Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Флора Прикарпаття (реферат)

Зміст

1. Флора Вікторівського лісового масиву на Прикарпатті

2. Види-трансформери у флорі Буковинського Передкарпаття

3. Лікарські рослини дендропарку Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

4. Особливості покращення рекреаційного використання лісових ландшафтів Прикарпаття

Використана література

1. Флора Вікторівського лісового масиву на Прикарпатті

На території Вікторівського лісового масиву виявлено 93 види рослин, які належать до 78 родів, що об'єднуються у 34 родини. До відділу Pinophyta належать 3 види, а до Magnoliophyta 90 видів. Найбільш поширеною виявилась родина Asteraceae (12 видів). Виявлені види є представниками 7 флороценотипів. Серед досліджуваних видів 23 мають лікарські властивості.

Посилений антропогенний вплив на природу спричинив різке скорочення видового різноманіття рослинного світу Передкарпаття, а природні фітоценози зазнали значної трансформації, або повного знищення. Інтенсивне використання лісів за останні 200 років призвело до зміни природного ценотичного складу лісових екосистем. Збільшились площі смеречників за рахунок зменшення ялицевих, букових і дубових лісів. Порушилась також і вікова структура деревостанів. Переважають (до 81 %) молодняки і середньовікові насадження, а зовсім мало пралісів. Дуже мало лісів залишилась у рівнинній зоні, оскільки великі площі тут зайняті сільськогосподарськими угіддями.

Вивченням флори Прикарпаття займались різні дослідники: В. Ткачик, С. Стойко та ін. У роботах К.К. Смаглюка подано асортимент листяних аборигенних та інтродукованих лісоутворювальних видів, які успішно акліматизувались і виявились придатними для ширшого використання.

Відсутність систематизованих, оновлених даних щодо видового складу Вікторівського лісового масиву, зумовила актуальність даної роботи.

Метою дослідження було вивчення та аналіз флори Вікторівського лісового масиву. Для досягнення мети, вирішувались наступні завдання:

● уточнення видового складу;

● систематичний та еколого-ценотичний аналіз флори Вікторівського лісового масиву.

Вікторівський лісовий масив розташований у Передкарпатті на акумулятивно-терасових міжріччях і долинах рік на висоті 400-500 м н.р.м.. Інвентаризація насаджень здійснювалась маршрутним методом. Таксономічний склад флори визначався у польових умовах, на основі зібраного гербарного матеріалу і уточнювався за виданнями: "Визначник рослин Українських Карпат, "Определитель высших растений Украины". У роботі прийнято номенклатуру таксонів за С.К. Черепановим. Частоту трапляння видів подано за шкалою О. Друде.

На території Вікторівського лісового масиву виявлено 93 види рослин, які належать до 78 родів, що об'єднуються у 34 родини. До відділу Pinophyta належить 3 види, а до Magnolophyta 90 видів. Із загальної кількості видів дерева становлять 11 видів (11,8 %), кущі 3 (3,3 %), трав'янисті рослини 79 (84,9 %).

Провівши систематичний аналіз, виявили, що найбільш поширеними є такі родини: Asteraceae налічує 12 видів, які належать до 11 родів (Senecio jacobea L., Hieracium pilosella L., Centaurea cyanus L., Sonchus asper L. та інші). Друге місце займають родини Fabaceae та Ranunculaceae по 8 видів, які належить до 5 родів (Ononis arvensis L., Trifolium pratense L., Mediсago falcate L., Hepatica nobilis Mill., Anemone nemorose L., Ficaria verna Huds. та ін.) Родина Lamiaceae налічує 7 видів, що належать до 6 родів (Mentha longifolia L., Ajuga reptans L., Thymus serpillum L., та ін.). До складу чотирьох родин входять по 4 види. Це такі родини: Boraginaceae (Myosotis strigulosa Reichb., Pulmonaria officinalis L. та ін.) Brassicaceae (Barbarea vulgaris R. Br., Rorippa sylvestris L. та ін.), Scrophulariaceae (Melampyrum nemorosum L., Linaria vulgaris Mill. та ін.). Caryophyllaceae (Stellaria holostea L., Dianthus deltoides L. та ін). Трьома видами представлені родини Rosaceae, Liliaceae, Rubiaceae, Pinaceae. До складу 8 родин входять по 2 види (Primulaceae, Poaceae, Fagaceae, Campanulaceae та ін.). 14 родин представлені одним видом (Apiaceae, Euphorbiaceae, Hypericaceae, Lytraceae, Rhamnaceae та ін.).

Проаналізувавши частоту трапляння видів, зясувалось, що найбільша кількість видів (32) трапляються рясно (Lysimachia vulgaris L., Lotus corniculatus L., Ononis arvensis L., Stenactis annua L., Anemone ranunculoides L. та ін.). 27 видів трапляються досить рясно (Gagea pratensis Dumort, Fragaria vesca L., Agrimonia eupatoria L., Centaurium erythraea Rafn., Ficaria verna Huds та ін). 22 види трапляються дуже рясно (Quercus robur L., Carpinus betulus L., Melampyrum nemorosum L., Thymus serpillum L. та ін.). 7 видів мають одиничні місцезростання (Hieracium pilosella L., Eryngium planum L., Viola tricolor L. та ін.). 5 видів трапляються розсіяно (Anagallis arvensis L., Rorippa sylvestris L. та інші).

Серед представників флори Вікторівського лісового масиву переважають види неморального флороценотипу (40,9 %) (Convallaria majalis L., Fragaria vesca L., Hepatica nobilis Mill., Vinca minor L., Stellaria holostea L., Scilla bifolia L., Viola canina L. та інші) та лучного (30,1 %) (Trifolium pratense L., Lotus corniculatus L., Centaurea jaceae L., Prunella vulgaris L., Thymus serpillum L. та ін.). 11,8 % від загальної кількості видів відносяться до рудерального флороценотипу: Barbarea vulgaris R. Br., Papaver rhoeas L., Chelidonium majus L., Sonchus asper (L.) Hill та інші. Менша частка видів належить до ксерофільного та гігрофільного флороценотипу по 4,3 % (Eryngium planum L., Mentha arvensis L., Myosotis strigulosa Reichenb, Rorippa palustris L. та ін.). До адвентивного флороценотипу належать 3,2 % від загальної кількості видів (Stenactis annua (L.) Nees, Erigeron canadensis L. та ін.). Бореальний флороценотип представлений 5,4 % від загальної кількості видів (Ranunculus repens L., Taraxacum officinale Web. et Wigg. та ін).

Серед представників флори Вікторівського лісового масиву було виявлено 23 види лікарських рослин. З них 18 видів трапляються дуже рясно і рясно (Bellis perennis L., Ononis arvensis L., Papaver rhoes L., Trifolium arvense L., T. pratense L., Achillea millefolium L. та ін). 5 видів трапляються розсіяно, у невеликій кількості (Fumaria officinalis L., Viola tricolor L., Anagalis arvensis L., Hieracium pilosella L., Eryngium planum L.). Отже, в результаті проведених досліджень флори Вікторівського лісового масиву, було виявлено 93 види рослин, які належать до 78 родів, що об'єднуються у 34 родини. До відділу Pinophyta належать 3 види, а до Magnoliophyta 90 видів. Дерева становлять 11 видів, кущі 3, а трав'янисті рослини 79. Найбільш поширеними виявились родини: Asteraceae (12 видів); Fabaceae (8 видів) Ranunculaceae (8 видів), Lamiaceae (7 видів). Найбільша кількість видів (34,4 %) трапляються рясно і досить рясно (29,0 %). Виявлені види є представниками 7 флороценотипів. Найбільше видів: 38 належать до неморального флороценотипу, 28 видів до лучного, 11 видів до рудерального, 5 видів до бореального, по 4 види до ксерофільного та гігрофільного, 3 види до адвентивного. На території Вікторівського лісового масиву було виявлено 23 види лікарських рослин. З них 18 видів трапляються дуже рясно і рясно, а 5 видів розсіяно, у невеликій кількості.

2. Види-трансформери у флорі Буковинського Передкарпаття

Одна з основних рекомендацій Європейської стратегії з інвазійних видів (2003) розвиток регіональної інвентаризації видів неаборигенних рослин. Особливу увагу в цьому аспекті слід приділяти видам інвазійних рослин, зокрема їхньому складу і впливу на рослинні угруповання та окремі види.

Для України проблема неаборигенних організмів є актуальною, оскільки рівень адвентизації її флори загалом, як і окремих регіонів країни, досить високий. Як відомо, територія України характеризується різноманітністю природних умов, що позначається на видовому складі та ступені натуралізації видів інвазійних рослин. Інтенсифікація процесу адвентизації рослинного покриву залежить як від інвазійного потенціалу видів, так і від стійкості екосистем до інвазії, а ці показники суттєво різняться у регіонах.

Сучасний стан флори Буковинського Передкарпаття вигідно відрізняється від флор інших регіонів України, оскільки антропогенний вплив на рослинний покрив тут відносно менший, що пояснюється особливостями ландшафту та господарської діяльності на означеній території. Проте останнім часом процес синантропізації флори активізувався і в цьому регіоні, що виявляється насамперед у посиленні процесу апофітизації, збільшенні кількості видів адвентивних рослин (недавно тут виявлено нові види: Artemisia verlotiorum Motte, Brachyactis ciliatа (Ledeb.) Ledeb., Cymbalaria muralis P. Gaertn., Ulmus pumila L. та ін.) і площ, які вони займають. Апофітизація рослинного покриву регіону спричинена погіршенням умов навколишнього середовища, внаслідок чого пригнічуються і навіть зникають деякі місцеві антропофобні види рослин, нездатні витримувати антропогенний тиск. Це порушує структуру рослинних угруповань, що, у свою чергу, зумовлює в них перерозподіл видів. У цьому процесі перевагу отримують антропофільні, стрес-толерантні види, які відіграють основну роль в апофітизації рослинного покриву регіону. Водночас створюються сприятливіші умови і для розвитку процесу адвентизації, що відбувається через посилене занесення у регіон нових видів адвентивних рослин, масове поширення деяких із них на антропогенних екотопах, а також часткове проникнення і в напівприродні місцезростання. Вони заносяться переважно шляхами сполучення, передусім залізницями, частково течією річок, а також із культури. Проте вкорінитися у природні рослинні угруповання спроможними виявилися тільки деякі з них; цьому сприяють не лише їхня інвазійна здатність, а й посилення інвазіабельності природних рослинних угруповань, які внаслідок антропогенного впливу поступово втрачають природну стійкість.

Вивчення видів інвазійних рослин, зокрема трансформерів, базується на оригінальних матеріалах польових досліджень, здійснених протягом 2007—2010 рр. на території Буковинського Передкарпаття (Чернівецька обл.) маршрутним способом, з їх подальшою камеральною обробкою. Отриманий матеріал — результат близько 150-ти флористичних і понад 300 геоботанічних описів, виконаних авторами. У роботі використані також колекції гербаріїв Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (CHER) та Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України (KW).

Структурний аналіз адвентивної фракції флори регіону здійснений за загальноприйнятими методиками із застосуванням класичних методів дослідження (за О.І. Толмачовим, Ch.С. Raunkiaer (Raunki.r), А.Л. Тахтаджяном, Г.І. Поплавською, J. Kornaś); ценотичну приуроченість видів адвентивних рослин до рослинних угруповань наведено згідно із класифікацією J. Braun-Blan quet. Групи видів інвазійних рослин і трансформерів виділені відповідно до класифікації D. Richardson et al.. Карти їхнього поширення складені методом сіткового картування за «Atlas Florae Europaeae» й адаптовані до території Чернівецької обл..

Перші відомості про адвентивну фракцію флори Буковинського Передкарпаття, як і флору регіону загалом, подано у працях ботаніків ХІХ ст. (W. Besser, А. Zawadski, F. Herbich, E. Holzl та ін.), серед яких найінформативнішими стосовно видового складу цієї групи рослин досліджуваної території є «Flora der Bu kowina » F. Herbich, де автор наводить 93 види адвентивних рослин, та «Die bischer bekannten Pflanzen Galiciens und der Bucovina» J. Knapp – 84 види. У першій половині ХХ ст. флору регіону, в т.ч. її адвентивну фракцію, досліджували румунські ботаніки М. Guşuleac, Е. Ţopa, К. Hormuzaki та ін.; у повоєнний час вітчизняні флористи й геоботаніки І.В. Артемчук, З.М. Горохова, З.М. Горохова та Ю.Р. Шеляг-Сосонко та ін. Ці дані узагальнені у «Визначнику рослин Українських Карпат», «Определителе высших растений Украины» та «Конспекті флори Північної Буковини» — в них налічується 183 види.

У 2007 р. співробітники кафедри ботаніки та охорони природи Чер ні вець кого національного університету і відділу систематики та флористики судинних рослин Інституту ботаніки НАН України спільно розпочали спеціаль не вивчення інвазійних рослин регіону.

Буковинське Передкарпаття один із небагатьох регіонів країни з добре збереженим природним рослинним покривом, який представлений гетерогенним комплексом лісової, лучної, лучно-степової, степової та болотної рослинності, проте останнім часом і тут інтенсифікувалися процеси синантропізації. У результаті спеціального вивчення адвентивної фракції флори Буко винсь кого Передкарпаття, проведеного на основі оригінальних польових досліджень, критичного перегляду матеріалів Гербаріїв CHER і KW, літературних даних, встановлено її склад 286 видів судинних рослин, що належать до 192-х родів і 61-ї родини. За часом занесення виявлено 104 види археофітів і 182 кенофітів; за ступенем натуралізації домінують епекофіти 172 види; агріофітів та агріо-епекофітів відповідно 9 і 7, колонофітів 18, значну частку (79 видів) становлять ефемерофіти. Щодо географічного походження, то за цим показником переважають середземноморські (68) і північноамериканські (52); серед земно морсько-ірано-туранських 33 види. У спектрі еко-біо мор фо логічних типів найбільше терофітів 176 видів; гемікриптофітів 79, фанерофітів 25, геофітів і хамефітів по 3 види. У спектрі гідроморф превалюють ксеро-мезо фі ти — 169, мезофітів 84, інші групи представлені незначною кількістю видів.

Зі складу адвентивної фракції флори регіону ми виокремили 29 видів, які перебувають у стані активного поширення: Acer negundo L., Ambrosia artemisiifolia L., Bunias orientalis L., Capsella bursa-pastoris (L.) Medik., Cardaria draba (L.) Desv., Cichorium intybus L., Conyza canadensis (L.) Cronq., Echinochloa crusgalli (L.) P. Beauv., Echinocystis lobata (Michx.) Torr. et A. Gray, Galinsoga parviflora Cav., G. ur ticifolia (Kunth) Benth., Geranium sibiricum L., Heracleum mantegazzianum Somm. et Levier, Impatiens glandulifera Royle, I. parviflora DC., Juncus tenuis Willd., Lamium album L., Phalacroloma annuum (L.) Dumort., Reynoutria japonica Houtt., R. × bo hemi ca Chrtek et Chrtkova, Robinia pseudoacacia L., Rudbeckia laciniata L., Setaria glauca (L.) P. Beauv., Sisyrinchium septentrionale E.P. Bicknell, Solidago canadensis L., Thladiantha dubia Bunge, Verbena officinalis L., Xanthium albinum (Widder) H. Scholz, Xanthoxalis dillenii (Jacq.) Holub. Серед них переважають: за життєвими формами терофіти, за гідроморфами види вологих місцезростань, а саме мезоксерофіти таксеромезофіти, що пов'язано з місцевими особливостями довкілля; за геліоморфами геліофіти, що характерно для адвентивних фракцій флор багатьох регіонів та України загалом за походженням північноамериканські; за географічною структурою види з широкими ареалами; за ступенем натуралізації агріо-епекофіти.

З інвазійних рослин флори Буковинського Передкарпаття ми зафіксували шість видів-трансформерів Acer negundo, Ambrosia artemisiifolia, Impatiens рarviflora, Phalacroloma annuum, Rudbeckia laciniata, Solidago canadensis, котрі суттєво впливають на стан рослинного покриву в регіоні, оскільки перешкоджають поновленню природної фракції флори, створюючи умови, в яких окремі аборигенні види пригнічуються, іноді до повного зникнення. Група видівтрансформерів, або ключових видів (за D. Richardson et al.), тобто видів із найвищим інвазійним потенціалом, найбільш цікава та важлива для прогнозу подальшої адвентизації флори регіону. Тому її необхідно детальніше дослідити, оскільки, по-перше, всі згадані вище види належать до агріофітів або агріоепекофітів, тобто перейшли F-бар'єр, що вказує на адаптацію їх у регіоні, а по-друге, більшість із них пов'язана з відкритими місцезростаннями, що сприяє поширенню цих видів на трансформовані екотопи.

Нижче подаємо характеристики видів-трансформерів за прийнятою схемою під час дослідження їх на регіональному рівні.

1. Acer negundo вид північноамериканського походження, в первинному ареалі повсюдно поширений у прибережних і перезволожених місцях, зокрема в тугайових лісах і на заболочених ділянках у США та Канаді; росте на ґрунтах різного типу, але віддає перевагу суглинистим; є компонентом листяних лісів, особливо за участю Fraxinus pennsylvanica Marsh., Populus angustifolia James, P. sargentii Dode, P. tremuloides Michx., Salix sp., Quercus macrocarpa Michx., активно поширюється також на антропогенних екотопах. У природному ареалі спостерігається клинальна мінливість кількісних ознак плодів (із півночі на південь зменшення розмірів і маси крилаток), що призвело до виділення в його складі географічних рас (тепер відомо принаймні шість); водночас у вторинному ареалі внутрішньовидова мінливість не має чіткої залежності. Вид повсюдно поширений у вторинному ареалі; загальний ареал голарктичний. В Європу інтродукований у 1688 р., в Українівирощується з 1809 р. (Основ'янський акліматизаційний сад поблизу Харкова) в Україні та степовій зоні Росії його здавна використовують як лісову культуру та для озеленення міст. Фанерофіт, ксеромезофіт, сциогеліофіт; кенофіт (північноамериканського походження), агріо-епекофіт; F-бар'єр. A. negundo добре переносить зиму та засухи, розмножується самосівом; його насіння розноситься вітром, птахами та деякими ссавцями (білками); характеризується швидким приростом вегетативної маси, стійкий до забруднення повітря. Розселяється досить швидко, оскільки у стадію плодоношення вступає у віці 6—7 років; зміна поколінь у нього відбувається швидше, ніж у багатьох інших видів дерев у районах його поширення на території вторинного ареалу. Недовговічний (80—100 років), у міських культурфітоценозах не більше 30 років. Досить поліморфний вид, представлений кількома формами та культиварами.

У Буковинському Передкарпатті A. negundo домінує в заплавних лісах, перш за все, за рахунок притаманних йому біологічних особливостей (постійного високого приросту біомаси, який забезпечується насіннєвим пресом, швидким ростом, раннім плодоношенням), толерантністю до гідрорежиму й трофності ґрунтів. Завдяки цим властивостям вид швидко стає домінантом, пригнічує низький підріст і сходи інших деревних видів, особливо поновлення видів родів Salix L. і Populus L. (як і в інших районах), а також майже повністю знищує трав'яний ярус, вносячи суттєві зміни у видовий склад і структуру заплавних лісів. У природних місцезростаннях входить до складу трансформованих, переважно внаслідок рекреації (насамперед часткового проріджування для будівництва баз відпочинку, алей, доріг тощо), заплавних лісових угруповань класів Querco-Fagetea Br.-Bl. еt Vlieg. 1937, Salicetea purpurea Moor 1958 і Robinietea Jurko ex Hadač et Sofron 1980, а в населених пунктах росте на різних типах антропогенних екотопів (парки, цвинтарі, узбіччя доріг, залізничні насипи, пустирі, лісопосадки та лісосмуги тощо) у складі синантропних угруповань класів Stellarietea mediae R. Tx., Lohm. et Prsg, 1950, Artemisietea vulgaris Lohm., Prsg. et R. Tx. in R. Tx. 1950, Galio-Urticetea Pass. 1967 em. Kopecky 1969.

2. Ambrosia artemisiifolia в Північній Америці, у межах природного ареалу, має широку едафічну амплітуду за фактором зволоження (від зволожених до сухих ґрунтів), досягаючи до 1000 м н. р. моря, але віддає перевагу добреосвітленим місцезростанням із поживними, злегка підкисленими ґрунтами; рослина ценофобна, часто є піонером порушеного ґрунтового покриву, і її домінування обмежується одним сезоном із початком наступної сукцесії. Протягом двох останніх століть вид із «рідкісної» рослини прерій перетворився на повсюдно поширений бур'ян.

В Європу (Німеччина) A. artemisiifolia завезена у 1863 р. разом із насінням конюшини; тепер вид відомий на всіх континентах світу. В Україні культивувався з 1914 р. як лікарська рослина (ст. Кудашівка Дніпропетровської обл.), звідки він, імовірно, поширився переважно в межах степової зони країни; перше спонтанне занесення його зафіксоване в Києві 1925 р.; подальше розповсюдження в інші регіони відбувалося неодноразово східним і західним шляхами міграції виду. Терофіт, ксеромезофіт, геліофіт; розмножується і розповсюджується насінням барохор, спейрохор, агестохор; кенофіт (північноамериканського походження), епекофіт, Е-бар'єр. Вид є надмірним споживачем вологи та поживних речовин, продуцентом великої біомаси, змінює режим освітлення, вологості, збіднює ґрунт, має алелопатичні властивості, завдяки чому стає домінантом і пригнічує інші види рослин.

У Буковинському Передкарпатті A. artemisiifolia масово поширена переважно на антропогенних екотопах: по залізницях, уздовж автомобільних шляхів, на рудеральних місцях у населених пунктах і сільськогосподарських угіддях, активно й масово вкорінюється у синантропні рослинні угруповання класів Stellarietea mediae, Artemisietea vulgaris, Polygono-Poetea annuae Rivas-Mart. 1975, Galio-Urticetea, Bidentetea tripartitі Tx., Lohm. et Prsg. in Tx. 1950, а також зрідка трапляється на трансформованих ділянках у рослинних угрупованнях класу Phragmiti-Magno-Сaricetea Klika in Klika et Novak 1941.

3. Impatiens parviflorа вид центральноазійського походження, у природному ареалі звичайний компонент горіхово-кленових лісів Тянь-Шаню та Паміро-Алаю, де росте в одному ярусі з Brachypodium sylvatica (Huds) P. Beauv., Poa nemoralis L., Geum urbanum L. Віддає перевагу багатим на поживні речовини і добре аерованим ґрунтам, але може рости й на досить бідних У природному ареалі виявлені дві його кольорові форми (з жовтими та ліловими квітками), які інколи розглядалися як окремі види.

В Європі (Швейцарія) вид відомий у культурі з 1831 р., в Україні культивовані рослини зафіксовані 1895 р. у Дублянах Львівської обл., а здичавілі 1908 р. у Львові та Карпатах. Загальний ареал виду євразійський. У вторинному ареалі він не виявляє широкого діапазону варіації морфологічних ознак. Теро фіт, гігро-мезофіт, геліо-сциофіт, розмножується і поширюється насінням автомеханохор; характеризується хазмогамією, рідше клейстогамією; остання забезпечує незалежність запилення від наявності комах-за пилювачів цвіте протягом червня –вересня; насіннєва продуктивність до 10000 насінин на одну рослину; відзначається також ранніми та дов готривалими строками появи сходів і процесу плодоношення (дисемінація близько 3 місяців) та розповсюдження насіння на далекі відстані. Інвазійний вид I. parviflorа заміщує аборигенний I. noli-tangere L., пригнічує Aegopodium podagraria L. i Galеobdоlon luteum Huds. (наприклад, у лісових ценозах Дунайського біосферного заповідника, Ка нів ського природного заповідника, на Житомирському Поліссі та ін.), виявляє пластичність до затінення кенофіт (північноамериканського походження), агріо-епекофіт, F-бар'єр.

У Буковинському Передкарпатті завдяки цим особливостям у лісових біотопах I. parviflorа змінює режим освітлення внаслідок ранньої масової появи сходів, які швидко ростуть, затіняючи сходи інших рослин, рано вступають у фазу плодоношення (триває до осені), що сприяє ущільненню його колоній. У регіоні дослідження вид трапляється досить часто, переважно в населених пунктах, а також у приміських лісових масивах. Звичайно росте у складі синантропних угруповань класів Epilobietea angustifolii Tx. et Preising ex von Rochow 1951, Artemisietea vulgaris, Polygono-Poetea annuae і Galio-Urticetea. Часто зростає у трансформованих угрупованнях класів Querco-Fagetea та Robinietea.

4. Phalacroloma annuum у первинному ареалі в Північній Америці (пів нічно-східні райони США та південно-східні Канади) зростає у преріях, а також на луках, пасовищах, пустирях, у вологих лісах, особливо на згарищах, як бур'ян на полях і вздовж доріг. Віддає перевагу легким ґрунтам. Вид дуже поліморфний, йому притаманне різноманіття фенотипів; найчастіше вирізняють три його різновидності, які інколи розглядають як підвиди або види: Ph. annuum s.l., Ph. septentrionale (Fernald et Wiegand) Tzvelev, Ph. stri gosum (Muehl. ex Willd.) Tzvelev. Для Ph. annuum характерний апоміксис, але зрідка відбувається і перехресне запилення, що призводить до високої мінливості виду.

Як декоративна рослина відомий у культурів Європі (Франція) з 1635 р. В Україну вид занесений, мабуть, наприкінці ХІХ ст., оскільки тоді виявлений на забур'янених місцях і в гаях Волинської (від Кременця аж до Білоозерки), Київської (Корсунь), Катеринославської, а на початку ХХ ст. Подільської та Харківської губерній. Згодом Ph. annuum поширився на порушених місцях цього ж континенту, а також в Азії, Австралії. Терофіт, ксеромезофіт, геліофіт, розмножується і розповсюджується насінням анемохор, зоохор, рідше гідрохор; кенофіт (північноамериканського походження), агріо-епекофіт, F-бар'єр. Завдяки високому насіннєвому пресу й ефективному розсіюванню насіння, що спричиняє домінування виду, його негативний вплив виявляється у зміні видового різноманіття та структури лучних і прибережних чагарникових ценозів. Створюючи щільні колонії на трансформованих ділянках, вид сприяє також інсуляризації місцевих популяцій, послаблюючи їхню конкурентноспроможність. Як піонерний вид легко пристосовується до трансформованих ділянок, перешкоджаючи поновленню на них місцевих видів. У Буковинському Передкарпатті Ph. annuum подекуди домінує у напівприродних лучних ценозах, а також трапляється на остепнених луках, лісових галявинах, у світлих лісах, прибережних екотопах у складі рослинних уг ру повань класів Phragmitо-Magno-Сaricetea, Molinio-Arrhenatheretea R.Tx. 1937, Fes tuco-Brometea Br.-Bl. et R. Tx. 1943, Querco-Fagetea, Robinietea, звичайний у синантропних ценозах класів Bidentetea tripartiti, Polygono-Poetea annuae, Stellarietea mediae, Artemisietea vulgaris, Plantaginetea majoris R.Tx. et Prsg. in R.Tx 1950 і Galio-Urticetea.

5. Rudbeckia laciniata вид північноамериканського походження; його первинний ареал простягається від Квебека до Флориди та на захід до Монтани й Арізони. Приурочений до заліснених територій, де росте у сирих лісах, на узліссях, на луках (на освітлених і затінених місцях), по берегах водойм, на легких (піщаних), середніх і важких (глинистих), слабокислих, дернових і піщанолистяних (від вологих до сухих) ґрунтах, надає перевагу добре дренованим. Вид толерантний до щільного високотрав'я (створює суцільні зарості й витісняє оточуючі рослини) та низьких температур. Активно поновлюється після осіннього сінокосіння. Рослина токсична для худоби.

Як декоративна рослина протягом XVII–XIX століть вид неодноразово інтродукований в Європу; в Україні його здичавілі особини відомі з кінця ХІХ ст. у Закарпатті, а з початку ХХ ст. на Буковині згодом він виявлений на Поліссі. Гемікриптофіт, гігромезофіт, сциогеліофіт; розмножується насінням (продукує близько 1600 насiнин на рослину) та вегетативно (кореневищами); за способом розповсюдження анемохор, гідрохор; кенофіт (північноамериканського походження), агріо-епекофіт, F-бар'єр. Як трансформер впли ває на видовий склад напівприродних рослинних угруповань заплавних лісів, суттєво змінюючи їх. Він захоплює території насамперед завдяки вегетативному розмноженню, а також масовому і швидкому росту клонів, які формують щільні мало–, інколи одновидові зарості з великою біомасою, створюючи умови, непридатні для існування інших видів. Через значне зниження освітлення і щільне покриття листям ґрунту гальмує поновлення рослин місцевої флори, цілком змінюючи склад і структуру рослинного покриву.

У Буковинському Передкарпатті вид місцями домінує на великих територіях, переважно в заплавах річок, суттєво трансформуючи видовий склад напівприродних рослинних угруповань заплавних лісів класу Querco-Fagetea та Salicetea purpureae Moor 1958, на узбіччях у ценозах порядку Agropyretalia re pentis Oberd., Th.Mull. et Gors in Oberd. et al. (клас Artemisietea vulgaris) та у синантропних рослинних угрупованнях класу Galio-Urticetea.

6. Solidago canadensis у первинному ареалі розповсюджений у південно-за хід них провінціях Канади та північно-західних штатах США, в горах поширюється до субальпійської зони. Росте у преріях, на узліссях і луках, а також на трансформованих ділянках, які зазнали антропогенного впливу: на перелогах, пустирях, пасовищах, узбіччях доріг, у населених пунктах тощо. Вид вирізняється поліморфізмом, у зв'язку з чим виділено кілька таксономічних одиниць різного рангу.

Як декоративна рослина в Європі (Велика Британія) інтродукований у 1645 р., на початку ХХ ст. у Росії його культивували і як каучуконос; в Україні є згадки про здичавілі рослини виду з кінця ХІХ ст. Тепер загальний ареал виду гемікосмополіт. У багатьох районах вторинного ареалу вид виявляє інвазійну здатність. Гемікриптофіт, мезофіт, сциогеліофіт, розмножується насінням (до 10 000 шт. на рослині, які поширюються на великі відстані) та вегетативно (кореневищами), за способом розповсюдження анемохор; кенофіт (північноамериканського походження), агріо-епекофіт, F-бар'єр. Агре сив ний колонізатор напівприродних екотопів, на яких відновлюється рослинний покрив. Висока адаптаційна здатність до структури та трофності ґрунтів, інтенсивне вегетативне розмноження (до 309 гонів на 1 м2), раннє плодоношення, тривале існування клонів забезпечують повну трансформацію видового складу і структури вихідних ценозів, які не поновлюються. Є відомості також про алелопатичну дію виду.

У Буковинському Передкарпатті вид заселяє рудеральні угруповання класів Stellarietea mediae та Polygono-Poetea annuae, масово поширюєтьсяна перелогах, галявинах, вздовж доріг та лісосмуг у складі ценозів класів Galio-Urticetea, Artemisietea vulgaris та Robinietea, проникає до складу узлісних комплексів класу Trifolio-Geranietea, спорадично трапляється в лучних угрупованнях класу MolinioArrhenatheretea.

У результаті аналізу трансформерів флори Буковинського Передкарпаття виявлено такі їхні особливості: 1) за винятком одного виду (центральноазійського Impatiens parviflora), усі інші походять із Північної Америки; 2) на відміну від адвентивної фракції флори України в регіоні серед трансформерів значно зменшена (до 50 %) частка терофітів і геліофітів; 3) усі види належать до мезофітної екологічної групи та лісової й лучної ценоморф, що зумовлено переважанням у регіоні екотопів відповідного типу; 4) за винятком Ambrosia artmemisiifolia, всі інші є агріо-епекофітами, подолали F-бар'єр; 5) найбільш інвазіабельні угруповання класів синантропної рослинності Artemisietea vulgaris, Galio-Urticetea і трансформовані рослинні угруповання класів Querco-Fagetea та Robinietea.

Отримані результати свідчать, що в досліджуваному регіоні найбільшого впливу інвазійних рослин зазнають лісові та лучні флорокомплекси. Чинниками, які сприяють перетворенню природних лісових угруповань, спричиненого дією видів адвентивних рослин із високим інвазійним потенціалом і заміні їх на дериватні з домінуванням цих видів у травостої, є інтродуценти, що використовуються у лісокультурі, та рекреаційне навантаження; подібні зміни часто відбуваються і в лучних рослинних угрупованнях під впливом випасання.

Заслуговує на увагу також тенденція до активного поширення таких видів інвазійних рослин, як Cardaria draba, Juncus tenuis, Thladianta dubia та ін. Деякі з них давно занесені в регіон (наприклад, Capsella bursa-pastoris, Echinochloa crus-galli, Lamium album, Setaria glauca, Verbena officinalis та ін.), але раніше вони завжди траплялися спорадично й невеликими колоніями, а тепер значно збільшили кількість своїх популяцій. Ці види натуралізувалися в регіоні та формують стійкі місцеві популяції, які стали звичайним елементом його флори. Тому, як і трансформери, вони потребують ретельного моніторингу.

3. Лікарські рослини дендропарку Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Колекція лікарських рослин дендропарку розміщена на ботанічних грядках і займає площу 0,08 га. встановлено, що на даний час загальна кількість лікарських рослин становить 149 видів і 1 форму.

В систематичному відношенні вони належать до 46 родин. Найбільше налічує лікарських рослин родина Asteraceae 24 види. Дещо менше видів 18, містить родина Lamiaceae, 10 видів налічує родина Rosaceae. Решта рослин представлена значно меншою кількістю видів. Серед родів найбільше видів містять м'ята 5, герань, дивина та гадючник по 3. Інші роди представлені одним або двома видами.

Серед лікарських рослин, крім представників місцевої флори, є інтродуковані: гісоп лікарський, лаванда вузьколиста, ехінацея пурпурова, меліса лікарська, бадан товстолистий, лаконос американський, шавлія лікарська, рута садова.

В колекції лікарських є рослини, які занесені до «Червоної книги України», а саме: арніка гірська, астранція велика, любка дволиста, зозулинець плямистий, родіола рожева, цибуля ведмежа та інші. За лікувальними властивостями лікарські рослини дендропарку належать до шести основних груп. Це рослини, які застосовують при лікуванні серцево судинних захворювань. Основними представниками цієї групи є горицвіт весняний, конвалія травнева, наперстянка великоквіткова (жовта) та чемерник червонуватий.

До групи рослин, які лікують хвороби органів дихання належать підбіл звичайний, гісоп лікарський, алтея лікарська, чебрець звичайний, буркун лікарський, медунка лікарська, енотера дворічна, синюха голуба та інші.

При захворюваннях шлунково кишкового тракту застосовують такі рослини як деревій звичайний, золототисячник малий, звіробій звичайний, ромашка лікарська та інші.

До групи рослин які застосовують при захворюваннях печінки і жовчних шляхів належать нагідки лікарські, розторопша плямиста, буквиця лікарська, золототисячник малий, гравілат міський.

У групу рослин, що лікують хвороби нирок і сечового міхура входять хвощ польовий, волошка синя, грицики польові, суниці лісові, спориш звичайний, фіалка лісова, верес звичайний.

До групи заспокійливих засобів належать собача кропива п'ятилопатева, меліса лікарська, валеріана пагононосна, м'ята перцева, рута садова.

Серед лікарських рослин є й такі що при неправильному дозуванні можуть становити загрозу для здоров'я і життя людини внаслідок їх отруйності.

В групу отруйних лікарських дендропарку входять болиголов плямистий, дурман звичайний, лаконос американський, мильнянка лікарська, чемериця Лобелієва, щитник чоловічий.

Перелік лікарських рослин дендрологічного парку наведеного в Списку 1. Латинські назви рослин подано за. Приналежність рослин за лікувальною дією подано за.

Список лікарських рослин дендропарку

1. Achillea millefolium L.

2. Adonis vernalis L.

3. Agrimonia eupatoria L.

4. Ajuga reptans L.

5. Allium ursinum L.

6. Anchusa officinalis L.

7. Althaea officinalis L.

8. Amaranthus paniculatus L.

9. Anthyllis polyphylla Kit.

10. Arctium lappa L.

11. Arnica montana L.

12. Arnica schamissonis Less. subsp. foliosa Nutt.

13. Artemisia absinthium L.

14. Artemisia vulgaris L.

15. Asarum europeum L.

16. Asparagus officinalis L.

17. Asperula odorata L.

18. Astrantia major L.

19. Bergenia crassifolia (L.) Fritsch.

20. Betonica officinalis L.

21. Bidens tripartita L.

22. Borago officinalis L.

23. Calendula officinalis L.

24. Calium vernum Scop.

25. Calluna vulgaris (L.) Hill.

26. Campanula glomerata L.

27. Capsella bursa pastoris (L.) Medis.

28. Carlina acaulis L.

29. Carum carvi L.

30. Centaurea cyanus L.

31. Centaurea jacea L.

32. Centaurium minus Moench.

33. Chamaenerium angustifolium (L.) Scop.

34. Chelidonium majus L.

35. Cichorium endivia L.

36. Conium maculatum L.

37. Convallaria majalis L.

38. Coronaria flos cuculi (L.) A. Braun.

39. Corydalis bulbosa (L.) DC

40. Crocus heuffelianus Herb.

41. Cynara scolymus L.

42. Datura stramonium L.

43. Digitalis grandiflora Mill.

44. Digitalis purpurea L.

45. Dryopteris filix mas ( L.) Schott.

46. Echinacea purpurea ( L. ) Moench.

47. Echinops exaltatus Schrad.

48. Echium vulgare L.

49. Eguisetum arvense L.

50. Eupatorium cannabinum L.

51. Euphorbia cyparissias L.

52. Filipendula hexapetala Gilib.

53. Filipendula ulmaria (L.) Maxim.

54. Filipendula vulgaris L.

55. Foeniculum vulgare Mill.

56. Fragaria vesca L.

57. Fragaria viridis Duch.

58. Galega officinalis L.

59. Genista tinctoria L.

60. Gentiana asclepiadea L.

61. Geranium phaeum L.

62. Geranium pratense L.

63. Geranium silvaticum L.

64. Geum urbanum L.

65. Gnaphalium uliginosum L.

66. Helichrysum arenarium ( L.) DC.

67. Helleborus purpurascens W. K.

68. Hypericum perforatum L.

69. Hyssopus officinalis L.

70. Inula helenium L.

71. Inula vulgaris (Lam.) Trevisan.

72. Jasione montana L.

73. Laserpitium latifolium L.

74. Lavandula spica L.

75. Leonurus guinguelobatus Cilib.

76. Levisticum officinale Koch.

77. Lophantus anisatus Benth.

78. Lysimachia vulgaris L.

79. Lythrum salicaria L.

80. Malva silvestris L.

81. Matricaria matricarioides (Less.) Porter ex Britton.

82. Matricaria recutita L.

83. Melandrium album (Mill.) Garche.

84. Melilotus officinalis (L.) Desr.

85. Melissa officinalis L.

86. Mentha aquatica L.

87. Mentha arvensis L.

88. Mentha longifolia (L.) Huds.

89. Mentha piperita L.

90. Mentha ucrainica Klok ( crispa ) L.

91. Myrrchis odorata ( L. ) Scop.

92. Nepeta cataria L.

93. Nigella arvensis L.

94. Oenothera biennis L.

95. Ononis arvensis L.

96. Orchis maculata L.

97. Origanum vulgare L.

98. Paeonia officinalis L.

99. Papaver argemone L.

100. Petasites albus (L.) Gaertn.

101. Petasites hybridus (L.) Gaertn.

102. Petasites spurius (Retz)

103. Phytolacca americana L.

104. Plantago lanceolata L.

105. Plantago major L.

106. Platanthera latifolia Wissiul.

107. Polemonium coeruleum L.

108. Polygonatum officinale All.

109. Polygonum aviculare L.

110. Polygonum bistorba L.

111. Potentilla reptans L.

112. Primula veris L.

113. Prunella vulgaris L.

114. Pulmonaria officinalis L.

115. Ranunculus repens L.

116. Rheum rhaponticum L.

117. Rhodiola rosea L.

118. Ricinus communis L.

119. Rumex alpinus L.

120. Rumex confertus Willd.

121. Salvia officinalis L.

122. Salvia austriaca Jacq.

123. Sanguisorba officinalis L.

124. Saponaria officinalis L.

125. Sarothamnus scoparius ( L. ) Koch.

126. Scrophularia nodosa L.

127. Scutellaria altissima L.

128. Sedum telephium L.

129. Sieversia montana ( L. ) R. Brown.

130. Silphium perfoliatum L.

131. Silybum marianum Gaertn.

132. Symphutum officinale L.

133. Tanacetum vulgare L.

134. Thymus serpyllum L.

135. Tussilago farfara L.

136. Vaccinium myrtillus L.

137. Vaccinium vitis idaea L.

138. Valeriana stolonifera Czern.

139. Veratrum album L.

140. Veratrum lobelianum Bernh.

141. Verbascum lychnitis L.

142. Verbascum phlomoides L.

143. Verbascum thapsus L.

144. Veronica officinalis L.

145. Vinca minor L.

146. Vinca minor L. f. atropurpurea

147. Vinca pubescens Boiss.

148. Viola sylvestris Lam.

149. Viscaria viscosa (Scop.) Aschers.

150. Xanthium spinosum L.

В цілому лікарські рослини дендропарку добре пристосувались в умовах культури. Всі вони цвітуть, плодоносять і повністю проходять цикл індивідуального розвитку. Дана колекція має велике науково-дослідне, навчальне і культурно просвітницьке значення.

4. Особливості покращення рекреаційного використання лісових ландшафтів Прикарпаття

На прикладі Делятинського лісогосподарського підприємства проведено аналіз сучасного стану рекреаційного використання лісових ландшафтів дає підставу стверджувати, що більшість лісогосподарських підприємств цей вид лісокористування посідає друге місце за економічним значенням після деревних ресурсів, а при впровадженні ефективних заходів стане основним. Таким чином буде збережено великі площі лісів від вирубування та забезпечено засади сталого ведення лісового господарства. Ліси Делятинського держлісгоспу, як і ліси Українських Карпат загалом, мають важливе екологічне, економічне і соціальне значення. Вони відіграють вагому водорегулюючу, ґрунтозахисну, кліматорегулюючу і рекреаційну роль, є місцем існування багатьох видів флори і фауни та джерелом цінної деревини, харчових і кормових ресурсів. Лісогосподарська галузь є панівним видом господарської діяльності та місцем зайнятості багатьох людей у гірських районах. Сталий розвиток лісового господарства в межах держлісгоспу мав би значний сприятливий вплив не тільки на природний баланс і економіку гірського регіону, але й сприяв би покращенню екологічної ситуації на прилеглих рівнинних територіях.

Ліси держлісгоспу межують з природно-заповідними територіями Карпатського національного парку, курортною зоною Яремчанської міської ради, тому тут, перше місце для природокористування посідає рекреаційна складова. Крім цього, у лісах держлісгоспу збережено багато цінних насаджень, про що свідчить велика кількість природно-заповідних об'єктів в них, є також і зарезервовані для заповідання території на перспективу. Все це сприяє використанню лісів для відпочинку і оздоровлення. У держлісгоспі надбано вже певний досвід із покращення (благоустрою) лісів для рекреації, побудовано значну кількість лісових стежок, які придатні та слугують для туристичних цілей. Побудовано низку інших об'єктів рекреаційного призначення. Впродовж останніх років, коли покращилось життя людей, збільшилась кількість вільного часу, стрімко зростає значення лісу для відпочинку, оскільки урбанізація викликала гостру необхідність звернутися до природи, а різке збільшення транспортних засобів зробили ліс широко доступним. Делятинський держлісгосп вже зробив досить вагомі кроки для використання рекреаційних лісових ресурсів, використавши стремління більшості рекреантів до оздоровлення та мандрівок, водночас, організував цю роботу через лісництва. Такий стан рекреаційного лісокористування, на наш погляд, є дуже сприятливим, оскільки дія рекреантів на ліс є екологічно негативною, якщо вона неорганізована, а при певній організації з боку лісівників негативний вплив зводиться до мінімуму.

Аналізуючи сучасний стан рекреаційного лісокористування в держлісгоспі, доходимо висновку, що цей вид лісокористування вже зараз посідає друге місце за економічним значенням після деревних ресурсів в лісовому господарстві держлісгоспу, а при впроваджені низки ефективних заходів стане основним.

Науково-технічна революція, свідками і учасниками якої ми стали, торкнулася всіх галузі виробництва. Одним із проявів її в лісовому господарстві є широке використання лісів у рекреаційних цілях. Таким чином, благоустрій лісів є якісно новим аспектом робіт в лісовому господарстві. Не зважати на це неможливо. Ліс у місцях відпочинку, крім своїх основних функцій давати високоякісну деревину, повинен мати ще й здатність благотворної емоційної дії на людину. Почуття радості, насолоди має сприяти відпочинку. В основі емоційного відпочинку лежать так звані ландшафтні емоції. Природа за допомогою фарб, кольорів, запахів, звуків діє на організм людини. Науковці та практикуючі лісівники нагромадили значний досвід ведення лісового господарства, спрямованого на підвищення санітарно-гігієнічних і естетичних властивостей лісів. Покращуючи їх, лісівники враховують кліматичні та природно-історичні особливості свого регіону. Уява про красу лісових ландшафтів, також як і уява про сам відпочинок, не залишається постійною. Вона трансформується залежно від звичаїв суспільства і розвитку його У міру росту продуктивних сил суспільства і окультурення навколишнього середовища люди дедалі частіше повертаються в своїх духовних устремліннях до натуральної природної обстановки, але поряд з тим, вона не хоче втрачати тих зручностей, які відкрила їй цивілізація. Будівництво кемпінгів, мотелів, туристичних стоянок та інших засобів побутового обслуговування в сучасному рекреаційному лісі тісно пов'язано з традиційними лісогосподарськими заходами, з підвищенням естетичних і санітарно-гігієнічних властивостей деревостанів.

Перед лісівниками стоїть складне завдання при догляді за лісом, що використовують для відпочинку, витрачаючи мінімум коштів, створити в лісі мікроклімат, який би забезпечував комфортні умови для відпочинку в будьяку пору року. Догляд за рекреаційним лісом це цілий комплекс лісогосподарських робіт, який включає лісову меліорацію, очищення від засміченості, посадку, проведення рубань лісогосподарського призначення, благоустрій та ряд інших робіт. Благоустрій охоплює створення доріжково-стежкової мережі, обладнання місць для відпочинку та ночівлі, підготовку майданчиків і дров для вогнищ, притулків у разі негоди, нагромадження різного обладнання (кілочки для наметів, інвентар для прибирання місця ночівлі), благоустрій джерел і джерелець, екологічних стежок, влаштування оглядових майданчиків, ігрових галявин, дитячих лісових майданчиків, автостоянок, місць складування сміття та інше.

У ситуації, яка склалася, метою лісового господарства має бути задоволення зростаючих потреб населення в лісовому відпочинку при безумовному забезпеченні не виснажливості лісокористування взагалі, а рекреаційного лісокористування зокрема. Вимогою часу є також залучення все нових лісових площ до використання з рекреаційною метою, а це вимагає проведення в них відповідних заходів, про які йшлося вище.

Розглядаючи рекреаційне лісокористування, необхідно усвідомити, що це складне, багатобічне, суперечливе явище, що охоплює позитивну дію лісу на рекреантів і негативну рекреантів на ліс, інтереси майбутні та сьогоднішні, прибутки і витрати, соціальну користь і екологічну шкоду.

Рекреаційне лісокористування це сукупність явищ, що виникають через використання лісу для туризму і відпочинку. Суть його полягає в двохсторонньому зв'язку: впливу лісу на відпочиваючих і відпочиваючих на ліс. Вплив лісу пасивний, вплив відпочиваючих активний. У першому випадку мають місце переважно позитивні соціальні, а в другому негативні екологічні результати відпочинку в лісі.

Добре відомо кожному, хто хоч раз бачив рекреаційне місце, влаштоване в лісових угіддях, після вихідного дня або після від'їзду автобуса з неорганізованими туристами. Скільки доводиться вивезти сміття, після такого відпочинку. Постійного нагляду і ремонту потребують лісові меблі інший інвентар та споруди (альтанки, навіси, грибки та інші).

Ще більше рекреаційне навантаження несуть ліси, які межують з різними підприємствами торгівлі (ресторанами, кафе), кемпінгами та іншими закладами, що надають послуги рекреантам та населенню. Величина рекреаційного навантаження на лісові екосистеми залежить від кількості рекреантів, які користуються послугами цих закладів. Підприємства, що обслуговують рекреантів, мусять компенсувати лісогосподарським підприємствам витрати на підтримання рекреаційних лісів у такому стані, при якому вони не втрачають здатності до самовідновлення. А також на покращення їх рекреаційних властивостей. Величина такої плати може бути встановлена залежно від площі та стадій деградації насаджень.

Однією з проблем рекреаційного лісокористування є відсутність перспективного планування щодо збільшення площ рекреаційних лісів за рахунок будівництва доріг, меліорації, благоустрою та відповідного обладнання лісових угідь, які до цього не використовувалися в таких цілях. Анкетне опитування, здійснене в Болехівському, Делятинському та Верховинському держлісгоспах, дало змогу встановити, що при загальній площі земель лісового фонду в цих держлісгоспах 93.4 тис. га, тільки 37.9 тис. га або 40.5% використовують для рекреації.

Цілий комплекс лісогосподарських робіт, який необхідно здійснити в рекреаційних лісах для виконання ними відповідних функцій, а також будівництво та утримання в належному стані рекреаційних зон, потребує значних фінансових та матеріальних витрат. Назріла необхідність затвердити урядом нормативи такої плати, а для цього необхідно працювати з депутатами Верховної Ради та вносити проекти, через них до відповідних законів. Дослідження, які ми здійснили в лісогосподарських підприємствах обласного управління лісового господарства, дають підставу стверджувати, що краще поставлена робота щодо рекреаційного лісокористування в Делятинському держлісгоспі. На його базі ми запропонували відпрацювати модель лісогосподарського підприємства з пріоритетом використання не деревних, а рекреаційних ресурсів.

На відміну від інших лісогосподарських підприємств, тут ведеться цілеспрямована робота з освоєння рекреаційного потенціалу лісів. Делятинський держлісгосп створив значну матеріальну базу рекреаційного лісокористування та надалі може очікувати на значні прибутки від цієї діяльності. У держлісгоспі 53.3 % від лісового фонду становлять рекреаційні ліси. Серед лісництв у держлісгоспі найвища частка рекреаційних лісів в Майданському та Микуличанському лісництвах (відповідно 87.2 % і 84 % ). Найменше рекреаційних лісів у Дорівському лісництві всього 1.9 %. Тут є значний резерв для покращення благоустрою земель для лісу і використання їх для рекреації. У лісах Делятинського держлісгоспу побудовано і підтримуються в належному стані 202 км стежок, які використовують працівниками лісового господарства (лісовою охороною), туристами та мисливцями. Здебільшого вони несуть невелике рекреаційне навантаження та тут є резерв в їх використанні, з іншого боку, вони потребують відповідного догляду і при збільшенні рекреаційного навантаження необхідно буде підтримувати в належному стані.

Найбільше стежок побудовано в Майданському і Любіжнянському лісництвах по 50 км, в Дорівському 42 км. Недостатня кількість їх є в Зарічанському 15 км і Микуличанському 20 км.

У держлісгоспі побудовано 650 об'єктів рекреаційного призначення, що є значно більше, ніж в інших держлісгоспах і становить більше двох на 100 га лісових угідь. Поряд з цим, якщо в Майданському лісництві таких об'єктів припадає 4.6 на 100 га лісових угідь, то в Микуличанському їх припадає тільки 0.5 на 100 га. Зрозуміло, що є різні кліматичні та орографічні умови в лісництвах, але це є значним резервом для покращення благоустрою лісів в окремих лісництвах.

Як видно з результатів анкетного опитування, найбільше сезонне рекреаційне навантаження в лісництвах держлісгоспу припадає на літо і осінь, менше на зиму і весну, але в Майданському і Зарічанському лісництвах рекреаційне навантаження більш рівномірно розподілено на сезони, ніж у Дорівському, де рекреаційне навантаження зосереджено тільки на літні місяці. Аналізуючи склад лісів, які використовуються для рекреації, можна зробити висновок, що це насадження, в основному віком від 45 до 80 років, повнотою в середньому 0.7, здебільшого Іа бонітету. За складом насаджень рекреаційні ліси держлісгоспу здебільшого є змішаними, але в окремих лісництвах (Микуличанському і Любіжнянському) це чисті смерекові, ялицеві чи букові деревостани, переважно прості одноярусні насадження.

Найбільш поширеним видом рекреації в лісництвах держлісгоспу є піший і автомобільний вид, добувна рекреація (збирання ягід, грибів), екскурсії та туризм. У зимовий період у лісництвах держлісгоспу переважає піше групове відвідання лісів рекреантами, весною також переважно піше, а в літній період відвідування лісів рекреантами як піше так і автотранспортом та здійснюється, як індивідуально, так і групами, в осінній період переважно групове відвідування, як піше так і автотранспортом. Цей аналіз можна використати як при підготовці до рекреаційного сезону, так і для експлуатації рекреаційних ресурсів. Вивчаючи вплив рекреаційного лісокористування на лісові екосистеми в лісництвах держлісгоспу, виявлено, що рекреаційне навантаження ще дуже незначне, не виявлено ділянок із знищеним або пошкодженим підліском і підростом більше 50 % та витоптуванням на площі більше 20 %. Не виявлено навіть незначного знищення або пошкодження до 10 % підросту та витоптування до 3 %, крім Любіжнянського лісництва, де виявлено таке пошкодження на площі 120 га інтенсивністю 2.3 % і то не в результаті рекреаційного навантаження, а в результаті випасання сільських тварин. Приведений аналіз свідчить, що в держлісгоспі є значні резерви рекреаційного лісокористування та всі необхідні умови інтенсифікації його. Серед рекреантів які користуються рекреаційними послугами в лісництвах держлісгоспу переважають рекреанти віком від 25 до 40 років. Рекреанти віком понад 40 років відвідують ліси в переважній більшості в літній та осінній періоди року.

Середня тривалість перебування рекреантів у лісі становить від 8 до 10 годин, крім Дорівського лісництва, де тривалість перебування рекреантів 2 і більше днів. Необхідно відзначити, що більшість лісництв вже може забезпечити більш тривале перебування певної категорії рекреантів. Як видно з наведених даних анкетного опитування (хоча зрозуміло, що дані є приблизними), в держлісгоспі є більше туристичних маршрутів, ніж на сьогодні використовується, або, які використовуються частково, що є резервом, але вже підготовленим і при зростанні рекреаційного навантаження вони можуть бути задіяні.

Потребує уточнення площа рекреаційних пунктів для Поляницького лісництва та протяжність туристичних маршрутів для Любіжнянського лісництва.

З аналізу також видно, що потребує додаткового влаштування місць організованого розкладання вогнищ по Зарічанське, Поляницьке і Микуличанське лісництва для того, щоб зменшити ризик виникнення лісових пожеж, особливо в пожежонебезпечний період.

Вивчення маршрутів дало змогу внести в них певні пропозиції та розробити додаткові заходи, які нададуть змогу, як ми вважаємо, покращити і вдосконалити рекреаційне лісокористування в держлісгоспі. На основі досліджень рівня рекреаційного використання лісових ландшафтів держлісгоспу запропоновано рекомендації, які спрямовані на покращення ефективності використання їх рекреаційних властивостей та рівномірне рекреаційне навантаження регіону, зокрема:

1. Створити умови для організації приватної структури, яка могла б орендувати майно, мисливські угіддя (певну частину мисливських угідь закріплених за держлісгоспом), ділянки лісу для заготівлі чорниці, малини, грибів та інших продуктів побічного користування лісом.

2. Доопрацювати склад туристичних маршрутів, розширивши їх за рахунок як лісових угідь, так і цікавих для туристів об'єктів населених пунктів, включивши їх до цих маршрутів.

3. Покращити рекламне забезпечення рекреаційної інфраструктури держлісгоспу (проспекти розіслати тур-агентствам, тур-агентам та в пресу давати відповідно сезонні рекламні повідомлення) та інші.

Визнаючи те, що стале ведення лісового господарства є результатом балансу між екологічною сталістю (біорізноманіття), екологічною сталістю (повна вартість лісу) та соціальною сталістю (участь). Це дослідження якраз скероване в напрямку очікуваних довготермінових результатів, а саме: підтримати функції лісу, підвищити продуктивність лісових товарів та послуг; збільшити внесок лісів до соціально-економічного розвитку та захисту ландшафтів, покращити економічний стан місцевого населення.

Використана література:

1. Гнєзділова В.І. Флора вікторівського лісового масиву

2. Протопопова В.В., Шевера М.В., Чорней І.І., Токарюк А.І., Буджак В.В., Коржан К.В. Види-трансформери у флорі Буковинського Передкарпаття / ISSN 0372-4123. Укр. ботан. журн., 2010, т. 67, № 6, с.252-264

3. Куцела О. Я., Куцела Т. М. Лікарські рослини дендропарку Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

4. Калуцький І.Ф., Запоточний М.М. Особливості покращення рекреаційного використання лісових ландшафтів Прикарпаття / Науковий вісник, 2006, вип. 16.2 c.12-19





Реферат на тему: Флора Прикарпаття (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.