Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Фітоценологія в Україні (реферат)

У межах біологічного циклу наукових дисциплін на Україні фітоценологія є традиційною. Одним з її засновників є К.Й.Пачоський, який вперше чітко сформулював думку про те, що рослинність є предметом самостійної науки, яку він називав фітоценологією.

На початку XX ст. фітоценологія розвивалася у декількох наукових центрах, розташованих на півдні України - Харкові, Одесі, Херсоні. Починаючи з 20-х років, центром її розвитку став Київ, відколи у 1927 р. тут було організовано першу в республіці лабораторію геоботаніки, яку в 1931 р. було реорганізовано у відділ. Першим його завідувачем був Ю.Д.Клеопов - учень засновника Інституту ботаніки О.В.Фоміна. Ю.Д.Клеопов - відомий фітоценолог, флорист, ботанік-географ, флорогенетик, автор оригінальних праць у цих областях ботанічної науки (Клеопов, 1929, 1936, 1938, 1941 - цит. за: Клеопов, 1990). Він вивчав флору та рослинність багатьох регіонів України, широколистяних лісів всієї Європейської частини колишнього СРСР, детально аналізував склад їх флори та етапи розвитку; приділяв особливу увагу характеристиці реліктових типів рослинності; займався питаннями ботаніко-географічного районування. Розвиваючи свої погляди на історію рослинності, учений спочатку розробив класифікацію географічних, а пізніше - ценогенетичних елементів. Цими працями був започаткований новий напрямок, який можна вважати флороценогенетичним (Шеляг-Сосонко, 1991). Розвиваючи цей напрямок, Ю.Д.Клеопов у 40-ві роки написав фундаментальну працю "Анализ флоры широколиственных лесов Европейськой части СССР", але вона вийшла друком тільки у 1990 р. Ю.Д.Клеопов використав у своїй роботі принципово новий методичний підхід до аналізу рослинності і зробив висновок, що флора широколистяних лісів Європи в історично-генетичному відношенні являє собою надзвичайно складний комплекс, який утворили різні генетичні, історичні, міграційні та ценотичні елементи.

Д.К.Зеров - фітоценолог, флорист, флорогенетик, бріолог, також вивчав флору різних регіонів України, займався проблемами походження рослинного світу, зокрема питаннями філогенії нижчих рослин (Зеров, 1972). Значний вклад Д.К.Зерова у вивчення флори сфагнових і печіночних мохів. Він вивчав ареали, екологію, мінливість їх видів, також розробив стратиграфію і класифікацію боліт. Результати вивчення рослинності боліт викладені у монографії "Болота УРСР. Рослинність і стратиграфія" (1938). Д.К.Зеров також вперше запропонував схему поділу голоцену на ранній, середній і пізній, а також дав характеристику клімату і рослинності кожного з цих періодів.

Д.Я.Афанасьєв зробив суттєвий внесок у вивчення рослинності України та її класифікацію. Все своє життя він присвятив вивченню лук України, розробці їх еколого-фітоценотичної та типологічної класифікацій, а також господарських заходів по підвищенню продуктивності. Усі матеріали Д.Я.Афанасьєв узагальнив у фундаментальній праці "Рослинність УРСР. Природні луки" (1968). Коло його наукових інтересів не обмежувалося тільки луками, а поширювалось і на деревну, чагарникову та болотну рослинність пониззя Дніпра.

Геоботанічне картування та районування рослинності продовжував Г.І.Білик. Основними об'єктами його досліджень були галофільна та степова рослинність. Г.І.Білик встановив, що рослинність засолених грунтів має загальну площу понад 1 млн. га і вона поширена переважно на Лівобережжі Середнього Придністров'я, на терасах Сіверського Дінця та на Причорноморській низовині. Він узагальнив отримані дані у монографії "Рослинність засолених грунтів України, їх розвиток, використання та поліпшення" (1963).

Разом з Г.І.Біликом та Д.Я.Афанасьєвим у відділі геоботаніки Інституту ботаніки НАНУ працювала відомий в країні болотознавець Є.М.Брадіс. Разом з Г.Ф.Бачуриною вона описала близько 300 боліт України, що увійшли до кадастру "Торфовий фонд Української РСР" (1969). Зібрані в численних експедиціях матеріали узагальнені також у монографіях "Болота УРСР" (1969) та "Торфово-болотний фонд УРСР, його районування та використання" (1973). На протязі багатьох років Є.М.Брадіс розробляла і вдосконалювала схему класифікації болотної рослинності за еколого-ценотичним типом, де на першому щаблі поділу за багатством мінерального живлення встановлюються підтипи оліготрофних, мезотрофних та автотрофних боліт, а на другому щаблі за життєвими формами головних едифікаторів виявляються групи формацій. Справу вивчення боліт продовжили учні Є.М.Брадіс, Л.С.Балашов, Т.Л.Андрієнко та І.М.Григора.

В.О.Поварніцин досліджував ліси Закарпатської області, Північної Буковини та Українського Полісся. Він дав детальний опис типів лісів, їх будови, відновлення та встановив напрямки господарського використання, розвивав принципи класифікації лісів, розробив основні закономірності їх географічної мінливості. Перу В.О.Поварніцина належить монографія "Ліси Українського Полісся" (1959).

Суттєвий доробок в описи рослинності України вніс Ф.О.Гринь, талановитий флорист, знавець лісів та рослинності крейдяних відслонень. Він зробив класичні описи дубово-грабових лісів України, з'ясував їх структуру та походження.

В близькому плані букові ліси досліджував М.І.Косець, а соснові - В.К.М'якушко.

Рослинність гірського Криму на трьох рівнях її організації вивчав Я.П.Дідух.

Середина та друга половина XX ст. ознаменувалися розвитком широкого кола екологічних досліджень, у яких помітну роль відіграли й фітоценологи України.

Перший науковий центр екологічних досліджень був створений у 1930 році при Інституті зоології та ботаніки Харківського державного університету. В.В.Стачинський, який працював у цьому центрі на 10 років раніше від В.М.Сукачова, підійшов до ідеї біогеоценозу як функціональної єдності біоценозу та абіотичних факторів. Праця В.В.Стачинського "До розуміння біоценозу" (1933, цит. за: Ю.А.Злобін, 1998) є класичною в області вивчення зв'язків між організмами в фітоценозах.

В Україні відома школа П.С.Погребняка. Його фундаментальні праці стосуються галузей лісівництва, ґрунтознавства, лісової екології, палеогеографії, ландшафтознавства. П.С.Погребеняк розглядав лісові фітоценози з екосистемних позицій. Основна праця - "Основы лесной типологии" (1955). Праці П.С.Погребеняка, Ф.О.Гриня, І.Г.Підоплічка, С.М.Стойка, Д.В.Воробйова та багатьох інших у 1940-1980 роках отримали світове визнання.

Широко відомі дослідження штучних лісів України, виконані О.Л.Бельгартом (1971). А.П.Травлєєв є засновником учення про лісові підстилки та їх екологічну значущість, а також про генезис чорноземних грунтів.

Особливою оригінальністю відзначалися праці академіка М.Г.Холодного, який вивчав екологію залізобактерій і зробив значний внесок до концепції біогеохімічних циклів. Ним також були вперше знайдені фітогенні речовини в атмосфері та закладений фундамент нової науки алелопатії.

На сучасному етапі розвитку фітоценології в нашій країні особлива увага приділяється вивченню типології рослинності, атропогенних змін рослинних угруповань та питанням охорони рослинності. В Україні та за її межами широке визнання отримали праці в цій галузі академіків М.А.Голубця, К.М.Ситника, Ю.Р.Шеляг-Сосонка, а також професорів С.М.Стойка, Ю.А.Злобіна та К.А.Малиновського.

Ю.А.Злобін сформував оригінальний підхід до вивчення популяцій рослин, очолив школу фітоценологів у Сумах і на сьогодні є одним з найбільш відомих у країнах колишнього радянського простору теоретиком з питань популяційного вивчення рослинності (Злобин, 1989, 1991, 1993, 1996; Злобин и др., 1996, Злобін, 1998).

Ю.Р.Шеляг-Сосонко, М.П.Жижин та інші вивчили стадії дигресії рекреаційних лісів зелених зон великих міст республіки, запропонували триступеневу шкалу їх оцінки, з'ясували тенденції антропогенних змін усіх типів рослинності та побудували перші узагальнюючі схеми їх сукцесій. Багато уваги було приділено вирішенню проблеми охорони рослинності у зв'язку з погіршенням її стану в умовах техногенного пресу. Під керівництвом Ю.Р.Шеляг-Сосонко було узагальнено результати отриманих матеріалів у вигляді серії монографій з цієї проблематики: "Охрана важнейших ботанических объектов Украины, Белоруссии и Молдавии"(1980); "Государственный заповедник "Дунайские плавни" (1984), "Зеленая книга Украинской ССР"(1987) та ін.

Ю.Р.Шеляг-Сосонком, В.С.Осипчуком, В.С.Ткачиком та Т.Л.Андріенко створено серію великомасштабних карт рослинності України і видано монографію "География растительного покрова Украины" (1982, цит. за: Ю.Р.Шеляг- Сосонко, 1991).

Досягнення класифікаційного напрямку полягають у завершенні продромусу детальної домінантної класифікації рослинності України, застосуванні Ю.Р.Шеляг-Сосонком та Я.П.Дідухом нових принципів класифікації рослинності на різних рівнях її організації ("Нові принципи побудови класифікації рослинності", 1990; "Продромус рослинності України", 1991). Суттєвий доробок вніс Ю.Р.Шеляг-Сосонко і в теорію фітоценотипів (Шеляг-Сосонко, 1969). Він довів існування двох принципово різних поглядів на семантику цього поняття, обґрунтував популяційне його розуміння, запропонував його дефініцію і з цих позицій розробив ієрархічну класифікацію фітоценотипів, тобто поклав початок популяційної фітоценології - нового напрямку, що вивчає роль популяцій в організації фітоценозів. Важливою для розвитку фітоценології є монографія "Методологія геоботаніки" (Шеляг-Сосонко, Крисаченко, Мовчан, 1991), а також теоретична стаття "Парадигма сучасної фітоценології" (Шеляг-Сосонко, 1989).

Особливої уваги заслуговують праці В.А.Соломахи, який зробив вагомий внесок у розвиток флористичного напрямку класифікації рослинності в Україні (Соломаха та ін., 1992, Соломаха, 1999).

І.М.Григора вивчає лісові болота України й розвиває новий напрямок фітоценології - лісове болотознавство. Він вперше виділив стадії і фази генезису боліт, обґрунтував роль морфотектогенезу в процесах, що передували болотоутворенню, розробив класифікацію лісо-болотної рослинності та її змін і вперше виділив прогнозні зміни. Автор праць "Ботаніко-географічні зони України", "Тропічна ботаніка" (цит. за: І.М.Григора, В.А.Соломаха, 2000).

Важливою подією на шляху розвитку теорії фітоценології було створення в 1965 р. у Львові відділу експериментальної екології і біоценології на чолі з відомим ботаніком К.А.Малиновським, з ініціативи якого були здійснені оригінальні дослідження лучних, чагарникових і лісових екосистем. Результати досліджень опубліковані у декількох монографіях: "Біологічна продуктивність лучних біогеоценозів субальпійського поясу Карпат", 1974, "Динамика ценопопуляций травянистых растений", 1987, "Структура високогірних фітоценозів Українських Карпат",1993 та ін., в яких проаналізовані матеріали про просторову структуру і продуктивність різних типів рослинних угруповань регіону Карпат.

Після утворення у 1973 році Львівського відділення Інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України обсяг комплексних екосистемних досліджень значно збільшився. У 1991 р. на основі цього відділення було створено Інститут екології Карпат НАН України на чолі з академіком М.А.Голубцем - автором понад 300 праць у галузях екології, геоботаніки, лісознавства й охорони довкілля. М. А. Голубець очолює напрямок комплексного біогеоценотичного дослідження первинних і вторинних екосистем та впливу на них антропогенних факторів.

Наукові інтереси М.С.Стойка - це охорона екосистем, принципи раціонального природокористування, типологія лісів, роботи в області екології ландшафтів та ін. Особливої уваги заслуговують праці ученого про раритетні фітоценози. Результати багаторічних досліджень узагальнені у колективній монографії "Раритетні фітоценози Західних регіонів України" (1998), у якій проаналізовано 233 рідкісні синтаксони в ранзі формацій, субформацій, асоціацій, обґрунтовано превентивні й безпосередні екологічні заходи щодо охорони раритетного фітоценофонду.

В.І.Комендар - фітоценолог, созолог, все життя присвятив вивченню структури та динаміки рослинності Карпат, особливо питанням охорони. Автор оригінальних праць присвячених динаміці верхньої межі лісу й криволісся (Форпосты горных лесов Карпат, 1962), невтомний борець за збереження природи Карпат, особливо карпатських лісів, автор багатьох науково-популярних праць, які відіграють надзвичайно важливу роль у піднесенні екологічної освіченості населення ("Барвінок для майбутнього", 1999 та ін.).

На кафедрі ботаніки Ужгородського державного університету на початку 60-х років В.І.Комендаром було започатковано монографічне вивчення видів рослин як компонентів природних екосистем на популяційному рівні. Основними об'єктами досліджень є ефемероїди Карпат, але такими дослідженнями охоплено й інші життєві форми рослин. У цьому напрямку успішно працюють учні В.І.Комендара В.В.Крічфалушій, В.І.Сабадош, Г.М.Мезев-Крічфалушій, І.В.Бесеганич, Л.М.Фельбаба-Клушина, Г.Б.Будніков та ін.

Використана література:

1. Фельбаба-Клушина Л.М. Комендар В.І. Фітоценологія з основами синфітосозології.- Ужгород. 2001

Григора І.М., Соломаха В.А. Основи фітоценології. - Київ: Фітосоціоцентр, 2000. - 240 с.

Стойко С.М., Мілкіна Л.І., Ященко П.Т., Кагало О.О., Тасенкевич Л.О. Раритетні фітоценози західних регіонів України (Регіональна "Зелена книга"). - Львів: Поллі, 1997. - 190 с.





Реферат на тему: Фітоценологія в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.