Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Біологічне біорізноманіття, сталий розвиток та діяльність лісових підприємств в Карпатах (реферат)

Зміст

1. Збереження біологічного біорізноманіття та сталий розвиток в Карпатах

2. Оптимізація трансформованих лісів України на засадах сталого розвитку

3 Розвиток рекреаційно-туристичної діяльності лісових підприємств в умовах сталого розвитку

Використана література

1. Збереження біологічного біорізноманіття та сталий розвиток в Карпатах

Карпати, поруч з Альпами, належать до найпотужніших і найцікавіших у геологогеоморфологічному, біогеографічному та ландшафтному відношенні гірських систем на нашому континенті. Гігантська дуга Карпат починається на півдні Румунії і, проходячи через територію України, Словаччини, Польщі, Чеської республіки, Угорщини та частково Австрії, перетинає значну частину Середньої та Східної Європи. Загальна площа гірської системи 209, 256 км2, довжина 1500 км, а ширина коливається в межах 100–350 км. Найвища гора Герлах (2665 м. н. р. м) у Словацьких Татрах. Залежно від географічного положення та біогеографічних особливостей, в межах гірської системи виділені Західні, Східні та Південні Карпати. Західні Карпати розташовані на території Чеської Республіки, Словаччини, Польщі, частково Угорщини (праматранський фітогеографічний округ) та Австрії. Східні Карпати тягнуться від долини Ослави і Лаборця (Словаччина) через територію Західної України до гірського масиву Бучедж та перевалу Предял (1033 м. н. р. м), який розташований у північній частині Румунії. Південні Карпати повністю розташовані на території Румунії. До них відносять також фітогеографічні райони Апушені та Трансільванське високогір'я. Румунська частина Карпат займає 55% їх площі, словацька 17%, українська 11%, польська 10%, угорська 4%, чеська 3%, австрійська менше 1% (рис).

Завдяки географічному положенню, геологогеоморфологічній та біогеографічній різноманітності, Карпати мають вагоме значення для збереження біологічного, фітоценотичного і ландшафтного різноманіття та підтримання екологічного балансу в центральній частині континенту. Вони є важливим екологічним коридором між Західною та Східною Європою, який сприяє міграції біологічних видів. Природні лісові масиви Карпат служать рефугіумом для багатьох видів великих ссавців, популяції яких у Західній Європі зникли або є малочисельними.

Гірська система розташована в гумідній кліматичній зоні, де випадає до 1600-1800 мм опадів на рік (високі Татри). Тут знаходяться верхів'я басейнів таких великих рік як Вісла, Дністер, Прут, Алута та великих притоків Дунаю Тиси, Вагу.

Карпати є частиною європейського вододілу між басейнами Балтійського і Чорного морів. Тому гірські ліси, завдяки важливій водорегулюючій, ґрунтозахисній та кліматорегулюючій функції, мають вагоме значення для підтримання нормального гідрологічного режиму цих рік і попередження небезпечних паводків.

Використовуючи природні ресурси Карпат, зокрема лісові, слід мати на увазі, що гірські екосистеми дуже вразливі до небажаного антропогенного впливу. У гірських районах постійно проявляються схилові процеси, в результаті яких посилюється стік поверхневих вод, розвивається яркова і площинна ерозія, існує небезпека снігових лавин. Чим крутіші схили, тим виразнішою є дія схилових процесів. Географ Р. Мідряк (Midriak, 2004) констатує, що в результаті їх постійної дії процесів гомеостатична здатність гірських екосистем значно нижча, ніж рівниних. Тому, в разі порушення функціонування гірських екосистем відтворення їх нормального стану складніше і триваліше ніж екосистем у рівнинних умовах.

Археологічні дані свідчать, що в рівнинних ландшафтах та передгір'ї Карпат людські поселення існували вже 5 тис. років тому. Отже, антропогенний вплив на природне середовище проявлявся протягом тривалого періоду. Сувора природа гір мала вплив на спосіб життя горян, які важкою працею були змушені розширювати потрібні для землеробства та скотарства земельні угіддя. У даний період на території Карпат проживає коло 18 млн чоловік, які екологічно і економічно залежні від відновних і невідновних природних ресурсів. Різноманітні природні ландшафти Карпат впливали на етнічні особливості гірського населення, яке відзначається своєрідним способом життя, оригінальними традиціями, звичаями, багатою духовною і матеріальною культурою. Завдання соціологів полягає в тому, щоби при існуючій тенденції урбанізації зберегти етнічну і культурну спадщину горян.

Починаючи з кінця минулого століття політичні й економічні зміни у країнах Східної Європи зумовили певні трансформації і в житті гірського населення Українських Карпат. Завдяки ринковій економіці, розвитку громадянського суспільства, політичній і релігійній свободі, бажанню інтеграції з західноєвропейськими країнами, змінилася його ментальність. Але низький життєвий рівень, безробіття, дрібне малорентабельне фермерське господарство, є важливими перешкодами для економічного розвитку. Тому потрібно обґрунтувати соціальноекономічну стратегію розвитку різних галузей народного господарства. У цьому плані заслуговує на увагу вивчення економічного досвіду гірського населення у Швейцарських, Австрійських і Французьких Альпах щодо ведення гірського землеробства та тваринництва. Тому бажано налагодити економічні та культурні зв′язки між населенням цих регіонів. Для розвитку перспективних галузей народного господарства у нових соціально-економічних і політичних умовах потрібна від Європейського Союзу певна інвестиційна допомога.

Завдяки різноманітній геологогеоморфологічній будові та сприятливим грунтово-кліматичним умовам Карпати відзначаються значним біологічним різноманіттям. Флора регіону нараховує понад 3980 видів і підвидів судинних рослин, що становить 31,2% флористичного багатства Європи, де відомо 12,5 тис. таксонів (Тасенкевич, 2006). У Карпатах виявлено 502 види і підвиди ендемічних рослин (12,6% видового складу). Охорона ендемів приорітетне екологічне завдання, бо їх втрата це збіднення біологічного різноманіття всієї біосфери. Багатою флористичною і фауністичною різноманітністю відзначаються Українські Карпати ( площа 37 тис. кв. км, довжина 280 км, ширина 80-100 км, сер. висота 1000м, макс. Висота 2061м. На їх теренах росте понад 2040 видів судинних рослин ( 44% флори України), з яких більше 170 занесено до Червоної книги України.

На обширній території природних і мало окультурених ландшафтів Карпат збереглась багата за видовим складом фауна хребетних і безхребетних тварин. Тут найбільший у Європі рефугіум популяцій таких великих ссавців як бурий ведмідь (Ursus arctos), вовк (Canis lupus), рись (Lynx lynx), сарна (Rupicarpa rupicarpa), бабак (Marmota marmota) та ін., які в Західній Європі стали малочисельними. Їх занесено до Червоного списку Європи. В останні роки в Польських (Бещадський національний парк) та Українських (Національний природний парк "Сколівські Бескіди”) Карпатах успішно реінтродукована популяція зубра (Bison bonasus), яка нараховує понад 100 голів.

З метою збереження біологічного, фітоценотичного різноманіття та унікальних природних ландшафтів рекреаційного призначення в Карпатах організована широка мережа заповідних територій різних категорій. Створено 19 національних природних парків, 5 біосферних резерватів та понад 400 територіально менших лісових резерватів і пам'яток природи. Охоронним режимом охоплено 10-14% території Карпат (Vološčuk, 1996). Характеристика національних парків та інших заповідних об'єктів подана у численних монографіях (Стойко, Гадач, Шимон, Михалик, 1991; Vološčuk, 1988; Стойко, 2004).

Оскільки Карпати розташовані на території семи країн, важливим екологічним завданням є забезпечення охорони природних екосистем у транскордонних районах. У Словацьких і Польських Татрах створено білатеральний біосферний резерват "Високі Татри”, а на словацько-угорському пограниччі білатеральний біосферний резерват "Агтелек”. В 1999 р. на польсько-словацько-українському пограниччі створено трилатеральний біосферний резерват "Східні Карпати” (208 тис. га). Його міжнародне значення з'ясовано у спеціальній монографії (Breymeyer, Bural', Gič, etc., 1999). На міжнародних конференціях, присвячених Карпатському регіону, була обгрунтована потреба про створення в басейні Тиси українськоугорського природного ландшафтного парку, а на українсько-румунському пограниччі ⎯ білатерального біосферного резервату "Мармароські гори”. Ці та інші транскордонні заповідні території сприятимуть не лише спільному вирішенню екологічних завдань, але й культурному взаємозбагаченню місцевого населення.

У віддалених місцях Карпат збереглися на площі біля 60 тис. га букові (Fagetum sylvatіcae), ялицево-букові (Abieto-Fagetum), буково-ялицевосмерекові (Fageto-Abieto-Piceetum) та смерекові (Piceetum abietis) пралісові екосистеми, цікаві для вивчення польодовикової історії розвитку рослинного покриву та дослідження лісотворчого процесу. Це "золотий фонд” незайманої природи і, рівночасно, природна модель для реконструкції вторинних біологічно нестабільних фітоценозів та ведення лісового господарства на природних засадах. Враховуючи важливе науковоприродниче значення букових пралісів Українських і Словацьких Карпат, що збереглися на площі 29 288 га, ЮНЕСКО включило їх у 2007 р до Списку природної спадщини світового значення. Для їх захисту від зовнішнього впливу встановлена буферна зона на площі 48 692 га. У пралісових екосистемах зберігається цінний для Європи генофонд рослинного і тваринного світу.

З метою збереження біологічного та фітоценотичного різноманіття слід підготувати Червоні книги рідкісних видів флори і фауни та Зелену книгу радитетних фітоценозів для всієї Карпатської гірської системи. Потрібно продовжувати практику створення у транскордонних районах білатеральних заповідних об'єктів, щоби спільними зусиллями вирішувати актуальні природоохоронні завдання.

Українські Карпати розташовані в зоні гумідного клімату, тому в них постійно є загроза паводків. Згідно з архівними та історичними даними, в минулому такі паводки у басейнах Тиси, Дністра і Прута були в 1700, 1730, 1864, 1887, 1895, 1900, 1911, 1913,1926, 1927, 1933, 1941 рр. У зв'язку із значним скороченням площі стиглих лісів та антропогенним зниженням верхньої межі лісу, у повоєнний період вони стали повторюватись частіше, а їх руйнівна дія стала набувати ширших масштабів. У найбільш критичному екологічному стані знаходиться Закарпаття. Тут на навітряних макросхилах випадає на 20% більше опадів, ніж на завітряних макросхилах Львівщини та Івано-Франківщини. Річна кількість опадів у Чопі (106 м н. р. м.) становить 700 мм, а в Руській-Мокрій (640 м. н. р. м) в Горганах 1600 мм. Перепад висот між найнижче і найвище розташованими місцевостями становить понад 1900 м, що на 200 м вище, ніж у Передкарпатті. Такий значний перепад впливає на стік води та швидкість течії у гірських ріках. У межах Закарпаття Чорногора, Горгани і частково Бескиди відзначаються значною крутизною схилів, що також прискорює стік атмосферних опадів. В області найвища в Україні густота водних артерій (1,7 км на 1 км. кв.). Гідромережа включає 9 426 річок і потоків довжиною біля 19 800 км. Серед лісових формацій домінують дубові та букові, під наметом яких весною проходить швидке танення снігу, ніж під хвойними лісами. Під час циклонів протягом кількох днів випадає місячна норма опадів. Закарпаття межує з степовою зоною Угорщини з якої надходять теплі повітряні течії, що є причиною швидкого танення снігу у весняний період, а отже, і причиною виникнення паводків. Всі ці природні фактори від'ємно впливають на нормальний гідрологічний режим річок (Стойко, 2000). Протягом останнього десятиріччя в Закарпатті найбільші катастрофічні паводки були в 1998, 2001 та 2008 рр., коли протягом кількох днів випала місячна норма атмосферних опадів. Катастрофічні паводки у 2008 р. охопили також значну територію Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Матеріальні втрати від них оцінюються в мільярдах гривнів. Нажаль були і людські жертви, в липні 2008 р загинуло 28 чоловік.

Поруч із природними причинами паводків, їх інтенсивність та руйнівна дія зумовленні і антропогенним фактором, зокрема масштабною денатуралізацією природних ландшафтів і, передусім, лісових. Після побудови у другій половині 19-го ст. через перевали в Українських Карпатах трьох залізничних магістралей почалася інтенсивна вирубка гірських лісів для експорту деревини на закордонні ринки. Значної шкоди було завдано лісовим масивам під час Першої та Другої світових воїн. У повоєнний радянський період для відбудови зруйнованого народного господарства протягом ряду років вирубувалися дві розрахункові річні лісосіки. В результаті зменшилась площа стиглих лісів, які мали вагоме водорегулююче значення. У віковій структурі лісового фонду й зараз переважають молоді середньовікові та пристигаючі деревостани. Водорегулююче значення молодих деревостанів незначне. Адже, лише після 40 р. лісові фітоценози починають виконувати у повній мірі водорегулюючу функцію.

У високогір′ї Карпат інтенсивний випас, що почався ще в 17-му ст, був причиною зниження на 200-300 м верхньої межі лісу, снігозатримуюче та водозахисне значення якої важко переоцінити. Внаслідок екологічно необгрунтованого природокористування в Українських Карпатах у минулому утворилися на площі 142,3 га непридатні для сільського господарства угіддя (еродовані землі, яри тощо). На площі 93,3 га виникли вторинні чагарникові угруповання. Це той земельний резерв, за рахунок якого можна створювати ліси та збільшувати лісом покриту площу.

На підставі багаторічних лісогідрологічних досліджень встановлено, що стиглі букові ліси здатні затримувати 25 % опадів, а смерекові 36% (Чубатий, 1969). Зараз загальна лісистість в області становить 50%. Екологами з'ясовано, що найменша небезпека виникнення паводків буває коли лісистість у водозбірних басейнах сягає 65%. Враховуючи вагоме водорегулююче значення гірських лісів, основні лісогосподарські протипаводкові заходи повинні полягати:

• у збільшенні лісистості у поводково небезпечних басейнах рік;

• підвищенні антропогенно зниженої верхньої межі лісу та забезпечення її надійної охорони;

• покращенні вікової структури гірських лісів таким чином, щоби пристигаючі й стиглі деревостани займали в лісовому фонді 40-50%;

• зменшенні розмірів річної розрахункової лісосіки у тій гірській частині, в якій випадає більше 1000 мм опадів на рік і в якій ліси виконують особливо важливу водорегулюючу функцію;

• застосування системи вибіркового (селективного) лісокористування з метою збереження постійності лісового середовища та постійності водорегулюючої ролі деревостанів.

Після катастрофічного паводку у 2001 р уряд України виніс постанову про заборонення суцільних рубок у ялицево-букових лісах. Такий мораторій потрібно застосувати і в інших гірських деревостанах.

В області розроблена державна протипаводкова програма, яка включає заходи гідротехнічні, лісогосподарські (збільшення лісистості), природоохоронні (розширення площі захисних лісів), організаційні та екоосвітні. На р. Боржаві заплановано будівництво протипаводкового водосховища. Такі водосховища доцільно створити у басеєнах Білої і Чорної тиси, Тереблі та інших повенево небезпечних ріках. До речі вони існували у 19-му та до середини 20-го ст.і були побудовані для сплаву деревинм бокорами.

Прогноз щодо вірогідного у майбутньому виникнення паводків невтішний. У результаті парникового ефекту спостерігається глобальне потепління клімату у приземних горизонтах. Згідно з даними метеостанції у Львівському національному університеті ім. Ів. Франка протягом минулого століття, в нашому регіоні температура піднялась на 0,6. С. У весняний період збільшується небезпека прискорення процесу сніготанення. У гірських ріках спостерігається збільшення їх водності. При низькій лісистості в Карпатах і надалі існуватиме небезпека появи паводків. Тому проблема боротьби з ними повинна вирішуватись шляхом скоординованих екологічних міждержавних заходів. У Закарпатті через транскордонну зону України, Румунії, Угорщини протікає найбільша притока Дунаю р. Тиса, в басейні якої часто виникають паводки. Її довжина у межах області становить 201 км, а загальна довжина 966 км. Від нормального гідрологічного режиму Тиси залежить також гідрологічний режим Дунаю. Латориця і Уж впадають у р. Бодрог на території Словаччини і впливають на його гідрологічний режим. Через Українські Карпати прокладені нафтоі газопроводи, високовольтні лінії електропередач міждержавного значення. Тут проходять міжнародні залізниці і шосейні дороги. Щоби зберегти нормальний гідрологічний режим гірських рік та безпечне функціонування міжнародних трас потрібно спільними зусиллями країн, на території яких розташована карпатська гірська система, забезпечити її екологічний баланс.

Карпати мозаїчний регіон етнічного різноманіття Центральної та Східної Європи. На їх теренах живуть австрійці, чехи, словаки, поляки, українці, румуни, угорці, німці, роми. Спілкуючись протягом віків ці етноси культурно взаємно збагачувались. На території Українських Карпат проживає 4,2 млн чоловік (8,9% населення України), які зв'язані з ними історично, географічно, екологічно, економічно. Вони цікаві в етнографічному плані. У гірських районах сформувалися етнічні групи гуцулів, лемків, бойків. Під впливом гірської природи розвивалася їх духовна і матеріальна культура та формувалася своєрідна ментальність. Згадані етнічні групи відзначаються пристосуванням до гірських умов, високою релігійністю, консервативним способом життя, оригінальними народними звичаями і традиціями, місцевим діалектом. Своєрідність гірських ландшафтів наклала відбиток і на їх архітектурну творчість, про що свідчать дерев'яні церкви та дзвіниці побудовані в 18-19 ст. Збереженню сакральних пам'яток архітектури слід приділити належну увагу. Так само потрібно зберігати історичні пам'ятки Першої та Другої світових війн. Ці заходи здійснюються, але в недостатній мірі.

При тоталітарному режимі колективізація, русифікація та атеїстична пропаганда змінили спосіб життя етнічних груп. Почали занепадати їх звичаї, релігійні почуття, народні традиції. Тому зараз потрібно зберегти культурну спадщину етнічних груп та природне середовище в якому вони формувалися. В Гуцульщині розташований Карпатський біосферний заповідник (50300 га), Вижницький національний природний парк (НПП) (7978 га), НПП "Гуцульщина” (50000 га). На Бойківщині створено НПП "Синевир” (40400 га) та "Сколівські Бескиди” (19428 га), а на Лемківщині Ужанський НПП (39159 га). Завдання цих охоронних об′єктів полягають у збереженні не лише природної, але й етнічної та культурної спадщини горян.

Українська частина Карпат, завдяки сприятливим кліматичним умовам, екологічно чистому природному середовищу, багатим бальнеологічним ресурсам, наявності історикокультурних пам'яток, доброму залізничному, шосейному та повітряному сполученню, відзначається значним рекреаційним і туристичним потенціалом. Тут нараховується 780 водопунктів мінеральних вод із сумарним дебітом 57, 5 тис. м3. Тому регіон перспективний для розвитку туристичної і рекреаційної сфери. Туристів з української діаспори у США, Канаді та інших країнах приваблюють також народний фольклор та спосіб життя етнічних груп регіону. До найбільш відомих санаторно-природних комплексів, які мають і міжнародне значення, належать Трускавецький, Моршинський, Шаянський, "Сонячне Закарпаття” та інші. На Львівщині на північному макросхилі у Бескидах, де стабільний сніговий покрив, успішно розвивається гірськолижно-спортивна інфраструктура у Славську, а в Івано-Франківщині ⎯ у Буковелі. Для більшості розташованих у мальовничих лісових ландшафтах гірських сіл, населення яких відзначається багатим народним фольклором та своєрідними народними традиціями, перспективним є зелений туризм, як окрема галузь рекреаційної діяльності (Рутинський, Зінько, 2006). Розвиток гірського туризму сприятиме зайнятості місцевого населення, діяльності малих підприємств, а, отже, матиме певне економічне значення. Він стимулюватиме також культурне взаємозбагачення між місцевим населенням та рекреантами з різних країн. На жаль, сучасний стан туристичної сфери не на належному рівні. Причинами такої ситуації є незадовільний стан дорожньої мережі, низька якість сервісу, недостатня інфраструктура інформації. Для розвитку рекреаційної туристичної індустрії потрібно вивчати досвід в Словаччині, Польщі та інших країнах і застосовувати його в Українських Карпатах. Приток іноземних інвестицій у туристичний і рекреаційний бізнес у значній мірі сприятиме його покращенню.

Господарська діяльність у гірських районах пов′язана з певними труднощами, зумовленими нижчою температурою та коротшим, ніж у рівнинних ландшафтах вегетаційним періодом, зниженою родючістю грунтів, небезпечними схиловими процесами, високими затратами на життя, несприятливою, а іноді й екстремальною екологічною ситуацією, що відбивається на їх екологічному розвитку. Враховуючи таку екологічну специфіку потрібно у кожному гірському населеному пункті розробити соціально-економічну програму сталого розвитку та екологічної безпеки і провести відповідне територіальне планування. Особливу увагу слід приділити економічно депресивним гірським селам, спрямувавши їх розвиток на використання туристичних і рекреаційних ресурсів.

Приймаючи до уваги несприятливу екологічну ситуацію в Карпатах та її соціально-економічні наслідки, в 2003 р в Києві була проведена Міжнародна конференція представників урядів семи країн. На ній була прийнята "Рамкова конвенсія про захист довкілля та сталий розвиток у Карпатському регіоні”, в якій визначено пріоритетні завдання щодо покращення екологічного стану. Нажаль вони виконуються дуже повільно. Причиною цього є відсутність єдиного екологічного центру, який координував би реалізацію екологічних заходів згідно з цією програмою.

Західні, Східні та Південні Карпати утворюють єдину макроекосистему. Порушення екологічного балансу в одній із країн на території яких вона розташована, створює загрозу для сусідньої країни. Для підтримання екологічного балансу потрібно створити в рамках Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи Карпатську екологічну комісію. Її потенціальні завдання можуть бути такі:

• забезпечення інформаційної системи про екологічний стан навколишнього середовища та попередження небезпечних природних стихійних явищ;

• координація щодо створення системи протипаводкових гідротехнічних споруд у басейнах транскордонних рік;

• реалізація лісогосподарських заходів щодо збільшення лісистості і в Карпатському регіоні та покращенні водорегулюючої ролі гірських лісових екосистем;

• здійснення територіального планування сталого економічного розвитку і повенево небезпечних гірських селах з метою покращення їх екологічної безпеки;

• організація довготривалого екологічного моніторингу у критичних гірських регіонах, в яких порушений екологічний баланс;

• уніфікація природоохоронного законодавства у карпатських країнах та приведення його до стандартів заканодавства країн Європейського Союзу;

• мобілізація фінансових ресурсів з боку карпатських країн та міжнародних організацій з метою створення спільного Фонду для вирішенню екологічних проблем у Карпатах.

Здійснення цих заходів сприятиме поліпшенню соціально-економічної та екологічної ситуації як на території карпатських країн, так і в Центральній Європі.

2. Оптимізація трансформованих лісів України на засадах сталого розвитку

Як свідчать палеоботанічні та палеоландшафтні дослідження, вплив останнього вюрмського зледеніння позначився на макроструктурі рослинного покриву України найбільше у північній частині Полісся та у високогір'ї Карпат. Про це свідчать польодовикові озера, кари та моренові відклади на Поліссі та в Чорногірському, Мармароському і Свидовецькому гірських масивах у Карпатах. У польодовиковий період на теренах України були сприятливі кліматичні та ґрунтові умови для формування у фітоценатичному комплексі лісових формацій бореального і неморального типів. Сучасна ценотична структура лісів та їх видовий склад сформувалися в основних рисах у пізньому голоцені (2500-3000 рр. тому). У доагрокультурний період ліси були домінантним рослинним покривом у широколистяній лісовій зоні, займали значну частину у лісостеповій, мали острівне поширення на балках у степовій зоні. Протягом тривалого агрокультурного періоду, який нараховує близько 5000 років, у результаті різних форм антропогенного впливу в лісовому покриві України відбулися істотні кількісні і якісні зміни. На підставі палеопедологічних досліджень та архівних матеріалів встановлено, що ще у середньовіччі загальна лісистість України становила 40 %. На сьогодні площа земель лісового фонду становить 10, 8 млн. га, з яких лісовою рослинністю покрито 9,5 млн. га, а лісистість дорівнює 15,7 %. Україна належить до найменш залісених країн Європи.

Істотне скорочення покритої лісом площі стало причиною не тільки зміни клімату, порушення нормального гідрологічного режиму річок, дестабілізації природного середовища, але й зниження біологічного, фітоценотичного та ландшафтного різноманіття. До Червоних книг України (Рослинний світ,1996; Тваринний світ,1994) занесено 541 вид вищих і нижчих рослин та грибів і 153 види хребетних та 229 видів безхребетних тварин. Значна частина раритетних видів флори, мікобіоти та фауни екологічно пов'язана з лісовим середовищем, яке має вагоме значення для збереження біологічного різноманіття. У Зелену книгу України (1987) занесено понад 100 раритетних фітоценозів деревних і чагарникових порід, які потребують спеціальної охорони. На більшій частині земель лісового фонду поширені деревостани зі зміненою ценотичною структурою. Ліси природного походження збереглися тільки у віддалених місцевостях Карпат, Полісся та гірського Криму. У минулому під впливом німецької лісівничої школи, з метою одержання на лісових землях тимчасової економічної вигоди, на значній площі створювалися екологічно нестабільні монокультури хвойних порід. Тільки у Карпатах площа вторинних смеречників становить близько 180 тис. га, з яких 50 тис. га знаходиться у незадовільному санітарному стані і потребує оздоровлення.

Багаторічні дослідження українських та зарубіжних учених показали, що у природних лісових екосистемах протягом філоценогенетичного процесу виробилася здатність до самопідтримання і нормального функціонування без потреб догляду з боку людини. Тому вони є придатними моделями при реконструкції трансформованих деревостанів з метою наближення їх до природних.

Через істотне скорочення покритої лісом площі та зміну природної ценотичної структури у лісах України перед лісовим господарством стоїть завдання не тільки збільшити лісистість, але й реалізувати систему екологічних заходів, що спрямовані на оптимізацію трансформованих лісових екосистем.

Програмою досліджень охоплено лісові екосистеми різного ступеня натуральності у Карпатському біосферному заповіднику та Ужанському, Карпатському, Яворівському і Шацькому національних природних парках. Методом еколого-фітоценотичного порівняння вивчено ценотичну структуру природних екосистем, що спроможні самовідновлюватись, самозахищатись, саморегулюватись та культурфітоценозів, у яких така здатність слабо виражена або відсутня. Шляхом порівняння ценотичного складу дендрофлори, властивої або не властивої для певних типів лісу, встановлено шість ступенів натуральності лісових екосистем. На підставі оцінки основних параметрів життєвості і функціонування екосистем розроблено модель, наближену до природного лісівництва.

Багатовікова історія взаємовідносин суспільства і природи свідчить, що його ставлення до лісів та лісового середовища у різні періоди було неоднаковим. Воно залежало від розмірів покритої лісом площі, демографічної та соціально-економічної ситуації і, головним чином, від усвідомлення людиною багатогранного значення лісосировинних ресурсів для її існування. На території України вплив людини на лісове середовище розпочався ще у період Трипільської культури (3700-5500 р. тому), коли вже почало розвиватися хліборобство і скотарство. Для зернових культур та пасовищ людина поступово розширювала лісові угіддя підсічно-вогневим (вирубно-вогневим) та іншими способами. Враховуючи незначну кількість населення, ця форма антропогенного впливу мала тільки локальні масштаби. У наступних етапах агрокультурного періоду ліси мали для людини здебільшого мисливське значення та постачали будівельний і паливний матеріал. Починаючи з 16 ст., у лісових масивах України вже почали розвиватися різні промисли. Споруджувалися буди для одержання з деревини поташу, який експортувався і на закордонні ринки, гути для виробництва скла, бурти для одержання селітри, рудні шахти для виплавляння заліза з болотної руди. Широко практикувалося виготовлення дьогтю, смоли та інших продуктів з деревини. Тривалий період ліси вважалися як "річ без господаря" (юридичний термін "Res nullius). Тільки у 1763 р. в Австро-Угорській імперії, до складу якої входили західні регіони України, цісарівна Марія-Терезія видала так званий "Лісовий порядок". У цьому державному документі вперше встановлено вік рубання лісу, обґрунтовано потребу залісення лісосік та охорони лісів. Таким чином було встановлено певний контроль за лісовими масивами, більшість яких належала державі.

Новий етап у ставленні суспільства до лісосировинних ресурсів настав у середині 18 ст., коли у західноєвропейських державах та в Україні стала розширюватися мережа залізниць і почали розвиватися целюлозна та хімічна промисловості. Ці галузі виробництва потребували багато деревини як листяних, так і хвойних порід. Тому деревина набуває вагомого економічного значення, стає ринковим товаром, експортується за кордон. Внаслідок посиленої експлуатації лісів порушився гідрологічний режим річок. В Альпах, Карпатах та інших гірських регіонах почали частіше виникати катастрофічні повені, снігові лавини та інші стихійні лиха. Далекоглядні австрійські лісівники усвідомили вагому захисну роль лісів і обґрунтували потребу ведення лісового господарства за принципом "постійності лісу та лісового середовища" (Dauerwald).

Розпочинається всебічне дослідження лісових фітоценозів та умов їх середовища, розвиваються пов'язані з лісом природничі науки. З метою підготовки фахівців для лісового господарства у Львові 1874 р. створюється перша в Галицькому краю фахова лісова школа, на базі якої після першої світової війни було організовано лісогосподарський факультет.

Характерний для кінця 19-го і початку 20-го ст. інтенсивний процес урбанізації й індустріалізації та скорочення площі лісових масивів поставили перед суспільством нову проблему соціального характеру оздоровлення населення на лоні природних ландшафтів. З цією метою в Україні у 30-х рр. минулого століття довкола великих міст стали створюватися зелені зони рекреаційного призначення. Ліси починають оцінювати не тільки в економічному й екологічному, але рівно ж у соціальному контексті. Зокрема, вагомого соціального значення набувають зараз національні природні та регіональні ландшафтні парки.

У сучасний індустріальний період цивілізації широкомасштабна денатуралізація лісових ландшафтів стала причиною не тільки збіднення біологічного, фітоценотичного та ландшафтного різноманіття, але й екологічної дестабілізації довкілля. Відзначимо, що з усіх типів природної рослинності ліси як найбільш поширені та довговічні екосистеми з дуже складною ценотичною структурою у надземній частині та педосфері, мають вагоме середовищетвірне (інвайронментальне) значення. Як автотрофний блок живої речовини вони виконували вагому біогеохімічну роль в еволюції біосфери та підтриманні її упорядкованості. Продукування кисню лісовим біомом особливо важливе у даний період, коли внаслідок порушення киснево-вуглекислотного балансу у біосфері спостерігається глобальне потепління клімату з непередбаченими наслідками для функціонування біосфери та цивілізації. Тому екологи належно оцінюють як інвайронментальне, так і біосферне значення лісового біому. Розуміння багатофункціональності лісів у різні періоди показано на рис. 1.

У лісогосподарській інфраструктурі України та в інших європейських державах тривалий період ігнорувалося багатогранне значення лісів. Під впливом парадигми одержання максимального прибутку із земельного фонду продовжувалася трансформація лісів у сільськогосподарські та інші угіддя. З метою одержання короткочасного економічного прибутку на місці корінних твердолистяних порід створювалися плантаційним методом монокультури смереки, тополі та інших деревних порід. Масштабна десильватизація, трансформація корінних мішаних лісів у монодомінантні культурфітоценози стали причиною не тільки зниження захисної функції лісових екосистем, але й збіднення біологічного, фітоценотичного та ландшафтного різноманіття. Оцінюючи такі зміни з загальноекологічних позицій, лісівники у багатьох країнах обґрунтували потребу вести лісове господарство за прикладом природних лісових фітоценозів. Американський вчений Ч. Мазер (Ch.Maser), який протягом багатьох років проводив у лісах Західного Орегону порівняльні дослідження, у фундаментальній монографії "Змінений ліс" (The Resigned Forest) на численних прикладах аргументує екологічну перевагу лісів природного походження і рекомендує формувати за їх зразком насадження господарського призначення.

У створених людиною деревостанах відсутній або слабо виражений природний відбір ценокомпонентів, тому їх адаптивна здатність до відповідних едафічних умов занижена. Як констатує Ч. Мазер, для таких деревостанів характерний лінійний тип розвитку, який закінчується віком стиглості, після чого потрібне рубання та штучне створення нових культур. Біологічне і ценотичне різноманіття у спрощених культурфітоценозах незначне, тому вони екологічно нестабільні. Культурфітоценози потребують постійного догляду, для чого необхідні відповідні матеріальні затрати. Тому бажано у лісовому господарстві віддавати перевагу лісам, що наближені за ценотичною і віковою структурою до природних екосистем.

У зв'язку із наявністю у лісовому фонді України на значній площі трансформованих деревостанів та культурфітоценозів зі зміненим природним складом дендрофлори важливим завданням є оптимізація їх ценотичної структури з метою підвищення екологічної стійкості та господарсько-технічної вартості. З'ясуємо спочатку поняття "трансформована екосистема". Це лісова екосистема, в ценотичному складі, віковій структурі та педосфері якої відбулися внаслідок різних форм антропогенного впливу певні зміни, тому вона відрізняється від природних екосистем. При незначних змінах протягом певного часу може відтворитися спонтанним шляхом її природна ценотична структура. При значних змінах таке відтворення можливе тільки шляхом господарського втручання.

Оптимізацію трансформованих насаджень потрібно здійснювати в напрямку наближення їх до екологічно стабільних природних фітоценозів, тобто в напрямку лісівництва, близького до натурального. У німецькій літературі цей напрямок одержав назву "Naturnahe Forstwirtschaft", в англомовній "Closetonatural forest management". Для даної системи ведення лісового господарства ми пропонуємо назву "наближене до природного лісівництво". Система наближеного до природного лісівництва полягає у формуванні насаджень, подібних за складом дендрофлори, віковою і ценотичною структурою до екосистем природного походження, де протягом філоценогенетичного процесу виробилася здатність до самовідновлення, самозахисту, саморегуляції, що забезпечує їм тривале функціонування. У таких екосистемах існують сприятливі умови для біологічного і фітоценотичного різноманіття, яке підтримує їх екологічну стабільність. Згадана система лісового господарства дає змогу забезпечити шляхом вибіркового лісокористування сталість лісосировинних ресурсів, а отже, сталість їх переробки та стале використання трудових ресурсів. Вона забезпечує також стале виконання лісовими фітоценозами захисних та соціальних функцій. Отже, наближене до природного лісівництво дає змогу усунути протиріччя між екологічними вимогами щодо збереження лісів з метою підтримання екологічно збалансованого стану у довкіллі та економічними вимогами щодо задоволення потреб суспільства у лісосировинних ресурсах. На рис. 2 зображено модель системи, наближену до природного лісівництво.

Найбільш придатними еталонами для наближеного до природного лісівництва є лісові фітоценози природного походження праліси, умовні праліси, первинні ліси. Протягом філоценогенезу у пралісових екосистемах виробилась здатність до самопідтримання і регенерації, тому вони не потребують додаткових витрат на догляд та штучне відновлення. Такі екосистеми функціонують як континуальні в часі і просторі стабільні угруповання. Формування ценотичного складу у пралісах відбувається шляхом природного відбору ценокомпонентів, що забезпечує їм адаптивну здатність до природного середовища. Завдяки різним віковим групам пралісові екосистеми відзначаються характерним для них циклом розвитку і тому вони практично не старіють. У пралісах не розриваються функціональні зв'язки між автотрофним і гетеротрофним компонентами та педосферою, що забезпечує їм нормальне функціонування. Для здійснення практичних заходів трансформації змінених фітоценозів потрібно визначити ступінь їх натуральності. Натуральний стан деревостану встановлюється на підставі таксаційних ознак співвідношення корінних та некорінних видів дендрофлори, характерних для відповідного типу лісу. Залежно від такого співвідношення, в лісах України Виділеношість ступенів їх натуральності. На підставі багаторічних порівняльних досліджень фітоценозів з різним ступенем натуральності встановлено певні закономірності щодо їх потенційної функціональної здатності. Чим вищий ступінь натуральності фітоценозу, тим виразніша його здатність до самовідновлення, самозахисту, саморегуляції і, навпаки.

Залежно від стану натуральності, віку домінантної породи та санітарного стану трансформованих деревостанів, методи їх реконструкції будуть різними. У стиглих монодомінантних смерекових насадженнях найбільш радикальним методом їх ренатуралізації є суцільні рубання на невеликих ділянках та створення змішаних культур, які відповідають даному типу лісу. У середньовікових похідних буково-смерекових деревостанах із незадовільним санітарним станом необхідно вирубувати вибірковим методом смереку і у вікнах (куртинах) створювати змішані культури з аборигенних порід.

У системі наближеного до природного лісівництва потрібно керуватися принципом вибіркової експлуатації. Основним видом експлуатації повинно бути вибіркове рубання стиглих стовбурів. Після їх рубання у лісі створюватимуться вікна для поступового самовідновлення лісу. Саме в такий спосіб відбувається куртинне відновлення деревних порід у букових пралісах під час фази розпаду деревостанів. Таким чином, формується різновіковий фітоценоз.

Для вибіркової експлуатації потрібна розгалужена лісотранспортна система. Для обґрунтування системи наближеного до природного лісівництва необхідно керуватися як екологічним принципом потенційної можливості ренатуралізації трансформованих фітоценозів з метою покращення їх біологічної стабільності, так і економічним принципом можливості підвищення продуктивності та господарсько-технічної цінності деревостану. З цією метою у практиці лісового господарства України вже протягом двох століть інтродукуються цінні екзоти. Деякі з них, такі як модрина європейська (Larix europaea L.), сосна Веймутова (Pinus strobus L.), псевдотсуга Мензіса (Pseudotsuga menziesii (Mirb.) Franco), дуб північний (Quercus borealis Michs.), акація біла (Robinia pseudoacatia L.), вже давно акліматизувалися і стали вторинно-аборигенними породами. Але, беручи до уваги загально екологічні міркування, необхідно пам'ятати, що масове впровадження у культуру екзотів змінює природну ценотичну структуру автохтонних лісових формацій та порушує консортивні зв'язки між біологічними видами. Тому при інтродукції екзотів необхідно керуватися "правилом збереження фітоценотичного та екологічного балансу у лісових ландшафтах". Щоби він зберігався, участь екзотів як у складі деревостану, так і за площею не повинна перевищувати 5%.

Систему наближеного до природного лісівництва доцільно застосовувати передусім у лісових масивах особливого призначення національних природних та регіональних ландшафтних парках, біосферних резерватах, в лісах зелених зон, прибережних захисних лісах та в інших місцевостях, де потрібно зберігати постійність лісу і лісового середовища. Її впровадження дасть змогу ренатуралізувати на природних засадах трансформовані екосистеми, покращити їх біологічну стійкість, а отже і виконання ними екосферної функції в навколишньому середовищі.

Протягом агрокультурного періоду у лісових формаціях України відбулися істотні територіальні зміни та трансформація їх природної ценотичної структури. Це негативно вплинуло на природну властивість лісових екосистем до самовідновлення, самозахисту, саморегуляції. Завдання наближеного до природного лісівництва полягає у відтворенні у трансформованих екосистемах згаданих властивостей, які сформувалися у природних лісах протягом філоценогенетичного процесу. Для ширшого впровадження цієї системи у практику лісового господарства потрібні подальші екологічні дослідження щодо методів реконструкції трансформованих фітоценозів та оптимізації їх видового складу і ценотичної структури.

3 Розвиток рекреаційно-туристичної діяльності лісових підприємств в умовах сталого розвитку

Враховуючи великий рекреаційно-туристичний потенціал Карпатського регіону і те, що подальший розвиток лісозаготівельної діяльності може загострити екологічну ситуацію, що забиратиме і без того обмежені ресурси, впродовж останніх десятиріч виняткової актуальності набула проблема використання лісових насаджень з рекреаційно-туристичною метою. Одним з заходів більш ефективного використання рекреаційних лісових ресурсів останнім часом називають реалізацію лісогосподарськими об'єктами власних можливостей для розвитку рекреаційно-туристичного господарства.

Таким чином, об'єктом даного дослідження є рекреаційно-туристична діяльність лісових підприємств.

У процесі формування та реалізації політики освоєння рекреаційнотуристичного потенціалу лісових підприємств важливим є врахування та використання положень теорії сталого розвитку. Сьогодні існує близько 300 визначень сталого розвитку і всі вони тією чи іншою мірою наголошують на взаємозалежності між навколишнім природним середовищем і економічним зростанням. Невід'ємними і рівнозначними складовими поняттями сталого розвитку є екологічний та економічний компоненти. Адже не може бути сталою громада, яка орієнтується тільки на один з них. Орієнтація винятково на екологічний розвиток, при ігноруванні економічної складової, неминуче призведе до економічної залежності підприємств від додаткових джерел фінансування, а громади чи регіону від більш розвинутих територій, чисельних соціальних проблем, а в кінцевому результаті загострення екологічних проблем. Громада, регіон чи окреме підприємство мають бути фінансово самодостатні. Отже, оскільки розвиток рекреаційно-туристичної діяльності має бути як екологічно безпечним, так і економічно вигідним для лісового господарства, необхідно досліджувати еколого-економічні аспекти розвитку цієї діяльності, що і є предметом даного дослідження.

У будь-якій діяльності дуже важливим є питання визначення основних понять, термінів, що дають змогу адекватно тлумачити предмет, об'єкт і умови наукових досліджень.

Досить часто дослідники розглядають туризм як різновид рекреації, один із видів активного відпочинку. Зрештою, він відбиває характерну тенденцію сучасності, коли перевага віддається розвитку динамічного відпочинку, у процесі якого відновлення працездатності поєднується з пізнавальною діяльністю.

Водночас, при класифікації туризму за метою серед таких видів туризму як пізнавальний, релігійний, науковий, гостьовий тощо, виділяють рекреаційний туризм, тобто "туризм, з метою відновлення і розвитку фізичних, психічних та емоціональних сил".

Отже, необхідно відзначити діалектичну єдність туристичної та рекреаційної діяльності, оскільки туристична діяльність може розглядатись у межах рекреаційної діяльності, але, водночас, рекреаційна діяльність є однією зі складових туристичної діяльності.

У зв'язку з цим, рекреаційно-туристична діяльність це інтегральне поняття, під яким будемо розуміти сукупність дій з відновлення життєдіяльності людини, а також з надання та споживання різноманітних туристичних послуг, передбачених законодавством України.

Впровадження туристичної діяльності лісовими підприємствами, а отже, додаткового навантаження на лісові екосистеми, вимагає ретельних розрахунків і аналізу. Важливими оцінковими показниками для природних комплексів є їх стійкість до рекреаційних навантажень, ступінь рекреаційної дигресії, максимально допустиме рекреаційне навантаження, місткість території.

Цій проблематиці присвячені праці С.А. Генсірука, М.С. Нижник, Р.Р. Возняка, А.І. Тарасова, В.С. Кравціва, Л.С. Гринів, М.В. Копач, С.П. Кузика, В.І. Середіна, В.І. Парпана, Е.Г. Шеффера, В.П. Чижової, Н.С. Казанської, І.Д. Родічкіна та ін. Максимально допустиме рекреаційне навантаження залежить від виду рекреаційно-туристичної діяльності, пори року, типу природного комплексу, рівня створених умов для відпочинку (ступеня інженерного забезпечення та інфраструктури) тощо.

Поряд з такими термінами, як максимально допустиме рекреаційне навантаження, яке має екологічний характер, М.І. Амоша виділяє окремо термін "мінімальне навантаження". Цей термін "має більше економічний характер і враховує мінімальну місткість рекреаційної території, яка дає змогу окупити капіталовкладення, витрачені на будівництво всіх об'єктів та благоустрій території, охорону середовища та експлуатаційні витрати".

При фактичному рекреаційному навантаженні (Qf) нижче Qmin рекреаційно-туристична діяльність лісового підприємства буде приносити збитки. І тільки при Qmin + 1 лісове господарство почне отримувати прибутки. Однак перевищення максимально допустимої рекреаційної місткості території (Qmax) призведе до незворотних змін у природно-територіальному комплексі. При цьому прибутки господарства будуть різко зменшуватись та перейдуть у збитки.

Таким чином, враховуючи те, що економічний розвиток повинен органічно вписуватись у межі екологічних можливостей, при розвитку рекреаційно-туристичної діяльності необхідно дотримуватись такої умови: Qmin < Qd < Qmax, (2) де: Qmin мінімальна рекреаційна місткість, чол.; Qd еколого-економічно допустима рекреаційна місткість, чол.; Qmax максимально допустима рекреаційна місткість території, чол.

Тобто, допустиме з еколого-економічного погляду рекреаційне навантаження має перебувати у межах між Qmin та Qmax. Якщо ж Qmax<Qmin, тоді розвиток рекреаційно-туристичного господарства є економічно недоцільним.

Отже, раціональне використання лісів для рекреації та туризму одна з найважливіших еколого-економічних проблем лісокористування. З метою дотримання принципу безперервного невиснажливого лісокористування та принципу розширеного відтворення лісових ресурсів при плануванні розвитку рекреаційно-туристичного господарства одними з найважливіших завдань є визначення як максимально допустимих норм рекреаційних навантажень на лісові площі, так і мінімального рівня таких навантажень, що дасть змогу утримувати рекреаційні зони у належному стані та забезпечить рентабельність рекреаційно-туристичного господарства. Важливо також забезпечити контроль за дотриманням допустимих норм рекреаційних навантажень на лісові екосистеми та розроблення і запровадження комплексу заходів, спрямованих на підвищення цих норм. Чим більші капіталовкладення в охорону навколишнього середовища та створення оптимальних умов для відпочинку чи лікування, тим вища місткість рекреаційних територій. Отже, через певний час оптимальна місткість може переглядатись. Велику увагу необхідно звернути також на розроблення заходів щодо регулювання рекреаційних навантажень у часі та просторі.

Використана література:

1. Стойко С.М. Збереження біологічного біорізноманіття та екологічного балансу і підтримання сталого розвитку в Карпатах Науковий вісник Ужгородського університету Серія Біологія, Випуск 24, 2008: 5-10

2. Стойко С.М. Еколого-економічні принципи оптимізації трансформованих лісів України на засадах системи наближеного до природного лісівництва / Науковий вісник, 2005, вип. 15.6, с.78-87

3. Кульчицька Е.А. Розвиток рекреаційно-туристичної діяльності лісових підприємств в умовах сталого розвитку / Науковий вісник, 2005, вип. 15.7, с.306-309





Реферат на тему: Біологічне біорізноманіття, сталий розвиток та діяльність лісових підприємств в Карпатах (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.