Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Фауна заповідника "Розточчя" та дистанційні методи її інвентаризації (реферат)

Зміст

1. Фауна лісових видів амфібій заповідника "Розточчя"

2. Дистанційні методи інвентаризації біотопів фауни заповідника "Розточчя"

Використана література

1. Фауна лісових видів амфібій заповідника "Розточчя"

Дослідження лісових амфібій у заповіднику ми здійснювали протягом 2003-2009 рр. Для цього використовували загальноприйняті в Європі визначники та методи картування розміщення важливих водойм із врахуванням чисельності різних видів цих тварин. Оцінка чисельності та щільності визначалася відносною кількістю тварин на 10 м2 або на 100 м2 площі водойм. Враховано фенологічні відмінності в біології розмноження, поведінці та добовій активності всіх виявлених видів. Під час вивчення значення особливостей водойм для розмноження земноводних відловлювали тварин та їх личинки спеціально виготовленими для цього сачками. Для аналізу нагромаджених даних про поширення амфібій в українській частині Розточчя використовували матеріали попередніх дослідників.

На території природного заповідника "Розточчя" виявлено 11 видів земноводних, але не всі з них належать до лісового комплексу. Серед виявлених амфібій 6 видів занесено до переліку Бернської конвенції. На території заповідника домінують види земноводних, які на різних стадіях свого розвитку тісно пов'язані з лісовими екосистемами. До таких тварин насамперед належать ропуха сіра Bufo bufo, тритон звичайний Triturus vulgaris, тритон гребенястий Triturus cristatus, квакша Hyla arborea та два види жаб трав'яна Rana temporaria і гостроморда Rana arvalis. Окремі види розмножуються саме завдяки збереженню лісових водойм, наявності затінення цих водойм кронами дерев, що сприяє тривалому існуванню тимчасових лісових водойм у яких рано на весні розмножуються окремі види амфібій, передусім тритонів. В інших видів амфібій взаємозв'язок з лісовими екосистемами наявний більше через трофічні та захисні функції. Такі види, як Bufo bufo, Rana temporaria, Rana arvalis розмножуються у водоймах, що переважно локалізуються на межі лісу, але після розмноження ці види своїми трофічними зв'язками найбільш тісно пов'язані з ділянками твердолистяних лісів. Дорослі тварини цих видів живляться різними безхребетними саме у лісових кварталах і значно поширені по всіх лісових урочищах. Молоді особини цих видів, що успішно переживають личинкову стадію у водоймах поруч із лісом, далі значними масами мігрують до сусідніх лісових кварталів. Саме тут вони знаходять укриття від великої кількості хижаків, що переслідують їх у водоймах (хижі види риб, вуж звичайний, різні птахи, видра та інші). Успішне виживання молодих особин згаданих вище видів амфібій та збереження сталої продуктивної структури їх популяцій тісно пов'язане із захисними властивостями лісових екосистем, які і надають притулок цим тваринам. Після виходу з водойм відбувається процес значного поширення молодих особин у Triturus vulgaris, Bufo bufo, Rana temporaria, Rana arvalis по лісових урочищах, що є важливим елементом біологічної стратегії виживання популяцій лісових амфібій. Саме ці види є найбільш масовими і значно поширені по території заповідника, що свідчить про високу результативність біологічних стратегій, які сприяють швидкому і значному поширенню дрібних молодих особин амфібій по лісових урочищах. Ці видові біологічні стратегії на прикладі окремих видів амфібій забезпечують подальші механізми, що необхідні для формування та підтримки природних систем біологічного захисту лісових угідь.

Окремі види амфібій пов'язані з антропогенними факторами впливу на природне середовище, такими як господарська діяльність риборозплідних ставків (Rana ridibunda, Rana lessone), рільництвом (Pelobates fuscus), випасанням, сінокосінням та луківництвом (Bufo viridis). Такий тип антропогенного впливу на природне середовище Розточчя наявний у буферній зоні заповідника та вздовж його лісових кордонів. На сьогодні ми встановили, що наслідки антропогенного впливу на водойми граничних ділянок заповідника сприяли поширенню та приросту чисельності озерної та ставкової (Rana ridibunda, Rana lessone) жаб. Ці наслідки антропогенного походження ще не мають детального аналізу, але вже встановлено, що місця розмноження лісових видів земноводних, які серед амфібій розмножуються першими, надалі заселяють і згадані вище види жаб. З одного боку, ми виявили, що умови до формування нерестилищ у більшості видів амфібій регіону Розточчя є спільними, але з іншого боку, ці місця розмноження стають високопродуктивною трофічною базою для тих амфібій, які впродовж вегетаційного періоду оселяються не в лісах, а у водоймах. Насамперед це стосується саме видів, які розселяються по екосистемах південного Розточчя завдяки впливу факторів антропогенного походження озерної та ставкової жаб. В останні роки досліджень ми встановили, що саме ці види жаб становлять загрозу для виживання личинок лісових видів амфібій, які розвиваються у тих же водоймах та місцях, куди для розмноження та тривалого перебування прибувають амфібії значно більших розмірів, ніж дорослі форми лісових видів земноводних.

Озерна та ставкова жаби в сучасних умовах наявних водойм вздовж кордонів та екотонів заповідника становлять істотну загрозу для виживання личинкових стадій лісових видів амфібій, що є важливою ланкою трофічних зв'язків лісових екосистем.

До типових лісових амфібій, що природно поширені на території заповідника ми відносимо лише 6 видів.

Тритон звичайний Triturus vulgaris переважно заселяє невеликі водойми серед лісових урочищ глибиною до 0,5-0,7 м. Це можуть бути значні пониження рельєфу, невеликі рови або сезонні дощові калюжі, а також оселяється біля берегів річки Верещиці, що омиває значну частину кордонів заповідника. Цей вид обирає водойми з різними глибинами, бідною або й багатою болотною рослинністю, але за наявності мілководних затінених ділянок, що достатньо прогріваються сонячним промінням ранньою весною. Відразу після зимового пробудження настає період розмноження, тривалість якого залежить від перебігу весни. Зазвичай, період розмноження триває протягом другої половини березня, а в ранні весни з кінця першої декади березня до першої декади травня. У водоймах трапляється тритон звичайний разом із сірими ропухами, червоночеревими кумками Bombina bombina, квакшами, практично усіма видами жаб. Деякий час затримується у водоймах, але вже на початку літа у кінці травня та червні залишає водойми і мігрує в понижені ділянки лісових урочищ та на лісові луки. Серед оточення водойм, які заселяються звичайними тритонами, найчастіше трапляються ділянки листяних лісів, луки з чагарниками або відкриті ділянки біля населених пунктів. У заповіднику найбільш регулярно трапляється в меліоративних ровах та потоках торфового урочища "Заливки", але тут найчастіше потерпає від хижих видів риб, особливо щуки, а тому чисельність цього виду є невисокою. У канавах урочища "Заливки" на 10 м2 виявлялось до 7-9 особин тритонів у кінці березня або квітні, та до 5-6 особин у травні.

Тритон гребенястий Triturus cristatus на території заповідника обирає практично ті ж біотопи, що і тритон звичайний, але чисельність гребенястого тритона є досить низькою і очевидно продовжує скорочуватись. Період розмноження та біотопічні вимоги в обох видів тритонів в умовах заповідника мало відрізняються. Помітно, що гребенястий тритон більше надає перевагу більшим і глибшим водоймам, частіше трапляється у водоймах з глибинами понад 0,5-1 м і перебуває у водоймах триваліше, ніж попередній вид. Гребенястий тритон покидає водоймища пізніше, ніж звичайний тритон, переважно у липні-серпні, а тому трапляється практично з усіма видами земноводних, дрібними личинками яких охоче живиться. Для цього виду особливу небезпеку становлять хижі види риб, а також сірі чаплі, що з ранньої весни і до кінця літа полюють біля берегів річки Верещиці, на торфовищах урочища "Заливки" та в інших водоймах біля кордонів заповідника. У канавах урочища "Заливки" на 10 м2 виявлялось до 2-3 особин гребенястих тритонів у квітні та до 1-4 особин у травні-червні. В умовах лісових кварталів заповідника цей вид не виявлений в урочищах, віддалених від річки Верещиці більше ніж на 300 м. На зимівлі мігрує головним чином в урочище "Заливки", а також вздовж кордонів урочищ "Ставки", "Горбки", "Королева гора" та біля берегів ставків Верещицького лісництва заповідника.

Ропуха сіра Bufo bufo на території заповідника є найбільш характерним і чисельним представником цього роду, яка значно поширена в усіх лісових урочищах твердолистяних лісів. Цей вид трапляється і у змішаних ділянках лісів з наявністю сосни звичайної, але уникає молодих лісових ділянок, де сосна домінує завдяки лісогосподарській діяльності людини в недалекому минулому (протягом 1960-1970 рр.). На відміну від зеленої ропухи, сіра ропуха значною мірою адаптується до антропогенного впливу на природне середовище, а тому частина її популяцій є синантропними. Хоча ропуха сіра широко поширена по лісових кварталах заповідника, але найвища щільність дорослих амфібій цього виду виявлена саме в урочищах, які розташовані на відстані не більше 200-300 м від великих водойм або берегів річки Верещиці.

Розмножується сіра ропуха в дуже різноманітних водоймах, але найчастіше в ровах та мілководних стоячих або слабопроточних водоймах. Надає перевагу добре освітленим водоймам із достатньо прозорою водою навіть за незначної наявності болотної рослинності. У заповіднику цей вид значною мірою розселився навколо урочища "Заливки" та берегів річки Верещиці. Весняне пробудження настає досить рано, зазвичай за теплих весен уже в середині березня, але переважно у кінці березня. Розмноження починається з останньої декади березня першій декаді квітня. Найбільш сталі щорічні концентрації угруповань сірих ропух, що згромаджуються для розмноження, ми виявили вздовж берегів річки Верещиці навпроти урочищ "Ставки", "Заливки", "Королева гора". На таких ділянках, де розмножуються сірі ропухи вздовж урочища "Заливки" на відстані кожних 100 м берега у квітні 2003 р. реєстрували 50-200 особин, переважно групами по 7-19 ропух. У три останні роки чисельність сірих ропух помітно скоротилась і тепер у квітні на цих ділянках трапляється до 30-70 особин на 100 м берегової лінії річки Верещиці. В третій декаді квітня переважна більшість ропух покидає ділянки розмножень і значна частина цих тварин мігрує в сусідні лісові урочища. Масовий вихід з водойм дозрілих молодих особин сірих ропух відбувається протягом 5-9 діб другої половини червня (у роки з ранньою весною) або першої декади липня (у роки затяжної весни). Молоді особини цих ропух, зазвичай, протягом другої половини літа мігрують у лісові урочища, де і зимують у норах під пнями, великими старими деревами та на південних лісових схилах, де наявні значні згромадження осіннього листя.

Квакша звичайна Hyla arborea у заповіднику досить звичайна на ділянках узлісь листяних лісів з розвиненими чагарниками. Пробуджується у другій половині квітня, частіше у кінці квітня. Для локалізації угруповань квакш зазвичай необхідні хоч незначні водойми зі стоячою або слабопротічною водою. В умовах заповідника концентрація особин у популяціях рідко перевищує 12-20 особин на 100 кв2 водойми. Квакша звичайна надає перевагу дощовим озерцям, меліораційним канавам або схилам чи дамбам, на яких проростають окремі чагарники або невисокі листяні породи дерев. Такі біотопи характерні вздовж берегів ставків біля с. Лелехівка, долини річки Верещиця, а також в урочищі "Заливки". Сприятливим фактором для існування локальних популяцій квакш є поєднання різних типів ландшафту: лук, приватних сільськогосподарських ділянок, пасовиськ, ґрунтових доріг, на узбіччях яких ростуть окремі деревця, чагарники. У водоймах трапляється практично тільки під час розмноження протягом травня першої декади червня. На зимівлі мігрують поодиноко, а також часто групами по 3-5 особин протягом вересня, зазвичай, концентруються на узліссях, де переховуються в різних природних укриттях норах, порохнявих дуплах лип, густих заростях чагарників.

Жаба трав'яна Rana temporaria домінантний вид земноводних у лісових урочищах заповідника. Надає перевагу вологим лісовим галявинам, листяним узліссям та ольсам. Щільність популяцій повністю пов'язана з умовами біотопів, наявністю вологи у вегетаційний період. Головні місця концентрації під час розмноження зосередженні вздовж берегів річки Верещиці та окремих риборозплідних ставів. Розмножується досить рано, зазвичай з першої декади березня і до першої декади квітня покидає водойми. Але у пізні та холодні весни може траплятись у водоймах протягом квітня (весна 1997 р.).

Часті ранньовесняні заморозки є головною причиною загибелі значної частини популяції та ікри. Несприятливі умови розмноження у заповіднику виявлено весною 2003 р. Протягом третьої декади березня 2003 р. вздовж берегів Верещиці біля урочища "Заливки" реєструвались групи по 7-15 особин, а щільність досягала 70-120 особин на 100 м берега зі шириною обліку 2 м вглиб від берега річки Верещиці. Береги річки Верещиці, заплавні болота на північному сході Янівського озера, торфовища в урочищі "Заливки", мілководдя ставків на східних та північно-східних границях Верещицького лісництва заповідника є найбільш важливими постійними місцями для розмноження популяцій Rana temporaria та Rana arvalis. Обидва ці види амфібій завдяки значному поширенню по лісових урочищах заповідника та своїм трофічним зв'язкам забезпечують діючу систему біологічного захисту лісових екосистем південного Розточчя. На місця зимівлі трав'яна жаба мігрує з кінця серпня та протягом вересня, іноді окремі особини трапляються у першій декаді жовтня. Зимують у глибоких пониженнях та западинах південних схилів, у місцях глибокого залягання осіннього листя дерев, у норах під пеньками і корінням.

Жаба гостроморда Rana arvalis найбільш типовий вид в лучних біотопах, які на території заповідника зосереджені головним чином в урочищі "Заливки" та на незначних лісових галявинах. У Заливках концентрується головне ядро локальної популяції і кожного року в кінці третьої декади березня, на початку першої декади квітня тут було сконцентровано близько 15 великих груп, що розмножувались. Найбільші групи становили 70-150 особин на 10 м2. З іншими видами земноводних у водоймах гостро морда жаба трапляється дуже рідко, утворює переважно моновидові тимчасові угруповання, або ж короткочасні угруповання з Rana temporaria. Квітневі заморозки також негативно впливають на фенологію та успішність розмноження цих жаб. Для біотопічного розподілу тварин цього виду характерною є наявність лучних урочищ, що можуть надалі використовуватись як сіножаті чи пасовища. Такі господарські заходи виявились дуже бажаними для сприяння у підтримці біотопів, придатних для проживання більшості жаб. У серпні дорослі та молоді особини гостромордих жаб переміщаються на узлісся і в лісові урочища, в яких, починаючи від середини вересня до першої декади жовтня, розшукують укриття для зимівлі.

Серед проблем, вирішення яких набуло важливого значення, щодо збереження амфібій у заповіднику та на Розточчі загалом є потреба застерегти загибель наземних тварин на автострадах та інших дорогах. Часто такі автошляхи на значних відрізках утворюють лінію границі лісових кварталів заповідника та земельних ділянок інших користувачів. На таких дорогах передусім гинуть два види амфібій, які найбільш рано починають розмножуватись і вимушені переміщатись із місць зимівлі до водойм, які в багатьох випадках розташовані поруч з автострадами (Верещицьке лісництво, окремі ділянки урочища "Ставки"). Встановлено, що насамперед гинуть такі види, як Rana temporaria, Bufo bufo, що є важливими у формуванні системи біологічного захисту лісових екосистем. Надалі планується спеціальна природоохоронна програма збереження амфібій у тих місцях, де існують загрози для їх популяцій на автошляхах.

2. Дистанційні методи інвентаризації біотопів фауни заповідника "Розточчя"

Питанням класифікації та інвентаризації мисливських угідь (в більш широкому трактуванні біотопів фауни) приділяли увагу Д.М. Данилов, В.І. Дементьєв, К.А. Татаринов, П.Б. Юргенсон, Я.С. Русанов, В.Н. Скалон, Н.Н. Скалон, Н.М. Красний, Бондаренко В.Д., Делеган І.В., Чернявський М.В. (1993 р.).

Розподіл за типами, бонітування та інвентаризація біотопів фауни є важливим етапом їх впорядкування, а відтак має прикладне значення в мисливському господарстві (інвентаризація мисливських угідь). Аналіз біотопів фауни є важливим з погляду планування і проведення наукових досліджень, зокрема у природно-заповідних об'єктах.

Біотопи території суші й акваторії придатні для поширення тварин і птахів. За своїм складом і територіальним розташуванням біотопи дуже різноманітні. Класифікація біотопів за комплексом екологічних умов, продуктивністю, а відповідно та місткістю необхідна основа для вирішення ряду завдань, наприклад, ведення мисливського господарства. Тому передусім, біотопи групуються за типами. Підходи до класифікації біотопів широко висвітлені у спеціальній літературі.

У сучасній практиці мисливського впорядкування України застосовується така класифікація угідь. Встановлено 7 типів мисливських угідь: хвойний ліс, листяний ліс, змішаний ліс, рілля, луки, болото, водойма. Незімкнені культури, вирубки, рідини і прогалини, запроектовані під лісові культури, належать до типу мисливських угідь "ліс".

Таксономічна диференціація: типи мисливських угідь ділять на підтипи вікові групи лісових насаджень, а їх на види за наявністю підросту і підліску, які мають значення для тварин.

Вікові групи насаджень в рівнинних лісах поділяють на три класи: до 20 років, 21-40 років, старші 40 років; у гірських лісах: до 20 років, 21-60 років, старші 60 років. У межах зазначених вікових груп ділянки диференціюються за густотою підросту і підліску на густі, середньої густоти (понад 1 тис. шт./га) і рідкі (до 1 тис. шт./га).

Розвиток сучасних комп'ютерних технологій у поєднанні з космічними, дають змогу проводити інвентаризації біотопів фауни (мисливських угідь), застосовуючи методи дистанційної оцінки. З'являються нові можливості отримання достовірної таксаційної та картографічної інформації, а також її оперативної актуалізації сучасними методами.

Метою досліджень було довести можливість використання матеріалів дешифрування космічних знімків для інвентаризації мисливських угідь. Застосовувалася методика обробки сателітних знімків. У цій роботі використовувалися сателітні знімки (сканерні, радарні). Їх спектральна роздільна здатність дає змогу знімати земну поверхню у діапазоні від термальних до видимих хвиль. Просторова роздільна здатність знімків системи SPOT-XS 20'20м, дає змогу використовувати їх для "крупно-масштабної" інвентаризації угідь і прилеглих територій.

Структура лісових угідь (просторова і вікова) в натурі досліджувалась за матеріалами тимчасових та постійних пробних площ із суцільним та частковим картуванням всіх дерев. Матеріали, отримані в натурі, порівнювалися з отриманими в результаті дешифрування космічних знімків.

Класифікація лісових насаджень проведена автоматично на основі даних пробних площ і тестових ділянок, ідентифікованих на аерофотознімках. Причому кількість класів для лісових насаджень підібрана на основі перевірки спектральної відстані між ознаками за допомогою "Бгхаттахаріа відстані". Кожен крок класифікації перевірявся через відсоток правильно класифікованих пікселів тестових ділянок.

Програмне забезпечення використане для розробки та аналізу методологічних основ автоматизованої інтерпретації супутникової інформації та використання її в лісовому господарстві, та створення на її основі тематичних карт. Спеціально для даної мети розроблені програми для створення лісової "маски" об'єкту досліджень, розрахунку вегетаційного коефіцієнта, та створення додаткового інформаційного каналу. Розроблено метод ГІС-аналізу для посткласифікаційного аналізу зображення і виділення окремого класу мішаних шпильково-листяних насаджень.

Рис. 1. Знімок системи SPOT-XS. Територія природного заповідника "Розточчя"

При виконанні роботи використані програми опрацювання зображень і геоінформаційні системи. Це, насамперед, відомі пакети програм компанії ESRІ: ERDAS 7.5, ERDAS Іmаgіne, РСІ. Використані геоінформаційні системи фірми ESRІ: ARC/Іnfo, ARC/Vіew. За допомогою програми ARC/Іnfo створено цифрову модель території заповідника, яку у подальшому було використано для топографічної нормалізації зображень.

Мозаїка аерофотознімків, створена за допомогою спеціального модуля пакету програм Еrdas Іmagіne, є прийнятною для візуальної оцінки просторової структури насаджень, оскільки місцевість об'єкту досліджень рівнинна. Похибка при коригуванні аерофотознімків не дає змогу точно визначити площу певних частин насаджень, та порівняння структури поновлення на аерофотознімках і сателітарних знімках дає змогу говорити про повну відповідність структури даного природного поновлення. Це дає підставу стверджувати, що на знімках представлено заростання болота різними деревними видами. При досить малій похибці коректування сателітних знімків (15.7 м) можна з певною достовірністю визначати площі заболочених і заліснених ділянок.

Розмежування категорій земель лісового фонду проводилось методом дигіталізаціі з монітору. Обмежовувались однорідні за забарвленням ділянки, які попередньо за допомогою аерофотознімків були віднесені до лісових чи не лісових площ.

Дослідження проводилися на території Природного заповідника "Розточчя". Об'єкт розташований на Головному Європейському вододілі і відомий як район Українського Розточчя. Це крайній північно-західний відріг Подільської височини, розпочинається в околицях міста Львова і простягається вузьким горбистим пасмом (15-20 км шириною) на 60 км у північнозахідному напрямку до кордону з Польщею.

Заповідник складається з двох лісництв (Верещицьке і Ставчанське), протяжність території з півночі на південь становить 8 км, із заходу на схід 12 км. Площа 2084 га, з них 92,5 % ліси.

Особливості рельєфу, мозаїчність ґрунтового покриву, своєрідний мікроклімат стали основою для формування унікальної лісової та болотної рослинності. Тут перекриваються ареали більшості основних євразійських видів дерев і чагарників: ніде у світі не можна побачити природний ліс, що складається з ростучих разом сосни звичайної, дуба черешкового, бука лісового, ялиці білої, смереки, явора, граба, ясена звичайного, клена гостролистого, в'яза та липи, а на Розточчі такі ліси ще збереглися.

Згідно з геоботанічним районуванням, територія заповідника належить до Розтоцького ботанічного округу широколистяних лісів Балтійської провінції Центрально-європейської області. За площею у заповіднику переважає лісова рослинність 92,5 %.

Флора заповідника відзначається надзвичайно багатим видовим складом, за даними досліджень 1998 року, налічується судинних рослин 885 видів, мохоподібних 212 видів, грибів 365, лишайників 65, синьо-зелених водоростей 20. Двадцять дев'ять видів судинних занесено до Червоної книги України.

На території регіону переважають широколистяні, головним чином букові і дубові, а також хвойно-широколистяні ліси. Меншу площу займають хвойні ліси, представлені сосновими. Широколистяні ліси займають внутрішні пагорби гряд з більш важким за механічним складом дерново-слабопідзолистими ґрунтами. Хвойні ліси поширені на зовнішніх пагорбах, протягнутих вздовж гідрографічної сітки. Для них характерні більш легкі за механічним складом дерново-підзолисті і слабо-підзолисті глинисто-піщані ґрунти.

Найбільш складним виявилось питання репрезентації лісів. У результаті опрацювання сканерного знімка отримана дешифрована карта лісових угідь. Встановлено, що застосована методика дистанційного вивчення дає змогу виділити наступні категорії мисливських угідь:

1. Лісові угіддя:

• незімкнені лісові культури (до 20 років)

• хвойний ліс (вікова група 21 50 рр.)

• хвойний ліс (старші 50 р)

• листяний ліс (вікова група 21-50 рр.)

• листяний ліс (старші 50 р)

• змішаний ліс (вікова група 21-50 рр.)

• змішаний ліс (старші 50 р)

2. Рілля;

3. Луки;

4. Болото;

5. Водойма.

Якщо для лісового господарства така градація досить приблизно описує структуру лісів, то для потреб мисливського господарства це цілком достатньо для інвентаризації і відповідає практиці сьогодення. Кількісна оцінка угідь наведена в табл. 1. Лісові угіддя становлять 1928,1 га (92,5 %).

Дистанційні методи дають змогу отримати не тільки кількісну оцінку угідь (площа і відсоток конкретних типів), а та їх просторове розташування. Це дає змогу оцінювати просторову структуру угідь (наприклад мозаїчність).

Отримані карти дають змогу здійснити функціональне зонування території (отримати тематичні карти), котрі є основою для планування дослідження фауністичних комплексів, вивчення поживності і захищеності угідь тощо. Враховуючи великі затрати на отримання аерофотознімків і низьку спектральну інформативність, можна стверджувати, що найпридатнішими для з'ясування змін в лісових угіддях на цей час є сканерні сателітні знімки. Іншим аргументом на користь використання сателітних сканерних знімків є їх невелике геометричне спотворення порівняно з аерофотознімками, що призводить до менших затрат на коригування, ніж при коригуванні аерофотознімків. Геометрично скориговані сканерні сателітні знімки служать у подальшому як елемент геоінформаційної системи і використані для цифрової класифікації при створенні тематичної карти угідь для заповідника "Розточчя".

Сучасні сателітні знімки дають змогу оцінювати угіддя з роздільною здатністю на місцевості 5 м, що відкриває нові можливості дистанційної інвентаризації.

Використана література:

1. Горбань Л.І. Фауна лісових видів амфібій заповідника "Розточчя" / Науковий вісник НЛТУ України. 2010. − Вип. 20.16, с.218-224

2. Рижак І.В., Часковський О.Г. Дистанційні методи інвентаризації біотопів фауни (на прикладі природного заповідника "Розточчя") / Науковий вісник, 2003, вип. 13.1, с.47-51





Реферат на тему: Фауна заповідника "Розточчя" та дистанційні методи її інвентаризації (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.