Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Дослідження і вивчення букових лісів Ужанського національного природного парку (дипломна робота)

ЗМІСТ

ВСТУП...........................................................................................................2

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ..............................................................................6

2. ПРИРОДНІ УМОВИ РАЙОНУ. ДОСЛІДЖЕНЬ..................... 7

2.1. Географічне положення.........................................................................6

2.2. Геоморфологія........................................................................................8

2.3. Геологія...................................................................................................9

2.4. Клімат....................................................................................................11

2.5. Гідрографія...........................................................................................13

2.6. Грунти....................................................................................................15

2.7 Рослинність............................................................................................16

3. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ ТА МАТЕРІАЛИ..................................17

4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОСЛИННОГО ПОКРИВУ........18

5. ЕКОЛОГО-ЦЕНОТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА БУКОВИХ

ЛІСІВ............................................ ..25

6. КОНСПЕКТ ФЛОРИ..............................................................................38

7. ФУНКЦІЇ ЛІСІВ ТА ЇХ НАРОДНО-ГОСПОДАРСЬКЕ

ЗНАЧЕННЯ......................................... 50

ВИСНОВКИ.................................................................................................53

ЛІТЕРАТУРА . ........................................................................................... 54


 

 

ВСТУП

Ліси є найпродуктивнішими типами фітоценозів і найпотужнішими регуляторами біосферного балансу на планеті. У лісах накопичено 82 % усієї фітомаси Землі, або більше 1960 млрд. т. У світі щогодини вирубують 21 га лісу, щорічно заготовляють близько 5 млрд. м3 деревини, що поступово призводить до руйнування екологостабілізаційної функції лісів у глобальному масштабі.

Найпоширенішими типами рослинності в досліджуваному регіоні є ліси (50, 4 % площі) та луки (27 % площі ). З них у басейнах гірських річок і на їх рівнинних ділянках найбільший вплив на гідрологічний режим будь-якої території виявляють ліси, які опосередковно впливають на існування й тенденції змін інших типів рослинності.

В Українських Карпатах зосереджено близько 70 % фітоценофонду лісів України [16]. Порівняно з іншими типами рослинності лісова рослинність Закарпаття характеризується найбільшим ценотичним багатством. Вона представлена 10 формаціями та більше як 600 асоціаціями домінантної класифікації, що становить близько 50 % синтаксонів лісів України. Дослідженнями лісової рослинності за флористичною класифікацією до цього часу були охоплені лише букові ліси. З 34 асоціацій порядку Fagetalia sylvaticae, виявлених на території України, 9 зустрічаються на території Закарпаття.

Лісова рослинність упродовж останніх століть зазнала глибоких змін унаслідок господарської діяльності, оскільки не були розроблені теоретичні основи регіональних моделей ведення лісового господарства та моделей охорони природи, а також, що особливо важливо, практичні закони і показники їх взаємозалежностей та взаємозв'язків. Ситуація ускладнюється ще й тим, що лісистість Українських Карпат на сьогодні в цілому зменшилася майже наполовину порівняно з первинним біогеоценотичним покривом, різко зменшилася площа стиглих і перестійних лісів (до 14 %) і, що особливо помітно відображається на зниженні функціональної ролі лісів - домінують молодняки (40 %) [43, 49]. У доступних для лісоексплуатації частинах гірських схилів природна структура лісів значною мірою змінена. Спільною рисою антропогенно змінених лісових фітоценозів Українських Карпат є спрощення їх вертикальної і горизонтальної структури, збіднення флори та ценотичного різноманіття. Як результат – істотна трансформація функціональних показників, а саме, погіршення водного і радіаційного балансів території, зниження біологічної продуктивності і загальна розбалансованість механізмів саморегуляції лісових екосистем [ 44, 47, 49].

Дещо кращий у цьому відношенні стан лісів Закарпатської області, лісистість якої становить 50,4 % [147] і за цим показником, продуктивністю, запасами лісу та різноманітністю синтаксономічного складу займає ключове місце в Україні. Ліси збереглися переважно у гірській частині Закарпаття в межах висот 600-1200 мнадрівнемморя.

В Українських Карпатах найпоширенішими є смерекові ліси формації Piceetea abietae. На них, згідно з даними З.П. Білоуса та ін. [18], припадає 46,4 % лісової площі. Дещо іншу площу наводить О.В. Чубатий [180], а саме 37,7 %. Друге місце займають ліси формації Fagetea sylvaticae – 35,1 - 37,7 % [18,180], третє – Abietea albae – 6,8 % [9].

У межах свого ареалу найвищою продуктивністю відзначаються смеречники саме в Українських Карпатах, причому на території Закарпаття – 323, 9 м3/га, що на 40 м3/га перевищує середній показник в Українських Карпатах загалом. До прикладу, у Ярославській, Новгородській та Вологодській областях Росії цей показник становить – 164- 186, а в Білорусії - 122 м3/га [18]. За останні десятиріччя відмічено масове всихання ялинників в Українських Карпатах і особливо на їх південному мегасхилі, що значною мірою пов'язано з потеплінням клімату [42]. У стиглих бучинах на території Закарпаття цей показник становить у середньому 420-517 м3/га [178], тобто є майже вдвічі меншим ніж у центральній частині ареалу бука [109].

На підставі аналізу карт сучасного та відновленого лісового покриву Українських Карпат [50] було встановлено, що за 150-200 років до кінця минулого століття площі смерекових лісів у межах держлісфонду зросли від 393 до 691 тис. га. Зокрема площі чистих смеречників за 150-200 років до кінця минулого століття займали 126, а в 70-х роках – 325 тис. га, тобто зросли більше, ніж у 2,5 рази. Навпаки, площа букових лісів у відновленому покриві займала 680, а в 70-80-х роках минулого століття зменшилася на 272 тис. га, або на 40 %. У ялицевих лісах ці показники відповідно становили 118 і 82 тис. га, тобто на 30 % [17]. Масове культивування Picea abies (L.) H. Karst. було характерною рисою лісового господарства останніх двох століть більшості країн Європи.

Картина співвідношення площ лісів різних формацій у Закарпатті відрізняється від загальної для Українських Карпат. Найбільш поширені ліси формації Fageta sylvaticae, які займають 58,1 % лісовкритої площі, так само як у центральній та південній частинах свого ареалу (Німеччина, Австрія, колишня Югославія, Албанія), де букові ліси мають найбільшу зосередженість і найвищу продуктивність (відсоток букових лісостанів становить 50-60 % від загальної площі лісів, а запас деревини 800-1000 м3 на 1 га). Як відомо, у Карпатах проходить східна межа суцільного поширення бука й вона співпадає з межою Передкарпатських передгірь. Основні висоти – 400-1200 м над р. м.

Особливо цінною частиною функціонального ядра лісових екосистем Закарпаття є праліси з Fagus sylvatica L., що включені до переліку найцінніших об'ектів Всесвітньої спадщини.

Ліси Закарпаття –найцінніші природні багатства області. Вони займають майже половину (49,2 %) території області. Розподіл їх, як і всюди в горах, відбувається за законами вертикальної зональності.

Букові ліси розташовані на Закарпатті в межах висот від 250 до 1100-1350 м н. р. м.

. На охоронних територіях ліси мають не тільки народногосподарське, але й наукове значення. До таких охоронних територій відноситься і Ужанський НПП. Він був створений згідно з Указом Президента України від 27 вересня 1999 р. і є частиною єдиного в світі трилатерального Міжнародного біосферного резервату "Східні Карпати". Цінністю парку є букові ліси, що займають 14905 га від усієї його площі.

Метою моєї дипломної роботи було дослідження і вивчення букових лісів Ужанського національного природного парку.

У процесі досліджень виконувалися такі завдання:

1. Проводили інвентаризацію флори і рослинності букових лісів впродовж вегетаційного періоду.

2. Порівнювали структуру рослинності на нижній і верхній межах висотного зростання бучин.

3. Досліджували сезонні зміни рослинності впродовж вегетаційного періоду.

4. Вивчали синтаксономічну структуру лісів методом геоботанічних описів


 

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Історія вивчення букових лісів Ужанського національного природного парку розпочалася ще на початку минулого століття і до тепер активно поповнюється науковими доробками українських вчених. ЇЇ можна поділити умовно на 3 періоди.

Перший період пов'язаний з іменами А. Пакса і А. Здатніка. Перший дослідник проводив флористичні дослідження окремих масивів Карпат, які опублікував на початку XX століття [22]. Крім суто флористичних, значна увага приділяється питанням охорони рослинного світу Карпат. А.Златнік обгрунтував необхідність охорони букових пралісів Полонинського хребта, створення ботанічних резерватів "Стужиця", "Яворник"[22, 23].

З 1946 року, коли Закарпаття було приєднано до УРСР, розпочався другий період більш системного та інтенсивного вивчення рослинного світу Українських Карпат. У 1954 році під редакцією В.О.Поварніцина була опублікована монографія "Рослинність Закарпатської області УРСР".[6].

Третій період розпочався створенням регіонального парку "Стужиця", який згодом за рахунок розширення території перетворено в Ужанський національний природний парк. З цього часу почалися цілеспрямовані та планомірні дослідження. Детально вивчалася флора і рослинність Стужицького масиву Ужанського НПП. Виходять у світ праці Кричфалушія В.В. з співавторами по природі Ужанського НПП, в якій флора парку нараховує 572 види судинних рослин, 80 з яких віднесені до раритетних [8]; Стойко С.М., Тасенкевич Л.О. по флорі Стужицького масиву УНПЩ13], Стойко С.М., Тасенкевич Л.О., Гадач Е. по флорі ботанічного резервату „Стінка", що знаходиться на території УНПП, та в загальному по флорі УНПП [18, 19, 20]; Устименка П.М., Поповича С.Ю. по рослинності Стужицького масиву УНПП, в якій наводиться 47 рослинних асоціацій [14. 15]. Розпочато інвентаризацію флори та рослинності інших масивів.

2. ПРИРОДНІ УМОВИ ДОСЛІДЖУВАНОГО РАЙОНУ

2.1. Географічне положення

Ужанський національний природний парк розташований у західній частині Закарпаття в басейні річки Уж і простягається з південного заходу від с. Забродь (226 м н. р. м.) на північний схід до Ужоцького перевалу (852 м н. р. м.). Територія парку має видовжену форму довжиною 50 км і шириною 3-18 км. Площа його становить 39159 га.

Ужанський національний природний парк розташований на території Бескид, котрі простягаються на території України, Словаччини та Польщі. Для парку характерні гірські лісові, а у високогір'ї -- субальпійські лучні ландшафти.

Територія парку відзначається сприятливими для рекреації кліматичними умовами, наявністю природних та слабокультурних ландшафтів, значною кількістю мінеральних джерел та транспортною доступністю (тут проходять залізнична та шосейна дороги Чоп-Львів-Київ).

Згідно з природним районуванням центральна частина парку відноситься до Верховинської (північна окраїна) і Завигорлатської (південна окраїна) фізико-географічних областей.

В адміністративному відношенні територія належить до Великоберезнянського району Закарпатської області (рис. 1). На заході межа парку проходить по державному кордоні з Словаччиною (протяжність 28 км), а на півночі по державному кордоні з Польщею (протяжність ЗО км).

Територіальною основою для створення Ужанського національного природного парку був Регіональний ландшафтний парк "Стужиця" (площа вилучених земель 4470 га). Зараз парк є складовою частиною міжнародного польсько-словацько-українського біосферного заповідника "Східні Карпати".


 

 


 

Невилучені території займають 24 254 га, їх користувачами

виступають Великоберезнянський держлісгосп (17007 га),

Великоберезнянський міжколгоспний лісгосп (9538 га), населені пункти, фермерські та колективні господарства (11829 га).

2.2. Геоморфологія

Гірський ландшафт парку за характером геологічної будови та морфологічної будови та морфологічної структури належить до ярусу пологосхилових низькогірних хребтів, що піднімаються в середньому до 1000 м н.р.м., вкриті на значних площах лісами. Крутизна схилів цього ярусу коливається в межах 20-35°, але вони досить інтенсивно почленовані зворами невеликих потічків.

Гірський хребет північно-східної границі території парку належить до Верховинської морфоструктури (Бескидської поверхні вирівнювання), яка утворює широкий ступінь біля підніжжя та навколо полонинських масивів. В ньому виділяємо з групи середньогірських ландшафтів Вододільний хребет. Він представлений поодиноким гірським хребтом, по гребеню якого проходить границя між Закарпатською та Львівською областями, а також між Україною та Польщею. За геологічною будовою Вододільний хребет -- це кілеподібна складка пачки твердих пісковиків у потужній товщі Кросненської світи.

Основні вершини Східних Бескидів на території парку (із заходу на схід) - г. Кальниця (1104 м), г. Кременець (1221 м), г. Велика Семенова (1019 м), г. Канчова (1111 м), г. Полонинка (1104 м), г. Черемха (ИЗО м), г. Розсипанець (1107 м), г. Кінчик Буковський (1250 м) та г. Ополонек (1027 м).

Після Ужоцького перевалу Вододільний хребет у напрямку до Горуньського перевалу має такі вершини: г. Великий Бескид (1012 м), г. Блисьце (1042 м), г. Кінчик Гнильський (1115 м). Не доходячи до г.Старостина (1229 м) границя парку різко звертає на захід, до Жденіївського перевалу.

Лівобережна частина долини Ужа утворена середньогірськими пасмами, серед яких домінують г. Явірник (1017 м), г. Красія (1036 м), г. Студниця (1033 м), г. Берці (1014 м). На правобережній частині, що простягається вздовж кордону із Словаччиною, тільки три безіменні вершини хребта Стінка мають висоти понад 1000 метрів (1019, 1063, 1092).

Існують також підстави вважати, що в даному районі багаторазово падали великі метеорити, що зумовило розвиток кільцевої морфоструктури у гірському ландшафті (астропроблеми). Про це свідчить не тільки специфічний радіальний рисунок морфоструктури, але й значна тектонічна роздробленість території. Метеоритне "бомбардування" даної території могло відбуватися як до, так і після горотворення. Історично падіння метеорита зафіксоване в 1866 р. в районі села Княгиня. Уламки цього метеорита зберігаються у музеях Відня і Москви.

2.3. Геологія

Територію парку складають, головним чином, флішові узгір'я верхньої крейди і магурського палеогену. Ці узгір'я утворюють комплекс товщиною понад 500 метрів. Невелика палітра літологічних відмінностей на перший погляд надає флішовим узгір'ям вигляду одноманітності. Однак, за цією одноманітністю скривається складне геологічне минуле, пов'язане з формуванням рельєфу всієї карпатської дуги.

У флішовому поясі палеогенові відклади мають типово флішовий вигляд, значну площу поширення і досить різноманітне поєднання окремих пачок [8].

Сили, зумовлені внутрішніми процесами Землі, створили основні нерівності її поверхні морфоструктури. Північно-східну частину Закарпатської області складають Верховинська, Полонинська та Марамороська морфоструктури, що входять до складу Зовнішніх флішових Карпат.

Територія Східних Бескидів входить у Полонинську морфоструктуру, в її будові беруть участь флішові утворення верхньокрейдового та палеогенового віку. Полонинська морфоструктура має середньовисотний гірський рельєф, якому властиві порівняно великі середні абсолютні висоти, асиметрія поперечного профілю хребтів, добре збережені залишки древніх поверхонь вивітрювання.

Територія парку належить до Бескидської поверхні вивітрювання, яка утворює широкий ступінь біля підніжжя та навколо полонинських масивів і хребтів північно-східного простягання. Бескидська поверхня зрізує флішові товщі, а також нижньо- і середньо сарматські відклади передгір'я.

Більша частина території парку розташована у межах Дуклянської тектонічної зони, яка з двох боків стиснута Кросненською і Магурською зонами, в яких розвинуті такі структури як розломи, складки, тектонічні останці та вікна. Вони складені флішовими породами крейди - олігоцену і представлені пісковиками та глинистими сланцями.

Широко представлена Кросненська зона не має чітко вираженого покривного характеру. Вона характеризується загальною депресивною будовою, успадкованою ще від олігоценової епохи. Розвинуті тут тонкоритмічні флішові товщі утворюють дрібні складки, розірвані на окремі луски з північно-східною орієнтацією.

У флішовому поясі Східних Карпат в межах парку виділяють Стужицький синклінальний пояс, з'єднаний з Ново-Седліцьким антиклінальним поясом у Словаччині.

2.4. Клімат

Формування клімату на території Ужанського клімату на території Ужанського НПП проходить під впливом взаємодії радіаційних умов, циркуляції атмосфери та рельєфу.

Карпатський хребет значною мірою впливає на формування клімату, розповсюдження повітряних мас, напрямку вітрів.

За багаторічними даними метеостанції смт. Великий Березний на території району переважають північні та північно-західні вітри.

За характером клімату,- згідно М.С. Адріанова [1], в районі розташування НПП можна виділити дві термічні зони: помірну вологу, де сума активних температур більше 10°С дорівнює 1800 - 2400°; прохолодну, більш вологу в межах висот 850 -• 1200 м, де така сума становить 1400 -1800°С.

Середня річна температура повітря за багаторічними даними спостережень мтс. Великий Березний становить 8,2°С, середня температура найхолоднішого місяця - січня - мінус 4,1 °С, найтеплішого липня - 9,2°С.

З висотою над рівнем моря на кожних 100 метрів висоти, температура знижується в середньому на 0,6°С, а кількість опадів зростає на 70 мм.

В таблиці 1 подані основні метеорологічні показники, зафіксовані на метеопості с. Жорнава. Таким чином, найхолоднішим місяцем 2002 фенологічного року був січень - мінус 24°С, а найтеплішим - липень - плюс 21 °С. Найбільша кількість опадів спостерігалась жовтні -171 мм, найменше опадів випало в березні - 27 мм. Річна сума опадів становить 919 мм.

У зимовий період на території НПП випало понад 170 мм твердих опадів (табл. 2).


 

Таблиця 1

Основні метеорологічні показники 2007/2008 pp.

(метеопост с. Жорнава)

 

 

№ п/п

Місяць

Кількість опадів (мм)

Температура повітря °С

мінімальна

максимальна

1.

Грудень

58

-23

+7

2.

Січень

73

-22

+4

3.

Лютий

80

-7

+5

4.

Березень

26

-5

+7

5.

Квітень

28

-2

+ 12,5

6.

Травень

45

+5

+ 16

7.

Червень

111

+9

+ 17,5

8.

Липень

113

+6

+21

9.

Серпень

74

+9

+20,5

10.

Вересень

76

+7

+ 12,5

11.

Жовтень

171

+ 1

+ 12

12.

Листопад

64

-5

+ 13

Таблиця 2

Висота снігового покриву в зимовий період 2009-2010 pp.

 

 

 

№ п/п

Дата

Лісництво

Місце спостереження

Висота снігового покриву (см)

Урочище

Квартал, літ. д.

1.

25.01.10

Лубнянське

г. Черемха

4/16

130

2.

14.03.10

Лубнянське

Верхні сходища

1/22

120

3.

11.03.10

Лубнянське

г. Черемха

4/16

44

4.

12.04.10

Лубнянське

г. Черемха

4/16

45

5.

07.04.10

Лубнянське

Багно

8/16

6

6.

12.10.02

Лубнянське

г. Черемха

4/17

4

Число днів із сніговим покривом коливається в межах 150-160. Перший снігопад на вершинах полонин відмічено в 2001 році - 2 листопада. Останнє випадання снігу відмічено 12 квітня, а повністю руйнування снігового покриву на високогірних луках відмічено 25-го квітня.

Слід відмітити, що на клімат Ужанської долини в значній мірі впливають теплі повітряні маси, які надходять сюди з лісостепової зони Угорської рівнини (пусти), що впливає на поширення ряду теплолюбних деревних порід - дуба скельного, береки, черешні, клена польового та інших. М'який і вологий клімат в регіоні сприяє росту високопродуктивних гірських букових, яворово-букових і ялицево-букових лісів, що мають важливе грунте- та водозахисне значення.

2.5. Гідрографія

Територія парку належить до басейну р. Уж. Уж бере початок на 5 км східніше від Ужоцького перевалу і впадає у р. Лаборець праву притоку Латориці на території Словаччини. Загальна довжина річки 128 км, площа водозбору 2750 км2 (в межах України відповідно 95 км і 2010 км2), середній ухил річки 7,2%, коефіцієнт звивистості 1,62.

Основні водотоки: річка Уж, до якої впадає в с. Забродь, річка Уличанка, потік Стричавський, в селі Сіль - потік Домашинський, в Кострино - Дубровський, в Жорнаві - Жорнавський, Червоний та Парашинський, в Загорбі річка Стужичанка, яка складається із таких потоків: Бистрий, Кам'янистий, Семенів, Чорний, Тихий, Папоротний, Підзванний, Соломів, Солотвинський, Селичів, Світлий. У селі Ставне впадає потік Лубнянський, і у селі Волосянка - потік Бистрий, який бере початок у селі Верховина Бистра.

Підйом рівня весняної повені починається в середині -- кінці березня, одночасно з початком танення снігу в горах. Повінь часто проходить декількома хвилями, нерідко ускладнюючись дощами. Літні паводки перевищують по висоті максимум весняної повені на 0,5 1,5 м. У багатоводні роки проходить 5 8 паводків, іноді 10 12 і більше. Інтенсивність підйому рівня паводків на головних річках може досягати 1 - 2 м на добу.

Мінімальні рівні води в р. Уж спостерігаються в кінці вересня жовтня. Восени, а особливо взимку, рівні ріки теж малостійкі. Коливання їх у зимовий період обумовлене частими відлигами, які нерідко супроводжуються випаданням дощів. У таких випадках трапляються значні наводки. Максимальні рівні коливання амплітуди води в р. Уж поступово зростають вниз по течії.

Найціннішими гідрогеологічними об'єктами є виходи мінеральних вод. Вони зустрічаються в селах Сіль (свердловина і два джерела), Кострино (2 джерела), Жорнава (2 джерела), Стужиця (1 джерело), Ужок (3 джерела). Мінеральні води відносяться до типу вуглекислих з підвищеним вмістом бору. Вміст розчиненого у воді СС>2 сягає 3 г/л, а окремих компонентів відповідно: Н3ВО3 - 0,0409 г/л, H2SiO3 - 0,13 г/л, Fe - 0,018 - 0,14 г/л.

2.6. Грунти

Ґрунт -- складне природне утворення, що виникає в результаті змін гірських порід під впливом живих і відмерлих організмів (рослинних, тваринних та мікроорганізмів), сонячного тепла та атмосферних опадів [8].

Для ландшафтів парку характерні такі ґрунтові відміни, як бурі лісові ґрунти, дернові та лучно-буроземні ґрунти на алювіальних та делювіальних відкладах. В свою чергу, бурі гірсько-лісові суглинисті ґрунти поділяються на дві групи: темно-бурі і світло-бурі.

Темно-бурі гірсько-лісові суглинисті ґрунти займають найбільш високі гіпсометричні рівні в даному районі. Потужність темно-бурих гірсько-лісових грунтів 58-85 см, нижче залягає елювіо - делювій флішових порід. У ґрунтовому покриві виділяється ще декілька генетичних горизонтів (лісова підстилка, гумусовий горизонт та ін.). Лісорослинні властивості темно-бурих гірсько-лісових ґрунтів забезпечують зростання високопродуктивних ялицево-букових лісостанів.

Світло-бурі гірсько-лісові суглинисті ґрунти також сформувались на алювіально-делювіальних відкладах флішових порід. Це найбільш розповсюджені ґрунти в даному регіоні.

Світло-бурі ґрунти, порівняно з темно-бурими, характеризуються меншими запасами гумусу як в гумусовому горизонті, так і у всьому профілі. Потужність ґрунтового профілю - до 90 см. Лісорослинні властивості цих ґрунтів забезпечують зростання високопродуктивних лісів з бука, явора, смереки, ялиці та ін.

Дерново-алювіальні суглинисті ґрунти сформувались на алювіальних відкладах заплав ріки Стужиця та її приток. Грунти відзначаються непоганою дернованістю, мають найкращий в межах регіону водно-повітряний режим. Типи умов місцезростання - вологі і сирі сугруди.

2.7. Рослинність.

Згідно з районуванням України територія Ужанського національного природного парку розташована в Ставненсько-Жденіївському геоботанічному районі Карпатського геоботанічного округу.

Рослинність досліджуваної території належить до передгірного поясу з дубом скельним, а також нижнього та верхнього гірського лісового поясу букових лісів. Характеристика рослинного покриву подається у загальній характеристиці.


 

3. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ ТА МАТЕРІАЛИ

Дослідження проводились у польових умовах методом визначення маршрутів, що дають можливість охопити максимальну різноманітність рослинності різних висотних поясів і типів фітоценозів.

На перших етапах досліджень збирали і визначали гербарний матеріал. Збір гербарного матеріалу проводили у букових лісах національного парку за сезонами. Гербарій збирався і оформлявся згідно правил.

Правила оформлення гербарію.

Гербарні рослини збирають в суху погоду, перевагу надають найкращим, квітучим екземплярам. Рослину викопують обережно, з коренем. Зібрані екземпляри засушують. До кожного екземпляру роблять етикетку, на якій пишуть місце знаходження рослини, висоту над рівнем моря, дату знаходження, визначають вид цієї рослини.

Згодом проводилися геоботанічні дослідження згідно правил, що опубліковані у підручнику П. Д. Ярошенко "Геоботаніка".

В основі написання цієї роботи використані матеріали власних досліджень, а також літературні дані, матеріали, які отримані нами в бібліотеці національного парку.


 

4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОСЛИННОГО ПОКРИВУ

Наявність різних висотних поясів, грунтових умов, сприятливого клімату та інші фактори сприяють високому флористичному і ценотичному різноманіттю території національного парку. За результатами досліджень різних вчених тут відмічено 575 видів судинних рослин, 41 лишайників, 146 мохоподібних, 66 грибів, 165 водоростей. З судинних рослин 80 видів включено у регіональний червоний список Закарпаття (грястиця словацька (Dactylis glomerata subsp. slovenica Dom.), жовтець карпатський (Ranunculus carpaticus Wald. et Kit.), борідник Прейса (Jovibarba globifera (L.) J. Parn. subsp. pressiana (Domin) Holub), чемерник червонуватий (Helleborus purpurascens Wald. et Kit.), кортуза Маттіолі (Cortusa matthioli L.), свистуля татарська (Conioselinum tataricum Hoffm.) та інші), 37 -- у Червону книгу України (астранція велика (Astrantia major L.), пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale L.), підсніжник звичайний (Galanthus nivalis L.), билинець комариний (Gymnadenia conopsea (L.) R. Br.), білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.), скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.), лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) (рис.7), арніка гірська (Arnica montana L.) та інші), і 2 - бузок східнокарпатський (Syringa josikaea L.) та смілка сумнівна (Silene nutans L. subsp. dubia (Herb.) Zapal ) -- до Міжнародного Червоного списку.

Понад 200 видів рослин мають вагоме фармацевтичне значення: валеріана лікарська, золототисячник звичайний, арніка гірська, пізньоцвіт осінній, беладонна звичайна, цикорій дикий.

У лісах парку збереглись дикі родичі культурних рослин дика черешня, смородина чорна, аґрус відхилений, які мають значення для покращення їх генетичної структури.

На сільськогосподарських угіддях і деградованих пасовищах виявлено понад 200 синантропних видів рослин, серед яких чимало шкідливих бур'янів (борщівник Сосновського, повитиця європейська, будяк кучерявий та інші), з якими потрібно вести систематичну боротьбу.

Відносно невелика висота гір (1000-1300 м н.р.м.) та помірно теплий клімат відбиваються на особливостях поясності рослинного покриву Ужанського НПП. Рослинність тут формує такі фітоценотичні смуги: лісову, смугу криволісся, субальпійську смугу.

Лісова рослинність УНПП представлена буковими (Fageta sylvaticae), ялицево-буковими (Abieto-Fageta), буково-ялицевими (Fageto-Abieta), смерековими (Piceeta abietis), яворовими бучинами (Acereto-Fagetum), грабовими бучинами (Carpineto-Fagetum).

Букові ліси ( Fageta sylvaticae). Серед корінних лісів Ужанського НПП найбільшу площу займають бучини. В парку існують сприятливі грунтово-кліматичні умови для росту бука, який формує широкий рослинний ступінь в межах висот 400-1200 (1250) м. В оптимальних екологічних умовах бук утворює моно і олігодомінантні угрупування клімаксового характеру. Характерною ценотичною рисою букових лісів парку є значна домішка в них таких цінних листяних порід, як явір (Acer pseudoplatanus L.), клен гостролистий (A.platanoides L.), ясен (Fraxinus excelsior L.), ільм гірський (Ulmus montana L.). В теплих місцях характерна домішка клена польового (Acer campestre L.), дуба скельного (Quercus petraea Liebl.), черешні (Cerasus avium Moench.).

На скелястих схилах, де життєвість бука понижена, формуються яворові бучини (Acereto-Fagetum], рідше ясенові бучини (Fraxineto-Fagetum]. У парку вичленовано дві екологічні групи яворово-букових лісів: яворові бучини на кам'янистих схилах, формування яких зумовлене едафічним фактором та яворові бучини на верхній межі лісу, формування яких зумовлене кліматичним фактором.

Ялицево-букові та буково-ялицеві ліси (Abieto-Fageta et Fageto-Abieta). Завдяки поміркованому та вологому клімату, родючим буроземним грунтам та сприятливій орографічній будові Бескид, ялиця знаходиться тут в оптимальних екологічних умовах. На території Бескид зосереджені найбільші масиви мішаних ялицево-букових і буково-ялицевих лісів в Українських Карпатах. Ялиця і бук мають близькі вимоги до родючості ґрунту та вологості клімату. Тому в Бескидах вони формують чітко виражений рослинний ступінь ялицево-букових і буково-ялицевих лісів.

Смерекові ліси (Piceeta abietis}. Формація смереки на території парку займає значні території. Але, на відміну від бучин, смерекові ліси гетерогенні за походженням і тому складніше дати їх екологічну оцінку. На території парку, як і в інших районах Карпат, під впливом монокультурного господарства з орієнтацією на шпилькові породи, на значній площі пройшли зміни букових та ялицево-букових лісів у смерекові.

На підставі порівняльних екологічних і фітоценотичних досліджень втановлено дві категорії смерекових лісів у залежності від їх відповідності біотичним умовам: смерекові культурфітоценози, що були створені у місцях природного зростання смереки та культурфітоценози, які виникли на місцях корінних букових або мішаних шпильково-букових лісів.

До першої категорії належать смеречини, поширені вище 800-900 м н.р.м. у холодних замкнених ущелинах, або у скелястих схилах, де життєвість бука понижена. Вони займають площу біля 15-20 % усіх смерекових лісів. Ліси другої категорії поширені нижче у вегетаційному ступені суцільних бучин і займають площу біля 80-85% усіх похідних смеречин.

На східно-європейській межі ареалу у високогір'ї зростає криволісся вільхи зеленої (Dushekietum(Alnetum) viridis), воно цікаве для вивчення динамічних тенденцій у зв'язку із глобальним потеплінням клімату. Тому її локалітети підлягають охороні.

На лівобережжі р. Уж виявлено реліктовий осередок дуба скельного, що зберігся з теплого періоду середнього міоцену (близько 4 тис. років тому). Він має важливе історичне значення.

В околицях села Розтоки вивчено популяцію балкано-карпатського ендему -- бузку угорського, який має важливе наукове, а також практичне декоративне значення.

Шість рідкісних фітоценозів парку включено в Зелену книгу України -Fagetum alliosum (ursini), Fagetum dryopteridosum, Fagetum symphytosum, Fagetum adenostylosum, Fraxineta (excelsioris) syringosa, Fagetum festucosum (drymeji), Aceretum lunariosum, Fagetum lunariosum (рис. 12), Carpineto-Fagetum scopolioso-mercurialidosum.

Гірські ліси парку виконують важливу водорегулюючу і ґрунтозахисну функції. Згідно з проведеними дослідженнями, букові ліси затримують на своїх могутніх кронах до 25 %, а хвойні ліси до 37 % атмосферних опадів (Чубатий, 1968). Таким чином, вони сприяють нормалізації гідрологічного режиму річки Уж і його приток та зменшують небезпеку катастрофічних повеней, які за останні роки повторюються дуже часто і завдають народному господарству значних матеріальних збитків.

Протягом останніх ста років відбулися істотні кількісні та якісні зміни в структурі лісів, їх площа скоротилась майже на 40 %, що дестабілізувало гідрологічний баланс у басейні річки Уж. На місці букових і ялицево-букових лісів створювались біологічно нестійкі монокультури смереки, які тепер часто руйнуються від катастрофічних вітровалів та захворювань.

Зокрема, у незадовільному стані знаходяться колишні колгоспні ліси. На місці корінних деревостанів виникли на площі понад 2000 га похідні березняки та вільшняки порослевого походження.

Тому перед парком стоїть важливе завдання: екологічно обґрунтувати способи реконструкції малоцінних насаджень та формувати корінні високопродуктивні фітоценози, які виконуватимуть водозахисну функцію у басейні р. Уж.

Дослідженнями встановлено, що на території парку на площі понад 3000 га збереглись унікальні для Середньої Європи букові, яворово-букові, ялицево-букові та інші праліси. Вони мають важливе наукове значення як моделі для реконструкції змінених лісів та для ведення лісового господарства на природних екологічних засадах. Пралісові екосистеми включені у заповідне ядро парку і охороняються як унікальний феномен природи.

В нижній частині парку, на терасах ріки Уж та вздовж водотоків поширені угрупування верб білої (Salix alba L.), тритичинкової (S. triandra L.) і прутовидної (S. viminalis L.), що належать до порядку Salicetalia purpureae, a також вільхи клейкої (Alnus glutinosa (L.) Gaertn.) з одноіменного порядку. У верхній частині парку переважають угрупування верби пурпурової (S. purpurea L.) і вільхи сірої (А. іпсапа (L.) Willd.).

Біля підніжжя пагорбів часто трапляються зарослі терену, що утворюють угрупування Roso-Prunetum, які чергуються з фрагментами асоціації Corylo-Alnetum incanae. На місці первинних лісів на значних площах утворилися похідні групування з участю ліщини звичайної (Coryllus avelana L.), граба звичайного (Carpinus betulus L.) та берези повислої (Betula pendula Roth).

На території парку трав'яна рослинність поширена в усіх вегетаційних поясах від передгір'я до полонин. Характерними тут є різноманітні лучні угрупування, що поширені переважно в сухіших місцезростаннях на незначних відносних висотах. Вони належать до союзів Arrhenatherion, Triseto-Polygonion і Cynosurion cristati з порядку Arrhenatheretalia. Всі вони, як правило, знаходяться під сильним господарським впливом і використовуються як пасовища та сінокоси. Дуже часто фрагменти лучних угрупувань мозаїчно переплітаються з лісовими масивами, де вони утворилися в історичному минулому під впливом людської діяльності.

На вологих місцях по всій території парку зустрічаються угрупування різних видів осок - Caricetum gracilis та Caricetum vesecarial, що належать до союзу Caricion gracilis (порядок Caricetalia fuscae) представлений асоціацією Carici flavae - - Eriophoretum latifolii, яка багата на різні види орхідних і потребує особливих заходів охорони через порушення водного режиму (регуляцію, випас худоби, тощо).

У флішових долинах біля водотоків широко поширені зарослі угрупувань Chrysosplenio -- Petasitetum hibridi із союзу Petasition officinalis (порядок Thlaspietalia rotundifolii). Найчастіше поряд з ними зустрічаються угрупування союзу Filipendulo Cirsion oleracei, в яких домінують високотравні види — гадючник в'язолистий (Filipendula ulmaria (L.) Міг.) та осот городній (Cirsium oleraceum Scop.). Вздовж потоків вони інколи піднімаються аж у лісовий пояс.

Типовими трав'яними угрупуваннями для території парку є також синантропні асоціації з домінуванням щавелю альпійського (Rumex alpinus L.) та іван-чаю (Chamaenerion angustifolium (L.) Scop.).

Рослинність полонин розвинута тільки на окремих гірських вершинах -природні субальпійські луки мають на території парку обмежене поширення. Збільшення площі високогірних лук у минулому було викликане впливом господарської діяльності людини.

Трав'яні угрупування полонин належать до кількох союзів. На прикордонних гребенях переважають асоціації, що належать до союзу Calamagrostion villosae (порядок Calanagrostietalid). В них домінантними виступають куличник тростниковий (Calamagrostis arundinaceae (L.) Roth.), тонконіг Ше (Роа chaichii Vill.), ожина гайова (Luzula luzuloides (Lam.) Dandy et Will.) та щучник дернистий (Deschampsia caespitosa (L.) Beauv.). Високотравні угруповання з суміжного порядку Adenostyletalia належать до рідкісних карпатських асоціацій, в яких домінантами виступають жовтець платанолистий (Ranunculus platanifolius L.), аденостілес сіролистий (Adenostyles alliariae (Gouan) Kern.) та ряд інших видів. Місцезростання цих асоціацій є осередками багатьох ендемів і вимагають особливої уваги.

На кам'янистих кислих грунтах вздовж гірських хребтів у багатьох місцях поширені угруповання чорниці (Vaccinium myrtillus L.) і значно рідше брусниці (V. vitis-idea L.), які належать до порядку Rhododendro-Vaccinietalia. їх площа територіальне збільшилася після припинення випасу худоби на полонинах.

Майже на всіх центральних хребтах та їх бокових відрогах широко розповсюджені різноманітні угруповання з порядку Nardetalia, які, однак, можна звести всього до однієї асоціації - Hipochoeridi-Nardetum.

На території парку мають обмежене поширення також фрагменти піонерних угруповань на скелястих субстратах (порядок Potentilletalia caulescentis} та зникаючі угруповання полонинських торфовищ (порядок Sphagnetalia magellanici) [8].





Реферат на тему: Дослідження і вивчення букових лісів Ужанського національного природного парку (дипломна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.