Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Деревна рослинність парків Полісся та Лісостепу України (реферат)

Зміст

1. Клімато-хорологічний аналіз представників деревної флори України

2. Деревні рослини парків у Поліссі та Лісостепу України

3. Деревні рослини міських зелених насаджень м. Калуша

4. Характеристика лісів зеленої зони Львова

5. Газонотвірні трав'яні рослини паркової зони Львова

6. Оцінка рекреаційного впливу на лісові насадження

Використана література

1. Клімато-хорологічний аналіз представників деревної флори України

Клімат (від грецького "нахил") є одним з основних екологічних факторів. Це складний показник, головними компонентами якого є тепловий та водний баланси приземного шару атмосфери в певній місцевості.

Клімат визначає розподіл рослинності у просторі та її динаміку в часі. Так, у найбільшому масштабі вплив клімату проявляється в розподілі фітосфери на так звані зони Холдриджа. Динаміка рослинності проявляється в різних часових масштабах. Тут клімат найчастіше відіграє провідну роль.

На сезонному рівні клімат зумовлює початок та закінчення вегетації, а також інші фенологічні показники. У великому часовому масштабі (тисячі років) клімат зумовлює міграцію видів. Сучасний флористичний склад будь-якої території є результатом кліматичних змін у минулому, хоча це не єдиний чинник формування рослинного покриву. Знання про вплив кліматичних факторів на динаміку ареалів має надзвичайно важливе практичне значення в контексті глобальної зміни клімату.

З одного боку, такі знання дають можливість передбачати зміни у фітосфері, що має винятково велике значення для багатьох галузей господарської діяльності, насамперед сільського та лісового господарства; здругого боку, рослини досить чітко реагують на зміни, що відбуваються в кліматі. Так, сьогодні вже відомі численні приклади міграції південних видів на північ, а також експансії видів з південного сходу на північний захід. Така динаміка ареалів добре узгоджується з прогнозами змін клімату.

З метою встановлення кліматичної обумовленості ареалів рослин було обрано наступні модельні види деревної флори України: Carpinus betulus, Acer platanoides, Betula pubescens Ehrh. Quercus pubescens, Quercus petraea, Picea abies, Betula pendula.

В даній статті була використана спрощена методика дослідження А. В. Кожарінова. Проводилося візуальне зіставлення карт ареалів деревної флори України з картами чотирьох кліматичних факторів. Карти ареалів були взяті з "Атласа размещения деревьев и кустарников в Польше". Для характеристики клімату користувалися параметрами, запропонованими Я. П. Дідухом та П. Г. Плютою кріорежим, континентальність, гумідність, терморежим і карти розподілу цих показників. Carpinus betulus (граб звичайний) — дерево помірного напіввологого клімату. Межі ареалу корелюють з лініями континентальності клімату на заході та північному заході, а також на невеликому проміжку на південному сході біля Чорного моря. Південна межа ареалу С. betulus паралельна лінії омброрежиму в її причорноморській частині. Наймовірніше, що поширення виду в Україні обумовлено двома факторами: морозністю на півночі та сході і континентальністю на півдні.

Acer platanoides (клен гостролистий) — дерево помірного напіввологого клімату. Існує кореляція ареалу цього виду з показниками кріорежиму на півдні та північному заході — на території Іспанії, Апеннінському та Балканському півостровах та біля Чорного моря. Спостерігається досить чітка кореляція меж ареалу A. platanoides на півдні та південному сході з показниками континентальності клімату. Межі ареалу практично не корелюють з ізолініями омброрежиму. Північна межа поширення виду проходить майже паралельно ізолінії, що відповідає значенню терморежиму. На територіїУкраїни поширення виду обумовлено континентальністю.

Betula pubescens Ehrh (береза пухнаста) — дерево бореального вологого і сухого клімату. Чітко вираженої кореляції меж ареалу з показниками континентальності клімату та кріорежиму не прослідковується, але не виключено, що південна межа на проміжку від атлантичного узбережжя до довготи Чорного моря обумовлена континентальністю. Південний проміжок ареалу від довготи Чорного моря на схід паралельний лініям омброрежиму. На півночі в Арктиці поширення виду обмежується значенням терморежиму. Ареал виду в Україні обмежується континентальністю клімату.

Quercus pubescens (дуб пухнастий) — субсередземноморський теплолюбний вид. У Західній Європі поширення виду на схід та північ обмежує кріорежим. У Франції на північній межі ареалу, а в Іспанії на заході його поширення обмежується континентальністю. Спостерігається залежність північної межі поширення виду, зокрема в Україні, від гумідності клімату.

Quercus petraea (дуб Далешампа) — дерево субсередземноморсько-субокеанічного клімату. Східна межа ареалу обумовлена мінімальними значеннями абсолютних температур, тобто морозністю клімату.

Picea abies (ялина європейська, смерека)—дерево бореального клімату. Ймовірно, сильні морози обмежують поширення P. abies на північному заході, де межа ареалу проходить паралельно лініям кріорежиму. Відмічено кореляцію показників континентальності клімату з ареалом виду на його південно-східній межі. Очевидно, одним з важливих факторів, що обмежує поширення P. abies на південь, є гумідність клімату.

Betula pendula (береза повисла) — дерево бореального клімату. Відмічено залежність меж ареалу виду від показників континентальності клімату в північній частині на західному узбережжі Чорного моря, в Східній Європі та Україні.

Таким чином, було встановлено, що північносхіднамежа ареалів більшості видів зумовлена кріорежимом, а південно-східна — континентальністю. На території України поширення таких видів, як Acer platanoides, Betula pubescens, Betula pendula, Picea abies обмежується континентальністю, Carpinus betulus — морозністю та континентальністю, Quercus petraea — морозністю, Quercus pubescens — гумідністю. Отже, континентальність — найбільш лімітуючий фактор у поширенні модельних видів дерев.

2. Деревні рослини парків у Поліссі та Лісостепу України

Старовинні парки є складовою частиною історико-культурної спадщини. Тому вони повинні зберігатися, підтримуватися та відновлюватися на період розквіту. Зокрема має відновлюватися їх первинний таксономічний склад. У більшості випадків історичні відомості про склад видів та культиварів відсутні. Тому метою досліджень стало з'ясування тенденцій змін таксономічного складу старовинних парків з часом. Для досягнення мети проведено аналіз розподілу кількості видів, особини яких зростають у старовинних парках, за життєвими формами.

Як об'єкти дослідження обрано 35 старовинних парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення та Оброшинський дендропарк загальнодержавного значення, якому через малу кількість видів, що налічуються у його насадженнях, більше підійшов би статус парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Таксономічний склад дендроценозів досліджувався методом маршрутних обстежень (назви рослин бралися за С.К. Черепановим ). Віднесення до життєвих форм здійснювалося за "Дендрофлорою України”. Якщо вид був представлений різними життєвими формами (дерево або кущ; кущ або дерево), то при підрахунку кількості представників тієї чи іншої життєвої форми, бралася лише одна, вказана у зазначеному виданні першою.

Кількість видів хвойних значно поступається кількості видів покритонасінних у всіх парках. Дуже мало використовуються хвойні кущі (в незначній кількості парків зустрічаються рослини обмеженого асортименту). Серед покритонасінних видів у парках також помітно переважають дерева над кущами. Очевидно, що це є наслідком переважання у більшості парків лісового типу садово-паркового ландшафту. Обмежена кількість кущових видів (переважно аборигени, які ростуть у підліску) тіневитривалі або відносно тіневитривалі. Більшість видів декоративних кущів світлолюбні. Тому успішно зростати вони можуть тільки на відкритих місцях, тобто у парковому, регулярному (на партерах) або у лучному типах садово-паркового ландшафту. Зменшення площ зазначених типів садово-паркових ландшафтів або їх зникнення призводить до випадіння світлолюбних видів зі складу насадження. Інший фактор, який призводить до зменшення кількості видів кущових рослин менша, порівняно з деревами, тривалість життя. Лише окремі екземпляри рослин, висаджених за перших господарів парків, дожили до днів. Більшість декоративних видів кущів не поновлюються самосівом. Тому для того, щоб вид зберігся у парку, протягом ХХ-ХХІ ст. необхідно було проводити відновлювальні посадки. Якщо це робилося, то вид лишався у складі парку, якщо ні випадав. Враховуючи те, що за більшістю парків догляд був недостатнім, логічно очікувати, що сучасне становище є наслідком зменшення первинного видового різноманіття кущових рослин.

Напівкущі становлять нечислену групу рослин, яка ніколи не відігравала помітної ролі у старовинних парках. Відмічені напівкущі це малина та ожина. У парках, які стали основними об'єктами дослідження, не відмічені кущики. Тому відповідний стовпчик не введений у табл. 1. Але у деяких парках, у яких ми робили рекогносциіювальне обстеження, відмічено барвінок малий. Зокрема, у Великобуримському парку Черкаської області ще у дореволюційні часи він був висаджений і популяція збереглася до днів, через що один зі схилів отримав назву Барвінкова гора. У старовинних парках досить широко використовувалися ліани. Ними були обплетені альтанки, перголи, або спеціально створені каркаси. Оскільки у більшості сучасних парків таких споруд немає, то й асортимент ліан виявляється вкрай обмеженим, а кількість парків, де ліани відмічені, є малою. У більшості випадків наявною ліаною є дикий виноград п'ятилисточковий інтродукований вид, який натуралізувався в умовах України.

У 35 парках-пам'ятках садово-паркового мистецтва, які стали основними об'єктами дослідження, та в Оброшинському дендропарку налічується 57 видів і культиварів хвойних рослин та 249 видів і культиварів покритонасінних. Незначна кількість цих видів утворює життєздатний самосів або здатна поширюватися паростками, стебловими чи кореневими відсадками. Але у паркових насадженнях самосів, паростки та відсадки як аборигенних видів, так і інтродуцентів частіше створюють проблеми, ніж допомагають підтримувати видовий склад. Аналіз кількості парків, у яких зустрічається той чи інший вид, показує, що більше ніж у 50% з обстежених парків трапляється незначна кількість (5 хвойних та 33 листяних) переважно аборигенних видів, серед яких превалюють дерева (5 хвойних та 26 листяних). Більшість з цих видів здатна поширюватися самосівом. Група видів, які трапляються у 25-50 % парків, трохи більша за попередню (3 хвойних та 37 листяних; з них усі три види хвойних дерева, з 37 листяних: 24 дерева, 12 кущі, 1 ліана).

Порівняно з групою поширених видів, у цій групі змінилося співвідношення дерев і кущів (частка кущів стала дещо більшою) та співвідношення аборигенів і інтродуцентів на користь інтродуцентів (їх у цій групі стало більше, ніж аборигенів). Рослини більшості видів, які увійшли до цієї групи, дають в умовах України життєздатне насіння. Аборигенні види здатні давати самосів, у інтродуцентів самосів з'являється у дуже обмеженої кількості видів, а перспективних рослин серед самосіву виявляється зовсім мало. Список видів, які зустрічаються менше, ніж у 25% обстежених парків виявився найбільшим (163 види: 24 хвойні, 139 листяні). З 24 хвойних: 20 дерев, 4 кущі; зі 139 листяних: 107 дерев, 60 кущів, 2 напівкущі та 8 ліан. У цій групі порівняно з попередньою співвідношення дерев та кущів лише дещо змінилося на користь кущів, а співвідношення аборигенних та інтродукованих видів різко змінилося на користь інтродуцентів. До цього ж списку ввійшли 38 з 40 культиварів, виявлених у старовинних парках. Багато видів та культиварів виявлені у 1-3 парках, тобто є малопоширеними.

Отже, недостатній догляд призводить до того, що зі складу старовинних парків починають випадати види та культивари хвойних і листяних рослин. Випадіння починається зі світлолюбних кущових видів (як через нестачу світла, так і через меншу, ніж у дерев тривалість життя), потім починають випадати види дерев з меншою в умовах України тривалістю життя (інтродуценти з регіонів з м'якішим кліматом) та декоративні культивари (часто вони також менш стійки, а крім того, зазвичай представлені у насадженнях поодинокими екземплярами, і тому загибель навіть однієї рослини стає помітною, тоді як у видів, представлених значною кількістю особин, це не настільки відчутно).

Врешті-решт, якщо не здійснюються відновлювальні посадки, зникнення зі складу насаджень загрожує навіть тим видам хвойних та листяних (переважно світлолюбних), які у період розквіту парку належали до основних паркотвірних. Відсутність списків тих видів, які зростали у старовинних парках у період розквіту, створює значну проблему при відновленні їх насаджень. У кожному окремому парку зберігається незначне різноманіття видів та культиварів старих рослин. Ці види та культивари є малою часткою від колишньої кількості. Тому важливо узагальнити відомості, зібрані в сусідніх з відновлювальним об'єктом парках, а також по усіх старовинних парках. Крім того, необхідно володіти інформацією про асортимент рослин, який пропонувався у той час садівничими фірмами. Далі необхідно провести аналіз іконографічних джерел і, враховуючи стилістичні особливості парку, прийняти рішення про те, які види та культивари слід відновлювати.

3. Деревні рослини міських зелених насаджень м. Калуша

Характерною особливістю сучасного життя є стрімкий темп урбанізації. Зокрема виявлені різноманітні функціональні і структурні зміни в організмі деревних порід під дією едафічних інгредієнтів забруднення та деяких інших специфічних умов. В рослинах відбуваються порушення в процесах обміну речовин, припинення росту, морфологічні та структурні аномалії та зміни, посилення сприйнятності до інфекційних хворіб, розвитку непаразитарних пошкоджень, некрозно-ракових захворювань. Всі ці фактори і процеси сприяють ослабленню організму і життєвості рослин, а це перешкоджає культивованим деревним рослинам урбоекосистем виконувати свою санітарно-гігієнічну функцію. На сьогодні вважається, що для оптимального функціонування зелених деревних насаджень як санітарно-гігієнічного комплексу при створенні вуличних насаджень в містах необхідно дотримуватись встановлених відповідним ГОСТом відстаней від стін будівель та проїжджих частин вулиці до рослин (Ерехина В. И., Жеребки Г. П., Вольфтруб Т. И. и др., 1987.).

Дослідження проводились на території м. Калуша у 2006-2007 рр. Об'єктами дослідження є аборигентні та інтродуковані деревні породи. Вимірювання основних таксаційних показників дерев проводили за загальноприйнятою методикою (Анучин, 1982). Кислотність ґрунту та вміст техногенних елементів встановлювали згідно з методиками (Методы биохим. анализа…,1987). Фенологічні спостереження за розвитком дерев здійснювалися за методикою Булигіна Н.Є (1979).

В результаті проведених дослідженнь протягом 2006-2007 року в м. Калуш було визначено ступінь впливу негативних факторів (засушливе повітря урбанізованих ландшафтів, показники теплового режиму ґрунту, недостатня вологість ґрунту, і т. ін), що змінюють нормальну життєдіяльність зеленого організму. Це зміна процесів життєдіяльності, що включають такі показники зеленого організму як швидкість росту, темпи розвитку, інтенсивність цвітіння і плодоношення, зовнішній вигляд рослини.

В результаті проведених спостережень виявилося, що дуб звичайний і липа серцелиста успішно зростають в усіх зонах міста. Фенологічні ритми проходять за звичайною для рослини схемою, зміщення фаз незначне. Листя здорове, рідко передчасно жовтіє і опадає, естетичні функції виконуються добре. В дуба звичайного всі зміни в морфологічній та анатомічній будові вегетативних органів в процесах життєдіяльності, азотного і вуглеводневого обміну окисно-відновної системи організму, носять адаптивний характер, що свідчить про високу життєвість і стійкість рослини.

Отже, комплекс умов, в яких доводиться зростати деревним рослинам, часто не відповідає їх біологічним і екологічним особливостям, що призводить до зниження їх життєздатності та функціонування.

Для реалізації стійкості рослин до комплексу урбогенних факторів необхідно створити оптимальні умови їх кореневого живлення мінеральними елементами і водою, усувати зміни в фізико-хімічних властивостях ґрунту і т. ін.

Правильне застосування методів підвищення стійкості рослин, дозволить створити ефективні, високодекоративні і цінні породи.

4. Характеристика лісів зеленої зони Львова

Відомо, що важливі для рекреаційно-оздоровчих лісів рекреаційні, киснепродукувальні, вуглецедепонувальні, санітарно-гігієнічні, захисні та охоронні функції найкраще виконують лісостани певного віку, структури та продуктивності. Особливою рекреаційною цінністю відзначаються деревостани з участю широкої гами деревних порід, зокрема екзотів та чагарникової рослинності, що формує неповторні пейзажі.

Тривалі дослідження зелених насаджень, зокрема приміських лісів, свідчать про вплив насаджень на зайняту площу та формування мікроклімату прилеглої території, зокрема умови для людини стають комфортним через зменшення впливу сумарної сонячної радіації, високих температури, вологості повітря, сили вітру, шуму, покращання якості повітря тощо.

Характеристику насаджень зеленої зони Львова опрацьовано за матеріалами постійних і тимчасових пробних площ та повидільної бази даних ВО "Укрдержліспроект". Зелена зона м. Львова сформована лісовими масивами ДП "Львівське лісове господарство" загальною площею 24509,6 га, із яких виділено ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (10078,5 га) та рекреаційно-оздоровчі ліси (13690,2 га). Понад 75 % вкритих лісових рослинністю лісових ділянок займають тверді листяні лісостани, а хвойні лісостани, що представлені соснами звичайною, Банкса і веймутовою та модриною європейською, займають 17,8 %, із них на сосну звичайну припадає 14,0 %. Серед твердих листяних лісостанів у зеленій зоні Львова найбільші площі займають бук лісовий 32,5 % та дуб звичайний 31,6 %, а м'яколистяні найширше представлені березою повислою 2,2 %. Аналіз табл. 1 свідчить, що частка хвойних лісостанів у загальному запасі деревини підприємства становить 21,3 %, а частка м'яких листяних 3,8 %, разом з тим частка запасів деревини хвойних у запасах стиглих та перестійних лісостанів зменшується до 12,4 % та до 12,4 % зросла частка м'яких листяних. У загальному середньому прирості насаджень підприємства частка приросту твердих листяних лісостанів становить 69,7 %, тобто зменшилась майже на 5 % порівняно з часткою їх площ, а хвойних, навпаки зросла до 23,9 %.

Видовий склад господарських секцій представлений 32 панівними породами. Середні таксаційні показники найширше представлених у зеленій зоні господарських секцій наведено у табл. 2. Середній вік лісостанів зеленої зони досяг 76 років, найвищим він є у лісостанів дугласії (зростає на одній ділянці) 148 років, бука лісового 89 років, найнижчим він є у м'яких листяних порід. У більшості порід їх середній вік близький до середнього на підприємстві. Середній бонітет насаджень зеленої зони дорівнює Іа,7, найвищий бонітет характерний для лісостанів модрини європейської та дуба червоного (Іb,0 та Іb,7 відповідно). Дубові лісостани характеризуються найвищими показниками продуктивності серед найпоширеніших деревостанів. Середній запас деревини вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок досягає 300 м3/га, а середній запас деревини на 1 га стиглих і перестиглих насаджень дорівнює 330 м3/га. Найнижчими ці показники є для лісостанів дуба звичайного.

За відносною повнотою переважають середньоповнотні лісостани. Високі повноти характерні для лісостанів деревних порід, що представлені не чисельними ділянками. Розподіл вкритих лісовою рослинністю земель та запасів за класами віку, бонітету, відносною повнотою, типами лісу дає змогу виявити характерні особливості формування господарських секцій найпоширеніших лісостанів з метою опрацювання заходів для найефективнішого їх рекреаційного використання. Розподіл вкритих лісовою рослинністю земель і запасів за класами віку вказує на переважання середньовікових лісостанів, зокрема серед соснових переважають лісостани VI класу віку, а серед букових та дубових VIІІ класу віку. Такі деревостани добре виконують киснепродукувальну, вуглецедепонувальну, ґрунтозахисну та низку інших функцій, проте більшість рекреантів надають перевагу стиглим та перестійним лісостанам.

Наведені у табл. 3 дані свідчать про невелику частку стиглих та перестійних деревостанів як у хвойному, так і у твердолистяному господарстві, що вказує на необхідність опрацювання доцільних режимів лісогосподарських заходів для посилення їх рекреаційних функцій, ефективного використання деревини лісостанів та забезпечення виконання ними різнопланових функцій. Окремо необхідно розробити заходи для недопущення накопичення стиглих та перестійних лісостанів у м'яколистяному господарстві, де найвища частка стиглих (27,8 %) та пристигаючих (34,9 %) деревостанів. Під час опрацювання заходів необхідно враховувати необхідність ефективного використання типологічного потенціалу лісових ділянок, формування їх рекреаційної привабливості та збереження біологічного різноманіття. Розрахований з потреб ефективного використання сировинних ресурсів підприємства розподіл площ лісових ділянок визначає оптимальним наявність 12,7 % стиглих та перестійних, 13,7 % пристигаючих та 47,1 % середньовікових лісостанів. Лісорослинні умови підприємства сприятливі для вирощування високопродуктивних лісостанів, про що свідчать переважаючі площі деревостанів Іа та І класів бонітету за М.М. Орловим. Більше половини (55,6 %) дубових деревостанів характеризуються І бонітетом, понад 90 % соснових та букових деревостанів зростають за Іb–І класами бонітетів, тобто вони ефективно використовують ґрунтово-кліматичні умови.

Невелика площа, що зайнята низькопродуктивними деревостанами (656,4 га ІІІ бонітету, 50,7 га ІV та V бонітетів), вказує на ефективність лісогосподарських заходів, які виконували у насадженнях.

Понад 70 % площ вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок характеризуються відносною повнотою 0,7-0,8. Така частка характерна для господарських секцій панівних порід.

Високоповнотні деревостани (майже 7 %) характерні лише для молодняків, а низькоповнотні з повнотою 0,3-0,6 для пристигаючих та стиглих і перестійних деревостанів (20 %). Найбільша частка (28 %) низькоповнотних деревостанів зосереджена у буковому господарстві, найменша (15,3 %) у сосновому, це пояснюється природою букових лісів, у яких для заготівлі деревини та забезпечення природного насіннєвого відновлення виконують поступові рубання.

В умовах підприємства переважають свіжі та вологі типи лісу, їх частка 95,4 % вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок, що сприяє доброму росту лісостанів та активній рекреації. У багатих грудових типах лісу зростає понад 70 % чистих та мішаних лісостанів, у складі яких поряд з буком лісовим та дубом звичайним беруть участь понад 20 деревних порід, серед яких ясен звичайний, дуб червоний, клени гостролистий, явір, сріблястий, ясенелистий, горіх грецький, ялина звичайна, псевдотсуга Мензіса, граб, берези тощо.

В умовах підприємства виділено 41 тип лісу, які займають площі від 0,8 до 7741,2 га. Найбільші площі на підприємстві займають вологі типи лісу, а найпоширенішими є волога дубово-грабова бучина (7741,2 га) та волога грабова діброва (4721,7 га), а соснові лісостани найпоширеніші у вологій грабово-сосновій судіброві.

Детальний аналіз площ лісових ділянок і таксаційних ознак деревостанів дають змогу оцінити їх придатність до виконання різноманітних функцій, оскільки здатність та ефективність їх виконання визначається віком та складом деревостанів, їх густотою та продуктивністю, а особливості росту лісостанів, їх структура та таксаційні ознаки зумовлені лісорослинними умовами та характером лісогосподарської діяльності.

5. Газонотвірні трав'яні рослини паркової зони Львова

З року в рік зелене господарство набуває значного розвитку та вдосконалення. Композиції квітів, групи деревно-чагарникової рослинності не будуть мати естетичного значення без наявності газону. Газон один з найважливіших елементів і оформлення садів і парків із різноманітними можливостями та функціями.

Культура газонів існує більше двох тисячоліть. Окрім архітектурно-художньої функції, вони виконують спортивно-рекреаційну, санітарно-гігієнічну, меліоративну, оздоровчу, естетично-виховну тощо. У разі збільшення трав'яного вкриття, зменшується загазованість використовуваних територій, тому можна стверджувати, що газон свого роду є потужним фільтром у зелених зонах мегаполісів.

Газонознавство за тривалий час отримало значний практичний досвід. Однак практичні рекомендації із створення газонів не завжди враховують еколого-динамічні аспекти, які все ще недостатньо вивчені на цей час. Особливо це стосується дернового вкриття, що створене на основі синантропної рослинності або газонів, що зазнають інтенсивного антропогенного навантаження. Такі газони потребують цільової оптимізації структури рослинного покриву та врахування приуроченості до тих чи інших умов зростання (кліматичних, ґрунтових та екологічних чинників).

Практика створення газонів показала, що зі значної кількості трав'яних рослин для створення газонів найвищої якості придатні тільки окремі їх види та сорти. Той чи інший газоноутворювальний вид не може розглядатись як універсальний, бо містить тільки певний набір притаманних лише йому потрібних властивостей. Тому для влаштування газонів застосовують суміші декількох видів трав, які разом дають змогу отримати довговічний травостій з певними корисними ознаками. Зазвичай, газонні трави повинні відповідати певним вимогам щодо їхньої експлуатації швидке вкорінення після посіву, здатність до конкуренції з рудеральною рослинністю, утворення щільної дернини, повільне і рівномірне відростання після скошування, декоративність листової маси, стійкість до різних екологічних та антропогенних чинників.

Залежно від призначення газонів, травосуміші мають певну спеціалізацію. Тому на основі характерних властивостей трав розроблено спеціальні суміші насіння для посіву газонів, основу яких становлять такі види Festuca rubra L. s.str. (форми: з чисельними розгалуженнями підвид genuina Hack, з короткими розгалуженнями підвид trchophуlla (Gaud.), кущова (пучкова) без розгалужень підвид commutata (Gaud.)); Festuca ovina (форми: щетиниста підвид duriuscula (L.) Koch., нитковидна підвид tenuifolia Sibth); Agrostis tenuis Sibth.; Poa pratensis L.; Lolium perenne L. Проте навіть під час використання згадуваних видів у створенні газонів все ще актуальною залишається проблема подальшого їх функціонування у зонах інтенсивного антропогенного навантаження та зміни родючості ґрунту. Такими зонами є здебільшого райони щільної житлової забудови та масового відвідування (центральна частина парків), де газони зазнають сильного витоптування та іншого механічного пошкодження.

Вивчаючи поширення дослідних видів рослин, звертали увагу на вплив різних факторів: антропогенного навантаження, урбогенності умов дослідження, режиму освітлення (під наметом дерев, чагарників, на галявинах, біля доріжок), значущість ґрунтових умов, стійкість до посухи, декоративність та життєву форму пропонованих і досліджуваних видів травистих рослин. Здебільшого це газони, створені шляхом покращення існуючого трав'яного рослинного покриву за допомогою нерегулярних скошувань або підсівання окремих видів трав (зокрема Роа pratensis L., P. compressa, P. nemoralis).

Враховуючи біоекологічні особливості досліджуваних видів та їхню приналежність до певних умов зростання, ми проводили класифікацію деяких видів трав'яних рослин за низкою показників. Відповідно: за відношенням до світла, газонні трави можна поділити на такі геліоморфи: геліофіти (Не) облігатні світлові рослини; геліосціофіти (НеSc) факультативні світлові рослини; сціогеліофіти (ScНе) факультативні тіньові рослини; сціофіти (Sc) облігатні тіньові рослини).

Для характеристики видів рослин, що зростають в різних екологічних умовах, розроблено екологічну шкалу, яка враховує відношення того чи іншого виду не тільки до визначеного екологічного фактора, але й до перемінності цих факторів, внаслідок чого змінюється чисельність цих видів у відповідних ценозах та їхня життєва форма (Антипин, Цаценкин, Чижов, 1967).

Життєві форми, що входять у склад складного фітоценозу, прийнято називати ценоморфами. Серед ценоморф розрізняють: сільванти (Sil) лісові види; степанти (St) степові види; протанти (Pr) лучні види; палюдани (Pal) болотисті види; галофіти (Hal) види, що пов'язані із засоленими ґрунтами; дезертанти (Ds) пустельні види, тундранти (Td) тундрові види; рудеранти (Ru) бур'яни та ін..

Якість утримання газонів вивчали за шкалами О.О. Лаптєва, Б.А. Глазачева та А.С. Маяк (1984). Загальну декоративність газонних трав'яних рослин та їх засухо-стійкість (Коваленко, 1977) визначали за п'ятибальною шкалою. Згідно з даними С.Б. Марутяк, із досліджених 190 звичайних садово-паркових газонів у м. Львові, більша частина перебуває у незадовільному стані, що є наслідком невідповідності ґрунтових субстратів, де ці газони створені. Низька декоративність цих газонів спричинена не тільки існуючим асортиментом, низьким проективним вкриттям, але й неврахуванням біологічних особливостей газонних трав та неналежною підготовкою ґрунту, що власне і є причиною зміни видового складу та погіршення у процесі експлуатації дернового вкриття.

Внаслідок інтенсивного антропогенного навантаження зростає густина ґрунту (1,2-1,6 г/см3), що є причиною поширення на газонах рослин, які витримують витоптування та можуть зростати на ущільнених ґрунтах. У складі газонів, що зазнають сильного витоптування, едифікаторами є такі види, як Plantago major L., Trifolium repens L., Potentilla anserina L., Achillea submillefolium Klok. et Krytzka, Leontodon autumnalis L., Poa annua L., Polygonum aviculare L.

Щоб передбачити формування стійкого травостою газону, необхідно враховувати локальні едафічні особливості, а особливо гранулометричний склад ґрунту та його вологозабезпечення. Згідно з даними досліджень С.Б. Марутяк (2002), на сухих супіщаних ґрунтах варто враховувати едифікаторну, або субедифікаторну, роль у складі травостою Festuca rubra, на свіжих суглинкових Festuca pratensis Huds., на вологих суглинкових Agrostis stolonifera, Deschampsia caespitosa (L.) Beauv.

Для доброго розвитку газонного травостою виключне значення має достатнє забезпечення газонних трав поживними речовинами. Доцільно штучно формувати добре забезпечені гумусом слабо-кислі ґрунтові субстрати. Високий вміст NO3 сприятиме формуванню травостою з перевагою Lolium perenne, Trifolium pratense L., Trifolium repens, Elytrigia repens (L.) Nevski, Agrostis stolonifera. Такий видовий склад характерний для звичайних садовопаркових газонів, що знаходяться по вул. Ген. Чупринки, Любінській, газонів у дендропарку Ботанічного саду НЛТУ України. Ці види є особливо бажаними у складі рослинності газонів.

Бажаними є, очевидно, ґрунти з низьким вмістом калію. За такої умови набувають переваги в рослинних угрупованнях такі види, як Agrostis stolonifera, Trifolium pratense. Деякі практики встановили, що великі норми калійних добрив негативно впливають на формування багаторічних травостоїв через те, що на кореневищні злаки вони впливають як гербіциди. Важливе значення для газонів у випадку їх рекреаційного призначення має утворення густої, м'якої і щільної наземної фітомаси. Для досягнення такого ефекту на звичайних садово-паркових газонах м. Львова, що зазнають інтенсивного антропогенного навантаження, найбільш придатні такі низькорослі трав'яні рослини, які розмножуються вегетативно, а також ті, які добре переносять стрижку: Juncus tenuis Willd., Poa annua, P. compressa, P. nemoralis, Potentilla anserina, Trifolium repens, Trifolium medium L., Agrostis tenuis Sibth., Achillea submillefolium, Polygonum aviculare. Наведені вище види мають неоднакові декоративні особливості, тому їх використання повинно мати цільове обґрунтування.

У випадку самочинно сформованого травостою варто підсівати насіння Poa pratensis, Festuca rubra, F. оvina, Lolium perenne та Agrostis stolonifera. Ці види мають високий генеративний та вегетативний відновний потенціал. Окрім того, вони добре переносять дію зовнішніх екологічних чинників. За подальшого дотримання належного догляду ці види забезпечать поступову зміну видової структури, витіснення небажаних рудеральних видів. Зміна видового складу полягає також в усуненні небажаних багаторічних трав. Цього можна досягти шляхом систематичної низької стрижки, внаслідок якої зазначені види випадатимуть з травостою, а також застосовуючи прополювання газону. Серед міської спонтанної рослинності сегетальні угруповання посідають незначне місце. На її місце приходить рудеральна рослинність, яка значно більше полюбляє відкриті умови зростання та незаймані території за умови повного відмежування людини від сприяння формування надґрунтового покриву газонних видів рослин. Із зазначених вище типів газонів ми зустрічали найчастіше декоративні, інші два типи лише на присадибних ділянках.

На пробних площах проводили детальний опис рослинності, її ботаніко-господарська характеристику, декоративність та якість покриття, життєвість. За допомогою опису проективного вкриття та його аналізу проводили групування існуючих травосумішей в типи за панівними видами.

Аналіз даних свідчить про те, що існуюча рослинність зеленого покриття різних територій парків та садів знаходиться у задовільному стані. За п'ятибальною шкалою, найкращий стан у Стрийському парку. Стадіон Національного лісотехнічного університету, з його покриттям, знаходиться у вкрай задовільному стані через відсутність дренажної системи. Спортивний газон абсолютно специфічний і не відповідає вимогам щодо його призначення та наявної травосуміші. Він повинен характеризуватися повільним ростом трав та їх підвищеною стійкістю до витоптування, чого, на жаль, нема на цій території. У процесі антропогенізації внаслідок прискорення еволюційних перетворень на зміну природним автогенним угрупованням приходять спонтанні, здатні заповнити опустілі ніші міських екосистем. Але цей процес не всіх задовольняє, тому з кожним роком виникають нові технології утворення газонів та травосумішей з більш потужними можливостями щодо стійкості різним кліматичним та антропогенним факторам.

Життєвість ценопопуляцій характеризується ступенем розвитку та процвітанням різних видів у фітоценозі. У літературі трапляються різні підходи до визначення показників ценопопуляцій або життєвого стану виду у фітоценозі. Багато вчених вважають, що вищі рослини лише там стійкі в ценозі, де воно може цвісти і плодоносити.

За темпами розвитку в онтогенезі види газоноутворювальних трав поділяються на повільноі швидкорослі, а також види з проміжним типом розвитку.

Аналіз даних свідчить про те, що значна кількість рослин (82 %) мають ІІ категорію ступеня життєвості рослин. Найвищий ступінь мають Agropyron dertorum Fisch. ex Link, Festuca ovina L., Festuca cinerea Vill. та Paspalum paspaloides Michx., Phleum pratense L.

Аналіз зібраних даних показав, що значний вплив на трав'яний покрив має сама діяльність людини, регулярність відвідування тої чи іншої території парку. Для покращення загального стану газонів треба проводити підсів різних видів рослин подібних за ботаніко-господарським значенням, залежно від призначення та відвідуваності проводити сезонні доглядові роботи (скошування, підживлення, прополювання). Підбирати відповідний асортимент газоносумішей із врахуванням впливу усіх чинників (кліматичних, екологічних, антропогенних), що дасть змогу надалі покращити загальний стан газонів та покращити їхню якість, зекономити час і витрати, створити відповідний контраст у ландшафтних групах рослин. Це дасть змогу відновити та зберегти зелені покриття в містах, які покращать циркуляцію кисню у найбільш забруднених територіях, а також збагатити видовий склад.

Процес урбанізації супроводжується руйнуванням природного фітоценотичного покриву, заміною високодекоративної рослинності низькою трав'яною (культурною, сегетальною, рудеральною) із невисоким фітомеліоративним ефектом. Тому потрібно більше приділяти уваги екологічній приуроченості трав'янистих, газоноутворювальних рослин під час створення декоративного покриття це забезпечить оптимальність та стійкість більшості травосумішей на об'єктах садово-паркового господарства.

6. Оцінка рекреаційного впливу на лісові насадження

Оптимальне співвідношення типів лісопаркових ландшафтів залежно від кліматичних та лісорослинних умов, особливостей рельєфу і виду рекреаційної діяльності залишається пріоритетним під час регуляційного впорядкування лісових територій. Дотримання таких принципів організації рекреаційного використання лісів дасть змогу забезпечити створення у них сприятливих умов для відпочинку населення, попередити розвиток дигресії лісових екосистем, зберегти й оптимізувати захисний потенціал лісів України. Вирішення цього питання є важливим з огляду на тенденцію до зростання рекреаційного навантаження на ліси.

Внаслідок надмірної урбанізації міст рекреаційні ліси набувають щораз актуальнішого значення. Проблема їх раціонального використання є надзвичайно важливою і для західного регіону України, зокрема м. Львова та його околиць. Власне через це підвищена увага має приділятись територіям, які призначені для заміського відпочинку, насадженням зелених зон, лісопаркам тощо.

Результати досліджень рекреаційного використання лісових масивів Львівщини, які мають важливе водорегулювальне, ґрунтозахисне, санітарногігієнічне, бальнеологічне і національно-економічне значення відображено у працях ряду вчених (Жижин, 1979; Зеленський,1979; Кучерявий, 1981; Шудря, 1982). Але проблеми рекреаційної організації лісових територій і до сьогодні залишаються актуальними. Зважаючи на це, наші дослідження стосувалися вивчення структури рекреаційних лісів Брюховицького і Завадівського лісництв Львівського ДЛГ, лісові масиви яких належать до зеленої зони м. Львова.

Залежно від рекреаційного навантаження у лісових насадженнях виділяють такі функціональні зони: масового відпочинку, інтенсивної рекреації, екстенсивної рекреації і природних резерватів. Кожна з них має свої особливості. Зона масового відпочинку включає у себе ділянки масового, спортивного і пляжного відпочинку з рекреаційним навантаженням 5-10 і більше люд.-дн./га. Для таких територій характерними є ІІІ-V стадії рекреаційної дигресії, тому для покращення ситуації необхідно вживати невідкладних заходів з регулювання відвідування. Зона інтенсивної рекреації включає ділянки, які досягли ІІ-ІІІ стадій рекреаційної дигресії. Рекреаційне навантаження тут становить 1-5 люд.-дн./га. Зона екстенсивної рекреації охоплює ділянки, на яких не відчувається істотного впливу рекреаційної діяльності, тому ділянки лісу належать переважно до першої стадії дигресії з рекреаційним навантаженням 0,02-1 люд.-дн./га.

До зони природних резерватів віднесено пам'ятники природи, заповідні урочища, постійні насіннєві ділянки та інші території, які виділяються згідно з природоохоронними вимогами. Дотримуючись чинних нормативів, було здійснено розподіл загальної площі лісових ділянок рекреаційного призначення Брюховицького і Завадівського лісництв за функціональними зонами.

Оскільки Брюховицьке лісництво розміщене ближче до м. Львова, у ньому виділено зону масового відпочинку, яка відсутня у Завадівському. Це по-своєму вплинуло і на величину інтенсивності рекреації її частка у Брюховицькому лісництві більша на 23,6 %, порівняно із Завадівським лісництвом. Через віддаленість від міста у Завадівському лісництві більшу частку займає зона екстенсивної рекреації.

Не менш важливим показником є тип ландшафту, під яким розуміють лісову ділянку з певною структурою деревостану, зімкнутістю його намету, рівнем заповнення площі деревно-чагарниковою рослинністю та характером її розміщення. Тип лісопаркового ландшафту найчастіше визначають за класифікацією М.М. Тюльпанова, яка передбачає їх розподіл на сім типів і три групи. У табл. 2 наведено розподіл площі лісових ділянок рекреаційного призначення за типами ландшафту у Брюховицькому і Завадівському лісництвах Львівського ДЛГ.

Аналіз отриманих значень свідчить, що домінуючим є закритий тип ландшафту 83.5 % площі. Але, як показують дослідження, найбільш приваблює людей напіввідкритий тип ландшафту із зрідженим деревостаном та рівномірним розміщенням дерев. У зоні масового відпочинку він становить 69,4 % (з них 25,4 % займає закритий тип ландшафту з деревостанами горизонтальної зімкнутості). Також виявлено, що у зонах інтенсивної та екстенсивної рекреації більший відсоток становить закритий тип ландшафту. Відомо, що середній клас окремого показника виступає істотним критерієм рекреаційного освоєння лісів: причому чим вищим є значення, тим істотніший його вплив. Розглянемо їх детальніше. В основу п'ятибальної шкали визначення ступеня стійкості природних комплексів до рекреаційних навантажень покладені біологічні властивості деревних порід та природні умови, у яких вони ростуть.

У Львівському ДЛГ загальний середній клас стійкості до рекреаційних навантажень становить 2,1, а у зоні масового відпочинку 2,5. Це вказує на ослаблення у цій зоні природних компонентів під впливом рекреаційних навантажень.

Ступінь дигресії перебуває у прямій залежності від рекреаційних навантажень і стійкості до них природних комплексів. Під рекреаційною дигресією розуміють порушення природного середовища внаслідок впливу на нього рекреантів. Це проявляється у витоптуванні та знищені лісової підстилки, трав'яного вкриття, підліску, підросту, пошкодженні дерев тощо. Загальний середній клас рекреаційної дигресії на території дослідження становить 1,9, а у зоні інтенсивної рекреації 2,1. Причиною цього є значне пошкодження ґрунтового вкриття, незважаючи на збереження ярусів.

Рекреаційна оцінка є похідною величиною від таких трьох оцінок: естетичної, пішохідної доступності та додаткової. Зміна хоча б одного з них, внаслідок господарського впливу чи природних змін середовища, безпосередньо веде до покращення або погіршення рекреаційної цінності ділянки. У нашому випадку рекреаційна оцінка є середньою 1,9.

Для визначення пішохідної доступності ділянки враховується відстань від неї до меж населених пунктів, рекреаційних закладів, автобусних зупинок, шляхів загального користування. Для умов Львівського ДЛГ загальний середній клас становить 2,3, що вказує на добру доступність до зон відпочинку. П'ятибальна шкала додаткової оцінки враховує на ділянці елементи рекреаційного впорядкування, будь-яких вартих уваги пам'яток, ягідників, можливості огляду близьких, середніх і віддалених гірських краєвидів. До пам'яток можуть бути віднесені мальовничі виходи корінних порід (скелі, водоспади, каменепади), естетичні чи екзотичні рослинні групи або окремі дерева, які спостерігаються у Львівському ДЛГ.

Для характеристики естетичної оцінки використовується порівняно мала кількість критеріїв, які у натурі фіксуються об'єктивно й притаманні більшості ділянок: склад та вік насадження, вологість лісорослинних умов. Позитивний естетичний вплив на відпочиваючого зростає внаслідок збільшення у складі насаджень порід, які домінують у структурі лісового фонду досліджуваного об'єкту, чим і створюють привабливу контрастність пейзажів. При цьому найменшими естетичними якостями володіють практично чисті насадження з найпоширеніших порід.

Особливості розподілу лісових насаджень Брюховицького і Завадівського лісництв залежно від класів віку і стадії дигресії відображено в табл. 4. Як показують результати, найбільш відвідуваними є середньовікові насадження. Менших навантажень зазнають молодняки, пристигаючі і стиглі насадження, у складі яких переважають хвойні породи.

У Брюховицькому лісництві зона масового відпочинку характеризується другим класом рекреаційної дигресії і становить 0,9 %. Екстенсивна та інтенсивна зони, які є у двох лісництвах, також займають більше площі у другому класі рекреаційної дигресії. Потрібно взяти до уваги те, що у кожній зоні переважає третя стадія дигресії, яка хоча і займає меншу площу, але характеризується вищим пошкодженням трав'яного вкриття, зменшенням кількості лісових та лугових трав, появою бур'янів і трав, не характерних для типів лісорослинних умов ділянки. Ярусність вкриття не зберігається, а підріст мало диференційований. На ділянках майже немає сходів корінних лісотвірних порід.

Отже, під впливом зростаючих рекреаційних навантажень на лісові угруповання відбуваються небажані зміни усіх компонентів лісових біогеоценозів і порушуються природні взаємозв'язки між ними. При недостатній кількості шляхів сполучень як до лісових масивів, так і в їх межах, посилюється негативний вплив на насадження, які розміщуються біля доріг.

З метою підвищення рекреаційної привабливості лісових ділянок в умовах Львівського ДЛГ і зменшення їх дигресії система лісогосподарських заходів має включати роботи з формування ландшафтів, їх реконструкції, відновлення життєстійкості та санітарно-гігієнічної цінності, охорони і захисту лісу, а також ширшого облаштування території.

Використана література:

1. Сімонов Д. О., Дідух Я. П. Клімато-хорологічний аналіз представників деревної флори України

2. Клименко Ю.О. Розподіл за життєвими формами деревних рослин у старовинних парках-пам'ятках садово-паркового мистецтва у Поліссі та Лісостепу України / Бюллетень Никитского ботанического сада. 2010. Вып. 101, с.26-29

3. Зоряна Шумська Особливості життєдіяльності деревних рослин міських зелених насаджень м. Калуша

4. Миклуш Ю.С. Лісівничо-таксаційна характеристика лісів зеленої зони Львова / Науковий вісник НЛТУ України. 2011. − Вип. 21.8, 44-49

5. Гриник О.М., Горбенко Н.Є. Екологічна характеристика газонотвірних трав'яних рослин паркової зони Львова / Науковий вісник НЛТУ України. 2011. Вип. 21.9, с.58-65

6. Хомюк П.Г., Невпорана А.Б. Оцінка рекреаційного впливу на лісові насадження / Науковий вісник, 2004, вип. 14.8 c.252-257





Реферат на тему: Деревна рослинність парків Полісся та Лісостепу України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.