) 50-70 см заввишки, II (розріджений) до 25 см. Екологія та поширення: угруповання формуються на лесових або чорноземних грунтах, на схилах південно-східної та північно-східної експозиції різної крутизни (7-40°), іноді виходять на плакорні вирівняні ділянки. Злакову основу, крім Stipa capillata, формують кореневищні види, такі як Poa angustifolia, Elytrigia intermedia, Melica transsilvanica. Різнотрав'я представлене переважно мезоксерофітними та ксеромезофітними видами. Флористичний склад досить багатий: 26-45 видів на 100 м2. Добре представлені в районі Канівських дислокацій (околиці с Григорівка, с Луковиця, с Зарубинці, с Монастирьок Канівського р-ну Черкаської обл.).

Асоціація Salvio nemorasae-Festucetum valesiacae Korotchenko, Didukh, 1997 Діагностичні види: Salvia nemorosa, Festuca valesiaca, Potentilla argentea, Eryngium planum, Medicago romanica, Thymus marschallianus, Galium verum. Екологія та поширення: угруповання приурочені переважно до схилів південної експозиції різної крутизни (від 5° до 45°). Формуються під впливом випасання, іноді викошування, внаслідок чого зменшується роль різнотрав'я й формуються досить бідні ценози (17-25 видів на 100 м2). Угруповання даної асоціації достатньо репрезентовані на степових схилах Київського плато (між. м. Васильків та с Велика Бугаївка Васильківського р-ну, околиці с Копачів, с Жуківці Обухівського р-ну, між с Мар'янівка та с. Романків, околиці с Підгірці Києво-Святошинського р-ну, між с Шандра та с Тулинці Миронівського р-ну Київської обл, між с Григорівка та с Зарубинці Канівського р-ну Черкаської обл.).

Субасоціація Salvio nemorasae-Festucetum valesiacae botriochloetosum ischaemu subass. nova Діагностичні види: Botriochloa ischaemum, Pimpinella saxifraga, Nonea pulla, Euphorbia seguiriana, Hieracium pilosella, Seseli campestre, Campanula sibirica. Номенклатурний тип: опис № 9 виконано Т. В. Фіцайло 20.05.1998 р. на степовому схилі біля p. Івковитиці в околицях с Жуківці. Опис здійснено у верхній частині похилого (5°) схилу південної експозиції. Проективне покриття травостою досягає 100%. Травостій диференційований на два під'яруси: І (розріджений) висотою 40-50 см, II (основний) до 25 см. Флористичне багатство 25 видів на 100 м2. Екологія та поширення: угруповання зростають по схилах різних експозицій (переважно південної, рідше південно-східної та північно-західної) переважно некрутих (5-15°). Формуються в умовах меншого антропогенного навантаження, в результаті чого збільшується роль мезоксерофітного різнотрав'я та флористичне багатство (25-34 види на 100 м2). Проективне покриття травостою 75-100 %. Як і угруповання основної асоціації, добре представлені на степових балках у регіоні досліджень (між. м. Васильків та с Велика Бугаївка Васильківського рну, околиці с Копачів, с Жуківці Обухівського р-ну, між с Мар'янівка та с Романків Києво-Святошинського р-ну, між с Шандра та с Тулинці Миронівського р-ну Київської обл, між с Григорівка та с. Зарубинці Канівського р-ну Черкаської обл.).

Асоціація Festucetum valesiacae Solodkova et al., 1986; Tkachenko et al., 1987 Субасоціація Festucetum valesiacae Festucetosum ovinae subass. nova Діагностичні види: Festuca ovina, Festuca valesiaca, Koeleria cristata, Galium verum, Achillea submillefolium. Номенклатурний тип: опис № 15 виконаний Т. В. Фіцайло 11.06.1997 р. на схилі балки в околицях с. Велика Бугаївка Васильківського району Київської області. Опис здійснено на схилі південної експозиції крутизною 20°. Проективне покриття травостою 80 %, чіткої диференціації на під'яруси немає, флористичне багатство 28 видів на 100 м2. Екологія та поширення: угруповання формуються переважно на приплакорних вирівняних ділянках та схилах південної експозиції крутизною 5-20°. Проективне покриття травостою коливається від 70 до 95 %. Мають хорошу задернованість, бо основними ценозоутворювачами є Festuca valesiaca, Festuca ovina та Koeleria cristata. Флористичне багатство становить 19-30 видів на 100 м2. Як і угруповання попередньої асоціації, формуються під впливом випасу. В регіоні досліджень угруповання представлені в районі ≪Васильківських Карпат≫ (між м. Васильків та с Велика Бугаївка Васильківського р-ну Київської обл.) та Канівських дислокацій (між с Григорівка та с. Монастирьок Канівського р-ну Черкаської обл.).

Асоціація Botriochloetum ischaemu (Krist. 1937) L. Pop, 1977 Діагностичні види: Botriochloa ischaemum, Viola ambigua, Euphorbia cyparissias, Thymus marschallianus. Екологія та поширення: угруповання формуються на дещо еродованих лесових або чорноземних грунтах у верхній або середній частині схилів різної експозиції (південної, південносхідної, південно-західної та західної) та крутизни (5-40°). Проективне покриття травостою коливається від 50 до 100 %. Задернованість незначна, оскільки злакову основу формують кореневищні види (Botriochloa ischaemum, Poa angustifolia, Elytrigia repens). Іноді формується ярус із Chamaecytisus austriacus. Флористичне багатство становить 20—36 видів на 100 м2. Угруповання добре представлені на схилах балок Київського плато (околиці с Копачів, с Жуківці, с Витачів Обухівського р-ну, с. Стайки Кагарлицького р-ну, між с Шандра та с Тулинці Миронівського р-ну Київської обл.).

Отже, степова рослинність Київського плато на сучасному етапі є достатньо репрезентованою для Центрального Лісостепу України. Найкраще представлені угруповання союзу Festucion valesiacae 7 асоціацій із 3 субасоціаціями, із яких 1 асоціація та 3 субасоціації описані вперше. Типові лучно-степові угруповання союзу Fragario-Trifolion montani репрезентовані чотирма асоціаціями. Внаслідок критичного аналізу та порівняння з іншими роботами було уточнено місце асоціації Thymo marschalliani-Caricetum praecocis у класифікаційній схемі. Справжньостепові угруповання союзу Astragalo-Stipion є фрагментарними. Вони представлені лише двома асоціаціями, одна з яких описана вперше, і зростають тільки в південній частині Київського плато.

3. Флора трав'янистого покриву судібров і дібров Голосіївського лісу (м.Київ)

Розвиток науково-технічної революції привів до значного зростання впливу на природні екосистеми техногенного та антропогенного факторів. У зв'язку з господарською діяльністю, порушуються природні фітоценози, в них змінюється кількість та співвідношення видів рослин.

У сучасних умовах надзвичайно актуальним є питання вивчення і збереження природних екосистем як банків генетичних ресурсів в Україні. Лісові природні екосистеми в Україні значною мірою видозмінені, або ж зруйновані під впливом антропогенного тиску, тому питання вивчення динаміки їх змін і розробка природоохоронних заходів по їх збереженню, набуває особливого значення.

Голосіївський ліс розташований на південно-східній околиці м. Києва і займає площу близько 200 га. Корінними типами лісу є свіжі, вологі та сирі судіброви з невеликими за площею острівцями свіжих дібров.

У зв'язку з могутнім впливом антропогенного фактору на рослинний покрив лісу, флористичний склад трав'яного покриву змінюється, спостерігається формування синантропної групи видів, які особливо помітні в місцях постійного рекреаційного навантаження. Значно збільшується кількість однорічних рослин порівняно з багаторічними.

Дикоросла флора України в цілому за своєю систематичною структурою і флористичними пропорціями типова для Голарктичного царства (Holaretis), бореального підцарства, східноєвропейської провінції, тому найбільша кількість видів відноситься до відділу покритонасінних, вищі спорові рослини представлені незначною кількістю таксонів.

Метою даного дослідження було не тільки встановлення видового складу трав'янистих рослин, що утворюють надґрунтовий покрив судібров і дібров, але і визначення його систематичної структури та порівняння її із систематичною структурою флори України.

Розподіл видів між різними таксонами дає можливість визначення чисельного складу родин вищих рослин, які займають панівне положення. Розгляд кількісних співвідношень, що характеризують систематичну структуру певної флори, створює деякі передумови для розуміння її сутності, включаючи питання обумовленості її природи зв'язками рослин з типами місцезростання, напрямами і ступенем трансформації, що виникають і умовах антропогенного пресу.

Флора трав'янистих рослин Київської області в цілому і Голосіївського лісу зокрема, за останні десятиріччя вивчалась лише спорадично. У зв'язку з цим, вивчення довготривалого впливу рекреації на стан та склад рослин у корінних типах Голосіївського лісу є надзвичайно актуальною. Вивчення флори проводили екскурсійним методом із використанням загально визнаних методик лісотипологічних досліджень та шляхом порівняння з рослинами, зібраними протягом останніх 30 років у вказаній екосистемі, які зберігаються у гербарному фонді наукового гербарію кафедри ботаніки Національного аграрного університету.

У таблиці наводиться кількісний склад видів трав'яної флори судібров і дібров у межах родин. У процесі інвентаризації флори ми брали до уваги лише трав'яно-чагарниковий покрив лісу, окраїн лісових боліт і озер, лісові галявини і узбіччя доріг, тому список родин включає тільки ці види.

Отже, як видно з таблиці, флора судібров і дібров Голосіївського лісу налічує 275 видів, що належать до 52 родин судинних рослин. Кількісні співвідношення між великими таксонами такі: вищі спорові рослини, за виключенням мохоподібних становлять 10 видів 3,6 %, дводольні 212 видів 77 %, однодольні 53 види 19 %, в цілому ці співвідношення близькі до співвідношення у флорі України одноі дводольних рослин 1: 4.

Провідними родинами флори досліджуваної території є 1) Аsteraceae та Poaceae по 25 видів: 2) Lamiaceae 23 види; 3) Fabaceae 18 видів; 4) Scrophylariaceae 14 видів; 5) Apiaceae та Caryophyllaceae по 13 видів; 6) Ranunculaceae, Brassicaceae та Cyperaceae по 12 видів.

Ретельний аналіз видового складу рослин трав'яної флори лісового надґрунтового покриву виявив закономірності, які властиві трансформованій флорі, що піддається впливу антропогенного фактору.

Практично зникли популяції деяких цінних лікарських рослин, що були поширені 20-30 років тому, а саме Hypericum perforatum, Lathrea squamaria, Origanum vulgare, Primula veris, Betonica officinalis, Achillea submillefolia, Symphytum officinalis, Asparagus officinalis, Vinca minor, Eringium planum, Tanacetum vulgare, Agrimonia eupatoria, Viola tricolor, V. odorata.

Внаслідок своїх декоративних властивостей знищені зарості ранньовесняних ефемероїдів: Scilla bifolia, S. Sibirica, Gagea lutea, майже всі види родини зозулинцевих, деякі види роду Allium, значно зменшились зарості Convallaria majalis, Pulmonaria obscura, Corydalis cava та ін.

Деякі з цих видів необхідно охороняти і створювати колекційні розсадники з наступною репатріацією в місця природного поширення, а також виділити так звані "екологічні стежки".

Ділянки Голосіївського лісу, які активно відвідуються населенням, демонструють повну трансформацію природної флори, або характеризуються повною відсутністю рослинності.

Як правило, в цих місцях і на прилеглих територіях, в надґрунтовому покриві переважають злаки, що витримують ущільнення ґрунту і витоптування.

Чимало тут занесених рослин, пов'язаних з присутністю людини і небажаних компонентів ценозів, таких як, Cannabis arvense, Barbarea vulgaris, Datura strammonium, Stenactis annua, Lapsana communis, Impatiens parviflora.

Як справедливо відмітив академік А. Тахтаджян, збереження кожної окремої екосистеми неможливе без збереження таксономічної різноманітності її компонентів. Збіднення багатьох екосистем, що відбувається останнім часом, приводить до їх структурного спрощення і втрати оптимального ступеня функціонування і стабільності. Зникнення не тільки популяції, а і багатьох видів означає втрату потенційно дуже цінного для людства генетичного матеріалу.

4. Трав'яний покрив в лісових фітоценозах рекреаційної зони міста Києва

Більшу масову частку рослини становить вода. Вода забезпечує неперервність руху розчинених речовин, з нею пов'язаний розвиток всіх ростових процесів, а також створення тканин різної будови та призначення. Наявність води визначає стійкість рослин до несприятливих умов середовища, насамперед температурних. Вода, здійснюючи неперервний кругообіг у рослинах, забезпечує охолодження їх в разі перегріву та підтримує в них тургор. Протоплазма рослин містить у середньому 85-90 % води. Однак оводненість їх неоднакова. Найменше води мають рослини сухих місцезростань, більше рослини вологих місцезростань, ранньовесняні ефемероїди (78-91 %). Вміст води у різних частинах рослини різний залежно від структури цих частин, виду, віку рослини, умов зовнішнього середовища. Найбільша частка води міститься у листках та соковитих плодах (до 95 %), трохи менше оводнені кінчики поглинальних коренів, як трав'яних так і деревинних рослин (до 90 %). Серед природних явищ, які впливають на водообмін рослин, важливе місце посідають рівень водозабезпеченості, температура, вологість повітря, освітленість.

Дослідження здійснювали у соснових, сосново-дубових, дубово-грабових лісах зеленої зони міста Києва, розташованих на території Пуща-Водицького, Київського, Білодібровного та Голосіївського лісництв протягом вегетаційного періоду (квітень-вересень) 2006-2007 рр. Для досліджень було відібрано різновікові лісостани, де основними лісотвірними породами є Pinus sylvestris, L., Betula pendula Roth., Acer platanoides L., Quercus robur L., Carpinus betulus L. Підлісок утворюють такі види як Sorbus aucuparia L., Frangula alnus Mill., Corylus avellana L., Sambucus nigra L., Euonymus verrucosa Scop., E. europaea L. Відбір надземної та підземної фітомаси, для визначення маси, здійснювали на облікових площадках розміром 1.1 м, закладених на вибраних ділянках. Вологість фітомаси визначали термоваговим методом.

Наші дослідження підтверджують встановлену закономірність, що вологість надземної фітомаси певною мірою може відображати різний вміст води в ґрунті та її запаси. Зібрані на дослідних ділянках дані загалом свідчать про позитивну кореляцію вологості ґрунту з вологістю надземної фітомаси. Найвищими величинами є коефіцієнти кореляції r=0,9239 для осіннього періоду (вересень) у Білодібровному лісництві, r=0,6789 для весняного (травень) у Голосіївському, r=0,6019 для літнього (липень) у Київському.

Для досліджуваних лісництв характерним є зниження вологості надземної фітомаси до кінця вегетаційного сезону, хоча мають місце певні особливості. У Білодібровному лісництві при відображенні загальної тенденції цим показником, його величина зростає в липні місяці саме на тих ділянках, де відзначено найвищу вологість ґрунту. На ділянках в 50-річних, (9СЗ1ДЗ) та 60-річних (10СЗ) лісостанах вона становить 89,0-90,6 % та 87,0-90,1 % за вологості ґрунту на глибині 1-15 см 11,3 % 17,4 % та 15,6 % 17,1 % відповідно. У Київському лісництві у 60-річних (10СЗ) та 40-річних (10СЗ+БП) насадженнях надземна фітомаса має найнижчі показники вологості, що можна пояснити складом трав'яного покриву, який переважає на території кварталу це ксеноморфні види, такі як Festuca Ovina L., Calamagrostis arundinacea (L.) Roth., Agrostis tenuis Sibth. та ін.

Дані, зібрані в Пуща-Водицькому лісництві, підтверджують загальну закономірність зменшення вологості надземної фітомаси до кінця вегетаційного сезону. Найбільші значення відзначені для ділянок в 40-річних насадженнях (10СЗ+ДЗ), (10СЗ+БП+АКБ) та 50-річних (9СЗ+1ДЗ+КЛГ), де вологість надземної фітомаси чітко відображає вологість ґрунту. Окрім цього, варто відзначити зімкнутість крон у цих кварталах також є найбільшою, що зменшує інтенсивність транспірації у рослин та випаровування води з ґрунту. Так, вологість фітомаси перебуває у межах 90,2-91 %, а вологість ґрунту 6,0-11,0 %.

Як і вологість фітомаси, так і маса надземної частини трав'яних рослин змінюється протягом вегетаційного сезону і цілком закономірно, що вона зменшується до кінця сезону внаслідок всихання та відмирання рослин. Найбільша маса надземної частини трав'яних рослин притаманна Пуща-Водицькому лісництву, а саме ділянкам, що знаходяться в 70річних 10СЗ+ДЗ), (10СЗ+ДЗ) та 50-річних насадженнях (9СЗ+1ДЗ+КЛГ), (9СЗ+1ДЗ). Трав'яний покрив розвивається по-різному, на одних ділянках зростають види, активна вегетація яких починається в травні місяці, на інших види, які активно вегетують у червні. Свідченням цього є динаміка маси надземної фітомаси у низці кварталів досліджуваних лісництв.

Водночас у Голосіївському лісництві розподіл дещо інший. Тут зростають види, активна вегетація яких починається раніше, що пов'язано з багатшими ґрунтовими умовами: Anemone nemorosa L., A.ranunculoides L., Corydalis cava (L.) Schweigg. Et Koerte, C. Solida (L.) Clairv., Ficaria verna Huds. Також в травні набувають найбільшого розвитку види родів Galium, Stellaria, Galeobdolon luteum Huds., Pulmonaria obscura Dumort., Asarum europaeum L. Окрім того, на кореляцію маси та вологості впливає й анатомічна будова рослин: є види з листками, жорсткими з твердою кутикулою, з товстостінним епідермісом та великою кількістю механічних тканин, сильно розвиненою провідною системою як у ксерофітів або тонкими листками та добре розвиненою системою міжклітинників у листках, стовбурах і коренях як у гігрофітів. Оводненість їх відповідно різна, що підтверджується нашими спостереженнями. На ділянці в 40-річному насадженні (10СЗ+БП+АКБ) Пуща-Водицького лісництва за середньої маси надземної фітомаси 78,33 г/м2 у травні, вологість становить 90,2 %, водночас у 70-річному (10СЗ+ДЗ), за середньої маси 313,17 г/м2 вологість становить 83,1 %, що й можна пояснити складом трав'яного покриву. У першому випадку Impatiens parviflora DC. типовий гігрофіт, займав від 10 % до 35 % проективного покриття досліджуваних площадок, у другому трав'яний покрив був сформований видами мезофітами, ксерофітами та перехідними між ними, такими як Convallaria majalis L., Melampyrum nemorosum L., Carex digitata L., видами роду Poaceae, а також видами мохоподібних. Окрім ділянки в 70-річному насадженні (10СЗ+ДЗ), розвинений трав'яний покрив притаманний ділянкам в 50-річному насадженні (9ДЗ1БП+СЗ) та 70-річному (10СЗ+ДЗ). Маса надземної фітомаси й проективне покриття досягають у цих насадженнях у травні місяці найбільших значень порівняно з іншими.

У Білодібровному лісництві активна вегетація почалася пізніше, тому й найбільші показники маси надземної фітомаси у цьому лісництві припадають на цей період. У Голосіївському лісництві, в умовах свіжих дібров, найвищі показники маси вегетаційної частини спостерігаються на ділянках з переважанням дуба в 70-річному лісостані (9ДЗ1ЯВ+БХА+КЛГ) та 60-річному (8ДЗ2ГЗ), що відповідає ділянкам з найбільшим проективним покриттям 50-75 %. Така тенденція характерна всім лісництвам, за деяким винятком. У Пуща-Водицькому лісництві до вересня на ділянках у 50-річному (9ДЗ1БП+СЗ), 60-річному (10ДЗ+СЗ) та 40-річному (10СЗ+БП+АКБ) лісостані вологість збільшується закономірно зі збільшенням вологості ґрунту. Проте пряма кореляція між вологістю ґрунту та підземною фітомасою спостерігаються у цьому лісництві лише у вересні r=0,28746, у липні вона відсутня r=0,02059, а у травні обернена r=0,2817. Найбільші показники вологості характерні ділянкам з переважанням сосни у деревостані з домішкою дуба, у 70-річних насадженнях та 60-річних, де зростають такі види як Convallaria majalis L., Polygonatum multiflorum.(L.) All., Melampyrum nemorosum L., Carex digitata L., Luzula pilosa (L.) Wild., Melica nutans L., Solidago virgaurea L., Fragaria vesca L., Rumex acetosella L.

У Білодібровному лісництві за найнижчих показників у вересні відбувається збільшення вологості підземної частини на більшості ділянок у липні від 5,4 до 12,7 %. Така ж закономірність простежується й у Київському лісництві із збільшенням вологості підземної частини у липні від 5,0 до 14,2 %. У Київському лісництві пряма кореляція спостерігається у травні r=0,11649 й обернена у вересні r=-0,3952 (див. рис.).

Коренева система розвивається у різних видів по-різному: є види з потужними кореневими системами та кореневищами, а є зі слаборозвиненими. Так, у Київському лісництві, де на ділянках у трав'яному покриві переважають такі види як Stellaria holostea L., Fragaria vesca L., Veronica chamaedrys L. та інші маса підземної частини рослини має найнижчі показники порівняно з іншими ділянками лісництва. Тоді як в Пуща-Водицькому лісництві на ділянках, де переважають Convallaria majalis L., яка має потужне кореневище, сягаючи на деяких дослідних ділянках до 30-35 % з 45-50 % загального покриву, маса підземної частини найбільша.

Пряма кореляція між масою підземної частини та вологістю ґрунту протягом вегетаційного сезону спостерігається лише в Київському лісництві й становить у травні r=0,31023, у липні r=0,2598, у вересні r=0,27756.

Таким чином, внаслідок здійсненого дослідження ми виявили низку закономірностей, а саме: позитивна кореляція вологості ґрунту з вологістю надземної фітомаси; вологість фітомаси та маса надземної частини трав'яних рослин зменшуються до кінця вегетаційного сезону. Окрім того, показники найбільшої вологості фітомаси спостерігаються в насадженнях з високою зімкнутістю крон та високою вологістю ґрунту. Найбільша маса фітомаси на початку вегетаційного сезону спостерігається на ділянках, де зростають види, яким притаманна рання вегетація. Маса підземної частини рослин залежить від видового складу: на ділянках з переважанням у трав'яному покриві Convallaria majalis L., що має потужне кореневище, показники найбільші.

Використана література:

1. Безусько Т. В., Томашевський Ю. П., Івакін Г. Ю. Нові дані про флору та рослинність Стародавнього Києва / Наукові записки. Том 19. Спеціальний випуск c.389-391

2. Коротченко Ι. Α., Фіцайло Т. В. Степова рослинність Київського плато / Наукові записки. Том 21. Біологія та екологі c.20-35

3. Шабарова С.І., Верхогляд І.М. Аналіз систематичної структури сучасної флори трав'янистого покриву судібров і дібров Голосіївського лісу / Науковий вісник, 2003, вип. 13.3 c.155-159

4. Ковалевський С.Б., Пньовська О.М. Особливості водного режиму трав'яного покриву в лісових фітоценозах рекреаційної зони міста Києва / Науковий вісник НЛТУ України. 2008. Вип. 18.12 c.203-207





Реферат на тему: Флора та рослинність Києва (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.