Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Дослідження фауни у НПП "Сколівські Бескиди" (реферат)

Зміст

1. Біорізноманіття грунтових безхребетних бучин Сколівських Бескидів

2. Оцінка декоративності рослин національного природного парку "Сколівські Бескиди"

3. Дослідження риб у водоймах НПП "Сколівські Бескиди"

4. Рідкісні види дрібних ссавців території НПП "Сколівські Бескиди"

Використана література

1. Біорізноманіття грунтових безхребетних бучин Сколівських Бескидів

На сучасному етапі еволюції біосфери виробнича діяльність людства спричинилася до значних змін у біогеоценотичному покриві, до появи штучних екосистем із зміненим речовинноенергетичним обміном. Усвідомлення людством вичерпності природних ресурсів біосфери призвело до виникнення й формування ідеї сталого розвитку цивілізації. Її реалізація передбачає науково обгрунтовані норми експлуатації біотичних ресурсів усіх рівнів організації. Необхідність ощадливого використання природних ресурсів тепер і в майбутньому нагально потребує вивчення й розуміння змін, які відбуваються у структурній організації та функціонуванні корінних та похідних екосистем. У зв'язку з цими проблемами збереження біорізноманіття, дослідження структурно-функціональної організації екосистем, аналіз процесів, які відбуваються за різних умов їх існування (природних, антропогенно змінених) є актуальним і вкрай необхідним. Грунтові безхребетні тварини, як структурний елемент екосистем, відіграють важливу роль у їх функціонуванні, у процесах трансформації речовини та енергії. Оскільки більшість грунтових безхребетних є сапрофагами, то чим вище різноманіття трофічної групи угруповання, тим ефективніше й повно, вони здійснюють роботу з деструкції відмерлих рослинних решток, сприяють забезпеченню фітокомпоненту екосистеми поживними елементами, покращують грунт. Аналізуючи якісні і кількісні характеристики угруповань безхребетних тварин, можна встановити ефективність функціонування похідних екосистем, спрогнозувати їх розвиток, зробити висновки щодо використання їх екологічного потенціалу. Це має важливе значення для встановлення величини антропогенних змін у сучасному біогеоценотичному покриві та пошуку оптимальних шляхів використання екологічного потенціалу екосистем у гірських регіонах.

Метою роботи було вивчення біорізноманіття та формування структурно-функціональної організації угруповань грунтових безхребетних (мікроартроподи, енхітреїди, мезофауна) умовно корінних букових біогеоценозних екосистем гірських районів Львівщини. З'ясувати особливості їх становлення, визначити їхні біотичні потенціали за показниками видового різноманіття, чисельності та маси, та ролі у формуваннi екологiчного потенцiалу екосистем.

Дослідженнями охоплені: 1 волога мезотрофна смерекова бучина квасеницевомаренкова; 2 буковий смеречник квасеницевомаренковий вологої мезотрофної смерекової бучини розташовані на території Волосянківського лісництва Славського ДГЛП "Галсільліс”; 3 волога мезотрофна чиста бучина волосистоосокова Підгородцівського лісництва; 4 волога мезотрофна смереково-ялицева бучина квасеницева; 5 волога мезотрофна смерековоялицева бучина квасеницева Майданського лісництва НПП "Сколівські Бескиди".

Грунтово-зоологiчнi дослiдження передбачали облiк великих грунтових безхребетних (мезофауни), енхітреїд i дрiбних членистоногих (мiкроартропод), визначення їх видової або групової належностi та маси. Застосовували методи безпосереднього облiку тварин, якi дозволяють визначити їх чисельнiсть у цiлому заселеному ними об'ємi грунту (мезофауни до глибини поширення, енхітреїд та мiкроартропод у верхньому 0-5 см шарi), розраховану на 1 м2 поверхнi. Збір грунтової мезофауни проводили методом пошарового викопування i ручного розбору грунтових проб. Проби розмiром 25 на 25 см вiдбирались у 3–5 кратнiй повторностi. Розбір зразків підстилки і вибірку тварин із неї здійснювали в лабораторних умовах за допомогою колонки грунтових сит. Первинну обробку тварин здійснювали згідно із загальноприйнятими у грунтовій зоологіі методиками. Тварин відчищали від частинок грунту, підраховували за окремими систематичними групами, зважували на торзійній вазі (типу ВТ до 500 мг) і фіксували 70% спиртом. Дощових червів зважували на ручних рівноплечих терезах ВР 100. Для вивчення енхітреїд і мікроартропод проби грунту вiдбирали на дослідних ділянках у 5-10 кратнiй повторностi за допомогою металевого цилiндра об'ємом 125 см3 i у полiетиленових мiшечках транспортували в лабораторiю. Екстракцію енхітреїд з ґрунтових зразків здійснювали методом "водяних лійок” О'Коннора. Збір мiкроартропод здійснювали методом "автоматичної вибiрки" iз грунтових проб за допомогою фото-термоеклектора, виготовленого за принципом "лiйки Тульгрена". Всього вiдiбрано i опрацьовано 70 грунтових проб для мезофауни, 105 проб для енхітреїд, 135 проб мікроартропод. Масу угруповань мікроартропод визначали розрахунковим методом із використанням таблиць М. Люкстона та Н. Кузнецової.

Таксономічний склад угруповань безхребетних визначали на рівні видів або інших систематичних таксонів (родів, родин), й характеризували загальною кількістю назв. Визначення видового складу тварин здійснювали за роботами Т.В. Всеволодової-Перель, І.Є. Локшиної, Б.М. Мамаєва, В.Г. Доліна, М.М. Плавильщикова, Б. Бураковського зі співавт., І.М. Лихарева і Є.С. Раммельмейєра, Н. Сверлова, Р. Гураль, "Определителем…", Д.А. Криволуцького із співавторами, K. Kasprzak, C.O. Nielsen, B. Christesen.

Поділ тварин на трофічні групи проводили на підставі роботи Б.Р. Стриганової. Класи домінування визначені за G. Stocker і A. Bergmann. Показники потоку енергії через угруповання безхребетних отримані розрахунковим методом за допомогою формул використання енергії окремими розмірними та систематичними групами. Для оцінки біотичного потенціалу угрупованнь грунтових безхребетних за показниками біорізноманіття та чисельності використали коефіціент ємності середовища, визначений за індексом Кіs (функціонал Сімпсона). Визначенo ємність середовища досліджених екосистем за угрупованнями мезофауни (склад та чисельність на 1 м2) та мікроартропод (на середню пробу).

У зборах безхребетних грунтової мезофауни умовно корінних букових лісів досліджуваної території виявлено 95 видів тварин з 6 класів: Oligochaeta, Arachnidae, Crustacea, Myriapoda, Insecta, Gastropoda. Найвищим видовим розмаїттям відзначаються комахи (46 видів), серед яких найбільше представництво у турунів (23), менше у двокрилих (6) і коваликів (5). Серед турунів у складі угруповань найпоширенішими і найчисельнішими є Carabus obsoletus Sturm, 1815, C. zawadzkii Kraatz, 1854, C. violaceus Linnaeus, 1758, Cychrus attenuatus Fabricius, 1792, Trechus pulchellus Putzeys, 1846, Pterostichus niger (Schaller, 1783), P. foveolatus (Duftschmid, 1812), Abax paralellopipedus (Piller et Mitterpacher, 1783), Molops piceus (Panz.). Серед двокрилих личинки Tipulidae, Rhagionidae, Muscidae, а також сапротрофні личинки мух Bibio marci (Linnaeus). З коваликів найпоширенішими у бучинах є Athous subfuscus Muller, A. mollis Reitter, Dаlopius marginatus (Linnaeus, 1758). В угрупованнях мезофауни виявлено 5 видів дощових червів, з них найпоширеніші Allobophora roseus (Savigny, 1826), Dendrobaena octaedra (Savigny, 1826). Енхітреїди представлені 7 видами, що належать до 4 родів. Найпоширенішими і найчисельнішими є Cognettia sphagnetorum (Vejdovsky, 1977), Mesеnchytraeus pelicensis Issel, 1905, Fredericia bulbosa (Rosa, 1887), F. galba (Hoffmeister, 1843), F. bisetosa (Levinsen, 1884), Henlea ventriculosa (d'Udektm, 1854), Bryodrilus ehlersi Ude, 1892. Серед двопарноногих багатоніжок (16 видів) такими є Leptophilum nanum (Latzel), Glomeris connexa C.L.Koch, Cylindroiulus burczenlandicus Verhoeff, Polizonium hermanicum Brandt. Серед наземних молюсків (24 види) найпоширенішими й найчисельнішими є Carpathica callophana (Westerlund, 1881), Aegopinella pura (Alder, 1830), Nesovitrea hammonis (Strom, 1765), Arion subfuscus (Draparnand, 1805), Monachoides vicina (Rossmassler, 1842), Perforatella bidentata (Gmelin, 1788), решта трапляються поодиноко.

З мікроартропод виявлено 82 види, серед яких є орибатидні кліщі 38 видів і ногохвістки 36 видів, різноманіття мезостигматичних і інших кліщів значно менше 8 видів. Угруповання мікроартропод переважно утворені представниками 4-20 видів ногохвісток та 8-24 видів орибатид масових, а також із частим й середнім ступенем трапляння. Ці наші дані підтверджуються й літературними джерелами. Серед панцирних кліщів у бучинах панівними є Oppiidae, серед яких найбільш поширені: Mediоppia globosa (Mihelčič, 1956), Lauroppia neerlandica (Oudemans, 1900), L. maritima (Willmann, 1929), Berniniella bicarinata (Paoli, 1908), Ramusella clavipectinata (Mihelčič, 1885), Dissorhina ornata (Oudemans, 1900), Oxyoppioides paradecipiens (Paoli, 1908), домінантами є Micobatidae: Minunthozetes pseudofusiger (Schweizer, 1922), M. semirufus (C.L.Koch, 1841), Chamobatidae Xiphobates voigtsi (Oudemans, 1902), субдомінантами Steganacarus carinatus (C.L.Koch, 1841), Phthiracarus spadix Niedbala, P. nitens (Nicolet, 1855), P. ligneus Willmann, Atropacarus striculus (Koch, 1835). Хижі мезостигматичні кліщі представлені Gamasidae, Trachitdae й Zerconidae, поодиноко трапляється Epicrius sp. Серед ногохвісток в угрупованнях мікроартропод найчастіше присутні Isоtomiella minor (Schaffer, 1895), рідше Lepidocyrtus cyaneus Tullberg, 1871, L. lanuginosus (Gmelin, 1788), L. lignorum (Fabricius, 1775), Mesaphorura krausbaueri (Borner, 1901), субдомінантами є Friesea albida Stach, 1949, F. denisi Kseneman, 1936, F. mirabilis (Tullberg, 1871), F. truncata Cassagnau, 1958, Micraphorura absoloni (Borner, 1901), Protaphorura armata (Tullberg, 1869), Folsomia albens Kaprus et Potapov, 1999, F. manolachei Bagnall, 1939, F. penicula Bagnall, 1939, Folsomia sp. Серед кліщів і ногохвісток є представники всіх морфоекологічних типів, що вказує на сприятливі умови для існування цих тварин у підстилці та грунті.

За трофічною спеціалізацією, із загального видового різноманіття досліджених грунтових безхребетних (184 види) 72% є сапрофагами, 16% фітофагами та 12% хижаками.

Незважаючи на найбагатше видове різноманіття угруповання грунтових безхребетних бучин, в окремих екосистемах вони дещо відрізняються між собою і різноманіттям й кількісними показниками, але мають спільні й характерні особливості. Переважно вони утворені 35-51 видами мезофауни, 4-7 видами енхітреїд і до 60 видами мікроартропод, що становить 55% різноманіття мезофауни і 50% різноманіття мікроартропод обстеженої території загалом. Для цих екосистем характерними є високі кількісні показники угруповань мезофауни. Середня за вегетаційний період чисельність безхребетних мезофауни становить 330 (269–396) особ.·м-2 з масою 14,88 (11,47–21,55) г·м-2, енхітреїд 13,90 (9,78–18,35) тисяч особ.·м-2 з масою 0,79 (0,41–1,70) г·м-2. Угруповання мікроартропод мають середню чисельність 87,35 (37,94–124,72) тисяч особ.·м-2 з масою 1,83 (1,46– 2,30) г·м-2. Коефіцієнт екологічної ємності екотопів Кis для угруповань мезофауни в середньому 90 (від 74 до 121), а для мікроартропод відповідно 122 (48-170).

Загалом угрупованнями грунтових безхребетних досліджених бучин, для забезпечення своєї життєдіяльності, за добу в середньому споживається від 2958 до 5333 Дж.·м2 енергії. 75-84% цієї енергії споживають сапрофаги, частки фітофагів і хижаків відповідно 1-4% та 14-19%. Склад деревостану позначається на значенні окремих розмірних груп сапрофагів у загальному деструкційному процесі. Для чистих бучин, у загальному бюджеті спожитої сапрофагами енергії, частка мезосапрофагів і енхітреїд становить 64-79%, тобто у 1,8-3,6 рази більша за частку мікросапрофагів (2136%). Для екосистем, у деревостані яких є значна присутність хвойних порід, співвідношення змінюється на користь мікросапрофагів, їх частка зростає до 40-43%, а мезосапрофагів зменшується до 57-60%. Угруповання грунтових безхребетних такої структурно-функціональної організації є характерними для бучин. Своєю життєдіяльністю спільно з іншими предстаниками грунтової біоти працюють на формування підстилки типу "муль” з відповідними фізико-хімічними, механічними і іншими властивостями грунту. Для даної території такі угруповання грунтової фауни розглядаються як умовно первинні. Їхні кількісні показники структурно-функціональної організації є еталоном первинного біотичного потенціалу угруповання цих тварин, мають служити для порівняння й розуміння особливостей трансформаційних змін під впливом антропогенізації території, визначення втрат та можливостей використання їхніх біотичних потенціалів.

Підсумовуючи вище викладене, зазначимо, що умовно корінні букові ліси, у порівнянні з похідними, мають найбагатше видове різноманіття угруповання грунтових безхребетних, проте в окремих біогеоценозних екосистемах, вони дещо відрізняються між собою, що зумовлено як лісорослинними умовами, так і складом фітоценозу. Для даної території такі угруповання грунтової фауни розглядаються як умовно первинні. Їхні кількісні показники структурно-функціональної організації є еталоном первинного біотичного потенціалу, угруповання цих тварин служать для порівняння й розуміння особливостей трансформаційних змін під впливом антропогенізації території, визначення змін речовинно-енергетичного обміну, втрат та можливостей використання їхніх біотичних потенціалів. Розглядаючи особливості формування угруповань грунтових безхребетних у похідних екосистемах, оцінюючи їхній біотичний потенціал, необхідно мати на увазі, що формування угруповань цих тварин у трансформованих екосистемах є наслідком їх адаптації до певних, цілком відмінних консорцій, пов'язаних із заміною детермінанта. Розрахована кількість спожитої енергії окремими трофічними, або розмірними групами тварин є адекватним мірилом їх функціональної ролі в екосистемі. Участь грунтових безхребетних забезпечує в екосистемах максимально можливий розклад рослинних решток i є важливим природним чинником збереження родючостi грунту.

2. Оцінка декоративності рослин національного природного парку "Сколівські Бескиди"

У разі використання декоративних рослин у ландшафтному мистецтві, звертають увагу не лише на їх зовнішній вигляд, а й надають великого значення екологічним особливостям. Адже саме від умов зростання залежить, чи приживеться конкретний вид на певній ділянці, чи швидко загине. Для цього потрібно надавати перевагу автохтонним видам рослин, тим паче, що використовувати в ландшафтному фітодизайні рослини, що зростають в лісах, на полях, останнім часом стало навіть актуально, оскільки це допомагає заощадити час на їх вирощування, кошти, бо не потрібно оплачувати вартість декоративних видів рослин, а разом з тим ми отримуємо і більшу впевненість у тому, що представники декоративної природної флори приживуться швидше і добре виглядатимуть на фоні природного ландшафту. Але вилучати з місць зростання такі види варто досить обережно, щоб наше втручання не призвело до їх зникнення в природі.

Як уже згадувалось вище, під час використання рослин в озелененні насамперед звертають увагу на їхню декоративність, яка визначається за зовнішніми ознаками: розмірами рослин, формою і забарвленням стовбура, забарвленням квіток, формою та забарвленням листків, плодів, довговічності, а у деревних та чагарникових видів рослин ще й за формою крони, кори, висотою тощо. Декоративність рослин залежить не лише від спадкових ознак, а й від зовнішніх умов. Найкраще вона проявляється для конкретних видів в оптимальних умовах їхнього зростання. Під час використання рослин у ландшафтному фітодизайні вирішальне значення має величина й форма листків, забарвлення квіток і їх загальна структура. Тож за розміром і формою листкові пластинки видів декоративних рослин поділяють на такі групи: з монументальними листками; з орнаментальними листками з розрізаними або складними контурами; з ажурними листками ниткоподібної форми та іншими ознаками. Своєю чергою, декоративність квіток визначається за величиною, забарвленням, запахом, тривалістю цвітіння тощо.

Серед автохтонних та екзотичних видів флори НПП "Сколівські Бескиди" з особливо великими декоративними квітками та суцвіттями ми виділяємо Paeonia suffruticosa Andr., Hydrancea arborescsens L. та багато інших; за забарвленням квіток Caltha palustris L., Spiraea alba Du Roi., Rhodiola rosea L. та інші; за запахом квіток Primula veris L., види родів Tulipa, Rosa тощо; декоративні завдяки довгому цвітінню Clematis jakmanii Moore., Malva crispa (L.) L. та інші; особливо декоративні "ягоди" у Taxus baccata L., а шишки у Abies alba Mill., Larix decidua Mill. та багато інших.

Декоративність рослин змінюється не лише протягом вегетаційного періоду, а й впродовж онтогенезу. Розвиток рослин нерозривно пов'язаний із факторами зовнішнього середовища. У різному віці різні види рослин вимагають різної кількості вологи, тепла, світла, поживних речовин тощо. У захищеному середовищі людина може контролювати вказані вище показники, у незахищеному, завдяки конкуренції, декоративні види самі здобувають поживні речовини, вологу тощо. Не отримуючи хоча б одного зі вказаних факторів, вони можуть відставати у рості, мати погане забарвлення листків, можуть бути відсутніми квітки, плоди тощо.

Враховуючи сезонну декоративність дерев та чагарників, можна поділити види на ті, в яких квітки з'являються до появи листків, і ті, які квітують після їх появи. Серед декоративних видів флори НПП "Сколівські Бескиди" до появи листків квітують Forsythia europacea Degen et Bald., Forsythia suspense (Thunb.) Vahl. Також до групи видів декоративних рослин, які мають особливо вагомий емоційний вплив на людину у весняний період, ми відносимо Anemone nemorosa L., Leucojum vernum L., Galanthus nivalis L. та багато інших; до групи особливо декоративних видів у літній період ми долучили Fagus sylvatica L., Tilia cordata Mill. тощо; особливо декоративні в осінній період на дослідженій природно-заповідній території це Rhus typhina L., Parthenocissus quinqefolia (L.) Planch. та інші. Щодо декоративності рослин у зимовий період, то до цієї когорти видів відносимо майже всі види класу Pinopsida, оскільки зелене забарвлення їх крон на фоні сіро-білих зимових кольорів виглядає досить естетично. Однак, ми виявили види рослин, які протягом всього вегетаційного періоду та протягом онтогенезу зберігають декоративні ознаки. Із флори НПП "Сколівські Бескиди" до них належать Cupressus sempervirens L., Buxus sempervirens L., Betula pendula Roth. та інші.

Серед близько 700 видів судинних рослин НПП "Сколівські Бескиди", за результатами польових досліджень та на підставі літературних даних, а також на основі суб'єктивного сприйняття виділено 190 декоративних видів автохтонної та 192 декоративні види екзотичної флори. Для оцінки декоративності видів рослин зазначених вище флор ми використали методику оцінки декоративних ознак, яку розробили Н.В. Котелова та О.М. Виноградова (1974). Згідно з нею, кожну декоративну ознаку виду оцінюють за п'ятибальною шкалою візуальним способом. Завдяки позитивному емоційному впливу на людей кожної окремої декоративної ознаки, встановлено перевідний коефіцієнт. Зрештою показник декоративності рослин у балах визначали за формулою

Д = (Р1а1+Р2а2+Р3а3+Р4а4 )/(Р1+Р2+Р3+Р4), (1)

де: а1,... а4 бали оцінки декоративності кожної ознаки (величина, форма, фактура, забарвлення листків; термін цвітіння; квітки форма, забарвлення, запах; плоди форма, забарвлення; форма стовбура, фактура і колір кори та інше); Р1,... Р4 перевідні коефіцієнти вагомості, що визначають значущість кожної ознаки для цього виду. Таким чином, ваговий коефіцієнт Р1 = 4 і його використовують для оцінки декоративності архітектоніки стовбура та крони; Р2 = 3 листки дерев і чагарників; Р3 = 2 декоративність суцвіття, квіток та плодів; Р4 = 1 колір і фактура кори стовбура та пагонів. Використовуючи цю методику для оцінки декоративності деревних та чагарникових видів, до яких ми віднесли й ліани, ми встановили, що серед автохтонної флори НПП "Сколівські Бескиди" (44 види дерев і чагарників, 23 % від загальної кількості 190 видів) 26 видів належать до високодекоративних (59 %), 18 видів (41 %) до групи видів із посередньою декоративністю. Серед екзотичної флори із 56 (29 % від загальної кількості 192 декоративних види рослин) декоративних деревних і чагарникових видів 50 (89 %) належать до високодекоративних та шість (11 %) до групи видів із посередньою декоративністю. Автохтонних та екзотичних видів декоративних рослин із низькою декоративністю у флорі НПП "Сколівські Бескиди" ми не виявили. Варто зазначити, що до високодекоративних ми відносили види, бал декоративності яких становив 4,0-5,0, посередньої декоративності 3,0-3,9 та низькодекоративні 1,0-2,9. Загалом, співвідношення декоративності видів рослин обох флор проілюстровано на рис.

Таким чином, кількість високодекоративних видів рослин серед екзотів досліджуваної території значно вища (89 %), ніж серед автохтонної флори (59 %), відповідно екзотів з посередньою декоративністю менше (11 %), ніж автохтонних видів (41 %).

Досліджуючи декоративні властивості рослин НПП "Сколівські Бескиди" та встановлюючи для них оцінку декоративності, ми виявили, що на цій території значна кількість видів як автохтонної флори, так і екзотів, які при оздоблені чи то приватних, чи адміністративних територій, можуть використовуватись для створення контрастів, акцентів, або ж просто гармонійно поєднуватись у фітокомпозиції.

3. Дослідження риб у водоймах НПП "Сколівські Бескиди"

Українські Карпати відзначаються багатим і різноманітним за видовим складом тваринним світом, який здавна привертав увагу зоологів, екологів, натуралістів, мисливствознавців. Фауні хребетних Карпат, зокрема іхтіофауні, присвячено чимало праць. Риби карпатських водойм надзвичайно різноманітні. Це зумовлено своєрідним рельєфом, географічним положенням та багатьма іншими особливостями даної території. Природні і штучні водойми Українських Карпат займають велику площу понад 40 тис. га. Довжина річок і струмків перевищує 10 тис. км. Проте слід відзначити, що в основних працях, які стосуються фауни Сколівських Бескид (включаючи монографії, присвячені окремим групам хребетних), матеріалів з іхтіофауни небагато, основні пункти збору матеріалу знаходилися за їх межами.

Методика досліджень. Вивчення видового складу, поширення риб у водоймах НПП "Сколівські Бескиди". проводилося в липні-серпні 2003 р. Ми (доцент кафедри лісівництва УкрДЛТУ Хоєцький П.Б., лісничий Сколівського лісництва НПП "Сколівські Бескиди" Куликів О.О., студент УкрДЛТУ Макар Ю.) провели відлов риби в р. Опір, Кам'янка, Павлів Потік, які знаходяться в межах парку. Відлови проводили вудочками: волосінь товщиною 0,2-0,3, гачки 3,4 і 5 номерів. Як наживки використовували червів, комах, хліб, манку. Морфометричні виміри (довжина, висота, маса тіла) відловлених екземплярів, а також опрацюванння отриманих результатів здійснювалось за загальноприйнятими методиками. Видове визначення риб проводилося зі спеціалістами Львівського університету ім. І. Франка (асистентом кафедри зоології Лєснік В.В.).

Результати досліджень. У річці Опір та її притоках, водоймах, які знаходяться в межах парку, зустрічається 14 видів риб. Найширше представлений ряд коропоподібні 10 видів, що становить 71 % від загальної чисельності відловлених видів риб. Ряд окунеподібні представлений трьома видами (21 %), ряд лососеподібні одним видом

Видовий склад риб водойм НПП "Сколівські Бескиди"

Ряд Лососеподібні Salmoniformes

Родини Лососеві Salmonidae

Форель струмкова Salmo trutta m. fario L.

Ряд Коропоподібні Cypriniformes

Родина Коропові Cyprinidae

Короп Cyprinus carpio L.

Пічкур звичайний Gobio gobio L.

Верховодка Alburnus alburnus L.

Вусач балканський Barbus meredionalis petenyi Heckel.

Рибець Vimba vimba Pall.

Бистрянка Alburnus bipunctatus Bloch.

Гольян Phoxynus phoxynus L.

Карась сріблистий Carassius auratus Bloch.

Родина В'юнові Cobitidae

Щипівка золотиста Sabanejenta aurata Filippi

Слиж Barbatula barbatula L.

Ряд Окунеподібні Perciformes

Родина Окуневі Percidae

Йорж звичайний Hymnocephalus cernua L.

Окунь Perca fluviatilis L.

Родина Підкаменщикові Cottidae

Бабець строкатоногий Cottus coecilopus Heckel.

Не вдалося відловити притаманних для гірських районів та неодноразово добутих місцевими рибалками таких риб, як головень (Leuciscus cephalus L.), бабець звичайний (Cottus gobio), підуст (Chondrostoma nasus L.). Ймовірне, перебування у водоймах парку щуки (Esox lucius L.), плітки (Rutilus rutilus L.). Не типовими для Опору та його притоків є перебування карася сріблистого, коропа. Рідко зустрічається у відловах місцевих рибалок червонокнижний вид фауни України харіус європейський (Thymallus thymallus L). Хижак є конкурентом форелі за корм. Живиться водними тваринами: личинками комах, червами, молюсками, земноводними. Поїдає мальків та ікру риб. У теплі малосніжні зими залишається активним і живиться тим самим кормом, що й форель. Вважають, що в тих місцях де багато харіуса, менше форелі. До гідробіологічного режиму (температура, насиченість киснем, швидкість течії) менш вибагливий, але, як і всі лососеві риби, не переносить забруднення води.

Найбільше риби відловлено на гачок номер 3, на наживку черви. Загалом відловлено 152 особини. Найбільше відловлено карася сріблистого (34 % від загальної чисельності риб) і гольяна 29 %. Всього по одному екземпляру відловлено щипівки золотистої, слижа, окуня, йоржа, бабця пістрявоногого, по два екземпляри коропа і вусача балканського.

За літературними джерелами у карпатському регіоні виявлено 66 видів риб. За матеріалами Карпатського біосферного заповідника у водоймах на території заповідника зустрічаються 22 види. Всі види риб, які зустрічаються у водоймах НПП "Сколівські Бескиди", виявлено у водоймах Карпатського біосферного заповідника. На відміну від водойм біосферного заповідника, у водоймах парку не виявлено теплолюбного в'юна, лина та щипівки звичайної, яка в гірські ріки в районі Сколе не заходить, поширена, як і щипівка золотиста, у рівнинних ріках (Щирець, Свірж та ін.) бассейну Дністра. На річці Кам'янка проведено відлов риби на ділянці від садиби Дубинського лісництва (Сколівський ДЛГ) до водоспаду Кам'янка, протяжність ділянки понад 2 км. На цій ділянці ріки відловлено 12 форелей та 9 гольянів. Гольян, (місцева назва здерка) зустрічається не тільки в р. Кам'янка, але й у р. Опір та його притоках.

Абсолютна довжина відловлених форелей струмкових перебувала в межах 13,5-17,0 см, а маса в межах 28-52 г. Ймовірно, що це були відловлені двохрічні особини. За сприятливих умов форель росте досить швидко: однорічки досягають у довжину 15 см і масою 20 г, дворічки 20 см і 68 г, трирічки 25 і 105 г, чотирирічки 27 см і 160 г, п'ятирічки 30 см і 210 г, шестирічки 35 см і 300 г.

Висновки. За літературними джерелами, у водоймах у межах парку ймовірне перебування близько 20 видів риб. У результатів досліджень влітку 2003 р. вдалося виявити 14 видів. Найширше представлений ряд коропоподібні 11 видами. У відловах найбільша чисельність зареєстрована карася сріблистого, що є не типовим для гірських рік та гольяна.

4. Рідкісні види дрібних ссавців території НПП "Сколівські Бескиди"

Національний природний парк "Сколівські Бескиди" було створено в 1999 р., підпорядковано Державному комітету лісового господарства України. Його територія розташована в центральній частині гірського масиву Східні Бескиди. Одним із завдань національного парку є охорона біорізноманіття та забезпечення тривалого, збалансованого, невиснажливого природокористування. Інтенсивний господарський і рекреаційний вплив може стати причиною зникнення рідкісних видів фауни. Вивчення та аналіз видового різноманіття фауни та особливостей формування фауністичних комплексів природоохоронних територій є необхідним етапом для запровадження системного моніторингу за станом довкілля, рідкісними дикими тваринами, з метою впровадження заходів з охорони та відтворення видів, яким загрожує зникнення. Мікромамалії становлять понад 50 % видового складу ссавців фауни України. Спеціальних досліджень з визначення видового складу дрібних ссавців, стаціального поширення їх на території Національного природного парку (НПП) не проводилося. У публікаціях, які стосуються фауни Карпат, основні пункти збору матеріалу знаходилися за межами даної природоохоронної території.

Моніторинг дрібних ссавців в угіддях НПП ми здійснюємо з 1999 р., систематичні відлови з 2001 р. Спостереження за життєдіяльністю мікромамалій та їх відлови проводили на пробних площах із використанням пасток Геро, ловильних канавок, що дало змогу дослідити видовий склад, поширення, відносну чисельність дрібних ссавців. Найчастіше для обліків застосовували метод пастко-ліній. Відлови здійснювали в понад 20 різних біотопах, які знаходилися на висоті від 500 до 1300 м над р.м. Загалом, за період з 2001 р. до 2007 р. відпрацьовано понад 15 тис. пастко-діб, відновлено 849 особин мишоподібних гризунів, 11 видів. Опрацювання зібраного матеріалу: визначення видового складу, морфометричних показників видів проведено згідно загальноприйнятих методик. Результати досліджень видового складу, динаміки чисельності, вертикального та біотопічного поширення, опубліковані в наукових збірниках, доповідались на конференціях. Проте в публікаціях не приділено увагу охоронному статусу рідкісних видів мікромамалій у біогеоценозах НПП.

Із ряду мідицеподібні на території парку трапляються представники трьох родин, чисельністю 7 видів, з ряду мишоподібні 4 родини, що нараховують 16 видів Загалом, із 23 видів мікромамалій, які трапляються на території парку, 2 види занесено до Червоної книги України: рясоніжка мала (Neomys anomalus Cabr.) та нориця водяна (Arvicola scherman Shaw.). Рясоніжка мала (ряд мідицеподібні) для території Сколівських Бескид відома за літературними джерелами. Життєдіяльність рясоніжки тісно пов'язано з водоймами, в НПП вона трапляється в різних біотопах (листяний ліс, змішаний ліс), але за наявності в них струмка, річки, калюж, які утворилися на старих волоках, лісовозних дорогах. Крім рясоніжки малої, із ряду мідицеподібні рідкісною на території Львівщини є білозубка мала (Crocіdura suaveolens Pall.), теж відома для території парку з літературних джерел. Незважаючи на широкий ареал, літературні дані про чисельність та тенденції змін виду на території НПП і загалом в області відсутні. Недостатньо вивчена біологія звірка.

Із ряду мишоподібні на території парку трапляється один вид, якою занесено до Червоної книги України, рідкісний на території Львівської області, нориця водяна (Arvicola scherman Shaw.). Протягом 2004-2005 рр. на луках Підгородцівського та Майданського лісництв добуто 45 особин нориці. У гірських умовах нориця поширена в угіддях від 200 до 1300 м над р. м., відлов проводився в біотопах, розташованих на висоті від 500 до 700 м над р.м. У перерахунку на 100 пастко-діб чисельність нориці водяної становила 0,7 особин, що свідчить про незначну чисельність цього виду в межах НПП. Співвідношення самців та самок становило: 1,3: 1,0.

Родина тушканчикових представлена мишівкою лісовою (Sicista betulina Pall.), яка є рідкісною в межах Львівської області. У Сколівських Бескидах поширена в різних біотопах. Відловлювали її на вирубках, у дубовобуковому лісі в угіддях Сколівського та Підгородцівського лісництв. Свіжі вирубки вид заселяє неохоче, через одноманітність та нестійкість кормових ресурсів. Проте через два-три роки вирубки характеризуються більш сприятливими кормовими умовами, ніж насадження. Незважаючи на те, що трапляється в різних біотопах, її чисельність на природозаповідній території незначна і становила 0,01 екз. на 100 п/д.

Із родини вовчкових в біотопах парку трапляються три види, які є рідкісними на території Львівської області. Вони активні протягом теплого періоду року. У зимовій сплячці можуть перебувати від вересня до травня. Заселяють різноманітні біотопи, залежно від наявності кормів і місць, придатних для влаштування гнізд. Живляться різноманітним рослинним (горіхи, жолуді, ягоди, насіння деревних порід тощо) та тваринним (комахи та їх личинки, пташині яйця) кормом. Найчисельнішим є вовчок сірий (Glis glis L.), якого реєстрували в господарських будівлях НПП, зокрема складських приміщеннях Сколівського лісництва. Менше поширені вовчок лісовий (Dryomys nitedula Pall.) та горішковий (Muscardinus avellanarius L.), який занесено до Європейського Червоного списку. Відловлювали вовчка горішкового в НПН на вирубці. На наш погляд, добування виду пастками Геро не об'єктивно відображає його чисельність. Більш точно облікувати вовчків можна шляхом перевірки гніздосховищ, розвішаних через певну відстань на маршрутах у різних біотопах. Вовчки їх охоче заселяють, надаючи перевагу, порівняно з гніздами власної конструкції.

На території національного природного парку "Сколівські Бескиди" трапляються 23 види дрібних ссавців, із них два занесено до Червоної книги України, один до Європейського Червоного списку, сім належать до рідкісних видів Львівщини. Шість видів внесено до списку Бернської конвенції.

Використана література:

1. Яворницький В.І., Яворницька І. В. Біорізноманіття та структурно-функціональна організація угруповань грунтових безхребетних бучин Сколівських Бескидів Науковий вісник Ужгородського університету Серія Біологія, Випуск 23, 2008: 243-248

2. Михайлович Н.В. Оцінка декоративності рослин національного природного парку "Сколівські Бескиди" / Науковий вісник НЛТУ України. 2012. Вип. 22.1, с.33-37

3. Хоєцький П.Б., Куликів О.О. Дослідження риб у басейні ріки Опір / Науковий вісник, 2003, вип. 13.4, с.18-21

4. Хоєцький П.Б., Стецула Н.О. Рідкісні види дрібних ссавців території НПП "Сколівські Бескиди" / Науковий вісник НЛТУ України. 2008, вип. 18.3, с.37-40





Реферат на тему: Дослідження фауни у НПП "Сколівські Бескиди" (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.