Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Банківська справа

Управління ризиками в банківській системі на прикладі АКІБ "УкрСиббанк" (курсова робота)

1 Теоретико-організаційні основи управління ризиками в банківській діяльності

1.1 Економічна сутність та місце ризиків у ринковій системі України

У банківській справі ризик є цілком нормальним явищем. Щоб отримати суттєвий прибуток, необхідно йти на обгрунтованний ризик. Професор Лео Шустер – директор Інституту економіки банків при Вищій школі, що в м. Санкт-Галлен (Швейцарія), підкреслює: «Банкір, котрий втратив здатність ризикувати, не може більше бути банкіром» [6, c.7]. Ця стара мудрість нагадує, що ризики іманентні банківській системі.

Існуюча література характеризується неоднозначністю в трактуванні рис, властивостей і елементів ризиків, в розумінні його змісту, співвідношення об'єктивних і суб'єктивних сторін. Різноманітність думок про суть ризиків пояснюється, зокрема, багатоаспектністю цього явища. Ризик – це складне явище, що має множину не співпадаючих, а іноді протилежних реальних підстав.

Розглянемо деякі існуючі підходи до розуміння категорії «ризик».

Етимологічно слово «ризик» у різних мовах пов'язується насамперед з появою непевності та небезпеки и різних сферах господарювання та соціально-економічного буття, на що вказує розвиток термінології. У словниках єв­ропейських народів слово «ризик» вживається у наближено подібних формах і семантиці, наприклад, в англійській мові «risk», албанській «rezik», болгарській «риск», чеській «risiko», у фінсь­кій «riski», французькій «risque», італійській «rischio», німецькій «risiko», іспанській «riesqo», у румунській «risk». Подібність у виразі цього поняття в різних мовах свідчить про єдиний корінь походження слова «ризик». Як стверджується у спеціальній літературі, це слово є звульгаризованою формою латинського термі­на «resecum», котре в перекладі означає «небезпека» або «скеля» [4, c.7]. Такий переклад невипадковий, бо, як відомо, зіткнення з прибережною скелею у мореплавців вважалося найбільшою небезпекою. У грецькій мої термін «ризик» співзвучний з терміном «pica», що давньогрецькою означає «корінь», який, виступаючи над по верхньою ґрунту, може стати небезпечною перепоною на шляху.

Вивчення і врахування невизначеності, конфліктності, багато-критеріальності та породжуваного ними ризику стало однією з магістральних ліній розвитку економіч­ної теорії в другій половині XX ст. Особливістю сучас­ного економічного ризику є його тотальність, всеосяж­ність. Власне, тому економічний ризик належить до фундаментальних понять сучасної економічної теорії та менеджменту [5, c. 3].

Ризик як феномен буття виник на нижній сходинці цивілізації з першою усвідомленою людиною можливою небезпекою і супроводжує всю еволюцію людства.

Про те, що «великі справи завжди пов'язані із великим ризиком», стверджував у своїх працях давньогрецький історик Геродот (490-425 до н. є.) [12, c. 16].

З зародженням товарно-грошових відносин, конкуренцією учасників господарського процесу ризик стає економічною категорією — подією, яка може відбутися або ні у процесі досягнення привабливої мети, що супроводжується еле­ментами небезпеки, загрозами втрат чи неуспіху.

Становлення капіталізму як суспільно-політичного ла­ду спричинило зростання інтересу до ризику. З розвитком економічних відносин виникли різні трак­тування ризику.

Класики економічної теорії приділяли значну увагу дослідженню проблем ризику в підприємницької діяльності. Адам Сміт, при дослідженні підприємницького прибутку, вперше виділив в структурі підприємницького доходу "плату за ризик" у вигляді відшкодування можливої риски, пов'язаної з підприємницькою діяльністю [17, c. 12].

Осмислення важливості управління ризиками як засобу стабільності виробництва було започатковане на початку XX ст. У 50-ті роки XX ст. зародився професійний підхід до управління не тільки фізичними, а й економічними ризиками. Наприкінці 80-х років багато передових корпорацій різних галузей почали цікавитися питаннями врахування ризиків. На початку XXI ст. управління ризиками стало важливою функцією менеджменту [17, c.13].

Банківська діяльність характеризується підвищеними ризиками порівняно з іншими видами комерційної діяльності. У банківському бізнесі ризик стосується фінансових втрат, що можуть виникнути при здійсненні певних операцій.

Слід відмітити, що банківська діяльність є досить специфічною, тому що характеризується, з одного боку, високою ризиковістю, а, з другого боку, має забезпечувати надійність, довіру, тобто давати клієнту певні гарантії. Високий рівень ризику в банківському бізнесі зумовлений різноманітністю операцій на різних ринках, наприклад фондовому, депозитному, кредитному, валютному, що часто призводить при здійсненні операції до можливої реалізації одночасно декількох ризиків.

Останнім часом з'явилася низка робіт вітчизняних і зарубіжних вчених із теорії ризику, але однозначного визначення змісту економічного ризику немає, що зумовлює розмаїття рекомендацій стосовно управління ризиками. Наприклад Л.Ф. Романенко, А.В. Коротеєва ризик визначають так: «Ризик як економічна категорія - це подія, що може відбутися або ні. У разі настання такої події можливі три економічних результати: негативний (програш, збиток), нульовий і позитивний (виграш, вигода, прибуток). Ризик слід розуміти як комплексне поняття, як невизначеність, що несе потенційну можливість як втрат, так і отримання прибутку.» [19, с.192]

На думку В.В. Глушенко, ризик слід розглядати як невизначеність щодо настання тієї чи іншої події у майбутньому, причому ризик в економічному контексті може бути як негативним, так і позитивним явищем [19, c.192].

Вітлінський В.В. дає найбільш повне визначення поняття економічного ризику - це об'єктивно-суб'єктивна категорія в діяльності суб'єктів господарювання, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору і відображає міру (ступінь) досягнення сподіваного (чи бажаного) результату, невдачі та відхилення від цілей (у несприятливий бік) з урахуванням впливу керованих і не керованих чинників, прямих і зворотних зв'язків [6, с. 20].

Основні визначення ризику як економічної категорії наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. – Визначення економічного ризику

Визначення

Автор

1

2

3

1.

Економічний ризик – це ризик, що виникає у сфері економічних відносин, тобто відносин, що виникають при купівлі-продажу товару або послуг на ринку

Машина Н.І.

2.

Як економічна категорія ризик означає імовірність виникнення непередбачуваних втрат (зменшення або повна втрата прибутку, виникнення непередбачуваних витрат, втрата частини доходів або всього власного капіталу) в ситуації невизначеності умов фінансово-господарської діяльності.

Коваленко О.Н.

3.

Економічний ризик – аспект діяльності суб'єктів господарського життя, пов'язаний з подоланням невизначеності в ситуації невідкладного вибору, в процесі якого можна оцінити ймовірність досягнення бажаного результату, невдачі й відхилення від мети

Лук'янова В.В., Головач Т.В.

4.

Ризик як економічна категорія - це подія, що може відбутися або ні. У разі настання такої події можливі три економічних результати: негативний (програш, збиток), нульовий і позитивний (виграш, вигода, прибуток). Ризик слід розуміти як комплексне поняття, як невизначеність, що несе потенційну можливість як втрат, так і отримання прибутку.

Романенко Л.Ф.,

Коротеєва А.В.

5.

Економічний ризик - це ймовірність виникнення збитків або неодержання доходів у порівнянні з прогнозованим варіантом

Стоянова Е.С.

6.

Економічний ризик - це ситуативна характеристика діяльності будь-якого суб'єкта ринкових відносин, у тому числі банку, що відображає невизначеність її результату і можливі несприятливі (або сприятливі) наслідки у випадку неуспіху (або успіху)

Кириченко О.А.

7.

Ризик слід розглядати як невизначеність щодо настання тієї чи іншої події у майбутньому, причому ризик в економічному контексті може бути як негативним, так і позитивним явищем.

Глущенко В.В.

8.

Економічний ризик - це об'єктивно-суб'єктивна категорія в діяльності суб'єктів господарювання, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору і відображає міру (ступінь) досягнення сподіваного (чи бажаного) результату, невдачі та відхилення від цілей (у несприятливий бік) з урахуванням впливу керованих і не керованих чинників, прямих і зворотних зв'язків

Вітлінський В.В.

 

Економічний ризик детермінує система постулатів, якими обтяжена підприємницька діяльність [17, c.24]:

- всеосяжність ризику. Необтяжених ризиком банківських операцій не існує. Ризик є об'єктивною реальністю буття банкіра, який удосконалює умови свого функціонування в середовищі, що постійно трансформується. Суб'єктивна оцінка ризиків є детермінованою: банкіри можуть сприймати його як абсолютну загрозу, що може призвести до краху; як попередження, внаслідок якого можуть виникнути небажані відхилення від обраної мети; як реальну можливість (шанс) отримання додаткових переваг, зокрема через різноманітні механізми перерозподілу, тощо;

- об'єктивність вияву ризику. Ризик є об'єктивним явищем у функціонуванні будь-якого економічного об'єкта. Хоча ризиковані управлінські рішення суб'єктивні, об'єктивність природи настання ризику незмінна, що повинен усвідомлювати суб'єкт ризику в процесі здійснення господарської діяльності;

- виникнення ризику в процесі досягнення мети. Ризик може бути відсутній лише для тих суб'єктів господарювання, які не мають особистої зацікавленості щодо функціонування і розвитку певної економічної системи (підприємства за умов соціалістичної економіки);

- поява ризику у ситуації невідкладного вибору в момент прийняття рішення. Якщо вибору немає, тобто можливий тільки один варіант розвитку подій, то відсутні очікування, вибір і ризик, однак така ситуація характерніша для механістичних, а не соціально-економічних систем;

- непостійність і мінливість ризику у просторі і часі. Структура і ступінь ризику діалектично змінюються в часі внаслідок впливу змін зовнішнього та внутрішнього середовища, дії низки об'єктивних і суб'єктивних факторів;

- спрямованість ризику у майбутнє. Ризиком обтяжені передбачення, прогнози, плани, оскільки майбутнє соціально-економічних процесів неможливо передбачити повністю і в усіх деталях;

- необхідність чіткого розмежування ризику як економічної категорії і як кількісної оцінки невизначеності ситуації. Визначають не лише ймовірність настання (ненастання) певної події (досягнення мети), а й оцінюють низку показників, які можуть кількісно детермінувати ризик (величина втрат тощо);

- вияв принципу синергізму ((грец. synergy – який діє спільно) – принципу накопичення ефекту, що відповідає математично парадоксальній формулі 1 + 1>2) при розвитку ризикової ситуації. Різні види ризику пов'язані між собою, прагнення зменшити один вид ризику може призвести до виникнення іншого ризику (наприклад, уникнення ризику через відмову від укладання непевного контракту призводить до ризику невикористаних можливостей);

- вимірювання ризику на основі загально-методологічних положень теорії вимірювання. Відповідно до цієї теорії вимірюють властивості емпіричних об'єктів, а не самі об'єкти, хоча жодна властивість не може існувати поза реальним об'єктом, а певною властивістю можуть бути наділені різні об'єкти. Для кількісної оцінки ступеня ризику використовують вимірювальні властивості систем (у т. ч. економічних), якими повинні бути такі характеристики структури, стану чи поведінки цих систем та їх зовнішнього середовища, які дають змогу знайти і деталізувати за потенційно можливими наслідками майбутні стани чи траєкторії поведінки об'єктів. Виявлення таких властивостей є предметом якісного аналізу ризику, ґрунтується на з'ясуванні ключових змінних (факторів) ризику, вимагає наукових підходів до ідентифікації видів ризику.

Отже, уникнути економічного ризику повністю неможливо, оскільки він існує внаслідок об'єктивних, притаманних економіці категорій конфліктності та невизначеності, відсутності повної (вичерпної) інформації, неможливості здійснення точного прогнозу параметрів економічних об'єктів та процесів. Ризик є економічною категорією, яка відображає характерні особливості сприйняття заінтересованими суб'єктами економічних відносин об'єктивно існуючих невизначеності та конфліктності.

Неминучість виникнення економічного ризику у проце­сі підприємницької діяльності зумовлена такими факторами: свобода дій підприємців, орієнтація підприємницької діяльності на одержання високого прибутку, діяльність у конкурентному середовищі тощо. Ризик є обов'язковим атрибутом новаторської, інноваційної економічної діяльності.

Ризик є невід'ємною складовою в будь-якій сфері економічної діяльності. Недостатнє усвідомлення цього нерідко призводить до сумних наслідків. Що ж до банківської справи, то її неможливо уявити без ризику. Будь-яке рішення в банківській діяльності, що заслуговує на увагу, обтяжене ризиком, бо фінансова сфера взагалі, а банківська справа зокрема, є дуже чутливою не лише до різноманітних соціально-економічних чинників, а й до політичних, природнокліматичних тощо.

Цілком зрозуміло, що банківські ризики виникають, зокрема, тому, що неможливо повністю реалізувати своєчасне та вичерпне виконання прийнятої стратегії (управлінських рішень). Це пов'язано зі збурюючими (негативними) впливами складної множини суперечливих чинників. Відхилення прийнятих поточних припущень (гіпотез) від того, що реально може відбутися в майбутньому в процесі реалізації відповідних банківських управлінських рішень, містить у собі як шанси на успіх, так і ризик можливих несприятливих відхи­лень, які призводять до суттєвих збитків. На вербальному рівні ризик можна трактувати як міру можливого несприятливого відхилення від сподіваного (чи бажаного) результату того чи іншого управлінського рішення, яке може призвести до втрати банком частини прибутків, до збитків, шкоди іміджу банку, а в екстремальних випадках становить загрозу його існуванню.

Прийняття на себе ризиків за відповідну винагороду (премію за ризик) традиційно належить до сфери діяльності банків. Отже, аналіз структури ризику, оцінка міри ризиків, управління різноманітними ризиками, врахування їх є важливою складовою політики та стратегії банків.

1.2 Класифікація ризиків так організація управління ними в банківській діяльності

З розвитком і ускладненням соціальних і економічних процесів з'являється дедалі більше нових видів і типів ризиків. Постала проблема їх класифікації. Складність класифікації економічних ризиків полягає як у їх різноманітті, так і в широті прояву. Градація ризиків за будь-якої класифікації різноманітна. Окремі види ризиків можуть перетинатися, доповнювати, бути складовими одне одного.

Найбільш важливими елементами, покладеними в основу класифікації банківських ризиків, є [12, c.452]:

- тип (вид) комерційного банку;

- сфера виникнення і впливу банківського ризику;

- склад клієнтів банку;

- метод розрахунку ризику;

- ступінь банківського ризику;

- розподіл ризику в часі;

- характер обліку ризику;

- можливість керування банківськими ризиками;

- кошти керування ризиками.

На сьогодні з урахуванням напряму діяльності банків можна говорити про три типи (види) комерційних банків: спеціалізовані, галузеві, універсальні.

У спеціалізованому, наприклад інноваційному, банку переважають підвищені ризики, пов'язані з кредитуванням ризикових підприємств, технологій, реалізація яких спочатку ускладнена. Це вимагає й особливих методів регулювання банківського ризику, зокрема одержання гарантій від держави, впровадження заставного права на нерухомість і т. ін. Холдингова установа, що спеціалізується на купівлі контрольних пакетів цінних паперів, оцінює ризик за операціями з цінними паперами тощо. Таким чином, спеціалізовані банки несуть ризики з тих специфічних банківських операцій, що становлять напрям їхньої діяльності.

Галузеві банки тісно пов'язані з певною галуззю, тому спектр їхніх ризиків, крім основних ризиків з банківських операцій, залежить переважно від економічних (тобто зовнішніх для бан­ку) ризиків клієнтів банку. У галузевому банку необхідно розра­ховувати розмір середньо-галузевого ризику для виявлення неви­користаних резервів на підприємствах і установах галузі основ­них напрямів діяльності банків.

Універсальні банки змушені враховувати у своїй діяльності всі види банківських ризиків, тому слід виробити оптимальний набір видів ризику для коленого типу (виду) банку.

Підвищеним ступенем ризику в розглянутих варіантах воло­діють галузеві банки як невеликі, немобільні, із жорсткою при­в'язкою до галузі та клієнта, а найменшим – універсальні банки, що мають можливість покрити збитки від одного виду діяль­ності прибутками від іншого.

Залежно від сфери виникнення банківські ризики класифікуються [12,c.453]:

- на ризик країни;

- ризик фінансової надійності окремого банку (ризики недостатності капіталу банку, незбалансованої ліквідності, недостатності обов'язкових резервів);

- ризик окремого виду банківської операції (ризик неплатежу, невід шкодування, інкасування: банківські гарантії, юридичний ризик, ризик нерентабельності кредиту тощо).

В умовах ринкової економіки посилюється нестійкість бан­ківської системи. Це впливає на стан різних галузей економіки і підприємств. Суб'єкти господарювання починають скорочува­ти власні кошти і резерви, що призводить до порушення нормаль­ного кругообігу кредитних ресурсів і підвищення ризику всіх банківських операцій. Тому нині найпоширенішим методом є мінімізація ризиків – виділення і дотримання економічних нормативів банківської ліквідності. Багато комерційних банків, особливо спеціалізованих, розраховують лише окремі види ризиків за різними напрямами банківської діяльності. Перспективним стає визначення розміру припустимого сукупного ризику банку, окремого клієнта, республіки (економічного регіону).

Залежно від методів розрахунку ризики є комплексними і позиційними. Комплексний ризик включає оцінку і прогнозування величини ризику банку і дотримання економічних норма­тивів банківської ліквідності. Позиційний ризик – це ризик окремої банківської позиції.

Ступінь банківського ризику враховує повний, помірний і низький ризик залежно від розташування за шкалою ризиків. Ступінь бан­ківського ризику характеризується ймовірністю події, що веде до втрати банком коштів з цієї операції. Вона виражається у відсотках чи у визначених коефіцієнтах.

Той самий ризик може мати різний ступінь залежно від мож­ливостей його гарантування, страхування та інших методів ре­гулювання. Наприклад, довгострокові позики банку, видані на будівництво нового підприємства, мають 100 % ризику; при стра­хуванні цієї суми в державних органах ступінь ризику змен­шується до 10—50 % (за умови страхування в обсязі 50—90 % позики), а при одержанні урядової гарантії — до нуля.

Особливістю ступеня банківського ризику є його індивідуаль­на величина, пов'язана із взяттям на себе конкретного ризику з конкретної банківської операції. Вона визначається суб'єктив­ною позицією кожного банку.

Спроби регламентації ступеня банківського ризику з окре­мих операцій повинні мати гнучкий характер. Так, якщо ко­мерційний банк придбав акції компанії (які мають товарне покриття, досить високий ступінь прибутковості, високу якість технології й котирування на біржі), то розмір ризику (з операції і з банку в цілому) буде істотно завищений (ця купівля матиме високий ступінь ризику – 70%) і далекий від реальності. Отже, у кожному окремому випадку банки мають самостійно визна­чити ймовірність втрати коштів у результаті тієї чи іншої опе­рації.

Розподіл ризику за часом - це важливий фактор в умовах сучасної економіки. Основні операції банку піддаються минуло­му і поточному ризикам (в окремих випадках – і майбутньо­му). Поточному ризику піддаються операції з видачі гарантій, акцепту переказаних векселів, документарні акредитивні операції, продаж активів із правом регресу та ін. Але сама мож­ливість оплати гарантії через визначений час, оплата векселів, здійснення акредитива за рахунок банківського кредиту піддає ці операції також майбутньому ризику. При настанні часу оплати гарантії, якщо банк не врахував імовірність цих втрат, він несе і минулий ризик, тобто той, який банк взяв на себе безпосередньо при наданні гарантій. Розподіл ризику в часі відіграє дуже важливу роль для прогнозування майбутніх втрат банку. Враховуючи цей фактор, можна уникнути накладення минулих ризиків і помилок на майбутню діяльність банку.

За характером обліку банківські ризики поділяють на ризики з балансових і з позабалансових операцій. Найчастіше кредитний ризик, що виникає щодо балансових операцій, поширюється і на позабалансові операції, наприклад, при банкрутстві підприємства. Тут важливо правильно врахувати ступінь можливих збитків від однієї і тієї ж діяльності, що проходить одночасно як за балансовим, так і за позабалансовим рахунками. Так, ступінь ризику операції за ва­лютними опціонами (новими видами цінних паперів) варто оці­нювати, виходячи не тільки з валютного ризику, а й ринкового ризику за операціями з цінними паперами, а також ризиків з окремих позабалансових операцій: з казначейськими зобов'язан­нями, євродепозитами, біржовими індексами тощо.

За можливостями управління ризики є відкритими і закритими. Відкриті ризики не підлягають регулюванню, закриті, навпаки, регулюються. За певними операціями вводяться спеціальні обмеження з ризиків. Наприклад, одним із перетворень до інвалютних рахунків є обов'язково закрита позиція у валюті на кінець кожно­го робочого дня. Мається на увазі перерахування валюти, що знецінюється, у валюту, курс якої підвищується.

Національний банк України серед основних банківських ризиків виокремлює такі, як кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткової ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційний ризик [7,c.157].

В економічній літературі виокремлюють значно більше видів ризиків, притаманних банківській системі, і критеріїв їх оцінки.

Так, з погляду сфер виникнення та можливостей управління банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх належать ризики, виникнення яких зумовлене змінами у зовнішньому щодо банку середовищі й безпосередньо не пов'язані з його діяльністю. Серед зовнішніх ризиків особливе місце посідають політичні, правові, соціальні та економічні ризики, виникнення яких зумовлене загостренням економічної кризи в країні, політичною нестабільністю, забороною або обмеженнями на перерахування коштів за кордон, консолідацією боргів, уведенням ембарго, скасуванням імпортних ліцензій, війнами, змінами у законодавстві тощо. Зовнішні ризики не піддаються кількісній оцінці, але банки зобов'язані враховувати їх під час формування стратегії та політики банківської діяльності, а також під час складання бюджету.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпо­середньо в процесі діяльності банку й зумовлені кількістю його клієнтів, партнерів, зв'язків, спектром банківських операцій і послуг. Внутрішні ризики порівняно із зовніш­німи краще піддаються ідентифікації та оцінці.

У свою чергу внутрішні ризики за сферою виникнення поділяються на фінансові та функціональні.

Фінансові ризики визначаються ймовірністю фінансо­вих втрат і пов'язуються з непередбаченими змінами об­сягів, структури, дохідності та вартості активів і пасивів банку. До фінансових належать такі ризики, як кредит­ний, ризик ліквідності, валютний і ринковий ризики, від­сотковий ризик, ризик зміни ресурсної бази та ін.

Функціональні ризики виникають внаслідок створення і впровадження нових банківських продуктів та послуг, неможливості здійснення своєчасного і повного контролю за фінансово-господарським процесом банку тощо. До фун­кціональних належать технологічний ризик, ризик зло­вживань, документарний ризик, ризик трансакції, опе­раційний ризик, стратегічний ризик, ризик впроваджен­ня нових банківських продуктів, юридичний ризик і ризик втрати репутації. Порівняно з фінансовими функціональ­ні ризики важче виявити та оцінити, але банки обов'язково мають їх враховувати у зв'язку з фінансовими втратами, які виникають у разі настання функціональних ризиків.

Пернавський О. відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність » виділяє дві категорії банківських ризиків рисунок 1.1 [19, с.194]:

- ризики, що піддаються кількісній оцінці;

- ризики, що не піддаються кількісній оцінці.

До банківських ризиків, що піддаються кількісній оцінці, належать фінансові ризики, пов'язані з несприятливими змінами в обсягах, доходності, вартості і структурі активів та пасивів банку.

До банківських ризиків, що не піддаються кількісній оцінці, належать функціональні ризики, які стосуються процесу створення будь-якого банківського продукту чи послуги, та зовнішні ризики.

Класифікацію банківських ризиків подано на рисунок 1.1.

Наведена класифікація не є вичерпною і може бути доповнена додатковими категоріями ризиків. У цьому випадку керівництво банку має розробити власну нормативну базу щодо управління додатково визначеними кате­горіями ризиків з урахуванням положень Базельського комітету з банківського нагляду та Стандартів корпоративного управління.

Серед зовнішніх банківських ризиків особливе місце займає ризик на рівні країни — небезпека втрат банку внаслідок того, що іноземна держава не захоче або не змо­же виконати свої зобов'язання перед іноземним кредито­ром і (або) інвестором з причин, що не належать до звичай­них банківських ризиків, які виникають у зв'язку з кре­дитуванням та інвестуванням. Особливе значення ризик на рівні країни має для тих банків, у яких розвинуті зов­нішньоекономічні відносини, а їхні клієнти активно екс­портують свою продукцію [7, c.161].

Банківські ризики

Внутрішні

Зовнішні

Фінансові

Ризик на рівні країн

Функціональні

Валютний ризик

Кредитний ризик

Ринковий ризик

Ризик ліквідності

Відсотковий ризик

Ризик зміни ресурсної бази

Політичний ризик

Економічний ризик

Правові ризики

Соціальні ризики

Ризик інфляції

Форс-мажорні ризики

Технологічний ризик

Операційний ризик

Ризик зловживання

Стратегічний ризик

Ризик трансакції

Юридичний ризик

Ризик втрати репутації

Ризик впровадження нових банківських продуктів

Депозитний ризик

Інвестиційний ризик

Підлягають кількісній оцінці

Не підлягають кількісній оцінці

Рисунок 1.1 – Структура банківських ризиків

Економічний ризик залежить від стану платіжного балансу країни, системи господарювання, економічної політики (особливо від обмежень на переказ капіталу за кордон), стабільності національної грошової одиниці та ін. До економічних ризиків також можна віднести загальний стан розвитку економіки, рівень інфляції, рівень доходів громадян, податковий тягар підприємств та ін.

Політичний ризик — це можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку внаслідок зміни державної політики. Політичний ризик пов'язаний з можливими змінами в політиці уряду і пріоритетними напрямами його діяльності. Врахування цього ризику особливо важливе у країнах з мінливим законодавством, відсутніс­тю традицій і культури підприємництва.

Політичні ризики можна поділити на чотири групи:

- ризик націоналізації та експропріації без адекватної компенсації;

- ризик трансферту, пов'язаний з можливими обмеженнями на конвертування місцевої валюти (наприклад, підприємством, яке рентабельно працює й одержує прибуток у національній валюті, але не в змозі перевести її у валюту інвестора, щоб розрахуватися за кредит);

- ризик розриву контракту внаслідок дій влади країни, в якій знаходиться компанія-контрагент, або змін законодавства;

- ризик воєнних дій або цивільних безладів та ін.

Політичний ризик умовно можна поділити на регіональний, ризик на рівні країни та міжнародний. Ця кла­сифікація характеризується нестабільністю внутрішньополітичної ситуації в країні, регіоні та світі.

Правові банківські ризики виникають у випадку непе­редбаченої зміни законодавства, що регулює банківську діяльність або діяльність клієнтів банку, а також у випад­ку відсутності законодавчого регламентування тих або ін­ших банківських операцій.

Соціальні ризики зумовлені національними особливостями, можливими ідеологічними і релігійними розбіж­ностями, національними конфліктами, різним рівнем життя населення.

Ризик інфляції зумовлений виникненням збитків чи скороченням розмірів прибутку банку внаслідок деваль­вації національної грошової одиниці та знецінювання бан­ківських активів і власного капіталу банку. Інфляція тією чи іншою мірою супроводжує всі економічні процеси, тому банки не можуть істотно вплинути на неї. У зв'язку зі специфікою своєї посередницької діяльності банки можуть використовувати високі темпи інфляції для підвищення прибутковості своїх операцій за рахунок значного прирос­ту грошової маси і дії кредитного мультиплікатора в процесі кредитування клієнтів.

Форс-мажор (фр. force-majiere – непереборна перешкода) – непередбачені події (обставини), які загрожують виконанню умов договору [17,c.94].

Форс-мажорні обставини поділяються на дві категорії довготривалі та короткотривалі. До довготривалих відносять заборону експорту (через війну, блокади, валютні і ресурсні обмеження та інші урядові заходи пов'язані екстремальними ситуаціями) і до короткотривалих – пожежу, замерзання водних шляхів чи портів, виникнення перепон для товаропросування тощо.

Виокремлюють кілька груп форс-мажорних обставин:

- природні явища, що характеризуються стихійним характером (пожежі, повені, землетруси і т.д.)

- екстремальні ситуації громадського життя (військові дії, масові захворювання (епідемії), страйки тощо);

- особливі заборонні акти держави (оголошення карантину, обмеження перевезення на визначених напрямках, заборона торгових операцій і т.ін.).

Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку дуже високий. Управляти цими ризиками дуже складно, а іноді й неможливо.

Технологічний ризик (ризик системи) — це наявний або потенційний ризик втрат банку, пов'язаних із вико­ристанням технічних засобів, високотехнологічного об­ладнання і технологій.

Виникнення цього виду ризику зумовлене збоями ком­п'ютерної техніки або мереж зв'язку, помилками в мате­матичних моделях, формулах і розрахунках, недоліками в інфраструктурних підсистемах банку тощо. Типовим проявом технологічного ризику є збої у комп'ютерній мережі бан­ку або системі електронних платежів.

Операційний ризик — це наявний або потенційний ри­зик втрат банку, який виникає внаслідок невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їх результативністю.

Ризик трансакції — це наявний або потенційний ри­зик втрат банку, який виникає в процесі укладання і реєс­трації угод, підписання контрактів, виконання розрахун­ків, поставки цінних паперів, валюти, предметів лізингу тощо. Цей вид ризику тісно пов'язаний з технологічним, документарним та операційним ризиками. Типовим при­кладом ризику трансакції є здійснення зустрічних пла­тежів, коли моменти переказу коштів не синхронізовані. В цьому випадку та сторона, яка здійснює платіж першою, бере на себе ризик трансакції.

Стратегічний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає внаслідок необґрунтованих управлінських рішень, неналежної ре­алізації рішень і неадекватного реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Цей ризик виникає внаслідок несумісності:

- стратегічних цілей банку;

- бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей;

- ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей;

- якості реалізації бізнес-стратегій.

Крім того, стратегічний ризик може виникати у випад­ку неадекватного ресурсного забезпечення реалізації бізнес-стратегій, а також помилкового підходу до управління ризиками в банківській практиці. Амбіційність у випадку недостатнього забезпечення кадровими або фінансовими ресурсами може призвести до збитків і навіть до втрати банком своєї репутації. Класичний приклад стратегічного ризику — надмірні інвестиції в нерухомість або невиправдано швидке розширення мережі філій без ретельних мар­кетингових досліджень.

Також до функціональних ризиків можна віднести юридичний ризик, необхідність врахування якого зазна­чена у методичних вказівках Національного банку з інс­пектування банків "Система оцінки ризиків"1.

Юридичний ризик — це наявний або потенційний ри­зик для надходжень і капіталу, який виникає внаслідок порушення або недотримання банком вимог законів, підзаконних нормативно-правових актів, угод, прийнятої прак­тики або етичних норм, а також можливості двозначного тлумачення встановлених законів або правил.

Ризик впровадження нових продуктів — це наявний або потенційний ризик втрат банку, який виникає внаслі­док недосягнення запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій або технологій. Цей вид ризику є складовою маркетингових ризиків і су­проводжує діяльність банку, пов'язану з розробкою і впро­вадженням нових банківських продуктів і послуг з метою розширення клієнтської бази, виходом на нові сегменти ринку тощо.

Ризик втрати репутації — це наявний або потенцій­ний ризик втрат банку, який виникає внаслідок скорочен­ня клієнтської бази або відпливу грошових коштів у зв'язку з неспроможністю банку підтримувати свою репу­тацію як надійної та фінансово стійкої установи. Втрата довіри до банку з боку вкладників і клієнтів може призвести до відпливу коштів і, як наслідок, непла­тоспроможності.

Ризик зловживань — це наявний або потенційний ри­зик втрат банку, зумовлений шахрайством, розтратами, оприлюдненням конфіденційної інформації службовцями або клієнтами банку, використанням конфіденційної ін­формації керівництвом банку у власних цілях, відмиван­ням грошей тощо.

Кредитний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає у зв'язку з неспроможністю сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди з банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання.

Кредитний ризик супроводжує всі види банківської діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними від­повідно до реальних умов чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція — на балансі чи поза балансом.

Валютний ризик — це наявний або потенційний ризик дія надходжень і капіталу, який виникає внаслідок несприятливих коливань курсів іноземних валют і цін на банківські метали. Валютний ризик можна поділити:

- на ризик трансакції;

- ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик);

- економічний валютний ризик.

Економічний валютний ризик полягає в зміні конку­рентоспроможності банку або його структур, що входять до консолідованої групи, на зовнішньому ринку внаслідок суттєвих змін обмінних курсів.

Ринковий ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає внаслідок не­сприятливих коливань вартості цінних паперів і товарів, а також коливань курсів іноземних валют за тими інстру­ментами, які знаходяться в торговельному портфелі бан­ку. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових і пайових цінних паперів, валют, товарів і похідних інструментів (деривативів).

Особливо важливо враховувати ринковий ризик при прийнятті забезпечення за кредитними операціями, ос­кільки зміни ринкової вартості цінних паперів чи зниження цін на нерухомість може призвести до втрат банку під час реалізації заставленого майна у випадку неплатоспромож­ності позичальника. Розмір цих втрат визначається сумою перевищення заставної вартості майна над ринковою.

Ризик ліквідності — наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає внаслідок неспроможності банку виконати свої зобов'язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат.

Ризик ліквідності виникає у зв'язку з нездатністю управляти незапланованими відпливами коштів, змінами джерел фінансування або виконувати позабалансові зобо­в'язання.

Ризик ліквідності можна розглядати як два окремих ризики:

- недостатньої ліквідності;

- надмірної ліквідності.

Відсотковий ризик (ризик зміни відсоткової ставки) — це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу банку, який виникає внаслідок несприятливих змін відсоткових ставок.

Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов'язань та позаба­лансових інструментів. Основними видами ризику зміни відсоткової ставки, на які зазвичай наражається банк, є:

- ризик зміни вартості ресурсів — виникає внаслідок різниці в строках погашення (для інструментів з фіксованою відсотковою ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів зі змінною відсотковою ставкою) банківських активів, зобов'язань і позабалансових позицій;

- ризик зміни кривої дохідності — виникає внаслідок змін у нахилі та формі кривої дохідності;

- базисний ризик — виникає внаслідок відсутності достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

- ризик права вибору — виникає внаслідок наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямо чи опосередковано наявне в багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях.

За місцем виникнення розрізняють два види відсотко­вого ризику: позиційний і структурний.

Позиційний ризик — це ризик однієї операції, пов'я­заний зі зміною відсоткових ставок. Наприклад, банк ви­дав кредит за плаваючою відсотковою ставкою, при цьому невідомо, чи одержить банк прибуток, чи зазнає збитків.

Структурний ризик — це загальний ризик балансу банку, який виникає внаслідок коливань відсоткових ста­вок. Для захисту від структурного ризику банки мають проводити цільову відсоткову політику стосовно зміни структури балансу, здійснювати розрахунки компенсації відсоткового ризику та регулювати відсоткові ставки від­повідно до умов фінансового ринку.

Вкладення банку в цінні папери на інвестиції – державні цінні папери, облігації підприємств, акції – це фінансові інструменти ринку капіталів. Ринок цінних паперів породжує інвестиційний ризи, сутність якого полягає в небезпеці втрати інвестованих коштів та очікуваного доходу. Ризики інвестиційної діяльності зумовлені дією макроекономічних (екзогенних) та внутрішніх для фірми (ендогенних) чинників [2, c.191].

Ризик зміни ресурсної бази тісно пов'язаний з ринко­вим, відсотковим і валютним ризиками. При формуванні ресурсної бази банк повинен враховувати ймовірність збільшення витрат щодо залучення ресурсів у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (зміни відсоткових ставок за депозитами, коливань курсів іноземної валюти та ін.). Наприклад, у випадку залучення довгострокових вкладів банк зазнає збитків у випадку зниження відсоткової став­ки на депозитному або кредитному ринках. І навпаки, у випадку залучення короткострокових вкладів після настання строку їх виплати банк може постати перед пробле­мою подорожчання ресурсів.

Одним із напрямів управління ризиком зміни ресурсної бази є розробка депозитної політики, яка має на меті забезпечити банк ресурсами на певний час і за певною ціною для здійснення активних операцій. У процесі її реалізації вирішуються два протилежні завдання: забезпечення стабільності ресурсної бази і мінімізація витрат з її формування.

Інша форма прояву ризику ресурсної бази — це збитки у вигляді недоотриманих прибутків у зв'язку з необхідніс­тю наявності певної суми ліквідних коштів для здійснен­ня розрахунково-касового обслуговування клієнтів (списання коштів з поточних рахунків, видача авансу на відрядження або заробітної плати, зняття депозиту готів­кою тощо). Для банку це активи, що не приносять прибутку, їх розмір залежить від зовнішніх обставин (ступінь довіри до банку, економічна та політична ситуація в краї­ні) і структури клієнтів банку (наприклад, високий відсо­ток торговельних організацій означає великий обсяг інкасації готівки).

Щоб ефективно управляти ризиками, банківська установа повинна знати, з якими видами ризиків пов'язана її діяльність. Для цього потрібно об'єктивно оцінити всі основні ризики, і зрозуміти, які конкретно ризики і в якому об'ємі банківська установа спроможна взяти на себе. Досить часто, ставлячи перед собою таку ціль, банк починає створювати ефективну систему управління ризиками.

Провідним принципом в роботі комерційних банків в умовах переходу до ринкових відносин є прагнення до отримання як можна більшому прибутку. Ризики тим більше, чим вище шанс отримати прибуток.

Високий ступінь конкуренції на банківському ринку змусив керівників банків змінити своє відношення до політики управління ризиками. Тому, що колись вважалося формальністю, тепер приділяється велика увага. Перш за все, мова йде про розвитку підрозділів, відповідальних за управління ризиками, систем управлінської інформації, затвердженні лімітів і методики вимірювання ризиків.

Система управління ризиками реалізується шляхом вжиття конкретних заходів і складається з таких елементів та підсистем [8, с.51]:

־ управління активами і пасивами;

־ реалізація кредитної політики;

־ установлення нормативів і лімітів;

־ ціноутворення продуктів і послуг;

־ управлінський облік та фінансовий аналіз;

־ вимоги до звітності та документообігу;

־ інформаційно-аналітична служба;

־ розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;

־ моніторинг;

־ аудит;

־ служба безпеки.

Для процесу управління ризиками надзвичайно важливим є ефективний і нагляд з боку керівництва та ради банку. Конче необхідно, аби члени ради та правління розуміли сутність своїх і обов'язків щодо управління ризиками і відповідально виконували покладені на них відповідні функції. Стратегічний банківський ризик-менеджмент мас до­повнюватися розробкою конкретних заходів і методів регулювання.

Рада акціонерів має затвердити стратегію та положення про управління ризиками і запровадити за участі керівництва банку моніторинг та контроль за ними. Рада повинна регулярно отримувати інформацію про ринкові ризики банку і визначати методи контролю за ними ризиками.

Правління банку мусить забезпечити ефективне управління структурою бізнесу та рівнем ризиків, на які йде, розробити і впровадити положення і процедури контролю та обмеження ризиків, а також подбати про наявність ресурсів, необхідних для оцінки і контролю за ризиками.

Положення та процедури регламентують контроль за ризиками як у довгостроковій перспективі, так і стосовно щоденних операцій.

Керівництво банку повинно подбати про чітку підзвітність і ретельне виконання функціональних обов'язків що­до управління та контролю за ризиком. Воно також несе відповідальність за впровадження:

־ відповідних лімітів ризику;

־ досконалих методик та критеріїв його виміру;

־ принципів обчислення позицій та визначення результатів діяльності;

־ деталізованого процесу звітності й контролю;

־ ефективної системи внутрішнього контролю.

Як і передбачено Законом "Про банки і банківську діяльність", заснування постійно діючого органу управління ризиками з функціями виявлення, оцінки, аналізу та мінімізації фінансових, функціональних і зовнішніх ризиків є неодмінною передумовою стабільної діяльності банку. У малих банках зазначені функції може виконувати окремий співробітник (фінансовий менеджер, ризик-менеджер). Та в будь-якому разі цю роботу слід чітко регламентувати. Спеціально розроблені документи банку мають визначати правила й періодичність проведен­ня аналізу ризиків, способи їх фіксації та використання результатів оцінки, порядок подання керівництву відповідних рекомендації і контролю за їх дотриманням.

Головною функцією правління банку в аспекті управління ризиками є вироблення і затвердження стратегічних планів, ухвалення стратегічних управлінських рішень, розгляд і затвердження «верхніх» документів власної нормативної бази.

В процесі управління ризиками також задіяні Наглядова Рада, Колегіальні органи, Служба внутрішнього аудиту і спеціалізований підрозділ – Відділ аналізу і управління ризиками.

Наглядова рада систематично відстежує стан управління ризиками, впливає на вибрану Правлінням схильність до ризиків, встановлює порядок проведення ревізій і контролю фінансово-господарської діяльності Банку, забезпечує функціонування належної системи внутрішнього і зовнішнього контролю фінансово-господарської діяльності Банку, виявляє недоліки системи контролю, розробляє пропозиції і рекомендації щодо її удосконалення. Наглядова Рада також здійснює контроль ефективності зовнішнього аудиту, об'єктивності і незалежності аудитора, стежить за усуненням недоліків, виявлених під час проведення перевірок ревізійною комісією, службою внутрішнього аудиту і зовнішнім аудитором.

Колегіальні органи покликані управляти банківськими ризиками. Кожен вітчизняний банк з метою управління ризиками повинен мати у своїй структурі такі постійно діючі комітети:

- кредитний (цей підрозділ щомісяця оцінює якість активів, готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення);

- комітет з питань управління активами й пасивами (щомісячно розглядає собівартість пасивів і прибутковість активів, приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання стосовно відповідності строків активів та пасивів, надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі;

- тарифний (аналізує співвідношення собівартості послуг і ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів).

Структурні підрозділи ризик-менеджменту

Спостережна рада

Правління банку

Виконавчий орган з ризик менеджменту

Кредитний комітет

Комітет управління активами та пасивами

Тарифний комітет

Служба внутрішнього аудиту

Колегіальні органи

Рисунок 1.2 – Структура підрозділів ризик менеджменту в комерційному банку

Відповідальність за реалізацію політики, розроблювальної комітетом із кредитного ризику, несе кредитний відділ. Операційний відділ, відділи цінних паперів, міжнародних кредитів і розрахунків, аналізу банківської діяльності, маркетинговий несуть відповідальність за реалізацію політики, розроблювальної комітетом з управління ризиками, зв'язаними з активами і пасивами.

Комітети на відміну від правління банку вже повністю залучені в процес управління всіма ризиковими позиціями банку за допомогою затвердження внутрішньої нормативної бази, ухвалення як стратегічних, так і тактичних управлінських рішень відносно виконання стратегічних і тактичних планів, відкриття ризикових позицій, об'єм яких відповідає повноваженням кожного конкретного колегіального органу банку. Саме комітети, відповідальні за управління ризиками в банці, повинні розподіляти повноваження структурних підрозділів банку в даному виді діяльності, залишаючи тактичний контроль за процесом управління банківськими ризиками своєю прерогативою.





Реферат на тему: Управління ризиками в банківській системі на прикладі АКІБ "УкрСиббанк" (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.