Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Банківська справа

Сутність інвестицій та джерела формування банківських ресурсів (реферат)

ЗМІСТ

1. Джерела формування банківських ресурсів.

2. Економічна сутність і форми інвестицій.

3. Практичне завдання.

Список використаної літератури.

1. Джерела формування банківських ресурсів.

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються НБУ. Так, згідно з показником платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та позичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капі­талу більше ніж у 12 разів.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізич­них осіб через виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

Про динаміку депозитних ресурсів комерційних банків свід­чать дані табл. 1.

Таблиця 1

КОШТИ НА РАХУНКАХ ПІДПРИЄМСТВ, ОРГАНІЗАЦІЙ ТА НАСЕЛЕННЯ В КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ УКРАЇНИ ЗА 1992—2000 pp. (на кінець року)

Показник

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

Депозитні зобов'язання банків на кінець пе­ріоду, млн. грн.

20

353

2422

4371

5486

6450

8278

12150

18585

21907

У тому числі:

вклади на­селення

2,5

30

214

615

1227

2297

3089

4283

6581

8591

Як видно з таблиці, з 1995 до 2000 p., тобто в період відносно помірних темпів інфляції, депозитні зобов'язання банків збіль­шилися у 4,2 раза, у тому числі вклади населення - у 10,7 раза. Особливо відчутне стабільне зростання банківських депозитів спостерігається після введення в обіг гривні (з 1996 p.). З цього року середньорічний приріст коштів підприємств, організацій та населення в комерційних банках становив 84%, а вкладів насе­лення - 214%.

Депозит (вклад) - це грошові кошти в національній та іно­земній валюті, передані їх власником або іншою особою за йо­го дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані з залученням грошових коштів на вклади, називаються депозит­ними.

Практично усі клієнтські рахунки є депозитними.

Депозит­ним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.

За формою використан­ня рахунків вони поділяються на:

· депозити (вклади) до запитан­ня;

· термінові, або строкові,

· депозити;

· умовні депозити.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони викорис­товуються для здійснення поточних розрахунків власника рахун­ку з його партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного ра­хунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім пові­домленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можли­вість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низь­кий депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах від­сутності (як правило) плати за депозити до запитання банки на­магаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внес­ків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якос­ті обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахун­ку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зруч­них для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних кар­ток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

Для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням по­точних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залиш­ки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок - активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним ра­хунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове - що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також по­точний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте якщо останній від­кривається надійним клієнтам, котрі активно кредитуються, то при овердрафт таке позичання допускається від випадку до ви­падку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердраф­том може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам тоді, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особо­вий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками. Динаміка цих депозитів наведена в табл. 2.

Таблиця 2

ЗАЛУЧЕНІ КОШТИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НА МІЖБАНКІВСЬКОМУ РИЙКУ УКРАЇНИ

Показник

Депозитні зобов'язання банків на кінець періоду, млн. гри

1998р.

1999р.

2000 р.

Кошти комерційних банків

980

1002

1525

Коррахунки

754

666

757

Строкові депозити

226

336

818

Строкові вклади - це кошти, що розміщені у банку на пев­ний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений пе­ріод (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладів від­бувається переказуванням грошей на поточний рахунок або го­тівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плану­ванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошо­вого ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власни­ками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Ба­нки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Вона укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у кліє­нта, а другий - у банку. В угоді передбачається сума внеску, те­рмін, протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір де­позитного процента, обов'язки та права вкладника і банку, від­повідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Де­які банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

У свою чергу, банк бере на себе зобов'язання своєчасно вико­нати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявля­ється у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.

Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депо­зиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передба­ченого за вкладами до запитання.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.

Сертифікати бувають депозитні та ощадні.

Депозитні серти­фікати надаються юридичним, а ощадні - фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за іншими ознаками.

За спо­собом випуску вони поділяються на сертифікати, що випуска­ються одноразово і серіями, за способом оформлення - на імен­ні та на пред'явника, за терміном обертання - на термінові та до запитання, за умовами сплати процентів - на сертифікати з ре­гулярною сплатою процентів після закінчення визначеного роз­рахункового періоду і з виплатою їх у день погашення сертифіката.

Депозитний сертифікат - це цінний папір, що може вико­ристовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над стро­ковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Зав­дяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути до­строково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкла­ду означає для нього втрату прибутку, а для банку - втрату час­тини ресурсів.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя.

Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте на відміну від сертифіката банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари та послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.

Щоб придбати банківський вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім'я покупця і позначає дату зара­хування грошей. Погашення банківських векселів відбувається через їх викуп після закінчення терміну обертання або ж через достроковий викуп векселів. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, який одер­жує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номі­налом, а викуповуються банком за ціною продажу.

В Україні банківські векселі зараз не застосовуються.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошо­вих заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбива­ються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Пе­ріод завчасного попередження може бути визначений законом (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за догово­ром між банком і власником рахунку. Отже, ощадні вклади пе­редбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комер­ційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов'язковий характер, а його величина і термін вкладення коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умов даного депозиту, банк може припинити його об­слуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається без­строковим, що дає змогу банку використовувати його як довго­строковий кредитний ресурс. За аналогією з вкладами до запи­тання за даним депозитом нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плати за ведення операцій на поточному рахунку.

Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в су­мі депозиту без додаткового забезпечення, отже, вклад у цьому разі є гарантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мі­рою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслугову­вання. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати дода­ткову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої.

Комерційні банки використовують і такий метод залучення вкладів, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов'язання надати клієнту кредит за умови нако­пичення і зберігання останнім протягом установленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному ра­хунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних вкладів. Вигода кліє­нта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кош­ти, що зберігаються на депозитному рахунку.

Проте успіх такого методу залучення вкладів клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку щодо кре­дитів. Якщо клієнт виявить, що за свій вклад у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням ви­трат на розрахункове обслуговування), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів.

У роботі комерційних банків щодо залучення вкладів (депози­тів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одер­жання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків. Розмір депозитного процента вста­новлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової став­ки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних раху­нків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються неста­більністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридич­ним особам, проценти взагалі не можуть нараховуватися. У цьому разі з клієнтів, як правило, не стягується плата за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність прибутків або незначна їх сума стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мі­німуму залишки коштів на них і вкладати їх у прибутковіші опе­рації (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намагаються заохочувати клієнтів під­тримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це до­сягається через установлення підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів.

Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов'язковому порядку, прибу­ток за ними набагато нижчий, ніж за терміновими депозитами.

При встановленні розміру процентної ставки за терміновими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Про­центна ставка за терміновим депозитом може залежати і від час­тоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть заінтересувати вкладників нарахуванням й спла­тою простих і складних процентів. Прості проценти є традицій­ним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до вста­новленої періодичності відбувається нарахування і виплата при­бутку за вкладом.

Дохід за складними процентами (нарахування процента за про­цент) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму вкладу нараховується процент і отримана величина при­єднується до суми вкладу; у наступному розрахунковому пері­оді процентна ставка застосовується до нової, вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому разі, коли виплата доходу здійснюється після закінчення терміну дії вкладу.

Одним із способів стимулювання вкладів є застосування про­центної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу факти­чного перебування коштів на рахунку.

З метою компенсації інфляційних витрат комерційні банки мо­жуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми вкладу.

Важливе значення для стимулювання вкладів має гарантуван­ня банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів. В Україні поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, котрий певною мірою ре­гулює основні моменти цієї проблеми. Зокрема, за рахунок внес­ків банків створено республіканський фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Основним інвестором цього фонду є НБУ, який сформував половину його коштів.

2. Економічна сутність і форми інвестицій.

Економічна діяльність окремих суб'єктів господарювання і країни в цілому значною мірою характеризується обсягом і формами здійснюваних інвестицій.

Термін "інвестиції” походить від латинського слова "invest”, що означає "вкладати”. У широкому розумінні інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. При цьому приріст капіталу має компенсувати інвестору відмову від використання наявних кош­тів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ри­зик, відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді.

Джерелом приросту капіталу і рушійним мотивом здійснення інвестицій є одержуваний від них прибуток. Ці два процеси - вкладення капіталу й одержання прибутку - з погляду часового інтервалу можуть не збігатися.

При послідовному перебігу цих процесів прибуток одержується відразу ж після здійснення інвес­тицій у повному обсязі.

При рівнобіжному їх перебігу одержання прибутку можливе ще до повного завершення процесу інвесту­вання (після першого його етапу).

При інтервальному перебігу зазначених процесів між періодами завершення вкладання капі­талу й одержання прибутку проходить певний час (тривалість цього часового лага залежить від форм інвестування й особливо­стей конкретних інвестиційних проектів).

Характеризуючи економічну сутність інвестицій, слід за­значити, що в сучасній літературі цей термін трактується не­однозначно - або широко, або вузько - залежно від мети до­слідження.

Найтиповішою є думка, згідно з якою інвестиції - це будь-яке вкладення коштів, що може і не призводити ні до зростання капіталу, ні до одержання прибутку. До них часто відносять так звані "споживчі інвестиції” (купівля телевізорів, автомобілів, квартир, дач), що за своїм економічним змістом до інвестицій не належить - засоби на придбання цих товарів витрачаються в даному разі на безпосереднє довгострокове споживання (якщо їх придбання не передбачає наступного перепродажу).

Досить часто, особливо раніше, термін "інвестиції” ототож­нювався з терміном "капітальні вкладення”. При цьому інвести­ції розглядалися як вкладення коштів у відтворення основних фондів (будівель, устаткування, транспортних засобів і т.п.). Але водночас інвестиції можуть здійснюватися й в оборотні активи, і в різноманітні фінансові інструменти (акції, облігації тощо), і в окремі види нематеріальних активів (придбання патентів, ліцен­зій, "ноу-хау” тощо). Отже, капітальні вкладення є вужчим по­няттям і можуть розглядатися лише як одна з форм інвестицій, але не як їхній аналог.

Нерідко інвестиції визначають як вкладення коштів. У сучас­них умовах інвестування капіталу може здійснюватися не тільки в грошовій, а й в інших формах - рухомого і нерухомого майна, різноманітних фінансових інструментів (насамперед цінних па­перів), нематеріальних активів тощо.

Існує також думка, що інвестиції - це довгострокове вкла­дення коштів. Безумовно, окремі форми інвестицій (передусім, капітальні вкладення) мають довгостроковий характер, проте ін­вестиції можуть бути і короткостроковими (наприклад, коротко­строкові фінансові вкладення в акції, ощадні сертифікати тощо).

Розглянуті вище положення враховані при визначенні терміна «інвестиції» в Законі України "Про інвестиційну діяльність”:

"...Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цін­ностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших ви­дів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект”.

Такими цінностями можуть бути:

· кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

· рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткуван­ня та інші матеріальні цінності);

· майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

· сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

· права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

· інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Водночас Закон України "Про оподаткування прибутку під­приємства” наводить більш лаконічне визначення:

"Інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фон­дів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних папе­рів в обмін на кошти або майно”.

Отже, банківські інвестиції мо­жна розглядати як різновид банківських операцій.

Інвестиції відіграють велику роль у розвитку й ефективному функціонуванні економіки. Для того, щоб визначити цю роль, розглянемо валові і чисті інвестиції.

Валові інвестиції являють собою загальний обсяг інвестованих коштів у певному періоді, спрямованих на нове будівництво, придбан­ня засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів.

Чисті інвестиції - це сума валових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відбиває характер еко­номічного розвитку країни на тому або іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій є негативною величиною (тобто якщо обсяг валових інвестицій менший за суму амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу і, як наслідок, зме­ншення обсягу випущеної продукції (така ситуація характеризує державу, яка "проїдає” свій капітал). Якщо сума чистих інвести­цій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій дорів­нює сумі амортизаційних відрахувань), це означає відсутність економічного зростання, оскільки виробничий потенціал залиша­ється при цьому незмінним (така ситуація характеризує державу, що "тупцює на місці”). І нарешті, якщо сума чистих інвестицій є величиною позитивною (тобто обсяг валових інвестицій переви­щує суму амортизаційних відрахувань), це означає, що економіка перебуває в стадії розвитку, тому що забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу (така ситуація характери­зує державу "з економікою, що розвивається”).

Зростання обсягу чистих інвестицій зумовлює збільшення при­бутків. При цьому темпи зростання суми прибутків значно пере­вищують темпи зростання обсягу чистих інвестицій.

В економічній теорії цей процес зростання прибутку в біль­шому обсязі, ніж інвестиції в економіку, називається "ефект му­льтиплікатора". Сам термін "мультиплікатор” характеризує чи­сельне значення коефіцієнта зростання прибутку від зростання обсягу чистих інвестицій (наприклад, якщо при зростанні інвес­тицій на 100 тис. грн. сума отриманого прибутку становитиме 150 тис. грн., то мультиплікатор дорівнюватиме 1,5).

Існує досить багато чинників, що впливають на обсяг інвести­цій. Насамперед він залежить від розподілу одержуваного при­бутку на споживання і заощадження. В умовах низьких серед­ніх прибутків на одну особу основна їх частина витрачається на споживання. Зростання доходів викликає підвищення їхньої част­ки, що спрямовується на заощадження, тобто слугує джерелом ін­вестиційних ресурсів. Іншими словами, зростання частки заоща­джень викликає відповідне зростання обсягу інвестицій, і навпаки.

Значний вплив на обсяг інвестицій справляє очікувана норма чи­стого прибутку. Це пов'язано з тим, що прибуток є основним спо­нукальним мотивом інвестицій. Чим вища очікувана норма чистого прибутку, тим, відповідно, вищим буде й обсяг інвестицій, і навпаки.

Істотний вплив на обсяг інвестицій має також ставка позич­кового процента. Річ у тім, що в процесі інвестування викорис­товується не тільки власний, а й позичковий капітал. Якщо очі­кувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового процента, то за інших рівних умов інвестування виявиться ефек­тивним. Тому зростання ставки позичкового процента викликає зниження обсягу інвестицій, і навпаки.

Серед чинників, що істотно впливають на обсяг інвестицій, слід зазначити також очікуваний темп інфляції. Чим вищий цей показник, тим більшою мірою знецінюватиметься майбутній при­буток від інвестицій і відповідно менше стимулів буде до наро­щування обсягів інвестицій (особливу роль цей чинник відіграє в процесі довгострокового інвестування).

На обсяг інвестицій впливають і інші чинники.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різноманітних формах.

З метою врахування, аналізу і плану­вання інвестиції класифікуються за такими ознаками.

1. За об'єктами вкладень коштів виділяють реальні і фінан­сові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у ре­альні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним про­гресом, характеризуються як інноваційні інвестиції, або інновації).

Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільшу частку ста­новлять вкладення коштів у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють особисту участь інвес­тора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме ін­вестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре ознайомлені з механізмом інвестування.

Непрямі інвестиції являють собою інвестування, що опосе­редковується іншими особами (інвестиційними або іншими фі­нансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і на­ступного керування ними. У цьому випадку вони одержують цін­ні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінан­совими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвес­тиційних фондів і інвестиційних компаній). Зібрані в такий спо­сіб інвестиційні кошти ці посередники розміщують на свій роз­суд - вибирають найефективніші об'єкти інвестування, беруть участь у керуванні ними, а отримані прибутки розподіляють по­тім серед своїх клієнтів.

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції.

Короткострокові інвестиції - це звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткостро­кові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних серти­фікатів тощо).

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення ка­піталу на період понад один рік. Цей критерій застосовують у практиці обліку, але, як показує досвід, він потребує подальшої деталізації. Інвестиційні компанії довгострокові інвестиції дета­лізують у такий спосіб:

а) до двох років;

б) від двох до трьох ро­ків;

в) від трьох до п'яти років;

г) понад п'ять років.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні і спільні.

Приватні інвестиції - це вкладення коштів, здійснювані громадянами, а також підприємствами недержавних форм влас­ності, насамперед - колективної (правильніше було б назвати цю форму інвестицій "недержавними”, але в економічній теорії та практиці вживається термін "приватні”).

Під державними інвестиціями розуміють вкладення, здійс­нювані центральними і місцевими органами влади й управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичених коштів, а також державними підприємствами й установами за ра­хунок власних і позичених коштів.

Іноземні інвестиції являють собою вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і державами.

Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, здійсню­вані суб'єктами даної країни й іноземних держав.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни і за кордоном.

Інвестиції всередині країни (внутрішні інвестиції) означають вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені в територіа­льних межах даної країни.

Під інвестиціями за кордоном (зарубіжними інвестиціями) розуміють вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені за межами території даної країни (до цих інвестицій відносять також придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн - акцій закордонних компаній, облігацій інших держав тощо).

Наведена класифікація інвестицій відбиває найістотніші їхні ознаки і за необхідності може бути розширена залежно від під­приємницьких або дослідницьких цілей.

3. практичне завдання

Капітал банку становить 15 млн. грн., а середньозважений ризик на активах і по забалансових зобов'язаннях – 18%. Визначити регулятивний капітал та різницю між ним і капіталом банку.

Регулятивний капітал дорівнюватиме:

(15 х 82) / 100 = 12, 3 млн. грн.

Різниця між капіталом банку і регулятивним капіталом становитиме:

15 – 12,3 = 2,7 млн. грн.

список ВИКОРИСТАНОЇ літератури

1. Васюренко О. В. Банківські операції: підручник - Київ, Атіка, 2003

2. Мороз А.М, Савлук М.І., Пуховкіна М.Ф. Банківські операції Київ, КНЕУ, 2002

3. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дис­ципліни "Банківська справа"

4. Вознюк М.І. Операції комерційних банків - Львів, К.Алерта, 2002

5. Грачьова Р.Є. Практичне балансоведення - Київ, Галицькі конт­ракти, 2003





Реферат на тему: Сутність інвестицій та джерела формування банківських ресурсів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.