Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Аналіз розвитку рослинного покриву Волино-Поділля (реферат)

Сприятливі умови для розвитку рослинного покриву Волино-Поділля сформувалися в кінці міоцену, після відступу вод Сарматського моря. Його основу склали древні флороценотичні комплекси, представники яких мігрували зі суміжних територій. Глибоко реліктові флороценотичні утворення, що пов'язані з древніми міоценовими флорами (Ephedreta distachyae, Cladieta marisci та ін.) ще до сьогодні спорадично збереглися в регіоні та як цінні в історичному плані підлягають охороні.

Більшість ботаніків, які вивчали питання генезису рослинного покриву Волино-Поділля, стверджували древність його флористичного ядра. Й. Пачоський перший констатував, що, незважаючи на певні трансформації, в основі сучасного рослинного покриву регіону лежить міоценова флора. Це положення знайшло підтвердження в палеоботанічних роботах, що базуються на даних спорово-пилкового аналізу. Згідно з ними, на цій території не було повного незворогного зникнення рослинного покриву, а відбувалися лише термогенні флуктуації його видового складу та ценотичної структури. Усе це дозволяє піддати сумніву правоту іншої крайньої точки зору, згідно з якою збереження реліктів на рівнині Східної Європи взагалі було неможливим. Кальцефільні флороценотичні комплекси, до складу яких входить низка древніх реліктових форм, пережили несприятливі екологічні умови на південних схилах підвищень, захищених складними формами рельєфу.

У час пізньотретинних похолодань клімату та першого (ліхвінського) зледеніння в цьому регіоні сформувався сосновий лісостеп. Він був представлений березово-сосновим рідколіссям з ділянками степів ковиловополинно-низькоосокового типу. Зараз деривати низькоосокових сосняків, значно трансформовані внаслідок господарської діяльності, мають дуже обмежене поширення в регіоні й збереглися переважно на північно-західному Поділлі.

Протягом ліхвінсько-дніпровського інтергляціалу з південно-західної Європи мігрувала низка західноєвропейських видів. Степові угруповання в цей час займали круті схили. Під час дніпровського (риського) зледеніння на півдні Волині та в Гологоро-Кременецькому масиві сформувалася тундра з гляціально-дріасовою флорою, яка складалася з арктичних, степових та аркто-альпійських видів. Під час дніпровсько-валдайського (рис-вюрмського) інтергляціалу склалося основне ядро сучасної флори, зокрема флори лісів.

Після відступу дніпровського льодовика й потепління клімату на всій досліджуваній території відбувся значний розвиток лісової рослинності, а в час рис-вюрмського інтергляціалу тут існував лісостеп з досить багатою трав'яною рослинністю. В час, що відповідає валдайському зледенінню (поза межами України) рослинний покрив був представлений сосновими лісами, які чергувалися з широколистяними. Наприкінці цього періоду знову набувають розвитку степові й лісостепові види. Завдяки наявності значної меридіональної перигляціальної зони відбувся контакт рефугіальних лісових та тундрових флороценокомплексів і взаємний обмін флороценоелементами між їх угрупованнями. Арктостепові диз'юнкції ареалів властиві таким видам, як Helictotrichon schellianum, Anemone sylvestris та ін. Флора лісової зони збагатилася арктичними, субарктичними та аркто-альпійськими елементами (Betula humilis, Salix myrtilloides, Pinguicula vulgaris). Деякі з них донині трапляються в складі рідкісних угруповань, зумовлюючи їх історично-созологічну цінність. Зокрема, це види чагарниково-болотного ценокомплексу, які є домінантами або співдомінангами раритетних угруповань (Betuleta humilis, Saliceta myrtilloides та інші).

Унаслідок похолодання відбулося зниження альпійського та субальпійського ступенів Карпатської гірської системи й проникнення в рівнинні оселища монтанних і субальпійських видів (Swertia perennis, Anemone narcissiflora, Astrantia major, Carduus glaucinus, Cardaminopsis halleri, Cirsium erisithales та ін.).

Таким чином, у час, синхронний останньому зледенінню, на Волино-Поділлі сформувався степовий ландшафт типу сучасного передгір'я Алтаю, з пануванням низькоосокових степів і сосново-березового рідколісся; у сприятливих умовах мезорельєфу зберігалися фрагменти широколистяно-лісових флорокомплексів. Очевидно, власне тоді остаточно сформувалися видовий склад і структура так званих "гірських" сосняків, які збереглися до початку інтенсивного господарського використання території, і деривати яких у складі сучасної рослинності потребують охорони.

На Подільській височині перехрещувалися шляхи зворотної міграції представників лісового флороценотичного комплексу третинного періоду з рефугіумів, в яких вони пережили максимальне зледеніння. Як стверджували Й. К. Пачоський і М. 1. Котов, деякі з видів цього комплексу могли панувати у флорі тогочасних "гірських" сосняків. У складі флори цих сосняків траплялися й альпійські види; у флорі регіону вони належать до міграційного елемента флор Карпатської гірської системи, що підтверджується особливостями диз'юнкцій їх ареалів. Переважна їх більшість належить до неморально-монтанного та середземноморсько-монтанного флорогенетичних елементів.

У меридіональну фазу рис-вюрмського інтергляціалу існувала палеопонтична неморальна провінція між Дністром і Волгою (можливо до Уралу) з пануванням світлолюбних флороценотичних форм ряду Quercetalia, насичених субсередземноморськими видами. Релікти, що вціліли від них, мають диз'юнкції ареалів, за розмірами подібні до диз'юнкцій середземноморських видів. Вюрмське зледеніння не знищило повністю неморальну рослинність на півдні Східної Європи, залишки її збереглися в долинах великих річок, або під захистом сильно почленованих височин.

Пам'ятками цього періоду в рослинному покриві Волино-Поділля є угруповання з участю субсередземноморських монтанних видів (Coronilla coronata, Hippocrepis comosa, Melittis sarmatica, Hedera helix, Vinca minor, види роду Stipa та ін.). Деякі з них відіграють істотну роль як домінанти й субдомінанти угруповань, формують флористичне ядро багатьох реліктових раритетних синтаксонів регіону, що підлягають охороні.

Протягом голоцену відбувся поступовий просторовий перерозподіл рослинного покриву регіону та наближення його до сучасного вигляду.

У ранньому голоцені на Волино-Поділлі панували березово-соснові ліси в комплексі з ксеротичними степами. До складу лісів у незначній кількості входили широколистяні породи (Quercus, Carpinus, Tilia). Середній голоцен характеризувався значним потеплінням клімату; у цей час у регіоні була поширена багата лісова рослинність з переважанням мішаних сосново-широколистяних (зокрема, сосново-букових) лісів. Степові угруповання набули рис мезофітного, лучного характеру, а їх площі зменшилися. У пізньому голоцені значно поширилися угруповання з домінуванням дуба, іраба, бука. На сухих схилах збереглася ксеротична степова рослинність, а на схилах слабше інсольованих експозицій остепнені лучні угруповання ксеро-мезофітного характеру. Найбільш оригінальним флороценотичним утворенням, що сформувалося в цей час і збереглося донині, є сосново-букові ліси з участю в наземному покриві низки бореальних видів-хамефітів. Цей тип угруповань дуже рідкісний у регіоні, поширений виключно на північно-західному Поділлі й підлягає охороні.

Таким чином, у голоцені в еколого-ценотичному аспекті не було істотних змін у сформованих флороценотичних комплексах регіону. Відбувалися лише локальні пертурбації рослинного покриву, пов'язані з місцевими змінами клімату, розвитком мезорельєфу тощо. Високе флористичне багатство, зокрема участь представників багатьох географічно-флористичних елементів та наявність у рослинному покриві Поділля низки реліктових видів і древніх рослинних формацій (Helictotrichoneta desertori, Cariceta humilis), пояснюється, з одного боку, міграційним походженням флори регіону, а з другого рефугіальною роллю Поділля в період плейстоцену для території Руської рівнини.

Рефугіальність Поділля зумовлена тим, що внаслідок відступу Сарматського моря з цього регіону на денній поверхні опинилися великі площі потужних вапнякових відкладів. Завдяки високій теплоємності цього субстрату та в умовах здавна сильно почленованого рельєфу сформувалися стабільні умови (своєрідні природні оранжереї), сприятливі для збереження древніх видів рослин. Тому в рослинному покриві Поділля й зараз присутні угруповання з участю як четвертинних, так і третинних реліктів. До останніх належать борові види й види кам'янистих степів, а також деякі гідро-гігрофіти. Більшість видів широколистяних лісів належать, очевидно, до дніпровсько-валдайських (рисвюрмських) реліктів.

На ценотичному рівні перша група представлена лише угрупованнями Cladieta marisci та, можливо, угрупованнями ксеро-чагарникового флороценотипу з участю таких глибоко реліктових видів як Ephedra distachya, Amygdalus nana, а також боровими ценозами з участю в наземному вкритті Carex humilis і Daphne cneorum. До другої групи належать раритетні фітоценози неморально-лісового флороценотипу, зокрема, широколистяно-темнохвойні угруповання заходу Подільської височини (Розточчя), синтаксони формації Fageta sylvaticae, а також ценотичні утворення, пов'язані з флороценотипом білолісся. Сучасні степові й лучно-степові раритетні угруповання є дериватами реліктових флороценотичних комплексів, що сформувалися на підвищених елементах рельєфу, у місцях безпосереднього контакту з перигляціальною зоною.

В останні тисячоліття у формуванні рослинного покриву регіону істотну роль почав відігравати антропогенний фактор. Під його впливом відбулися значні зміни як у видовому складі флори, так і в ценотичній структурі рослинного покриву. Істотно зменшилися (іноді до повного зникнення) площі корінних хвойних лісів з перевагою Pinus sylvestris, Picea abies. У зв'язку з неухильним розширенням площ орних земель повністю ліквідовано плакорні ділянки степової й лучно-степової рослинності; вона збереглася лише окремими фрагментами на стрімких, кам'янистих, непридатних для землеробства схилах. Корінні лучні угруповання також збереглися на обмежених площах лише в заплавах річок, бо осушувальні заходи, розпочаті ще в другій половині XIX століття, призвели до деградації цих фітоценозів, з наступним розорюванням і заміною флористично збідненими й нестабільними сіяними луками чи пасовищами. Найбільшої шкоди було завдано осушувальною меліорацією рослинності боліт. Справжні болота майже зникли в регіоні. На сьогодні цей цікавий флороценотичний тип, насичений багатьма реліктовими видами, зберігся лише фрагментарно в заплавах річок і підлягає охороні.

Особливості генезису флороценотичної структури рослинного покриву регіону зумовлюють і характер раритетного фітоценофонду. У його складі представлені реліктові флороценотичні комплекси усіх епох розвитку, починаючи з пліоцену. Хоча на території Подільської височини пліоценові угруповання в їх первісному вигляді не відомі, однак збереглися окремі види пліоценової флори, які формують реліктові угруповання, близькі за структурою до сарматських прибережних угруповань (Cladieta marisci). Крім того, є ценотичні релікти пізніших епох (Cariceta humilis, Helictotrichoneta desertori), що сформувалися в період риського зледеніння. До реліктів середнього голоцену належать ліси Pineto-Fageta та деякі ін. По території регіону проходять межі ареалів важливих лісових едифікаторів (південна межа Pinus sylvestris, північно-східна Fagus sylvatica, Abies alba, східна межа Quercus petraeae), а також цілої низки видів бореального й неморального елементів флори, які зумовлюють самобутність та оригінальність угруповань. З урахуванням фітоісторичних і ботаніко-географічних особливостей Волино-Поділля й проведене вичленування раритетних фітоценозів.

Використана література:

1. Стойко С.М., Мілкіна Л.І., Ященко П.Т., Кагало О.О., Тасенкевич Л.О. Раритетні фітоценози західних регіонів України (Регіональна "Зелена книга”). – Львів, "Поллі”, 1998. – 189 с.





Реферат на тему: Аналіз розвитку рослинного покриву Волино-Поділля (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.