Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Безпека життєдіяльності

Прояви національного тероризму у близькосхідному регіоні. Відмінність між тероризмом та національно-визвольним рухом (реферат)

Зміст

Вступ. 3

Розділ I. Феномен національного тероризму (де проходе границя між тероризмом та національно-визвольним рухом) 7

Розділ II. Прояви національного тероризму у близькосхідному регіоні 17

Висновки. 28

Список використаної літератури. 30


Вступ

Розвиток сучасного світу характеризується існуванням гострих глобальних проблем, серед яких, поряд з такими «традиційними», як термоядерна, екологічна, енергетична, демографічна та продовольча, значне місце сьогодні займає проблема організованої злочинності та тероризму. Як складова частина загальносвітової політичної реальності тероризм охоплює все нові регіони та соціальні верстви, наполегливо перетворюючи світове суспільство у свого заручника. Якщо у 1980 р. у світі було зафіксовано 500 терактів, то у 1996 р. їхня кількість склала понад 5 тисяч.

Актуальність теми. Тероризм як небезпечне явище у політичному, соціальне-економічному житті, міжнаціональних відносинах світового співтовариства став об'єктом активної уваги політологів, юристів, істориків, психологів та інших науковців. Але, незважаючи на значний суспільний інтерес, чіткої теорії тероризму, яка б з точки зору кримінологічної науки викрила суттєві характеристики цієї небезпеки і, тим самим, вказала на шляхи його локалізації, створення можливостей для протидії, на сьогодні ще не розроблено.

Така слабка науково-теоретична озброєність проти тероризму має свої пояснення. Найбільш значні напрацювання науковців у цій галузі, які глибоко досліджують історію тероризму, його суспільно-політичні, соціально-економічні, релігійні та інші передумови, припадають на 60-80-ті роки. Серед них можна назвати праці В.Лакера «Тероризм», Ф.Тессандорі «Про червоні бригади», Л.А.Моджорян «Тероризм: правда і вигадки», Є.Г.Ляхова «Тероризм і міжнародні відносини»[22], Ж.Діспо «Машина терору», а також монографії та статті д.Александера, Дж.Бейкера, Дж.Белла, Ч.Добсона, Б.Дженкінса, М.Крен-щоу, Д.О.Брайена, А.Політі, П.Уілкінсона, А.Курца, М.Ренсторпата інших, у постперебудовний період вийшли в світ роботи таких учених, як В.В.Вітюка, Н.С-Бєглової, М.Я.Лазарєва, В.С.Коміссарова, А.Є.Жалінського, С.О.Ефірова, В.В Лунєєва, Ю.М.Антокяна та інших. В Україні теоретичними дослідженнями щодо проблем боротьби з тероризмом, на жаль, займається небагато спеціалістів (В.О.Глушков, В.В.Крутов, В.П.Ємельянов, Д.Б.Глущенко та ін.).

У дослідженнях сучасних фахівців в основному превалює тенденція до надання оцінки стану тероризму, прогнозується подальше зростання його небезпечності. У кращому випадку аналізуються і досліджуються фактори другого порядку; проблема зброї, недосконалість законодавства, питання міграції, взаємоінформації і под. Докорінні ж причини кримінологічного, етнотериторіального, політичного та соціально-економічного характеру, усунення або послаблення яких суттєво б підірвало базу, на якій існує та паразитує тероризм, залишаються поки що без належної уваги.

Тероризм перетворився у своєрідний інструмент вирішення різноманітних конфліктів. Причому, при відносно скромних витратних механізмах реалізації терористичних актів, масштабність цілей зростає: тероризм уже посягає на коригування внутрішньополітичних, і здебільшого міжнародних рішень лідерів держав та міждержавних утворювань.

Актуальність теми дослідження зумовлена справді унікальною роллю близькосхідного регіону в світовій політиці, необхідністю встановлення причинно-наслідкових зв'язків між "гарячими" і "холодними" фазами військово-політичної кризи на Близькому Сході як передумови для забезпечення прогресу в розв'язанні арабо-ізраїльського конфлікту; відсутністю комплексного дослідження в сучасній науковій літературі, де б розглядався цей регіональний конфлікт в контексті вивчення процесів глобалізації.

Тема: «Національний тероризм на прикладі країн Близького Сходу».

Мета дослідження: показати витоки та охарактеризувати національний тероризм на прикладі країн Близького Сходу.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач::

- розкрити теоретичні та нормативно-правові проблеми визначення і дослідження феномену тероризму;

- здійснити аналіз сучасної практики боротьби з тероризмом та перспектив її удосконалення;

- показати державну політику протидії тероризму, як фактор забезпечення національної безпеки.

Об'єктом дослідження є близькосхідний тероризм в системі міжнародних відносин. Предметом дослідження є теоретичні аспекти державної політики протидії тероризму, як фактора суспільної стабільності.

Методи дослідження: У процесі роботи використані загальнонаукові методи дослідження. Основними з них є системний підхід, аналіз та синтез, порівняння, класифікація тощо, які застосовані окремо або в комплексі під час виявлення проблематики, визначення предмета дослідження, узагальнення невирішених питань, пошуку удосконалення державної системи протидії тероризму в Україні.

Теоретична та методологічна база дослідження складається з трьох груп творів: 1. законів України „Про правові основи держави: Збірник законів станом на 15 березня 2005 року”; 2. наукових монографій та збірок, таких як: Антипенко В. Ф. „Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика”, Грачев А. С. „Политический экстремизм”; 3. суспільно-політичної літератури: Замойский Л. П. „Тайные пружины международного терроризма”, Минна Р. „Мафия против закона”, Несук М. Д. „Про тероризм справжній і вигаданий”, Моджорян Л. А. „Терроризм : правда и вымысел” та інш. 4. статей з наукових журналів „Вісник Академії правових наук України”, „Вопросы философии”, „Політика і час”, „Международная жизнь”, „Право Украины”, „Социологические исследования”, „Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України” та інш.

До числа новітніх досліджень з близькосхідної проблематики у Росії можна віднести серії публікацій та збірників, ініційованих Інститутом сходознавства РАН та Інститутом вивчення Ізраїлю та Близького Сходу, праці Є.Сатановського, К.Полякова, А.Хасянова, В.Ахмедова, В.Юрченка.

Структура роботи: робота складається із вступу, 2-х теоретичних розділів, висновків, списку використаних джерел (25) і має загальний обсяг 30 сторінок.


Розділ I. Феномен національного тероризму (де проходе границя між тероризмом та національно-визвольним рухом)

Загальновідомо, що термін "тероризм” від латинського "teror”— страх, жах. За підрахунками різних авторів існує близько 200 понять тероризму, жодне з яких не визнано поки що класичним.

Виходячи з цього, було запропоновано теоретично обґрунтоване і, на мій погляд досить оптимальне визначення:

"Тероризм — це особлива форма насильства, сутнісною властивістю якої є залякування, намір створити атмосферу жаху, обстановку соціальної незахищеності, дестабілізувати політичну ситуацію з метою змушування владних структур прийняти вигідні для терористів рішення.”

Знаючи, що криється за поняттям тероризму розглянемо деякі його типи:

1.1)Політичним тероризмом визначаються усі прояви терористичної

активності, що направлені на зміну суспільного устрою в цілому в будь-якій його частині.

1.2) Національний тероризм здійснюється за етнічними ознаками.

1.3) Сеператиський тероризм проводиться національно-політичними групами, що борються за суверенітет чи розширення автономії історичної території проживання.

1.4) Національно-визвольний тероризм здійснюється народами окупованих чи колонізованих держав проти представників країни-агресора. Мета - відновлення державного суверенітету.

1.5) Територіально-сепаратистський тероризм явище мало поширене. Він здійснюється в межах однієї держави представниками панівної нації з вимогами представлення суверенітету будь-якій частині країни.” Цю форму тероризму використовують чеченці з метою відстоювання своїх інтересів.

Розглянемо соціально-психолгічний аспект розвитку тероризму:

"Варто спробувати визначити психологічний профіль осіб, спроможних до вчинення терористичних актів, або, кого можуть використати керівники таких терористичних груп для подібних діянь… Насамперед, це особи, що не реалізували себе в політичній сфері, але рвуться до влади і які мають комплекс неповноцінності,-вважає психолог, професор В.Ф.Пирожков,- із ними поєднуються елементи, які мають бандитські наміри, уже пролили кров і спроможні за гроші виконати будь-яке замовлення терористичних організацій.”[19, c. 6-8]

Я вважаю, що слід погодитися з цією думкою, хоча норми права, що пов'язані з покаранням терористичних діянь, можна побачити в багатьох розділах Кримінального Кодексу України. Як визначив А.Шопенгауер:”Для злості та жорстокості, страждання та скорботи інших сомі по собі є метою, а вчинення їх –насолодою.”

Ісламська етика та естетика смерті, отже, є однією з підвалин ісламського тероризму.

Ісламським терористам взагалі властивий високий ступінь залученості до теракту, що є однією з відмінностей релігійно мотивованого тероризму. Останньому притаманна деяка відстороненість, відокремленість особистості терориста від чиненого ним теракту; він розглядається і розглядає себе як холодне, розважливе знаряддя, за допомогою якого робиться ще один крок на шляху до мети. Ісламський же терорист вбачає в теракті не лише засіб досягнення мсти, але й своє особисте спасіння, він ставиться до теракту як до форми служіння Аллахові, що робить для нього теракт «особистою» справою.

Тут можна провести паралелі з т. зв. екстатичним тероризмом, коли застосування тероризму може стати заледве не емоційно-релігійним дійством і коли емоційний вплив на терориста стає основною мотивуючою силою теракту.

Вивчення проблеми тероризму в її психологічному аспекті нерозривно пов'язане з теоріями людської агресивності з одного боку, і з концепціями, що пояснюють паталогічні варіанти розвитку особистості терориста:

Перша модель — людина, що керується своїми переконаннями і щиро вважає що її дії корисні для суспільства.

Друга модель — людина знаходиться у розпачі, породженої неможливістю з будь-яких причин досягти своїх власних життєвих цілей.

Світоглядний тероризм здійснюється за мотивами принципової незгоди з панівними нормами і відносинами: релігійний, економічний, феміністський. Фундаменталіський тероризм існує в різних проявах : антиурядовий, антиліберальна боротьба, ісламський фундаменталізм, сектанський тероризм та інші. Це насильство використовується для захоплення влади і розбудови більш досконалого суспільства. Об'єктом впливу стає все суспільство.

Крім того, в останні роки на сторінках міжнародної преси зокрема "Washington Post”, з'явилися твердження, що реальною загрозою є біологічний та хімічний тероризм, основою якого є біологічна зброя.

Звичайно — це найбільш радикальні форми проявів тероризму. Для них притаманна масовість та непопереджувальність. З розвитком передових технологій та збільшенням доступності технологій вироблення та розповсюдження зброї, невелика група осіб має усі можливості шантажувати владу, як окремих організацій так і цілих держав. Саме тому останнім часом все частіше піднімається на міжнародних конференціях питання роззброєння та ліквідації уже виготовленої зброї, демонтаж технологій виготовлення зброї[23, c. 34-35].

Значною мірою через застосування насильницьких методів у політиці розвинутих країн сучасний тероризм набув образу глобального явища, що загрожує безпеці світу. Звертання до тактики тероризму менш розвинутих держав і націй, які були домініонами, як правило, спочатку мало форми дій, які застосовувалися у відповідь на насильство. Причому жорстокість та професіоналізм їхніх дій зростав відповідно до того, як зростав рівень протистояння.

Окрім вказаних, зростанню ролі тероризму сприяли і деякі не менше значимі фактори.

Так, незважаючи на те, що сутність тероризму становить залякування та насильство, він як засіб боротьби знаходить поблажливість, виправдання, а часто і підтримку філософів, ідеологів та інших фахівців, не кажучи вже про народні маси, інтереси яких (соціальні, етнокультурні, релігійні, територіальні) терористи виражають чи намагаються виражати.

Окрім апологетики, застосування методів терору знаходить моральне виправдання у тому, що на тлі такого розповсюдженого сучасного насильства частка тероризму не вирішальна.

Об'єднане сприяння ядерної та терористичної загрози, державних репресій та тероризму притаманне частині наукової й мистецької інтелігенції Заходу. Безумовно, з таких позицій терористи знаходять підтримку та моральне виправдання «моральному» насильству.

Окремо слід говорити про зростання ролі релігії у тероризмі. Досить наголосити, що згідно даних, які наводилися на конференції «Тероризм у трансатлантичному регіоні» (1997 p.), з середини 60-х до середини 90-х років чисельність фундаменталістських течій усіх релігійних напрямків у всьому світі зросла втричі. Одночасно сталося бурхливе зростання ідентифікованих релігійних терористичних організацій, яких ще у 1968 році не було зовсім. Сьогодні майже четверта частина усіх терористичних формувань, які діють у світі, переслідує переважно релігійні цілі. З іншого боку, поширення релігійного екстремізму також супроводжувалось різким зростанням числа терористичних актів, яке почалося з 1988 року і яким пояснюється більше половини із 64319 випадків тероризму, зареєстрованих з 1970 по 1995 роки[12, c. 14-16].

Ситуація ускладнюється з виникненням фактора державної причетності до тероризму. Релігійні терористичні угруповання часто стають дешевим і дієвим засобом просування окремих держав на шляху досягнення певних політичних цілей у міжнародних справах. До цього додаються питання націоналізму та сепаратизму, у яких релігійний компонент нерідко є частиною складного конгломерату культурних, політичних та мовних факторів.

Наступний аспект популярності тероризму серед солідарної з його цілями частини населення, а особливо молоді, міститься у високому ступені його морального виправдання, у порівнянні з кримінальною злочинністю, яка теж є однією із болючих проблем людства. Особливе значення має те, що досягнення терористами цілей боротьби передбачає, як правило, високий соціальний рівень і посадове становище її учасників. Терористичні формування у подальшому утворюють основу збройних сил, органів правопорядку та ін., як це мало місце в Ізраїлі, Чечні, Палестині.

Багато дослідників наголошують на високому ступені духовно-етичної заангажованості терористів, боязні пристосування, тязі до незвичного, відкиданні існуючого стану, пов'язано з потребою в елітарній значущості.

Для більшості терористів характерна тенденція до екстремалізації, пошуку джерел своїх особистих проблем зовні. Вони проектують низькооцінювані частини свого «Я» на істеблішмент, який сприймається як джерело загрози. До тероризму їх підштовхує потреба в зміцненні особистої ідентичності, що досягається приналежністю до групи.

Соціально-психологічний аспект зростання ролі тероризму учені пов'язують також із особливою атмосферою, яку породжує НТР.

Прямий вплив науково-технічної революції на зростання ролі і місця тероризму як засобу боротьби полягає у тому, що вона значно збільшила можливості терористів у порівнянні з можливостями правоохоронної системи. Це стається., з одного боку, через прихований, раптовий характер тактики терористів, опосередкованість об'єктів нападу, а з другого - правоохоронним структурам доводиться діяти більш відкрито, предмет їх спрямувань зрозумілий, тому ефективність технічних засобів боротьби в їхніх руках буває не такою високою.

Слід також пам'ятати, що терористи здатні зробити своєю зброєю засоби масового знищення, і в тому числі ядерну зброю. Відомі випадки нелегальної торгівлі ядерними матеріалами, зафіксовані після розпаду Радянського Союзу.

До того ж треба враховувати, що високий технічний рівень життєзабезпечення міст, територій, держав передбачає високий потенціал діяльності терористів[5, c. 133-134].

Важко перебільшити небезпечність електронного, комп'ютерного тероризму, який все частіше настійно про себе заявляє. Проникнення у комп'ютерні системи і проведення т.зв. диверсій може потягти незворотні процеси в економіці, системах управління та життєзабезпечення цілих держав та регіонів.

Як бачимо, у самій тактиці терору криється потенціал, який із розвитком цивілізації і науково-технічного прогресу набуває ефективного наповнення, роблячи тероризм все більш небезпечною зброєю, яка вже зараз цілком співмірна за масштабами загрози людству із термоядерною та іншою зброєю масового знищення.

Слід відзначити, що у наведеному вище потенціалі терору міститься також і незвичайний інтерес до нього, який терористи намагаються використати в своїх цілях. Перевага тероризму над іншими видами насильства (кримінальними злочинами, війнами, геноцидом і т. ін.) полягає в тому, що задовольняючи цей інтерес, терористи досягають своєї більш віддаленої цілі - певного стану суспільної думки.

Л. Диспо навіть вважає, що між світоглядом журналістів, які оцінюють тероризм як сенсацію, і переконаннями терористів відсутня політична різниця. І в одних, і в других однаковий садистський смак до насильства, до жорстокості та знущань.

Отже, вбачається, що тероризм - це рухома, багатомірна система, яка взаємодіє з системою суспільне-державною, що їй протистоїть. Виступаючи продуктом сучасної суспільної системи і функціонуючи усередині її, тероризм, поряд з використанням науково-технічних досягнень, все частіше перетворює демократичні інститути у зброю, обернену проти цієї ж системи. Окрім цього, у міру розвитку цивілізації, з одного боку, а з іншого - у міру розростання тероризму як суспільного та кримінального явища, його можливості поглинати елементи протидіючої системи зростають. У цьому полягає живучість, прийнятність і навіть привабливість тероризму як засобу боротьби.

Базуючись на загальному баченні тероризму як історично та соціальне зумовленого явища у житті сучасного суспільства, доцільно звернутися до кримінологічного дослідження причин та умов, які його породжують.

На сьогоднішній день тероризм являє собою одну з найбільших загроз міжнародній та національній безпеці. В сфері протидії тероризму активно діє ряд міжнародних організацій, включаючи ОБСЄ, оскільки ефективна протидія тероризму вимагає координації зусиль всієї міжнародної спільноти[6, c. 213-215].

Пропонуємо розрізняти типи терористичної діяльності на основі рівня політичного простору.

На мікро- рівні виділяється державний терор та (внутрішній) недержавний тероризм. Різниця між першим та другим полягає в тому, що державний терор - це відкрите масове насилля з боку правлячої еліти, яка спирається на міць державних інститутів. Недержавний (внутрішній) тероризм - насильство та залякування, яке використовується антирежимними угрупуваннями.

На макрорівні виділяється міжнародний та транснаціональний тероризм. Коли акції державного тероризму направлені назовні, на заподіяння збитків іншим державам, втручання в їхнє внутрішнє життя, зміну міжнародних відносин, вони набувають одночасно характеру міжнародного тероризму. Коли аналогічне значення мають дії змовницьких терористичних угрупувань, вони також можуть розцінюватися як форма міжнародного тероризму. Такого значення ці дії набувають тоді, коли за терористичними організаціями стоять зацікавлені в цьому держави та їхні спецслужби. Коли різні закордонні акції терористичних груп здійснюються самостійно, і не направлені на зміну міжнародних відносин, їх правильно кваліфікувати не як міжнародний, а як транснаціональний тероризм.

Але будь-який тероризм завжди має внутрішнє підґрунтя, внутрішні причини виникнення і внутрішню мету. Саме це дозволяє поділити тероризм мікро- та макрорівнів, в залежності від соціально-політичної спрямованості, на декілька видів.

1. Соціальний або ідеологічний тероризм, який має на меті корінну або часткову зміну економічного або політичного устрою власної країни. Соціальний тероризм формується на основі глибоких соціально-політичних конфліктів і проявляється в двох основних формах: лівого та правого тероризму.

2. Націоналістичний тероризм здійснюється за етнічною ознакою. Націоналістичний тероризм включає організації етносепаратистського плану та організації, які мають за мету боротьбу проти економічного та політичного диктату національних держав та монополій. Націоналістичний включає сепаратистський національно-визвольний, репресивний.

2.1 Сепаратистський тероризм здійснюється національно-політичними групами меншин, які ведуть боротьбу за суверенітет або розширення автономії території проживання.

2.2 Національно-визвольний тероризм здійснюється народами окупованих або колонізованих держав проти представників країни-агресора. Мета боротьби - відновлення державного суверенітету. Подібні групи орієнтуються як на ліву, так і на помірно-націоналістичну ідеологію, причому ідеологічна орієнтація (права, ліва) подібних організацій та течій відходить на другий план.

2.3 Репресивний тероризм. Становлення репресивного тероризму відбувається на фоні національних конфліктів в межах держави. Представники титульних національних груп намагаються зменшити вимоги національних меншин, прагнуть до створення етнічно однорідні держави, яка є більш стабільною.

3. Релігійний тероризм виникає у випадках, коли релігійна самосвідомість стає визначальною в політичному протистоянні і коли угрупування, які сповідують певну релігію, намагаються вести боротьбу проти держав, де державною є інша релігія або де панує неортодоксальний різновид тієї ж релігії (наприклад, ісламська група "Іслам джихад”). Релігійний тероризм пов`язаний або з боротьбою послідовників однієї релігії (або секти) в рамках держави з послідовниками іншої, або зі спробою утвердити релігійну владу[10, c. 147-149].

Релігійний тероризм поділяється на фундаменталістський та сектантський.

3.1. До фундаменталістської відносять ісламський тероризм. Його особливості зумовлені релігійною основою, що визначає індивідуальну мотивацію членів екстремістських груп, які на основі фанатизму здійснюють самогубні акції. Ісламська етика та естетика смерті є одним із фундаментів ісламського тероризму.

3.2 Сектантський тероризм здійснюється різноманітними сектами тоталітарного характеру, які розглядають насильство як умову захоплення влади та досягнення більш досконалого стану суспільства. Об`єктом впливу для такого виду тероризму стає все суспільство. Прикладом є угрупування Менсона (США), Аум Сінрікє (Японія), Біле братство (Україна).

4. Ряд проявів терористичної активності умовно можна віднести до "світоглядного тероризму”. Мотивом такого тероризму є принципова незгода з панівними нормами та стосунками. В Європі з`явилися групи, які ведуть боротьбу проти забруднення навколишнього середовища, вбивств тварин, будівництва ядерних об`єктів цілком терористичними методами.

5. Кримінальний тероризм. Формально, кримінальна діяльність, яка здійснюється з корисливими мотивами, не розглядається в низці злочинів політичного характеру. Але, розглядаючи злочинність у контексті політики, необхідно визнати, що в моменти політичної нестабільності деякі прояви звичайної злочинності набувають характеру вагомого політичного фактору.

Майже всі різновиди сучасного тероризму на практиці рідко зустрічаються в чистому вигляді. Такі приклади даються лише окремими організаціями, які представляють соціальний тероризм. Але і він часто буває з національним або релігійним відтінком[10, c. 151].


Розділ II. Прояви національного тероризму у близькосхідному регіоні

Ідеї тероризму у близькосхідному регіоні:

1.Священна війна – джихад трактується як боротьба з зможними, білими людьми, можливість сприяти і бути виконувачем настанов Аллаха.

2.Тероризм – ідейно політична і соціо–економічна боротьба окремих верств чи групи людей задля задоволення власних меркантильних інтересів засобами насилля, примусу, залякування, вимагання іншими діями незаконного антигуманного характеру із непередбачуваними наслідками.

3.Ідейний тероризм – боротьба психологічно–структурованої групи з будь–чим прозахідним європейським, російським, американським елементом задля попереднього приниження силою думки і вищості однієї цивілізації, культури над іншою з подальшим кровопролиттям до виснажливого конфлікту локального характеру з мізерними шансами на мир. Виняток становлять лише війни 1973 – 2000 років.

4.Ісламський вид боротьби за правду та істину (ісламський тероризм) – шлях специфічних ударів арабів під прикриттям мирного населення і жертв з обох боків під виглядом фундаменталізму.

За сучасними визначеннями прихована ідея реінкарнації істинного мусульманства. Згідно Б.Еджевіта країни Заходу не дали потрібних контактів, тим більше їхня ідеологія не сприяла модернізації ісламського світу. В цьому проявляється ідея неспівпадання психологій Сходу та Заходу.

5.Ідея усунення прозахідних режимів.

На початку 70–х років ми стаємо свідками ісламізації в мусульманському світі та політизації ісламу. Будь-який політичний крок співвідноситься з віровченням, яке в свою чергу переростає у політичну структуру. Розгляд пропонується по країнах – центрах ісламського екстремізму.

В Єгипет розвиток міжнародного ісламського тероризму пройшов три етапи:

1) Кінець 20–х – 50–ті – створення Хасаном аль Банною асоціації "Брати–мусульмани”. Група нагадує сучасне екстреміське формування.

2) Вплив Єгипту в політичній сфері поширюється на інші країни. Після 1954 року асоціація в опозиції до президента Г.А.Насера. Відомий ісламознавець Г.Мітч вважає, вина лежить на одному з "братів” Хасані аль–Худейбі за невдалий замах на Насера в жовтні 1954 року.

3) Рух ісламістів–радикалів розколотий створюються відкриті терористичні групи, спроба легалізації "Братів–мусульман”.

На перший план виходить Сеїд Хутб – прозахідних поглядів літературний критик, за підтримки ізраїльтян став ісламістом. Основна мета лідера "братів” захоплення політичної влади. В 1965 р. Національна Асамблея Єгипту звинуватила братів–мусульман у тероризмі. При новому президентові Анварі Садату "брати” стали вести боротьбу легітимними методами. В підтримку курсу Садат випустив з в'язниць фундаменталістів, легалізував ісламські товариства. Мав намір змінити доктрину арабського націоналізму на ісламський. Ідеї повернення до ісламу палко виражав в тодішній період видатний ісламський теоретик Мухаммед Кутба та інші[15, c. 21-23].

В 1978 році видано закон, який забороняв займати вищі державні посади особам, чиї погляди суперечили канонам ісламу. Садат дозволив друкувати газети "Ад Да ва” (Заклик), "Аль–І'тшам” (Керівництво). Проте президент Египту укладає мир з Іраком і ісламські організації переходять в опозицію. Однією з перших була "Гамаат альмуслімік” (Товариство мусульман). Початок діяльності припадає на 1972 рік. В 1977 р. члени цієї групи викрали та вбили міністра по справам вакуфів шейха Аз–Захабі який вів боротьбу з іншою групою терористів "Ат Такфір ва аль–хіджа” (Спокута і вихід). Всередині групи виділилися дві течії:

а) ”Аль гамаа аль харакийя” (Динамічна група) Терористи фанатики визнавали лише себе звинувачуючи у єресі все населення Єгипту.

Б) друга група екстреміська по ідеології та відома терористичними методами "Аль Джихад” (Гіхад з єгипетської, тобто Священна війна) має зв'язки з Іраком, Кувейтом, Пакистаном, інша назва "Аль Гашхааль ісламійя би Маср (Ісламська опозиція Єгипту). В 1980 р. перейменовано в "Джихад” [2, с.43] з штабквартирою у Лондоні. Почесний лідер "Джихада” Омар Абдар Рахман, шейх, який відбуває ув'язнення в США за теракти в Всесвітньому Торговому Центрі (ВТЦ) у Нью–Йорку 1993 року. Подані організації політичного спрямування.

У 80 – 90–х роках відбулися ряд терактів, щоб нагадати про себе. Деталі в наступному розділі зазначимо лише, що шейх з питань державної безпеки, міністр Аль Азхара–Тахтаві на відміну від попередника Рад аль–Хакка (помер восени 1996 року) не прикривав ісламських течій а заявив, що тероризм буде проклятий ісламом.

В липні 1992 р. Афганістан, Єгипет, Чехія, Болгарія, Узбекистан, Лівія, Кенія оголосили про початок терористичної війни з імперіалістами Європейським Союзом, Росією ма США. Народні збори Єгипту в цьому ж місяці прийняли закон по боротьбі з тероризмом. З 1998 по 2000 рік під контроль було взято до двох тисяч мечетей. З другої половини 90–х влада розцінила проблему тероризму як загрозу національній безпеці, створивши Міжвідомчу робочу групу. Координуючи діяльність з Міністерствами безпеки Великобританії,Франції, Росії, США, Канади, Бельгії, Італії, Нідерландів. В 1997 р. ув'язнені за вбивство А.Садата лідери "Аль Рамаа аль Ісламійя” закликавши членів організації припинити насилля. З березня 2000 року влада йде на співробітництво з ісламістами звільнивши кількох лідерів та близько тисячі радикалів. Взамін лідер Джихада Сайєд ал–Салмуні відмовився від терору. Стабільність в країні зберігається відносна. До кінця 2003 року буде діяти закон про надзвичайний стан в країні. Ісламські терористи перебазувались в Лівію, Чечню, перебуваючи в постійному русі. На міжнародному рівні протидія терактам зводиться до угод і договорів про обмеження впливу ісламських фундаменталістів на Західну Європу. В квітні 1998 року [5, с.14] Єгипет, Алжір, Туніс та Бахрейн підписали спільну угоду про протидію міжнародному ісламському тероризму. Ряд законодавчих актів при потребі військових дій утвердили Ліга Арабських Держав (ЛАД) в Амсарі (Йорданія). В Бейруті (Ліван) у лютому 2002 року почалась боротьба з міжнародним тероризмом[16, c. 14-17].

В Дагестані дві категорії віруючих: для перших іслам не більше, як спосіб життя, виконання культу, так званий народний іслам, другі – тарикати (тарика з арабської чи з сербської шлях, метод) прибічники релігійно–містичних орденів, братств. В основі вірувань – суфізм що тлумачиться, як внутрішнє релігійне прозріння людини. Мусульмани–терористи десь на 45 % походять з цієї місцевості. Наявні зв'язки з Лондоном, Кашміром, Москвою, Лос–Анджелесом, Пенджабом, Абу–Абебою, Саудівською Аравією. Називають себе салофітами від салаф – предок, попередник. В побуті їх називають вакхабітами по імені Муххамада ібн абу аль–Вакхаба, який закликав у XVIII столітті до чистоти іслама. Згідно з салафітами, всі сучасні "нововведення” в Коран являються недозволеним гріховним заступленням, пов'язані з "Братами мусульманами” індійськими ісламськими сектами, з Францією, Японією, Тайванем, Південною Кореєю. Вважають себе одними із засновників ісламського фундаменталізму, а ми саме вивчаємо причини тероризму бо перекручення війни з невірними і стало каменем спотикання. Програма стала спільна для Близького Сходу шлях повернення до істинного ісламу з теократичною моделлю держави–халіфата, подолання всіх соціально–економічних розбіжностей, регулювання всіх сфер життя на основі Корану і шаріата (релігійного суду). Взаємозалежність в сучасному світі дагестанських мусульман з "Братами” мусульманами починає, як протистава національно–релігійній общині ісламського етносу. На основі країни утворено "Центральний фронт визволення Дагестана (ЦФВД) в 70–х роках. Початок терактів припадає на 1979 рік. Очолив лідер за національністю йорданець Хаттаб. На тотожних ідеях перебуває "Іслам джамаат Дагестан” (ІДД).

Мета ісламістів об'єднати всіх фанатиків в світі. Сутички з федеральними військами почалися на стадії заворушень підчас ІІ чеченської війни (1999–2001).

Кооперація терористів почалася дещо пізніше. У 90–х роках двадцятого століття в регіоні почали діяльність шість саудівських місіонерів. Центрами тероризму стали великі міста по виробництву сталі Кизилюр, в Росії Астрахань.З гір переселилася частина аварців та вакхабітів з Дагестана очолені Багадждіном Магошадом частина сіл Кванада і Тлондода. В містечку Каріцорте була створена медресе для сімсот афганських талібів.

З цих, здавалось би, неосвідчених людей вийшли керівники спецтаборів, загонів камікадзе цілком пристойні громадяни, що готові по сигналу в будь–яку хвилину стати терористами для навколишнього оточення. В 1993 р. нам відомі і депутати парламенту Дагестану Суракат Айятілов, Магді Тагаєв та інші. Особлива небезпека надходить від партійного руху. Аварець Ахмед–каді Атаєв створив в червні 1990 року ісламську партію Відродження (ІПВ) пов'язану з моджахедами Центральної Азії. Заклики до єдності народів, республік, боротьба за чистоту ісламу зміцнення зв'язків з таракатами [8,с.202] стали сенсом життя тертів. Проіснувала ІПВ до 1994 року.

В 1994 р. на цьому фоні появилась нова – Ісламська Демократична партія. Очолив демократ близький до "Выбору России” Абдурашид Заїдов, яка розкололась на терористичні групи та Ісламську Партію Дагестана (ІПД). Справжнім борцем і засновником ісламсько–релігійного тероризму стала партія Союз Мусульман Росії (МР) 1995 року . Голова Надір–шах Хачілаєв суперник об'єднаного корейсько–азербайджансько–іранського руху "Нур”. В програмі "Союзу” концепція встановлення світового шаріату. В підсумку у жовтні 1999 р. Центральну і Південно–Східну Європу об'єднав "Всеросійський Ісламський Конгрес”, який прорушуючи Конституцію Російської Федерації прийняв закон про свободу віросповідання 23 жовтня 1999 року.

В Афганістані після виведення російських військ з Афганістану у 1989 році в країні активізувались терористичні організації. Уряд Хаджибули був повалений. Усама бен Ладен відкрив мережу таборів. Ще в 1988 – 1989 роках в Афганістані нараховувалось двадцять тисяч найманців із Алжира, Бангладеша, Йорданії, Йємена, Марокко, Сірії, Судана, Туніса, Пакистана. Найманці брали участь ІДУ. Були факти наркоторгівлі з країнами СНД, Перської затоки, ввезення наркотичних препаратів у США [82, с.13], зрощування з наркоторгівлею, що давало непогані фінансові надходження. Режим талібів оголосив бен Ладена священним лідером невдовзі було знайдено і ворога США, Західну Європу[18, c. 127-129].

В багатьох країнах мусульмани шукають відповіді на виклики сучасного життя в Корані Рекомендації і релігійні норми ближчі до родово–племінного суспільства з чим ми не погоджуються, адже Біблія не була настановою а лише правом для зразка рабовласницьких чи феодальних держав. Найбільші ортодокси ісламу: вчителі та богослови вважають джихад вищим духовним обов'язком мусульманина, що можна пояснити масштабною роллю священної війни в Корані, оскільки за Уільшером П. кінцева мета ісламу – гегемонія в глобальному масштабі. Війна за перевагу релігії та віри не обов'язкова, проте вища над іншими обов'язками. Загинувши мученик–шахід одразу попадає в рай. Обжита земля поділяється на володіння іслама (дар аль іслам) та землі війни (дар аль харб).

Терористичні акти дедалі частіше спрямовані на масові людські жертви, спричиняють руйнування матеріальних і духовних цінностей (національних і загальнолюдських святинь, що іноді не піддаються відновленню), провокують війни, недовіру і ненависть між соціальними, національними і релігійними групами, що сприяє виникненню і поглибленню антагонізмів, які вкорінюються в історичну пам'ять цілих поколінь.

Цілком очевидно, що, за сучасного рівня розвитку світових інформаційних, фінансових, транспортних й інших ресурсів, насиченості індустріальних мегаполісів небезпечними виробництвами і розгалуженими системами життєзабезпечення наслідки від можливих терористичних атак можуть бути катастрофічними. Вчорашні інтелектуальні, технологічні, інформаційні та фінансові бар'єри для новітніх терористів вже не є гарантованою перешкодою на шляху оволодіння і застосування ними хімічної, біологічної, радіоактивної та кібернетичної зброї.

Підживлює міжнародний тероризм загострення суперечностей, що пов'язані з системною кризою у світовому співтоваристві. Прірва між розподілом сукупних матеріальних благ (80 % припадає на 3 відсотки жителів Землі і, відповідно, 20 % - на решту 97 відсотків) одним дає занадто багато, а інших прирікає на голодну смерть. Все це не може не спотворювати ціннісні орієнтири[7, c. 182-183].

Водночас багато терористичних організацій і груп мають у своєму розпорядженні значні фінансові можливості. Наприклад, доходи секти «Аум Сенрикьо» на момент здійснення хімічної атаки в токійському метро в 1995 році становили близько 100 млрд. єн, що дорівнює приблизно 9 млн. доларів США. Річний бюджет ХАМАС (ісламський рух опору, Палестина) оцінюється в 30 млн. американських доларів, а щорічні надходження з Ірану на фінансування діяльності організації ісламських фундаменталістів шиїтської гілки Хезболла (Ліван) - у 100 млн. доларів. Лише особистий статок організатора і спонсора міжнародного тероризму Усами бен Ладена обчислюється 300 млн. доларів США. Ірландські терористи з ІРА витрачають на свої потреби в середньому 12 млн. доларів на рік. Основну частку фінансів організації баскських сепаратистів - ЕТА («Країна Басків і волі», Іспанія) становить «революційний податок», що складає у середньому 1,5 млрд. пезет.

Початок нового тисячоліття позначився у близькосхідному регіоні такими двома тенденціями:

- вичерпанням актуального потенціалу порозуміння між Ізраїлем та палестинцями, пік якого прийшовся на "процес Осло” середини 1990-х рр. Нова палестинська інтифада ("інтифада Аль-Акса"), розпочата у 2000 р., стала виявом стійкої орієнтації тактики керівництва ПНА на тероризування Ізраїлю у співпраці з екстремістськими ісламськими організаціями. Ставка на терор визначає розвиток конфлікту як стійко чи ескалаційно самовідновлюваний. Ізраїльське суспільство в силу розчарування в ілюзіях мирного процесу різко "поправішало", повертаючись до звичного військового сприйняття ситуації "обложеної фортеці" і з ще більшим скепсисом щодо перспектив замирення, оскільки максимум поступок вже начебто було зроблено, але це врешті лише погіршило ситуацію, надавши палестинськими опонентам нових ресурсів для загострення конфлікту. Разом в ситуації статус-кво до 2005 р. ці чинники робили кожен з продуктів "конвеєру мирних ініціатив" нездійсненним в зародку.

- терористичні акти 11 вересня 2001 р. активізували зовнішньополітичну та воєнну експансію США, що мало наслідком військові дії у Афганістані та Іраку. Загальний розвиток подій у близькосхідному регіоні вже розглядається американським керівництвом в контексті глобальних самостійних дій Америки, поза правовим полем, створеним міжнародними організаціями. Це перетворило США на єдиного арбітра ситуації близькосхідної кризи, який володіє усіма важелями тиску на сторони-учасники і безпосередньо військово присутній в регіоні[4, c. 49-50].

Скромні результати в справі державного будівництва Палестини компенсувалися безсумнівними успіхами Я.Арафата в справі зміцнення власної влади. Він зробив усе, щоб уникнути перспективи зародження альтернативного життєздатного керівництва. Складовими успіху Я.Арафата у встановленні фактичного режиму диктатури стала його ставка на велику кількість різних конкуруючих між собою силових структур, підлеглих і підзвітних тільки йому. Ескалація протистояння дозволила розгорнути свою діяльність багатьом ісламістським екстремістським та терористичним організаціям (зокрема ХАМАС та "Ісламський джихад”), які, не підпорядковуючись ПНА, зі свого боку постійно загострювали ситуацію, виправдовуючи безкомпромісну позицію Я.Арафата.

Нові американські мирні ініціативи ("Дорожня карта”, 2002 р., "Великий Близький Схід”, 2004 р.) можна охарактеризувати як насамперед замало реалістичні в сенсі розуміння системних чинників відновлення близькосхідного конфлікту, можливих темпів його врегулювання та негативної культурно-цивілізаційної реакції ісламського світу на спроби зовнішнього структурного втручання. Найбільш наочним виразником скептичної оцінки перспектив конфлікту став початок спорудження Ізраїлем "Захисної стіни” (2002), яка є засобом фізичного розмежування єврейської та палестинської спільнот[49, c. 51].

Одним з факторів, що безпосередньо впливають на формування нової геополітичної ситуації в близькосхідному регіоні, є той безперечний факт, що зараз у світі збереглася тільки одна "наддержава”, що країни третього світу, до числа яких можуть бути віднесені близько- та середньосхідні держави, виявилися результаті в значній мірі політично дезорієнтованими і заради свого порятунку, свого виживання переорієнтувалися на різні форми лояльності щодо США. Що стосується арабської солідарності, яка раніше час від часу спрацьовувала і виявлялася в практично одностайному неприйнятті сепаратних методів близькосхідного врегулювання, у політичній, військовій, економічній і моральній підтримці палестинської справи, то ця солідарність пішла в історію.

Поступове руйнування колишньої притягальної сили соціалізму для широкої арабської суспільної думки привело до дуже серйозного, багато в чому незворотного наслідку, що найбільш безпосереднім чином уже позначився і позначиться надалі на процесі формування нової геополітичної ситуації в регіоні. Мова йде про різке ослаблення позицій лівих сил у державах регіону, наявність і активність яких завжди були своєрідним показником політичної культури цих держав у поняттях західного політичного мислення. У результаті політично активні і іноді агресивні політичні сили регіону втратили політичні орієнтири універсального характеру і підпали під вплив націоналістичних та консервативно-фундаменталістських настроїв.

Занепад соціалістичної альтернативи в умовах ідейного вакууму сприяв відновленню арабської ідентичності на ґрунті цінностей традиційного ісламу, новітній ренесанс якого можна вести у визріваючий формі з межі 1960-1970-х рр., а у маніфестованій - від Ісламської революції 1978-1979 р. в Ірані та афганського джихаду проти СРСР. Для нової арабської генерації ісламізм як нова форма патріотизму ніс з собою певну революційну риторику, котра водночас спиралася на місцевий традиціоналістський ґрунт. Зміни протягом 70-х років можна простежити як в активності легальних ісламських партій, так і зростання відсотку релігійно-орієнтованих угруповань серед терористичних та екстремістських рухів. Процес "відродження ісламу” певною мірою змінив політичний клімат у регіоні, а також впливав на політичну орієнтацію країн, що мають значні мусульманські громади. Процес "відродження ісламу” значно підсилив роль ісламського фактора в перебігу формування параметрів зовнішньої і внутрішньої політики мусульманських держав[8, c. 2-5].

Країни регіону, де переважають великі елементи централізованої економіки (нехай у залишкових або в усічених варіантах), не мають особливого вибору і змушені або приєднатися до загального руху в бік інтеграції та глобалізації з усіма несприятливими наслідками для існуючої політичної системи та суспільства, або "заморозити” свою відсталість. Цілком ймовірно, що у будь-якому випадку арабський світ у цілому в силу особливостей свого історичного розвитку у визначеній перспективі буде приречений на функціонування в режимі, що наздоганяє, хоча відрив різних його економічних складових від головних партнерів по глобалізації буде різним. Але перспектива зрівнятися повною мірою з просунутими учасниками процесу може виявитися проблематичною навіть для арабських нафтоекспортерів, не говорячи вже про решту країн регіону, де взагалі ще не оформилася ринкова структура якоїсь міри зрілості[25, c. 125-126].


Висновки

Тероризм як насильницька дія формувався в суспільній культурі насильства, що склала позитивні уявлення про нього, відповідними установками та поглядами, які передаються із покоління в покоління. Усією ходою історії було сформовано та закріплено в масовій свідомості відомі традиції політичної практики та соціального життя, які на сьогодні все частіше сприяють вибору терористичних методів та засобів вирішення різних конфліктів. У цілому ж бачиться присутність історико-культурного елементу в механізмі активізації та трансформування сучасного тероризму.

Тероризм сьогодні - це універсальне явище й за охопленням населення, і за географією його поширення. Сьогодні кризовий пояс тягнеться від Касабланки на заході через Джербу, Ер-Ріяд, Аден до острова Балі на сході, від Найробі і Дар-ес-Салама на півдні до Москви і китайської провінції Синьцзян на півночі. Центр вогнища - Палестина, Ірак, Афганістан та Чечня. Тероризм - це багатогранний феномен, що набуває форми транснаціонального. Не існує єдиного визначення тероризму як явища.

Зважаючи на глобальний характер тероризму і тяжкі наслідки, боротьба з ним повинна мати превентивний характер.

Слід виділити комплекс заходів для протидії проявам тероризму на території України. Так, у боротьбі мають бути задіяні не лише силові структури, а й цивільні організації.

Слід приділяти увагу економічним і соціальним запобіжним заходам у суспільстві, удосконаленню його політичних, соціальних та інших інститутів, усуненню кризових явищ. Ці заходи сприятимуть як зменшенню імовірності проявів тероризму, так і зниженню рівня загальної злочинності, що вкрай важливо для здорового функціонування суспільства.

Щоб запобігти використанню радикальними угрупованнями зубожілих прошарків місцевого населення, необхідно підвищити рівень доходів громадян, захистити малозабезпечені верстви, влаштувати біженців та безробітних. Це має послабити негативне ставлення з їхнього боку як до влади, так і до своїх більш забезпечених співгромадян.

Так як глобальний тероризм набирає обертів то потрібно докорінно переглянути та оцінити стан і методи діяльності збройних формувань держави в цілому та Збройних Сил України зокрема. Вивчаючи шляхи вирішення цієї проблеми, слід враховувати важливість взаємодії силових структур і цивільних організацій та заходів інформаційно-психологічного забезпечення.

Усвідомлюючи надзвичайну небезпечність тероризму як наднаціонального явища, міжнародне співтовариство консолідується у намаганні стримати його і має для цього потенційні та реальні можливості: міжнародно-правові та правозастосовчі інститути, створені під егідою ООН та інших міжнародних організацій й установ. Це відповідає можливостям національного права та відповідних силових структур.

Однак через протиріччя в оцінці тероризму, які зумовлені різними стратегічними, політичними та економічними інтересами держав, конфронтацією на ідейній, расовій, релігійній основах, реалізація цих можливостей у повній мірі поки що є проблематичною.

Досягти порозуміння у протидії тероризму можливо, по-перше, за умов концептуального визначення поняття міжнародного тероризму, яке не допускало б суб'єктивні тлумачення та підходи. По-друге, комплекс антитерористичних заходів, окрім правових, повинен передбачати політичні, дипломатичні, соціальне-економічні та інші кроки, спрямовані на усунення причин та умов, які породжують тероризм.


Список використаної літератури

1. 13 проектів із протидії тероризму // Євробюлетень. - 2005. - № 8. - С. 4-5

2. Антипенко В. Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) // Право України. - 1999. - № 2. - С. 92-95

3. Антипенко В. Ф. Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика. - К. : НБУВ, 1999. - 58, с.

4. Барамки Г. Терроризм и израильско-палестинские отношения // Азия и Африка сегодня. - 2005. - № 10. - С. 49-51

5. Биструхін Г. Протидія тероризму та криза сучасних правових норм розвинутих держав // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 8. - С. 133-136

6. Бурлай Є. Теоретичні засади і практика боротьби з тероризмом // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 3. - С. 213-225

7. Вакулич В. До проблеми попередження тероризму // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 3. - С. 182-189

8. Гайнутдин Р. Ислам против терроризма // Азия и Африка сегодня. - 2005. - № 6. - С. 2-7

9. Гармашов І. Сутність сучасного тероризму і його основні характеристики // Персонал. - 2005. - № 6. - С. 21 – 25

10. Гармашов І. Актуальні питання класифікації сучасного тероризму // Політичний менеджмент. - 2005. - № 6. - С. 147-155

11. Гушер А. "Террористический интернационал" : О международном аспекте современного терроризма // Азия и Африка сегодня. - 2006. - № 7. - С. 2-6

12. Дорошенко А. Терор і тероризм // Політика і час. - 1997. - № 8. - С. 14-21

13. Дорошенко А. Терор і тероризм // Політика і час. - 1997. - № 9. - С. 29-36

14. Зеленецький В. С. Концептуальні основи визначення категоріально-понятійного апарату у сфері боротьби з тероризмом: Науково-практичний посібник. - Харків: ТОВ "Кроссроуд, 2006. - 79 с.

15. Иванов В. Феномен терроризма //Социально-гуманитарные знания. - 2005. - № 3. - С. 21-42

16. Кашников Б. Н. Терроризм в современном мире. Опыт междициплинарного анализа (материалы "круглого стола") // Вопросы философии. - 2005. - № 6. - С. 3-36

17. Кашников Б. Н. Терроризм в современном мире. Опыт междициплинарного анализа (материалы "круглого стола") // Вопросы философии. - 2005. - № 6. - С. 3-36

18. Ковалев Э. В. За кулисами террора: громадсько-політична література. - М.: Юрид. лит., 1985. - 239 с.

19. Козловський І. Теорія тероризму. - Львів: Піраміда, 2003. - 224, с.

20. Крутов В. Тероризм як світова проблема сьогодення // Євроатлантикінформ. - 2006. - № 1 . - С. 6-8

21. Левашов В. К. Безопасность и терроризм //Социологические исследования. - 2005. - № 7. - С. 72-83

22. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом: монографія. - К.: Знання України, 2002. - 253 с.

23. Ляхов Е. Г. Терроризм и межгосударственные отношения: громадсько-політична література. - М.: Междунар. отношения, 1991. - 212, с.

24. Морозов О. М. Терор, теракт, тероризм, терорист: визначення, характерні ознаки, особливості проявів // Безпека життєдіяльності. - 2005. - № 6. - С. 33-40

25. Несук М. Д. Про тероризм справжній і вигаданий:. - Львів: Каменяр, 1986. - 151 с.

26. Требін М. Тероризм: спроба проникнення в сутність //Людина і політика. - 2002. - № 4. - С. 123-136





Реферат на тему: Прояви національного тероризму у близькосхідному регіоні. Відмінність між тероризмом та національно-визвольним рухом (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.