Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Біорізноманіття водно-болотних угідь та техногенних водойм (реферат)



Зміст

1. Збереження біорізноманіття водно-болотних угідь

2. Проблема збереження біологічного різноманіття рослинності техногенних водойм Львівщини

3. Антропогенна трансформація лісів зеленої зони м. Рівне

Використана література

1. Збереження біорізноманіття водно-болотних угідь

За фізико-географічним районуванням басейни верхньої течії Дністра, Прута та Західного Бугу об'єднують різні природні райони, тому характеризуються різноманітністю екологічних умов, що, відповідно, зумовлює високу біологічну різноманітність. Тут є багато різних типів природних та напівприродних екосистем лісових, лучних, степових, тощо. Незважаючи на значний антропічний вплив, на досліджуваній території збереглося також чимало цінних водно-болотних угідь, що мають значення для збереження типових і рідкісних екосистем, ценозів та видів. Однак, чимало і таких, що перебувають у кризовому стані. До цієї категорії належать водно-болотні угіддя заплавних водойм із зміненим гідрорежимом внаслідок виконання меліоративних робіт, штучних водойм із регульованим гідрорежимом, прируслові ділянки більшості річок. Такі трансформовані екосистеми мають тенденцію до розширення.

Водночас наукова цінність водно-болотних угідь, своєрідність розвитку їхніх біотичних компонентів, високе біорізноманіття та значні обсяги природних ресурсів зумовлює пошук шляхів та дієвих заходів з їх охорони та невиснажливого використання. Одним із таких методів є долучення водно-болотних угідь до базових елементів регіональної екомережі.

Головним завданням є оптимізація регіональної екомережі Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Найцінніші ділянки (ключові ядра) було виділено на основі літературних даних (вже існуючих регіональних схем), даних про території ПЗФ та власних досліджень, на основі яких було виділено водно-болотні угіддя, перспективні для залучення до складу регіональної екомережі. Оскільки ступінь трансформації водно-болотних угідь та забезпечення їх охороною значно різняться у різних річкових басейнах та природних зонах, ми розробили схеми екомережі окремо для басейну Дністра, Західного Бугу та Прута. Рідкісні фітоценози визначали за категоріями рідкісності, прийнятими в Україні.

У минулому природно-заповідний фонд (ПЗФ) досліджуваного регіону формувався без урахування принципів об'єднаної мережі. Тому тепер він об'єднує територіально ізольовані заповідні об'єкти, що не охоплюють належною мірою всі геоботанічні райони. Для забезпечення ефективної ролі ПЗФ його доцільно формувати як об'єднану екологічну мережу. Аналіз розміщення об'єктів ПЗФ виявив, що найкраще в його системі представлені природні райони карпатської групи, де відносний показник заповідності становить 10-37 %, трохи менше подільської. Недостатньо представлені у природно-заповідному фонді опільські, передкарпатські і особливо поліські групи природних районів. Тому для підвищення репрезентативності мережі об'єктів ПЗФ доцільно розширити її саме в цих межах.

Згідно з планом перспективної екомережі України досліджувана територія пов'язує між собою три екокоридори загальнодержавного рівня: широтний (Галицько-Слобожанський) та два меридіональні (Бузький та Дністровський). Проблематиці побудови екологічних мереж досліджуваного регіону присвячено праці О.Т. Кузяріна, М.М. Приходько, П.Л. Царика, І.І. Чорнея, О.О. Кагала та інших.

Оскільки більшість природно-заповідних об'єктів у регіоні створювали для охорони наземних типів рослинності, зокрема, лісового та степового, рівень забезпеченості охороною водної та болотної рослинності є низький. З метою оптимізації рослинного покриву водно-болотних угідь ми пропонуємо створити 11 нових природоохоронних об'єктів (7 заказників загальнодержавного значення та 4 місцевого значення). Такі заходи дають змогу підвищити відсоток заповідності у регіоні, підвищити ступінь охопленості охороною вищої водної рослинності, а також забезпечать вищу представленість її в об'єктах ПЗФ.

До елементів регіональної екомережі, крім ключових територій, належать основні комунікаційні елементи, а саме широтні природні коридори, що забезпечують природні зв'язки зонального характеру: Бузько-Волинський (міжнародний), Малополіський, Західноподільсько-Опільський височинний, Дністровсько-Передкарпатський долинно-височинний, Зовнішньокарпатський низькогірний, Вододільно-Карпатський середньогірно-високогірний екокоридор та меридіональні природні коридори, просторово обмежені долинами середніх і малих річок.

Екомережа басейну р. Дністер. Долина Дністра є важливим екологічним коридором у Центрально-Східній Європі, який зв'язує гірську систему Карпат з рівнинними ландшафтами лісостепової та степової зони. Вона є також з'єднувальною ланкою між екомережами чотирьох областей Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та Чернівецької. Особливе значення мають стариці Дністра, як осередки для збереження водно-болотної флори та міграції орнітофауни. Природно-заповідний фонд басейну нараховує понад 400 об'єктів загальною площею близько 225 тис. га. Тут є два природних заповідники, три національних природних парки, п'ять регіональних ландшафтних парків тощо. Частка заповідності території досить висока (8 %), вища, ніж в середньому по Україні (4,07 %) та порівняно з басейном такої прилеглої рівнинної річки, як Західний Буг (1 %). Однак нижча порівняно з басейном верхів'я р. Прут (12 %). Для басейну Дністра розроблено найбільш деталізовану схема екомережі, особливо для природних районів карпатської групи. Водно-болотні екосистеми басейну найбільш повно забезпечені охороною. В екомережі басейну р. Дністер пропонуємо виокремити 10 ключових територій загальнодержавного рівня та 6 регіонального рівня.

Верходнстровсько-Бескидська ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання лісової рослинності. Вища водна та болотна рослинність займає дуже малі площі. На території ядра виявлено рідкісні угруповання Catabrosetum aquaticae, Callaetum palustris, Typhetum shuttleworthii.

Старицедністровська ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання широколистяних лісів, ценози водної, болотної та заплавної рослинності. На території ядра виявлено рідкісні угруповання Wolffietum arrhizae, Nupharo lutei-Nynphaeetum albae.

Галицька ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання лучної та болотної рослинності. Вища водна рослинність також займає значні площі. На території ядра зосереджено багато рідкісних угруповань, зокрема, Trapetum natantis, Nymphoidetum peltatae, SalvinioSpirodeletum polyrrhizae, Nupharo lutei-Nynphaeetum albae.

Східницька ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання лісової рослинності. Вища водна та болотна рослинність займає малі площі. Тут виявлено локалітет нового для флори України виду Groenlandia densa (L.) Fourr.

Рожнятівська ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання лісової та болотної рослинності. Вища водна рослинність займає малі площі. На території ядра зосереджено багато рідкісних угруповань, зокрема, Trapetum natantis, Salvinio-Spirodeletum polyrrhizae, Nupharo lutei-Nynphaeetum albae.

Сколівська ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання лісової рослинності. Вища водна та болотна рослинність займає дуже малі площі. На території ядра виявлено рідкісне угруповання Typhetum shuttleworthii.

Заліщицька ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання степової та лучної рослинності. Вища водна та болотна рослинність займає незначні площі. На території ядра виявлено рідкісне угруповання Nupharo lutei-Nynphaeetum albae та Ceratophylletum submersi.

Серетська ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання водної, болотної та заплавної рослинності. На території ядра велике різноманіття типових та рідкісних гідрофільних ценозів. Тут виявлено рідкісні угруповання Nymphoidetum peltatae та Nupharo luteiNynphaeetum albae.

Полонинсько-Горганська ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання хвойних лісів. Вища водна та болотна рослинність займає дуже малі площі. На території ядра виявлено рідкісне угруповання Callaetum palustris.

Свидовецько-Чорногірсько-Горганська ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання субальпійських лук та хвойних лісів. Вища водна та болотна рослинність майже не представлена. На території ядра буде здійснюватись охорона місцезростань ряду гірських гідрофільних видів, таких як Cardamine opizii J. et C. Presl., Epilobium anagallidifolium Lam. та інших.

Теребовлянська ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є угруповання лучної рослинності та ценози широколистяних лісів. Вища водна та болотна рослинність займає незначні площі. На території ядра виявлено рідкісне угруповання Nupharo lutei-Nynphaeetum albae.

Семиківсько-Ішківська ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є угруповання водної та болотної рослинності. На території ядра виявлено рідкісне угруповання Nupharo lutei-Nynphaeetum albae.

Бережанська ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є угруповання водної, болотної та лучної рослинності. На території ядра зосереджена багато рідкісних угруповань, зокрема, Nupharo luteiNynphaeetum albae, Wolffietum arrhizae, Nymphaeetum candidae.

Ходорівська ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є угруповання болотної, заплавної та лучної рослинності. На території ядра велике різноманіття типових гідрофільних ценозів. Тут виявлено рідкісні угруповання Salvinio-Spirodeletum polyrrhizae, Nupharo lutei-Nynphaeetum albae.

Верещицька ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є угруповання лісової та заплавної рослинності. Вища водна та болотна рослинність займає незначні площі. На території ядра виявлено рідкісне угруповання Nymphoidetum peltatae.

Хом'яківська ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є угруповання водної та болотної рослинності. На території ядра зосереджено багато рідкісних угруповань, зокрема, Nymphoidetum peltatae, SalvinioSpirodeletum polyrrhizae, Trapetum natantis, Scirpetum radicantis, Eleocharetum ovatae.

Екомережа басейну р. Західний Буг. Долина Західного Бугу є важливим екологічним коридором міжнародного рівня, який зв'язує національну екомережу з екокоридором р. Буг на території Польщі, а також сполучає рівнинні ландшафти поліської зони з височинними подільськими ландшафтами. У басейні Західного Бугу створено найменше об'єктів ПЗФ (всього 70 об'єктів загальною площею понад 18 тис. га) та найнижчий відсоток заповідних територій (по районах від 0,07 до 2 % території). Для прикладу, у Турківському р-ні (басейн Дністра) частка заповідних територій становить 20 %. Незважаючи на значні площі водно-болотних угідь, у досліджуваному регіоні, порівняно з іншими, вони найменше забезпечені охороною. Проект регіональної екомережі для цього регіону перебуває у стадії розроблення. В екомережі басейну р. Західний Буг пропонуємо виокремити 4 ключові території загальнодержавного рівня та 4 регіонального рівня.

Гологірська ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання степової та лучної рослинності. Вища водна та болотна рослинність займає малі площі. На території ядра буде здійснюватись охорона типових угруповань.

Верхньобузька ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання лучної та болотної рослинності. Вища водна рослинність займає незначні площі. На території ядра зосереджено багато рідкісних угруповань, зокрема, Nasturtietum officinalis, Cladietum marisci, Batrachietum trichophylli Callitrichetum cophocarpae.

Центральномалополіська ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання лісової, заплавної та болотної рослинності. Вища водна рослинність також займає значні площі. На території ядра виявлено рідкісні угруповання, зокрема, Callaetum palustris, Ranunculetum aquatilis, Nupharo lutei-Nynphaeetum albae.

Західномалополіська ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання лісової, лучної та заплавної рослинності. Вища водна рослинність також займає значні площі. На території ядра виявлено рідкісні угруповання Callaetum palustris, Nupharo lutei-Nynphaeetum albae, Nymphaeetum candidae.

Волицька ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є лісові угруповання. Вища водна та болотна рослинність займає малі площі. На території ядра буде здійснюватись охорона типових угруповань.

Пукачівська ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є лісові угруповання. Вища водна та болотна рослинність займає малі площі. На території ядра буде здійснюватись охорона типових угруповань.

Прибузька ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є угруповання лісової та прибережно-водної рослинності. На території ядра виявлено рідкісні угруповання Nupharo lutei-Nynphaeetum albae, Batrachio trichophylli-Callitrichetum cophocarpae.

Соснівська ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є угруповання водної, болотної та заплавної рослинності. На території ядра зосереджено багато рідкісних угруповань, зокрема, Potameto-Zannichellietum palustris, Ranunculetum aquatilis, Wolffietum arrhizae, Nymphaeetum candidae, Potametum graminei. Тут також виявлено локалітети рідкісних видів Червоної книги України Hydrocotyle vulgaris L. та Juncus bulbosus L..

Усі запропоновані регіональні ключові території розташовані на території Волинського Опілля та Малого Полісся, частка заповідності яких низька (менше 1 %). Запропоновані території містять ділянки з водною та болотною рослинністю, представленою переважно типовими для регіону угрупованнями. У перспективі на місці останніх двох ключових територій регіонального рівня (за умови підвищення їх природоохоронного рангу) можна створити Бузьку ключову територію загальнодержавного рівня, в якій би охоронялась, в першу чергу, лучна, болотна та заплавна рослинність.

Екомережа басейну р. Прут. Долина р. Прут є важливим екологічним коридором, який зв'язує гірську систему Карпат з рівнинними ландшафтами лісостепової зони. У верхів'ї р. Прут відсоток заповідності досить високий (у Косівському р-ні сягає 55 %). Однак після виходу річки на рівнину, на території Прут-Дністерського межиріччя, значно падає. Кількість об'єктів ПЗФ тут становить лише близько 10 % від загальної кількості заповідних об'єктів верхньої частини басейну. За ступенем охорони водно-болотних екосистем басейн займає проміжне положення. В екомережі басейну р. Прут пропонуємо виокремити 3 ключові території загальнодержавного рівня та 4 регіонального рівня.

Чивчино-Гринявська ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання лісової рослинності та субальпійських лук. Вищої водної та болотної рослинності тут майже немає. На території ядра буде здійснюватись охорона місцезростань ряду гірських гідрофільних видів, таких як Cardamine opizii, Epilobium anagallidifolium та інших. Покутсько-Буковинська ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання лісової рослинності. Вища водна та болотна рослинність займає малі площі. На території ядра виявлено рідкісні угруповання Nasturtietum officinalis та Callaetum palustris.

Чернівецька ключова територія загальнодержавного рівня. Типовими для неї є угруповання лучної та степової рослинності. Вища водна та болотна рослинність займає незначні площі. На території ядра буде здійснюватись охорона типових угруповань.

Совицька ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є угруповання болотної рослинності. Вища водна рослинність займає малі площі. На території ядра буде здійснюватись охорона типових угруповань.

Борівецька ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є угруповання степової рослинності. Вищої водної та болотної рослинності немає.

Острівецька ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є угруповання степової та лучної рослинності. Вищої водної та болотної рослинності майже немає. На території ядра буде здійснюватись охорона типових угруповань.

Підбавська ключова територія регіонального значення. Типовими для неї є угруповання болотної та лучної рослинності. Вища водна рослинність займає малі площі. На території ядра буде здійснюватись охорона типових угруповань.

Усі запропоновані регіональні ключові території розташовані на території Прут-Дністровського межиріччя, відсоток заповідності якого низький (менше 1 %). Запропоновані території містять рідкісні для цього височинного ландшафтного регіону ділянки з водною та болотною рослинністю, представленої переважно типовими для регіону угрупованнями. У перспективі на їхньому місці, за умови підвищення природоохоронного рангу, можна створити Придністровську лісостепову ключову територію загальнодержавного рівня, в якій насамперед охоронялася би степова рослинність, меншою мірою лучна та болотна.

Такий план перспективної екомережі, завдяки зв'язку між басейнами Дністра, Прута та Західного Бугу, а також між рівнинними, височинними і гірськими ландшафтами, забезпечить територіальну і функціональну цілісність регіону, а також дасть змогу забезпечити охороною цінні в науковому та господарському аспектах та відносно збережені ділянки водноболотних угідь регіону.

2. Проблема збереження біологічного різноманіття рослинності техногенних водойм Львівщини

Проблема забезпечення біологічного різноманіття, яка з особливою силою прозвучала на конференції в Ріо-де-Жанейро, стосується не тільки корінних природних рослинних угруповань, а й рослинних угруповань антропогенно-природного походження. Біорізноманіття характерне і для порівняно молодих за віком та техногенно трансформованих природних комплексів, де часто зосереджуються популяції з широким видовим складом. Особливо це притаманно перезволоженим екосистемам, що відіграють істотну роль у підтриманні видового різноманіття біосфери.

Стосується це і фітоценозів, сформованих у прибережно-водних поясах водойм техногенного походження. Однією з таких водойм на Львівщині є Подорожненський кар'єр Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства "Сірка", що знаходиться в Жидачівському районі. Він введений в експлуатацію у 1971 р., а припинив роботу у 1993 р. Кар'єр витягнутий з північного заходу на південний схід на 3 км і має ширину 1,8 км. Площа по зовнішньому контуру становить 420 га. У кар'єрі сірчана руда вилучена і на дні відслонюються гіпсоангідриди. Борти кар'єру складені мергелями й глинами неогену, на яких залягають четвертинні відкладення, представлені гальковиками і суглинками. На поверхню гіпсоангідридів у східній частині кар'єру укладено внутрішні відвали, які складені перемішаними глинами. Верхівки внутрішніх відвалів знаходяться на 15-25 м вище рівня затоплення. Внаслідок нерентабельності у 1998 р. прийняте рішення про ліквідацію кар'єру. У 1999 р. створено державне госпрозрахункове підприємство (ДГРП) "Подорожненський рудник", основним завданням якого є ліквідація сірчаного кар'єру й відновлення порушеного гірничими роботами ландшафту. Аналіз неврівноважених природно-технічних систем і прогнози їх поведінки після припинення гірничих робіт вказали на можливість утворення на порушених землях фітоценотичного покриву, з багатим біорізноманіттям та біопродуктивністю. Для Львівщини, яка не має великих рекреаційних водойм, особливу цінність становлять штучні озера, утворені у кар'єрах із мокрим вийманням.

У зоні діяльності Подорожненського сірчаного рудника на порушених землях формується унікальний ландшафт, основним елементом якого стане Велике Подорожненське озеро, довжиною 4 км, шириною 1,8 км із загальною площею 420 га, глибиною до 90 м та об'ємом води 124 млн. м3. Це буде одне з найглибших озер в Україні. У нього впадатиме р. Крехівка, а з р. Свічою воно буде з'єднане підземним колектором, створюється і канал для витоку води з озера через акумулюючий басейн. У безстічних заглибленнях на відвалі утворилося близько 30 різних за глибиною та площею озерець, що живляться атмосферними опадами. Особливість та унікальність новоствореного ландшафту сприяли формуванню екотону, своєрідного переходу між існуючими угрупованнями, де спостерігається значне видове представлення.

Внаслідок функціонування кар'єру та подальшого його затоплення змінилась спрямованість й швидкість протікання ряду фізичних та хімічних процесів, а підняття рівня води сприяло поширенню гігрофітів. На бортах кар'єру поширюються види, які є вимогливі до зволоження і багатства ґрунту. Загалом прибережно-водна рослинність кар'єру знаходиться на етапі переходу від сингенетичної сукцесії, до ендоекогенетичної, з характерним посиленням екологічної диференціації видового складу та жорсткої конкуренції за використання природних ресурсів.

Під впливом водного середовища формуються основні пояси прибережно-водної рослинності, що відповідають різноманіттю умов розвитку рослинності. Підводний пояс (на постійно покритих водою берегових схилах та дні) представлений такими основними видами: Phragmites communis, Schoenoplectus lacustris, Typha angustifolia, Typha latifolia, які займають прибережну зону, поглиблюючись приблизно на 3-5 м. Пояс коливального рівня води (берегові відкоси, ступінь зволоженості яких змінюється внаслідок коливань рівня води та руху хвиль) формують такі види: Acorus calamus, Carex acutiformis, Carex elata, Carex riparia, Sagittaria sagittifolia, Juncus effusus. Іншу групу даного поясу становлять макрофіти, стійкі до антропогенного навантаження: Potamogeton natans, Carex acuta, Lemna minor, що є важливим з огляду на можливе використання водойми з рекреаційною метою. Пояс з ґрунтами, віддаленими від рівня залягання ґрунтових вод. Тут поширені переважно угруповання багаторічної рослинності з високою інтенсивністю насіннєвого та вегетативного розмноження, зокрема: Tussilago farfara, Plantago lancesiata, Antennaria dioica, Lysimahia nummularia. Спостерігається також певна диференціація рослинного покриву залежно від експозиції схилів. Так, інтенсивніше заростають схили північної та північно-східної експозицій, проективне покриття яких у середньому становить 70-80 %, а видове різноманіття змінюється в межах 30-40 видів. Загалом у флорі широко представлені хрестоцвіті (Brassicaceae), лободові (Chenopodiaceae), айстрові (Asteraceae), поширеними є також злакові (Роасеае), бобові (Fabасеае), губоцвіті (Lamraсеае), розові (Rosасеае), подорожникові (Р1antaginасеае).

Сукцесійні процеси на кар'єрно-відвальних породах свідчать про високоефективну біогеоценотичну функцію рослинності як автотрофного блоку прибережно-водних екосистем. А додаткові заходи зі збереження біорізноманіття можуть істотно підвищити стійкість екологічних систем, що насамперед, визначається розмаїттям рослинних угруповань.

Подорожненський кар'єр, згідно з розробленим проектом, має отримати статус регіонального ландшафтного парку (межі якого майже збігаються з земельним відводом колишнього сірчаного рудника, площею 2180 га), на який будуть покладені завдання збереження у природному стані типових і унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Це дасть змогу гармонійно поєднати збереження біологічного різноманіття з рекреаційною діяльністю. Такий варіант використання порушених земель є оптимальним з економічної точки зору та відповідає пріоритетному напрямку екологічної політики в Україні.

3. Антропогенна трансформація лісів зеленої зони м. Рівне

Виконання лісами екологічних функцій є гарантією сталого розвитку суспільства. Особливе значення в цьому мають ліси зелених зон навколо міст і промислових центрів, що становлять 22,4 % лісового фонду України. Створені як буферні і рекреаційні середовища навколо міст, ліси зазнають впливу комплексу стрес-чинників як природного, так і антропогенного походження. Проблема набуває особливої гостроти при накладанні декількох несприятливих чинників, здатних синергічно підсилити ефект деструктивної дії та значно збільшити негативні наслідки. Саме у таких умовах функціонують ліси зелених зон, у т.ч. навколо м. Рівне.

Площа лісів зеленої зони м. Рівне (ЛЗЗР) становить майже 31 тис. га, в т.ч. лісопаркова частина 6, лісогосподарська 25 тис. га. Вони відносяться до двох фізико-географічних областей Волинського Полісся та Волинської височини. Загалом природні умови є сприятливими для розвитку рослинності, але в окремі роки посухи негативно впливали на неї.

Антропотехногенний вплив на лісові екосистеми вивчали шляхом закладки екологічних рядів за ступенем збільшення навантажень. Так, вивчення аеротехногенних змін лісостанів у техногенній зоні РВАТ "Азот" проведено на 25 постійних ПП, закладених ще у 1982-87 рр., і які складали три екологічних ряди щодо рівня навантаження та розміщені на віддалі від 4 до 25 км від підприємства. Трансформацію лісів у техногенній зоні РВАТ "Волиньцемент" вивчали на 5 тимчасових пробних площах. Дослідження рекреагенних змін сосняків проведено на 6 ППП з різним ступенем рекреаційного навантаження в урочищі Бичаль (Любомирське лісництво ДП "Рівненське ЛГ"), що розміщене на відстані понад 20 км від РВАТ "Азот" та РВАТ "Волиньцемент" і вплив забруднення був практично відсутній. Ґрунти дерново-підзолисті. Тип лісорослинних умов свіжий складний субір (С2). Пробні площі закладали згідно з загальноприйнятими у лісівництві та лісовій таксації методиками. Оцінку стану дерев та насаджень проводили згідно з "Санітарними правилами в лісах України" із урахуванням методичних положень для сосни звичайної, розроблених лабораторією екології УкрНДІЛГА. Проби снігу відбирали стандартним снігоміром. Хімічний аналіз снігу провадився відповідно до "Руководства по контролю загрязнения атмосферы".

При вивченні трансформації ґрунтів використано методичні підходи щодо організації і проведення ґрунтових досліджень для екологічного моніторингу. Вивчення фізичних та хімічних властивостей ґрунтів проводили за загальноприйнятими методиками. Вміст важких металів у ґрунті визначали рентген-флуоресцентним методом на рентген-спектрометричній установці (УРС). Результати аналізували за геохімічними показниками. Стадії рекреаційної дигресії визначали за "Нормативно-справочными материалами для таксации лесов Украины и Молдавии".

Динаміку радіального приросту сосняків досліджували методами дендрокліматології та дендроекології в умовах аеротехногенного впливу РВАТ "Азот" на 11 ППП західного та північно-східного екорядів, а у зоні рекреаційного навантаження на 5 ППП різного ступеня рекреаційної дигресії. Серед негативних біотичних чинників є ентомошкідники, фітопатогени, видовий склад, яких у період з 1960 до 2003 роки був доволі широкий. Серед фітопатогенів постійно активними були коренева губка та опеньок осінній. Особливу небезпеку для лісів представляє забруднення атмосфери Рівненськими ВАТ "Азот" і "Волиньцемент". У викидах РВАТ "Азот" гази та аерозолі кислот становлять майже 80 %. Серед сірковмісних газів особливо небезпечними для рослин є сірчаний та сірчистий ангідриди, азотовмісних оксиди азоту та аміак. За винятком NH4 +, всі гази є кислими. Найбільшу кількість викидів фітотоксикантів зареєстровано у середині 70-х років, абсолютний максимум 75,1 тис. т у 1978 р. Після екологічної катастрофи 1979 р. було вжито заходів щодо зменшення викидів атмосферних забруднювачів і до середини 80-х років їх кількість знизилася у 3-4 рази.

Рівненське ВАТ "Волиньцемент" забруднює атмосферу викидами сильно лужного цементного пилу, а також оксидами азоту та сірки. У середині 80-х років XX ст. величина викидів в атмосферу перевищувала 30, а викиди пилу становили 23 тис. т/рік. з кінця 80-х років величина викиду забруднювачів в атмосферу постійно зменшувалась. У 1999 р. їх обсяг порівняно з 1985 р. зменшився на 91,4 %.

Небезпека для лісів аеротехногенного забруднення полягає в тому, що, поряд із забрудненням повітря, відбувається забруднення снігу, підстилки та ґрунтів, тобто компонентів лісових екосистем, від яких залежить їх розвиток. Виявлено загальні тенденції забруднення снігового покриву: порушення іонного балансу в лужний бік; зростання забруднення снігового покриву: зі збільшенням періоду лежання снігу, із наближенням до джерела викидів, зі зростанням величини викидів; розширення радіусу забруднення довкілля; зростання висоти труб викиду.

Особливостями зміни хімізму снігу в техногенній зоні РВАТ "Азот" є:

● підлуговування внаслідок викидів аміаку;

● зростання вмісту сульфатів і нітратів;

● зміна природного співвідношення аніонів HCO3– > SO42 > Cl > NO3 до техногенного: SO4 2 > HCO3 > Cl > NO3; а в техногенній зоні РВАТ "Волиньцемент":

● сильне підлуговування;

● зростання вмісту бікарбонатів та карбонатів;

● зміна природного співвідношення катіонів у бік кальцію.

Зі зниженням рівня викидів хімізм снігового покриву істотно покращився, а у 2005 р. вже був близьким до фонового. Уже у першій половині 80-х років відзначено значні зміни хімізму ґрунтів. У радіусі до 11 км від РВАТ "Азот" кислотність зросла до екстремально кислої, що призвело до зростання в ґрунтово-поглинаючому комплексі частки іонів водню і вимивання лужних катіонів. При цьому у 7-кілометровій зоні від РВАТ "Азот" вміст сульфатів у 3,6 раза перевищував контроль.

Ступінь негативних змін зростає з наближенням до РВАТ "Азот". Однак особливо високий вміст сульфатів виявлено у сосняку на віддалі 7 км від "Азоту", де поряд з високим накопиченням сульфатів у верхньому гумусовому горизонті ще вищий рівень вмісту (у 7-14 разів більший, ніж на 15 км) виявлено на глибині 70-130 см, тобто у 60-см шарі ґрунту, над щільним шаром мергелю.

Зміни хімізму ґрунтів у зоні ват "Волиньцемент" мають протилежний характер. Кислотність світло-сірих ґрунтів є значно нижчою від фону. Так, рН верхнього горизонту сягає 7,55, коли ґрунти вже вважаються слаболужними. При цьому зростає сума поглинутих основ і вміст різних форм кальцію, основної складової викидів пилу. Валовий вміст важких металів у досліджуваних ґрунтах вищий за фонові значення. Відповідно до величини сумарного техногенного забруднення, рівень забруднення у цьому районі є слабким (Zc < 16). Найбільші перевищення фонового вмісту характерні для Cu 1,54 рази; Ni 1,7-2,2; Zn 1,1-2,2; Cr 1,1-2,1 раза.

Серед природних чинників, які, поряд з забрудненням, лімітують розвиток лісів, є наявність на глибині більше 1 м шару мергелю, який з одного боку, перешкоджає проникненню кореневих систем, з іншого є потужним геохімічним бар'єром, вище від якого накопичуються лужні та важкі метали, але й сульфати та бікарбонати.

Вибір місця будівництва цього виробництва з надзвичайно фітотоксичним характером і масштабами забруднення довкілля був невдалим, оскільки створював загрозу існуванню лісів зеленої зони м. Рівне. Критична ситуація виникла 1979 р., коли викидами було гостро пошкоджено хвойні ліси на площі 459 га.

Завдяки технологічним заходам обсяг викидів знизився у першій половині 80-х до 20-25 тис. т на рік. Однак цього виявилося недостатньо для відновлення деревостанів. Більш того спостерігалося погіршення стану лісів у всіх напрямках від джерела забруднення. радіус сильного ослаблення сосняків північно-східного екоряду розширився з 5,5 до 10 км, ослаблених 7 до 15 км. У другій половині 80-х років, коли викиди зросли до 24-29 тис. т/рік, у північно-західному напрямку радіус сильного ослаблення досяг 6,5 км, а ослаблених 21 км, у північному відповідно 10 і 12 км.

Аеротехногенне всихання лісів не призвело до негативних змін співвідношення земель в техногенній зоні РВАТ "Азот" появи промислових пустищ, як це спостерігалося в районі схожих виробництв. Навпаки, завдяки залісненню пустищ, а також лісосік після суцільних санітарних рубань усохлих деревостанів зріс відсоток лісової та покритої лісом площі.

Вікова структура лісів Клеванського ДЛГ, що створюють зелені зони м. Рівне, є нерівномірна: 73,3 % запасу припадає на деревостани IV-VII класи віку. Така диспропорція виникла внаслідок інтенсивних суцільних рубань, які почали вестися до і після першої світової війни. Незважаючи на те, що за останні 30 років розподіл дещо вирівнявся він ще далекий до оптимального. Порівняння величин зміни загального запасу дає змогу приблизно оцінити масштаби втрат деревини за період інтенсивного аеротехногенного забруднення викидами РВАТ "Азот". Зміна запасу за період 1980-89 років була на 290 тис. м3 меншою ніж за попереднє десятиліття.

Починаючи з 80-их років спостерігалося зниження повноти і запасу деревостанів, зменшення частки високоповнотних лісів. Основною причиною цього є інтенсивні прохідні, а починаючи з середини 70-х років, санітарні рубання. Загалом за вказаний період по Решуцькому, Олександрійському, Суському і Клеванському лісництвам було додатково зрубано 96 тис. м3 деревини. найбільші втрати терплять ліси, розташовані безпосередньо навколо РВАТ "Азот". У період з 1979 по 1993 рр. в Решуцькому лісництві вибіркові санітарні рубання проведені на площі 3884 га, у Суському та Клеванському лісництвах вона була відповідно на 669 та 527 га менше.

У період значного забруднення особливо інтенсивно велися вибіркові санітарні рубання у зоні сильного пошкодження. У Решуцькому та Суському л-ві на них припадає більше 80 % площі. У цей період вибіркові санітарні рубання у сосняках становили 82-100 % обсягу цих рубань.

Домінуючу роль у пошкодженні лісів мало забруднення. Однак посухи 1983, 1987 та 1990 рр. були тим поштовхом після якого різко погіршився стан сосняків. у 1990 р. майже всі сосняки ДП "Клеванське ЛГ" мали симптоми пошкодження фітотоксикантами. За 13 років площа пошкоджених лісів різко збільшилася: з 0,5 тис. га у 1979 р. до 2,5 у 1984 р., до 4,7 у 1988 р. і до 23,4 тис. га у 1991 р.

Хоча до середини 90-х років величина викидів знизилася до 3-4 тис. т, істотного покращення стану хвойних насаджень не відбулося. процеси відновлення деревостанів йшли надзвичайно повільно, оскільки в лісостанах внаслідок дії забруднення відбулися значні негативні структурно-функціональні зміни, які призвели до їх передчасного старіння: в епіцентрі разового викиду форма крони змінилася від широкоовальної до парасолькоподібної. Зменшення дефоліації та покращення стану насаджень було відзначено тільки у другій половині 90-х років, а значні позитивні зміни відбулися тільки у 2001-03 рр., коли величина викидів знизилася до 2,4-3,2 тис. т. У деревостанах екорядів спостерігали зміну категорій стану від сильно ослаблених до ослаблених. Динаміка радіального приросту сосняків до початку забруднення викидами РВАТ "Азот" лімітувалася кліматичними чинниками, передусім посухами. У період сильного забруднення (1976-89 рр.) у сосняках північно-східного екоряду, які розташовані в напрямку пануючих вітрів, відзначено більшу депресію приросту.

В умовах зменшення обсягу викидів РВАТ "Азот" стабілізація приросту відзначено у середині, а покращення тільки у кінці 90-х років. Для найближче розташованих до джерела забруднення деревостанів обох екорядів, у період відновлення (1990-2003 рр.) характерне значне збільшення радіального приросту, яке випереджає приріст дерев на контролі. Ці деревостани значною мірою зріджені санітарними рубками, внаслідок чого більшість дерев мають статус "вільно стоячих дерев", для яких характерним є значне зростання приросту по діаметру (світловий приріст).

Найвища продуктивність лісів техногенної зони РВАТ "Волиньцементу" техногенній зоні характерна для хвойних деревостанів. Для ялинників середня зміна приросту більша 6 м3/га на рік, а бонітет Іа. Інші породи мають значно гірші таксаційні показники. Однак розвиток цієї породи значною мірою обмежується забрудненням довкілля і, в результаті сильним підлуговуванням і засоленням шару ґрунту над шаром мергелю. Тому вже у молодняків 2 класу віку індекс стану наближається до значення сильно ослаблених деревостанів.

Хоча дуб звичайний є середньостійким до забруднення атмосфери, однак його розвиток лімітується потужністю ґрунтів, адже дуб має потужну кореневу систему з глибоким стержневим коренем. Саме цим пояснюється поганий стан чистих дубняків. Дещо кращий стан насаджень інших листяних порід (клена гостролистого, клена-явора, а також граба). Ці породи, маючи поверхневу кореневу систему, можуть непогано переносити наявні складні ґрунтові умови. Однак при створенні лісових культур, їх можна використовувати тільки як другорядні породи.

Рекреаційне використання ЛЗЗР, порівняно з іншими містами Полісся, є незначним у ДП "Клеванське ЛГ" тільки 20 % лісів. Це обумовлено як розташуванням на значній віддалі від міста, так і невисокою естетичною цінністю через їх деградацію внаслідок дії забруднення. Однак концентрація відпочиваючих в окремих лісових масивах досягає значного рівня і ліси зазнають значного навантаження.

Однією з основних причин дигресії соснових екосистем зеленої зони м. Рівне, які піддаються рекреаційному навантаженню, є ущільнення ґрунтів. Найбільш чітко відображають інтенсивність цього процесу об'ємна вага та твердість ґрунту. При цьому значне ущільнення поверхневих горизонтів ґрунтів, (особливо на IV-V стадіях рекреаційної дигресії насаджень), де зосереджено від 70 до 95 % загальної маси коренів, приводить до утворення умов, близьких до анаеробних. Такі умови призводять до погіршення стану лісостанів.

Естетичні властивості лісів істотно знижуються внаслідок нанесення деревам рекреантами механічних пошкоджень. Посилення деградації насаджень супроводжується збільшенням площі механічних пошкоджень стовбурів з 0,0-0,1 м2 на І-ІІ стадіях дигресії насаджень до 0,6 м2 на V стадії. Причому, якщо на І-ІІ стадіях механічні пошкодження ніколи не перевищують 0,1 м2, то на IV-V стадіях пошкоджень із площею понад 0,5 м2 виявлена 3750 % і майже третина з них має площу більше 1 м2.

Внаслідок інтенсивної рекреації погіршується стан дубово-соснових насаджень. Насадження вже на ІІІ стадії рекреаційної дигресії є сильно ослабленими, а на V стадії наближаються до категорії всихаючих. Здорові дерева трапляються тільки в насадженнях І-ІІ стадій рекреаційної дигресії. Із посиленням рекреаційних навантажень погіршується стан дерев сосни звичайної ІІ і ІІІ класів Крафта.

Рекреаційний вплив є перешкодою для формування у насадженнях повноцінного 2-го деревного ярусу. Він сформований тільки на І-ІІ стадіях рекреаційної дигресії. Вже в насадженнях ІІІ стадії деградації ярус має зрідження із тенденцією до мозаїчного розташування дерев. На ІV стадії цей ярус можна виділити тільки умовно, а на V стадії навіть будь-які залишки другого ярусу відсутні. Розташування дерев мозаїчне у вигляді окремих біогруп. Загалом це приводить до спрощення структури деревостану створюються одноярусні, чисті, біологічно нестійкі сосняки.

Статистично доведено наявність зрідження деревних ярусів, зниження повноти, а також падіння середнього приросту за запасом досліджуваних деревостанів при зростанні рекреаційного навантаження.

Збільшення рекреаційного навантаження на деревостани призводить до ослаблення основних їх екологічних функцій: зменшується продукування кисню та депонування вуглецю в атмосферу. На основі дендрохронологічних досліджень виділено три періоди росту деревостанів. Особливо значне зниження радіального приросту характерне для останнього періоду (19962003 рр.), коли особливо посилилося рекреаційне використання насаджень. У сосняку другої стадії дигресії він знизився на 20 %, на третій та четвертій стадіях відповідно на 42 та 40 %.

Отримані результати досліджень впливу рекреаційних навантажень на дубово-соснові деревостани дали змогу сформувати систему основних діагностичних показників для виділення стадій рекреаційної дигресії сосняків Рівненського Полісся.

Очевидно, що заміну одних рослинних угруповань іншими на початку деградації викликає, головним чином, механічний вплив витоптування. У загальному біорізноманітті надґрунтового покриву із зростанням стадії рекреаційної дигресії збільшується частка малорічних і зменшується багаторічних рослинам. Це дає змогу використовувати відсоткові індекси біорізноманіття біоморф різної тривалості життєвого циклу для визначення направленості та стадійності рекреаційної сукцесії дубово-соснових лісів (С2) Полісся. Дослідженням антропогенного впливу на біорізноманіття трав'яного ярусу сосняків зеленої зони м. Рівне встановлено, що ущільнення, інсоляція та ксерофітизація поверхневих шарів ґрунту, пошкодження лісової підстилки (акумулятора вологи) і геліофітизація лісового середовища призводять до порушення режимів освітлення, водозабезпечення та аерації синузій видів надґрунтового покриву, що поряд із безпосереднім механічним впливом сприяє негативним змінам загального біорізноманіття рослинних угруповань залежно від ступеня рекреаційних навантажень.

Антропогенна деструкція лісових екосистем може супроводжуватися збільшенням кількості видів за рахунок інвазії чужорідних ценоелементів внаслідок послаблення природного "імунітету" лісового ценозу та виникнення вакантних ніш. Дигресивні зміни біорізноманіття характеризуються задернінням, зменшенням різноманіття Папоротеподібних і Хвощеподібних на користь Покритонасінних (повністю на ІV стадії рекреаційної дигресії); частковою заміною постійної багаторічної рослинності на тимчасову одно-дворічну; десільватизацією, олучненням та рудеризацією.

Кардинальне розв'язання проблеми збереження і відновлення лісів в умовах аеротехногенного забруднення та рекреаційного впливу можливо, перш за все при оптимальному поєднанні дій щодо зниження забруднення до допустимих рівнів, збільшення ефективних заходів, спрямованих на підвищення стійкості лісових екосистем. Оскільки стійкість лісових екосистем можна керувати тільки у певних інтервалах техногенного навантаження, то головним у системі лісоохоронних заходів має бути нормування ступеня аеротехногенного забруднення довкілля.

Згідно з "Попередніми нормативами гранично допустимих навантажень (ГДН) основних промислових фітотоксикантів для лісових екосистем України", які розроблено УкрНДІЛГА, у Поліссі прийняті наступні рiвні ГДН.

Залежно від ступеня аеротехногенного пошкодження деревостанів повинні виділятися зони пошкодження. деякого зменшення техногенного забруднення можна досягти лісогосподарськими методами шляхом формування оптимальної лісистості району і оптимізації розміщення лісових і безлісних ділянок на територіях, суміжних з джерелами забруднення.

Важливим напрямком лісогосподарської діяльності в аеротехногенно порушених лісах зеленої зони м. Рівне є лісокультурні заходи. проблема полягає в тому, що через аеротехногенне усихання хвойних насаджень необхідно було відмовитися від створення лісових культур з цих порід у зонах сильного пошкодження лісів.

Аналіз стану лісових культур, що створені на місті зрубаних сильно пошкоджених деревостанів, свідчить про те, що зміна нестійкої до техногенного забруднення хвойної лісогосподарської частини на листяну у досліджуваних умовах відбулася успішно. Створені листяні культури з домінуванням дуба звичайного мають хороший стан і непогані таксаційні характеристики. Поряд із цією породою можна рекомендувати широке впровадження у культури модрини європейської, а в місцях, які мають рекреаційне значення дуба червоного.

Основною проблемою створення лісових культур у техногенній зоні РВАТ "Волиньцемент" є вибір головних порід. Однозначною є недоцільність використання дуба через його потужну кореневу систему. Серед хвойних поверхневу кореневу систему має ялина звичайна, але вона не стійка до техногенного забруднення, особливо лужного. З цієї ж причини повинно бути обмежене використання сосни звичайної. До того ж, ця деревна порода при невимогливості до родючості ґрунтів буде мати обмеження через потужну кореневу систему. При вирощуванні сосни звичайної на малопотужних ґрунтах, особливо на мергелях, доцільно використовувати її екотип, який росте на крейдяних відкладеннях.

Перспективними породами при створенні лісових культур є також сосна чорна або сосна кримська, бук лісовий, які можуть успішно зростати на кам'янистих вапнякових ґрунтах. Ці породи доцільно використовувати як головні, граб, клен гостролистий, явір як другорядні. На більшій віддалі від джерела забруднення можна використовувати також сосну звичайну та ялину звичайну.

Розміщення лісових насаджень і об'єктів виробничого призначення (технологічних волоків, напрямок рядів створюваних культур й ін.) у зоні сильного і середнього забруднення атмосфери доцільно здійснюється таким чином, щоб з одного боку створити бар'єри на шляху для проникнення забруднювачів у лісові масиви, а з іншого досягнути максимальної їх провітрюваності. У зв'язку з цим по узліссях лісових масивів з боку від джерела забруднення влаштовувати щільні узлісся шириною 20-30 м і з газостійких деревних порід. Система смуг-бар'єрів із газостійких деревних порід має створюватися навколо масивів хвойних лісових насаджень.

Певну позитивну роль у захисті насаджень в техногенних умовах може відіграти десинхронізація критичних періодів онтогенезу і сильних викидів, тобто погодження технологій промислового виробництва і енергетики з феноритмікою рослин.

Одним з важливих чинників, що впливає на рівень газостійкості лісових насаджень, є стан мінерального живлення, тому система агротехнічних заходів повинна бути спрямована на створення оптимальних умов росту.

Дослідженнями встановлено, що в техногенній зоні РВАТ "Азот" в типі лісорослинних умов В2-3-С2-3, оптимальною дозою внесення мінеральних добрив (за діючою речовиною) N60 P60 K60. Кращі результати дає спільне внесення повного добрива і комплексу мікроелементів: Мn10, В3, Cu5, Co10, Zn10.

Аналіз лісогосподарської діяльності в лісах техногенної зони РВАТ "Азот" свідчить про доцільність на виділення в них окремої деревної госпчастини "ліси зони аеротехногенного забруднення" та розділення деревостанів на зони за рівнем аеротехногенного пошкодження.

Використана література:

1. Борсукевич Л.М. Збереження біорізноманіття водно-болотних угідь шляхом оптимізації регіональної екомережі (басейн верхньої течії Дністра, Прута та Західного Бугу) Науковий вісник НЛТУ України. 2010. − Вип. 20.6 c.85-93

2. Кучерявий В.П., Щупаківський Я.Б. Проблема збереження біологічного різноманіття рослинності техногенних водойм Львівщини Науковий вісник, 2004, вип. 14.8 c.361-363

3. Ворон В.П., Івашинюта С.В., Коваль І.М., Леман О.В. Антропогенна трансформація лісів зеленої зони м. Рівне і підвищення їх стійкості та екологічних функцій



--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Біорізноманіття водно-болотних угідь та техногенних водойм (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно