Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Флора на землях гірничодобувних підприємств (на прикладі шахт Червоноградського гірничопромислового району) (реферат)

Зміст

1. Екологічна структура флори породних відвалів шахт Червоноградського гірничопромислового району

2. Рослинність породних відвалів шахт Червоноградського гірничопромислового району

3. Розвиток рослинності на девастованих землях гірничодобувних підприємств

Використана література

1. Екологічна структура флори породних відвалів шахт Червоноградського гірничопромислового району

Червоноградський гірничопромисловий район головний вуглевидобувний район у Західній Україні. Розташований у центральній частині Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну. Добування вугілля здійснюється підземним способом, що призводить до порушення ґрунтового покриву і втрати значної частини родючих земель. Девастовані землі не лише спотворюють ландшафти, але й забруднюють довкілля. Рослинний покрив має важливе фітомеліоративне значення для оптимізації ландшафтів. Його формування відбувається на субстратах, де не було рослин, паралельно з утворенням едафотопу.

Характерно, що раніше у сукцесійній системі рослинності регіону не було угруповань, пристосованих до екологічних умов відвалів. Екологічна структура флори виражається в розподілі видів за різними екологічними групами залежно від умов середовища і норми реакції на них рослинних організмів. Екотопи породних відвалів є специфічними за механічною, фізичною, хімічною природою заскладованих порід та мікрокліматом. Тут переважають крутосхили, з чим пов'язані зменшення кількості опадів на одиницю площі, характерні високі швидкості вітру у верхній частині відвалів, зміна гідротермічного коефіцієнта залежно від експозиції, наявність місцезростань з підвищеним локальним зволоженням у нижній частині схилів, місцях невпорядкованої виїмки породи і т. д., що знаходить відображення в екологічній структурі фітоценозів.

Для проведення екологічного аналізу флори відвалів вивчалася видова структура фітоценозів порушених земель Червоноградського гірничопромислового району. Всі види флори стосовно зволоження розділяємо на три групи До ксерофільної групи, яка складається з видів-ксерофітів та ксеромезофітів, належить 50 видів (18,9 %). Представники цієї групи переважають на нерекультивованих відвалах. Види Pinus sylvestris L., Oenothera biennis L., Echium vulgare L., Hieracium pilosella L., Linaria vulgaris Mill., Melilotus officinalis (L.) Pall., Medicago sativa L., Alyssum calicynum L., Polygonum aviculare L., Stenactis annua Nees, Artemisia absinthium L. є піонерами ділянок самозаростання. На схилах південної експозиції та верхніх плато, де розігрів породи сонячним промінням є найбільш інтенсивним, першими поселяються Arenaria brevifolia Gilib., Scleranthus perennis L., Herniaria glabra L. На рекультивованих відвалах добре прижилася, має високі прирости Robinia pseudoacacia L. Мезофільна група об'єднує мезоксерофільні, мезофільні та мезогігрофільні види та є найбільш чисельною, налічує 178 видів (67,1 %). Вона панує на обох типах відвалів. Види Betula pendula Roth, Populus tremula L., Salix caprea L., S. cinerea L., Daucus carota L., Chamerion angustifolium (L.) Holub, Cerastium holosteoides Fries, Hypochoeris radicata L., Medicago falcata L., M. lu pulina L., Acer negundo L., Scleranthus annuus L., Poa pratensis L., P. annua L., Setaria glauca (L) Beauv., Crepis biennis L., Hieracium umbellatum L., Taraxacum of-ficinale Webb. ex Wigg., Spergularia rubra (L.) J. et C. Presl, Rumex thyrsiflorus Fingerh., Euphorbia cyparissias L., Reseda lutea L., Achillea millefolium L., Inula salicina L., Rubus plicatus Weihe et Nees, R. nessensis W. Hall, R. caesius L. беруть активну участь у процесах самозаростання відвалів. Яскраво виражений мезофільний характер мають фітоценози рекультивованих відвалів, об'єднуючи лісові та лучні види Малого Полісся (Thymus serpyllum L., Lathyrus sylvestris L., Veronica chamaedrys L., Pulmonaria obscura Dumort., Dipsacus sylvestris Huds., Swida sanguinea (L.) Opiz, Corylus avellana L., Scrophularia nodosa L., Saponaria officinalis L., Silene nutans L., Dactylis glomerata L., Centaurea jacea L., Consolida regalis S.F. Gray, Holcus lanatus L.).

Гігрофільна група включає гігромезофіти та гігрофіти. Вона налічує 37 видів (14 %), серед яких Populus nigra L., Salix viminalis L., Symphytum officinale L., Equisetum arvense L., Moehringia trinervia (L.) Clairv., Polygonum persicaria L., Impatiens parviflora DC., Juncus articulatus L., Digitaria sanguinalis (L.) Scop., Bidens tripartita L., Eupatorium cannabinum L., Potentilla norvegica L., які ростуть переважно у підніжжях північних схилів. Наявність таких гігрофітів, як Myosotis palustris (L.) L., Typha angustifolia L., Alisma plantagoaquatica L., Lotus uliginosus Schkuhr, Juncus inflexus L., Bolbochoenus maritimus (L.) Palla, зумовлена появою невеличких водно-болотних комплексів (наслідок просідання поверхні відвалів, а також невпорядкованої виїмки породи). Решта гігрофітів зростають на затінених підніжжях північних експозицій, на засмічених і надмірно зволожених ділянках підніж відвалів.

Стосовно трофності ґрунту всі види флори відвалів поділяємо на олігот-рофні, мезотрофні та мегатрофні Група оліготрофів налічує 62 види (23,4 %), які переважно є піонерами нерекультивованих шахтних порід, що перебувають на стадії вивітрювання аргіліту, алевроліту, пісковику. З трав'яних це Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Echium vulgare, Herniaria glabra L., Hieracium pilosella L., Rumex thyrsiflorus, Chamerion angustifolium, Oenothera biennis, Cerastium holosteoides та інші. Значний відсоток проективного вкриття на цьому типі відвалів мають деревні породи Betula pendula та Pinus sylvestris.

Найбільш поширеною у флорі породних відвалів є група мезотрофних видів, переважна частина представників якої зростає на відвалах, що підлягали рекультивації (Fragaria vesca L., Silene nutans L., Veronica chamaedrys, Galium album Mill., Trifolium dubium Sibth., Vicia cracca L., Holcus lanatus та ін.). Мезо-трофи нерекультивованих відвалів поселяються під наметом берези та осики. На багатьох відвалах спостерігаємо Stenactis annua, Convolvulus arven sis L., Leucanthemum vulgare Lam., Matricaria perforata Merat, Erigeron acris L. та ін. З деревно-чагарникових порід-мезотрофів на відвалах спостерігаємо Crataegus ucrainica Pojark., Cerasus vulgaris Mill., C. avium L., Salix cinerea L., Prunus spinosa L., P. divaricata Ledeb., Quercus borealis Michx. До цієї групи надежить 161 вид (60,8 %).

Група мегатрофних видів приурочена до рекультивованих відвалів, заболочених ділянок, а також до стихійних сміттєзвалищ у підніжжі не рекультивованих відвалів, і налічує 42 види (15,8 %). Серед них рудеральні види місцям відвалів притаманні Solanum dulcamara L., Chenopodium album L., Urtica dioica та ін. На заболочених ділянках ростуть Myosotis palustris, Stachys palustris L. На рекультивованих відвалах, де ґрунтові умови порівняно сприятливі, а конкуренція ще не настільки сильна, як у природних угрупованнях, екологічний спектр сукцесій рослинності значно ширший за рахунок наявності лісових мегатрофів (Lathyrus sylvestris L., Oxalis acetosella L., Pulmonaria obscura Dumort., Polygonatum multiflorum (L.) All., Dryopteris filix-mas (L.) Scohtt, Poa nemoralis L. та ін.).

Окрім вологи та багатства ґрунтів на розподіл видів значно впливає склад солей субстрату, тому виділяємо чотири групи видів залежно від їх реакції на хімізм ґрунтів Види з широкою екологічною амплітудою щодо хімізму субстрату відносимо до групи індиферентних, яка нараховує 112 видів (42,3 %). У переважній більшості це рослини рекультивованих відвалів (Campanula patula L., Saponaria officinalis, Silene nutans L. та ін.), а також заболочених ділянок і рудеральних місць у підніжжях відвалів.

Нітрофільні рослини (72 види; 27,2 %) становлять другу за чисельністю групу. Вони представлені, в основному, сегетальними та рудеральними видами, хоча з'являються лучні (Rumex confertus Willd., Medicago falcata, Melilotus albus, Trifolium pratense L., T. medium L.) та лісові види (Lapsana communis L., Moehringia trinervia (L.) Clairv. та ін.). На перегорілій, досить вивітреній породі, а також у місцях виходу піску на поверхню спостерігаємо нітрофіли Polygonum aviculare, P. persicaria, Hieracium pilosella, Daucus carota, Arenaria brevifolia, які з покращанням едафічних умов поступово утворюють невеликі куртинки, розкидані на поверхні відвалу.

Кальцефілів нараховується 46 видів (17,3 %). Вони характерні для обох типів відвалів: на рекультивованих значне проективне вкриття мають Robinia pseudoacacia, Caragana arborescens Lam., Lotus arvensis Pers., Arrenatherum elatius (L.) J. et C. Presl., Poa compressa, Hypericum perforatum L., Hiera cium umbellatum; на нерекультивованих Echium vulgare, Reseda lutea L., Inula salicina, Cichorium intybus L., Tragopogon major Jacg., Linaria vulgaris. Група ацидофільних видів налічує 35 таксонів (13,2 %) і є найменш чисельною. До неї належать деревні породи-піонери (Betula pendula, B. pubescens Ehrh., Populus tremula, Pinus sylvestris), які першими освоюють породні субстрати, створюючи фон для поселення і розвитку мохів та рослин-тіньолюбів. Поселяються на породних відвалах верби козяча і вушката, закріплюючи субстрат і сприяючи припиненню ерозійних процесів. Види Oenothera biennis, Calamagrostis epigeios, Poa pratensis, Scleranthus annuus, S. perennis, Artemisia absinthium, Tussilago farfara масово поширені на перших етапах заростання нерекультивованого породного відвалу.

Щодо зволоження субстрату, екологічному спектру флори породних відвалів шахт Червоноградського гірничопромислового району притаманне домінування видів мезофільної групи; стосовно трофності переважають мезотрофи; стосовно хімізму субстрату найчисельнішою є група індиферентних видів. Нітрофільні види, які посідають друге місце, представлені переважно сегетальними і рудеральними рослинами, хоча є також лучні та лісові види. Види-ацидофіли мають найвужчий таксономічний спектр, але у природному самозаростанні відвалів мають непересічне значення. Серед кальцефілів переважають лучні та лісові види, що сприяє формуванню рослинності, близької до зональної.

2. Рослинність породних відвалів шахт Червоноградського гірничопромислового району

Червоноградський гірничопромисловий район є основним вуглевидобувним осередком Західної України. Під впливом антропогенної діяльності частина природних екосистем регіону трансформувалась у девастовані ландшафти, значні території виведені зі стану рівноваги та переведені в категорію сукцесійних. Дослідженнями охоплювалися, передусім, породні відвали вугільних шахт насипи конічної, хребтової, плоскої чи іншої форми, які утворюються внаслідок розміщення вийнятих із шахт на поверхню супутніх вугільним пластам гірничих порід на спеціально відведених для цього площах.

Вони відсипалися послідовно у різний час: від початку будівництва шахти до сьогоднішніх днів, коли вершини рекультивованих породних відвалів є діючими. Частина з них підлягала переформуванню для ліквідації і профілактики процесів горіння. Значна кількість порід є перегорілими. Внаслідок неконтрольованого виймання породи із відвалів відбувається порушення цілісності цих техногенних екосистем. Досліджувалися нерекультивовані та рекультивовані відвали. Перший тип відвалів є "джерелом" сингенетичних сукцесій. На відвалах другого типу догляд за лісовими культурами не здійснювався, і створений людиною фітоценоз розвивається за типом ендоекогенетичної сукцесії. За фізико-географічними ознаками відвали шахт розташовані в межах Малого Полісся із властивими йому високою зволоженістю і помірним температурним режимом, тому заростання відвалів відбувається швидше, ніж в районах з субаридними типами клімату. Однак, сукцесійні процеси рослинності нерекультивованих відвалів є вкрай інертними в динамічних проявах порівняно з аналогічними на рекультивованих відвалах.

Строкатість лісорослинних умов породних відвалів зумовлює нерівномірність розвитку трав'яного, чагарникового і деревного ярусів фітоценозів. Наприклад, деревна стадія розвитку рослинності в типовому вираженні була початковою і приуроченою до всіх екотопів нерекультивованих відвалів, субстрати яких характеризувалися окисленням породи протягом приблизно десятирічного періоду. Основу самозаростання деревними породами-піонерами утворюють Betula pendula Roth. і Populus tremula L. Взаємодія між окремими деревцями на початку стадії дуже слабка. Деякі рослини і невеличкі куртинки розміщуються по мікропониженнях, часто вздовж жолобів лінійної ерозії, межуючи з ділянками, зовсім незаселеними рослинами. Їх розміщення на відвалах змінюється через високу рухомість субстрату. Ближче до кінця стадії ці процеси істотно вповільнюються, деревні породи-піонери починають впливати на середовище.

Перекриття шахтної породи насипними ґрунтосумішами та проведення фітомеліоративних заходів практично ізолювало агресивну породу від зовнішнього середовища, понизили інтенсивність окислення у верхніх шарах рекультивованого відвалу, максимально наблизивши їх температуру до природних біотопів. Фітоклімат штучних насаджень рекультивованих відвалів відрізняється від аналогічних показників незалісених ділянок, тому для них складені окремі сукцесійні ряди. На незалісених терасах рекультивованих відвалів у спектрі життєвих форм відбувається підвищення ролі лігнозних біоморф (дерев, чагарників). Першими на терасах поселяються поодинокі деревні рослини, які починають формувати куртини. Це, зокрема, швидкоростуча Robinia pseudoacacia L., насінини якої переносяться на тераси із залісених схилів. Названі переваги допомагають Robinia pseudoacacia формувати угруповання набагато швидше від інших деревних порід, що поселяються на терасах і є нечисельними (Quercus robur L., Pinus sylvestris L., Ulmus laevis Pall., Fraxinus excelsior L. та ін.). У місцях переходу розташованого вище залісненого схилу у терасу поселяються декілька видів верб, які знаходять тут підвищену вологість, але в умовах сильного затінення кущаться. Вони є проміжною тимчасовою ланкою у процесі самозаростання терас, але здійснюють вплив на фітоценоз.

Із заліснених схилів на тераси починають пересуватись також чагарники Lonicera xylosteum L., Frangula alnus Mill., Rubus caesius L., R. nessensis W. Hall, R. plicatus Weihe et Nees, серед яких домінантом є Rubus caesius. Природне відтворення екзота Caragana arborescens Lam., кількість рослин якої є значною у підніжжях заліснених схилів, є дуже низьким, тому вона не виходить за межі створених з неї смуг і не бере участі у заростанні терас.

На заліснених схилах рекультивованих відвалів деревний ярус Robinia pseudoacacia зберігається, але до нього домішуються місцеві деревні види Quercus robur, Fraxinus excelsior, Populus nigra L. та ін. На поверхні ґрунтосумішей формується двосантиметровий шар підстилки. Помітною є експансія чагарникових видів, більшість з яких представлена поодинокими віддаленими рослинами. Винятком є Rubus caesius, який утворює численні фітокомбінації з R. nessensis i R. plicatus. Висока ажурність робінієвого деревостану зумовлює хороший розвиток нижніх ярусів, особливо трав'янистого. Результатом є припинення руху субстрату та активізація педогенезу.

Характерним є те, що у завершальній серійній стадії, що стала основою для виділення прогнозної асоціації сукцесійного ряду нерекультивованого відвалів, сукцесійні процеси завершуються формуванням зональної рослинності, якою для регіону досліджень є сосново-дубові ліси (Pinetо-Quercetum), головною особливістю яких є їх едафічна зумовленість. На рекультивованих відвалах відбувається домішування до екзотів місцевих деревних видів, серед яких аборигенні деревні породи Pinus sylvestris і Quercus robur, які є символами Полісся.

Аналіз динамічної структури рослинного покриву важливий для розуміння природних процесів на породних відвалах, зокрема для визначення місця та ролі існуючих ценоелементів і передбачення ценоструктурних особливостей в наступних фазах автогенезу. Для встановлення сучасної фітоценотичної структури рослинності породних відвалів (рис.) застосовані екологофітоценотичні концепції, які об'єднують риси екологічної та фітоценотичної шкіл (Голубець, Малиновський, 1969; Кучерявий, 1984). Встановлено, що її структура залежить від екологічних умов породних відвалів: видовий склад природних похідних мікроасоціацій залежить від особливостей екотопів; у штучних похідних мікроасоціаціях, створених рослинами-екзотами, формування структури також відбувається за рахунок видів, біоекологічні особливості яких відповідають умовам едафотопу. Так, у підніжжях нерекультивованих відвалів переважають мікроасоціації з домінуванням мезогігрофіта Populus tremula, у середніх частинах пологих схилів з мезофітом Betula pendula, на верхніх плато і виходах піску з ксерофітом Pinus sylvestris. У штучних похідних мікроасоціаціях робінієво-караганові фітоценози північних та східних схилів доповнюються ксеромезофітом Quercus robur, мезофітами Fraxinus excelsior, Euonymus europaea, мезогігрофітами Populus tremula, Padus avium та ін. На південних схилах домінують ксерофіт Robinia pseudoacacia та ксеромезофіт Caragana arborescens з ксерофітними травами. У середніх частинах пологих південних схилів під наметом Robinia pseudoacacia зростає мезофіт Rubus caesius.

Враховуючи наведене вище, на відвалах, складених крупноуламковими шахтними породами, де природне заростання проходить дуже повільно, необхідним є нанесення ґрунтосумішей потужністю не менше 0,5 м. При вмісті в них гумусу більше 2 % доцільно здійснювати відновлення фітоценозів видами природних похідних мікроасоціацій сосна звичайна, дуб звичайний, береза повисла, бруслина європейська, крушина ламка, що надасть змогу створювати штучні насадження, аналогічні зональним малополіським фітоценозам (асоціація Pineto-Quercetum), для уникнення виснаження місцевих популяцій, збереження специфічності флори, а також запобігання її уніфікації.

3. Розвиток рослинності на девастованих землях гірничодобувних підприємств

Однією з глобальних екологічних проблем сьогодення є припинення наростання площ техногенно-девастованих земель та шляхи їх рекультивації. Ці питання актуальні і для західного регіону України, де вже протягом кількох десятиліть практикується масштабне видобування відкритим способом піску, глини та сірки. Внаслідок цього лише у Львівській області налічується 12,9 тис. га повністю девастованих земель. Їх рекультивація ускладнена майже цілком втраченим потенціалом родючості та несприятливими локальними клімато-гідрологічними умовами. Оптимізація стану таких земель можлива лише за умови вироблення комплексу меліоративних заходів на основі всебічного пізнання агроекологічних умов та особливостей формування рослинного покриву.

Практичний досвід рекультивації порушених земель охоплює вже щонайменше 150 років, і в окремих випадках дав позитивні результати. Проте досі ефективних методів її, зокрема у лісостеповій зоні заходу України, не розроблено. Це особливо стосується територій масштабних розкривних робіт, більша частина яких на сьогодні представлена відпрацьованими кар'єрними виїмками та стабілізованими відвалами гірських порід, на яких сформувалися стійкі ценотично сформовані трав'янисті фітоценози.

Питання розробки наукових основ фітомеліорації стабілізованих девастованих земель гірничодобувних підприємств Львівщини є надалі актуальними, оскільки тут на цей час відсутній успішний досвід рекультиваційних та фітомеліоративних робіт, завершальним етапом яких стало б повернення порушених площ до лісового фонду. Їх успішність може бути забезпечена, лише враховуючи хід рекультиваційних сукцесій рослинного покриву, які ще недостатньо досліджені.

Дослідження проводили на прикладі відпрацьованих кар'єрів та відвалів державного гірничо-хімічного підприємства "Сірка", Ясеницького родовища піску та РЛП "Знесіння". Досліджено сучасні локальні агроекологічні умови старих кар'єрно-відвальних техногенно-природних комплексів та стан їх стабілізованого рослинного покриву. Рослинність відвалів вивчалась в ході маршрутних досліджень шляхом закладання тимчасових пробних ділянок розміром 10×10 м, які закладалися в найтиповіших місцях, окремо на платоподібних, понижених та схилових ділянках відвалів та бортах кар'єрів, враховуючи експозицію та крутизну схилів. У межах кожної пробної ділянки складали описи рослинних угруповань за загальноприйнятими методиками.

Множина флористичних компонентів рослинного покриву досліджених кар'єрів представлена 329 видами судинних рослин, що належать до 191 роду, 58 родин та 38 порядків. Більшість видів належать до п'яти провідних родин: Asteraceae, Poaceae, Fabaceae, Rosaceae, Cyperaceae.

Вони представлені, головним чином, життєвими формами трав'янистих рослин, що характерні для лучної рослинності Українського Лісостепу. Найбільш поширеними є ареальні види, особливо євро-азійського, голарктичного, європейського та євро-азійсько-північноафриканського типів. У переважній більшості це мультизональні, бореально-неморально-монтанні, бореально-субнеморально-монтанні, неморально-субнеморальні та неморальні зонально поясні елементи. У складі рослинності переважають рудеральні, лучні, лучночагарникові, лучноболотні, лісочагарникові, лісолучні та лучностепові види, які відзначаються значною екологічною пластичністю та здатністю зростати в умовах відкритих територій.

Найбільш поширеними едифікаторами рослинного покриву та водночас його константними та характерними є 9 видів, що мають 4 та 3 класи постійності: Calamagrostis epigeios, Daucus carota, Tussilago farfara, Medicago lupulina, Cirsium arvense, Taraxacum officinale, Achillea submillefolium, Trifolium pratense, Elytrigia repens. До субедифікаторних або супроводжуючих можна віднести 25 видів з класом постійності 2. Решта 297 видів трапляються в рослинних угрупованнях зрідка. Це переважно стенотопні адвентивні та рудеральні види.

На досліджених територіях у переважній більшості трапляються види зі стрижневою, повзучекореневищною, короткокореневищною, кореневищною, веретеноподібною дерновиною та мичкуватою будовою кореневої системи, яка забезпечує міцне закріплення рослин з підстилаючим субстратом, ґрунтосумішшю та краще самозабезпечення вологою й запасними поживними речовинами в оліготрофних умовах. Здебільшого переважають гемікриптофіти багаторічні трав'яні рослини з бруньками відновлення на рівні ґрунту, які захищені рослинною підстилкою і снігом. Доброю пристосованістю до життя в умовах оголених ґрунтосумішей відзначаються і геофіти багаторічні трав'яні рослини з добре розвинутими, проникаючими на значну глибину органами вегетативного розмноження, на поверхні яких у ґрунті розташовані бруньки відновлення.

Серед множини флористичних елементів рослинності кар'єрів переважають неправдиві експлеренти, тобто види, для яких характерною є здатність давати спалахи високої чисельності особин за умови відсутності конкуренції інших рослин та за наявністю відповідних життєвих ресурсів. Близько третини видів належать до групи патієнтів, тобто рослин, здатних до життя в умовах екстремальних місцезростань, тобто пристосовані до зростання в умовах постійного абіотичного або фітоценотичного стресу. Найменш поширеними є віоленти домінанти та едифікатори рослинних угруповань з широкими реалізованими нішами.

Беручи до уваги те, що Calamagrostis epigeios є переважаючою ценопопуляцією, рослинність кар'єрів у цілому можна віднести до об'єднання угруповань com. Calamagrostis epigeios. Складові угруповання нижчого рівня організації пропонуємо віднести до варіантів: var. Tussilago farfara, var. Poa compressa, var. Picris hieracioides +Daucus carota, var. Lotus arvensis, var. Agrostis stolonifera +Elytrigia repens, var. Equisetum arvense, var. Achillea submillefolium. Кожен з цих варіантів відзначається оригінальною, лише йому властивою композицією складових ценопопуляцій.

Без значної участі ценопопуляції Calamagrostis epigeios сформована лише флористична композиція об'єднання com. Lolium perenne +Tussilago farfara, представлене одним варіантом з Daucus carota. Із вище охарактеризованих угруповань, фітоценози з явно вираженою присутністю як едифікатора Phragmites australis відзначаються високою стійкістю та стабільністю флористичної композиції, яка включає до свого складу як постійного субедифікатора Tussilago farfara та Calamagrostis epigeios. Таким чином, разом вони утворюють оригінальне об'єднання com. Phragmites australis.

У межах окремо взятих територій формуються специфічні варіанти дифузної трав'яної рослинності, для яких характерна як значна спільність флористичної комбінації, так і чітка її відмінність у вертикальній структурі. Верхній ярус травостою має в цілому подібну структуру. Він формує специфічне підлегле середовище нижніх ярусів, екологічні параметри яких задовольняють широке коло патієнтних видів. Залежно від особливостей поступлення насіннєвого матеріалу в таких умовах, відповідні позиції зайняли різні флористичні елементи, що є подібні за екологічними вимогами.

Переважання у дифузних та стабілізованих рослинних угрупованнях ксеромезогігрофітів та олігомезотрофів дає змогу індикувати потенційні лісорослинні умови ґрунтосумішей досліджених гірничодобувних кар'єрів та відвалів як свіжі та вологі субори сугруди. Враховуючи флористичний склад рослинності та еколого-біологічні особливості видів, зокрема належність до різних життєвих форм та притаманну їм еколого-ценотичну стратегію, на підставі візуальних спостережень структури рослинності поверхонь ґрунтосумішей різного часу утворення, можна представити початкові стадії рекультиваційної сукцесії формування рослинного покриву на техногенних субстратах кар'єрів у таких рисах:

початковий етап. Заселення вільних територій істинними експлерентами (Potentilla anserina L., Cirsium arvense (L.) Scop., Elytrigia repens (L.) Nevski). Це багаторічні рослини, які за допомогою стрижневих коренів, кореневищ та підземних гонів закріпляють верхню частину техногенного субстрату. І в цьому полягає їх величезне фітомеліораційне значення на початкових етапах фітоценогенезі. До складу таких піонерних агрегацій окремо зростаючих рослин додаються однорічні рослини; 

 

- етап формування дифузних трав'яних синузій. До складу піонерної рослинності додається значна множина неправдивих експлерентів, для зростання яких вже є необхідні частково заселені рослинами умови. До них належать Taraxacum officinale Webb. ex Wigg., Medicago lupulina L., Equisetum arvense L., Festuca pratensis Huds., Dactylis glomerata L., Lotus arvensis Pers., Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Trifolium pratense L., Stenactis annua Nees, Achillea submillefolium Klok. et Krytzka, Melilotus albus Medik., Picris hieracioides L., Tussilago farfara L., Vicia cracca L., Trifolium repens L., Melilotus officinalis (L.) Pall. На цій стадії формується мозаїчно розміщена нещільна дернина, проте починає проявлятися слабка едифікаторна роль окремих флористичних елементів;

етап формування відносно стійких трав'яних фітоценозів. У складі травостою з'являються патієнти, здатні переносити фітоценотичний та абіотичний стреси. До них належать Poa compressa L., Agrostis stolonifera L., Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud., Oenothera biennis L., Euphorbia cyparissias L., Erigeron acris L., Artemisia vulgaris L. На цьому етапі формується суцільна щільна дернина;

етап появи елементів деревно-чагарникової рослинності. До складу фітоценозу додаються окремі особини ожин (Rubus caesius L., Rubus serpens Weihe ex Lej. et Court.), верб (Salix myrsinifolia Salisb., Salix fragilis L., Salix caprea L., Salix aurita L.), а також сосни звичайної, зиноваті руської, жимолості татарської, дикого винограду п'ятилисточкового та сніжноягідника прирічкового.

Використана література:

1. Кучерявий В.П., Башуцька У.Б. Екологічна структура флори породних відвалів шахт Червоноградського гірничопромислового району

2. Башуцька У.Б. Рослинність породних відвалів шахт Червоноградського гірничопромислового району / Науковий вісник, 2006, вип. 16.4 c.174-178

3. Мануїлова Г.М. Розвиток рослинності на девастованих землях гірничодобувних підприємств / Науковий вісник, 2004, вип. 14.4, с.34-37





Реферат на тему: Флора на землях гірничодобувних підприємств (на прикладі шахт Червоноградського гірничопромислового району) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.