Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Біорізноманіття лісів (реферат)

Зміст

1. Біорізноманіття лісів: міжнародні стандарти оцінки

2. Старовікові лісові угруповання еталони біорізноманіття

3. Біорізноманіття лісів: структурні параметри оцінки та моніторинг

4. Теоретичні основи та практичні аспекти моніторингу біорізноманіття лісової рослинності

Використана література

1. Біорізноманіття лісів: міжнародні стандарти оцінки

Ліси протягом тисячоліть забезпечують численні екосистемні послуги (функції): акумуляцію та очищення води, підтримання складу і фільтрацію повітря, забезпечення продуктами харчування, кормами, лікарськими препаратами, житлом, можливостями для відпочинку тощо. На жаль, сьогодні спостерігаються темпи знеліснення, які щорічно становлять близько 13 млн. га, в т.ч. близько 6 млн. га припадає на частку первісних лісів, які володіють винятково багатим біорізноманіттям.

У ключових публікаціях стосовно біорізноманіття планети, таких як "Оцінка екосистем на межі тисячоліття", "Червоний список видів" та ін., вказується, що все зростаючій більшості лісових екосистем, популяцій і видів в глобальному масштабі загрожує зникнення внаслідок втрати й деградації лісових місцезростань. Ймовірно, що численні, але науково ще не описані види вже сьогодні зникають разом зі своїми оселищами.

Незважаючи на світову тенденцію зростання відносної частки лісів, призначених для збереження біорізноманіття, невідомими залишаються дані щодо ефективності його збереження, а методи проведення оцінки стану та динамічних змін біологічного різноманіття лісів знаходяться в стадії розроблення та удосконалення.

Питання оцінки стану й моніторингу біорізноманіття залишаються в центрі уваги діяльності щодо виконання програмних елементів і цілей Конвенції з біологічного різноманіття протягом років, зокрема в рамках Робочої програми з біологічного різноманіття лісів. Зокрема, стан збереженості біорізноманіття визнано важливим критерієм невиснажливого управління лісами на міжнародному рівні.

Сьогодні продовжується діяльність з розроблення критеріїв та індикаторів, пов'язаних з біорізноманіттям. Під час розроблення принципів формування програм моніторингу та переліку індикаторів (показників) біорізноманіття на національному рівні рекомендується використовувати досвід міжнародних ініціатив на засадах екосистемного підходу, який представляє одну з вимог при реалізації цілей Конвенції.

У цьому контексті найчастіше згадуються Міністерська конференція зі захисту лісів в Європі (MCPFE) і Монреальський процес, Монреальський процес представляє собою діяльність міждержавної робочої групи експертів з вироблення і застосування науково обґрунтованих критеріїв та індикаторів збереження і невиснажливого управління помірними і бореальними лісами. Зокрема, "Критерій стану збереження біологічного різноманіття" пропонується визначати за індикаторами екосистемного, видового і генетичного різноманіття. Так, індикатори різноманіття екосистем рекомендується оцінювати, враховуючи такі параметри: відносні площі різних типів лісу від загальної лісової площі; площі різних типів лісу з врахуванням вікових класів або сукцесійних стадій; площі різних типів лісу на територіях різного охоронного статусу; площі різних типів лісу на територіях, що охороняються з врахуванням вікових класів або сукцесійних стадій; ступінь фрагментації типів лісу тощо. Доцільним вбачається також включати оцінки видового різноманіття лісових екосистем, наприклад, чисельність "лісових" (залежних від лісу) видів, лісових видів різного охоронного статусу з врахуванням ризиків для підтримки їх життєздатних популяцій і т.п. Міністерська конференція зі захисту лісів в Європі (MCPFE) є одним з найбільш важливих лісових міжнародних форумів, у якому беруть участь керівники органів державного управління з лісових питань країн Європи та представники міжнародних неурядових організацій.

У ході роботи MCPFE-процесу запропоновано в рамках Критерію "Збереження і відновлення біологічного різноманіття лісових екосистем" такі індикатори біорізноманіття: склад деревних видів, відновлення, природність, інтродуковані деревні види, сухостій й ламань, генетичні ресурси, ландшафтна мозаїка, види, що охороняються, ліси, що охороняються та ін..

Вони оцінюються за параметрами площ лісових земель, класифікованих за числом деревних видів, за типами лісу, за типами відновлення всередині одновікових та різновікових масивів, за категоріями: "непорушені людиною", "квазіприродні" і "лісові культури" та ін. Також враховуються відносні площі, відведені з метою збереження біорізноманіття, ландшафтів і специфічних природних елементів, під збереження генетично цінних лісових ресурсів, просторова мозаїка лісового покриву на ландшафтному рівні, чисельність лісових видів, які знаходяться під охороною за категоріями IUCN1 стосовно загального числа лісових видів тощо.

Питанню індикаторів біорізноманіття лісів Європи приділяється значна увага у Списку ключових індикаторів біорізноманіття, які використовуються в Європі. Рекомендовано низку індикаторів стану біорізноманіття лісів для оцінки динаміки їх екосистемного і видового різноманіття, в т.ч. беруться до уваги показники площ природних і плантаційних лісів, а також сертифікованих за міжнародною системою сертифікації (Forest Stewardship Council FSC), охоплених охороною в межах територій за класифікацією IUCN, хвойних, листяних та мішаних лісів тощо. Наголошується, що вибір індикаторів біорізноманіття для оцінки його стану на національному рівні повинен проводитись за науково-обґрунтованими, статистично достовірними кількісними або якісними параметрами (показниками), які можуть бути виміряні або описані.

У цьому контексті продуктивним вбачається комплексний підхід до оцінки стану біорізноманіття лісів за параметрами відповідно до трьох основних аспектів досліджень лісів (структура, склад, функція). Зокрема, в проекті BEAR1, що виконувався на замовлення Європейського центру охорони природи і біорізноманіття (ETC/NPB) при Європейській Агенції навколишнього середовища (EEA) пропонується оцінювати біорізноманіття лісів за такими групами параметрів :

структурні, що враховують просторовий розподіл кількісних (прямих і дотичних) показників їх екосистемного різноманіття;

композиційні, що розкривають аспекти їх таксономічного різноманіття;

функціональні, що враховують, передусім, ступінь і напрямок антропогенної трансформації біорізноманіття лісів.

В Україні збереження біорізноманіття та припинення його втрат є одним із пріоритетів державної екологічної політики. У переліку інструментів вирішення цього завдання зазначено актуальність запровадження постійного моніторингу кількісних та якісних показників природних ресурсів, а також створення системи науково-обґрунтованої оцінки об'єктів біорізноманіття із застосуванням екосистемного підходу. Незважаючи на те, що актуальність збереження біологічного різноманіття лісів визнається численними міжнародними зобов'язаннями України2 і низкою державних законодавчих актів як в галузі охорони природи, так і лісового господарства, питання оцінки його стану та динаміки змін на національному рівні залишається відкритим.

Тому, врахування досвіду міжнародних ініціатив з вироблення і застосування науково обґрунтованих критеріїв та індикаторів біорізноманіття лісів сприятиме комплексному вирішенню питання його збереження.

Питання оцінки стану й моніторингу біорізноманіття лісів залишаються в центрі уваги діяльності щодо виконання програмних елементів і цілей Конвенції з біологічного різноманіття.

Стан збереженості біорізноманіття визнано на міжнародному рівні як важливий критерій невиснажливого управління лісами. Під час розроблення національних критеріїв та індикаторів для забезпечення невиснажливого лісокористування широко застосовують рекомендації Міністерської конференції зі захисту лісів в Європі і Монреальського процесу. Монреальський процес стосовно збереження і стійкості бореальних і помірних лісів Світу рекомендує оцінювати різноманіття лісів за типами лісу з врахуванням його вікових і сукцесійних стадій, а в Європі переважає оцінка за ознаками "природності лісу" полідомінінтності та різновіковості деревостану, наявності природного поновлення тощо.

З метою прийняття рішень стосовно вибору індикаторів, які адекватно віддзеркалюють стан біорізноманіття в лісових екосистемах, а також розроблення відповідних моніторингових процедур продуктивним вбачається комплексний підхід до оцінки стану біорізноманіття лісів за параметрами відповідно до трьох основних аспектів досліджень лісів (структура, склад, функція).

2. Старовікові лісові угруповання еталони біорізноманіття

Питання збереження біологічного різноманіття лісів набули особливої актуальності на рубежі століть разом з усвідомленням глобальної ролі лісів у житті біосфери. На жаль, це сталося після того, як через тотальне знеліснення, фрагментацію та деградацію лісів вже відбулася втрата широкого спектру місць оселення рослин, тварин і мікроорганізмів. У зв'язку з цим світова спільнота запровадила низку глобальних ініціатив у галузі охорони, відновлення і невиснажливого використання біорізноманіття, в т.ч. природного біорізноманіття лісів. Зокрема, на VI Конференції Сторін Конвенції з біологічного різноманіття рішенням VI/22 "Forest Biological Diversity" підкреслено термінову необхідність встановлення пріоритетів у галузі збереження біорізноманіття, особливо стосовно найбільш вразливих і екологічно значущих лісових екосистем, в тому числі старовікових.

В Україні це положення законодавчо закріплено Законами "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-15 рр." і "Про екологічну мережу України", в яких питання виявлення і збереження лісових природних комплексів, "…багатих на природне біорізноманіття, особливо старовікових природних угруповань…", визначено одним із ключових при розробці засад територіальної охорони природи.

Старовікові ліси міжнародний термін, якому у вітчизняній ботанічній і лісівничій термінології найбільш відповідає поняття "корінні ліси". Останні представляють собою фінальну, відносно стійку фазу природного розвитку лісових угруповань, яка найбільш відповідає екологічним умовам даної місцевості у даний період геологічного часу. Термін "старовікові" підкреслює, що ліси досягнули значного віку саме як угруповання (а не тільки максимального віку пануючого покоління деревостану, що відповідало би лісівничому терміну "стиглі та перестійні насадження", хоча в минулому могли мати місце деякі природні і/або антропогенні порушення. Синонімами цього поняття є "клімаксові", "вузлові" та "вироблені" лісові угруповання", які сформувалися внаслідок процесів сингенезу і ендоекогенезу. Структура і склад, а отже і біорізноманіття таких угруповань максимально наближені до ознак "природного лісу", які входять до складу індикаторів збереженості біорізноманіття лісів Європи.

Сучасні лісові угруповання України представляють собою різні стадії сукцесій від піонерних до відносно стабільних, "корінних" фітоценозів. Через тривале господарське освоєння території, особливо у межах Лісостепу, останні представляють собою переважно сукупність "природних" і "квазіприродних лісів", тобто подібних до "непорушених людиною". Зрозуміло, що справжній статус насадження у системі різноманітних відхилень його складу і функцій від певного гомеостатичного стану можна виявити тільки порівняно з якимось умовним еталоном. Таким еталоном відносно стабільних екосистем, здатних тривалий час знаходитися у стані рухливої рівноваги, доцільно обирати старовікові лісові угруповання. Остаточним обґрунтуванням твердження про те, що насадження є корінним (клімаксовим фітоценозом), можуть бути тільки матеріали спостережень протягом багатьох десятиліть, але відібрати наближені за структурою і складом до корінних дають змогу і короткотривалі спостереження.

Доцільно згадати, що ще В.Н. Сукачев (1975) виділяв 12 характерних рис "вироблених" асоціацій (критеріїв клімаксових угруповань), до яких зокрема відносив: більш виражену ярусність надземних і підземних структурних складових, більш рівномірний розподіл розвитку різних видів протягом вегетаційного періоду (зміна аспектів), більшу постійність складу угруповань протягом років, що відрізняються кліматичними умовами, меншу залежність від змін умов існування тощо.

У сучасній літературі, обираючи той чи інший термін, дослідники приходять до спільної думки у визначенні основних характерних ознак корінних (старовікових) лісів:

• максимально повна наявність видів рослин, екологічні властивості яких відповідають параметрам певного екотопу; передусім, це стосується деревного намету;

• всі популяції деревних видів і чагарників характеризуються повночленними онтогенетичними спектрами, а деревостан абсолютною різновіковістю (тобто присутністю всіх груп віку); внаслідок цього природне відновлення лісу відбувається неперервно;

• внаслідок процесу зміни поколінь дерев-едифікаторів, що відбувається постійно, формується вітровально-ґрунтовий комплекс, який проявляється у вигляді чергування згущень й розріджень деревного ярусу, наявності лaмані, вивальних ям і пагорбів, відповідних "вікон розпаду"; для угруповання характерна значна структурна неоднорідність (мозаїчність).

При цьому перша ознака визначає істотну роль старовікових лісів у збереженні біологічного, в т.ч. генетичного різноманіття рослин, а третя у збереженні різноманіття також й інших організмів, які використовують різні субстратні групи (лaмань, сухостій, елементи вітровально-ґрунтового комплексу): грибів, комах, деяких хребетних тварин та ін. Наприклад, неоднорідність намету різновікових дерев, а також формування намету чагарників у світлових вікнах створює різноманітні ситуації для птахів з різними способами гніздування і харчування. Багата орнітофауна, у свою чергу визначає активний обмін зачатками зоохорних видів рослин і можливість їх переносу на значні відстані, що також сприяє підтримці біологічного різноманіття лісів.

Друга ознака, разом із супутніми ознаками структурної різнорідності та "вертикальної" зімкненості угруповань, сприяє збереженню стійкості угруповань при катастрофічних порушеннях: пожежах, інвазіях шкідників лісу, а також різних антропогенних порушеннях (хімічному забрудненні тощо). У цьому полягає стабілізуюча роль лісових екосистем такого типу; вони менше піддаються різноманітним впливам і довше зберігають свої екологічні (водоохоронні, ґрунтозахисні та ін.) функції.

Однак, незважаючи на безсумнівну закономірність зв'язку між вітровально-ґрунтовою мозаїкою та різноманіттям середовищ існування рослин і тварин (і відповідно збільшенням видового різноманіття), доцільно зважати також на те, що видове різноманіття лісового покриву істотно відрізняється на різних етапах сукцесії. Тому саме сукцесійна мозаїка різного масштабу здатна підтримувати все різноманіття видів рослин, грибів, мікроорганізмів і тварин, потенційно здатних існувати у межах певної території. Зокрема, відомо, що у темнохвойних лісах зміна на дрібнолистяні породи розглядається як небажана з виробничої точки зору, але з біологічних позицій відіграє позитивну роль як у підтримці біорізноманіття, так й у відновленні властивостей ґрунтів. Також на характер біорізноманіття лісів помітно впливають ступінь їх просторової гетерогенності, різноманітні прямі і зворотні зв'язки між популяціями рослин і тварин та ін.

Тому, роль старовікових лісових угруповань у збереженні регіонального біорізноманіття лісів є істотною, але не визначальною. Скоріше треба говорити про те, що такі біоценози є "сховищами" для біологічних видів пізніх стадій лісової сукцесії, а також джерелами зачатків цих видів для оточуючих територій.

Старовікові лісові угруповання відіграють істотну роль у підтримці біологічного різноманіття лісів, тому їх місцезростання необхідно включати до переліків ключових територій збереження біологічного різноманіття. Параметри біорізноманіття старовікових лісових угруповань доцільно використовувати як еталонні при оцінці ступеня трансформованості лісових екосистем і виявленні територій, багатих на природне біорізноманіття. Практичні заходи зі збереження природного біорізноманіття лісів повинні передбачати охоплення у межах територіальних систем охорони природи всієї сукцесійної мозаїки лісових угруповань.

3. Біорізноманіття лісів: структурні параметри оцінки та моніторинг

Тема моніторингу й індикаторів стану біорізноманіття розглядається в рамках більшості тематичних областей Конвенції з біологічного різноманіття (КБР): біорізноманіття гірських екосистем, райони, що охороняються, біологічне різноманіття морів, прибережних районів, внутрішніх водних екосистем, посушливих і субгумідних земель, лісів, островів та ін. Оскільки це питання стосується всіх екосистем планети, воно належить до так званих "наскрізних питань". Це свідчить про важливість його вивчення і врахування при ініціюванні діяльності щодо збереження і використання біорізноманіття. Зокрема, використання індикаторів визнано важливим інструментом здійснення моніторингу компонентів біорізноманіття.

Спеціальними рішеннями конференцій боків Конвенції з біологічного різноманіття визначено, що індикатори тестування стану компонентів біологічного різноманіття якісні й кількісні характеристики біоти повинні дозволяти оцінювати її стан, ступінь навантажень з боку господарської діяльності, надавати можливість порівняльного аналізу й оцінки тенденцій, що стосуються протяжності біомів, екосистем і місць оселень, динаміки рясності й розподілу окремих видів, змін у статусі видів, яким загрожує зникнення тощо, а також приймати правильні політичні та управлінські рішення.

Вибір системи індикаторів стану біорізноманіття лісів передбачає їх відповідність певним критеріям. Вони повинні бути науково-обґрунтованими, в т.ч. інтерпретованими з еколого-біологічних позицій; забезпечувати фактичну (кількісну і якісну) достовірну інформацію; придатними для довготривалих, періодичних спостережень (моніторингу); ґрунтуватися на національних традиціях лісокористування і бути доступними для агрегації на багатонаціональному рівні. Застосування цих індикаторів повинно здійснюватися на екосистемних засадах.

Процес оцінки наявного біорізноманіття та його динаміки передбачає відповідь на ключові питання: скільки й яких екосистем налічується в межах території дослідження, яке таксономічне різноманіття притаманне окремим типам екосистем, які просторові зміни відбулися в часі і яких саме екосистем тощо. Отримання статистично достовірної інформації, придатної для відповідного аналізу, потребує багаторазової фіксації конкретних показників, зокрема, границь та площ лісових екосистем.

Конвенцією з біорізноманіття (ст. 2) визначено, що екосистема це динамічний комплекс, який включає угруповання рослин, тварин і мікроорганізмів, а також середовище їх існування, який взаємодіє як цілісна функціональна одиниця. Сучасне теоретичне розуміння обсягу поняття екосистеми як позарангової категорії жодним чином не виключає потреби виділення в природі (тобто розмежування) окремих елементарних екосистем та їх типізації для практики дослідження, охорони, збереження й використання біорізноманіття.

Як окремий випадок, або як один з видів елементарних екосистем, які мають територіальну прив'язку, при дослідженнях еколого-біологічного спрямування часто розглядається поняття біогеоценозів. Теоретично обґрунтовані засади виділення в натурі та типізації лісових біогеоценозів (біоценозів, приурочених до певних типів середовища, або лісових екосистем), покладені в основу вітчизняної екологічної класифікації типів лісу.

В Україні традиційне лісокористування застосовує екосистемний підхід, починаючи від інвентаризаційних досліджень біорізноманіття (= матеріали обліку лісового фонду), певних аналітичних узагальнень (= державний лісовий кадастр) і закінчуючи прийняттям управлінських рішень щодо невиснажливого використання лісових ресурсів. Невід'ємним складником цієї діяльності є залучення випробуваних практикою, статистично достовірних кількісних та якісних параметрів (показників) лісових екосистем, які можуть бути виміряні або описані, що відповідає вимогам міжнародних ініціатив до індикаторів в галузі збереження біорізноманіття.

Низці індикаторів біорізноманіття лісів, які застосовуються сторонами Конвенції з біологічного різноманіття, цілком відповідає за змістом низка традиційних показників ведення лісового господарства України: загальна і відносна площа земель, зайнятих лісом; розподіл лісових площ за типами лісу (первісні, вторинні, плантаційні); відносна частка лісів, що охороняються; площі, на яких відбулося лісовідновлення, заліснення тощо. Окремі індикатори фрагментація лісів, сукцесійний стан лісового покриву та ін. з ними пов'язані.

Інтерпретація цих показників за екосистемним принципом, Тому, дасть змогу проводити оцінку стану та моніторинг екосистемного (структурного) різноманіття лісів і середовищ існування лісових видів рослин в межах окремих екорегіонів (дорівнює територій з відносно однорідним кліматом, які характеризуються певним набором видів й екологічних угруповань ). Окремі індикатори біорізноманіття лісів можна охарактеризувати з еколого-біологічних позицій таким чином. Лісистість території оцінюється за загальною площею лісів, або часткою (%) лісовкритої площі від загальної території. Лісистість території це, не що інше, як показник наявності (поширення) природних місць існування лісових видів. Важливість моніторингу цього параметру визначається такими обставинами. Стійкість існування популяцій видів в екосистемах і можливість перебігу сукупності екологічних процесів значною мірою залежать від розмірів (протяжності) екосистем. В цілому визнається, що чим менший розмір лісової території, тим нижчою є вірогідність існування в її межах всіх типів місць оселення, необхідних для виживання всіх лісових видів.

Мінімальна площа для стійкого існування лісових масивів, які містить весь набір потенційних ценозоутворювачів, визначається площею мінімальних життєздатних популяцій видів-едифікаторів. Для рослин це, як мінімум, мінімальні розміри повночленних демографічних одиниць деревних видів, які є різними для різних видів і залежними від умов середовища існування.

Розподіл лісових площ території за класами віку дає змогу за часткою площі (%) старовікових (стиглих і перестійних) деревостанів, а також молодняків (≤ 40 років) в лісовому покриві оцінити сукцесійний стан лісового покриву. Частка лісів різного сукцесійного стану безпосередньо пов'язана з екосистемним і видовим різноманіттям лісів і визначає його рівень. В процесі відновлювальних сукцесій після антропогенних або природних порушень істотно змінюються екологічні режими під впливом зміни видів-едифікаторів деревного намету. Відповідно розрізняється видове різноманіття лісового покриву на різних етапах сукцесії. Тому саме сукцесійна мозаїка різного масштабу здатна підтримувати все різноманіття видів рослин, грибів, мікроорганізмів і тварин, потенційно здатних існувати в межах певної території. На жаль, ще досі залишається відкритою проблема визначення оптимальних розмірів і просторового компонування лісів різних сукцесійних стадій в різних ботаніко-географічних зонах.

Частка старовікових деревостанів в лісовому покриві. Раніше ліси вважалися "здоровими", якщо вони були вільними від захворювань і шкідників, а також характеризувалися великим приростом. Однак, сьогодні основним показником стану лісу визнається довготривала стійкість лісової екосистеми, а здоровим лісом є такий, що підтримує біорізноманіття, здатний відновлюватися, є місцем існування диких тварин і виконує інші екологічні функції, а також зберігає естетичну цінність, стійкий запас деревини та інших ресурсів лісу.

Для старовікових деревостанів характерним є формування вітровально-ґрунтових комплексів та "віконної мозаїки", які забезпечують збільшення різноманіття мезоі мікрооселищ для різних груп рослин і тварин і, відповідно, впливають на рівень видового різноманіття екосистем. Популяції деревних видів і чагарників "клімаксових" лісів характеризуються повночленними онтогенетичними спектрами, тому в таких лісах природне відновлення відбувається безперервно. Ці ліси характеризуються відносною стійкістю при пожежах, інвазіях шкідників лісу, а також внаслідок різних антропогенних порушень (хімічному забрудненні тощо). Така стабілізуюча роль лісових екосистем визначає рівень збереженості екологічних функцій лісів (водоохоронних, ґрунтозахисних та ін.) в межах окремих територій. Водночас збільшення гетерогенності, яке супроводжується фрагментацією може мати не тільки позитивні, але й негативні наслідки.

Фрагментація лісового покриву оцінюється за середньою площею та числом ізольованих лісових масивів; середньою відстанню між ізольованими масивами; співвідношенням площі лісових масивів до їх периметру та ін. Дроблення цілісних лісових масивів на ізольовані фрагменти спричиняє деформації перебігу окремих екологічних процесів, втрату низки місць оселень, руйнування шляхів міграції видів, призводить до порушення міжекосистемних зв'язків та функціонування екосистем, вторгнення інвазійних видів. Такі фрагменти можуть виявитися меншими за ті, що забезпечують життєздатність низки видових популяцій і генетичний обмін між ними. Дальність масового поширення зачатків більшості видів рослин обмежена, і можливість природної (без втручання людини) підтримки різноманіття лісових видів обмежена, передусім, відстанями між лісовими масивами. Якщо вони перевищують дальність поширення більшої частини зачатків рослин, то порушене біорізноманіття не відновлюється в спонтанному режимі. Лісові фрагменти посередині знеліснених територій можуть слугувати рефугіумами для багатьох, але не для всіх лісових видів. Необхідно, однак, зауважити, що фрагментація лісових масивів на територіях зі значним лісовим покривом, за умови низького впливу антропогенних факторів, супроводжується формуванням екотонних комплексів, які, як правило, характеризуються підвищеним видовим різноманіттям.

Розподіл лісових площ території за типами деревостанів дає змогу встановити співвідношення моно-, олігота полідомінантних лісів. Зміст індикатора віддзеркалює загальноприйняту позицію, що неоднорідність видового складу деревного намету забезпечує більше різноманіття мікроі мезооселищ, а також підтримує більш високе видове різноманіття різних груп живих організмів, порівняно з монодомінантними угрупованнями. Окремі дослідження навіть показують, що монодомінантні і часто олігодомінантні угруповання у всіх природних зонах є похідними типами від полідомінантних (змішаних) угруповань.

Розподіл земель лісового фонду за категоріями захисності. Дає змогу визначити кількість, площу і частку (%) лісових територій, що охороняються в межах природно-заповідного фонду території як від загальної, так і від лісовкритої площі. Частка лісових територій, що охороняються, визнається пріоритетним індикатором оцінки стану біорізноманіття лісів, оскільки саме на заповідних територіях існує можливість спонтанного перебігу природних екологічних процесів. Однак необхідно зазначити, що в Україні внаслідок специфіки природоохоронного законодавства передбачено можливість ведення господарства на значній частині території мережі об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема рекреаційної та іншої діяльності, яка мало сумісна з питаннями збереження біологічного різноманіття лісів. Тому залучення цього індикатора для адекватної оцінки стану збереженості природного біорізноманіття передбачає врахування лише площ, вилучених з господарського використання: природних заповідників, заповідних зон біосферних заповідників і національних природних парків.

Розподіл лісових площ території за типами лісу (типами лісових екосистем) дає змогу встановити набір і просторове співвідношення різних типів елементарних лісових екосистем, що є однією з найважливіших характеристик екосистемного різноманіття й відповідного біологічного різноманіття лісів. Характер і динаміка цього показника є основою для оцінки статусу і тенденцій екологічних угруповань в межах екосистем вищих рангів (масивів, екорегіонів тощо), для визначення "індексу природного капіталу" (NCI = кількість екосистем. якість екосистем) тощо.

Однією з найважливіших переваг застосування лісотипологічного підходу до аналізу біорізноманіття лісів є можливість об'єктивного, методично обґрунтованого виявлення, оцінки і моніторингу стану рідкісних або унікальних лісових екосистем. Коректність процедури виявлення таких екосистем залежить від ступеня дослідженості території й розуміння обсягу поняття "рідкісна екосистема", яка може бути рідкісною в межах однієї території та типовою для іншої. Це питання можна вирішити за об'єктивними параметрами (відносними площами) шляхом відповідного аналізу лісового фонду території, виділеної за природничими ознаками, наприклад, за фізико-географічним принципом.

Оцінка стану (індикація) біорізноманіття, а також моніторинг його змін є передумовою розробки практичних заходів щодо збереження та використання.

Індикатори (параметри) біорізноманіття лісів повинні бути науковообґрунтованими на екосистемних засадах; забезпечувати фактичну (кількісну і якісну) достовірну інформацію; придатними для довготривалих, періодичних спостережень (моніторингу); ґрунтуватися на національних традиціях лісокористування; бути доступними для агрегації на багатонаціональному рівні.

Низка традиційних показників ведення лісового господарства України за змістом відповідають міжнародним стандартам стосовно індикаторів екосистемного (структурного) різноманіття лісів і середовищ існування лісових видів рослин, які застосовують сторони Конвенції з біологічного різноманіття.

4. Теоретичні основи та практичні аспекти моніторингу біорізноманіття лісової рослинності

Проблема збереження, підтримки та використання на засадах сталого розвитку біологічного різноманіття є однією з найважливіших глобальних проблем, які постали перед людством. Біологічне різноманіття значною мірою визначає ефективність функціонування, стабільність та життєздатність рослинних екосистем і, зокрема, лісів. Виключна роль лісів, як головних резервуарів біологічного різноманіття наземних екосистем, зумовлює підвищений суспільний інтерес до вирішення проблем збереження і підтримки лісового біорізноманіття. Визнання людством не замінимої ролі лісових біологічних ресурсів для забезпечення життя на Землі висуває стратегічне завдання збереження та стале використання біорізноманіття лісів, як важливого чинника соціально-економічного розвитку суспільства. Конвенція ООН про біологічне різноманіття, до якої приєдналася Україна, визначає такі головні напрямки діяльності для вирішення цього завдання:

• збереження біорізноманіття, використання його на засадах сталого розвитку і справедливий розподіл прибутків;

• формування відповідної організаційної і соціально-економічної структури для збереження і сталого використання біорізноманіття;

• отримання достовірної інформації, оцінка і моніторинг біорізноманіття.

Зрозуміло, що усі аспекти цієї комплексної проблеми мають вирішуватися на основі достовірної та повної інформації, регулярне отримання якої може забезпечити система моніторингу. Наявність достовірної інформації щодо стану біорізноманіття є головною передумовою для його збереження та сталого використання, а моніторинг призваний забезпечити системний збір такої інформації та виявляти пріоритети для розробки відповідних заходів, спрямованих на збереження та використання біорізноманіття Від дієвості та інформативності програм моніторингу біорізноманіття лісів залежить ефективність збереження і використання лісового біорізноманіття. Розвитку моніторингу лісів приділяється велика увага у багатьох країнах, оскільки моніторинг є інформаційною основою забезпечення сталого управління лісами. Не дивлячись не те, що глобальна ініціатива щодо збереження біорізноманіття лісів почала втілюватися в життя після Самміту зі сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992), практична діяльність з моніторингу лісового біорізноманіття у світі ще не набула широко розвитку і у даний час у багатьох країнах знаходиться на стадії наукових розробок і тестувань. Для України питання розбудови багаторівневої системи моніторингу лісових екосистем із урахуванням потреб збереження біорізноманіття є актуальним. Метою даної роботи є обґрунтування теоретичних основ та визначення головних напрямків практичних дій для розвитку системи моніторингу біорізноманіття лісової рослинності.

Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття це збереження кожного з біологічних об'єктів (від окремих груп особин одного виду в межах певної території до екосистем) разом з їх середовищем існування. Тому моніторинг має охоплювати генетичний, видовий та екосистемний рівні біорізноманіття.

Генетичне різноманіття сума генетичної інформації, яка міститься в генах всіх особин рослин, тварин і мікроорганізмів Землі. Біорізноманіття на генетичному рівні (генетична мінливості в межах чи між видами та популяціями) є основою видового різноманіття.

Видове різноманіття кількість та різноманітність видів на певній території. Різноманітність даного місцезростання називається альфа-різноманіттям, а суму видів, які проживають у всіх біотопах та місцезростаннях у межах даної області бета-різноманіттям.

Екосистемне різноманіття різновидність типів лісу в регіоні досліджень, яке відображає різноманіття умов росту лісів (сукупність наземних умов та клімату). Екосистемне різноманіття забезпечує підтримання вуглецевого балансу і кругообігу поживних речовин, збереження ґрунтів, вод, стабілізацію клімату, постачання кисню, тобто підтримує середовище, сприятливе для життя.

При моніторингу лісового біорізноманіття мають відслідковуватися головні фактори, які негативно впливають на біорізноманіття лісових екосистем. До таких факторів відносяться зменшення лісистості території, втрата природних умов місцезростання і типових ландшафтів, неадекватна лісогосподарська діяльність (при отриманні лісової продукції, створенні лісових культур, боротьбі зі шкідниками та хворобами тощо), збільшення фрагментації лісових масивів, зменшення площ непорушених лісів, втрата корінних лісових ценозів, зменшення різноманітності деревно-чагарникових порід і пов'язаних з ними видів, антропогенна зміна вікової і породної структури лісів, зростання частки багаторазових порослевих генерацій, порушення природної рівноваги болотяно-лісових, лугово-лісових комплексів, деградація ґрунту, порушення гідрологічного режиму, інші несприятливі чинники. Основні загрози для біорізноманіття лісів:

• лісові пожежі;

• екологічно необґрунтовані системи рубок і заготівлі не деревної продукції лісу;

• неефективне лісовідновлення;

• вилучення лісових земель для цілей не пов'язаних з лісовим господарюванням (під промислове і житлове будівництво, видобуток корисних копалин, побудову споруд тощо);

• зниження і втрата здатності лісу до самовідновлення;

• зниження стійкості лісів до впливу несприятливих зовнішніх чинників, масове поширення грибних хвороб і комах-шкідників;

• техногенна деградація лісів під впливом викидів промислових підприємств і транспорту;

• нелегальні рубки, браконьєрство та інші види несанкціонованого лісокористування, вилучення з лісових насаджень популяцій вразливих видів і видів, що охороняються;

• антропогенний вплив на лісові об'єкти (забруднення атмосфери, гідромеліорація, випас худоби, застосування пестицидів);

• нерегульована рекреація.

Лісові екосистеми найчастіше характеризуються за структурою, складом і функціонуванням. Відповідно, ці основні компоненти лісових екосистем мають бути у фокусі програм моніторингу біорізноманіття. Спостереження мають проводитися за ключовими факторами, які істотно впливають або прямо відображають зміни біорізноманіття. Ключові фактори можна класифікувати відповідно до різних компонентів екосистем:

• структурні ключові фактори (наприклад, біометричні характеристики рослин);

• ключові фактори складу (біологічний види);

• функціональні ключові фактори: фактори абіотичної/біотичної порушеності та антропогенного впливу.

Ключові фактори можна враховувати на різних ієрархічних рівнях. Як правило, розглядаються три рівні: національний (регіональний), ландшафтний, та рівень насадження.

Індикатором (показником) моніторингу біорізноманіття може бути вид (види), структурний компонент, процес або деякі інші властивості біологічних систем, розповсюдження яких гарантує збереження найбільш важливих аспектів біорізноманіття. Індикатори використовують для забезпечення осіб, що приймають рішення, інформацією про стан та тренди біорізноманіття. В ідеалі індикатор має бути:

• причетним до екологічно суттєвих явищ,

• здатним забезпечувати безперервну оцінку в широкій амплітуді стресу,

• дуже чутливим для забезпечення раннього попередження змін,

• розповсюдженим у широкій географічній території,

• легким та ефективним (за вартістю) для вимірювання, збирання та аналізу.

У рамках процесу на рівні Міністрів із захисту лісів в Європі (MCPFE), який розпочався у Страсбурзі у 1990 році і був продовжений на конференціях у Хельсінкі (1993), Лісабоні (1998) і Відні (2003), було прийнято ряд резолюцій, спрямованих на збереження лісового біорізноманіття. Це Хельсінкська резолюція Н2 "Генеральні принципи збереження біорізноманіття європейських лісів" та Віденська резолюція V4 "Збереження та покращення лісового біологічного різноманіття в Європі". У цих резолюціях особливо наголошується на необхідності проведення моніторингу лісового біорізноманіття. На останній конференції Міністрів, яка відбулася у Відні (Австрія) 28-30 квітня 2003 року ("Самміт живі ліси спільні переваги, спільна відповідальність") було поглиблено і конкретизовано напрямки діяльності, які будуть підтримувати, зберігати, відновлювати та збільшувати біологічне різноманіття лісів. Зокрема, у Віденській резолюції V4 вказується на необхідність покращувати оцінку та моніторинг лісового біологічного різноманіття шляхом гармонізації та вдосконалення існуючих систем моніторингу.

Як і в багатьох європейських країнах, в Україні моніторинг лісового біорізноманіття знаходиться у фазі розвитку. Спостереження на постійних ділянках моніторингу в Україні щорічно проводяться з 1989 року згідно методики І рівня все-європейської програми моніторингу лісів UN/ECE ICP Forests (МСП Ліси). За період з 1989 року, коли Українським НДІ лісового господарства та агролісомеліорації (УкрНДІЛГА) було розпочато закладку мережі постійних ділянок моніторингу (16×16 км) за методами, гармонізованими з МСП Ліси, науково-дослідними установами Держкомлісгоспу України було закладено понад 300 постійних ділянок моніторингу на території 16 адміністративних областей і в Автономній Республіці Крим.

Науковці УкрНДІЛГА тісно співпрацюють з все-європейською програмою МСП Ліси, зокрема з робочою групою з питань біорізноманіття лісів і з 2003 року приймають участь у пілотному проекті цієї програми з розвитку методів оцінки біорізноманіття у лісах. Регулярні оцінки біорізноманіття лісової рослинності здійснюються науковцями УкрНДІЛГА на мережі ділянок моніторингу І (екстенсивного) та ІІ (інтенсивного) рівнів. УкрНДІЛГА проводить пілотний проект спільно з ВО "Укрдержліспроект", в рамках якого з 2000 року лісовпорядники навчаються оцінювати біорізноманіття лісової рослинності. Ця діяльність проводиться лише для частини лісового фонду України та оцінки біорізноманіття стосуються лише судинних лісових рослин (за виключенням ділянок ІІ рівня, на яких науковці УкрНДІЛГА визначають також мохи і лишайники).

Зважаючи, що в Україні моніторинг лісового біорізноманіття знаходиться у фазі розвитку, потрібно розробити нормативно-правову базу, модель структурно-функціональної організації, чітко визначити користувачів моніторингу біорізноманіття. При цьому важливо максимально використати існуючі системи збору даних про ліси, які вміщують інформацію про біорізноманіття (в Україні діє добре налагоджена систему збору лісовпорядної інформації, значна частина якої може бути використана для оцінок динаміки біорізноманіття). Велике значення має те, що діюча система моніторингу лісів України входить до все-європейської програми моніторингу стану лісів UN/ECE ICP Forests, що дає змогу гармонізувати розвиток національної підпрограми моніторингу лісового біорізноманіття з відповідними міжнародними вимогами. Для створення належної системи моніторингу біорізноманіття лісової рослинності мають бути проведені наступні практичні заходи:

• Нормативно-правове забезпечення:





Реферат на тему: Біорізноманіття лісів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.