Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Банківська справа

Сутність та інструменти грошово-кредитної політики Національного Банку України (реферат)

1. Національний Банк України

2. Сутність грошово-кредитної політики

3. Інструменти грошово-кредитної політики

4. Особливості впровадження грошово-кредитної політики в перехідному періоді

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

1. Національний Банк України (НБУ)

Центральний банк країни – це емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Володіє монопольним правом випуску в обіг банківських та скарбничих білетів, а також фінансовими функціями. Головним завданням центрального банку є забезпечення стійкості національної грошової одиниці, регулювання та координація діяльності грошво-кредитної системи. [1]

Ознаки центрального банку країни:

1. єдиний емісійний центр, який має монопольне право грошової емісії на території країни, який зберігає і враховує національні золотовалютні резерви;

2. єдина інституція, що визначає та здійснює (впроваджує) Осно­вні засади грошово-кредитної політики (грошово-кредитна по­літика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кре­диту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирів­нювання платіжного балансу);

3. виступає органом стабільності національної грошової та бан­ківської систем;

4. виступає органом банківського регулювання, контролю та на­гляду;

5. голова центрального банку несе персональну відповідальність за діяльність установи. [2]

Центральним банком України є Національний Банк України.

Функції Національного Банку України

· регулюючі:

o управління сукупним грошовим оборотом;

o регулювання грошово-кредитної сфери;

o регулювання попиту та пропозиції на кредит;

· контролюючі

o контроль за функціонуванням банківської системи;

o валютне контролювання;

· обслуговуючі:

o організація платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;

o кредитування банківських установ та уряду;

o виконування ролі «фінансового агента уряду»;

· функції центрального банку:

o емісія національної валюти;

o «банк банків»;

o реалізація банківського регулювання та нагляду;

o виконання ролі банкіра і «фінансового агента» уряду;

o забезпечення формування і реалізації грощово-кредитної політики в країні. [3]

Національний Банк України відповідно до своїх функцій здійснює такі операції:

- надає комерційним банкам кредити;

- веде рахунки банків-кореспондентів, здійснює розрахунково-касове обслуговування комерційних банків;

- купує та продає цінні папери, що випускає держава;

- надає кредити банкам під заставу цінних паперів;

- купує та продає іноземну валюту;

- проводить операції з резервними фондами грошових знаків;

- організовує індексацію та перевезення грошових знаків та інших цінностей;

- інші. [4] На відміну від комерційних банків, НБУ не має на меті отримання прибутку. Плановані доходи та витрати Національного банку відображають­ся в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів і витрат пови­нен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та законом про централь­ний банк.

Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошто­рисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на по­точний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України насту­пного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюдже­ту, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.

Відмітною рисою Національного банку як особливого центра­льного органу державного управління є наявність у нього згідно з Конституцією України (Ст. 93) права законодавчої ініціативи, тобто права офіційно вносити до Верховної Ради України пропо­зиції щодо прийняття або скасування законів, внесення до них змін. Зокрема, Верховною Радою України прийняті важливі зако­ни, проекти яких подавав Національний банк і які визначають правові засади функціонування вітчизняної банківської системи: «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та пе­реказ грошей в Україні». [5]

Національний банк згідно з Законом «Про Національний банк України» має також нормотворчі повноваження, тобто права та обов'язки встановлювати обов'язкові для всіх юридичних і фізи­чних осіб правила поведінки з питань, що належать до його ком­петенції і потребують правового регулювання. Нормотворчі пов­ новаження реалізуються Національним банком шляхом розроб­лення та прийняття нормативно-правових актів (інструкцій, по­ложень, правил), що видаються у формі постанов Правління. 110. рмативно-правові акти Національного банку підлягають реєстре- ції в Міністерстві юстиції України та набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації. В окремих випадках на ви- конання правових актів Президента України чи Верховної Ради України Національний банк видає нормативно-правові акти спі­льно з Кабінетом Міністрів України чи з іншими державними ор­ганами. Зокрема, Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що засади функціонування Фонду та порядок відшкодування вкладів вкладникам банків — учасникам Фонду визначається Кабінетом Міністрів України спільно з На­ціональним банком України. [5]

2. Сутність грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів, що реалізуються державою і спрямовані на регулювання грошово-кредитних відносин. Держава встановлює загальні умови для реалізації цих відносин, формуючи законодавчу базу, визначаючи загальну організацію функціонування кредитних структур і законодавчі основи здійснення грошової емісії та емісії цінних паперів. Розроблена на цій основі грошово-кредитна політика з боку її практичної реалізації забезпечується центральним банком країни, який, виконуючи розроблену і затверджену політику у сфері розвитку кредитно-грошових відносин, у той же час є досить незалежним у своїх діях. [6]

Основною метою проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація системи заходів у

сферах грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання,

стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу.

Цілі грошово-кредитної політики визначаються залежно від рівня розвитку економічних

взаємовідносин у державі. їх можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Стратегічні цілі грошово-кредитної політики — це ключові цілі в загальнодержавній економічній

політиці: зростання зайнятості збалансування платіжного балансу, зростання виробництва,

забезпечення стабільності цін і т. ін.

Проміжні цілі грошовокредитної політики — це зміни в певних економічних процесах, 

які мають сприяти досягненню стратегічних цілей. Так, якщо метою загальнодержавної

економічної політики визначено економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною

метою в цьому разі має бути пожвавлення економічної кон'юнктури. Проміжні цілі доповнюють

стратегічні та конкретизують їх.

Особливістю проміжних цілей є їхня дія протягом тривалого періоду, впродовж якого може бути

доведено їхню ефективність. Наприклад, активізація кон'юнктури ринку шляхом зростання

грошової маси або зниження відсоткових ставок у короткостроковому періоді можуть спричинити

зростання попиту й цін і лише за умови, що ці заходи активізують інвестиційні процеси, зростання

виробництва. Можливо також забезпечити збільшення пропозиції, що, в свою чергу, має

зупинити зростання цін і стабілізувати їх, але для цього необхідно тривалий період часу.

Тактичні цілі грошово-кредитної політики полягають у регулюванні ключових економічних

змінних через банківську систему на основі управління грошовою масою, відсотковою ставкою,

валютним курсом тощо і забезпечують досягнення проміжних цілей.

Основними ознаками тактичних цілей є короткостроковість їхньої дії, реалізація їх виключно

оперативними заходами центрального банку та багатоаспектність. Ці особливості значно

ускладнюють вибір методів та механізмів реалізації тактичних цілей грошово-кредитної політики

держави. [5]

Грошово-кредитна політика НБУ в її конкретних завданнях і акцентах значно залежить від сукупності умов економічного та соціального середовища, в якому вона реалізується. Тому і розробці цієї політики і в її здійсненні є характерні особливості, що визначаються особливостями того чи іншого періоду в розвитку нашого суспільства. Грошово-кредитна політика включає такі складові моменти:

- визначення загального напряму грошово-кредитної політики на певний період;

- визначення сукупності основних інструментів здійснення грошово-кредитної політики;

- організацію та удосконалення бази даних, які фіксують стан та зміни грошової маси, кредитів та заощаджень;

- розробку й реалізацію конкретних програм у сфері грошового обігу та кредиту. [6]

3. Інструменти грошово-кредитної політики

Інструменти грошово-кредитної політики — це такі ре­гулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контро­люються і використання яких впливає на цільові орієнтири гро­шово-кредитної політики. Особливістю інструментів грошово- кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й у реальному та зовнішньому секторах. [5]

За характером впливу на грошовий ринок інструменти грошо- |)0-кредитиої політики поділяються на інструменти прямої дії (адміністративні) та опосередкованої, непрямої дії (ринкові).

Інструменти прямої дії — це регулятивні заходи центрального банку, то мають форму обмежень, лімітів, директив. Вони спря­мовані на обмеження сфери діяльності комерційних банків, зок­рема визначають або обмежують ціни (процентні ставки) чи об­сяги (кредитів). Яскравим прикладом застосування інструментів прямої дії є встановлення центральним банком для комерційних банків «кредитних стель», тобто обмежень на обсяг кредитних вкладень.

Інструменти опосередкованої дії — це регулятивні заходи впливу центрального банку на грошовий ринок шляхом форму­вання на ринку відповідних умов, які визначають подальшу по­ведінку суб'єктів ринку. Інструменти опосередкованої дії ще на­зивають ринковими, оскільки, застосовуючи їх, центральні банки проводять операції за ринковими цінами і на добровільних заса­дах. [5]

До інструментів грошово-кредитної політики НБУ належать:

- встановлення кількісного контролю за збільшенням грошової маси шляхом визначення її приросту на основі обліку реальних змін ВВП та цільових показників інфляції;

- забезпечення потреб економіки в готівкових грошах з акцентом на посилення контролю за рахунками в готівково-грошовій формі між суб'єктами господарювання, підвищення ефективності їх використання, а також децентралізація випуску готівкових грошей в обіг;

- скорочення обсягу готівкових розрахунків через створення і широке використання національної системи розрахунків на основі пластикових карток;

- підвищення надійності існуючої системи електронних розрахунків;

- підтримка високого рівня ліквідності активів комерційних банків на основі їх рефінансування;

- досягнення того, щоб найбільш важливі урядові програми кредитувались через комерційні банки;

- посилення рівня капіталізації комерційних банків шляхом збільшення вимог до їх мінімального статутного капіталу;

- розширення кредитної бази через подальше вдосконалення кредитних аукціонів НБУ, викуп акумульованих вкладів населення для подальшого продажу цього кредитного ресурсу комерційним банкам;

- посилення контролю НБУ над діяльністю небанківських кредитних установ для підвищення ефективності дій НБУ з регулювання грошової маси [6]

4. Особливості проведення грошово-кредитної політики в перехідній економіці

Специфіка перехідної економіки України істотно деформує пе­редавальний механізм та знижує його ефективність порівняно з роз­винутими ринковими економіками. Ця обставина значно ускладнює проведення грошово-кредитної політики як на стадії визначення її цілей, так і на стадії проведення заходів щодо їх досягнення.

Ключовими особливостями перехідної економіки, що най­більш відчутно деформують передавальний механізм та усклад­нюють проведення монетарної політики, можна назвати такі:

1. Принципова відмінність кризової динаміки в перехідній економіці порівняно з класичними кризовими коливаннями фаз ділового циклу в розвинутих ринкових економіках, яка знижує ефективність і роль короткострокових монетарних імпульсів у передавальному механізмі, обмежує регулятивні можливості грошово-кредитної політики на коротких часових інтервалах, ускладнює процеси узгодження її стратегічних цілей. У зв'язку з цим головним завданням грошово-кредитної політики стає забезпечения довготривалого нарощування пропозиції (маси) грошей відповідно до потреб довготривалого нарощування обсягу ВВП. Для вирішення цього завдання більш доцільною є монетаристська модель перед анального механізму.

2. Небувало висока за мирних умов гіперінфляція «з'їла» заощадження населення та грошові капітали в реальному секторі і призвела до критичної демонетизації економіки. Відновлення докризового рівня монегизацн економіки (ремонетизація) є необхідною передумовою успішного розвитку ринкових відносин та економічного зростання взагалі і тому стає важливим завдан­ням грошово-кредитної політики. У своїй політиці регулювання пропозиції грошей центральний банк повинен ураховувати не тільки потреби в грошах для зростання виробництва, а й для по­треб ремонетизаціі економіки, які взагалі не враховані в класич­них моделях передавального механізму.

3. У перехідній економіці діє ряд чинників, які деформують та послаблюють дію сукупного попиту як чинника впливу на сукупну пропозицію. Це, зокрема, надмірно висока питома вага державного сектору в економіці, надмірно високий прямий вплив держави на основні економічні процеси — ціноутворен­ня, інвестування, перерозподіл фінансових ресурсів, бартерні відносини, «узаконені» масові неплате­жі, держані товари та послуги тощо.

4. Ряд особливостей перехідної економіки України деформують окремі канали впливу передавального механізму, зокрема процентної ставки та кредиту:

- інфляційне знецінення заощаджень, низькі рівні доходів і більшості сімейних господарств, надмірно високий рівень оподаткування, збитковість багатьох економічних суб'єктів украй обмежують можливості збільшувати пропозицію інвестиційних і ресурсів за умов зростаючого попиту на них, об'єктивно підтримують процентні ставки на високому рівні та обмежують викори­стання їх як важливого, а в кейнсіанській моделі — вирішального інструменту впливу на інвестиційний попит;

- низький рівень задоволення споживчих потреб сімейних господарств спричинює високу чутливість споживчого попиту до зміни пропозиції грошей і високу активність його у формуванні сукупного попиту та стимулювання зростання ВВП. Проте занад­то високий рівень процентних ставок, у тому числі депозитних, посилює зацікавленість домогосподарств у нарощуванні заощаджень та стримуванні поточного споживання, що обмежує можливості впливу на сукупний попит через стимулювання споживчих витрат.

5. Висока питома вага зовнішньоекономічної діяльності у формуванні сукупного попиту зумовлює високу залежність кон'юнктури внутрішнього ринку України від зовнішніх чиників, зокрема кризових явищ на світових ринках, посилює роль курсової політики у формуванні пропозиції грошей та вплив валютного курсу на чистий експорт, а отже, на обсяг ВВП. В окремі періоди якраз валютні інтервенції НБУ, а не політика рефінансування чи процентна політика, відігравали вирішальну роль у регулюванні пропозиції грошей, а отже, і сукупного попиту.

Діють і інші чинники деформуючого впливу на передавальний механізм грошово-кредитної політики, зокрема нерозвинутість ринкових інститутів та інструментів, низький розвиток ринку цінних паперів, все ще високі інфляційні очікування, висока розбалансованість державних фінансів. Ще залишається надто висо­кою швидкість обороту грошей, і в міру економічного зростання та формування ринкових відносин вона неминуче буде сповіль­нюватися. Це буде послаблювати асиметрію між динамікою про­позиції грошей та обсягів ВВП і має враховуватися в подальшій грошово-кредитній політиці.

Розглянуті особливості дії передавального механізму в умовах перехідної економіки дають підстави для висновку, що в цих умовах найбільш повно відповідає потребам грошово-кредитного регулювання спрощена монетаристська модель передавального механізму, яка орієнтується на прямий зв'язок динаміки пропо­зиції грошей з динамікою ВВП з урахуванням передбачуваної зміни швидкості обороту грошей та забезпечення відносної їх стабільності.

У таких специфічних умовах, які склалися в трансформаційній економіці України, досить складно не тільки забезпечити належ­ну ефективність грошово-кредитної політики, а й правильно її визначити. [5]

ВИСНОВКИ

Центральний банк країни – це емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Національний Банк України – центральний банк України.

Функції НБУ поділяються на регулюючі, контролюючі, обслуговуючі та функції центрального банку. Однією з функцій НБУ є впровадження грошово-кредитної політики. Основною метою грошово-кредитної політики є проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація системи заходів у сферах грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу.

Цілі грошово-кредитної політики визначаються залежно від рівня розвитку економічних

взаємовідносин у державі. їх можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Інструменти грошово-кредитної політики — це такі ре­гулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контро­люються і використання яких впливає на цільові орієнтири гро­шово-кредитної політики. Інструменти грошово-кредитної політики поділяють на безпосередні та опосередковані. Специфіка перехідної економіки України істотно деформує механізм грошово-кредитної політики та знижує його ефективність порівняно з роз­винутими ринковими економіками. Тому грошово-кредитна політика України потребує особливого підходу, орієнтованого на країну перехідного періоду.

Список використаної літератури

1. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. – Ринок фінансових послуг: Термінологічний словник. Підручник – Львів: Бескид Біт, 2008.-544 с.

2. Бисага Ю.М., Сідак М.В. – Банківське право України: Навчальний посібник- Ужгород: Ліра, 2007. – 422 с.

3. Глущенко С.В. – Гроші та кредит: конспект лекцій – К.: Видивничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 86 с.

4. Алєксєєв І.В., Колісник М.К. – Гроші та кредит: Навч. посіб. – К.:Знання, 2009. – 253 с.

5. Грошово-кредитна політика в Україні / Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Гребеник Н.І., Міщенко В.І.- 2-е вид., перероб. і доп.- К.: Знання, 2003.- 421 с.

6. Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 429 с.

7. http://www.bank.gov.ua Сайт Національного Банку України

8. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7.12.2000 р.





Реферат на тему: Сутність та інструменти грошово-кредитної політики Національного Банку України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.