Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Аналіз розвитку рослинного покриву Українських Карпат (реферат)

Рідкісність фітоценозів, характер їх поширення та специфічна екологічна приуроченість зумовлені як природними, так й антропогенними факторами, що впливали на розвиток рослинного покриву. Польодовиковий період можна розділити на два якісно відмінні за значенням етапи доагрокультурний та агрокультурний. Під час першого етапу розвиток рослинного покриву відбувався спонтанно, адекватно до відповідних змін клімату та едафічних умов, а загальний стан ценотичної різноманітності визначали природні сукцесії рослинних формацій. Вивчення рідкісних фітоценозів дозволяє встановити природні причини їх збереження в різних екологічних умовах.

Протягом другого агрокультурного етапу на спонтанному розвитку рослинного покриву та його різноманітності став позначатися антропогенний вплив у різних його проявах і формах. Найістотніші форми такого впливу це пасторальна, сельбищна, пірогенна, ексцизиційна (пов'язана з вирубуванням лісів), монокультурна форма ведення лісового господарства, белоїдна (пов'язана з воєнним впливом на екосистеми), осушувально-меліораційна. В останні десятиріччя значно зросло хімічне та радіоактивне забруднення екосистем. У результаті такого впливу змінювалася природна ценотична структура екосистем, багато фітоценозів стали вторинно-рідкісними. Оскільки форми антропогенного впливу на природний стан рослинного покриву та його ценотичну різноманітність були різними в досліджуваних регіонах, то вони розглядаються з урахуванням екологічної специфіки цих регіонів.

Аналіз розвитку рослинного покриву Карпат у польодовиковий період становить інтерес не лише в палеоботанічному й палеогеографічному, але й у фітосозологічному аспекті, який стосується закономірностей поширення первинно-рідкісних рослинних угруповань. Палеоботанічні дослідження свідчать, що наприкінці останнього гляціалу домінуючими в рослинності Карпат були лісові й тундрові формації. На підставі однотипності змін клімату в Середній Європі в голоцені від холодного сухого континентального до теплішого, а пізніше м'якого й вологого атлантичного, палеоботаніки виділяють ранній (старий), середній і пізній (молодший) голоцен. За прийнятою зараз схемою ранній голоцен включає два періоди пребореал і бореал, середній старший та молодий атлантикуми, а також першу половину суббореалу. Пізній голоцен включає другу половину суббореалу, старший і молодший субатлантикум (рис. 1, 2).

Рис. 1. Схема поділу післяльодовикового періоду.


 

Оскільки Українські Карпати безпосередньо межують з горами Словаччини, ми характеризуємо польодовиковий розвиток рослинності тут згідно з дослідженнями словацького палеоботаніка Ф.Кріппела. Як відзначає цей автор, у пребореальному періоді середньорічна температура в прилеглих до Карпат рівнинних ландшафтах Словаччини становила приблизно + 4 °С, а наприкінці пребореалу близько + 6, + 7 °С. Такою ж вона могла бути і в Закарпатській низовині. За таких кліматичних умов у Карпатах сформувалися соснові (зі сосен звичайної й кедрової) та березові ліси тайгового типу. До їх складу входила й модрина. Отже є підстави вважати, що сучасні рідкісні угруповання згаданих видів, а також ялівцю козачого (Угольське заповідне лісництво Карпатського біосферного заповідника) є реліктовими й збереглися в гірських районах з часів пребореалу.

 


 

За даними А.Т. Артюшенко та ін., у Прикарпатті в ранньому голоцені були поширені соснові та смереково-соснові ліси, які потім були витіснені широколистяними. Можна вважати, що раритетні угруповання сосни звичайної, які збереглися в оліготрофних едафічних умовах у басейнах Пруту, Лімниці та інших рік, теж мають реліктовий характер і тому підлягають охороні.

У середньому голоцені клімат став теплішим і м'якшим. У першій половині старшого атлантикуму в Словацьких Карпатах опадів було на 70% більше, ніж зараз, а в дуже теплих районах середня річна температура становила близько + 14 °С; наприкінці ж цього періоду вона знизилася на 1 -З °С. У кліматичному оптимумі атлантикуму верхня межа лісових формацій проходила значно вище, ніж зараз (наприклад, у Словацьких Татрах вона досягала 2000 м н. р. м.).

У сприятливих умовах старшого атлантикуму в середньогірській частині Закарпаття, аналогічно як і в Словаччині, були поширені дубові ліси з перевагою мезофітного дуба скельного. Доказом цього є острівні його локалітети, які збереглися серед зональних бучин на кам'янистих розсипищах Велико-Березнянського й Велико-Бичківського державних лісгоспів (ДЛГ), а також в Угольському заповідному лісництві. Вони мають реліктовий характер і підлягають охороні.

Є підстави також стверджувати, що з періоду старшого атлантикуму на відрогах вулканічного Вигорлат-Гутинського хребта збереглися й раритетні угруповання лип сріблястої (Tilia argentea) та широколистої (Т. platyphyllos), ясена білого (Fraxinus ornus), а у верхів'ях рік Ужа, Латориці та Ріки бузку угорського (Syringa josikaea).

Суббореальний період, що охоплював перехідну фазу від середнього до пізнього голоцену, був, згідно з твердженням Ф. Кріппела, останнім для спонтанного розвитку рослинного покриву в польодовиковий період; у цю історичну добу вже почали позначатися різні форми антропогенного впливу.

У пізньому голоцені, після теплого періоду, зросла кількість опадів, клімат стає прохолоднішим. У рівнинних умовах Словаччини середньорічна температура становила близько + 11°, + 12 "С. У Словацьких Карпатах формуються три кліматичні області тепла (рівнинні та передгірські території), помірна (території до висоти 1000 м) й холодна (вище 1000 м). Аналогічні області могли бути і в екологічно близьких умовах на південно-західному макросхилі Українських Карпат.

М'який і прохолодніший клімат, характерний для старшого й молодшого атлантикуму, сприяв поширенню мезофітних порід бука, ялиці, явора, ясена. У середньогірських ландшафтах бук витіснив дубові, грабово-дубові, липово-дубові й, частково, смерекові ліси та сформував монодомінантні угруповання клімаксового типу. Серед зональних бучин у кількох осередках (Підполозянське, Свалявське, Угольське лісництва) на сильно кам'янистих грунтах (греготах) збереглися раритетні угруповання лип широколистої та серцелистої, а в холодних ущелинах на північних схилах корінні смеречини (Широколужанське, Кобилецько-Полянське лісництва). Вони мають реліктовий характер, становлять інтерес для вивчення польодовикової історії розвитку гірських лісів і підлягають охороні.

У Прикарпатті під час вологої й прохолодної фаз атлантикуму серед зональних грабово-дубових лісів з дуба звичайного поширилися пристосовані до м'якого клімату види бук та ялиця біла. У результаті в сприятливих для них екологічних умовах сформувалися рідкісні для Середньої Європи буково-ялицево-дубові ліси. Протягом агрокультурного періоду вони були трансформовані в сільськогосподарські вгіддя. Деривати буково-ялицевих дібров збереглись у Старосамбірському та Дрогобицькому державних лісгоспах і потребують охорони як еталони корінних високопродуктивних деревостанів.

Історія постгляціального розвитку трав'яної й чагарничкової рослинності високогір'я Українських Карпат вивчена ще недостатньо. Не з'ясовані питання хронології етапів становлення й динаміки рослинного покриву. Тому дані палеореконструкції рослинності високогір'я дуже приблизні, оскільки рідко в достатній кількості аргументовані палінологічними та палеоботанічними (дослідження макрозалишків) даними.

З відступом материкового льодовика (12 тис. років тому, пізній гляціал, древній дріас) відбувалося й танення гірських льодовиків. У горах панувала перигляціальна тундра аркто-монтанного характеру. Її головними компонентами були чагарничкові ценози (Saliceta herbaceae, S. reticulatae, S. retusae, Dryadeta octopetalae, Loiseleurieta procumbentis, Empetreta hermaphroditae).

Наприкінці цього періоду арктичний і субарктично-континентальний клімат вологішає; настає поворотний етап у розвитку рослинності. У горах починають формуватися пояси криволісся та лісовий, і до кінця досить теплого інтерстадіалу (алеред) вище розташовані безлісні простори переміщуються вгору. їх нижня межа пролягала в той час приблизно на 500 м нижче сучасної.

Після алередського оптимуму настало похолодання, зумовлене затримкою Скандинавського льодовика, що стало також причиною утворення локальних льодовиків у горах і позначилося на висотній поясності рослинності. Верхня межа лісу значно знизилася й досягла на північних макросхилах Карпат висоти 500 м н. р. м. У палінологічних спектрах цього часу трапляється значна кількість пилку недеревних видів, переважно з родин Сурегасеае, Роасеае, а також з родів Helianthemum, Dryas, спор Selaginella. Можливо, цим періодом слід датувати появу осередків високогірських видів на нижчих гіпсометричних рівнях в Українських Карпатах (зокрема, Trisetum alpestre, Saxifraga paniculata, Festuca saxatilis) і деяких угруповань (наприклад, Helianthemum grandiflorum Thymus pulcherrimus), що збереглися на вапнякових скелях Угольського масиву Карпатського заповідника та в урочищі Соколине Бердо у басейні потоку Кузій. Раритетні фітоценози з участю згаданих реліктових видів також підлягають охороні.

У Східних Карпатах після раннього голоцену вже не було контакту між гірською та рівнинною тундрами. Таким чином, склад рослинного покриву високогір'я не міг поповнюватися шляхом імміграції видів з інших гірських систем або з Арктики.

В агрокультурний період на спонтанному розвитку рослинного покриву все більш позначався антропогенний вплив. Уже в XVI-XVI1 століттях, у результаті інтенсивного заселення гірських районів, почався процес їх знеліснення. Він проходив у двох напрямках: у долинах річок землі звільняли від лісу під поселення, орні та сінокісні угіддя, а у високогір'ї ліси знищували з метою розширення відгінних пасовищ.

Після побудови в Карпатах у другій половині XIX століття залізниць значно посилилася експлуатація гірських лісів з метою експортування деревини. У басейні р. Опір у Сколівському лісовому ревірі (стара назва лісових господарств) від 1899 до 1909 року було вирубано 14,5 тис. га лісів, що становило понад третину площі лісових масивів. У результаті вибіркових рубок, що практикувалися в Карпатах, різко знизилася участь у складі лісів таких деревних порід, як тис ягідний, сосна кедрова, ясен, в'яз, явір, унаслідок чого збіднилася природна ценотична структура рослинних формацій. У нижній частині басейну р. Черемош лише від 1782 до 1783 р. було заготовлено 113400 стовбурів тиса, і на сьогодні він зберігся тут лише в кількох локалітетах. Поодинокі місцезнаходження тиса відомі також на Буковині, у басейнах Сірету та Сучави, де необхідно створити резервати для його охорони (наприклад, урочище Маркушів).

Унаслідок вибіркових рубок зникала також реліктова сосна кедрова. Зараз її основні локалітети збереглися на висотах понад 1000-1200 м н. р. м., тоді як у корінному рослинному покриві вона траплялася на висоті 700 м н. р. м. (ур. Черник у басейні Бистриці Надвірнянської). Починаючи з 1891 року неодноразово були спроби відтворити насадження сосни кедрової. В урочищі Гребля, що на схилі хребта з вершинами Хом'як і Синяк, були створені її культури, які потребують на сьогодні охорони. Сосна кедрова була висаджена також на південному схилі гори П'єтрос Чорногірський. Як цінні, доцільно охороняти і природні, і штучно створені її фітоценози.

Після другої світової війни посилилася експлуатація гірських лісів, зумовлена зростанням потреби в деревині для відбудови зруйнованого народного господарства України. Було використано майже 50% лісосировинних ресурсів Карпат. У результаті інтенсивних рубок істотно змінилася природно-ценотична структура лісових формацій. Зокрема, зменшилися площі яличин і бучин. Частина цих корінних лісів у Бескидах була замінена культурами сосни звичайної; їх площа тут становила 40 тис. га. На багатих грунтах культури сосни виявилися біологічно нестійкими й були невдовзі вирубані на значних площах.

Помітного скорочення зазнали й природні ценози реліктової для Карпат сосни звичайної. У сучасному рослинному покриві вони займають площу менше 600 га, тоді як за даними лісовпорядкування лише площа вологих соснових суборів колись становила понад 1500 га. Зовсім недавно було знищено описаний П. Контним сосновий ценоз в урочищі Кедруватий у Покутсько-Буковинських Карпатах. На особливу охорону заслуговують рідкісні сосново-ялицево-смерекові та ялицевососново-смерекові деревостани, які ще збереглися в цьому районі.

Різноманітні форми антропогенного впливу на лісові формації Закарпаття висвітлені в роботах А. Златніка. Перші відомості про експлуатацію тут лісів знаходимо з XV століття. Вона була пов'язана з добуванням солі в Солотвинських шахтах, яку транспортували на плотах по р. Тисі. Згідно з архівними даними 1778 року, лише для сплаву щорічно використовували 34 тис. стовбурів смереки.

З часом по Тисі деревину стали сплавляти й за кордон, тому масштаби експлуатації лісів розширилися. У 1862 р. в Мармароському басейні було заготовлено 315 тис. кубічних метрів деревини хвойних порід. У результаті змінювалася природна структура мішаних деревостанів. Про це свідчать такі порівняльні дані: у 1900 році букові ліси в цьому басейні займали 50%, смерекові 48%, а дубові 2% вкритої лісом площі. У 1968-1978 p.p. це співвідношення було відповідно таким: 69,5% : 30% : 0,5%.

Оскільки деревина бука не мала промислового застосування, у мішаних лісах його стовбури часто кільцювали, щоби формувалися чисті смеречники. А. Златнік повідомляє, що в 1880-1888 роках у Ставенському лісництві колишньої Ужгородської дирекції бук був окільцьований на площі 1500 га.

Частково деревину бука використовували для одержання поташу. У середині XIX століття його виробництво було добре налагоджене в басейні р. Уж. З цією метою в околицях Ужгорода й Перечина щорічно спалювали до 50 тис. кубічних метрів деревини.

У другій половині минулого століття в Закарпатті були збудовані лісохімічні заводи. Найбільший з них завод "Клотильда" у Великому Бичкові в 1869-1871 роках використовував щорічно 156,8 тис. кубічних метрів деревини бука. Її заготовляли на південному макросхилі Свидовецького масиву, де зараз корінні ліси збереглися лише в приполонинній смузі. Як рештки пралісів вони підлягають охороні.

Починаючи з XVI, особливо в XVII столітті, зростає пасторальний вплив на високогірні ландшафти. Напрями антропогенних змін у субальпійському та альпійському поясах висвітлені в монографії К. А. Малиновського, тому ми на них не зупиняємося.

Масові суцільні рубки, широке практикування вибіркових рубок, створення смерекових і соснових монокультур, штучне розширення площі полонинських лук та інші форми антропогенних трансформацій рослинного покриву зумовили істотні зміни його ценотичної та вікової структури й стали причиною зниження біологічної та ценотичної різноманітності. Форми й напрями антропогенних трансформацій рослинного покриву враховувалися під час вичленування корінних фітоценозів та рідкісних угруповань. їх збереження потрібне для відтворення екологічно стабільного корінного рослинного покриву, а також для підтримання його видової й фітоценотичної різноманітності як запоруки спонтанного розвитку фітобіоти.

Використана література:

1. Стойко С.М., Мілкіна Л.І., Ященко П.Т., Кагало О.О., Тасенкевич Л.О. Раритетні фітоценози західних регіонів України (Регіональна "Зелена книга”). – Львів, "Поллі”, 1998. – 189 с.





Реферат на тему: Аналіз розвитку рослинного покриву Українських Карпат (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.