Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Банківська справа

Світова банківська система та етапи розвитку сучасної банківської системи в Україні (реферат)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Становлення світової банківської системи та передумови її створення в Україні………………………………………………………………..

РОЗДІЛ 2. Етапи розвитку сучасної банківської системи України та роль Асоціації українських банків в її розбудові………………………………………

РОЗДІЛ 3. Стан банківської системи України напередодні Виборів 2006. Вплив політичної ситуації…………………………………………………………

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Період становлення ринкової економіки в Україні характеризу­ється значною нестабільністю економічних процесів. За надзвичай­но короткий історичний період країна пережила кілька ажіотажних сплесків ділової активності в різних сферах підприємницької діяль­ності, фінали яких були схожими.

У 1988-1990 роках через нестабільність в економіці кооперати­ви й спільні підприємства зазнали значних збитків. В умовах існу­вання тоталітарної держави саме ці підприємства дозволили зробити перший крок у напряму ринку. Однак недосконалість організаційної структури підприємств, слабкість матеріально-технічної бази різко скоротили їхню чисельність упродовж наступних років.

У 1992-1993 роках спостерігався сплеск біржової активності, що мала явно штучний характер. Численні біржі фактично підміня­ли зруйновану державну систему матеріально-технічного постачан­ня. У результаті так звані біржі, по суті, виконували функції торго­вельних домів. Інтенсивний розвиток прямих виробничих зв'язків між підприємствами на міцній довгостроковій основі поклав край надмірній кількості бірж в Україні.

1993-1994 роки ввійдуть в історію української економіки як час розвалу численних комерційних фірм, що працювали за принципом «фі­нансових пірамід», створення й функціонування яких мало явно кримі­нальний відтінок. Причини краху таких організацій є очевидними.

У 1995 році почалася криза банківської системи України. Зро­зуміло, це явище також можна розглядати як черговий етап у роз­витку незміцнілого економічного механізму країни, як своєрідну «хворобу зростання».

Виключна важливість банківської системи, що наповнює фінан­сами господарські артерії економічного організму країни, потребує більш ретельного аналізу ситуації.

Ефективна діяльність банківської системи неможлива без сучасно­го науково обґрунтованого законодавства, яке повинно базуватися на національних традиціях організації й керування фінансовою сферою.

У даній роботі нами було відмічено як розвиток української банківської системи впродовж її становлення і до сьогодення, так і становлення банківської справи взагалі, її формування.

РОЗДІЛ 1. Становлення світової банківської системи та передумови її створення в Україні

Історична наука не має достатніх відомостей про те, коли саме виникли банки, які операції вони виконували, що впливало на їхній розвиток. Більше того, в економічній лі­тературі міркування щодо процесу виникнення банків настільки су­перечливі, що залишається незрозумілою їх справжня суть і почат­кове функціонування.

На думку ряду авторів, банк як особлива інституція товарного господарства виник не у зв'язку з розвитком товарно-господарських відносин (на ранніх стадіях товарного господарства), а тільки тоді, коли постала потреба в мережі спеціальних установ, які регулювали б заплутаний грошовий обіг і проводили в ширших масштабах кре­дитні операції. Можна припустити, що банк ви­ник в період становлення мануфактурного виробництва.

Інші автори наводять докази більш раннього часу виникнення банків. На їхню думку, вони вперше з'явилися ще за античного і феодального господарств, коли виникла потреба в посередниках при здійсненні платежів.

Таким чином, згідно із різними уявленнями, час появи банків­ських установ можна розтягти майже на дві тисячі років.

Слово «банк» походить від французького слова «banque» («скриня») та італійського «banca» («лавка»). Ці слова описують дві основні функції, які виконували банки. Скриня вказує на функцію збереження, оскільки вона є місцем, де зберігалось щось цінне. В Італії у XII сторіччі слово «banca» означало стіл, прилавок або робоче місце «міняйли». Такі «столи» встановлювалися на майданах, де відбувалася жвава торгівля. Вона велася з використанням різнома­нітних монет, що карбувалися як державами, так і містами і навіть окремими особами. У цих умовах потрібні були спеціалісти, які б зналися на монетах, що були в обігу, могли б їх оцінити і дати пора­ду при обміні. Якщо врахувати, що у X сторіччі Італія була центром світової торгівлі, куди стікалися товари і гроші з різних країн, то стає зрозумілим, чому банкіри виявлялись неодмінними учасниками торговельних операцій, а їхні «банки-столи» набували все більшого поширення. Подібні «міняйли» зі своїми особливими «столами» іс­нували в Стародавній Греції і Стародавньому Римі.

За свідченнями істориків, перші банківські операції виконували як окремі особи, так і деякі церковні установи, що концентрували значні кошти. У давніх святилищах їх накопичувалась величезна кі­лькість. Храми були надійним місцем для зберігання цінностей. Зло­дії ставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх. Вклади, недо­торканність яких гарантувалася поважним ставленням до релігії, ро­били відомі грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) разом з тим і банківськими установами. Так, зокрема, у храмі Артеміди в Ефесі концентрувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах — вільні кошти всієї єв­ропейської Греції.

Незабаром перші банкіри зрозуміли, що накопичені ними гро­шові багатства належним чином не використовуються. Можна було б одержувати значний прибуток, віддаючи їх у тимчасове користування або відкриваючи самостійні торговельні й ремісничі підприємства. Заставою при цьому зазвичай були кораблі й товари, а в окремих випадках — будинки, дорогоцінні камені й навіть раби. На­дання позики супроводжувалося стягненням високих відсотків, рі­вень яких сягав 36 % річних.

Поряд із кредитними операціями давніх банків поступово на­бували розвитку й розрахунки по обслуговуванню вкладників. Роз­рахунки проводилися за допомогою так званого «трансферту», тобто переносу коштів з однієї таблиці на іншу. Кожен вкладник банку мав свою таблицю з позначенням його імені, тобто рахунок (у сучасному розумінні). Кошти з таблиці одного вкладника пере­носилися на таблицю іншого, створюючи найпростіші форми без­готівкових розрахунків. Для цього спочатку було потрібне особис­те усне розпорядження клієнта про перерахування коштів, а пізні­ше з'явилися й письмові накази, що полегшували і прискорювали взаємні платежі.

Зручності, створювані банками, не могли не привернути увагу ділових людей. Поступово банківська клієнтура розширювалася. Банки, у свою чергу, стали виконувати функції довірителів з укла­дання договорів між клієнтами і виступати посередниками в торго­вельних угодах. Для полегшення розрахунків стародавні банки ви­пускали навіть банківські квитки («hudu» — гуду), що були в обігу нарівні з повноцінними грошима.

Усе це свідчить про те, що перші банки виникли задовго до мануфактурної стадії капіталізму. Проте хибною є думка, що опи­сані вище операції давнього товарно-грошового обігу свідчать про повноцінне функціонування банківських установ. Наявність креди­тора і позичальника — це ще не є зародження банку, а тільки пере­думова цього. За яких же умов можливість перетворення кредитора в банк стає очевидною? У сучасних наукових виданнях банк харак­теризується як «велика кредитна установа». Отже, суть — у ступе­ні розвитку кредитної справи і в сукупності операцій, що викону­ються кредитором по обслуговуванню своїх клієнтів. Лихвар вихо­дить за свої звичні межі, як тільки кредитні операції, котрі він ви­конує, перетворюються в систему. Важливо при цьому й те, що

кредит перестає задовольняти суто споживчі інтереси позичальни­ка і видається на ведення господарських справ. Істотним є й те, що поряд із кредитними операціями кредитор, за розпорядженнями своїх клієнтів, починає виконувати розрахункові операції. Отже, банк — це такий рівень розвитку кредитної справи, за якого креди­тні, грошові й розрахункові операції концентруються в єдиному центрі, що перетворює грошовий обіг у кредитні відносини. У су­часному світі через банки здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля-продаж цінних паперів, посередницькі угоди й управління майном. Кредитні установи, крім того, здійснюють консультування, ведуть статистику, мають свої подсобні господарства. Суть банку багатогранна.

Починаючи з першої половини XIX сторіччя, в Україні стали здійснюватися банківські операції і використовуватися широкі фор­ми кредитування, що насамперед було пов'язано з розвитком ярмар­кової торгівлі. Значним банківським центром, що, крім всього іншо­го, здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських домів він мав зв'язки з банківськими домами Петер­бурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції бердичівські бан­кіри здійснювали на Контрактовому ярмарку в Києві. У 1835 -1844 рр. вони привезли туди 500 - 600 тис. руб. сріблом, а в 1845 -1849 рр. — понад 1 млн. руб.

 

Кредитно-розрахункові установи поступово ставали невід'єм­ною частиною господарського життя в Україні. Основне їхнє при­значення в період до реформи 1861 р. полягало в підтримці поміщи­цьких господарств. Дворянський банк та інші кредитні установи («сохранные казны», «приказы общественного призрения») надава­ли позики під заставу маєтків. Іншою важливою рисою дореформеної банківської системи було те, що держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових накопичень. Усе це не відпо­відало інтересам індустріального розвитку країни. Тому з припинен­ням видачі позик під заставу маєтків (1859р.) почалася ліквідація кредитних установ. Проте, створюючи нову банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кре­дитній справі. Державному банку, заснованому в 1860 р., були нада­ні, крім права здійснювати звичайні комерційні операції, й інші важ­ливі функції. Це привело до того, що разом з Міністерством фінан­сів Державний банк із цілою мережею своїх контор і відділень на периферії мав вирішальний вплив на діяльність інших банків.

Створення індустріальної банківської системи в Україні поча­лося саме із заснування контор Державного банку Російської імперії.

У 1896 р. кредитно-банківська мережа в українських губерніях виглядала таким чином. Держбанк мав три контори (Київ, Одеса і Харків) та 14 відділень (Чернігів, Ромни, Полтава, Кременчук, Кате­ринослав, Юзівка, Бердянськ, Феодосія, Севастополь, Херсон, Ми­колаїв, Кам'янець-Подільський, Житомир і тимчасове відділення в Ялті, що працювало щороку лише з 25 травня до 1 листопада).

При повітових казначействах і відділеннях Держбанку діяли 66 позиково-ощадних кас. Продовжувався процес розгортання пози­ково-ощадних кас при поштово-телеграфних конторах.

Ощадкаси відігравали велику роль у мобілізації дрібних заоща­джень населення. На 1897 р. 8 відділень ощадкаси при Київській ко­нторі Держбанку, що приймали й видавали вклади на суму від 25 копійок, мали 30278 вкладників і 6,3 млн. руб. вкладів. В ощадка­сах при поштово-телеграфних установах м. Києва значилося 7284 вкладники, на рахунках яких було 0,84 млн. руб.

Таким чином, для еволюції кредитно-банківської системи на території українських губерній у 1897 - 1917рр. були характерні

такі риси:

1)Стабільність мережі відділень Державного Дворянського земе­льного і Селянського поземельного банків;

2)Незначне збільшення кількості відділень Держбанку.

3)Потужна експансія великоросійських комерційних акціонерних банків (насамперед петербурзьких).

4)Розширення приватної банківської справи та поширення її за межі найважливіших економічних центрів.

5)Стрімкий розвиток кредитної кооперації і товариств взаємного кредиту.

6)Інтеграція української низової кредитної кооперації у всеросій­ську кооперативну систему з центром у Москві.

У цілому в 1913р. на території України нараховувалося 3 контори, 18 відділень і 1 агентство Держбанку; 6 відділень Дво­рянського земельного і 9 — Селянського поземельного банків; бли­зько 90 казначейств, 113 відділень, 28 агентств і 12 комісіонерств акціонерних комерційних банків; 3 українських акціонерних комер­ційних і 4 місцевих акціонерних земельних банки; 81 банківський дім (включно з їхніми конторами й відділеннями); 57 міських гро­мадських банків; Товариство взаємного кредиту гірничопромислов­ців Півдня Росії; 251 товариство взаємного кредиту; 47 спеціа­лізованих товариств взаємного кредиту (у т. ч. 9 торговельно-про­мислових, 4 комерційних, 8 купецьких, 4 земських, 12 сільськогос­подарських, 1 міщанське, 3 товариства дрібних промисловців тощо); 2 міських купецьких банки; понад 1495 кредитних товариств (965 тис. членів, 6,6 млн. руб. основного капіталу і 883 тис. руб. ре­зервного) і 606 позичково-ощадних товариств (469 тис. членів, 9млн. руб. основного капіталу і 1,1млн. резервного), Сільський банк графині А. Браницької у Білій Церкві; Земський банк Херсон­ської губернії тощо.

Загалом на території України напередодні революції 1917 -1921 рр. було створено широку мережу кредитно-банківських уста­нов з багаторівневою структурою, що охоплювала всі галузі аграр­но-індустріальної економіки регіону й була міцно інтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через неї — і в євро­пейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кре­дитних ресурсів, хоча за своєю могутністю значно поступалася ана­логічним системам в індустріальних та індустріально-аграрних краї­нах Західної Європи.

До середини 1920-х рр. кредитно-банківська мережа України склалася кількісно і якісно. Український кредитний капітал, як і раніше, концентрувався в системі сільськогосподарської, промис­лової і споживчої кооперації, у сфері приватновласницької позико­вої справи. В Україні, як і в цілому по СРСР, державні банки об­слуговували головним чином державний сектор і частково коопе­рацію. Кооперативні кредитні установи надавали послуги коопера­ції і меншою мірою — держсектору. Середня і дрібна буржуазія мі­ста могла розраховувати лише на свої власні сили. Тільки в місь­ких банках приватні підприємці могли одержати певну підтримку. У Київському банку на їхню частку припадало 3,52 % обліково-по­зикових (в основному облікових) операцій, в Одеському — 7,4 %, у Харківському — тільки 0,2 %.

Реальна ліквідація залишків автономії української кредитної справи розпочалася на межі 20 - 30-х рр., коли внаслідок заборони приватного підприємництва в промисловості, на транспорті й у тор­гівлі припинили існування товариства взаємного кредиту.

До другої половини 60-х рр. Україна не мала власної, автоном­ної кредитно-банківської системи. Тут діяли філії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР і трудові ощадкаси.

Мережа установ Держбанку в Україні розширювалася до 1975 р. У 1970 р. тут було 652 філії, у 1975 р. — 678. Потім почалося скорочення мережі, і в 1980р. функціонувало вже 663 установи

Держбанку.

Формування економіки незалежної України на засадах само­стійного розвитку визначило ряд комплексних проблем, які є про­відними в складних процесах становлення й розбудови цивілізованої держави. Серед них особливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи.

Крах адміністративно-централізованого устрою економіки од­ночасно з переходом до ринкових відносин означали ліквідацію дер­жавної кредитно-банківської системи, що існувала в країні. Потріб­но було створити принципово іншу банківську систему, здатну нада­вати всю сукупність сучасних банківських послуг, бути центром ри­нкового регулювання економіки, сприяти структурним зрушенням у господарстві; систему, спроможну забезпечити потреби незалеж­ної держави в платіжних коштах та інвестиціях. Беручи до уваги як функціональну структуру кредитно-банківських організацій і фор­ми банківської власності, так і типи та механізми зв'язків з іншими господарськими секторами й різними територіальними рівнями економіки, така система не може бути простою. Вона повинна бути відкритою для реального сектора економіки і розвиватися на базі його розвитку.

Однак становлення нової кредитно-банківської системи вияви­лося вкрай ускладненим псевдоліберальною політикою переходу до ринку, що різко погіршило економічну ситуацію, породило нові дис­пропорції, деформації, глибоку соціально-економічну кризу. У кін­цевому результаті банківський сектор виявився значно деформова­ним та не склався як цілісна й ефективна система.

Поштовхом до створення нових банківських організацій стали свобода торгівлі, вільні ціни, відновлення економічних зв'язків, узаконення спекуляції, дозвіл на створення приватних, акціонер­них та інших кредитно-банківських організацій, ваучерна привати­зація. Розвал реального сектора, інфляція і явна нестача грошей в економіці зробили гроші найбільш вигідним, ліквідним і спекуля­тивним товаром. Новостворений спекулятивний капітал кинувся в банківську сферу. Кількість банків та інших кредитних організацій стала швидко збільшуватися. Але це були організації, орієнтовані не стільки на обслуговування економічного обороту, скільки на самозбільшення грошей за рахунок їхнього перепродажу. У результа­ті споконвічна ринкова орієнтація банківського сектора, викорис­тання ним ринкових методів та інструментів в умовах економічної кризи, що поглиблювалася, призвели до перетворення його в замкнуту систему, що використовувала реальний сектор для вилу­чення з нього фінансових ресурсів.

Ситуація, що склалася в кредитно-банківській сфері, призвела до поглиблення економічної кризи і спричинила руйнівні процеси в господарському комплексі країни.

Стихійність розвитку кредитно-банківської сфери, встановлен­ня контролю над нею з боку тіньових, кримінальних та олігархічних сил, грошові спекуляції і, як їхній результат, періодичні фінансові кризи породили нестабільність у цій сфері, підірвали довіру до неї серед населення і господарських структур. У підсумку кредитно-банківська система виявилася неспроможною мобілізувати наявні кошти (у тому числі кошти населення) з метою задоволення кредит­них та інвестиційних потреб економіки.

Стихійність формування ринку банківських послуг не дозволи­ла повною мірою виявити реальну потребу економіки в кредитних та інвестиційних ресурсах. Тому подальший розвиток цього ринку як у плані диверсифікації послуг, так і в плані відповідності їх мас­штабів існуючим об'єктивним потребам може дуже ускладнитися без регулювання ззовні.

Кредитно-фінансова інфраструктура, що сформувалася, не від­повідає потребам розвитку ринку. У ній практично відсутні кредитні організації, здатні повноцінно надавати цілий ряд банківських по­слуг, такі, наприклад, як довгострокове й Іпотечне кредитування. Недостатня інформаційна прозорість ринку кредитно-банківських послуг не дозволяє державі вчасно реагувати на негативні тенденції в кредитно-банківській сфері. У той же час відсутня повноцінна система страхування ризиків, що виникають у банківській діяльності.

Такий стан, як це не парадоксально, цілком відповідав псевдоліберальній політиці й кризі, що поглиблювалася, оскільки був їхнім породженням і складовою частиною. Але в умовах економі­чного пожвавлення і зростання такий стан кредитно-банківської сфери є незадовільним і гальмує розвиток реального сектора й со­ціальної інфраструктури. Саме від реформування кредитно-бан­ківської сфери залежить, чи набудуть останні стійкого економіч­ного прискорення.

Створення комерційних і кооперативних банків в Україні поча­лося із січня 1989 року.

На 20 червня 1990 р. на території України офіційно було заре­єстровано 25 банків (17 акціонерних комерційних і 8 коопера­тивних). Банківські установи були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капіталами. Розміри статутних капіталів кооперативних банків становили від 0,5 до 3,5 млн. карбованців, акціонерних — від 5 до 15 млн. карбованців. Переважна більшість банків знаходилася в Києві, у Західній та Південно-Східній Украї­ні, у Криму.

Банкіри розуміли, що лише за умови об'єднання та реальної консолідації зусиль банківська система зможе зміцніти, чітко ви­значити свої пріоритети та накреслити шляхи їх реалізації, посів­ши, таким чином, належне місце в суспільстві. Тому спільними зусиллями 11 банків України в червні 1990 року було створено Асоціацію українських банків (АУБ). На даний момент це най­більше й найвпливовіше об'єднання банків у державі. Членами АУБ є понад 70 % діючих в Україні банків. За станом на 01.10.2002 до складу Асоціації входили 134 організації, у тому числі 124 комерційні банки, 6 регіональних банківських союзів (Київський, Кримський, Дніпропетровський, Харківський Одесь­кий та Асоціація банків Львівщини), 2 навчальні заклади (Міжна­родний інститут фінансів і Українська фінансово-банківська шко­ла), Аудиторська фірма «Апік» та Українська міжбанківська ва­лютна біржа. До складу Асоціації входять два державних банки («Ощадбанк», «Укрексімбанк»), у т. ч. найбільші банки України; «Укрсоцбанк», «Приватбанк», «Аваль», Перший Український міжнародний банк, «Укрсиббанк» тощо, більшість комерційних банків із 100 %-м іноземним капіталом, що працюють на терито­рії України. Сукупні активи членів АУБ на початок 2002 р. стано­вили майже 40 млрд грн, капітал -- понад 1500 млн.євро, сукуп­ний прибуток за 2001 рік перевищував 400 млн гривень. Члени АУБ територіально охоплюють всю Україну.

Чергові з'їзди АУБ відбуваються щорічно не пізніше першого липня поточного року. Позачергові скликаються в разі необхідності на вимогу не менше 1/3 членів Асоціації або 2/3 членів Ради. У пері­од між з'їздами Асоціацією керує Рада. Виконання рішень з'їздів та Ради АУБ, а також поточне управління Асоціацією здійснює вико­навча дирекція на чолі з президентом. До складу дирекції входять:

• управління із зв'язків з банками;

• управління банківських технологій;

• інформаційно-аналітичний центр «Банк-інформ»;

• управління цінних паперів;

• управління з оподаткування банківської діяльності;

• управління справами;

• бухгалтерія.

За роки своєї діяльності АУБ провела значну роботу, спрямова­ну на вирішення питань нормативного регулювання та контролю за банківською діяльністю з боку НБУ. Асоціація бере активну участь у формуванні банківського законодавства, у консолідації банківсь­кої системи, послідовно захищає інтереси банків, особливо в кризо­вих ситуаціях. Але головним досягненням діяльності Асоціації є ді­юча банківська система України. Асоціація утворилася тоді, коли ще не було Національного банку України. Саме завдяки їй комер­ційні банки знаходили підтримку в спільних діях. З повним правом можна стверджувати, що історія розвитку Асоціації є важливим еле­ментом історії розвитку банківської системи України.

РОЗДІЛ 2. Етапи розвитку сучасної банківської системи України та роль Асоціації українських банків в її розбудові

Розглянемо основні етапи діяльності АУБ.

1989-1991

Банкіри зробили перший крок на шляху до консолідації — ство­рення власної громадської організації.

24 січня 1989 року в Києві було засновано перший комерційний банк України. Після цього процес створення банків набув значного розмаху. Перед новозапочаткованими кредитними установами по­стало питання щодо погодження власних дій та збереження себе як системи. Банкіри зробили перший крок на шляху до консолідації — створили власну громадську організацію — Асоціацію українських

банків (спочатку — Асоціація комерційних та кооперативних банків України). 2 грудня 1990 року на підставі загальносоюзних законів Центральний банк Української РСР із звичайної республіканської контори Держбанку СРСР було перетворено на автономну одиницю поки що загальносоюзної кредитної системи. Від цієї дати банків­ська система України набуває класичної дворівневої форми. 20 березня 1991 року Верховна Рада приймає Закон «Про банки та банківську діяльність», розроблений за активної участі АУБ. На ос­нові цього закону в травні 1991 року було створено Національний банк України. Із 2 жовтня починається перереєстрація комерційних банків, зареєстрованих Держбанком СРСР. Таким чином, мережа банків України набуває самостійності. За станом на 01,01.92 банків­ська система України налічувала 77 кредитних установ.

У 1992 р. Україна отримала свою першу з часу проголошення незалежності власну грошову одиницю — карбованець. Подальше становлення банківської системи незалежної України відбувалося під впливом низки чинників, серед яких найістотніше значення мали процеси гіперінфляції, розрив платіжних систем Росії та України, введення в серпні фіксованого курсу карбованця. Кінець 1992 року ознаменувався урядовою кризою. Попри це банки вистояли й продов­жували розвиватися. Після реорганізації колишніх державних банків у приватні почали утворюватися банки «другої хвилі». Але цей про­цес гальмувався консервативною політикою Нацбанку. В Асоціацію надходило чимало скарг стосовно порушень у процесі реєстрації но­вих банків та філій. Окремі вимоги НБУ не відповідали Закону «Про банки та банківську діяльність». Крім цього, штучно подовжувався строк розгляду заяв. Отже, пріоритетним напрямком у діяльності АУБ у згаданий період було сприяння піднесенню банківської системи. Оскільки в 1992 р. банки перебували ще на етапі становлення, в окремих випадках Асоціація займалася їхнім матеріально-технічним забезпеченням: допомагала придбати лічильні машини, чекові книжки тощо. Банківській системі бракувало фахівців, тому АУБ ак­тивно включилася в процес підготовки кваліфікованих кадрів. Під егідою Асоціації проводилися семінари; спільно з НБУ було створе­но Національний центр підготовки банківських працівників, органі­зовано поїздки за кордон для навчання й стажування.

Попри те, що в 1992 р. банків було ще надто мало, до того ж це були дрібні структури й конкуренція між ними мала нецивілізований характер, однак вони довели свою спроможність обслуговувати економіку. Головним для АУБ було те, що вона отримала визнання й зарекомендувала себе як авторитетна громадська організація. Жодне серйозне рішення НБУ, Верховної Ради стосовно діяльності комерційних банків не залишалося поза увагою Асоціації.

1993-1995

У 1995 р. банки починають вільно працювати на міжбанківському валютному ринку.

Банківська система продовжує формуватися попри всі негатив­ні явища. В Україні бурхливо йдуть інфляційні процеси. Інфляція сягає більш як 10000 % за рік. Громадяни України стають «мільйо­нерами». Ставки по депозитах у деяких банках перевищують 1000 % річних. Відповідними були й ставки рефінансування, що їх встанов­лював НБУ з метою «погасити» інфляцію. Протягом 1993 р. цей по­казник збільшився втричі, тобто з 80 до 240 % річних. У жовтні 1994р. облікова ставка Нацбанку досягає 300% річних. Рішення НБУ були адекватними ситуації, що склалася в кредитно-фінансовій системі України. Зокрема, це стосується обмеження процентних ста­вок з кредитних операцій, механізму «кредитних стель», коли креди­тна активність банків обмежувалася 10, а то й 5 % від наявної креди­тної заборгованості або ж взагалі «заморожувалась». За 1995 р. ін­фляція становила 282 %. Це майже вдвічі менше, ніж у 1994 р., і в 36 разів менше від рівня інфляції за 1993 р. Разом із зменшенням те­мпів інфляції почалося масове банкрутство банків, що будували стратегію на зростанні цін. У 1994 р. було ліквідовано 11 банків.

У 1995 р. збанкрутували ще 20 банківських установ, серед яких — банк «Відродження», «Лісбанк», «Економбанк». Гостро по­стала проблема попередження банкрутства банків.

Служба банківського нагляду НБУ значно посилила контроль за банківською діяльністю. Для систематизації контролю та обме­ження ризиків банківської діяльності НБУ разом із фахівцями АУБ підготували «Положення про економічні нормативи діяльності ко­мерційних банків», на базі якого пізніше було розроблено Інструк­цію № 10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерцій­них банків». Цей документ встановлював економічні нормативи ді­яльності банків та вводив щоденний контроль за їх виконанням.

Серед досягнень українських банків — у чому немала заслу­га й АУБ як інструменту для реалізації політики банківської сис­теми — зменшення ставки оподаткування банків, скасування рі­шень НБУ стосовно обмеження надання міжбанківських кредитів, !а також щодо заборони кредитів через механізм «кредитних стель». У жовтні 1994р. НБУ скасував рішення про фіксований курс карбованця. У 1995р. банки починають вільно працювати на міжбанківському валютному ринку. Асоціації також вдалося до­могтися лібералізації порядку формування обов'язкових резервів і т. ін. Але головне — саме у цей період НБУ та АУБ починають співпрацю як стратегічні партнери.

1996-1997

У вересні 1996року було введено в обіг національну грошову одиницю -гривню.

Розпочався період стабілізації фінансової системи держави. Ін­фляція в 1996 р. становить близько 40 %, в 1997 р. -- 10 %. Відпо­відно на кінець 1996 р. облікова ставка НБУ зменшується до 40 %, а в жовтні 1997 року — до 16 %. У вересні 1996 року було введено в обіг національну грошову одиницю — гривню. Найгостріші пробле­ми функціонування банківської системи фактично було розв'язано. Асоціація дістала можливість сконцентрувати свої зусилля на участі в розробці податкового законодавства та нормативної бази, що регу­лює банківську діяльність. У 1996 р. НБУ видав розпорядження, згі­дно з яким підготовка важливих нормативних документів, що стосу­ються банківської діяльності, повинна відбуватися за безпосередньої участі представників АУБ та комерційних банків. Завдяки спільним зусиллям НБУ та АУБ внесено зміни до закону «Про оподаткування прибутку підприємств»: банки одержали можливість формувати ре­зерви на покриття можливих втрат від ризиків за рахунок собіварто­сті. Асоціація бере активну участь у підготовці банків до переходу з 01.01.98 на міжнародні стандарти бухобліку. Але наприкінці 1997 р. в банківській системі почали виявлятися і негативні процеси. Облі­кову ставку НБУ було підвищено до 35 %. Унаслідок запровадження оподаткування прибутків від операцій з ОВДП та відчутного зни­ження прибутковості цих цінних паперів відбувся істотний спад ін­тересу вітчизняних банків до цих фінансових інструментів. Банки фактично пішли з ринку державних боргових зобов'язань.

1998

Рік фінансової кризи в Україні. Девальвація гривні за рік стано­вила майже 80 %. Політику НБУ, спрямовану на підвищення капіта­лізації банківської системи, фактично було знівельовано. Крім того, що темпи зростання капіталу банків зменшилися порівняно з попе­реднім роком з 51 до 18 %, банки втратили на падінні курсу гривні майже $1 млрд свого сукупного капіталу. На кінець року половина банків України не вкладалася в мінімально необхідний 1 млн ЕКЮ.

Передбачаючи погіршення фінансової ситуації в країні. Асоціа­ція в першій половині 1998 року провела Міжнародну конференцію «Економічні та правові передумови фінансово-банківської кризи в Україні: шляхи запобігання та досвід інших країн». 1 хоч державні органи й комерційні банки не змогли повністю врахувати рекомен­дації конференції, загалом система дістала завчасне попередження.

Під час кризи Асоціація українських банків діяла досить мобі­льно. У вересні 1998р. відбувся надзвичайний з'їзд членів АУБ за

участі представників державних органів виконавчої влади, на якому було визначено шляхи подолання наслідків фінансової кризи. Завдя­ки вжитим Нацбанком та Урядом заходам, вдалося пом'якшити кри­зу, локалізувати її вплив на економіку.

Банкіри за сприяння Асоціації в дуже стислий термін домогли­ся скасування постанови Уряду про примусову конверсію ОВДП. Безперечно, це дозволило мінімізувати втрати банківської системи України, на відміну від ЇЇ північного сусіда.

1999 - 2000

Сукупний капітал банківської системи України на кінець 1999 р. досяг майже 6 млрд. грн.

Однією з нагальних проблем на даному етапі стала проблема ка­піталізації банківської системи. Згідно з вимогами НБУ для збережен­ня ліцензій на головні види діяльності розміри мінімального капіталу банку не повинні бути меншими, ніж 3 млн. ЄВРО. Нацбанк пішов назустріч побажанням комерційних банків. Виконання вимог НБУ бу­ло відкладено до 01.01.2000, але з огляду на 52 % девальвації гривні у 1999 р. значна частина банків України так і не спромоглася сформува­ти достатній капітал. На початок 2000 р. 20 % українських банків не змогли виконати нормативу з мінімального капіталу. Крім цього, капі­тал 40 % банків не відповідав окремим пунктам ліцензії на проведен­ня банківських операцій. Почався процес припинення дії банківських ліцензій, що дестабілізувало банківську систему, хоча сукупний капі­тал банків України на кінець 1999р. і досягнув майже 6млрд грн. Асоціація спрямувала всі зусилля на захист капіталів банків від знеці­нення, послідовно відстоюючи інтереси банківської системи в питан­ні капіталізації. Завдяки активній співпраці АУБ з Національним бан­ком до показника капіталу було включено субординовий борг. Питан­ня щодо кожного банку, який не виконував нормативу мінімального капіталу, вирішували індивідуально. Жодна банківська установа не втратила ліцензію повністю. Максимальними штрафними санкціями було тимчасове припинення дії певних пунктів ліцензії.

Неодноразово Асоціація ставила перед НБУ питання про запро­вадження механізму хеджування капіталу шляхом збереження його валютної частини і виведення з нормативу відкритої валютної пози­ції власних коштів в іноземній валюті. Це питання поки що залиша­ється відкритим, але АУБ продовжує активно працювати в означе­ному напрямі.

2001

Асоціація проводить роботу щодо підвищення стабільності бан­ківської системи за рахунок формування відповідних резервів. За­вдяки змінам у податковому законодавстві (зарахування резервів до валових витрат), банки на 01.10.2002 змогли сформувати резерви для відшкодування кредитних ризиків на суму 3407 млн. грн.

X з'їзд Асоціації українських банків, який відбувся в червні 2002 року, затвердив стратегію діяльності та основні завдання Асо­ціації. Виконуючи ці рішення, АУБ працює в кількох напрямах і вті­лює в життя такі проекти:

1. Захист прав кредитора

Проект ставить за мету утвердити в законодавстві України ос­новні принципи, на яких в розвинутих країнах світу побудовані вза­ємовідносини між позичальником та кредитором:

• беззастережний захист прав кредитора;

• обов'язковість виконання договірних відносин кредитором і дебітором;

• невідворотність повернення боргу. Проект передбачає:

• підготовку проектів змін до чинного законодавства, Цивільного кодексу з метою усунення пріоритету боржника над кредито­ром, що має місце в законодавстві України;

• спільну роботу з Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, Національним банком України;

• створення Експертно-аналітичної ради з питань вдосконалення банківського законодавства при Кабінеті Міністрів України.

2. Податки

Беручи до уваги податковий тягар і суперечності в податковому законодавстві, які негативно впливають на розвиток банківської ді­яльності, Асоціація почала роботу над проектом, спрямованим на Удосконалення податкового законодавства. Цей документ розробля­ється з урахуванням особливостей банківської діяльності в Україні та міжнародного досвіду для захисту інтересів банків у полі дії віт­чизняного податкового законодавства.

Проект передбачає:

• участь у роботі над проектом Податкового кодексу, над Зако­ном України «Про податок на доходи фізичних осіб» та іншими законами, що регулюють питання оподаткування;

• роботу над підготовкою змін до Законів «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість»;

• роботу в Комітеті Верховної Ради України з питань фі­нансів і банківської діяльності (у робочій групі) з моніто­рингу проходження розділів Податкового кодексу, змін до законів;

• роботу з Департаментом з питань оподаткування Мінфіну України, департаментами НБУ, підрозділами ДПАУ;

• захист інтересів банків у разі некоректного тлумачення подат­ковими органами положень податкового законодавства;

• створення бази даних щодо судових справ з питань сплати по­датків, в яких однією із сторін є банки.

3. Нормативне забезпечення банківської діяльності та внесення змін до Закону України «Про банки і банківську ді­яльність»

Регулювання банківської діяльності потребує професійної спів­праці з департаментами НБУ щодо удосконалення нормативних ак­тів Національного банку України стосовно окремих напрямів діяль­ності банків та внесення змін до Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність».

Проектом передбачається:

• робота над удосконаленням чинних нормативних актів з усіх напрямів діяльності комерційних банків, що стосуються реєст­рації банків, видачі банківських ліцензій, нагляду за діяльністю банків, порядку застосування заходів впливу, порядку інспекту­вання, бухгалтерського обліку;

• моніторинг та експертиза нормативних актів державних органів з метою виявлення в них положень, що містять системну небез­пеку для банків;

• підготовка змін до проекту Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність» з урахуванням досвіду дії Закону, починаю­чи з 17.01.2001 р.

4. Фондовий ринок:

• участь у підготовці змін до законодавчих і нормативних актів, що стосуються діяльності Фондового ринку, та вдосконалення вексельного обігу в Україні;

• робота спільно з комітетами Верховної Ради України, ПФТС, УСПП, ДКЦПФР.

5. Валюта

Проект розробляється з метою лібералізації валютного ринку та удосконалення законодавства, що регулює його діяльність.

Участь у розробці проекту Закону України «Про валютне регу­лювання», нормативних актів НБУ з питань валютного контролю.

6. Протидія відмиванню коштів, здобутих злочинним шляхом

Проект спрямований на визначення місця банківської системи в

заходах, що протидіють відмиванню коштів, здобутих злочинним шляхом. Проект передбачає:

• участь у розробці законодавства, що регулює питання боротьби з відмиванням коштів, здобутих злочинним шляхом;

• співпрацю з НБУ та Департаментом фінансового моніторингу Мінфіну України в розробці нормативних актів, які стосуються порядку надання комерційними банками інформації до Депар­таменту фінмоніторингу;

• співпрацю з НБУ, що має на меті запровадження в банках сис­теми протидії відмиванню «брудних» коштів;

• організація навчання банківських фахівців, у т. ч. вивчення міжнародного досвіду.

7. Конкурентний ринок охоронних послуг

Мета проекту — ліквідація монополії ДСО на охоронні послуги та встановлення законодавчого поля для функціонування ринку охо­ронних послуг.

Проектом передбачено:

• консультації з КМУ для приведення Постанови КМУ від 10.09.93 №615 «Про заходи щодо вдосконалення охорони

об'єктів державної та інших форм власності» у відповідність до вимог чинного законодавства;

• проведення роботи з комітетами Верховної Ради України сто­совно розробки законодавства, що регулює надання охоронних послуг в Україні. При розробці актів слід враховувати міжнаро­дні підходи, ставлячи за мету створення конкурентних умов на ринку охоронних послуг (Закон «Про охоронну діяльність»);

• розробка та прийняття Верховною Радою України Закону «Про зброю»;

• підготовка проекту Закону про внесення змін до Закону Украї­ни «Про банки і банківську діяльність», який надає банкам пра­во створювати власну охорону, озброєну вогнепальною зброєю;

• запропонувати НБУ поновити роботу відділень інкасації в тих регіонах, де ці відділення з різних причин припинили свою ді­яльність;

• робота з Антимонопольним комітетом, Мін'юстом, МВС та Мінекономіки стосовно проектів відповідних актів, необхідних для створення ефективного конкурентного ринку з надання охоронних послуг.

8. Кредитне бюро як система ідентифікації ділової та фінан­сової репутації позичальників

Підвищення надійності роботи банків та інших учасників фі­нансового ринку потребує створення системи інформаційного захис­ту банківської діяльності, що передбачає створення в Україні реєст­рів, які дають можливість отримати інформацію про позичальника, належне йому майно, виконання ним попередніх зобов'язань. Най­ближчим часом планується створити Комерційний реєстр, Реєстр обтяжень, Реєстр судових рішень, що не містять державної таємни­ці, та інші реєструючі установи. До таких інформаційних установ належать також рейтингові агенції та кредитні бюро.

Проект передбачає:

• вивчення міжнародного досвіду кредитних бюро в західних країнах та методів регулювання їх діяльності (спільно з НБУ,

Світовим банком та в рамках канадсько-українського законодавчого й міжурядового проекту);

• поширення світового досвіду в банківській системі України;

• вивчення передумов для створення кредитного бюро в Україні, що передбачає можливість збору та накопичення інформації про позичальника в полі чинного законодавства України;

• опрацювання разом з банками, НБУ концепції створення кре­дитного бюро в Україні (з визначенням правового статусу тако­го бюро, обсягу інформації, доступу до інформації тощо);

• розробка спільно з НБУ, Комітетом Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності проекту Закону України «Про кредитне бюро».

Робота над удосконаленням банківського законодавства про­водиться в Асоціації постійно й включає в себе кілька головних на­прямів.

Зокрема, у діяльності АУБ із законодавчого забезпечення функ­ціонування банків особливо треба наголосити на оптимізації подат­кового законодавства.

У 1994р. банки сплачували до бюджету 55% свого доходу. Завдяки активній роботі фахівців АУБ, які, тісно співпрацюючи з Комітетом ВР з питань фінансів та банківської діяльності, провели потужну рекламну кампанію в ЗМІ щодо захисту інтересів банківської спільноти, ставку оподаткування прибутку банків вдалося зни­зити до загального рівня 30 %. З 1995 р. банки було нарешті поставлено в однакові умови з іншими суб'єктами господарювання. Якби цього не було зроблено, майже 30 % банківської системи України опинилося б перед загрозою банкрутства.

У 1996 - 1997 рр. роботу над податковим законодавством було продовжено. Асоціація активно працювала над експертними виснов­ками до пакету законопроектів «Економічне зростання».

Чимало пропозицій та зауважень, наданих АУБ, було врахо­вано. У новій редакції Закону України «Про оподаткування при­бутку підприємств» було взято до уваги специфіку проведення банківських операцій. Банки нарешті отримали право формувати резерви на покриття можливих ризиків від кредитної діяльності за рахунок собівартості. Згідно із Законом України «Про пода­ток на додану вартість», при розгляді якого були враховані про­позиції Асоціації, розрахунково-касові операції банків було зві­льнено від оподаткування ПДВ. Щоб у майбутньому не виника­ли колізії з приводу трактування цієї норми, працівники АУБ ра­зом із представниками банків розробили і подали до НБУ дета­льний перелік таких операцій, який потім затвердили спільним рішенням НБУ та Державної податкової адміністрації (ДПА). Ще одним важливим напрямом законодавчої роботи Асоціації була участь експертів у розробці проектів законів «Про Націо­нальний банк України» і «Про банки та банківську діяльність». Оскільки ці нормативні акти є визначальними для банківської системи, роботі над ними було приділено неабияку увагу. Влас­не, розробкою першого закону «Про банки та банківську діяль­ність» було започатковано напрям законодавчої роботи АУБ. З проектом Закону «Про Національний банк України» Асоціація почала працювати в 1996 р. Багато її зауважень враховано. Але в прийнятій Верховною Радою редакції цього закону, на жаль, за­лишилося неврегульованим питання про розподіл повноважень та відповідальності між керівними органами Національного бан­ку України — Правлінням і Радою.

На даний момент позиція АУБ з цього питання повністю збі­гається з позицією Правління НБУ: Раду Нацбанку наділено над­то широкими повноваженнями, а відповідальність за реалізацію грошово-кредитної політики держави несуть персонально Прав­ління та Голова Правління НБУ. Асоціація звернулася до Верхов­ної Ради з проханням ліквідувати ці недоліки закону. За рішенням Ради АУБ від 04.08.99, працівники Асоціації також брали участь у доопрацюванні проекту Закону України «Про банки і банків­ську діяльність». Цей законопроект прийнято Верховною Радою України.

Розпочато реалізацію програми АУБ щодо удосконалення по­даткового законодавства. Це і робота в складі Експертно-координаційної Ради з питань податкової політики Мінфіну України, і робота з Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності над законопроектом «Про порядок пога­шення зобов'язань платників податків перед бюджетом та держав­ними цільовими фондами», і розробка пропозицій до проекту По­даткового кодексу.

Крім того, Асоціація активно працювала над законопроектами «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», «Про банкрут­ство», «Про лізинг» та іншими.

Нормативне регулювання діяльності комерційних банків НБУ - один з найважливіших аспектів функціонування банківської системи. АУБ у цьому процесі є активним посередником між першим та другим рівнями банківської системи. Співпраця АУБ з НБУ є постійним процесом, який можна розглядати у двох ракурсах: участь у підготов­ці нормативних документів Нацбанку та реакція банків на вже прий­няті рішення, що гальмують окремі напрями роботи банківської сис­теми. Налагодження ефективних взаємовідносин між НБУ та комер­ційними банками було непростою справою.

РОЗДІЛ 3. Стан банківської системи України напередодні Виборів 2006. Вплив політичної ситуації.

На попередньому тижні Нацбанк разом з Асоціацією українських банків закінчив підготовку Стратегії розвитку банківської системи України на 2006-2010 р.р. Автори проекту, який у лютому повинен бути утверджений остаточно, вразив усю банківську спільноту. Як це не дивно, але навіть в АУБ, яка формально виступає у ролі співавтора цього документа, не дуже то радо коментують нову Стратегію. „Асоціація здивована текстом Стратегії. Це документ, який потребує важливої дискусії та переробки”, - повідомив в інтерв'ю газеті БІЗНЕС Олександр Сугоняко, президент АУБ. У Стратегії говориться так: „Досить можливо, що ,спровокована , в основному політиками, ситуація в банківській системі в кінці 2004 року може повторитися в 2006 та 2010 роках”. Це пов'язано з тим, що у 2006 році відбудуться вибори у Верховну Раду та місцеві ради, а у 2010 році Україна буде обирати нового президента. У зв'язку з цим НБУ відмічає наявність „ризику деструктивних дій опозиції – аж до відкритого саботажу”.

Українські банки вже пережили подібне на попередніх президентських виборах, коли політична дестабілізація та масовий психоз населення призвели до масштабного відтоку грошей з банківських депозитів, що мало не обернулося обвалом всієї фінансової системи країни. Під час „помаранчевої” революції усього за три останніх дні листопада 2004 року банки втратили 1,7 млрд. грн. із строкових депозитів. У грудні того ж року дисбаланс між активами та пасивами банків перевищив 3,3 млрд. грн. У підсумку Нацбанк, яким тоді керував нинішній міністр економіки Арсеній Яценюк, був вимушен ввести мораторій на повернення грошей з депозитних рахунків до закінчення терміну за вкладом.

Цікаво, що ще чотири місяця тому Нацбанк збирався узаконити своє право на введення мораторію на ті чи інші банківські операції у випадку масового відтоку грошей з банківської системи. Для цього Нацбанк навіть подав до парламенту законопроект №8320, який депутати так і не розглянули.

Здається, що зараз НБУ збирається відмовитися від ідеї отримання зверхповноважень на випадок банківської кризи.

Як говориться у Стратегії, загальні активи банків за 2001-2005 роки збільшились у 3,8 разів та досягли 192 млрд. грн. Основну частину в активах займають видані банками кредити – 73 %. Об'єми кредитування зросли у 4,4 рази і на даний момент складають 139 млрд. грн., а кредити, які були надані господарським суб'єктам, складають 70%. При цьому значним є ризик галузевої концентрації кредитів. Наприклад, торгівля „спожила” більш ніж 40% усіх банківських займів, що, як зазначено у документі, „збільшує залежність банків від можливих ризиків коливання кон'юнктури та фінансового стану боржників цієї сфери”.

Ще одна проблема вітчизняних банків – дисбаланс у термінах та структурі активів і пасивів. Зобов'язання банків за 2001-2005 роки збільшились у 4 рази та досягли 162 млрд. грн. При цьому внески фізичних осіб виросли у 5,5 разів (до 61 млрд. грн.) та склали 38% усіх зобов'язань. „Внески населення стали основним джерелом нарощування ресурсної бази банків”, - так говориться у Стратегії. І це у той час, як кредити, які було надано фізичним особам, складають усього 19 % об'єму кредитного портфелю банківської системи.

„Те, що активи банків формуються в основному за рахунок вкладів населення, звісно, представляє підвищений ризик. Тому такі банки відносяться до спеціалізованих (тобто, отримують статус ощадних), і до них пред'являють підвищені вимоги відносно нормативів”, - говорить Анатолій Шаповалов, перший заступник голови НБУ.

Окрім усього іншого, на думку авторів Стратегії, найближчим часом нашим банкам так чи інакше будуть погрожувати перевантаження економіки соціальними виплатами та реприватизація. Якщо перше, на думку НБУ, може призвести до гіперінфляції, то друге, скоріш за все, спровокує відтік капіталів та економічне відчудження. До речі, останні дві погрози дали про себе знати.

Автори проекту Стратегії не забули і про менші ризики. Наприклад, ризики проведення політичної та адміністративної реформ, ризики регіоналізації та дезинтеграції і т.д. Занепокоєні положенням українських банків і міжнародні рейтингові агентства, які напередодні виборів вже понизили рейтинг України та більшості великих банків. Для іноземних інвесторів головним ризиком є вибори до парламенту.

ЛІТЕРАТУРА

1. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. – К.: т-во „Знання”, К., 2000.- 243 с. – (Вища освіта ХХІ ст.)

2. Газета „БІЗНЕС”, №7 (682), 13 лютого 2006 року.

3. Гроші, банки та кредит у схемах і коментаріях : Навч. посіб. / За ред. Б.Л. Луціна – 2-ге видання, перероб. – Тернопіль, 2000. – 225 с.

4. Лаптєв С.М., Денисенко М.П., Кабанов В.Г., Любунь О.С. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід): Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004.- 320 с.





Реферат на тему: Світова банківська система та етапи розвитку сучасної банківської системи в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.