Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Біотехнології та практичне застосування генетичного коду (реферат)

План

Вступ 3

1. Закодована еволюція 4

2. Код, створений природою 9

3. Служба генетичної безпеки 10

4. Практичне застосування генетичного коду 11

5. Код, що еволюціонує 12

6. Синтетичне життя 13

Список використаних джерел 17


Вступ

Біотехнологія - один із провідних напрямків світової науки, що активно розвиваються. Галузь застосування розробок практично необмежена: охорона здоров'я, сільське господарство, текстильна й харчова промисловість, охорона навколишнього середовища й т.д. У цю галузь провідні країни світу вкладають сотні мільярдів доларів, як у найважливішу галузь економіки.

На початку ХХІ ст. наша країна, що була одним зі світових лідерів в галузі біотехнологій, втратила багато позицій і значно поступається не тільки більшості промислово розвинених країн, але й деяким країнам третього світу. Незважаючи на те, що біотехнологія віднесена до пріоритетних напрямків розвитку науки, технологій і техніки України, обсяг фінансування галузі становить лише $0,01 млрд. у рік, у той час як у Китаю - $1 млрд., а в США - $100 млрд. Крім того, наша країна займає 70-і місце у світі по інноваційному рейтингу.

Однак передумови для відродження біотехнології в Україні є: збереглася інтелектуальна й виробнича база, ведуться дослідження, у тому числі міжнародного рівня, створюються науково-освітні центри. Очевидно, що необхідний державний підхід до вирішення проблем, що існують у біотехнологічній галузі науки.


1. Закодована еволюція

Складна система програмування, використовувана природою, не тільки запобігає катастрофічним наслідкам помилок при синтезі білків, але й прискорює еволюцію.

14 квітня 2003 р. учені сповістили світ про закінчення секвенування геномної ДНК людини - визначенні послідовності всіх трьох мільярдів пар її нуклеотидів, у якій укладена інформація про будову й функціонування людського організму. Однак завершальним цей етап у дослідженні генома назвати ніяк не можна. Має бути ще величезна робота - відшукати всі функціонуючі гени серед неозорого генетичного "мотлоху", детально розібратися в тому, яким чином і коли вони активуються, як інструкції, що в них утримуються, визначають властивості білків. Не дивно, що Френсіс Коллінз, керівник проекту "Геном людини", назвав завершення секвенування ДНК лише "кінцем початку".

А "початком початку" послужило відкриття, зроблене Джеймсом Уотсоном і Френсісом Лементом в 1953 р., - побудова моделі ДНК (подвійної спіралі). Стало остаточно ясно, що ДНК - найголовніша біологічна молекула, охоронниця секрету життя. Вона забезпечує відтворюваність живих істот від покоління до покоління й інструктує організм про те, як він повинен розвиватися й функціонувати. Всі наступні роки вчених займало питання, як саме відбувається цей процес. Інформація міститься в ДНК у закодованому вигляді, і для того, щоб клітини знали, які з 20 амінокислот і в якому порядку вони повинні з'єднуватися один з одним для одержання тисяч білків, які слугують будівельним матеріалом для мільярдів живих форм, її необхідно розшифрувати.

Але в той час про роботу клітинного апарата декодування було відомо так мало, що всі спроби зламати генетичний код зводилися до вирішення чисто математичних задач. Коли в 1960-і рр. нарешті він був розшифрований, його простота всіх спантеличила. Те, що вигадала природа, виглядало набагато менш винахідливим, ніж багато гіпотез учених.

І тільки відкриття останніх років показали, наскільки складна мова програмування живих організмів. Чому були обрані саме ці правила кодування й чому вони збереглися протягом трьох мільярдів років еволюції - стало прояснятися лише зараз. Як виявилося, вони не тільки втримували живі системи від здійснення непоправних помилок при синтезі білків, але й сприяли еволюції. Вивчення генетичного коду дає крім усього іншого ключ до розгадки багатьох невирішених поки проблем постгеномної ери. Вертаючись до джерел і намагаючись зрозуміти закономірності, що лежать в основі генетичного коду, ми одержуємо інструмент для майбутніх досліджень.

Слова "код" і "декодування" мають у даному контексті буквальне значення. Генетичні інструкції зберігаються в однотипних біологічних молекулах, нуклеїнових кислотах ДНК і РНК, при тому, що організми побудовані з величезного числа різнорідних білків. Таким чином, хоча ген у його звичайному розумінні - це послідовність нуклеотидів, що вичерпним образом описує певний білок, то генетичне послання можна прочитати, тільки перевівши його з мови, що використовує одну систему символів, на зовсім іншу мову. Аналогічно тому, як переводиться послання, записане за допомогою абетки Морзе, на англійську або будь-яку іншу мову.

До 1953 р., коли Уотсон і Лемент створили модель структури ДНК, було відомо, що "алфавіт" молекули складається всього із чотирьох "букв" - азотистих основ аденіну(А), тиміну (Т), гуаніну (G) і цитозину (С). Відповідно до моделі, вони становлять сходи кручених сходів, утвореної навитими одна на іншу комплементарними ланцюгами ДНК. Білковий же алфавіт складається з 20 амінокислот, із чого витікає, що кожній з них повинне відповідати "слово" з декількох нуклеотидів ДНК. Комбінації із двох нуклеотидів давали всього 16 кодонів, а із трьох - цілих 64.

Про те, як гени перетворюються (транслюються) у білки, у той час не уявляли. Сьогодні ми знаємо, що нуклеотидна послідовність трансформується в послідовність амінокислот з використанням триплетного коду й що це - складний багатоступінчастий процес. Спочатку Днк-ген копіюється й редагується з утворенням Рнк-копії (транскрипту); РНК складається з таких же нуклеотидів, що й ДНК, тільки місце тимину в ній займає урацил. Далі Рнк-копия гена (її називають матричною РНК, мРНК) прочитується клітинною машиною білкового синтезу, раз за разом по три букви, і при участі невеликих допоміжних транспортних РНК (тРНК), навантажених кожна своєю амінокислотою, трансформується в білкову молекулу.

Генетичні інструкції, відповідно до яких здійснюється синтез білків, записані в ДНК за допомогою трибуквених кодонів. Кожний з них відповідає одній з 20 амінокислот або знаку "кінець трансляції". Раніше вважалося, що відповідність між кодонами й амінокислотами встановлюється випадково, але останні дані спростовують це припущення. Ключову роль грає природний добір.

Виявити це допомогло комп'ютерне моделювання. Порівняння канонічного генетичного коду з гіпотетичними альтернативними кодами показало, що йому властива одна чудова властивість: він мінімізує наслідки помилок, що виникають у самих генах або в процесі трансляції.

Перше вирішення головоломки, якою тоді представлявся процес трансляції, було запропоновано фізиком Джорджем Гамовим - автором гіпотези Великого Вибуху. Його ідея алмазного коду, сформульована в 1954 р., була дотепною комбінацією чисто арифметичного способу одержання 20 амінокислот на основі чотирьохнуклеотидного алфавіту, з одного боку, і фізичної структури ДНК - з іншого. Гамов постулював, що з кожним витком подвійної спіралі в ній утворюється порожній простір у формі кристала алмаза з нуклеотидами по чотирьох кутах. Завдяки наявності таких порожнеч ДНК могла служити лінійною матрицею, уздовж якої вибудовуються амінокислоти в порядку, що задається комбінаціями нуклеотидів у кожному витку ДНК. Модель припускала перекриваємість значеннєвих кодонів залежно від положення місця, з якого починається зчитування послідовності "букв" уздовж молекули ДНК. Такий спосіб компактизації даних був по достоїнству оцінений фахівцями в галузі теорії кодування. Однак незабаром були виявлені амінокислотні ланцюжки, що не вписуються в рамки гамовського й будь-якого іншого коду, що перекривається.

Одночасно з'явилися дані, що ДНК і амінокислоти не можуть взаємодіяти один з одним прямо. Тоді Лемент висловив припущення про існування адапторних молекул, що служать посередниками між ними, і в 1957 р. сформулював набір правил, відповідно до яких здійснювалося це посередництво. Відповідно до його гіпотези, адаптори впізнають тільки 20 значеннєвих кодонів, кожний з яких відповідає своїй амінокислоті, осталь-ные 44 триплету безглузді. Код Лементу не мав розділових знаків, оскільки недоцільні кодони були фактично невидимими для адапторов, так що знак, що вказує на початок зчитування, був не потрібний. Концепція коду "без розділових знаків" була настільки в дусі часу, що відразу одержала майже беззастережне визнання - втім, ненадовго: доти, поки нові дані не виявили її неспроможність.

На початку 1960-х рр. було експериментально показано, що кодони, що вважалися Лементом безглуздими, можуть провокувати білковий синтез у пробірці, і до 1965 р. був установлений зміст всіх 64 триплетів. Виявилося, що ніяких магічних чисел не існує: деякі кодони просто надлишкові, тобто цілий ряд амінокислот кодується двома, чотирма й навіть шістьома триплетами. Багаторічні спекуляції на тему генетичного коду закінчилися, багато хто визнав, що він - не більш ніж випадковість.

Як тільки генетичний код був розшифрований, учені виявили, що він однаковий в усьому біологічному світі - його використовують і найпростіші організми (бактерії), і найскладніші (людина). Здавалося, він не перетерпів ніяких змін за ті мільярди років, які пройшли із часу відділення від одного загального предка трьох основних доменів живих організмів - архебактерій, бактерій і еукаріот. Проста й настільки переконлива, на перший погляд, ідея "застиглої випадковості" донедавна володіла розумами вчених. "Відповідність між кодонами й амінокислотами в момент його встановлення було чисто випадковим, - писав Лемент, - але, раз виникнувши, генетичний код став фундаментом усього біологічного світу, і будь-які зміни в ньому привели б до катастрофи".

Природний добір, по Дарвіну, припускає, що іноді в тому або іншому гені можуть відбуватися невеликі зміни, завдяки яким даний організм здобуває певні переваги в порівнянні з іншими. Але мова не йде про зміну правил кодування як таких. Трапся таке, і зміни відбулися б одночасно в незліченному числі сайтів по всьому геному, просто зруйнувавши організм. Є велика різниця між появою однієї-єдиної помилки й поломкою всієї клавіатури друкувального пристрою.

Більшість живих систем використовують стандартний генетичний код, однак на сьогодні відомо, принаймні, 16 його варіантів, що зустрічаються у представників самих різних галузей еволюційного древа. Сам принцип кодування не змінюється: амінокислоти кодуються трійками нуклеотидів. Але поряд з організмами, що прочитують Рнк-кодон CUG як лейцин, існують такі (до їхнього числа відносяться багато видів гриба Candida), які сприймають його як серин. Інший приклад - мітохондрії, свого роду малюсінькі енергетичні станції, що є присутніми у будь-якій клітині. У них є власна ДНК, і в ході еволюції вони сформували свій генетичний код. Наприклад, у мітохондрій пекарських дріжджів (Saccharomyces cerevisiae) чотири із шести кодонів, що звичайно транслюються в лейцин, кодують треонін.

В 1990-х рр. у міру нагромадження нових даних про мінливість генетичного коду ставало усе більш очевидно, що це зовсім не застигла конструкція, що виникла з волі випадку. Генетичний код міг еволюціонувати і він дійсно еволюціонував. Таким чином, канонічна відповідність між триплетними кодонами й аміно-кислотами - не результат випадковості. Насправді встановлення цієї відповідності - блискуча робота з мінімізації випадків.

2. Код, створений природою

Нуклеотидну послідовність гена можна порівняти із реченням, у якому міститься вичерпна інформація про кодований ним білок. "Словами" служать кодони (трійки нуклеотидів), кожний з яких кодує одну з 20 амінокислот або сигнал "стіп". У клітині відбувається транскрипція гена - синтез на ньому як на матриці його Рнк-версії, що складається з нуклеотидів A, C, G і U. Потім клітинна машина трансляції послідовно зчитує цю РНК, переводячи інформацію з мови нуклеотидів на мову амінокислот. Відповідність між кодонами й амінокислотами було встановлена на початку 1960-х рр., але її справжній зміст довгий час не був зрозумілий.

Рис.1. Синонімичні й подібні

Багато які з 64 триплетних кодонів відповідають одній й тій же амінокислоті, так що гени мають певну свободу вибору, кодуючи даний білок. Як правило, синонімічні кодони, так само як і кодони, що відповідають амінокислотам з подібною спорідненістю до води, розрізняються лише одним, третім нуклеотидом. Кодовані ними амінокислоти є попередником або продуктом одна іншої. Ці особливості системи кодування дуже важливі для виживання всіх організмів і навіть можуть сприяти прискоренню їхньої еволюції.

3. Служба генетичної безпеки

Будь-яка система кодування повинна вміти протистояти можливим помилкам. Стратегія кодування повинна бути такою, щоб наслідки будь-якої можливої помилки були мінімальними.

У біологічних системах виникають помилки самого різного роду. Іноді вони відбуваються на рівні генів (їх називають мутаціями), іноді - при синтезі білків (із мРНК зв'язується тРНК, навантажена не тією амінокислотою). Але навіть коли вчені розглядали генетичний код як випадковість, вони виявили, що він напрочуд ефективно мінімізує наслідки одиничних помилок. Уже в 1965 р. Карл Воезе (Carl R. Woese) з Іллінойського університету помітив, що кодони, що розрізняються незначно (у яких збігаються дві із трьох позицій) звичайно кодують амінокислоти з подібними властивостями, так що випадкова помилка в них практично не позначається на поведінці синтезованого білка.

Поняття "подібні" відносно амінокислот має потребу в поясненні. 20 природних амінокислот відрізняються друг від друга по самих різних параметрах: за формою, розміру, електричному заряду й т.д. Карл Воезе звернув увагу на те, що кодони із двома однаковими нуклеотидами переважно кодують амінокислоти з ідентичною спорідненістю до води (здатністю розчинятися в ній або, навпаки, прагненням уникати водного оточення). Це властивість дуже важлива для функціонування білка, у який входять дані амінокислоти. Синтезований ланцюжок з амінокислот здобуває різну просторову конфігурацію залежно від того, у якому місці й у якій кількості перебувають у ньому гідрофобні амінокислоти, які воліють розташовуватися у внутрішніх областях білкової глобули (ланцюжка, що згорнувся в клубок), куди немає доступу воді (цитоплазмі). Зовнішню її поверхню утворюють гідрофільні амінокислоти.

Генетичний код має чудову особливість: при однонуклеотидній заміні (крапковій мутації) у полінуклеотидному ланцюжку замість однієї амінокислоти звичайно з'являється інша з подібними гідрофобними властивостями, так що на функціональних якостях білка ця заміна відображається не сильно. Генетичний код міг еволюціонувати. Відповідність між кодонами й амінокислотами не може бути випадковістю.

4. Практичне застосування генетичного коду

Вищий пріоритет у молекулярній біології - пошук реальних генів у тім накопиченні даних, які отримані в результаті секвенування генома. Однак поки біологи не можуть до кінця розібратися й з тими генами, які вже ідентифіковані. З огляду на способи, якими транслюються генні мутації, ми можемо використати все, що відомо про генетичний код, для розпізнавання найрізноманітніших генів і для встановлення функцій кодованих ними білків. Ми навіть можемо знайти ключ до розгадки просторового впакування білкових молекул, які диктуються послідовністю амінокислот. Для цього потрібно проаналізувати властивості кодонів, що забезпечують мінімізацію ціни помилок, і зрозуміти, як можуть заступники вплинути на розмір, заряд і гідрофобність амінокислот.

Повністю вивчивши організми з нестандартним генетичним кодом, можна спробувати "замаскувати" гени для проведення з ними різних експериментів. Пояснимо, у чому тут справа. Оскільки генетичний код у першому наближенні універсальний, вважається, що будь-який ген людини (наприклад, один з онкогенів) можна вбудовувати в геном більш простих організмів (таких як E. сoli) без шкоди для його функціонування. Але іноді абудований ген у новому організмі не експресується взагалі або експресується менш ефективно, або синтезований білок небагато відрізняється від того, котрий утвориться в організмі людини. Така розбіжність може виникнути тому, що різні організми віддають неоднакові переваги синонімічним кодонам (використовують їх з різною частотою). Так, із шести кодонів, що відповідають амінокислоті аргініну, у людини найчастіше використовуються AGA і AGG. E. сoli ж використовує кодон AGA дуже рідко й при його трансляції часто робить помилки. З огляду на ці переваги, можна конструювати такі версії генів людини, щоб їх можна було без наслідків вбудовувати в геном різних організмів.

Розробляються програми, які могли б стати інструментом для конструювання генів, для пошуку нових генів, пророкування форми білкових молекул на практиці. Досліджується, як сформувався сам генетичний код: як почалася взаємодія між РНК і амінокислотами, яким чином із цього комплексу виникла система формального кодування, як розширювався амінокислотний алфавіт на ранніх етапах еволюції. Це дозволить відповісти на багато питань. Чому канонічних амінокислот саме 20 - не більше й не менше? Чому одні з них кодуються шістьома кодонами, а інші - одним або двома? Чи має це відношення до мінімізації помилок? Розшифровка генетичного коду - тільки перший крок на шляху до вирішення цих і інших проблем.

5. Код, що еволюціонує

Тонкі гілочки морської водорості Acetabularia досягають у довжину 5 см, і кожна з них являє собою одну клітину. Інших організмів із близькими розмірами клітин сучасна біологія не знає.

У 16 організмів - представників самих різних галузей еволюційного древа - генетичний код відрізняється від канонічного. Так, багато видів зелених водоростей Acetabularia транслюють стандартні стоп-кодони UAG і UAA в амінокислоту гліцин, а гриб Candida інтерпретує РНК-кодон CUG не як лейцин, а як серин. Існування таких варіацій свідчить про можливу еволюцію генетичного коду. Представники майже всіх трьох доменів живих організмів іноді прочитують стандартний стоп-кодон UGA як 21-ю амінокислоту селеноцистеїн, що не відноситься до 20 стандартних. Селеноцистеїн утворюється при хімічній модифікації серину на стадії, коли останній ще не відокремився від тРНК у складі рибосоми. Аналогічно у представників двох доменвв (архебактерій і бактерій) стоп-кодон UAG прочитується як 22-я амінокислота пірролізин.

Можливо, у розпорядженні ранніх організмів було не 20 амінокислот, а менше. Більш складні амінокислоти з'явилися пізніше, у результаті біохімічних модифікацій більш простих. Так, у деяких бактерій амінокислота глутамін утворюється з її біохімічного родича глутаміновоїкислоти, коли та ще перебуває в комплексі із тРНК. Більш складні варіанти амінокислот, що утворилися з обмеженого набору попередників, окупували їх тРНК разом з відповідними кодонами, точно так само, як деякі кодони окупуються канонічними амінокислотами в сучасних організмів, що використають альтернативні коди. Виникає питання: скільки ще альтернативних кодів існує в біологічному світі, чи з'являться в ході подальшої еволюції канонічного коду інші амінокислоти?

6. Синтетичне життя

Біологи створюють бібліотеки взаємозамінних фрагментів ДНК і збирають із них генетичні конструкції - прообрази програмувальних живих механізмів.

За 3,6 млрд. років еволюція (цей неперевершений майстер) створила безліч живих істот, наділених масою корисних властивостей. У своїй творчості вона використала два основних інструменти - мутацію й конкуренцію. Але на досягнутому ніхто зупинятися не збирається. Відомо, що є мікроорганізми, що охоче розщеплюють тринітротолуол (вибухова речовина й канцероген), і якби при цьому їх вдалося змусити спалахувати яскравим світлом, то які це були б незамінні міношукачі! Звичайний полинь синтезує дуже коштовну речовину астемізинін, що використовується для лікування малярії, але, на жаль, утворюється він у мікроскопічних кількостях. А скільки мільйонів життів було б врятовано, якби астемізинін можна було одержувати мікробіологічними методами! Онкологи-дослідники багато чого віддали б за те, щоб забезпечити клітини примітивним лічильником, що фіксує кожний клітинний розподіл, але природа вирішила, що така конструкція буде недостатньо життєстійкою.

Може здатися, що за допомогою методів генної інженерії легко змусити клітину яскраво світитися в присутності токсину, синтезувати лікарську речовину або контролювати свій вік. Однак біологічні "пристрої", що забезпечують подібнуповедінку клітин, створити вкрай важко. Біологи займаються переносом генів з одних видів організмів в інші вже 30 років, але генна інженерія дотепер залишається скоріше мистецтвом, ніж наукою.

Молекулярна біологія - це редукціоністська наука, що вивчає живі системи, "розкладаючи їх на частини".

Біологи-синтетики використовують протилежний підхід: створюють живі системи із взаємозамінних деталей - сегментів ДНК. Ці конструкції працюють у клітинах, які постачають їх енергією, забезпечують мобільність і відтворення.

Уже створені мікроорганізми, що володіють зовсім незвичайними властивостями. Одні з них синтезують складні хімічні інгредієнти для лікарських препаратів, інші - амінокислоти, відмінні від природних, треті поглинають важкі метали зі стічних вод, четверті по команді виконують найпростіші дії.

Синтетична біологія ставить перед собою три основних завдання. По-перше, це вивчення організмів через їхнє створення, а не через розкладання на частини. По-друге, розвиток самої генної інженерії, для того щоб вона відповідала своїй назві й стала дисципліною, здатною послідовно розвиватися й створювати усе більш складні біологічні системи. По-третє, розширення меж живого й неживого світів, щоб у результаті їхнього перетинання з'явилися програмувальні живі істоти. Мікроби, здатні відшукувати й розкладати тринітротолуол або виробляти артемізинін, уже не здаються чимсь нереальним. Звичайно, поки це тільки примітивні попередники майбутніх складних біологічних механізмів, але те, що такі будуть створені, не викликає сумніву.

Існує безліч технічних прийомів, які можна було б застосувати в генній інженерії, однак є деякі обмеження. Як правило, електричні й механічні пристрої працюють автономно. Подібним чином поводяться й деякі штучні генетичні системи, наприклад, набір пробірок із ДНК-подібних молекул, винайдений на початку цього року Міланом Стояновичем (Milan Stojanovic) з Колумбійського університету і який являє собою хімічну версію гри "хрестики й нулики". Однак ціль біологів-синтетиків - створити генетичні пристрої, що вбудовуються в клітини, де вони могли б відтворюватися, переміщатися й реагувати на зміни навколишнього середовища. З погляду клітини, такі механізми - справжні паразити, що харчуються за її рахунок і використовують весь клітинний біохімічний апарат для трансляції своєї ДНК.

Штучні «живі машини» здатні до відтворення, але цей процес сполучений з появою в них мутацій.

Чимало труднощів виникає й з хазяйською клітиною. Біологи витратили роки на створення комп'ютерних моделей E. coli і інших одноклітинних організмів.

Дотепер біологи-синтетики конструювали штучні генетичні системи в основному в експериментальних і демонстраційних цілях, але деякі лабораторії вже намагаються їх використати. Мартін Фуссенгер (Martin Fussenegger) і його колеги з ЕТН у Цюріху перейшли від бактерій до ссавців.

Пріоритетною сферою застосування штучних живих систем стануть роботи, де доводиться мати справу з небезпечними для життя хімічними речовинами.

Джей Каслінг (Jay Keasling), що очолює в Національній лабораторії Лоуренса в Берклі відділ синтетичної біології, повідомив, що він вмонтував в E. coli складний ланцюг з генів полиню й дріжджів. Ця конструкція ініціювала синтез попередника артемізиніну, нової протималярійної лікарської речовини, препарат на основі якої занадто дорогий для населення тих країн, де епідемії малярії виникають найчастіше. За словами Каслінга, за три роки роботи вихід продукту вдалося збільшити в мільйон разів. "Ще трохи - і ми зможемо робити "коктейль" на основі двох похідних артемізиніну за ціною в 10 разів меншої, ніж нинішня", - говорить Каслінг. Злегка модифікувавши бактерію, можна буде одержувати дорогі хімічні сполуки, що використовуються в косметичній промисловості, а самий головне - протираковий препарат таксол.

Інші дослідники залучають E. coli до робіт зі знищення ядерних відходів, біологічної й хімічної зброї. "Ми сконструювали E. coli і Pseudomonas aeruginosa, здатні адсорбувати на клітинній стінці важкі метали, уран і плутон, - повідомляє Каслінг. - Наситившись небезпечними металами, вони випадають в осад, і в підсумку ми одержуємо чисту воду".

В 1975 р. провідні біологи світу вирішили накласти заборону на використання технології рекомбінантних ДНК, а потім виробили правила роботи з ними. Очевидно, політика самообмежень спрацювала: дотепер не було жодного серйозного інциденту з генетично модифікованими організмами. Але недавно відбулися три речі, що змінили ситуацію. По-перше, сьогодні кожний може завантажити ДНК генами токсину сибірської виразки. По-друге, не становить труднощів одержати потрібну ДНК, замовивши її синтез компанії, що перебуває в офшорній зоні. І по-третє, існує серйозна загроза навмисного нецільового використання генетичних конструкцій.


Список використаних джерел

1. Фриленд С., Херст Л. Закодированная эволюция // В мире науки.-№7.-2004.

2. Гиббс У. Синтетическая жизнь // В мире науки.-№ 8.-2004.





Реферат на тему: Біотехнології та практичне застосування генетичного коду (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.