Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Біорізноманіття рослин в умовах мегаполісів: міста Львів, Хмельницький, Кіровоград (реферат)

Зміст

1. Біорізноманіття деревних рослин в умовах мегаполісів

2. Рослини-трансформери м.Хмельницький

3. Гідрофільний рослинний покрив міста Львова

4. Особливості степового флорокомплексу міста Кіровограда

Використана література

1. Біорізноманіття деревних рослин в умовах мегаполісів

У даний час людство почало усвідомлювати, що стан довкілля кожної країни, кожного міста чи селища значно погіршується i вже немає сумніву в тому, що при деградації довкілля не може бути здорового суспільства. Економічний розвиток країн, зокрема їх мегаполісів не може зупинитися, але він має проходити так, щоб не завдавати непоправної шкоди довкіллю. Для того, щоб було гармонійне існування цивілізації з природою, людство у першу чергу має подбати про збереження та збагачення біологічного різноманіття, яке є основою життя на Землі, її найбільшою цінністю, адже якраз воно забезпечує існування біосфери.

Важливу роль у покращенні довкілля мегаполісів, зокрема міста Києва, має рослинне різноманіття. Однак, асортимент рослин, які використовуються в озелененні міста сьогодні вимагає активного втручання науковців з метою його раціонального збагачення та збереження. Особливо це стосується шпилькових видів рослин. В останні два десятиліття завдяки інтродукторам та селекціонерам світу отримано надзвичайно велику кількість форм i культиварів шпилькових. Причому не тільки за формою крони (габітусу) куща чи дерева, а i за надзвичайно різним забарвленням. Без сумніву, що вони можуть покращувати естетичний вигляд міста (особливо взимку), а також помітно вплинути на очищення повітря майже протягом всього року. Хвойні та покритонасінні у складі міських насаджень України вивчались з другої половини XX століття. Асортимент деревних рослин, який використовують в озелененні міст, попередньо було досліджено у культурі в ботанічних садах, дендраріях, дендрологічних парках. При обстеженні зелених насаджень міст були охоплені всі категорії цих насаджень: парки, сквери, бульвари, вулиці, площі.

Київ завжди був одним із найкрасивіших міст України, у першу чергу, завдяки своїм зеленим насадженням. Швидке територіальне зростання міста почалось біля 200 років тому назад, а особливо інтенсивно в останні 40 50 років. Саме в цей період було створено нові парки, сквери, інші міські зелені масиви. Усі проблеми зеленого будівництва у Києві типові для інших міст України, у зв'язку з чим ми i зосередили свою увагу саме на дослідженні біорізноманіття його насаджень.

Аналіз таксономічного, кількісного та вікового складу зелених насаджень Києва почнемо з голонасінних. Такий аналіз було зроблено ще наприкінці минулого століття. На теперішній час у зелених насадженнях Києва зростає 20 видів та 10 культиварів голонасінних. Вони походять в основному з Північної Америки (40 %), Циркумбореальної (33 %), Східно-Азіатської (25 %), та Середземноморської (2 %) флористичних областей. Переважаючими видами є ялина звичайна (Picea abies (L.) Karst), сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), ялина колюча (Picea pungens Engelm), та її культивари, туя західна (Thuja occidentalis L.) та її культивари, ялівець козацький (Juniperus sabina L.), модрина європейська (Larix decidua Mill.). Часто трапляються широкогілочник східний, сосна Веймутова, поодиноко або невеликими групами ялина сиза, кипарисовики горохоплодий та Лавсона, псевдотсуга Мензиса, модрини сибірська та японська, ялівець віргінський, ялиця одноколірна, сосна чорна австрійська, тис ягідний. Були проаналізовані вікова i кількісна структура провідних хвойних порід (ялина колюча, ялина звичайна, ялівець козацький, модрина європейська, сосна звичайна, туя західна) В усіх вікових групах від 10 до 110 років зустрічаються найбільш часто ялина звичайна, ялина колюча (10-30 років), туя західна (10-40 років), сосна звичайна (3090 років). У парках, садах, скверах в основному переважають молоді посадки у віці від 10 до 40 років. У старовинних парках Києва при формуванні пейзажів значне місце відведено ялині звичайній. Вищезгадані хвойні породи у віці від 60-70 до 120 років складають масиви, гайки, групи. Формове різноманіття хвойних у міських насадженнях представлено дуже слабо. Практично присутні декілька культиварів, такі як "Сріблястий" та "Сизий" ялини колючої, "Ірландський" ялівця звичайного, "Пірамідальний" туї західної. Асортимент культиварів потребує значного розширення, у першу чергу, за рахунок формового різноманіття тих видів, які вже найбільш розповсюджені, а також безумовно i за рахунок деяких інших видів. Більша частина видів (75 %) представлена у парках, а у скверах, на бульварах, площах та вулицях, тобто в тих насадженнях, які формують вигляд зеленого вбрання міста, існує чверть усього видового складу хвойних. I безумовно треба зазначити, що у кількісному відношенні, особливо на правобережній частині Києва, у зелених насадженнях хвойні відіграють поки що досить незначну роль. У Києві в останній час розпочалось будівництво кам'янистих садів, в яких перше місце безумовно повинно належати шпильковим, але асортимент їх у цьому відношенні ще дуже бідний. Навіть в гірському саду НБС використовується лише 16 видів i культиварів хвойних, у т.ч. 11 видів i культиварів ялівця, у першу чергу ялівця козацького.

Нашими дослідженнями встановлено, що світовий інтродукційний потенціал формового різноманіття шпилькових для гірських садово-паркових ландшафтів досить значний (біля 350 видів i культиварів), так що можливості збагачення видового i внутрішньовидового різноманіття хвойних для формування міських кам'янистих садів практично необмежені.

Що стосується покритонасінних, то за даними дослідників НБС ім. М.М. Гришка у Києві зростає 165 видів i гібридів, 20 культиварів та форм дерев та кущів, які відносяться до 39 родин i 87 родів. Переважають представники таких областей: Циркумбореальної (23 %), Атлантично-Північно-Американської (21 %) та Східно-Азіатської (15 %), Середземноморської (5 %) та Ірано-Туранської (6 %); 30 % складають види з диз'юнктивними ареалами. Найбільшим числом родів представлені родини Розові, Жимолості, Бобові, Маслинові, а серед родів клен, тополя, липа. У міському озелененні найчастіше використовують рослини видів клен гостролистий (Acer platanoides L.), клен ясенелистий (Acer negundo L.), клен цукристий (Acer saccharinum L.), робінія псевдоакація (Robmia pseudoacacia L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), липа крупнолиста (Tilia platyphyllos Scop.), береза плакуча (Betula pendula Roth.), береза пухнаста (Betula pubescens Ehrh.), гіркокаштан звичайний (Aesculus hippocastanum L.), яблуня домашня (Mains domestica Berkh.), тополя пірамідальна (Populus pyramidalis Rozier). В окремих парках масово зустрічаються дуб звичайний, граб звичайний. Поодиноко в одному-двох парках зустрічаються ліріодендрон тюльпановий, луізіанія трилопатева, рододендрон жовтий, дейція рожева, робінія псевдоакація "Пірамідальна" півонія деревовидна, магнолія кобус. Рідко зустрічаються такі інтродуценти як софора японська, лапина крилоплода, дуб каштанолистий, каркас західний, берека. Вуличні насадження м. Києва представлені в основному 15 видами.

Найчастіше зустрічаються гіркокаштан звичайний, тополя пірамідальна, липа серцелиста, які складають більше 90 % від загальної кількості деревних рослин. Не використовуєтъся формове різноманіття. Найкраще почуваються у вуличних насадженнях види клена, трохи гірше тополі, липи, гіркокаштану. Загалом необхідно зазначити, що велика кількість вуличних насаджень повільно деградують внаслідок багатьох причин i потребують наукового підходу з проблеми вивчення біології цих рослин в умовах міста, пошуку нового стійкого асортименту та опрацювання наукових основ селекційної роботи. Серед міських насаджень переважають дерева віком від 40 до 60 років (40 %). Рослини віком від 20 до 40 років складають 35 % від загальної кількості, молоді 20 %, а решта старі (80-100 років i більше). Майже у кожній віковій групі за кількістю переважає клен гостролистий, але інколи він поступається робінії звичайній, гіркокаштану звичайному. Для дуба звичайного та його супутників характерні насадження середньовікових, стиглих та перестійних категорій. Існуючі насадження Києва вступили у період повного розвитку, однак через загущеність, відсутність догляду багато дерев суховершинять i не мають характерного фізіономічного образу.

Дослідження фізіономічних типів покритонасінних у міських парках дало можливість виявити основні композиційні елементи у різних типах паркових насаджень. Деревні покритонасінні використовують для створення груп, масивів, гаїв, живоплотів та як солітери.

Розглядаючи парки Києва у плані оцінки їх біологічного різноманіття, не можна не зупинитись на питанні деяких фітоценотичних особливостей паркоутворюючих видів. Ю.О. Клименко встановив, що усі парки Києва утворені фактично на базі або соснових, або листяних, або заплавних лісів і відповідно цих природних насаджень ідуть зміни рослинності. У паркових фітоценозах Києва мають місце як сильватизаційні, так i десильватизаційні процеси. Між аборигенами та інтродукованими видами, а також оточуючим їx зовнішнім середовищем існує певна складна взаємодія, в результаті чого утворюються угруповання значною мірою відмінні від лісових. Наші спостереження цілком співпадають з дослідженнями В.П. Кучерявого, що саме в останні декілька десятиріч у паркових культурфітоценозах почали превалювати обширні процеси міжвидової конкуренції, проникнення до їх складу місцевих лісових та рудеральних видів, у т.ч. це стосується i утворення піднаметових гіперсинузій у парках, характерних для природних лісостанів. Ю.О. Клименко, як i H.A. Імшенецька звертає увагу на те, що у складі паркових деревостанів шпилькові програють у конкурентній боротьбі і все більшого едифікаторного значення набувають листяні автохтонні породи та деякі інтродуценти.

І ще на один досить незвичайний аспект біорізноманіття парків треба звернути увагу. Усі старовинні парки України у т.ч. і київські мали оранжереї та теплиці, в яких вирощували сотні видів і сортів декоративних і плодових рослин. Влітку багато рослин виносили з теплиць, і на партерах або інших урочистих місцях вони ставали окрасою парків. Це були агави, драцени, камелії, кордиліни, цитрусові, казуарини. У Царському саду (нині Міський парк) у Києві у 1827 р. в оранжереї утримувалось 149 видів рослин, у т.ч. дуже багато було плодових, а також такі як лаври, мирт, розмарин, рододендрони, гібіскуси, алое. Часто у теплицях утримували рослини, як нині ростуть у відкритому ґрунті. Це такі як персики, вишні, туї, гледичія, бузок та деякі інші. Дуже багато було в теплицях і квітів відкритого ґрунту. З наведених даних видно наскільки велике розмаїття тропічних і субтропічних рослин було в оранжереях і теплицях. Прикро що про цю розкіш і велич цих рослин знаходимо лише згадки в архівах. Мабуть треба спрямувати зусилля і в наш час на відновлення цих рослинних багатств.

Зараз у Києві розпочинаються великі роботи по реконструкції парків, особливо т. з. нагірних, придніпровських. Треба зазначити, що ці насадження є не тільки пам'ятниками природи, але і часткою історико-культурних осередків.

Тому для нас дуже важливим є історичний аспект їх відновлення. І тут дуже актуальним стає питання про існуючий та майбутній дендрологічний склад парків. Паркам Києва завжди була притаманна індивідуальність. У теперішній час вона багато в чому втрачена. Відродження цієї індивідуальності безумовно повинно йти за рахунок відновлення первісного задуму фундаторів парку, у т. ч. відновлення рослинних композицій, їх видового складу. У теперішній час серед головних паркоутворюючих порід з хвойних переважають екзоти, а з листяних аборигенні породи, характерні для дібров, а також деякі екзоти. До питання використання інтродуцентів при відновленні старовинних парків треба підходити дуже обережно, використовувати саме ті види, які висаджували творці парків або, якщо первісний таксономічний склад встановити не вдалося, то ті, які пройшли довгу апробацію як в екологічному, так і в ландшафтному відношенні. Велику увагу необхідно надавати насиченню паркових композицій кущами, знову ж таки з урахуванням тих вимог, які пред'являють і до деревних порід і, у першу чергу, бузками, які відрізняються і високою декоративністю, і здатністю закріплювати схили своїми коренями. Дуже важливою задачею є збереження насаджень і навіть окремих екземплярів старих екзотів, які мають цінність як об'єкти цінного генофонду. Питання довговічності деревних рослин як у паркових умовах, так і у вуличних насадженнях також безумовно є вельми актуальним для Києва, як і інших міст.

Нами запропонований асортимент дерев і кущів для використання у зелених насадженнях м. Києва, який складається із 394 видів та форм у тому числі 68 голонасінних і 326 покритонасінних. Запропоновано ширше практикувати формування монокультурних садів з представників родів бузок, садовий жасмин, жимолость, дейція, гортензія. Збагачення видового складу насаджень новими видами і формами є одним із важливих резервів підвищення рівня озеленення міста. Зважаючи на велику кількість фенотипичних модифікацій у рослин пропонуємо посилити селекційну роботу з метою. якісного покращення посадкового матеріалу.

2. Рослини-трансформери м.Хмельницький

Флора це динамічна система. Важливим фактором її трансформації та формування є урбанізаційні процеси. Саме міста з їх потужними транспортними потоками та отриманням значної кількості вантажів є центрами занесення та поширення адвентивних видів рослин, які істотно впливають на місцеву флору та екосистему загалом. Метою дослідження є виявлення та вивчення поширення у місті Хмельницькому видів-трансформерів.

Місто Хмельницький (площа 5,6 тис. га, чисельність населення 280 тис. чол.) розташоване на перетині торговельних шляхів і здавна є торговельним та адміністративним центром. Тут є один із найбільших ринків Європи. Добре розвинена транспортна мережа. Місто має широкі соціальноекономічні зв'язки з багатьма країнами світу, здійснює інтенсивний вантажообіг. Найбільше товарів імпортує з Китаю, Польщі, Італії, Голландії, Росії, Індії, Єгипту, Сирії. З вантажами, тарою, упаковками, колесами автомобілів, літаками, залізничними шляхами заносяться нові для місцевих екосистем види рослин. Важливим міграційним каналом є русло Південного Бугу: адвенти поширюються течією, тваринами, птахами.

Ядро адвентивної фракції флори міста Хмельницького становлять інвазійні види рослин. Серед них особливе місце належить видам з найвищим інвазійним потенціалом трансформерам ("key-stone"). Вони відзначаються широкою екологічною амплітудою, стрес-толерантністю, швидкістю розмноження, високим ступенем натуралізації. Ці агресивні види можуть використовувати ресурси нового середовища, недоступні для місцевих видів, та істотно впливати на гомеостаз екосистеми, трансформувати її. Вони витісняють автохтонні види рослин, зменшуючи біорізноманіття екосистем. Трансформери посилюють мікроеволюційні процеси поява гібридних форм і мутаційних явищ є фактором зміни біогеоценозу. На території Хмельницького виявлено 8 таких видів.

Реальну загрозу біоізноманіттю Хмельницької урбосистеми становить інвазія північноамериканського виду Phalacroloma annuum (L.) Dumort. Ареал європейсько-кавказько-північноамериканський. Це ксенофіт (1895), агріо-епекофіт. У Хмельницькій урбосистемі Ph. annuum зростає на всіх вулицях міста. Трапляються як поодинокі особини, так і зарості. На 32 вулицях міста ця рослина утворює досить великі зарості (до 4 м2 на вулицях Чорновола, Дачна, Зарічанська, 10 м2 на вулицях Курчатова, Львівське шосе, Проскурівського підпілля, 12 м2 на вулиці Вокзальній). Найбільші місця зростання виду виявлено в мікрорайонах Гречани, Ружична та Південно-Західному. Найчастіше рослина трапляється на порушених екотопах у кар'єрах, насипах, на узбіччях доріг, при залізницях, на звалищах. У приміській зоні місця зростання Ph. annuum займають значно більші площі, вони тягнуться довгими смугами (завширшки 2-5 м) вздовж доріг. Поширення виду відбувається лінійно-дифузним шляхом. Від доріг він розповзається на городні ділянки, сади, трапляється в парках, скверах.

Рослина має високі адаптивні можливості. Зазвичай зростає на освітлених та відкритих ділянках. Незважаючи на те, що придорожні екотопи відзначаються сухістю субстрату, значним хімічним забрудненням ґрунтів та повітря, мезофіт Ph. аnnuum добре пристосувався до таких умов. Насінна продуктивність висока. Валідне насіння дають пагони ІІ і ІІІ порядків галуження. У разі тривалого зберігання (6 років і більше) насіння втрачає схожість. Ph. annuum не поїдають сільськогосподарські тварини. Вона не має природного ворога, тому безперешкодно масово розмножується. Ця рослина натуралізувалась, здолала бар'єри біотичних та абіотичних чинників, географічний, репродуктивний і фітоценотичний, розповсюджена в різних екосистемах. З кожним роком площі її місць зростання збільшуються. Маючи високий інвазійний потенціал, Ph. annuum є видом-трансформером (key-stone). Вона змінює екосистеми міста, масово вживаючись в рослинний покрив, блокує поновлення місцевих видів, витісняє їх, активно забираючи поживні речовини, воду, сонячну енергію. Таким чином Ph. annuum зменшує біорізноманіття екосистем, а отже їхню стійкість.

Не менш небезпечною є інвазія борщівника Heracleum sosnowskyi Manden. На Хмельниччині ця рослина з'явилася після Другої світової війни і Й. Сталін запропонував використати в СРСР досвід Північної Америки і вирощувати борщівник як кормову культуру. Вчені запропонували використовувати кавказький вид H. sosnowskyi. Його вирощували на полях Хмельницького, Новоушицького районів області. Проте рослина вийшла з культури, натуралізувалась, проникла в урбоекосистеми, де знайшла для себе багато нових екотопів. Вид має високу екологічну пластичність, добру холодота морозостійкість, тривалий життєвий цикл (2-11 років), здатність відростати ранньою весною. У Хмельницькому найбільші площі борщівника Сосновського приурочені до різного роду порушених екотопів. Найчастіше він росте вздовж доріг, а також на ділянках, що прилягають до них. Це території, що мають достатнє зволоження і несуть найбільше антропогенне навантаження: Львівське шосе (420 м2), на якому є один з найбільших ринків Європи, Прибузька (310 м2), на якій побудовано ряд супермаркетів, Західна Окружна (270 м2), Кам'янецька (120 м2) та Трудова вулиці (110 м2) найбільш завантажені транспортні магістралі міста. Великі площі займають місця зростання виду вздовж залізниці, особливо в долині річки Плоскої (330 м2).

Зарості борщівника Сосновського у місті Хмельницькому зростають переважно на вологих відкритих місцях. Тут рослини мають висоту від 1,5 м до 2 м, розлоге листя та суцвіття до 30 см у діаметрі. Найбільші рослини висотою близько 2,5 м виявлено біля потічка на території Хмельницького національного університету. Особини, що зростають вздовж доріг, зазвичай мають менші розміри до 1,5 м у висоту, суцвіття до 20 см у діаметрі. На ділянках, де проводять систематичне скошування газону, зростають переважно поодинокі представники борщівника Сосновського. Після скошування рослина відростає до висоти 35 см протягом тижня. Загальна площа території, забрудненої в місті борщівником Сосновського, становить 1843 м2, з них 1486 м2 (81 %) займають ділянки з поодинокими особинами. Кількісне переважання молодих особин свідчить про те, що вид активно розмножується, перебуває на стадії експансії. H. sosnowskyi значно трансформує екосистеми міста. Він має дуже високі біотичний потенціал та продуктивність біомаси, виснажує і висушує ґрунти, змінює умови освітленості. У місцях, де розростається борщівник, пригнічується, а потім зникає більшість автохтонних видів рослин.

H. sosnowskyi небезпечний для людини внаслідок дотику викликає фотоопіки, оскільки містить фотодинамічно активні фурокумарини. Вони здатні посилювати дію світла, передавати його енергію іншим речовинам, запускаючи ланцюг фізичних і хімічних процесів.

Reynoutria japonica Houtt. багаторічна рослина, в культурі з 1863 року. Її батьківщина Далекий Схід (Південний Сахалін), Китай, Японія. В Україні ця рослина "втекла" з культури (їх вирощували як кормову) і стала рудералом, що має високу інвазійну спроможність. Ми встановили, що площа ділянок, на яких зростає R. japonica в мікрорайонах Гречани, Центр та Заріччя, становить 1382 м2, зокрема в мікрорайонах Гречани 144 м2, Центр 85 м2, Заріччя 138 м2. У Гречанах найбільші місця зростання виявлено в заплаві річки Плоскої, в районі Центру по вулиці Володимирській, у районі Заріччя по вулиці Перемоги. На Батьківщині R. japonica є піонером заростання вулканічних пустель, ділянок з голим ґрунтом. Найбільші площі заростей R. japonica в мікрорайоні Гречани можна пояснити більш порушеним рослинним покривом цього мікрорайону та великою кількістю різноманітних екотопів. В зоні малоповерхової (приватної житлової) забудови зазвичай ділянки з R. japonica майже не трапляються, а якщо і трапляються, то вони незначні за площею або тут зростають поодинокі особини. У зоні багатоповерхової забудови міста гірчак сахалінський трапляється часто. Він утворює зарості на великій площі. Особливо полюбляє ділянки вздовж теплотрас та біля каналізаційних люків.

R. japonica значно трансформує екосистеми. Він споживає багато водних та мінеральних ресурсів, чим виснажує ґрунти. Вид характеризується великою продуктивністю біомаси. Його високі густі зарості змінюють умови освітленості для сусідніх рослин, які пригнічуються, а потім "випадають" з травостою. R. japonica змінює флористичний склад екосистем міста.

На території Хмельницької урбосистеми виявлено два карантинних види амброзія полинолиста Ambrosia artemisiifolia L. та повитиця польова Cuscuta campestris Yunsk. Повитицю вперше тут виявили працівники обласної карантинної служби в 2003 р. у районі Ружичної (0,3 га). Цей осередок протягом останніх років практично не змінює свою площу. Особливої уваги потребує A. artemisiifolia, яка активно поширюється територією міста. Цей карантинний бур'ян завезений в Європу (Німеччину) з насінням конюшини і жита з Америки в 1873 р. На території України з 1914 до 1918 pp. амброзію полинолисту вирощували у культурі як лікарську рослину біля станції Кудашівка Криничанського району в Дніпропетровській області. Уперше в здичавілому стані вид виявлено у 1925 р. у Києві на території елеватора. Поширений майже по всій Україні. Ми виявили 28 місць зростання амброзії полинолистої на території міста Хмельницького. Найбільші біля очисних споруд та вздовж траси Хмельницький Вінниця в районі Лезнєво, на залізниці, вулицях Озерній, Пушкіна, Лановій, Київській. Також поодинокі рослини ростуть на присадибних ділянках у районі "Катіону" і у Гречанах. Зазвичай амброзія полинолиста на території Хмельницького зростає на порушених субстратах на відкритих або слабкозатінених місцях. Вона також є видомтрансформером. Рослина продукує багато біомаси, виснажує, висушує ґрунти. Вона має алелопатичні властивості. Високі зарості змінюють освітленість біоценозів, трансформують їх видовий склад.

У водних екосистемах міста масово поширюється Elodea canadensis Michx. Вона утворює гігантські монодомінантні угруповання переважно в місцях найбільшого антропогенного тиску та забруднення (у Південному Бузі в районі міського пляжу, а також в місці впадіння в річку Плоску потоків з Львівського ринку; у річці Кудрянці біля ресторану "Веселка" тощо). Сильне розростання елодеї канадської у водоймах призводить до зникнення зональних угруповань, збіднення біорізноманіття водної екосистеми.

По берегах Південного Бугу та його приток Плоскої та Кудрянки, а також каналів, канав натуралізувались північноамериканські види Есhinocystis lobata (Michx.) Torr. et A. Gray та Bidens frondosa L. Спочатку їх вирощували в Україні як декоративні рослини, а потім вони здичавіли. Ехіноцистис лопатевий негативно впливає на фітоценоз, в якому зростає обплітає і пригнічує рослини, котрі ростуть поруч, погіршує освітлення для інших рослин фітоценозу, зумовлює зміну його видового складу, витіснення окремих видів. Проте площа поширення цього виду стабілізувалась, а череда листяна захоплює все нові території. Вона витісняє місцевий вид-домінант B. tripartite. Зміна домінантів призводить до трансформації структури фітоценозів.

Здавна у місті зростає Аcer negundo L. На Батьківщині, в Північній Америці, вид зростає на прибережних та перезволожених місцях. В Україні відомий з 1809 р. культивувався в Основ'янському акліматизаційному саду Харкова. У степовій зоні його використовували як лісову культуру та для озеленення міст. З культури вид "утік", здичавів, натуралізувався, подолав F-бар'єр. У Хмельницькому А. negundo швидко поширюється територіями довгобудів, закинутих кар'єрів, прилеглими лісами та лісосмугами. Створюючи велику вегетативну масу, він пригнічує ріст і розвиток деревних і трав'яних рослин.

Види-трансформери адаптувались до умов Хмельницької урбосистеми на Ета F-рівнях. Особини проходять повний цикл розвитку, дають велику кількість насіння, активно вкорінюються в місцеві екосистеми і трансформують їх. Зростання кількості видів-трансформерів свідчить про зростаючу деградацію рослинного покриву міста. Для запобігання зменшенню біологічного різноманіття Хмельницької урбосистеми необхідно досліджувати та контролювати процеси поширення цих видів.

3. Гідрофільний рослинний покрив міста Львова

На сучасному етапі урбанізаційних процесів водні ресурси, а разом із ними водні та прибережно-водні біогеоценози, у процесі їх безперервного та всезростаючого використання зазнають кількісних і якісних змін, значної дигресивної трансформації. Велику цінність для міських агломерацій мають акваторії всіх типів водосховища, озера, ріки, ставки тощо, адже водні об'єкти залежно від масштабів, більшою чи меншою мірою впливають на стабілізацію вологості повітря, пом'якшення місцевого клімату, служать своєрідними екологічними магістралями, володіють значним рекреаційним потенціалом.

Надзвичайно важливим, особливо в містах та їх приміських зонах, є збереження природної та створення штучної комплексної мережі водних об'єктів поліфункціонального використання. Вирішення цього завдання можливе шляхом оптимізації автотрофного блоку водного та прибережно-водного середовища. Одним із методів підвищення рекреаційної ролі міських гідроекосистем є збільшення асортименту аборигенних та інтродукованих видів рослин для їх акліматизації та створення, у поєднанні з особливостями ландшафту, високоестетичних гідрофітогеокомплексів.

Для міст з незначними гідрологічними ресурсами проблема оптимізації водних екосистем, зокрема їх автотрофного блоку, має винятково важливе значення. Передовсім, цю проблему необхідно розглядати як складову частину ефективного функціонування не тільки водних, але й усіх інших екосистем до соціоекосистеми, якою є сучасне місто, включно. Безперечно, до таких урболандшафтів належить комплексна зелена зона міста Львова. За визначенням В.П. Кучерявого, "… комплексна зелена зона міста це науково обґрунтована сукупність територій у межах населених місць і за містом у межі зелених зон, яка включає зелені насадження, водні простори та інші елементи природного ландшафту, які є своєрідним екологічним каркасом планувальної структури міста, і забезпечує рекреаційні, санітарно-гігієнічні, естетичні та соціальні функції з метою створення здорового оточуючого середовища для праці, спорту і відпочинку населення". Представлені тут ландшафти знаходяться на різних рівнях антропогенної трансформації і мають дуже багато подібних елементів. Практично неможливо встановити фізичні межі між природними ландшафтами міста й приміських територій.

Дослідження проводились у межах комплексної зеленої зони м. Львова (КЗЗМЛ). Ця зона розташована в радіусі 25-30 км, тобто за даними М.М. Койнова приблизно збігається з поняттям "околиці Львова" географічна територія в межах цього радіусу, яка тісно пов'язана з життям і розвитком міста, а тому має комплексний характер. За визначенням В.П. Кучерявого, КЗЗМЛ це система природних ландшафтів його урбанізованої території та приміської зони.

Об'єктами дослідження були водні екосистеми, які представлені водоймами різних типів і різного ступеня антропогенної трансформації (64 водних екосистем: озера, стави, річки, канали, кар'єри тощо). Упродовж 19952004 років у польових умовах, а також із використанням гербарних матеріалів (CHER, KW, KRAM, LE, LW, LWS, UU та ін.) і літературних джерел були проведені дослідження гідрофільного рослинного покриву. Досліджувану флору ми розглядаємо як сукупність трав'яних видів рослин різних таксономічних груп, що нерозривно пов'язані з водним і прибережно-водним середовищем існування. Усі назви видів узгоджені з "Определителем…", тому їх автори в тексті не наводяться.

Синтаксономія гідрофільної рослинності наведена за методикою еколого-флористичної класифікації Браун-Бланке у викладі авторів. Назви синтаксонів подані за В. Ротмалером з урахуванням фітосоціологічних зведень.

Для висвітлення засад екологічної оптимізації ми керувалися теоретичними та практичними розробками у цьому розділі екології М.А. Голубця.

Благоустрій водних об'єктів КЗЗМЛ з метою рекреації проведений тільки незначною мірою і переважно це стосується відносно великих за площею озер оз. Винниківське, оз. Глинна-Наварія, каскаду озер у селищі Брюховичі, смт. Івано-Франкове та ін. Поряд із тим, більшість не благоустроєних середніх і малих, за площею водної поверхні, озер, ставків, малих річок також інтенсивно використовуються в рекреаційних цілях, частково впливають на створення мікроклімату міста, служать екологічними зв'язками для живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів тощо).

Значного антропогенного навантаження зазнають ті водні екосистеми, які розміщені в межах багатоповерхової забудови, у зоні промислових підприємств, поблизу сільськогосподарських угідь. На території цих водойм водна й прибережно-водна флора та рослинність змінена за рахунок збіднення її гетерогенності внаслідок випадання чутливих до антропогенного пресу видів, а місцями знищена внаслідок надмірного рекреаційного, сільськогосподарського навантаження чи проведенням будівельних робіт. Наприклад, зникнення багатьох водних і прибережно-водних видів рослин пов'язане з періодичним осушенням озер у селищі Брюховичі, проведенням господарськореконстукційних робіт оз. Винниківське, санітарно-гігієнічних заходів Піщані озера та ін. Одним із шляхів відновлення рослинного покриву та підвищення рекреаційного значення цих гідрологічних об'єктів є проведення робіт з реінтродукції аборигенних і акліматизації інтродукованих до місцевих умов видів рослин.

Враховуючи, що багато водних і прибережно-водних рослин відзначаються полізональним поширенням і мають, завдяки екологічним особливостям водного середовища, високий ступінь пристосувань до зміни оселищ, загальний спектр таких видів досить великий. Перспективними для використання з цією метою можуть бути високодекоративні та багатофункціональні за своєю екологічною роллю в біоценозах водойм представники багатьох таксономічних груп.

Поряд з еколого-біологічними особливостями, озеленення водних об'єктів характеризується специфічними методами та прийомами, без врахування яких воно малоефективне. З огляду на декоративний елемент водної поверхні, найбільше значення мають водні квіткові рослини та сформовані ними ценози. Для цієї мети використовують види, які характеризуються високодекоративними морфологічними особливостями широкими або розсіченими листками й ефектними квітками (види родів Batrachium, Butomus, Nymphaea, Nuphar, Hydrocharis, Potamogeton, Nymphoides, Trapa, Sagittaria, Stratiotes, Utricularia тощо). Однією з вимог озеленення до рослин цієї групи є те, що вони не повинні займати великого простору водної поверхні та розміщатися щільно. Коли водна поверхня відкрита і чиста, окремі композиції рослин надають водному рослинному покриву й об'єкту в цілому характерних обрисів з підвищеним естетичним моментом. При оформленні водного пейзажу виникає необхідність забезпечити постійний рівень води. Це особливо важливо для чутливих до цього фактора рослин, які можуть внаслідок зниження рівня води істотно змінювати свої морфологічні параметри. Небажані зниження рівня води також можуть призвести до оголення різноманітних закріпляючих споруд, що відбивається на естетичному значенні водних об'єктів. У квітковому оформленні водойм важливим є використання в оптимальному поєднанні водних і прибережно-водних видів рослин із максимально можливим врахуванням екологічних зв'язків екосистеми та ландшафтних особливостей рельєфу місцевості.

Специфіка пристосувань гідрофільних рослин до водного середовища, яка виробилася у процесі еволюції, надає їм переваги у зайнятті особливої екологічної ніші. Тому унікальне значення в гідроекосистемі належить власне водним рослинним угрупованням, адже на відміну від наземних, де можливі заміни одних фітоценозів іншими (ліс-лука-поле), водні фітоценози ніякими іншими замінити не можна.

Внаслідок вивчення морфолого-біологічних і екологічних особливостей гідрофітів ми встановили, що перспективними у використанні для оптимізації автотрофного блоку водних екосистем КЗЗМЛ є такі види водних рослин: Aldrovanda vesiculosa, Batrachium aquatilis, Callitriche verna, Ceratophyllum demersum, C. submersum, Hottonia palustris, Hydrocharis morsus-ranae, Nuphar lutea, Nymphaea alba, N. candida, Nymphoides peltata, Potamogeton crispus, P. natans, P. pectinatus, Salvinia natans, Spirodella polyrrhyza, Stratiotes aloides, Trapa natans, Utricularia minor, U. vulgaris та інші. Найпоширенішим серед цих видів в озелененні є Nymphaea alba, яка відзначається великою морфологічною мінливістю, а також кількістю виведених сортів і гібридів. Більшість з наведених видів на території досліджених водойм КЗЗМЛ формують відповідні угруповання. Проте, поширені вони досить нерівномірно, а подекуди представлені тільки окремими фрагментами або характеризуються низьким ступенем флористичної різноманітності (мають збіднений склад). Це пояснюється частково розмірами водних об'єктів і неоднорідним антропогенним впливом унаслідок їх використання. Зменшення гетерогенності рослинних угруповань на території КЗЗМЛ загалом характерне в напрямку від периферії до центра, що пояснюється географічним положенням регіону досліджень, зокрема відсутністю в центральній частині м. Львова великих гідрологічних об'єктів.

Тому, особливо в умовах міської забудови (рекреаційні об'єкти), необхідно ширше запроваджувати формування в озеленені водойм фітоценозів з плаваючими на поверхні води листками (асоціації Spirodelo-Salvinietum natantis, Hydrocharitetum morsus-ranae, Nymphaeetum albae, Nymphaeetum candidae, Potamogetono-Nupharetum, Nymphoidetum peltatae та ін.). Також немаловажне значення мають в екологічному балансі функціонування водойм угруповання, які знаходяться в товщі води (Ceratophylletum demersi, Potamogetonetum crispi, Potamogetonetum lucentis, Myriophylletum spicati та ін.). Значної шкоди для поширення аборигенних ценозів завдає широке розповсюдження угруповань Elodeetum canadensis, які подекуди займають майже всю товщу води стоячих водойм (вул. Зелена, перехрестя вулиць Стрийської та Наукової). У цьому разі виникає необхідність проведення на території таких об'єктів робіт, спрямованих на відновлення автохтонних ценозів. Не менш важливу роль в екосистемах водойм відіграє прибережноводна рослинність. Особливість її полягає, перш за все, у тому, що вона займає екотони перехідні зони між водним та наземним середовищем і забезпечує зв'язок двох істотно відмінних екологічно біосистем. Поряд з тим, твірни колоритні художні ефекти водних секторів, вона особливо урізноманітнює кольори та підсилює відображення на водній поверхні. Розміщені безпосередньо біля берега квіткові групи різних кольорів надають пейзажу ще більшого естетичного значення.

Перспективними для використання на території КЗЗМЛ є такі види прибережно-водних рослин: Acorus calamus, Alisma lanceolatum, A. plantagoaquatica, Asparagus officinalis, Bidens cernua, Butomus umbellatus, Caltha palustris, Carex acuta, C. cespitosa, C. pseudocyperus, C. riparia, Cladium mariscus, Iris pseudacorus, I. sibirica, Ligularia sibirica, Poligonum amphibium, Ranunculus flammula, R. lingua, Sagittaria sagittifolia, Schoenoplectus lacustris, S. tabernaemontani, Sparganium erectum, Typha angustifolia, T. latifolia та інші. На відміну від водної, таксономічний спектр прибережно-водних видів є значно більший, а тому полегшує їх підбір під час проведення робіт з озеленення берегових смуг. Він також дає змогу ефективно підібрати види відповідно до ступеня антропогенної трансформації водойм.

Результати аналізу флористичного складу прибережно-водних угруповань дослідженої території, свідчать також про зниження їхньої гетерогенності, а подекуди значну деградацію. Враховуючи високий ступінь консортивних зв'язків, якими характеризуються ці фітоценози, їхня роль у функціонуванні водойм має виключно важливе значення і, перш за все, для існування орнітофауни. У зв'язку з цим, а також загальними засадами екологічної оптимізації перспективними в озелененні КЗЗМЛ є формування таких асоціацій як Acoretum calami, Caricetum ripario-acutiformis, Cicuto-Caricetum pseudocyperi, Glycerietum maximae, Phragmitetum, Tyhpetum angustifolio-latifoliae, Sagittario-Sparganietum emersi, Scirpetum lacustris та інші. Як було зазначено вище, необхідною умовою процесу оптимізації є проведення екологічного моніторингу. Стеження за станом рослинного покриву гідроекосистем, особливо важливе з огляду на багатофункціональне використання водних об'єктів КЗЗМЛ. Враховуючи високий ступінь фітоіндикаційних властивостей водного та прибережено-водного рослинного покриву, проведення моніторингу водойм з його застосуванням набуває вагомого значення. Звичайно, він не може замінити жодного з відомих на цей час видів екологічного моніторингу, проте є невід'ємною ланкою у визначенні стану навколишнього природного середовища регіону.

Екологічний моніторинг водних об'єктів КЗЗМЛ повинен проводитися на локальному й регіональному рівнях. Локальний рівень полягає у його застосуванні на конкретних модельних водоймах і, перш за все, з рекреаційним і господарським навантаженням. Регіональний базується на аналізі й екстраполяції даних локального моніторингу з подальшим їх використанням у системі національного екологічного моніторингу. Щодо параметрів, які необхідно враховувати під час проведення моніторингових досліджень, то до них належать кількісні та якісні показники гідрофільного рослинного покриву. Серед них головними, Тому, є флористичний і ценотичний склад, дані фенології, продуктивність біомаси, ступінь заростання водойм та ін.

Таким чином, екологічна оптимізація автотрофного блоку водних екосистем КЗЗМЛ повинна базуватися на комплексному підході з обов'язковим залученням наукових даних стосовно гідрофільного рослинного покриву й системи загального моніторингу регіону. Одним із шляхів оптимізації водних екосистем урбанізованих територій зони Західного Лісостепу, в якій знаходиться м. Львів, є процес відновлення біорізноманіття гідроценозів методом їх озеленення. Підвищення ступеня гетерогенізації водних і прибережно-водних угруповань, внаслідок їхньої оптимізації, буде супроводжуватися пришвидшенням процесів саморегуляції екосистем і частково сприятиме успішному керуванню ними.

4. Особливості степового флорокомплексу міста Кіровограда

Обов'язковим елементом сучасного флористичного дослідження є встановлення комплексної диференціації флори в межах території дослідження. В сучасній українській урбанофлористиці успішно використовується еколого-флорокомплексний підхід, який дозволяє найбільш повно дослідити всю багатогранність динамічних структур урбанофлори та дати еколого-топологічне пояснення її комплексності. Під екофлоротопологічним комплексом розуміють флористичне утворення топологічного рівня, яке включає весь комплекс біорізноманіття, представленого сукупністю локальних популяцій, із подібними адаптивними ознаками, набутими в ході тривалої екологічної еволюції, і утворює певні еколого-ценотичні спільності на основі екологічної відповідності умовам сучасних місцезростань. Це найменше флористичне утворення, пов'язане з такою ж найменшою одиницею ландшафту мікроекотопу. Мікроекотопи мають однорідні елементи рельєфу, мікроклімат, вологість, ґрунти.

Сукупність екологічно детермінованих мікроекотопів, з однорідною формою рельєфу, однотипним субстратом, загальною направленістю та інтенсивністю фізикогеографічних процесів визначаються як екофітони. Подібні екофітони в межах місцевості, флористичний склад яких визначається певними лімітуючими факторами макроекотопів (літологічним складом, характером зволоження, мікрокліматичними умовами, хімізмом ґрунтів та ін.), однотипних урочищ, а також ценотичними умовами та генезисом, визначаються як екоценофітони.

В архітектурно-просторовій структурі міста традиційно виділяють такі екотопологічні частини: багатофункціональний центр, промислова зона, зона житлової забудови, зона приватної забудови, транспортна зона, зона озеленення. Таке розділення міста пов'язане з тим, що виділення флорокомплексів антропогенно трансформованих територій проводиться на основі характеру та сили антропогенної діяльності. Інколи додатково із складу зони озеленення виділяють природні та напівприродні частини. Вони можуть бути також досить гетерогенними. Звичайно в складі урбанофлори виділяють два вищі таксономічні підрозділи евурбанофлору, яка відповідає флорі урбанозони міста, та субурбанофлору, що відповідає флорі субурбанозони.

При дослідженні використано загальноприйнятий метод маршрутного флористичного обстеження із збиранням та фіксуванням гербарного матеріалу та камеральною обробкою гербарних зборів, які також виконані за загальноприйнятими методиками. Для визначення диференціації флори міста за різними екотопами використано еколого-флорокомплексний підхід. Подібність флорокомплексів визначалася за допомогою коефіцієнта флористичної дискримінації Стугрена-Радулеску, оскільки він має найбільшу диференціюючу властивість. За значенням цього коефіцієнту побудовано дендрит, який відображує ступінь подібності екофітонів степофітону урбанофлори Кіровограда. Кількісні характеристики флори оброблені з використанням математичних методів. При вивченні видової різноманітності флори застосовувався загальноприйнятий морфологоеколого-географічний метод. Назви рослин наведені за S.I. Mosyakin та M.M. Fedoronchuk (1999).

Складний процес розвитку міста Кіровограда не завадив збереженню в його околицях степових ділянок з природним степовим та напівприродним рослинним покривом. Встановлення видового складу таких ділянок ті їх ролі у складі урбанофлори дозволяє виявити ряд закономірностей у розвитку флори міста. Саме особливості флорокомплексів малотрансформованих степових території в межах міста Кіровограда розглядаються в даній роботі. Важливим чинником флороекотопологічної структури флори є встановлення ступеня подібності та відмінності флорокомплексів. Ступінь подібності флористичних спектрів екофітонів урбанофлори Кіровограда визначено за допомогою коефіцієнта флористичної дискримінації Стугрена-Радулеску.

Флористичні комплекси, пов'язані із степовими ділянками, розглядаються в межах макрофлороекотопологічного комплексу степофітону. Степофітон в місті Кіровограді пов'язаний із схилами берегів Сугоклії та Інгулу, які перетинають міську територію, та із схилами урочища Злодійська балка. Він приурочений переважно до субурбанозони, в значній мірі відображає екотонний ефект. Окремі фрагменти степофітону проникають в урбанозону, переважно вздовж залізниць та автошляхів. Систематична структура. Степофітон налічує 483 видів судинних рослин, які відносяться до 250 родів та 63 родин, що складає 41,4% видів, 47,7% родів та 52,1% родин урбанофлори в цілому. Спектр провідних 10 родин степофітону близький до аналогічних спектрів флор Євразіатської степової області, і тяжіє до таких флор Давнього Середземномор'я. В спектрі домінують Asteraceae, Poaceae, Fabaceae, Lamiaceae. Від спектру урбанофлори в цілому відрізняється зміною місць деяких родин, підвищенням положення родини Fabacеaе, та зниженням Brassіcаceae та Rosaceae. Найбільш поліморфними родами степофітону є Veronica, Salvia, Astragalus, Gagea. В цілому в спектрі провідних родів степофітону, як і в родинному, відзначені риси, властиві флорам Північно-Східної Євразії та Давнього Середземномор'я. Тобто степофітон зумовлює зональні риси урбанофлори.

Географічна структура. Провідна роль в географічному спектрі степофітону належить голарктичному типу (258 видів, або 53,4%), та значна роль європейськодавньосередземноморського тип (90 види, 18,6%), що також відображає зональні риси флори.

Біоморфологічна структура. В цілому біоморфологічна структура степофітону близька до такої флор Північно-Східної Євразії В спектрі життєвих форм переважають трав'янисті рослини (443 види, 91,7%). В спектрах за окремими ознаками переважають такі групи: за тривалістю великого життєвого циклу трав'янисті полікарпіки (303 вид, 62,7%), за типом будови підземних пагонів каудексові рослини (173 видів, 35,8%), за типом кореневої системи види з стрижневим коренем (297 видів, 61,5%), за типом надземних пагонів напіврозеткові (244 видів, 50,5%) та безрозеткові (194 видів, 40,2%) рослини, за характером вегетації літньозелені (298 видів, 61,7%) та літньозимньозелені (101 вид, 20,9%) рослини.

Екологічна структура. Зональні риси степофітону підкреслює переважання ксеромезофітів (186; 38,5%), геліофітів (341; 70,6%), мегатермофітів (262; 54,2%) та гемікриптофітів (213; 44,1%), а також значним представництвом мезофітів, мезоксерофітів та ксерофітів.

Зміщення екологічного спектру в результаті впливу міста проявляється у переважанні ксеромезофітів, а також значному представництві терофітів. В цілому екологічна структура степофітону подібна до такої флор Північно-Східної Євразії. Степофітон урбанофлори Кіровограда витримує значне антропогенне навантаження. В залежності від ступеня антропогенної трансформації у складі степофітону виділяються 4 екофітони.

Petrosteppophytum (Pts) Екофітон петрофітно-степових комплексів, розташований на берегах Інгулу та Сугоклії. Він займає невелику площу, пов'язаний із наявністю чорнозему з домішкою гранітного щебеню. Екофітон представлений окремими невеликими фрагментами цілинного степового покриву в околицях міста, належить виключно до субурбанозони. Антропогенне навантаження різноманітне, переважно рекреаційне, але в гранітному кар'єрі на березі Сугоклії зрідка проводяться підривні роботи, видобування та вивезення граніту. Видовий склад представлений 336 видами, які належать до 182 родів та 50 родин. Порівняно з іншими флорокомплексами та степофітоном зокрема, особливістю даного флорокомплексу є високе 3 місце родини Fabaceae та переважання родів Veronica, Astragalus, Gagea в систематичному спектрі. Тут найбільш високий відсоток видів з голарктичним типом ареалу. В спектрі гігроморф переважають ксеромезофіти та у відповідних екологічник спектрах геліофіти, мегатермофіти та гемікриптофіти. Виявлені ознаки відповідають таким у зональних флорах та відображають урбанізаційний вплив на даний екофітон.

Runcatiosteppophytum (Rst) Екофітон представлений напівприродними (порушеними) степовими ділянками, які розташовані переважно в субурбанозоні. Даний тип мікрофлороекотопологічних комплексів містить деградуючі ділянки степової рослинності (пасовища, землі, на яких давно припинені спроби господарської діяльності), а також антропогенно модифіковані екотопи, які знаходяться на пізніх стадіях демутації (відвали кар'єру, лінії відводу вздовж залізниць, узбіччя шляхів сполучення). Видовий склад даного екофітону налічує 221 вид з 153 родів та 43 родин. В цілому структура Rst подібна до флор Північно-Східної Євразії. В досліджуваній флорі вона займає проміжне положення між індигенними та синантропними екофітонами. Порівняння Rst і Pts дозволяє встановити якісну зміну флористичних характеристик індигенних степових ділянок на початкових етапах їх трансформації під урбанізаційним впливом. Остання призводить до підвищення положення родин

Brassicaceae та Boraginaceae; Спостерігається підвищення ролі полірегіонального та європейсько-давньосередземноморського типів ареалів, домінування в географічному спектрі голарктичного типу. Біоморфологічна структура відображає зниження кількості дерев'янистих та трав'янистих полікарпіків, ефемероїдів з цибулинним типом підземних пагонів і підвищення ролі монокарпіків, однорічників та малорічників. В екологічних спектрах спостерігається зниження ролі ксерофітів, мегатермофітів, фанерофітів, хамефітів, і навпаки збільшення ролі мезотермофітів та терофітів. Аналізуючи видовий склад Rst, ми дійшли висновку, що можливе виділення ще двох екофітонів, визначення яких ми наводимо в розумінні В.В. Новосада. Це екофітон типових степів (Eusteppophytum) та лучних степів (Pratosteppophytum). Незважаючи на значний антропогенний вплив та фрагментарність, вони зберігають свої унікальні риси (хоча можуть розглядатися і як Rst).

Eusteppophytum (Eust) Це екофітон типових степів, які можна зустріти у вигляді мало порушених фрагментів в північній частині субурбанозони міста. Він досить численний, нараховує 203 види, 129 родів та 40 родин. За родинним та географічним спектром наближений до Rst, родовий спектр досить своєрідний. В біоморфологічних показниках переважають напіврозеткові та каудексові види. В екологічному спектрі ксерофіти, мезофіти, ксеромезофіти та мезофіти представлені майже однаково, значною є кількість гемікриптофітів та криптофітів.

Незважаючи на подібність виділених екофітонів степофітону, всі вони мають своєрідні риси і особливості, що робить доцільним їх виділення і порівняльний аналіз, та відображає різноманіття флори в субурбанозоні міста.

Pratosteppophytum (Prt) Це екофітон лучних степів, які, зважаючи на географічне положення Кіровограда, можуть вважатися залишками зональної рослинності. Вони приурочені до берегів Інгулу, та, особливо, Сугоклії. Екофітон включає 165 видів із 110 родів та 37 родин. Його особливістю можна вважати панівне положення родини Fabaceae та Asteraceae. Зональний географічний спектр подібний до інших екофітонів ST. В біоморфологічному та екологічному спектрах переважають полікарпики, напіврозеткові, безкореневищні ксеромезофіти та мезофіти, геліофіти та гемікриптофіти. Названі риси наближають Prt до Rst. Традиційно даний екофітон розглядається в рамках Steppophyton. Проте значення коефіцієнта Стугрена-Радулеску показує, що склад цього екофітону значно відрізняється від інших екофітонів Steppophyton. Це може бути пов'язане із входженням до його складу інтразональних елементів, зокрема лісових видів, які поширюються в степову зону вздовж берегів річок.

В результаті проведених досліджень встановлено, що своєрідний процес розвитку міста Кіровограда не перешкоджає збереженню в його межах мало трансформованих степових ділянок, які визначають зональні риси урбанофлори, сприяють збільшенню її видового різноманіття. Досліджений степофітон має значне флористичне багатство, систематичне різноманіття, зберігає наближену до зональної систематичну, географічну, біоморфологічну та екологічну структуру.

Вплив урбанізаційних процесів відображає виражена диференціація степофітону на чотири екофітони, що мають своєрідні риси та є досить різними за ступенем антропогенної трансформації.

Степові ділянки в межах міста розміщені локально переважно на схилах балок і річкових долин. Найчастіше зустрічаються петрофітно-степові комплекси, рідше фрагменти лучних степів. Локальні ділянки різнотравно-типчаково-ковилових степів приурочені до крутосхилів та яружно-балкових утворень. На схилах балок, залізничних насипах, берегових схилах річок трапляються фрагменти зональних лучних степів. Однак всі досліджені степові угруповання в більшій чи меншій мірі трансформовані під впливом урбанізаційних процесів.

Використана література:

1. Черевченко Т.М., Кузнецов С.І. Біорізноманіття деревних рослин в умовах мегаполісів та його оптимізація (на прикладі м. Києва) Науковий вісник, 2003, вип. 13.5 c.22-27

2. Юглічек Л.С. Рослини-трансформери Хмельницької урбосистеми / Науковий вісник НЛТУ України. 2011. Вип. 21.16 c.206-210

3. Данилик Р.М., Колодко М.М. Гідрофільний рослинний покрив в екологічній оптимізації водних екосистем комплексної зеленої зони міста Львова / Науковий вісник, 2004, вип. 14.8 c.207-213

4. Аркушина Г.Ф., Гулай О.В. Особливості степового флорокомплексу урбанофлори Кіровограда / Вісник Запорізького національного університету № 1, 2010 c.5-11





Реферат на тему: Біорізноманіття рослин в умовах мегаполісів: міста Львів, Хмельницький, Кіровоград (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.