Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Біорізноманіття та ліси Івано-Франківської області (реферат)

Зміст

1. Проблеми збереження та відтворення біорізноманіття на території Івано-Франківської області

2. Дубові ліси Івано-Франківщини

3. Екологічні проблеми лісів Івано-Франківщини

4. Ялинові ліси Косівщини (Івано-Франківська область)

Використана література

1. Проблеми збереження та відтворення біорізноманіття на території Івано-Франківської області

Біорізноманіття, його збереження, невиснажливе використання та відтворення розглядається як один із пріоритетів у сфері природокористування, охорони природного середовища та забезпечення сталого (збалансованого) розвитку. Біорізноманіття рослинного і тваринного світу складає основу природних ресурсів, забезпечує формування і функціонування сприятливого середовища життєдіяльності людей. Незважаючи на значну увагу, яка приділяється збереженню біорізноманіття, процес втрати певної його частини триває внаслідок антропогенних змін кліматичних факторів (глобальне потепління, територіальний перерозподіл опадів), а також змін екологічних параметрів біотопів через забруднення повітря, грунтів, вод. Діяльність людини має наступні форми впливу на біорізноманіття:

1) зменшення наявного простору;

2) зміна природних кордонів екосистем;

3) надмірна експлуатація природних ресурсів;

4) порушення цілісності (фрагментація) рослинного покриву в результаті сільськогосподарського освоєння території, зростання площ орних земель, гідротехнічного будівництва, урбанізації;

5) пряме або опосередковане знищення біологічних видів і їх окремих ізольованих популяцій.

Внаслідок антропогенного впливу природні територіальні комплекси зазнали значних змін, частина з них зникла, а більшість трансформувалася в антропогенні об'єкти (сільськогосподарські угіддя, урбосистеми та ін.).

Вважається, що на Земній кулі 65 % екосистем перебуває на різних стадіях деградації і лише 35 % збереглося у природному стані. На території України в І столітті н. е. ліси займали 55 %, степи 32 %, болота та плавні 5 %, луки, 1 %. Зараз ліси займають лише 15 %, степи 1%, болота і плавні 3 %, луки 9 %. У корінних ландшафтах Івано-Франківської області переважали ліси, і ще у І тисячолітті н.е. лісові ландшафти були найтиповішими на її території. Сільськогосподарська діяльність була визначальним чинником трансформації природних ландшафтів і формування антропогенних типів ландшафтів сільськогосподарських ландшафтів (агроландшафтів). При цьому руйнувалося біотичне і ландшафтне різноманіття, які забезпечують стабільність і стійкість ландшафтів. На території області практично відсутні ландшафти, в яких не зазнав би зміни хоча б один із компонентів. У сучасній ландшафтній структурі переважають антропогенні сільськогосподарські, лісові, водні й селитебні ландшафти.

Сільськогосподарські ландшафти. Займають від 16,4 до 70,5 % території області. Вони сформовані на місці лісових, лучних і болотних ландшафтних комплексів. Серед сільськогосподарських переважають польові ландшафти, специфічними ознаками яких є щорічне розорювання грунтів, створення штучних агроценозів. У сільськогосподарських ландшафтах є ландшафтно-інженерні системи, до яких відносяться землі з осушними каналами і дренажем. Осушених земель в області 195 тис. га, що становить 14,0 % від загальної площі області і 30 % від площі сільськогосподарських угідь. Найбільше осушено земель у передгірських і рівнинних ландшафтах, відповідно 130,6 і 53,9 тис. га.

Природні комплекси водно-болотних угідь (болота, заплави) відіграють важливу роль у формуванні біорізноманіття території. Вони створюють середовища існування (перебування) певних видів рослин і тварин, формують шляхи міграції водно-болотних птахів. Внаслідок проведених гідромеліоративних робіт водноболотні угіддя збереглися тільки на відособлених ділянках, в результаті чого зникло багато видів рослин і тварин. Луко-пасовищні ландшафти. Представлені пасовищами і сіножатями (від 10,0 до 27,8 % території), які зосередженні переважно у заплавах і надзаплавних терасах та крутих схилах.

Садові ландшафти. У рівнинній і передгірській зонах займають, в середньому, 1,2 % території області (від 0,1 до 2,4 %).

Селитебні ландшафти. Поселення (міста, селища, села) з їх господарством і сконцентрованим населенням є найбільш активною формою впливу людини на природне середовище, який спричиняє корінну перебудову ландшафтних комплексів. Значних змін зазнали рослинність і пов'язаний з нею тваринний світ.

У структурі селитебних ландшафтів домінують антропогенні урочища присадибних ділянок (городів, садів) і ландшафтно-техногенні комплекси житлових і виробничо-господарських споруд. Щільність поселень у рівнинних ландшафтах становить в середньому 0,085 шт/км2, передгірських 0,066, гірських 0,025, що у 2-8 разів більше, ніж в цілому по Україні (0,010 шт/км2).

Лісові антропогенні ландшафти. Первинні лісові ландшафти з корінними (природними) лісами на території Івано-Франківської області майже не збереглися. У породній і віковій структурі лісів, а також у показниках лісистості території відбулися істотні зміни. На значних площах на місці мішаних лісів за участю дуба, бука, смереки і ялиці створені чисті смерекові деревостани. Сучасні ліси це вторинні, здебільшого штучно створені ліси. Якщо у корінному рослинному покриві переважали стиглі і перестиглі ліси, то у сучасному покриві такі деревостани збереглися лише на 9,3 % вкритої лісом площі.

Водні антропогенні ландшафти. До них відносяться водосховища, ставки і канали. На території області побудовані три водосховища (Бурштинське, Чечвинське, Княгиницьке), загальною площею 1672 га, об'ємом води 63,5 млн. м3. Кількість ставків 620, загальною площею 2373 га, об'ємом води 31 млн. м3. Найбільшою мірою трансформовані рівнинні і передгірські ландшафти. Переважаючим типом природокористування тут є сільськогосподарське землекористування, яке поєднується з промисловим виробництвом. У структурі рівнинних і передгірських ландшафтів питома вага сільськогосподарських угідь коливається в межах, відповідно 60-70 % і 35-45 % (в середньому по Україні 70,9 %). Загальна розораність перевищує межі екологічної збалансованості як у рівнинних (50-60 %), так і передгірських (30-40 %) ландшафтах. У рівнинних ландшафтах розорано 80-90 % сільськогосподарських угідь, у передгірських 6070 % (в Україні 80 %). Природними і напівприродними угрупованнями (ліси, сіножаті, пасовища, водноболотні угіддя) у рівнинних ландшафтах зайнято тільки 20-35 %, у передгірських 35-40 % (Україна 34 %).

Зважаючи на ситуацію, що склалася щодо збереження біорізноманіття, зрозумілою є необхідність впровадження системи невиснажливого природокористування та максимального відтворення біотичної складової, особливо в агроландшафтах. Однією із форм збереження біорізноманіття є створення заповідних територій та об'єктів і оптимізація їх територіального розподілу. Однак заповідання окремих територій та об'єктів не має універсального характеру щодо збереження і відтворення усіх форм організації організмів, оскільки спрямована, по суті, на охорону генофонду видів і не в змозі зупинити деградацію екосистем та бітичних ресурсів.

Інтегральною в організації збереження біотичного і ландшафтного різноманіття є ідея побудови екологічної мережі як своєрідної комплексної технології екологічно доцільної консервації та відновлення природних властивостей навколишнього середовища. Створення екомережі передбачає зміни у структурі земельного фонду шляхом віднесення частини земель до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням різноманіття природних ландшафтів та поєднання їх у територіально цілісну, взаємозв'язану, неперервну систему. Основою розробленої регіональної екомережі на території Івано-Франківської області (табл. 1, рис. 1), її ключовими територіями (природними ядрами) є 456 природно-заповідних територій та об'єктів, загальною площею 195,6 тис. га, що становить 14 % території області. На заповідних територіях із зростаючих в області 1500 видів судинних рослин охороняється більше 1100 видів (із них 162 види, занесених до Червоної книги України і 210 видів, занесених до Регіонального червоного списку), а також 435 видів фауни (у тому числі 278 видів птахів), із яких відповідно 23 і 24 види Червонокнижні.

Найбільше заповідних об'єктів у гірських ландшафтах 60,0 % від їх загальної кількості, у передгірських ландшафтах 19,8 %, у рівнинних 20,2 %. Найбільш повно у природно-заповідному фонді представлені природні комплекси Горган і Чорногори (природний заповідник „Горгани”, Карпатський національний природний парк, заказники „Грофа”, „Яйківський”, „Товпишірський” та ін.).

Полонинсько-Чорногірську область репрезентує ландшафтний заказник „Чивчино-Гринявський”, Сколівські Бескиди Поляницький регіональний ландшафтний парк, Покутсько-Буковинські Карпати національний природний парк „Гуцульщина”, Прут-Дністровську область Дністровський регіональний ландшафтний парк, Рогатинське Опілля Галицький національний природний парк. Проте існуючою в області мережею природно-заповідних територій охоплена лише певна частина наявного біотичного і ландшафтного різноманіття. Вона не охоплює належною мірою усі типи ландшафтів, не формує цілісної системи („екологічного каркасу”), який забезпечує стійкість ландшафтних систем, збереження і відтворення біотичного та ландшафтного різноманіття. Тому, важливим завданням при формуванні регіональної екомережі є створення нових заповідних об'єктів. З цією метою необхідно створити Верховинський національний природний парк (площа 27,6 тис. га), Рожнятівський національний природний парк на базі ландшафтного заказника „Грофа” (площа 10,0 тис. га) та інші заповідні об'єкти.

Найбільш важливим і водночас складним завданням при формуванні екомережі є просторова організація агроландшафтів. Вони являють собою докорінно змінені природні ландшафти із переважанням у структурі угідь орних земель, значною площинною строкатістю елементів територіальної інфраструктури і порушеними речовинно-енергетичними потоками у бік від'ємності. Агроландшафти, як структурний елемент екомережі, відносяться до відновлюваних територій, які забезпечують формування просторової цілісності екомережі і на яких мають бути виконані заходи щодо відтворення природних ландшафтів.

Різноманіття в агроландшафтах забезпечується наявністю природних екосистем (ліси, водно-болотні угіддя) між сільськогосподарськими угіддями, насамперед орними землями. Чергування природних і агросистем спричиняє утворення певних екотонів, що забезпечує збільшення кількості видів. У зв'язку з цим, необхідна оптимізація і ландшафтно-екологічна організація території агроландшафтів із наближенням їх просторової структури і речовинно-енергетичного обміну до рівня природних ландшафтів, що забезпечується створенням грунтоводоохоронних комплексів. Для збільшення в агроландшафтах площі земель екологічного фонду необхідно залужити і заліснити 29,5 тис. га ріллі на схилах понад 7 град, закласти у кожному грунтово-кліматичному і геоботанічному районі „полігони еталонних грунтів” і відновити на них корінні (природні) рослинні угруповання, створити на сільськогосподарських угіддях систему захисних лісових насаджень.

Важливою складовою регіональної екомережі є ліси. Вони відносяться до буферних і відновлювальних територій, які забезпечують захист ключових територій від антропогенного впливу і, одночасно, потребують здійснення заходів щодо відновлення їх природного стану. Площа лісів складає 626,2 тис. га (43 %), із них 336,4 тис. га виключені із експлуатації і виконують природоохоронні функції. Ліси на висоті понад 1100 м н.р.м. формують Карпатський природний коридор, який є складовою частиною національної екомережі. З метою збереження і відтворення біорізноманіття необхідно збільшити площу лісів у рівнинних і передгірських ландшафтах, відповідно у 2-3 і 1,5-2 раза, забезпечити формування оптимальної вікової та породної структури деревостанів, заборонити суцільні рубки у старовікових насадженнях і пралісах, впровадити природозберігаючі технології.

У регіональній екомережі річки (8321, загальною довжиною 15,6 тис. км) разом із прибережними захисними смугами виконують роль сполучних територій (екокоридорів). Основний екокоридор проходить по р. Дністер і є з'єднуючою ланкою з екомережами сусідніх областей (Львівської, Тернопільської та Чернівецької).

Екокоридори формуються також уздовж заповідних річок гідрологічний заказник місцевого значення „Ріка Лімниця з прибережною смугою шириною 100 м уздовж берегів” гідрологічний заказник місцевого значення „Ріка Свіча з притокою Мізунькою” гідрологічний заказник місцевого значення „Ріка Пістинька з прибережною смугою” гідрологічний заказник місцевого значення „Ріка Чорний Черемош з прибережною смугою” гідрологічний заказник місцевого значення „Ріка Рибниця з прибережною смугою” та річках Свірж, Гнила Липа.

Охорона і відтворення природного середовища є складовою частиною розробленої системи інтегрального управління природними ресурсами. Створення регіональної екомережі дозволить об'єднати у цілісну систему землі природно-заповідного фонду, інші природні та напівприродні території, що забезпечить формування умов для збереження, відтворення і невиснажливого використання біотичного і ландшафтного різноманіття.

2. Дубові ліси Івано-Франківщини

Серед біорізноманіття деревних порід Івано-Франківського Передкарпаття дуб звичайний та дуб скельний одні з найцінніших лісоутворювальних порід. Найчастіше на Передкарпатті дуб утворює насадження з домішкою граба звичайного, клена гостролистого, ялиці білої, лип дрібнолистої і широколистої, клена польового, ільма гірського, ясена звичайного тощо. Дуб звичайний посухостійкий і морозостійкий, світлолюбний, середньо вимогливий до родючості ґрунту, але найкраще росте на родючих, вологих, структурних ґрунтах у вологих судібровах С3 і дібровах D3, що становить відповідно 42,1 % та 31,1 % від дубових типів лісу, він може рости і на супіщаних ґрунтах. Дуб скельний в районі досліджень поширений значно менше, всього лише на 795,6 га. Це порода помірно м'якого клімату, приурочена до горбистого рельєфу і сонячних схилів, менш вимоглива до ґрунту та вологи, ніж дуб звичайний.

Мета досліджень вивчити та оцінити сучасний стан дубових лісів Івано-Франківщини. Об'єктами досліджень були дубові ліси Передкарпаття у межах Івано-Франківської адміністративної області 48 лісництв. Досліджували представництво дубів звичайного та скельного та їх частку в складі наявних деревостанів в розрізі п'яти субформацій у формації дуба звичайного та у двох субформаціях формації дуба скельного. Також визначено представництво дуба північного у формації дуба звичайного. Тому з метою поглиблення характеристики типологічної структури насаджень передгір'я, крім польових досліджень, було переглянуто таксаційні описи ІваноФранківського ОУЛМГ. З таксаційних описів за виділами вибирали площі типів лісу. Це дало змогу уточнити межі поширення дуба звичайного і скельного, площі лісових формацій, а також визначити частку головної породи у складі наявних насаджень. Типи лісу і типи лісорослинних умов визначали за принципами української лісівничої типології.

Дубові ліси поширені в передгірній, низькогірній зонах та прилеглих районах лісостепу на площі 74,1 тис. га (16,2 %) від лісового фонду ІваноФранківського ОУЛМГ. Після реорганізації лісового комплексу Карпат, здійсненої в 1995 р. і передачі значної частини лісів міжгосподарських лісгоспів в державний лісовий фонд ситуація змінилася на краще. За нашими дослідженнями, вже змінена (збільшена) площа формації дуба звичайного сучасного держлісфонду Івано-Франківського ОУЛМГ становить 73,3 тис. га (див. табл. 1). Із них грабових судібров 52,1 тис. га (70,4 %), ялицевих 13,3 тис. га (17,9 %), букових 7,4 тис. га (9,9 %), чистих 0,43 тис. га (0,6 %), ясеневих 38,8 га (0,1 %). Формація дуба скельного займає всього 795,6 га (1,1 %). Слід зауважити, що на площі понад 5,7 тис. га дуб північний зростає на Івано-Франківщині в дубових типах лісу.

Переважна більшість деревостанів дуба звичайного (73,2 %) на ІваноФранківщині ростуть у вологих гігротопах. До свіжих належить 26,1 %, сирих 0,7 % площ. За трофністю переважають сугрудові типи лісу (51,2 %), а грудові становлять 48,8 %, які формують 15 типів лісу в п'яти субформаціях загальною площею 73,3 тис. га. Найпоширенішими типами лісу в Івано-Франківському ОУЛМГ є вологі грабові судіброви і діброви (С3гД 26,4 %, D3гД 21,7 %), на третій та четвертій позиціях за поширенням розмістились свіжа грабова діброва (D2гД 15,2 %) та волога ялицева судіброва (С3яцД 13,2 %), а на решту 11 типів лісу припадає 23,5 % площі (див. табл. 2).

У передгір'ї Івано-Франківської області, де клімат тепліший і опадів менше, зростають ліси з дубом скельним. Дуб скельний вважається дуже перспективною для лісівництва лісоутвірною породою. Верхня максимальна межа поширення дуба скельного в Передкарпатті 500, спорадично 600 м н.р.м. В Івано-Франківському ОУЛМГ субори і грабові нагірні судіброви трапляються у Дністровсько-Прутському межиріччі Коломийського, ІваноФранківського ДП та Галицького НПП на площі 795,6 га.

Це невеликі ділянки, розташовані серед грабових і букових судібров і дібров, а окремі невеликі осередки та фрагменти дуба скельного виявлено в Болехівському, Надвірнянському та Кутському державних лісгоспах. Основні масиви лісів з дуба скельного зосереджені у Чернелицькому лісництві (765,8 га), що становить 96,2 % від формації дуба скельного у Івано-Франківському Передкарпатті. Із чотирьох типів лісу, які формуються у формації дуба скельного найбільшу площу займає суха нагірна судіброва 87,6 %. Значно менші площі займають такі типи лісу як свіжа нагірна грабова судіброва 7,9 % та свіжий нагірний дубовий субір 4,2 %, а волога нагірна грабова судіброва трапляється тільки на площі 2,4 га (0,3 %) в Бурштинському лісництві.

За дослідженнями, в Івано-Франківському ОУЛМГ порушена вікова структура дубових лісів і на сьогодні має такий вигляд: молодняки І класу 7,0 %, молодняки ІІ класу 17,3 %, середньовікові 53,8 %, середньовікові включені до розрахунку 13,3 %, пристигаючі 6,0 %, стиглі 2,1 % і перестійні 0,5 %. Структура лісів за віком один із найважливіших показників лісового фонду. Вона дає уявлення про природу лісів в межах груп віку і про запаси деревини, що можуть використовуватись як в поточному, так і в майбутніх десятиріччях.

Проте в інших "не дубових" типах лісу на досліджуваній території на площі 36,3 тис. га дуб присутній у складі деревостанів в субучинах, бучинах, суяличинах і яличинах. Із них у держлісфонді на площі близько 24 тис. га (31,7 %) займають дубово-грабові субучини і бучини та дубово-букові суяличини (34,3 %). У дубових варіантах субучин і бучин участь дуба в складі насаджень, залежно від висоти н.р.м., може бути в межах 30-45 %, а в суяличинах і яличинах в межах 25-30 %. Практика свідчить, що ці насадження за рівномірного розміщення дуба на площі можна переформувати оглядовими рубаннями в дубові.

Окрім Держлісфонду, для розширення площ може бути використаний і меліоративний фонд, землі яких по області, за орієнтовними підрахунками, займають 2,5 тис. га, та лісові землі, які займають малоцінні і низькопродуктивні насадження граба звичайного та берези пониклої на площі близько 3,0 тис. га зі складом 9-10 одиниць.

Матеріали досліджень свідчать про те, що багаті лісорослинні умови дубових типів лісу, як формації дуба звичайного, так і формації дуба скельного використовуються поки що недостатньо. На це вказує породна структура наявних деревостанів. Зокрема у формації дуба звичайного (див. табл. 1) в середньому на 16,4 % площ головна порода взагалі відсутня. А майже на третій частині площі формації її частка явно недостатня 1-3 одиниці складу наявних дубових насаджень Івано-Франківського Передкарпаття. Отже в загальному 46,8 % території формації займають деревостани, що не мають достатньої кількості головної породи. Достатньо (умовно) нормативна кількість дуба звичайного (4-5 одиниць складу) характерна для п'ятої частини (19,5 %) дубових лісів краю. І тільки на 18,2 % дубові деревостани забезпечені оптимальною участю дуба звичайного у складі насаджень, які забезпечують належну продуктивність, високу біологічну стійкість та ефективні захисні здатності дубових лісів.

Така ж ситуація характерна і для скельнодубових лісів Івано-Франківського регіону (див. табл. 1), тут на площі 23,2 % дуб скельний взагалі відсутній. У насадженнях, що займають 3,0 % від території формації дуба скельного, дуб скельний присутній в мізерній кількості (в чистій дубовій субформації 2,9 % і в грабово-дубовій 3,7 %). Насадження, у складі яких частка становить від 1 до 3 одиниць, займають у середньому 22,3 % (зокрема 22,1 % в чисто дубовій субформації і 24,6 % у грабово-дубовій). Насадження, де дуб відсутній, або зростає рідко (тобто з плюсом) і не перевищує трьох одиниць складу, займають майже половину (48,5 %) території формації дуба скельного. Таким чином, лише близько 15 % вирощуваних деревостанів з дубом скельним цілком або переважно відповідають вимогам щодо породного складу. Такий стан насаджень, які розташовані на території формації дубів звичайного і скельного, викликає тривогу і вимагає застосування дієвих заходів виправлення ситуації, що склалася. Це, зокрема, повне виконання лісогосподарських заходів, передбачених цільовою програмою "Діброва", із належним впровадженням наукових розробок з реконструкції насаджень, досягнень лісової селекції, природного і штучного лісовідновлення.

Слід зауважити, що лісівники Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства звертають увагу та прикладають немало зусиль створенню лісових культур в дубових типах лісу. Кожного року створюються такі культури в середньому на площі 300 га.

Отже, у передкарпатських судібровах і дібровах Івано-Франківщини основною лісоутворювальною породою є дуб звичайний, який поширений на площі 73,3 тис. га. Дуб скельний трапляється значно рідше, лише на площі близько 795 га. Участь дуба звичайного та скельного на третій частині площ формацій явно недостатня. Достатньо (умовно) нормативна кількість дуба звичайного (4-5 одиниць складу) характерна для п'ятої частини (19,5 %) дубових лісів краю. І тільки на 18,2 % дубові деревостани забезпечені оптимальною участю дуба звичайного та скельного у складі насаджень (6-8 одиниць). Крім цього, як домішка дуб звичайний росте на площі близько 36 тис. га у складі деревостанів "не дубових" типів лісу. Більшість деревостанів дуба звичайного 73,2 % на Івано-Франківщині ростуть у вологих гігротопах, до свіжих належать 26,1 %, сирих 0,7 % площ. За трофністю переважають сугрудові типи лісу (51,2 %), а грудові становлять 48,8 %. Серед 15 типів лісу формації дуба звичайного найбільш поширеним є: волога грабова судіброва та діброва (26,4 %, 21,7 %), та свіжа грабова діброва (15,2 %). А у формації дуба скельного серед 4 типів лісу найбільшу площу займає суха грабова судіброва 87,6 %.

Дубові насадження можна вирощувати і на меліоративному фонді, землі якого становлять по області близько 2,5 тис. га та лісові землі в дубових типах лісу, де зростає дуб північний 5,7 тис. га у дубових типах лісу. Відтворення дубових лісів регіону повинно відбуватися шляхом заміни малоцінних і низькопродуктивних насаджень, насамперед чистих грабняків та березняків, площа яких у Івано-Франківському ОУЛМГ становить 3,0 тис. га (9-10 одиниць).

Отже, площі насаджень аборигенних видів дуба звичайного та скельного на Івано-Франківському Передкарпатті можна поступово збільшити в 1,2 рази, тобто з 74 до 89 тис. га.

3. Екологічні проблеми лісів Івано-Франківщини

Аналіз результатів негативного впливу людини на навколишнє середовище в різних природних умовах свідчить, що гірські регіони в цьому відношенні надзвичайно вразливі. Як відомо, на земній кулі гірські системи займають близько 50 % висотою понад 500 м н.р.м. і 28 % висотою понад 1000 м. Звичайно, в горах динамічніше відбуваються й геохімічні процеси. Гірські ландшафти порівняно з рівнинними відзначаються різноманітнішими екологічними умовами, що впливає на темп еволюції і багатство їх органічного світу. Тому гори завжди характеризуються своєрідною флорою і фауною, серед яких, внаслідок географічної ізольованості, чимало реліктових і ендемічних видів. Потрібно зазначити, що взаємозв'язки між компонентами гірських екосистем набагато складніші, ніж у рівнинних умовах.

Питання охорони життєвого середовища та раціонального його використання, збереження і збагачення природних ресурсів з кожним роком все більше і більше турбує людство. І це зрозуміло, бо охорона природи означає постійну й всеосяжну турботу про життя на нашій планеті, екологічна стабільність якої в багатьох випадках порушується.

Серед основних природоохоронних проблем на Україні охорона Карпат привертає до себе постійну увагу спеціалістів різних галузей. Для країни з характерними рівнинними, надто окультуреними ландшафтами степової та лісостепової зон, цей гірський регіон, де ще на значній площі збереглися надзвичайно багаті й різноманітні природні екосистеми, має виняткове значення. На відносно невеликій території Карпат зростає більше половини усіх видів нижчих і вищих рослин України та проживає половина представників її фауни.

Ліси Українських Карпат займають порівняно невелику площу 1.6 млн. га, що становить 20 % від всієї вкритої лісом площі України. Проте їх народногосподарське значення важко переоцінити. Зростаючи на гірських схилах на висотах від 100 до 2000 м н.р.м., вони виконують велику ґрунтозахисну, водорегулювальну, кліматотвірну, санітарно-гігієнічну, рекреаційну роль. Важливе також експлуатаційне значення лісів Карпат. Тут зосереджено близько 40 % запасів деревини України. Івано-Франківщина належить до однієї з найбільш лісистих областей України. Землі лісового фонду області займають площу коло 626 тис. га, лісистість становить близько 45 %.

Всі ліси області віднесені до І та II груп залежно від захисних функцій та господарського значення, що вони виконують. Більше половини земель лісового фонду (майже 54 %) віднесені до 1 групи лісів, які виконують захисні функції, куди входять охоронні смуги лісів, що захищають нерестилища цінних риб, протиерозійні ліси, захисні смуги вздовж залізниць, автомобільних доріг, ліси зелених зон, ліси першої та другої зон округів санітарної охорони курортів, ліси заповідника, національних природних парків та інших об'єктів природо-заповідного фонду державного і місцевого значення.

У складі лісів області переважають хвойні породи 66.3 % (від вкритих лісом земель), твердолистяні 31.9 % і м'яко-листяні 1.8 %. Найбільш поширеними породами є смерека (58.4 %) та бук лісовий (20.5 %).

Вікова структура держлісфонду така:

- насадження І і П класів віку (молодняки) становлять 25 % (оптим.41 %).

- середньовікові насадження 52 % (оптим. 21 %).

- пристигаючі насадження 13 % (оптим. 21 %).

- стиглі і перестійні насадження 10 % (оптим. 17 %).

Вікова структура лісів свідчить про те, що екологічні функції лісів покращуються і більше 90 % лісів держлісфонду повною мірою виконують екологічні функції, ще 7 % виконують їх частково і тільки 3 % недостатньо.

Вчених, екологів, лісівників в Україні та інших країнах Європи турбує стан лісових екосистем, особливо в зв'язку з всиханням в них окремих порід дерев. Першою відреагувала на посушливу погоду останніх років, особливо 2003 року, ялина європейська (Рісеа аЬіеs (L.) Кагsten), оскільки вона належить до порід із поверхневою кореневою системою.

Ялинові насадження в Карпатському регіоні займають площу 437 тис. га. Найбільшу, серед чотирьох областей регіону, площу ялинники займають в Івано-Франківській області 202 тис. га. Ялина є основною лісоутворювальною породою лісів області. Вона росте в Карпатах на різних висотах н.р.м., але найбільший приріст дає, виростаючи на висотах від 700 до 1300 м., залежно від ґрунтів та експозицій схилів. У віці технічної стиглості урожай цієї цінної породи, в умовах області, в середньому становить 300 м3, але є ділянки, де урожай сягає 500-600 м3 і більше на 1 га.

Після війни, в п'ятдесятих роках, коли в Карпатах були вирубані значні площі лісів, в багатьох випадках для залісення вирубок використовували сіянці ялини. Таким чином і появилися знову в Карпатах монокультури ялини. Чому знову, тому, що історія створення монокультур ялини сягає, як стверджує академік М. Голубець, більше двохсот років як в Україні, так і в інших країнах Європи. Потрібно зазначити, що в багатьох випадках ялину садили не в її типах лісу, а на місці ялицевих чи букових лісів, а то і в дібровах. Ці насадження, більше від інших, хворіли та пошкоджувалися шкідниками. Починаючи, в основному, з сімдесятих років минулого століття, лісівники області розпочали реконструкцію похідних ялинників і створювати на їх місці стійкі до хвороб, шкідників та вітровалів змішані насадження. Але нова, значно складніша проблема, виникла в цих лісах за останні роки. Спочатку мозаїчне всихання ялини, а в останній час і всихання куртинами та локальне відмирання по периметру зрубів.

Деревні породи мають різний ступінь стійкості до посухи, що визначається тривалістю бездощового періоду, протягом якого засвоювана рослинами волога у верхньому півметровому шарі повністю витрачається. Навіть у районах з достатнім зволоженням після 10-12 бездощових днів у червні серпні в коренезаселеному горизонті ґрунту утворюється нестача ґрунтової вологи. Сутність посухи полягає в різкому зниженні фактичного витрачання вологи рослинами порівняно з можливим оптимальним водовитрачанням у даних природних умовах. Посуха супроводжується підвищенням температури повітря на 2-3 °С вище середньої багаторічної, що викликає відповідне зниження відносної вологості повітря. Зародження посухи зумовлено тепловим процесом. Вона виникає після тривалої відсутності дощу і високого випаровування, що обумовлює висушування ґрунту і дестабілізує засвоєння поживних речовин. Внаслідок цього понижується асиміляція і продуктивність деревостанів.

У квітні місяці минулого року максимальна температура в окремих урочищах перевищувала норму в 3.5 раза, червні, липні і серпні майже в 2 рази. Якщо проаналізувати опади, то вони мали локальний характер, в окремих місцях пройшли раптові зливові дощі, які спричиняли паводки, а на більшості територій лісового фонду області не було місяцями опадів, що і спричинило всихання ялини.

Всихання значно інтенсивніше на схилах південних експозицій, де в окремі дні температура на поверхні ґрунту сягала 60 °С, що в 2-2,5 раза перевищувала відповідні показники на схилах північних експозицій. Відносна вологість повітря в осередках всихання на південних схилах була нижчою, ніж на північних і різниця, в окремих випадках, сягала 10-15 %. Треба зазначити, що всихання має місце як у похідних, так і в корінних типах лісу. Так, у Верховинському держлісгоспі, всихання простежується тільки в корінних типах лісу (висота н.р.м. 950-1250 м). У Вигодському держлісгоспі площа всихання ялини становить 1.4 % до всіх ялинників і розподілена 73 % у корінних типах лісу і 27 % у похідних. Найбільше випадків всихання ялинових лісів у Львівській та Закарпатській областях, дещо менше в Івано-Франківській та Чернівецькій. Але всюди ситуація, викликана всиханням, не проста. Тому, Державний комітет лісового господарства України з Міністерством екології та природних ресурсів за участю науковців Львова, Ужгорода, Івано-Франківська, представників громадських організацій і досвідчених лісівників практиків, вже втретє в Карпатському регіоні, протягом останніх років, вивчають цю проблему. У кінці минулого року компетентна комісія оглянула ділянки всихання ялини у всіх областях регіону і дійшла до висновку, що основною причиною як мозаїчного, так і курганного всихання ялини є обезводнення ґрунту внаслідок засухи в останні роки. Прояви всихання кваліфіковані комісією як стихійне лихо.

Безумовно, окрім основної причини всихання, виявлено й інші, зокрема те, що ще є значні площі похідних ялинників, частина насаджень мають підірвану кореневу систему внаслідок сильних вітрів, які мали місце в березні 2001 р., підсилили процес всихання коренева губка, опеньок, короїди та інші фактори.

Аналогічна ситуація склалася в ялинових лісах й інших європейських країн. Для того, щоб не допустити розширення площ всихання за рахунок розмноження шкідників та хвороб лісу, в ослаблених насадженнях необхідно провести санітарно-оздоровчі заходи. Часто ці заходи потрібно проводити в місцях, де в першу чергу, необхідно будувати дороги чи закупляти тросові установки для спуску деревини з гір, а це потребує значних коштів.

Необхідно також вводити в лісові культури засухостійкі породи, такі як береку, клен-явір, модрину, сосну кедрову та інші. Більше приділяти уваги способам рубок лісу і застосовувати екологозберігаючі технології. Тому, всихання ялини в даний час є найважливішою екологічною проблемою в лісах області, вона потребує пристальної уваги науковців, лісівників практиків, громадськості та, безперечно, держави.

Ще однією екологічною, економічною та соціальною проблемою для лісів області є недостатність дорожньої мережі, особливо лісових доріг. Як відомо, густота дорожньої сітки в лісах області в десять і більше разів менша, ніж в сусідніх Європейських країнах. Тоді як у Польщі на 1000 га лісових угідь прокладено 32 км лісових доріг, в Угорщині 36 км то в лісах області тільки 2.3 км. У результаті цього значна частина лісів області є недоступною не тільки для використання в рекреаційних та туристичних цілях, а й не можна застосувати високопродуктивну еколого-зберігальну техніку і технологію в лісогосподарському виробництві. Крім цього, значна частина лісів не доступна для гасіння лісових пожеж, коли такі виникають, що особливо стає актуальним в зв'язку з всиханням смеречників. Якщо ще 10-15 років тому в лісах області щорічно будувалося 40 км нових лісових доріг та близько 50 км ремонтувалося діючих, то в останні роки, через відсутність коштів, ця робота практично припинена. Враховуючи щорічні повені то в одному, то іншому районі області, при яких, в першу чергу, руйнування зазнають дороги та інженерні споруди на них, можна уявити їхній стан. Державною програмою "Ліси України" передбачено джерела фінансування будівництва лісових доріг, але, на превеликий жаль, ця Програма не працює. Передбачено інтенсивне будівництво таких доріг і Законом України "Про мораторій…," але він також не виконується. Вирішення цієї екологічної проблеми дасть змогу не тільки покращити екологічну ситуацію, але і повніше використати ресурсний потенціал та покращити соціальну ситуацію в регіоні.

Серед актуальних екологічних проблем лісів області зазначимо такі:

- реконструкція похідних і малоцінних насаджень;

- обґрунтування оптимальної кількості природо-заповідного фонду в лісах області та методи і способи його використання;

- закріплення верхньої та нижньої межі лісу та інші;

Серед перспектив екологізації лісів області, безперечно, є сертифікація лісових господарств. Сертифікація це незалежна оцінка діяльності організації на предмет відповідності зовнішнім стандартам. Найбільш успішним і ефективним інструментом просування передових методів лісоуправління в останні роки визнана сертифікація лісових господарств. Підтримка приватними і недержавними компаніями і організаціями, програма сертифікації лісових господарств добре зарекомендувала себе в питаннях впровадження екологічних і соціальних вимог до лісопродукції та залучення зацікавлених виробників, споживачів і продавців з метою розвитку відповідального управління лісовим господарством.

Проектування оптимального породного складу насаджень та здійснення господарських заходів для досягнення його на кожній ділянці лісу залежно від дії екзогенних і ендогенних факторів, антропогенного впливу та з урахуванням виконання різних екологічних функцій майбутніми насадженнями потрубує нагального вирішення.

4. Ялинові ліси Косівщини (Івано-Франківська область)

В Українських Карпатах чисті ялинові ліси займають високогірні гіпсометричні рівні Горган, Чорногори, Чивчинських і Гринявських гір. На Косівщині вони зосереджені в південнозахідній частині гір Грегіт, Лисина Космацька, Габорянська, які досягають 1500 метрів над рівнем моря. В цих умовах збереглися пралісові ділянки, що виконують важливі водорегулюючі, ґрунтозахисні і протиерозійні функції, а також слугують оберегами біорізноманіття. Ці ліси з позицій їх стану, структури і динаміки вивчені недостатньо.

С. Корпель вважає, що неможливо уявити більш стабільної екосистеми, як праліс. Структуру і стан таких наближених до природних гірських лісових угруповань Європи детально висвітлили багато авторів. В Українських Карпатах вивчення пралісів має давню історію, але не торкається ялинових лісів. Більше досліджень стосується букових пралісів регіону. Вивчення пралісових угруповань, їх структури і динаміки слугують прототипом для ведення наближеного до природного лісівництва. Особливої актуальності вивченню природних лісів як найбільш стійких екосистем додають сучасні системи ведення лісового господарства та зміни клімату.

З метою пізнання особливостей структури, стану і динаміки високогірних природних чистих ялинових лісів Косівщини 2010 року закладено постійну пробну площу (ППП-1-10 Гуц) в найбільш репрезентативних умовах Космацького лісництва ДП «Кутське лісове господарство» (квартал 29, виділ 24). Пробна площа розташована у верхній пологій частині схилу на висоті 1334–1360 метрів над рівнем моря. Тип лісу вологий чистий сусмеречник. Експозиція північно-західна, стрімкість 5–10°. Методику закладки детально описано в попередніх публікаціях.

Чистий ялиновий деревостан характеризується строкатістю вертикальної та горизонтальної будови і поєднанням на відносно невеликих площах дерев різного віку, діаметра і висоти. Розміщення дерев нерівномірно групове з нечітко вираженими просвітами, до яких приурочений підріст. Загальна кількість ростучих дерев 492 шт./га. За вертикальною структурою деревостан двоярусний, а третій ярус представлений незначною кількістюдерев. Середні значення діаметра і висоти за ярусами достовірно різняться. Вік найстарших дерев досягає 150 років. Клас бонітету IІ, повнота 0,92. Запас деревостану в цілому становить 686 м3/га, з якого 93% припадає на перший ярус. У третьому ярусі за кількістю дерев на сухостій припадає 73%, або 38 м3/га.

Розмірна характеристика деревостану за кількістю дерев і діаметром засвідчує, що деревостан є умовно-одновіковим, де виділяється помітний пік з діаметрами від 28 до 46 см і формування піків з діаметрами від 52 до 68 см та від 12 до 24 см. Такий розподіл характерний для природних умовно-одновікових деревостанів. Раніше проведені дослідження в природних ялинових лісах (стаціонар А-ІІІ) засвідчують, що природний чистий ялиновий ліс, який формувався впродовж двох сторіч, має виражену різновіковість і складну будову за діаметром.

Аналіз деревостану за класами IUFRO, методику виділення яких описано в попередніх публікаціях, вказує, що клас життєвості має закономірну динаміку в розрізі ярусів: перший ярус має високу життєвість (1,3), другий ближчу до доброї (1,7), а третій ярус добру (2). Середній показник життєвості для всього деревостану становить 1,4. Значення класу положення характерне для високогірних лісів його зменшення від першого до третього ярусів. Середнє значення класу положення для деревостану становило 2, тобто більшість дерев співдомінантні в своїх ярусах.

Клас лісівничої цінності в межах ярусів помітно знижується: в першому ярусі 4,3, в другому 4,8, в третьому 5. Середнє значення класу лісівничої цінності для всього деревостану становить 4,4. Показники величини класу товарності за ярусами 4,1, 4,2 та 5 відповідно. Середній клас довжини крони деревостану 4,7 (переважають дерева з середньою довжиною крони), а в межах ярусів коливання незначні (4,6–4,9). Це означає, що більшість дерев мають крону, довжина якої більша четвертини, але менша за половину їх висоти. Такі дерева в більшості випадків є стабілізувальними елементами лісів.

Основними видами вад та пошкоджень є наявність дерев з різною часткою сухих сучків (від 10 до 70%). Їх кількість 331 шт./га (або 83%). Це характерний показник стану високогірних ялинових лісів. Досить рідко зустрічаються тут нахилені чи вигнуті дерева та дерева з механічними пошкодженнями, відповідно 20, 12 та 10 шт./га. На поодиноких деревах зафіксовані тріщини (6 шт./га), дупла (8), двовершинність (6), зламані та сухі вершини (по 4), поперечний рак (2 шт./га). Розподіл дерев за видами пошкоджень для всього деревостану свідчить, що не пошкоджене тільки кожне дев'яте (12,6%) дерево. У першому ярусі відсоток непошкоджених дерев становить 25,1, у другому 36,4, а в третьому ярусі всі дерева мають різні види пошкоджень.

Наявність сухостійної деревини обов'язкова умова для віднесення лісів до природних. На ППП1-10 Гуц її запас становить близько 15% від запасу живих дерев. Аналіз розподілу сухостійної деревини за ярусами та ступенем розкладу вказує на поступове формування тут умовного пралісу: найбільше сухостійних дерев зустрічається в третьому ярусі (167 шт./га з запасом 37,9 м3/га), менше в другому та першому. Відзначимо, що сухостій першого ярусу перебуває на початковій фазі розкладу, в другому на початковому і слабкому ступенях розкладу, а в третьому сухостійна деревина має всі ступені розкладу.

На пробній площі є 289 мертвих лежачих дерев з запасом 128,8 м3/га, що нормально для стану природних високогірних ялинових лісів. Аналіз розподілу мертвої лежачої деревини за ступенем розкладу свідчить, що найбільший запас характерний для стовбурів, що перебувають у фазі сильного розкладу, і повністю гнилих (53,9 і 53,2 м3/га відповідно). На частку стовбурів з початковим і слабким ступенями розкладу припадає 7,9 та 13,7 м3/га. Якщо ці дані порівнювати з буковим пралісом, то маємо надлишок мертвої лежачої деревини сильного розкладу і дефіцит слабкого розкладу та повністю гнилої. Плодові тіла грибів (переважно трутовиків) відмічені на мертвій деревині.

Облік підросту на восьми кругових площах по 2,52 м2 кожна свідчить, що домінувальним видом є ялина звичайна (10 062 шт./га) з незначною кількістю горобини звичайної (249 шт./га). Його просторове розміщення групове. Підріст характеризується доброю життєвістю, про що свідчать прирости верхівкових пагонів за останні 3–5 років. Загалом природне поновлення успішне і воно забезпечить розвиток нового покоління лісу.

У розрізі висотних груп помітне зменшення чисельності підросту ялини при збільшенні його висоти: у першій висотній групі (до 20 см) нараховується 5750 шт./га, в другій (20–30 см) 2750, а в групі (90–130 см) тільки 125 шт./га. Великий підріст представлений переважно горобиною. Його незначна частка в природних ялинових лісах високогір'я є важливим елементом стабільності.

Підлісок на пробній площі представлений поодинокими чагарниками бузини червоної висотою до 1,5 м. Проективне покриття трав і мохів становить 95%. Обліковано 29 видів трав і 3 види моху. У трав'яному покриві зустрічаються види з таким проективним покриттям: ожика волосиста (Luzula luzuloides) 15%, ожика лісова (Luzula silvatica) 15, щитник шартрський (Dryopteris carthusiana) 20, безщитник жіночий (Athyrium filixfemina) 8, підбілик альпійський (Homogyne alpine) 15, квасениця звичайна (Oxalis acetosella) 25, сольданела угорська (Soldanella hungarica) 5, чорниця (Vaccinium myrtillus) 10, щитник ланцетногребенястий (Dryopteris lanceolatocristata) 20, безщитник розставленолистий (Athyrium distentifolium) 5, щавель карпатський (Rumex carpaticus) 2, малина звичайна (Rubus idaeus) 8, ожина жорстко-волосиста (Rubus hirtus) 2, сугайник австрійський (Doronicum austriacum) 2, осот Вальдштейна (Cirsium waldsteinii) 1, бугила лісова (Anthriscus sylvestris) 2, аденостилес сіролистий (Adenostyles alliaria) 3, нечуйвітер темноприймочковий (Hieracium murorum) 1, королиця круглолиста (Leucanthemum rotundifolium) 1, незабудка лісова (Myosotis sylvatic) 1, баранець звичайний (Huperzia selago) 2, плаун колючий (Lycopodium annotinum) 1, куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea) 5, роговик лісовий (Cerastium nemorale) 2, жовтозілля дібровне (Senecio nemorensis) 1, тирлич виточкоподібний (Gentiana asclepiadea) +, дзвоники розлогі (Campanula patula) 2, первоцвіт високий (Primula elatior) 3%. Проективне покриття мохів становить 90%, серед яких зустрічалися такі види: дикранум зморшкуватий (Dicranum rugosum) 30%, гілокоміум блискучий (Hylocomium splendens) + та багаторядник списоподібний (Polystichum lonchitis) 60%. Наявність трав'янистих видів підтверджує природність досліджуваних ялинових лісів.

Отже, природні ялинові ліси в Карпатах збереглися в найбільш недоступних умовах високогір'я (на висотах понад 1200 метрів над рівнем моря). Вони є монодомінантними, переважно двоярусними. В третьому ярусі зустрічаються поодинокі дерева. За віковою структурою належать до умовно одновікових, а за розподілом по діаметру до нормальних з тенденцією формування окремих поколінь. Продуктивність деревостану сягає 685 м3/га. З лісівничих позицій природні ялинники характеризуються переважанням в першому ярусі елітних і ділових дерев. Для більшості дерев (87%) характерні різноманітні пошкодження.

У природних ялинниках Косівщини зустрічається сухостійна деревина на різних ступенях розкладу. Найбільший її відсоток спостерігаємо на другому і третьому ступенях розкладу. Запас мертвої лежачої деревини спостерігаємо переважно на третьому і четвертому ступенях розкладу. Природне поновлення проходить успішно з абсолютним домінуванням ялини. Проективне покриття трав та мохів високе. За структурою, станом і динамікою чисті ялинові ліси є природно саморегулювальною екосистемою близькою, до пралісу.

Використана література:

1. Микола Приходько Проблеми збереження та відтворення біорізноманіття на території Івано-Франківської області

2. Кацуляк Ю.Д. Дубові ліси Івано-Франківщини та їх сьогодення / Науковий вісник НЛТУ України. 2008. Вип. 18.10, с.42-47

3. Голубчак О.І., Калуцький І.Ф. Екологічні проблеми лісів Івано-Франківщини / Науковий вісник, 2004, вип. 14.3 c.247-252

4. Парпан Т. В., Шпарик Ю.С., Лосюк В. П. Структура, стан і динаміка чистих ялинових лісів Косівщини / Національний природний парк «Гуцульщина» ЛІСОВИЙ ЖУРНАЛ, 2/2011 c.19-23





Реферат на тему: Біорізноманіття та ліси Івано-Франківської області (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.