Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Флора північного Причорномор’я, Східного Полісся та м.Шепетівки (реферат)

Зміст

1. Види-трансформери у флорі північного Причорномор'я

2. Структура флори м. Шепетівки (Хмельницька область)

3. Біоморфологічна структура флори Східного Полісся

Використана література

1. Види-трансформери у флорі північного Причорномор'я

Проблема фітоінвазій в Україні, де адвентивні види судинних рослин складають 14 % загальної флори, відчува ється надзвичайно гостро. Перебіг процесу адвентизації флори в різних регіонах країни відбувається з неоднаковою інтенсивністю. Саме тому дослідження фітоінвазій на регіональному рівні є актуальними як у науковому, так і практичному (для організації контролю за розповсюдженням найнебезпечніших видів рослин, охорони довкілля тощо) відношеннях. Негативний вплив інвазійних видів на біорізноманіття найбільше відчувається в тих регіонах, де природний рослинний покрив досить фрагментований.

Одним із регіонів, де адвентизація флори відбувається особливо інтенсивно, є Північне Причорномор'я, рослинний покрив якого докорінно трансформований господарською діяльністю.

Флора та рослинність Північного Причорномор'я досліджувалися тривалий час, проте переважна більшість праць була присвячена вивченню природного рослинного покриву. Публікації про неаборигенні рослини мають фрагментарний характер, більшість із них — це повідомлення про знахідки нових адвентивних видів рослин, нові місцезнаходження, а також відомості про них у регіональних флористичних зведеннях (E. Lindemann, Й.К. Пачоський, О.А. Яната, П.С. Шестериков, П.А. Опперман, В.А. Чешко, Т.М. Гольд, М.І. Котов, Г.І. Білик, В.С. Ткаченко, Д.К. Ларіонов, М.Є. Воробйов та ін.). Лише у другій половині ХХ ст. почалося цілеспрямоване вивчення адвентивної фракції флори регіону, згодом — детальніші дослідження окремих центрів концентрації видів адвентивних рослин, якими є морські порти, міста, а також окремих фракцій урбанофлор, синантропізації деяких типів рослинності та об'єктів природно-заповідного фонду. Окрім того, сучасний підхід до вивчення адвентивних рослин вимагає, перш за все, виявити інвазійні види (інвайдери) і визначити їхній вплив на конкретні екосистеми. Без таких відомостей неможливе прогнозування фітоінвазій, попередження експансій інвазійних видів і контроль за видами неаборигенних рослин. Для розв'язання цих і багатьох пов'язаних з ними питань потрібне накопичення даних про інвазійну спроможність видів у різних умовах. Саме тому в цій статті зроблено першу спробу виявити види-трансформери, або ключові види («key-stone» species), за класифікацією D. Richardson et al., тобто ті, які здатні змінити характер, умови, структуру або й саму природу екосистем та екотопів на значних територіях. Крім того, потрібно було з'ясувати інвазійну спроможність таких видів, а також оцінити інвазіабельність (вразливість до інвазій) окремих рослинних угруповань Північного Причорномор'я.

В основу дослідження покладено матеріали оригінальних польових досліджень, проведених протягом 2002—2008 рр. у різних районах Північного При чорномор'я (Одеська, Миколаївська, Херсонська області) маршрутним способом, з подальшою камеральною обробкою матеріалу. Отримані матеріали базуються на власних 125 флористичних, 173 геоботанічних описах і 76 даних із фітоценотеки Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України та Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Крім того використані колекції гербаріїв Інституту ботаніки НАН України (KW), Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (MSUD), Херсонського педагогічного університету, Херсонського краєзнавчого музею.

Структурний аналіз адвентивної фракції флори регіону проведено за загальноприйнятими методиками з використанням класичних методів дослід ження (за О.І. Толмачовим, 1974; Ch. С. Raunkiaer (Raunki.r), 1934; А.Л. Тах та д жяном, 1978; Г.І. Поплавською, 1935; J. Kornaś, 1968). Участь видів адвен тив них рослин у рослинних угрупованнях подано за класифікацією J. Braun-Blan quet (1939). Групи видів інвазійних рослин виділені відповідно до класифікації D. Richardson et al. (2000).

Попередній список видів адвентивної фракції флори всієї степової зони налічує 468 видів рослин, у т.ч. 314 кенофітів і 134 археофітів.

За ступенем натуралізації переважають епекофіти (291 вид); агріофітів виявлено 37 видів, агріо-епекофітів — 12, а решта видів складають так званий нестабільний компонент адвентивної фракції флори регіону.

Найбільшу загрозу для біорізноманіття регіону становить найвища за ступенем натуралізації група видів адвентивних рослин, які, вкорінюючись у фітоценози, відіграють у них роль едифікаторів і можуть змінювати деякі показники середовища, наприклад, режими зволоження, освітлення, вологості повітря, параметри ґрунтів тощо, тобто види-трансформери. Зміна умов існування і високий біопотенціал, що забезпечує конкурентоспроможність чужинця, негативно впливають на видовий склад і структуру ценозів, сприяючи їхній трансформації.

Завданням проведених досліджень було встановлення біогеографічного та фітоценотичного рівнів фітоінвазій на підставі даних вивчення трьох основних аспектів, що забезпечують активність розповсюдження інвазійного виду: а) виявлення характерних біологічних рис видів інвазійних рослин, б) з'ясування інтенсивності та масовості занесення діаспор (насіннєвий прес), в) характеристика угруповань або екосистем, які зазнали впливу фітоінвазій, визначення їхньої інвазіабельності.

Відповідно до цих критеріїв було виділено групу інвазійних видів, до якої включено 58 видів із 29 родів і 19 родин, що складають 12,4 % адвентивної фракції флори регіону та 61,0 % — кількості інвазійних видів, які входять до складу адвентивної фракції флори України, а серед них виділена група трансфор мерів (13 видів), що становить 22,4 % кількості інвазійних видів регіону. Вже ці первинні показники свідчать про загрозливий стан аборигенної флори, яка деградує під дією антропогенного пресу і натиском чужинців. Аналіз даної групи показав, що більшість видів (7) належить до родини Asteraceae, а до інших родин — по 1—2 види, що характерно для адвентивних фракцій флор.

Найчисельнішими за кількістю видів є однорічники (6 видів, або 46,1 %); багаторічників — 4 (30,7 %), кущів і дерев — 3 види (23,0 %). Першою регіональною особливістю даного спектра є високий відсоток дерев, кущів, багаторічників, загалом не характерний для адвентивних фракцій флор. Наприклад, в адвентивній фракції флори України дерев і кущів лише 3,5 %. Другою регіональною особливістю трансформерів у флорі Північного Причорномор'я є переважання мезофітної групи у спектрі гігроморф, порівняно зі спектрами адвентивних фракцій інших флор, у т.ч. і всієї флори України, незважаючи на переважно ксеричні умови регіону.

За географічним походженням видів спектр трансформерів також відрізняється від спектрів як адвентивної фракції регіональної флори, так і флори України, у яких провідне місце займають давньосередземноморські та середземноморські види, тоді як серед трансформерів переважають північноамериканські види (9); в інших групах налічується по 1—2 види, зокрема: середземноморських — 2, малоазійських і середземноморсько-східно-туранських — по 1 виду. Така ситуація, як ми вважаємо, значною мірою обумовлена зміною клімату в регіоні останніми десятиліттями. Так, наприкінці ХХ ст. внаслідок збільшення кількості опадів, підвищення середнього значення зимової та зниження літньої температур, зменшення випаровування тощо клімат загалом став м'якшим і вологішим. Саме в цей період зафіксовано активне розповсюдження в регіоні та проникнення в різні типи напівприродних і природних рослинних угруповань видів із високою інвазійною здатністю, наприклад Elaeagnus an gustifolia L., Amorpha fruticosa L., Salix fragilis L. та ін., навіть тих, які здавна відомі тут, але до кінця минулого століття не виявляли такої тенденції. Хоча ці види найуспішніше натуралізувалися в азональних рослинних угрупованнях (переважно у заплавах, по берегах річок та інших водойм), останнім часом спостерігається чітка тенденція до активного поширення деяких із них на піщаних аренах, морських узбережжях, засолених луках, інколи — проникнення у піщаний степ. Активна інвазія цих видів, можливо, пов'язана з мезофітизацією умов довкілля в регіоні. Підтвердженням цього припущення є результати експериментальних досліджень, проведених в інших регіонах, які довели, що збільшення вологозабезпечення ксеричних біотопів здебільшого підвищує інвазіабельність трав'янистих рослинних угруповань і сприяє вкоріненню в них дерев і кущів. Окрім того, за даними цих авторів, збільшення водозабезпечення спричиняє не лише перерозподіл водного режиму біотопів, а й зміни ступеня засолення ґрунтів, унаслідок чого види, які витримують засолення, отримують перевагу у конкуренції. Цим можна пояснити, наприклад, активне вкорінення Elaeagnus angustifolia в лучні, насамперед засолено-лучні, ценози. Відмінності спектра групи трансформерів від відповідних зонального та регіонального спектрів свідчать про те, що вільну або частково вивільнену екологічну нішу швидше займають види інших систематичних і еколого-це но тичних груп, ніж ті, які найбільше поширені в регіоні.

Серед хроноелементів у складі трансформерів переважаютькенофіти (11 видів), за способом занесення — ксенофіти (10), за ступенем натуралізації — агріо-епекофіти (10).

Більшість трансформерів натуралізувалися на фітоценотичному рівні, тобто ці види подолали F-бар'єр, активно поновлюють популяції та більш-менш масово розповсюджуються як в антропогенних, так і напівприродних, інколи й у природних1, екотопах.

Серед трансформерів є надмірні споживачі наявних ресурсів середовища, які виснажують ґрунт, і донори, котрі збагачують ресурсні можливості середовища.

Далі у статті подані характеристики видів-трансформерів, складені за єдиною схемою: життєва форма виду, його відношення до факторів зволоження та освітлення, спосіб занесення, загальний ареал і походження, ступінь натуралізації в регіоні, типи екотопів, на яких він виявлений, категорія, відповідно до прийнятої у статті класифікації подолання бар'єрів, а також оцінка його функціональної ролі в угрупованнях.

Amorpha fruticosa — фанерофіт, мезофіт, сціогеліофіт, ергазіофіт; ареал — плюрирегіональний; північноамериканське походження, агріо-епекофіт; екотопи: антропогенні, напівприродні, зрідка природні; F-бар'єр. Донор азоту, з одного боку, з іншого — надмірний споживач світла, активний ценозоутворювач; для виду характерна морфологічна поліваріантність онтогенезу; геоксильний, вегетативно рухомий кущ (ортотропно-плагіотропна форма росту) чи вегетативно нерухомий кущ, або має інші форми росту, витримує коливання рівня води та підтоплення; завдяки цим рисам успішно конкурує з видами прибережної рослинності. Так, A. fruticosa як діагностичний вид класу Salicetea purpureae Moor 1958 (заплавні деревні та чагарникові, переважно вербові та тополеві угруповання на мулувато-болотних і дерново-глейових ґрунтах) є ценозоутворювачем низки синтаксонів прируслової деревно-чагарникової рослинності, особливо в заплаві р. Дніпро та деяких його приток у степовій, лісостеповій і лісовій зонах, а також у подібних угрупованнях уздовж русел річок Дністер і Дунай. Останніми роками спостерігається значне розповсюдження виду на понижених ділянках піщаних арен Північного Причорномор'я. Згодом вид може захопити значно більші території в цьому регіоні, не витісняючи інші деревні та кущові види з природних екотопів, а займаючи вільні еконіші в лісонасадженнях (лісосмугах), по берегах річок та узбіччях доріг тощо. По узбіччях доріг A. fruticosa разом із Acer negundo L. та Ailanthus altissima (Mill.) Swingle утворює щільні зарості. Дериватне угруповання com. Amorpha fruticosa, яке приурочене до короткозаливних рівнинних ділянок прируслових гряд із лучними слабозадернованими ґрунтами, відмічене також на піщаних аренах. Характерною особливістю його є зімкненість чагарникового під'ярусу, який складає 0,5—0,8, висота рослин в угрупованні досягає 2,5—2,8(4) м, а загальне проективне покриття травостою становить 30—70 %. Високою постійністю характеризуються Elytrigia repens (L.) Nevski, Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud., Agrostis stolonifera L., Lythrum salicaria L., Equisetum arvense L., Persicaria hydropiper (L.) Delarbre, Poa pratensis L., Artemisia annua L., Tanacetum vulgare L., Trifolium pratense L. Рослинні угруповання за участю цього високоінвазійного виду є небезпечними для унікального для південних регіонів деревночагарникового комплексу в плавнях Дунаю. За даними Ю.Р. Шеляга-Сосонка та Д.В. Дубини, внаслідок розповсюдження цього виду відбуваються структурно-функціональні зміни прибережної екосистеми.

Anisantha tectorum (L.) Nevski (Bromus tectorum L.) — терофіт, ксеромезофіт, геліофіт, ксенофіт; ареал — космополіт; середземноморсько-східнотуранське походження, агріо-епекофіт; екотопи: антропогенні, напівприродні, природні; F-бар'єр. Вид виявляє в регіоні значну ценотичну активність, є ценозоутворювачем похідних (переважно внаслідок випасання) рослинних угруповань, до мі нантом низки асоціацій класу Festucetea vaginatae Soo 1968 em. Vicherek 1972; підвищує вірогідність пожеж. Вид часто входить до складу деяких синтаксонів цього ж класу, зокрема асоціацій Linario odorae-Agropyretum dasyanthi Vicherek 1972 (угруповання піщаних дюн і знижень, які утворюються між ними), Anisantho tectori-Helichrysetum arenariі Tyschenko 1999 (заприбійна смуга літорального валу) та Anisantho tectoriMedicagetum kotovii Tyschenko 1996 (одна із заключних стадій розвитку псамофітноліторальних степових угруповань). Остання трапляється також на підвищеній заприбійній частині літорального валу. Вони формуються за умови стабiлiзацiї пiщано-черепашкового субстрату, його ущi ль нення та збагачення гумусом. Рясність виду значна, він займає великі площі. Угруповання відзначаються високим видовим насиченням (14–38 видiв 100 м2) і кормовою цiннiстю травостоїв. Характерною особливістю їх є незначна участь злакiв у травостої, висока щiльнiсть Medicago kotovii Wissjul. та постійна частота трапляння Artemisia santonica L., Crambe maritima L. (= C. pontica Steven ex Rupr.), Falcaria vulgaris Bernh., Teucrium polium L. та iн. Cеред інвазійних видів виявлені: Anisantha. tectorum, Centaurea diffusa Lam., Cichorium intybus L. тощо. В угрупованнях цієї асоціації A. tectorum утворює велику кількість варіантів і субасоціацій з іншими видами напівприродної рослинності. Угруповання асоціації Anisantho tectori-Helichrysetum arenariі приурочені до високих горбкуватих пісків із черепашкою та гривастих підвищень серед насаджень Elaeagnus angustifoia. Вони є типовими псамофітно-степовими угрупованнями, в яких домінантом виступає Helichrysum arenarium (L.) Moench, що зростає разом із іншими псамофітами: Astragalus borysthenicus Klokov, Euphorbia seguierіana Neck., Centaurea odessana Prodan, Syrenia montana (Pall.) Klokov, Carex ligerica J. Gay (C. colchica J. Gay), Secale sylvestre Host, Poa bulbosa L., Pleconax subconica (Friv.) Šourkova (Silene subconica Friv.) та ін. Загальне проективне покриття в угрупованнях асоціації коливається від 35 до 60 %, проективне покриття Helichrysum arenarium складає близько 30 %. Подекуди в наземному покриві цих угруповань трапляється Syntrichia ruralis (Hedw.) F. Weber et Mohr (до 3–5%). Видове багатство асоціації досягає 47 видів, а середнє видове насичення — 18 на облікову ділянку (10 м), у т.ч. 5–7 видів інвазійних рослин: Anisantha tectorum, Elaeagnus angustifolia, Centaurea diffusa тощо. Угруповання асоціації Anisantho-Artemisietum austriacae Kost. 1986 (Agropyretea repentis Oberd., Th. Mull. et Gors in Oberd. et al. 1967) найчастіше трапляються на верхівках піщано-черепашкових міжозернихгрив. У зв'язку з надмірними пасовищними навантаженнями на них псамофітні степи поступово деградують у напрямку заміни дернинних злаків (Koeleria cristata (L.) Pers., Festuca beckeri (Hack.) Trautv.) ефемерними однорічниками (Anisantha tec to rum, Poa bulbosa) та різнотрав'ям, а також інвазійними видами: Сonyza cana de n sis (L.) Cronq., Centaurea diffusa, Cichorium intybus.

Ambrosia artemisiifolia L. — терофіт, ксеромезофіт, геліофіт, ксенофіт/ергазіофіт; ареал — космополіт; північноамериканське походження, агріо-епекофіт; екотопи: антропогенні, напівприродні; E-бар'єр. Надмірний споживач водних і мінеральних ресурсів, унаслідок чого виснажує й висушує ґрунт; утворює багато трав'яної маси, чим спричиняє погіршення умов освітлення. Завдяки високому біотичному потенціалу домінує в рослинних угрупованнях антропогенних екотопів, докорінно змінюючи видовий склад сегетальної, рудеральної та напівприродної рослинності. За участю виду було описано асоціацію Ambrosio artemisiifoliae-Xanthietum strumariae Kost. in V. Solomakha et al. 1992 (клас Arte misiet ea vulgaris Lohm., Prsg. et al. ex von Rochow 1951), яка охоплює угруповання кай мових локалітетів уздовж польових доріг на території Північного При чорномор'я, а також асоціації Ambrosio artemisiifolia-Chenopodietum albi Marjuschkina et V. Solomakha 1985 та Ambrosio artemisiifoliae-Cirsietum setosi Marjuschkina et V. Solomakha 1985 (до складу яких входять агрофітоценози зернових культур, а також зріджені посіви та ділянки без польових культур на звичайних малогумусних чорноземах степової зони України) класу Stellarietea mediae R. Tx. et al. ex von Rochow 1951. Поширення угруповань за участю A. artemisiifolia та представленість виду в них постійно зростає, й вони охопили майже всю територію регіону. Крім того, повсюдно спостерігається постійне зростання участі A. ar temisiifolia в угрупованнях напівприродної трав'янистої рослинності, особливо класу Festuco-Brometea Br.-Bl. et R. Tx. in Br.-Bl. 1949. Найсприятливіші умови скла даються на порушених степових ділянках або поблизу лісосмуг, доріг і рудеральних місцезростань, де вид масово поширений. Життєвість популяцій ви ду дуже висока, особливо на рудеральних місцезростаннях і полях, де він здат ний витісняти інші види з антропогенно трансформованих екотопів.

Azolla caroliniana Willd. — гідрофіт, гідрофіт, ксенофіт; ареал — європейськопівнічноамериканський; північноамериканське походження, агріофіт; екотопи: антропогенні, напівприродні, природні; F-бар'єр.

Azolla filiculoides Lam. — гідрофіт, гідрофіт, ксенофіт; ареал — європейськопівденноамериканський; південноамериканське походження, агріофіт; екотопи: антропогенні, напівприродні, природні; F-бар'єр.

Рослини обох видів — донори азоту (за рахунок симбіозу з ціанобактеріями), а також надмірні споживачі світла та кисню, завдяки чому види домінують у рослинних угрупованнях, причому розвиваються у великій кількості, інколи створюючи шар близько 3—5 см. Сприяючи нітрифікації водойм, змінюють умови існування водної рослинності, що призводить до суттєвих змін її видового складу. Водні папороті A. caroliniana та A. filiculoides є діагностичними видами асоціацій Lemno-Azolletum carolinianae Nedeclu 1967, Lemno-Azolletum filiculoides Br.-Bl. 1952 і входять до надводного під'ярусу союзу Lemnion minoris R. Tx. 1955, де ростуть разом із Hydrocharis morsus-ranae L., Spirodela polyrrhiza (L.) Schleid., Lemna minor L., Salvinia natans (L.) All.. Слід зауважити, що, за даними Д.В. Дубини зі співавторами, A. caroliniana є більш потужним ценозоутворювачем, ніж A. filiculoides. Угруповання формацій приурочені здебільшого до прісноводних водойм або створюють контактні смуги з угрупованнями по віт ряноводної рослинності.

Bidens frondosa L. терофіт, мезофіт, геліофіт, ксенофіт; ареал — голарктичний; північноамериканське походження, агріо-епекофіт; екотопи: антропогенні, напівприродні, природні; F-бар'єр. Висококонкурентний вид, входить до складу угруповань класу Bidentetea tripartite R. Tx. et al. еx von Rochow 1951, в яких замінює аборигенний вид B. tripartitа, але має значно ширшу еколоценотичну амплітуду, ніж останній. Зміна домінантів призводить до перерозподілу видів за їхнім складом та участю в рослинних угрупованнях.

Centaurea diffusa — терофіт, мезоксерофіт, геліофіт, ксенофіт; ареал — голарктичний; середземноморсько-ірано-туранське походження, агріо-епекофіт; екотопи: антропогенні, напівприродні, природні; F-бар'єр. Вид є загрозливим для генофонду унікальної «волошкової флори» нижніх течій річок Дніпро та Південний Буг. Утворює гібриди з аборигенними видами C. margarita-alba Klokov, C. sterilis Steven, С. steveniana Klokov, C. majorovii Dumbadze, C. lavrenkoana Klokov, що сприяє елімінації вихідних форм, зокрема й ендемічних видів.

C. dif fusa є діагностичним видом низки синтаксонів класу Festucetea vaginatae на опіщанених ґрунтах, класу Agropyretea repentis (рудеральні угруповання на опіщанених ґрунтах), а також класу Festuco-Brometea (степові угруповання різного ступеня порушеності). Рясність даного виду в природних фітоценозах не є високою, проте він утворює суцільні зарості в напівприродних порушених екотопах. Вид розповсюджений на значних площах регіону, життєздатність його популяцій висока, що дає йому змогу витісняти інші види з природних середовищ існування (степові схили, сухі луки); особливо масово поширений у Чорномор ському біосферному заповіднику, а також на раніше розораних й нині занедбаних луках Тилігульського лиману.

Grindelia squarrosa (Purs.) Dunal. — гемікриптофіт, ксеромезофіт, геліофіт, ксенофіт; ареал — європейсько-американський; північноамериканське походження, агріо-епекофіт; екотопи: антропогенні, напівприродні, природні; F-бар'єр. Вид є стабілізатором осипів, переважно глинистих і вапнякових. Спостерігається тенденція проникнення G. squarrosa у порушені степові та петрофітно-степові угруповання, навіть ті, в яких збереглася злакова основа, наприклад типчаково-тирсові, а також залишається у тих, що відновлюються, перешкоджаючипоновленню степових видів, які в таких угрупованнях іноді складають лише 1—2 %. Поширенню виду сприяє, зокрема, відсутність тварин, здатних його поїдати. Інколи, наприклад, у злаково-різнотравних асоціаціях вид складає до 30 % проективного покриття. Він формує рудеральне угруповання асоціації Achilleo millefoliae-Grindelietum squarrosae Kost. in V. Solomakha et al. 1992 класу Artemisietea vulgaris, а також входить до складу рудеральних угруповань класу Agropyretea repentis і природних — класу FestucoBrometea. Унаслідок цього відбуваються значні зміни у структурі степової рослинності, що пов'язано з високою рясністю виду; G. squarrosa з кожним роком проникає у нові угруповання з різним видовим складом, часто витісняючи аборигенні види, а асоціація Achilleo millefoliae-Grindelietum squarrosae на досліджуваній території зростає більше 30-ти років. За цей час вона масово поширилася як на рудералізованих місцезростаннях, так і в напівприродних екотопах, витіснивши з них низку аборигенних видів. Діагностичними видами цієї асоціації є Grindelia squarrosa, Achillea mil lefolium L., Lotus corniculatus L. agg., Salvia nemorosa L. agg., Car daria draba (L.) Desv. (Lepidium draba L.), Bromus squarrosus L., Anisantha tectorum, Artemisia absinthium L. Conyza canadensis — терофіт, ксеромезофіт, геліофіт, ксенофіт; ареал — космополіт; північноамериканське походження, агріо-епекофіт; екотопи: антропогенні, напівприродні, природні; F-бар'єр. Вид є стабілізатором незакріплених пісків, піщаних арен, колонізатором ділянок розрідженої піщаної рослинності. Масове його розповсюдження спричиняє пригнічення аборигенних псамофілів і порушення структури угруповань за їх участю, перешкоджає поновленню менш конкурентноздатних видів. Входить до складу класу Stellarietea mediae, є його діагностичним видом.

Elaeagnus angustifolia — фанерофіт, мезоксерофіт, геліофіт, ергазіофіт; ареал — космополіт, середземноморське походження, агріофіт; екотопи: антропогенні, напівприродні, природні; F-бар'єр. Активний споживач водних ресурсів, солевитривала рослина. Формує зарості, які змінюють режим освітлення трав'янис того покриву, що відображається на видовому складі та структурі рослинних угруповань. Створює асоціацію Elaeagnetum angustifoliae Chinkina 2002, а також займає певну еконішу в інших угрупованнях, наприклад класу Salicetea purpureae, сприяючи деградації аборигенних ценозів.

Setaria glauca (L.) P. Beauv. (S. pumila (Poir.) Roem. & Schult.) — терофіт, ксеромезофіт, геліофіт, ксенофіт; ареал — коспополіт; індомалайськe походження, епекофіт; екотопи: антропогенні, напівприродні; E-бар'єр. Вид є надмірним споживачем поживних ресурсів. Трапляється в лучному, чагарниковому та прибережному і постійно — в синантропних флорокомплексах, а саме: в ру деральному, насипних субстратах, на пасовищах і перелогах. Проте найчастіше зростає на полях, де входить до складу асоціації Echinochloo-Setarietum glaucae Krus. et Vlieg. (1939) 1940. Масово виявлений у посівах просапних культур. Життєздатність популяцій виду дуже висока, особливо на полях, де він може витісняти інші види за рахунок значного насіннєвого поновлення та пізньолітніх екотипів.

Salix fragilis — фанерофіт, мезофіт, геліофіт, ергазіофіт/ксенофіт; ареал — європейсько-середземноморсько-передньоазійський; малоазійське походженя, агріофіт; екотопи: антропогенні,напівприродні, природні; F-бар'єр. Едифікатор заплавних лісів підвищених ділянок прируслових гряд, розташованих у дельті Кілійського гирла р. Дунаю, гирлових частин річок Дністер і Дніпро. Є діагностичним видом асоціації Salicetum albo-fragilis (Issler 1926) Tx. 1955 (клас Salicetea purpureae). Вид успішно конкурує з природним S. alba, інколи гібридизуючи з ним.

Xanthium albinum (Widder) H. Scholz терофіт, ксеромезофіт, геліофіт, ксенофіт; ареал — космополіт; середньоєвропейське походження, агріо-епекофіт; екотопи: антропогенні, напівприродні, природні; F-бар'єр.

X. pensylvanicum Wallr. — терофіт, ксеромезофіт, геліофіт, ксенофіт; ареал — європейсько-північноамериканський; північноамериканське походження, агріо-епе кофіт; екотопи: антропогенні, напівприродні, природні; F-бар'єр.

Обидва види надмірні споживачі водних ресурсів і світла, часто домінують на вологих ділянках заливних лук, піщаних арен, приморських кіс; витримують незначне засолення, внаслідок чого мають перевагу над іншими прибережними й лучними видами. Утворюють майже монодомінантні каймові рослинні угруповання. Входять до складу деградуючих угруповань класу Festucetea vaginatae асоціації Xanthietum californici-spinosi Levon 19972, де вид домінує.

Результати досліджень свідчать, що види інвазійних рослин, які складають 12,4 % адвентивної фракції флори регіону, є не лише «доповненням» до регіональної флори, але й впливовим чинником, який спричиняє суттєві зміни у складі та структурі флори і рослинних угруповань Північного Причорномор'я. Насамперед це стосується трансформерів (22,4 % інвазійних видів регіону), фітоценотична активність яких і участь у рослинному покриві свідчить про посилення процесу його синантропізації та підвищення ступеня інвазіабельності рослинних угруповань регіону, що свідчать про загрозливий стан його рослинного покриву, також тенденції до погіршення.

Очевидним є те, що проблема фітоінвазій в регіоні та в усій Україні потребує розгляду її як одного з пріоритетних аспектів діяльності природоохоронних організацій. У зв'язку з цим до першочергових завдань стосовно збереження природної флори належать: контроль за розвитком фітоінвазій, що включає насамперед моніторинг інвазійних рослин, особливо трансфомерів, на флористичному, ценотичному та популяційному рівнях; з'ясування біо-екологічних особливостей, які складають їхній адаптаційний комплекс у регіоні; картування локалітетів; прогноз подальшого розповсюдження цих видів; максимальне забезпечення збереженості існуючих і збільшення кількості об'єктів природнозаповідного фонду регіону за рахунок тих територій, на яких ще досить непогано зберігся природний рослинний покрив.

2. Структура флори м. Шепетівки (Хмельницька область)

Місто Шепетівка є одним із районних центрів області, а також одним із важливих залізничних вузлів західних областей. Тут є ряд об'єктів харчової промисловості, сільськогосподарського машинобудування та деревообробний комбінат. Шепетівка розміщена у межиріччі річок Горинь і її лівої притоки річки Гуски на Шепетівській рівнині, що входить до складу Подільської лісостепової височини. За геоботанічним районуванням Шепетівка входить до Європейсько-Сибірської лісової геоботанічної області. Вивчення рослинного покриву м. Шепетівки перебуває на початковій стадії, тому нашою метою було дослідження флори цього населеного пункту.

Дослідження флори проводилося в м. Шепетівка Хмельницької області (населення складає близько 48 тис. чол.). При натурному вивченні флори застосовувався маршрутний метод експедиційного дослідження шляхом закладання тимчасових профільних ліній. Рослини визначались за, систематичні таксони приймалися за А.Л.Тахтаджаном (1987), життєві форми − за К. Раункієром (1903). Збір гербарного матеріалу проводися загальноприйнятими методами. Однорідність і схожість рослинного покриву визначалися за коефіцієнтом Жаккара.

У складі спонтанної флори м. Шепетівка виявлено 151 вид рослин, які належать до 117 родів і 44 родин. Порівняння вищих таксономічних груп за чисельністю видів знайдених в м.Шепетівка показало, що переважаючим відділом є Magnoliophyta42 родини ( 95,45%), 115 родів (98,29%), причому, клас Magnoliopsida представлений 36 родинами (81,82%) і 100 родами (85,47%).

В ході систематичного і ценотичного аналізу флори встановлено, що домінуючими родинами є Asteraceae 29 видів (19,33%), Fabaceae i Rosaceae − по 10 видів (по 6,67%), Poaceae 9 видів (6%) та ін., що свідчить про значні зміни урбофлори відносно природної (в природних фітоценозах переважаючими є Asteraceae, Poaceae, Fabaceae, Rosaceae, Brassicaceae, Caryophуllaceae та ін. ).

До флори м. Шепетівки входять види, які об'єднуються у флороценотипи: лучний, рудеральний, сегетальний, гігрофільний, гідрофільний, неморальний і скельний (їх співвідношення показано на діаграмі 1).

Домінуючими, як ми бачимо, є лучний, рудеральний, сегетальний, і гігрофільний флороценотипи. Синантропна флора налічує 53 види (35,33%), що показує значний ступінь зміни природної рослинності. Зібрані види належать до таких життєвих форм: терофіти, гемікриптофіти, криптофіти, напівфанерофіти. Серед них найбільш широко представлені гемікриптофіти 67 видів і терофіти 63 види (діаграма 2), що свідчить про домінування лучної рослинності із значним відсотком синантропних видів.

В результаті екологічного аналізу флори виявилося, що за відношенням до зволоження ґрунту флора м. Шепетівки представлена мезофітами, ксерофітами, гігрофітами і гідрофітами. Серед них близько 2/3 становлять мезофіти (діаграма 3), що свідчить про достатнє зволоження даної території.

За відношенням до освітленості найширше представлені геліофіти 129 видів або 85,33%, а також факультативні геліофіти. За відношенням до багатства ґрунту безперечними домінантами є мезотрофи 95 видів (63,33%).

В м. Шепетівка зростає 43 види рослин, що мають лікарські властивості. Це становить 28,01% від загальної кількості виявлених видів. Виявлено також 26 видів медоносів, 21 вид кормових, 32 види декоративних рослин, а також олійні, ефіроолійні, їстівні, вітамінні, отруйні, волокнисті, красильні.

В м. Шепетівка було закладено 7 пробних площ, які відрізнялися за екологічними умовами та ступенем антропогенного і техногенного впливу (міські вулиці, міський парк, пн-зх. околиці міста городи, узлісся, пустирі біля промислових об'єктів, узбережжя водойм, територія районної лікарні та НВО№1). На кожній з площ було виявлено види, які зустрічаються і на інших ділянках. За допомогою коефіцієнта схожості і коефіцієнта відмінності Жакара було встановлено, що найбільш подібними за флористичним складом є пустирі біля промислових об'єктів і територія НВО№1 та Шепетівської районної лікарні (значення коефіцієнта Жаккара 0,46), а найменш схожою зі всіма іншими площами є флора узбережжя водойм. Тут значення коефіцієнта схожості коливається в межах 0,00,2.

Флора м. Шепетівки, в цілому, відзначається різноманітністю, не зважаючи на досить великий антропогенний вплив, але водночас вона є досить антропогенно зміненою із значним відсотком сегетальних і рудеральних видів. Рослинний покрив м. Шепетівки відзначається неоднорідністю, у зв'язку з відмінними екологічними умовами та ступенем антропогенного навантаження.

3. Біоморфологічна структура флори Східного Полісся

Еколого-біологічні властивості рослин мають важливе значення для розуміння причин рідкісності та вразливості окремих видів флори, обмеженості їх поширення. І.Г. Серебряков зазначає, що життєві форми відображують особливості середовища, наприклад клімату і ґрунтів, через специфіку росту і розвитку рослин у пануючих ґрунтово-кліматичних і ценотичних умовах. Середовище діє на форму, змінюючи життєдіяльність організму і особливо інтенсивність та напрямок росту, а також тривалість існування його вегетативних органів. Життєві форми відображують як несприятливі, так і сприятливі умови росту і розвитку рослин. В.М. Голубєв відмічає, що у різноманітті життєвих форм виявляється складність взаємо зв'язків рослин з умовами середовища. Він наголошує на тому, що еколого-біологічна специфіка видів виявляється у різноманітних морфологічних і фізіологічних ознаках та властивостях вегетативних і генеративних органів, у їх наземній та підземній частинах, що кожен вид має свою неповторну систему еколого-біо логіч них пристосувань і може розглядатися як окрема життєва форма. Розвиток життєвих форм здійснюється в умовах рослинних угруповань. Фітоценотичне значення життєвих форм висвітлено у працях Г.М. Зозуліна, В.М. Голубєва, С.М. Зиман.

Оскільки життєві форми відображують пристосування видів до ґрунтово-клі матичних і ценотичних умов, ми вважаємо за доцільне розглядати спектр біоморф не лише флори Східного Полісся в цілому, а й у межах ценофлор. Ценофлори Східного Полісся, яке охоплює лівобережжя Дніпра у межах Украї ни, Росії та Білорусі, були виділені з використанням мір включення та мір подібності при порівнянні флористичних списків синтаксонів.

Лемнетально-потаметальна цено флора об'єднує вільноплаваючі на поверхні й у товщі води неукорінені види рослин (67 таксонів) та прикріплені гідатофіти із плаваючими на поверхні або зануреними в товщу води листками. Види лемнетальнопотаметальної ценофлори поширені в мезотрофних, евтрофних замкнутих або малопроточних водоймах з піщаними, мулистими, торф'янистими донними від кладеннями і коливанням рівня води.

Літорелетальна ценофлора представлена 14 прибережноводними видами, які формують угруповання в замкнених прісноводних періодично обводнених олігоі мезотрофних еко топах з піщаними, пі щано-мулистими, пі щано-глинистими та піщано-тор ф'я нистими донними відкладеннями.

Основу наноюнцетальної ценофлори, що налічує 27 видів, складають дрібні ефемерні однорічники, які у літньо-осінній період (3— 4 місяці) на дні пересихаючих водойм утворюють угруповання.

Фрагміто-магнокаріцетальна ценофлора представлена 133 ви дами багаторічних трав, місцезростання яких характеризуються високим зволоженням та високим мінеральним живленням — вологі, мокрі та болотисті луки, болота, повітряно-водні угруповання на дернових, оглеєних, му лувато-болотних та лучно-болотних ґрунтах та мулисто-піщаних, мулистих та мулисто-торф'яних донних відкладах.

Бульбосхенетальна ценофлора об'єднує повітряно-водні середні та високі трави (16 видів), які віддають перевагу мілководдям слабосолонуватих замкнених і слабопроточних водойм зі значним коливанням рівня води протягом вегетаційного періоду.

Шейхцерієтальнокаріцетальну ценофлору складають 96 видів, які входять до ценозів мезотрофних та мезоевтрофних осоково-сфагнових боліт та більш трофних угруповань, зазвичай дериватів мокрих лісів, які трапляються здебільшого на торфово-болотних та торфу вато-болотних ґрунтах і рідше — на дернових, сильно оглеєних глинисто-піщаних ґрунтах.

Оксикокальну ценофлору представляють 33 види — дуже рідкісні для регіону оліготрофних бореальних сфагнових боліт і ценозів мезотрофних гіпнових та сфагнових лісових боліт.

Аренетальна ценофлора сформована здебільшого видами евмезофітних лук, поширених переважно на дернових та дернових глеєвних ґрунтах. До складу аренетальної ценофлори ввійшли також види ксеромезофітних лук, що виникли внаслідок ксерофітизації мезофітних лучних фітоценозів під впливом надмірного випасу та знищення дерево-чагарникової рослинності в прируслових частинах заплав. Загалом до складу ценофлори входить 255 видів.

Молінієтальна ценофлора представлена 268 видами широко поширених у регіоні вологих лук, сформованих на болотних, дерново-глейових та торфово-болотних ґрунтах.

Нардо-калюнетальна ценофлора представлена 57 видами психромезофітних трав'янистих та чагарничкових угруповань, сформованих на досить бідних слабозадернованих піщаних, супіщаних та суглинистих дуже опідзолених та дерново-підзолистих ґрунтах.

До складу келеріокорінефоретальної ценофлори входить 102 види трав'яних ксерофітних угруповань.

Фестукально-брометальна цено флора представлена 56 видами фрагментарно поширених на сухих схилах в околицях Новгорода-Сіверського та Чернігова степових угруповань.

Тріфоліо-геранієтальна ценофлора об'єднує 286 видів узлісь, фрагментарно представлених у регіоні мезоксерофільних чагарникових угруповань, а також ценозів світлих дубових лісів та дубово-соснових лісів.

Саліцітальна ценофлора представлена 63 видами лісових та чагарникових заплавних угруповань.

Альнетальноса ліцітальна ценофлора нараховує 126 видів заболочених угруповань, зокрема вільхових лісів та чагарникових ценозів. Кверцетальна ценофлора представлена 189 видами, приуроченими до зональних лісових угруповань мезофільних широколистяних лісів та гігрофільних незаболочених лісів.

Види (223 таксони), які входять до складу пінетальнопіцеєтальної ценофлори, є представниками ценозів соснових лісів, а також узлісних, післявирубочних та післязгарищних угруповань.

У складі піцеєтальної ценофлори нараховується 69 видів, виявлених у ялинниках, сформованих на бідних кислих ґрунтах, та в ялиново-широколистяних лісах.

Бідентальна ценофлора представлена 43 видами угруповань літніх однорічників, які формуються на перезволожених і пересихаючих ділянках з багатими на нітрати ґрунтами.

До стелярієтальної ценофлори включено 62 види, які трапляються у сегетальних угрупованнях, що формуються у посівах зернових та просапних культур: на орних угіддях суходолів та борових терас заплав річок, на місці агрофітоценозів при заміні посівів зернових культур просапними, край полів, уздовж польових доріг, поблизу токів, біля житла на піщаних або супіщаних ґрунтах із незначною нітріфікацією.

Артемізієтально-агропіретальна ценофлора представлена переважно гемікриптофітами, які трапляються у рудеральних та агломератних ценозах на багатих субстратах та у ценозах двота багаторічників у сухих антропогенно змінених місцевостях. У складі ценофлори — 306 видів.

Плантагінетальна ценофлора являє собою збірну групу видів, поширених в угрупованнях на механічно порушених нітрифікованих ґрунтах, які зазнають впливу випасання, в угрупованнях на багатих, інколи слабозасолених ґрунтах важкого механічного складу, які періодично затоплюються, та у фітоценозах, що формуються на витоптуваних, ущільнених субстратах та на піщаних ґрунтах. У складі ценофлори 225 видів.

Робінієтальна ценофлора охоплює 100 видів угруповань штучних деревних насаджень та міської спонтанної деревної рослинності.

До галіоуртіцетальної ценофлори віднесено 165 видів природних та антропогенних ценозів, які формуються на нітрифікованих субстратах, а саме угруповань узлісь, парків, берегів річок, а також трав'янисто-чагарникових фітоценозів.

У спектрі життєвих форм Східного Полісся, виділених за кількістю цвітінь і плодоношень протягом життя, переважають полікарпіки (958 видів, 72,85%), які посідають перші місця у спектрах більшості ценофлор. Виняток становлять ценофлори, які утворилися в антропогенних екотопах: артемізієтально-агропіретальна (150 видів; 49,02%), плантагінетальна (108; 48,00%), бідентальна (12; 27,91%), а також у екотопах з періодичним обводненням: літорелетальна (5; 35,71%), наноюнцетальна (10; 37,04%). Найбільшу кількість полікарпіків виявлено у ценофлорах, сформованих в умовах високого зволоження: фрагміто-магно карі цетальній (126 видів; 94,77%), молінієтальній (229; 85,45%), та обводнення: лемнетальнопотаметальній (59; 88,06%), а також в екотонних ценофлорах: тріфоліо-гераніє тальній (259; 90,56%), галіо-уртіцетальній (134; 81,12%).

При виділенні життєвих форм наземних рослин за формами росту та тривалістю життя вегетативних органів за основу ми прийняли систему життєвих форм І.Г. Серебрякова, яка має екологоморфологічний характер. При визначенні біоморф користувалися тлумаченнями, наведеними в. Для представників гідрофільної флори застосували класифікацію С. Гейни, зокрема поділ гідроморфних біоморф на еугідатофіти, аерогідатофіти та плейстофіти. Ця класифікація краще за інші відображує адаптацію рослин до водного, повітряного та наземного середовища у процесі онтогенезу.

Спектр біоморф Східного Полісся за еколого-морфологічними ознаками наведено у табл. 1. Перше місце посідають однорічні трави (225 видів; 17,12%), які переважають лише у ценофлорах, сформованих на сегетальних та рудеральних екотопах: стелярієтальній (39 видів; 63,93%), бідентальній (25; 58,14%), плантагінетальній (87;28,43%). Це свідчить про прогресуючий вплив антропогенних чинників на флору регіону. Серед однорічників багато адвентивних рослин. Їх експансія створює загрозу для аборигенної флори Східного Полісся, насамперед для її раритетного компонента. Найвищу інвазійну активність у регіоні виявляють Conyza canadensis (L.) Cronq. та Impatiens parviflora DC. Активне поширення останнього виду у листяні ліси з ознаками антропогенного втручання спричиняє випадіння з трав'янистого ярусу типових неморальних видів.

Друге місце у спектрі життєвих форм посідають довгокореневищні рослини (217 видів; 16,51%). Види цієї біоморфологічної групи займають першу позицію у гігрофільних ценофлорах (30,87%). Відсоток довгокореневищних рослин збільшується зі зростанням зволоженості екотопів і найбільшого значення набуває у фрагміто-магнокаріцетальній (51 вид; 38,35%), аль не тально-салі цетальній (19; 30,65%) та мо лі нієтальній (77; 28,73%) ценофлорах. У гіг рофільних умовах з довгокореневищних рослин виявлені лише такі рідкісні види, як Carex hartmanii Cajand., C. li mosa L., C. dis ticha Huds., Epipactis palustris (L.) Crantz. Довгокореневищні види зі складу раритетної складової флори відда ють перевагу мезофільним місцезростанням. Такими є Gym nocarpium dryopteris (L.) Newman, Epi pactis atrorubens (Hoffm.) Besser, Epi pac tis hel le borine (L.) Crantz, Goodyera repens (L.) R.Br., Listera cordata (L.) R.Br., Carex brizoides L., Prunella grandiflora (L.) Scholl., Dianthus ste nocalyx Juz.

З 1315 видів флори Східного Полісся 196 (14,90%) є короткокореневищними. Переважання цих видів спостерігається у мезофітних ценофлорах листяних, мішаних лісів та узлісь — кверцетальній (38 видів; 20,11%) та тріфоліо-геранієтальній (67; 23,42%). Саме у цих ценофлорах представлена більшість короткокореневищних видів, що визначають созологічну цінність флори регіону. Серед них Botrychium lunaria (L.) Sw., B. multifidum (S.G. Gmel) Rupr., B. virginianum (L.) Sw., Polystichum aculeatum (L.) Roth, P. braunii (Spenn.) Fee, Cystopteris fragilis (L.) Bernh., Iris hungarica Waldst. et Kit., Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch, C. rubra (L.) Rich., Listera ovata (L.) R.Br., Neottia nidus-avis (L.) Rich., Anemone sylvestris L., Campanula bononiensis L., Aquilegia vulgaris L., Primula veris L.

Типовими представниками пінетальнопіцеєтальної ценофлори є короткокореневищні види Pulsatilla patens (L) Mill. s.l. та Polypodium vulgare L., альнетально-са лі цітальної ценофлори — Matteucia stru thio pteris (L.) Tod., фестукально-брометальної ценофлори — Carex caryophyllea Latourr., Clematis recta L., Gentiana cruciata L., Aster amellus L., Adonis vernalis L., Anemone sylvestris L. Д.Я. Афанасьєв зазначає стосовно лучних рослин кореневищного типу, що вони займають переважно перелоги та прируслові заплави, де за рахунок алювіальних відкладів часто відновлюються поверхневі шари ґрунту. Кореневищні злаки є індикаторами пухких піщанистих, добре провітрюваних і відносно багатих на поживні речовини ґрунтів. Серед лучних рослин у цілому та кореневищного типу зокрема кількість рідкісних видів незначна. Кореневищними видами, які трапляються на вологих луках, є Ophioglossum vulgatum L., Gentiana pneumonanthe L., Inula helenium L., Iris sibirica L., Viola persicifolia Schreb.

До провідних біоморф належать також стрижнекореневі трави (134 види; 10,20%), які в аренатеріальній ценофлорі займають перше місце (52; 20,39%). Рідкісні види цієї біоморфи приурочені до узлісь листяних (Aсonitum lasiostomum Rchb.), сухих соснових (Eremogone saxatilis (L.) Ikonn.), мішаних (Adenophora liliifolia (L.) Ledeb. ex A.DC., Laserpitium latifolium L., Scorzonera purpurea L.) лісів або є представниками фестукально-брометальної ценофлори (Linum flavum L., L. perenne L.).

Дворічники переважать у келеріо-ко рінефоретальній (17 видів; 16,50%) та ар темізієтально-агропіретальній (49; 16,01%) ценофлорах. Регіонально рідкісних дворічників лише два — Campanula cervicaria L., Centaurium erythraea Rafn. Щільнодернинні рідкісні види репрезентують фестукально-брометальну ценофлору. До них належать Dianthus pineticola Kleopow, Stipa capillata L., S. pennata L., Carex humilis Leyss.

Сумарне переважання (52%) кущів та дерев, здебільшого за рахунок адвентивних рослин, спостерігається у робінієтальній ценофлорі. Раритетну складову де ре в'янистих біоморф Східного Полісся пред ставляють кущики Genista germanica L., Andromeda polifolia L., Arctostaphylos uva-ursi (L.) Spreng., Chamedaphne calyculata (L.) Moench, Ledum palustre L., Oxycoccus palustris Pers., Vaccinium uliginosum L.), кущі Salix lapponum L., S. myrsinifolia Salisb., S. myrtilloides L., S. starkeana Willd., S. vinogradovii A.K.Skvortsov, Daphne mezereum L., Betula humilis Schrank, Cerasus fruticosa (Pall.) Woronow та дерева Juniperus communis L., Alnus incana (L.) Moench.

Нечисленні у флорі Східного Полісся аерогідатофіти (24 види; 1,83%) та еугідатофіти (20; 1,52%) повною мірою представлені у лемнетально-потаметальній ценофлорі. Високу созологічну цінність аеро гідатофітів на Східному Поліссі визначають Salvinia natans (L.) All., Nuphar lutea (L.) Smith, Nymphaea alba L., N. candida C. Presl, Nymphoides peltata (S.G. Gmel.) O. Kuntze, Trapa borysthenica V. Vassil., T. na tans L. s.str., T. rossica V. Vassil., Lemna gibba L., Wolffia arrhiza (L.) Horkel ex Wimmer, Potamogeton alpinus Balb., які становлять майже половину цієї біоморфологічної групи.

З бульбових рослин найвразливішими є представники родини Orchidaceae: Anacam ptis coriophora (L.) R.M.Bateman, Pridgeon et M.W. Chase, A. coriophora (L.) R.M. Bateman, Pridgeon et M.W. Chase subsp. nervulosa (Sakalo) Mosyakin et Tymchenko, A. palustris (Jacq.) R.M. Bateman, Pridgeon et M.W. Chase, Coeloglossum viride (L.) C. Hartm., Corallorhiza trifida Chвtel., Dactylozhiza baltica (Klinge) Orlova, D. cruenta (O.F.Mull.) Soу, D. fuchsii (Druce) Soу, D. incar nata (L.) Soу, D. maculata (L.) Soу, D. ma jalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes, D. sambucina (L.) Soу, D. traunsteineri (Saut. ex Rchb.) Soу, Herminium monorchis (L.) R.Br., Neottianthe cucullata (L.) Schlechter, Orchis militaris L., Platanthera bifolia (L.) Rich., P. chlo rantha (Cust.) Rchb., які складають понад третину представників цієї біоморфи. Созологічну цінність флори Східно го Полісся становлять інші бульбові (Gla dio lus im bricatus L., G. palustris Gaudin, G. tenuis M. Bieb., Campanula latifolia L., Phlomis tuberosa L.) та цибулинні (Allium scho enoprasum L., A. ro tundum L., Lilium mar tagon L.) види. Бульбові та цибулинні біоморфи є найчисленнішими у кверцетальній ценофлорі — відповідно 14 (7,41%) та 10 (5,29%).

Специфічною ознакою кверцетальної ценофлори є представленість усіх виявлених у регіоні досліджень ефемероїдів. За результатами досліджень, у складі синузій весняних ефемероїдів листяних лісів Лівобережного Полісся виявлено 15 видів. Серед них найпоширенішими є Anemone ranunculoides L., Corydalis cava (L.) Schweigg. & Koerte, C. solida (L.) Clairv., Ficaria verna Huds. aggr. Всі вони найчастіше домінують у складі синузій. З незначним покриттям трапляються Gagea minima (L.) Ker Gawl. та G. lutea (L.) Ker Gawl. Ми довели, що по території регіону проходить південно-східна межа поширення Anemone nemorosa L., східна — Scilla bifolia L. та Galanthus nivalis L., північнозахідна — Corydalis marschalliana (Pall. ex Willd.) Pers. та західна — Scilla siberica Haw. Усі вони є рідкісними для досліджуваного регіону. Також рідкісними є Allium ursinum L., Dentaria quinquefolia M. Bieb. і D. bulbifera L., а також Corydalis intermedia (L.) Merat. Серед поліських ландшафтів багатовидові весняні синузії трапляються на ділянках лесових рівнин, збагачених денудаційними відкладами, у місцях з близьким заляганням суглинків. При цьому вони займають невеликі площі і характеризуються високим рівнем інсуляризованості. Кліматичні умови Східного Полісся (тривала весна, вологе і тепле літо, незначні коливання температури, достатня кількість опадів, снігова зима) створюють сприятливі умови для зростання на цій території видів різних життєвих форм. Скорочений спектр біоморф за Раункієром для флори Східного Полісся наведено в табл. 2. Процентне співвідношення біологічних типів Раункієра у флорі Східного Полісся дуже близьке до таких у регіональних флорах помірної зони Європи.

У флорі Східного Полісся кількісно переважають гемікриптофіти (225 видів; 15,13%). Цей тип життєвих форм є провідним у більшості ценофлор регіону. Гемікриптофіти, як і криптофіти, в умовах сезонного клімату добре пристосовані до перенесення несприятливого періоду. Криптофітів у досліджуваній флорі лише 12,8%.

У робінієтальній ценофлорі за рахунок інтродуцентних дерев та чагарників фанерофіти становлять 56%.

Природним є переважання водних геофітів у лемнетально-потаметальній ценофлорі (24 види; 35,82%). Понад половину видів становлять терофіти у ценофлорах гігрофільного характеру, сформованих у періодично обводнених і пересихаючих екотопах, зокрема літорелетальній (8 видів; 57,14%), наноюнцетальній (15; 55,56%), бідентальній (28; 65,12%) та стелярієтальній. Друге місце за кількістю посідають терофіти у ценофлорах антропогенно порушених та рудеральних місцезростань: плантагінетальній (91; 40,44%) та артемізієтальноагропіретальній (90; 29,41%).

Хамефіти є досить неоднорідною групою. У пустельних флорах тропічної зони та тундрових флорах Арктики їхня частка становить більш ніж п'яту частину; у флорах помірної вона не перевищує 4%. В умовах Східного Полісся кількість хамефітів становить 49 видів (3,73%). Значна частина з них є характерними для бореальної зони, а отже у досліджуваному регіоні зазнає певного кліматичного пригнічення. Це посилює їх уразливість до дії антропогенних чинників і зумовлює раритетність цієї клімаморфи для регіону. Із 49 видів 21 (42,86%) є рідкісним: Diphasiastrum com planatum (L.) Holub, D.. zeilleri (Rouy) Holub, Lycopodiella inundata (L.) Holub, Lycopodium annotinum L., Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mart., Helianthemum chamaecystus Mill., H. nu mmularium (L.) Mill., Andromeda polifolia L., Arctostaphylos uva-ursi (L.) Spreng., Cha medaphne ca ly culata (L.) Moench, Ledum palustre L., Oxy coccus palustris Pers., Vaccinium uliginosum L., Chimaphila um bellata (L.) W. Barton, Mo neses uniflora (L.) Gray, Pyrola chlorantha Sw., P. minor L., P. media Sw., Jovibarba globifera (L.) J.Parn., Sedum sexangulare L., Sempervivum ruthe niсum Schnittsp. et C.B. Lehm.

Переважання у спектрі біоморф терофі тів, яке спостерігається в окремих ценофлорах, свідчить про їхній серед земномор ський характер. Адже значна участь те рофітів є характерною рисою ксеричних територій Давнього Серед зем номор'я.

Провідними біоморфами флори Східного Полісся є однорічники, кореневищні та стрижнекореневі трави. Переважання певних життєвих форм в окремих ценофлорах корелює з екологічними умовами місцезростань, в яких сформовані ці ценофлори. Зокрема довгокореневищні рослини, відсоток яких збільшується зі зростанням зволоженості екототопів, займають першу позицію у гігрофільнихценофлорах, а короткокореневищні — у мезофітних ценофлорах листяних, мішаних лісів та узлісь. Переважання однорічних трав у ценофлорах, сформованих на сегетальних та рудеральних екотопах, свідчить про прогресуючий вплив антропогенних чинників на флору Східного Полісся.

Найбільшу созологічну цінність мають нечисленні життєві форми — аерогідатофіти, бульбові та цибулинні біоморфи, а також хамефіти. Серед причин їх рідкісності та обмеженості поширення слід відзначити незначне кліматичне пригнічення, що посилює їх уразливість до антропогенного впливу. Невеликий відсоток, але значна абсолютна кількість рідкісних видів — у групах довгота короткокореневищних рослин та кущів.

Спектр біоморф, виділених за розміщенням бруньок відновлення щодо рівня субстрату і снігового покриву, свідчить про належність флори Східного Полісся до флор помірно холодного типу із середземноморськими рисами.

Використана література:

1. Протопопова В.В., Шевера М.В., Мосякін С.Л., Соломаха В.А., Соломаха Т.Д., Васильєва Т.В., Петрик С.П. Види-трансформери у флорі північного Причорномор'я / ISSN 0372-4123. Ukr. Botan. Journ., 2009, vol. 66, № 6 c.770-782

2. Алла Гоненко. Структура флори м. Шепетівки (Хмельницька область)

3. Лукаш О.В. Біоморфологічна структура флори Східного Полісся у контексті созологічної цінності / ISSN 1605-6574. Інтродукція рослин, 2009, № 1 с.10-17





Реферат на тему: Флора північного Причорномор’я, Східного Полісся та м.Шепетівки (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.