Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Банківська справа

Офшорний бізнес в Україні та протидія виведенню капіталу з України (реферат)

Зміст

Вступ

3

1.

Суть, основні елементи і принципи механізму офшорного бізнесу

5

2.

Використання податкових пільг в оффшорных зонах

12

3.

Світовий досвід функціонування оффшорных зон

17

4.

Офшорний бізнес в Україні та шляхи запобігання "втечі капіталу” з України

19

Висновки

31

Список використаної літератури

34

Вступ

Думки більшості сучасних економістів сходяться сьогодні у тому, що лібералізація міжнародної торгівля є необхідним напрямком розвитку світової економіки. Позитивні наслідки звільнення міжнародних торгових зв'язків від заборон торкнулися всіх верств українського суспільства: споживачів – тому що вибір пропонованих їм товарів і послуг значно розширився, а конкуренція, що виникла, призвела до зниження цін; виробників – тому що лібералізація цін значно збільшила число їхніх потенційних клієнтів, скоротивши тим самим погрозу безробіття і т.д.

Сьогодні перед учасниками економічної діяльності стоїть ціль легального планування податків: не просто добре поставлений бухгалтерський облік і правильне складання звітних балансів, але і мета законним шляхом звільнитися від надмірно високих митних тарифів, валютного контролю, імпортних і експортних квот, інших фіскальних і бюрократичних проблем, або ж не платити ніяких податків взагалі, або звести їхній рівень до мінімального у порівнянні із рівнем діючих ставок. Одним із методів для планування і мінімізації оподатковування є офшорній бізнес (створення й організація діяль-ності офшорних зон і компаній), що одержав у даний час широке практичне застосування в усьому світі. Цей метод являє собою використання компаній, заснованих у зонах з низьким оподатковуванням при відсутності валютного контролю.

Привабливість саме офшорного механізму для українських підприємців підсилюється також двома дуже важливими на сьогоднішній день обставинами. По-перше, нестабільністю фінансових інститутів України, по-друге, високим ступенем ризику. У цьому плані фінансові юрисдикції є більш захищеними, оскільки вони працюють, як правило, у стійкій валюті і діють у стабільному фінансовому полі, що робить їх гарантами захисту інтересів клієнтів, тому що в іншому випадку вони постраждають від форс-мажорних обставин у першу чергу.

До зон же пред'являються високі вимоги економічної стабільності, низьких темпів інфляції (чи її відсутність), стабільність законодавства і політичного життя. Так що світовий досвід створення офшорних зон може послужити прикладом і стати основою політики створення офшорних зон в Україні.

Отже, у світовій практиці склався інститут фінансової юрисдикції як форми легального механізму нагромадження капіталу, і до його послуг прибігають компанії країн, що розвиваються, але й розвитих країн.

Суть, принципи, позитивні і негативні моменти офшорного бізнесу, особливості його розвитку в Україні розглядаються в даній роботі.


 

1. Суть, основні елементи і принципи механізму офшорного бізнесу

У другій половині XX сторіччя, особливо в останні три десятиліття, у світовій практиці у сфері бізнесу одержав широке поширення термін "офшор”.

Історично склалося так, що першими проводити політику залучення іноземного капіталу за рахунок зниження податків і лібералізації зовнішньоекономічної діяльності почали острівні держави – Багамські, Британські Віргінські острови, острів Мен, Кіпр та інші. Пізніше до них приєдналися Ліхтенштейн, Люксембург, Гибралтар, Панама та інші. Надалі світова практика показала, що офшорними зонами можуть бути й окремі території всередині єдиної держави, наприклад, Женева в Швейцарії чи штати Делавер, Вайомінг і інші у США.

Передумовами виникнення офшорних зон послужив інтенсивний розвиток високотехнологічних галузей. У результаті чого відбулася зміна співвідношення сил у світовій економіці, з'явилися і зникли цілі галузі, інтенсифікувався процес інтеграції національних економік у світову.

Офшорними зонами називають ті країни чи окремі території єдиних держав, де на державному рівні для визначених типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги по оподатковуванню, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку й аудита, частково чи цілком зняті митні і торгові обмеження.

Вирішальними факторами для віднесення того чи іншого регіону до офшорного є максимальна ліберальність його податкового законодавства, а також можливість реєстрації в ньому нерезидентної компанії. Немаловажне значення має політична й економічна стабільність у даному регіоні. В офшорних зонах не повинне бути бурхливих політичних подій, криз і існувати імовірності державного перевороту. Під економічною стабільністю розуміються стабільність курсу національної валюти, відсутність високої інфляції, ліберальні умови зовнішньої торгівлі, ввозу і вивозу капіталів.

Серед інших факторів вагоме значення має високий ступінь розвитку телекомунікацій і транспортної мережі, особливо міжнародних. Істотні також мова, що функціонує на даній території в якості державної мови чи ділового спілкування, застосовувані загальне і корпоративне законодавства, рівень збереження конфіденційності комерційної і фінансової інформації, валютні обмеження або відсутність таких, ступінь розвитку і спектр наданих банківських послуг, мінімальні обмеження на конкретні види ділової активності.

Безсумнівно, важливою (особливо для засновників із країн СНД - у силу необхідності відповідних валютних витрат) є вартість змісту офшорної компанії, а саме - реєстраційні збори, обов'язкові щорічні відрахування у бюджет, можливі витрати по утримуванню офісу, оплаті секретарських, аудиторських і інших послуг, які є різними в різних офшорних регіонах.

Класифікація офшорних юрисдикцій:

1. По принципу оподаткування:

- офшорні юрисдикції з фіксованою платою у розмірі до 2500 тис. дол. на рік, незалежно від розмірів прибутку;

- офшорні юрисдикції, де застосовують податок на прибуток, а також обов‘язковий щорічний збір у розмірі до 1000 дол./рік;

- офшорні юрисдикції, де існує лише податок на прибуток, а інших податків не існує (Кіпр – 4%).

2. За місцем розташування:

- країни Карибського басейну та Латинської Америки (Антигуа, Барбуда, Аруба, Багамські острови, Барбадос, Британські острови, Віргінські острови, Американські Віргінські острови, Гренада, о. Гранд-Кайман, Бермудські острови, Нідерландські, Антильські острови, о-в Теркс і Кайкос, Бейліс, Домініканська Республіка, Коста-Ріка, Панама – усі ці території входять до офшорного списку офшорних зон, затверджених постановою Кабінету Міністрів України у 2001 р.);

- острови Північної Європи (о-в Бернсі, о-в Джерсі, о-в Сігурні, о-в Ірландія);

- країни Європи (Андора, Гібралтар, Кіпр, Мальта, Монако, Кантон Женева і Цуг у Швейцарії, Ліхтенштейн, Люксембург);

- країни Азіатського-Тихоокеанського регіону (Вануату, Науру, Макао, Хонк-Конг, Західна Самоа, о-в Лабуан, Маршалові о-ви, о-ви Кука, Сінгапур);

- країни Африки (Нігерія, Сейшельські о-ви, о-в Маврикій, Коморські о-ви, штати США: Денвер, Невада, Каліфорнія);

- Близький Схід (Бахрейн)

Офшорна компанія - це компанія, зареєстрована в юрисдикції із низьким оподатковуванням чи звільнена від податків на основі невеликої фіксованої плати. Непорушними умовами надання пільг для таких компаній є те, що ними повинні володіти іноземці і прибуток витягається за межами юрисдикції, де вона зареєстрована. З юридичної точки зору така компанія нічим не відрізняється від резидентної і в її документах слово "офшор” не згадується.

Основні типи офшорних компаній: холдинги; страхові компанії; банки; транспортні компанії; лізингові компанії; трастові компанії; фірми роялті; компанії для отримання винагород; компанії для проведення торгівельних операцій; компанії для продажу нерухомості.

Офшорна діяльність, яка нерозривно зв'язана із плануванням і оптимізацією оподатковування і зниженням цілого ряду податків з підприємств і приватних осіб, одержала в даний час широке практичне застосування в усьому світі по наступним причинах:

по-перше, офшорну компанію може зареєструвати абсолютно будь-яка людина незалежно від його національності, расової приналежності, громадянства і добробуту.

по-друге, управління офшорною компанією доступно кожному грамотному бізнесмену, оскільки зв'язано, в основному, із управлінням колективом, що працює в даній компанії, і її банківським рахунком.

по-третє, будь-яка справа має потребу в удосконалюванні і подальшому її розвитку може сприяти створення офшорної компанії.

Суть офшорного бізнесу полягає у тім, що за кордоном з'являється новий "самостійний” суб'єкт господарських відносин, який повністю контролюється українським (або російським) підприємцем. Офшорна компанія зовнішньо може виглядати як незалежний закордонний партнер української (російської) фірми. На цьому побудовані найпоширеніші способи податкового планування з використанням офшорних фірм. Недивлячись на уявну простоту, усі деталі такого роду схем вимагають ретельного опрацювання, адже правила податкового і валютного контролю постійно змінюються.

Методи і технології офшорного бізнесу стають дедалі різноманітнішими. Нині в офшорних схемах задіяні не лише підприємства корпоративного типу, а й інші організаційно-правові форми бізнесу. Офшорна компанія може широко використовуватися під час експортно-імпортних операцій, інвестиційної діяльності, страхування і перестрахування, для володіння і управління майном, здійснення транспортних операцій, лізингу, роботи на фондових ринках, біржових майданчиках тощо.

Офшорний бізнес посідає передові позиції світової економіки. Офшорні схеми будуються на зовнішньоторговельних контрактах, лізингових, трастових, комісійних та інших договірно-правових формах здійснення складних комерційних проектів.

В Україні використання офшорних компаній для зниження податків зазвичай обмежено експортними операціями, коли офшорна компанія використовується як посередник між українською фірмою-експортером і реальним покупцем за кордоном. Завищення цін за імпорту спричинює збільшення митних платежів, ПДВ і податку на прибуток. Ухвалені останніми роками заходи, спрямовані проти пільг, несплати податків, «втечі капіталу», неліцензійних інвестицій, а також обмеження операцій з офшорними компаніями заводять у глухий кут прихильників легального бізнесу і знижують інтерес до офшорів.

Звичайно, існують міжнародні конвенції про уникнення подвійного оподаткування. Традиційно їх використовують для заліку сплачених податків і зниження податків, що не підлягають відшкодуванню, а також ведення деяких видів бізнесу в договірній країні без відкриття представництва і сплати податків.

Детальний аналіз чинних Міжнародних договорів щодо уникнення подвійного оподаткування свідчить про їх відмінність як щодо окремих ставок тих чи інших податків, так і щодо можливостей використання в бізнесі. Особливий інтерес для зниження податків в Росії, Україні та інших країнах СНД становлять офшорні компанії Кіпру, Великобританії, США, Нідерландів та Угорщини, які підпадають під дію відповідних конвенцій. Ідеальним для вивезення капіталу є чинна в Україні Угода між урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів та власності від 29 жовтня 1982 р. Документ дозволяє резидентам Кіпру вивозити без податком сплати податку на прибуток отримані в Україні прибутки (дивіденди, відсотки, роялті).

Схеми з використанням переваг, що надаються вказаною Угодою з Кіпром, значно розширюють можливості використання офшорних компаній для легального зниження податків у спосіб переказу частини торгово-закупівельної і виробничо-збутової діяльності на комісійну основу.

Реальність сьогодні така, що значні валютні кошти українських підприємств знаходяться на рахунках в іноземних банках і не приносять користі ані підприємцям, ані державі. А через жорстку систему валютного регулювання і нестабільність економічної ситуації в Україні у власників цих активів немає особливого бажання повертати їх назад, незважаючи на відповідальність за неповернення коштів українських підприємств, передбачену декретами Кабінету Міністрів України й указами Президента.

Тому очевидно, що створення офшорних компаній, що належать українським інвесторам, – це не тільки спосіб зниження підприємцями податкового тиску, але і можливість легалізувати валютні активи за рубежем. Тому необхідно, щоб практика офшорного підприємництва знайшла достатнє застосування в Україні. По оцінках фахівців, з 50 тис. офшорних компаній, зареєстрованих до 1992 року в такий офшорній зоні, як республіка Кіпр, близько 600 були російськими фірмами, а української не було жодної.

Усі компанії, зареєстровані за межами України, є іноземними юридичними особами, оподатковування яких регулюється законами і положеннями про оподаткування прибутку і доходів іноземних юридичних осіб. При цьому законодавчо закріплений принцип оподатковування іноземної юридичної особи по ставках, що відповідають видам діяльності, яка приносить доход на території України. Однак уважне вивчення законів, що регламентують діяльність інофірм на території України, дозволяє мінімізувати сплату податків, а в деяких - взагалі їх не платити, а оплачувати тільки щорічне мито уряду країни реєстрації.

Оподатковування іноземних юридичних осіб, що витягають доходи на території України, регламентується Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств”. Воно також залежить від того, чи ведуть ці особи свою діяльність через постійне представництво в Україні чи ні, від видів доходів, що витягаються інофірмою на території України, від того, чи укладені договори про усунення подвійного оподатковування між країною реєстрації інофірми й Україною, а також від безлічі інших обставин.

Згідно цього Закону, Платниками податку є: з числа резидентів- суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами; з числа нерезидентів- фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Резиденти- юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території.

Нерезиденти- юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

Постійні представництва нерезидентів в Україні - розташовані в Україні представництва іноземних компаній і фірм, міжнародних організацій та їх філій, що не мають дипломатичного імунітету та дипломатичних або прирівняних до них привілеїв, наданих міжнародним договором або законом, створені у будь-якій організаційній формі і не мають статусу юридичної особи, через які повністю або частково проводиться підприємницька діяльність нерезидента, а також фізичні особи, які представляють в Україні інтереси нерезидента та перебувають з ним у цивільно-правових відносинах, і українські юридичні особи, що представляють нерезидентів в Україні. Нерезиденти здійснюють підприємницьку діяльність на території України через постійні представництва. Реєстрація постійних представництв як платників податку здійснюється у порядку, встановленому центральним податковим органом.

Якщо ж іноземна юридична особа діє несамостійно, а вдається до допомоги посередницької організації - резидента України, то така діяльність за законом не приводить до відкриття постійного представництва, і, природно, ця особа не підпадає під чинність закону про оподатковування іноземних юридичних осіб.

Дуже широкі можливості для мінімізації податків з'являються при створенні спільного підприємства, коли ті самі громадяни-резиденти України володіють і керують одночасно й українською, і офшорною компаніями.

Згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети. Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку. У разі коли доходи від спільної діяльності не розподіляються протягом звітного періоду з метою оподаткування, вони вважаються розподіленими між учасниками згідно з умовами договору про спільну діяльність на кінець такого звітного періоду і підлягають оподаткуванню. У разі коли протягом звітного періоду витрати, понесені платником податку в зв'язку із проведенням спільної діяльності, перевищують доходи, отримані від таких операцій, балансові збитки переносяться на зменшення доходів майбутніх податкових періодів від такої спільної діяльності протягом строків, визначених статтею 6 цього Закону. Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Порядок податкового обліку та звітності результатів спільної діяльності встановлюється центральним податковим органом.

2. Використання податкових пільг в оффшорных зонах

Завдяки зазначеним мною в попередній главі податковим перевагам, офшорна компанія може значно скоротити податкові виплати і стать прекрасним механізмом підвищення ефективності бізнесу. Далі приводиться кілька можливих схем застосування компаній, взятих з реального життя і випробуваних на практиці.

A. Засоби для відкриття рахунку

Якщо підприємцю необхідний валютний банківський рахунок за рубежем, він може зареєструвати офшорну компанію і відкрити для неї рахунок у закордонному банку. Такий рахунок може використовуватися для безготівкових розрахунків із партнерами або просто як "скарбничка”. Крім того, офшорна компанія може відкрити представництво і рахунок в українському банку при дотриманні деяких умов, після чого спектр бізнес-можливостей ще більш розширюється.

B. Переміщення прибутку при експорті й імпорті

Переміщення прибутку – основний доход від угоди формується не в юрисдикції із високим оподатковуванням, а в офшорній зоні. Для цього досить введення компанії-посередника (офшорної компанії) у ланцюг операцій між компаніями із юрисдикцією з високим оподатковуванням, робота яких інакше б проходила прямо.

Наприклад, українська фірма А експортує товар іноземній фірмі В за ціною $120 за одиницю. Прибуток, що при цьому одержує А, $20 за одиницю. Виникає звичайний податок на прибуток, що складає в Україні 30%.

Керівники фірми А створюють офшорну компанію С і укладають експортний контракт із нею, але вже за ціною $101 за одиницю. Прибуток знижується до $1, податок знижується відповідно. Компанія С в свою чергу продає товар фірмі В за колишньою ціною.

При імпорті товарів цю схему можна використовувати з точністю до навпаки.

C. Транзитна торгівля

У випадку якщо товари закуповуються в одній країні і продаються в інший, це можна робити без участі української фірми. Операція купівлі-продажу може бути зроблена від імені офшорної компанії. Тоді товари перетнуть Україну на умовах транзитних перевезень (послуги по транзиті звільнені від ПДВ) за замовленням іноземної фірми чи взагалі пройдуть стороною, не перетинаючи її територію, а весь прибуток буде сформований у безподатковій зоні. Схема дій аналогічна попередньому прикладу. Різниця тільки в тім, що в ній не беруть участь українські фірми взагалі.

D. Бартер

При проведенні бартерних операцій може бути дуже вигідно застосування офшорної компанії в ролі посередника між двома фірмами, що не мають вільних грошей, але вони мають товари, які користуються визначеним попитом на ринку. У цьому випадку саме в офшорній компанії виникає доход від угод. Українська компанія залишається як би осторонь від них.

Партії товарів можна як завгодно дробити чи поєднувати, зберігати на складі, реалізовуючи за гроші чи обмінюючи частину партії на інший товар. Доход офшорної компанії просто виводиться з-під оподатковування при міжнародних угодах. Не так складно досягти цього і при роботі в межах границь однієї країни. Але для цього знадобиться саме кіпрська компанія з представництвом в Україні і рахунком в українському банку.

E. Компанія-холдинг

Припустимо, український бізнесмен збирається придбати пакет акцій місцевої фірми A. Однак володіти ними особисто з ряду причин він не хоче. Він не у захваті від того, що його ім'я буде фігурувати в реєстрі акціонерів, а виплачувані йому дивіденди будуть обкладатися податком. Якщо він вирішить продати ці акції, його доход буде обкладатися прибутковим податком.

Усіх цих неприємностей можна уникнути, зареєструвавши офшорну компанію В на Кіпру. Потім компанія В купує акції фірми А - або прямо, або через посередницьку українську інвестиційну компанію С. В останньому випадку між компаніями В і С укладається договір комісії, відповідно до якого С зобов'язується від свого імені, але за рахунок В купити акції фірми А. При цьому в реєстрі акціонерів буде значитися компанія С, оскільки вона діє від свого імені.

Компанія В може уповноважити підприємця чи його довірену особу голосувати на зборах акціонерів А. Дивіденди і прибуток від продажу акцій перелічуються на Кіпр чи інвестуються в який-небудь бізнес в Україні, який не обкладається податком за умови наявності в компанії С документів на звільнення їх від подвійного оподатковування, виконаного відповідно до вимог ДПА України, завіреного податковою службою Кіпру, з відповідними легалізаціями. Ніякий інший офшор, крім кіпрського, у цій схемі використаний бути не може.

Існують і інші варіанти цієї схеми. Замість акцій компанія В через посередника С може володіти і торгувати правами, ліцензіями, ноу-хау і т.д. У всіх цих випадках прибуток буде одержувати компанія В, і цей прибуток не буде підлягати оподатковуванню в Україні.

F. Митні пільги

У Законі України "Про режим іноземного інвестування” визначено: "Майно, ввезене в Україну як внесок у статутний фонд підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації чи особистого споживання), звільняється від обкладання митом” (стаття 18). Крім того, дана пільга поширюється і на майно, ввезене іноземною компанією на термін не менш трьох років з метою інвестування на основі зареєстрованих договорів про інвестиційну діяльність (стаття 24).

Також існує і пільга по ПДВ. У статті 3.2.8. Закону України "Про податок на додаткову вартість” зазначено, що не є об'єктом оподатковування операції "...по передачі основних фондів як внесок у статутні фонди юридичних осіб для формування їхнього цілісного майнового комплексу...”

G. Міжнародні перевезення

До них тепер відносяться перевезення вантажів чи пасажирів між країнами колишнього Союзу РСР. Так, представництво кіпрської компанії може вести цей бізнес на території СНД без оподатковування доходу, що витягається з цієї території. Автотранспорт (чи інший транспорт) може бути як власним, так і орендованим.

H. Самофінансування

Офшорна компанія може видати кредит чи позичку компаніям-партнерам, що не знаходяться в офшорній зоні. Кредит може бути повернутий офшорній компанії із погодженим відсотком.

Наприклад, доходи кіпрської компанії від виплачуваних їй в Україні відсотків оподатковуванню не підлягають, а на Кіпру входять у сукупний доход. Відсотки, виплачувані закордонної компанії по кредиту, знижують оподатковування в країні, де був отриманий кредит, але не підлягають оподатковуванню чи підлягають мінімальному оподатковуванню в офшорній зоні.

I. Використання засобів з рахунків офшорної компанії

Те, що в українській компанії є гроші, це зовсім не означає, що це "кишенькові” гроші її власника. Офшорна компанія практично вирішує цю проблему. За рубежем ці кошти можна використовувати для будь-яких безготівкових платежів або знімати готівкою. Їх можна перерахувати на рахунок у Прибалтику й зняти готівкою потім у СНД. Зручно використовувати корпоративну пластикову банківську картку. Якщо мова йде про порівняно великі суми, використовуються інші шляхи.

Допустимо, власник офшорної компанії хоче купити чи побудувати в Україні об'єкт нерухомості. Він робить цю операцію від імені свого іноземного партнера-інвестора, а далі живе в будинку на їм же самим обговорених умовах. Засоби, акумульовані на рахунку офшорної компанії, можуть бути використані для придбання нерухомості за рубежем. Власником нерухомості в цьому випадку може виступати компанія, а не приватна особа.

Далі, під заставу цієї нерухомості в іноземному банку може бути взяти кредит на гарних умовах, і гроші знову використовуються у бізнесі.

J. Ефективна і недорога банківська система

Офшорні компанії можуть використовувати ефективну і недорогу закордонну банківську систему для таких операцій, як перекази, акредитиви і банківські гарантії, прийняті всіма західними покупцями, а також кредитні картки і зняття готівки.

K. Легальне управління офшорною компанією з України

Управління компанією звичайно має на увазі дві речі: підписання від імені компанії контрактів і інших документів і управління банківським рахунком. Громадянин України може бути директором компанії чи при наявності правильно оформленого доручення повноважним представником своєї компанії. Українське законодавство не забороняє громадянам своєї країни працювати в іноземних фірмах. Головне, щоб громадянин платив податки зі своїх доходів. Однак він може, у принципі, працювати і безкоштовно, і навіть у цьому випадку держава не повинна мати до нього ніяких претензій. Але влада, звичайно, з підозрою відносяться до подібного альтруїзму, тому власники оффшорных компаній, зазвичай, не хочуть популяризувати свою безкорисливу роботу на інофірму, а тому отримують "зарплату” і декларують її.

Зазвичай використовують в офшорних компаніях номінальних директорів – і підпис не викликає підозру, і анонімність дійсному власнику забезпечена.

Що ж стосується управління банківським рахунком компанії, то цю місію власники офшору, як правило, беруть на себе. Також це можна доручити і довіреним особам.

Отже, управління іноземною компанією не є протизаконним діянням. Однак для цього рекомендується використовувати номінальних директорів.

3. Світовий досвід функціонування оффшорных зон

Позитивні наслідки.

Як свідчить світовий досвід, досягнення офшорних зон зв'язані із вирішенням як традиційних для світової практики, так і нових, ще не апробованих соціально-економічних задач. Досягненнями вільних економічних зон можна вважати:

- підвищення ступеня інтегрованості приймаючої країни у світове господарство;

- ефективне залучення до національної економіки іноземних інвестицій;

- зміцнення експортного потенціалу приймаючої країни;

- стимулювання вітчизняних фірм у підвищенні свого технічного та технологічного рівнів, все більшою мірою піддаючи ці фірми контрольованим видам конкуренції;

- ефективну зайнятість населення;

- підвищення рівня життя населення спочатку визначеного регіону, а згодом і всієї країни.;

- здатність офшорних зон виконувати функцію полігона, дослідницької лабораторії для апробації різних ринкових нововведень;

- здатність зони стати джерелом структурних перетворень у приймаючій країні, що модернізує вплив на економіку приймаючої країни через демонстраційні і навчальні ефекти;

- полегшення переходу від закритої в більш відкриту економіку;

- підвищення інноваційних можливостей території.

Рішення цієї останньої проблеми є перспективним і зв'язане з практичною реалізацією ідеї створення в національній економіці так званих "центрів росту" (чи точніше "центрів розвитку").

Негативні наслідки:

Невдачами або недоліками офшорних зон на етапі планування, розробки і функціонування можна вважати:

- невиправдано великі кошти, вкладені в організацію зони порівняно із обсягом закордонних інвестицій;

- прагнення фірм, розташованих у зонах, використовувати внутрішній ринок як поле для демпінгу не відповідним міжнародним стандартам товарів;

- слабість зворотних зв'язків фірм зони з приймаючою країною, що приводить у неможливість ефективно реалізувати порівняльні переваги країни, зокрема її природних ресурсів;

- культурне потрясіння закордонних інвесторів вільної економічної зони (на думку західних експертів, це буде являти собою значний недолік у нових державах у плані міжнародних порівнянь);

- ігнорування психологічного бар'єра, що виникає при організації в'їзду громадян приймаючої країни на територію офшорної зони, а також невиправдана спроба вирішення політичних і національно-культурних проблем за допомогою створення офшорних зон (на це і вказують і українські учені. Виявлено при аналізі проектів зон в Україні);

- високий рівень непередбачуваності, неможливість точних економічних прогнозів щодо подальшого функціонування зони;

- необґрунтоване поширення пільг практично на усі види діяльності в зоні і на операції будь-яких суб'єктів зони, що виникає в результаті великої множинності і неясності цілей, які ставлять перед зоною її проектувальники й організатори.

Зазначені вище досягнення і недоліки оффшорных зон могли б служити корисними уроками для нових незалежних держав, що вважають потрібним використовувати офшорні зони як один зі способів, що сприяють економічному росту держави й інструментів світової господарської інтеграції, але на сьогоднішній день виносити чіткі й остаточні уроки з досвіду інших країн є передчасним. По-перше тому, що в нових державах офшорні зони імовірніше всього будуть відрізнятися від уже діючих в інших країнах; по-друге - дотепер не робилося системної спроби створити експертну систему, що зосереджувалася б на дослідженні розвитку таких зон.

4. Офшорний бізнес в Україні та шляхи запобігання "втечі капіталу” з України

Проблема "втечі капіталу” є на сьогоднішній день визначальною для економіки України. "Втеча капіталу” – явище, властиве не тільки для економіки України. Провідні країни Заходу також неодноразово стикалися з цією проблемою. Але особливість національної економіки України полягає як у мотивах "втечі”, каналах відпливу та макроекономічних наслідках, так і – переважно – у специфіці первинного нагромадження капіталу. Останнє відбувається у спосіб тіньового перерозподілу доходів та отримання спекулятивних прибутків на ринку фінансових інструментів, а також намагання господарюючих суб'єктів стабілізувати рівень доходів в умовах ведення бізнесу (важкий податковий тягар, криміналізація економіки, низький рівень гарантії безпеки бізнесу та недосконалість ринкової інституційної і правової бази).

Проведення в Україні економічних реформ, становлення нової системи державного регулювання економіки України, фінансової і банківської сфер взагалі та внутрішнього валютного ринку зокрема все це помітно відставало від темпів лібералізації цих сфер. Наслідком стало те, що капітал з країни почав вивозитися не стільки у порушення закону, скільки обминаючи чинні законодавчі та нормативно-правові норми, тобто в легальних або легалізованих формах, що є можливими через прогалини в законодавстві.

За умови дефіциту валютних коштів, необхідних для обслуговування зовнішніх зобов'язань і оплати інвестиційного імпорту, «втеча капіталу» може стати основним чинником, що спровокує погіршення стану платіжного балансу та підірве зусилля органів валютного регулювання та валютного контролю щодо зміцнення національної валюти.

Для України, перед якою стоїть завдання пошуку додаткових ресурсів розвитку, проблема "втечі капіталів” має два аспекти. Один стосується зменшення обсягів "втечі капіталів”, а другий – повернення коштів, що впродовж десятиліття виводилися з грошового обігу країни.

Стосовно заходів протидії "втечі капіталу” запропоновано два зовсім різних підходи, які з певною часткою умовності можуть бути позначені як ліберально-ринковий і адміністративно-державний.

З погляду прихильників першого підходу, ця проблема вирішиться сама собою у процесі просування ринкових реформ, нормалізації ситуації у сфері оподаткування і загального поліпшення умов інвестиційного клімату в Україні. Проте разом з ринковою стабілізацією економіки потрібні ще такі спеціальні заходи, не пов'язані з макроекономічним регулюванням:

1) цілеспрямоване поліпшення інвестиційного і підприємницького клімату, створення якісної маси довіри до уряду і фінансових інститутів;

2) зміцнення довіри до української економіки через забезпечення збалансованості бюджету; поліпшення податкової системи і податкового адміністрування; забезпечення надійної роботи банківської системи; захист прав кредиторів й інвесторів; прозорість фінансової звітності всіх підприємств і організацій; підвищення ефективності в боротьбі зі злочинністю і корупцією, поліпшення роботи прокуратури і судової системи; суворе дотримання чинних на території України законодавчих та нормативно-правових актів;

3) зниження загального рівня підприємницьких ризиків, створення такого становища у господарській сфері, за якого приховане вивезення прибутків за межі країни припиняє бути економічно вигідним для резидентів;

4) стимулювання репатріації капіталів.

Стимулювання репатріації капіталів можливе за нестандартними схемами, що існують у світовій практиці та дозволяють не тільки репатріювати капітали, що "втекли”, у реальний сектор, а й зробити це з вигодою для державного бюджету за одночасного ослаблення зовнішньої боргової залежності.

Відповідно до другого підходу, характерного для українських зовнішньоекономічних відомств і деяких виконавчих служб, відплив фінансових ресурсів з України обумовлений загальною криміналізацією економіки і масовими зловживаннями у сфері зовнішньоекономічної діяльності (насамперед внаслідок її надмірної лібералізації). При цьому відплив стає самостійним чинником руйнування господарського потенціалу. Для протидії «втечі капіталу» потрібно посилити державний контроль над валютними і зовнішньоекономічними операціями і вжити цілеспрямованих заходів (у тому числі законодавчих) щодо боротьби з правопорушеннями і корупцією в даній сфері.

Тут можна виділити такі превентивні заходи:

1) вдосконалення адміністративно-законодавчого контролю над зовнішньоекономічною діяльністю для запобігання нелегальному вивезенню прибутків;

2) боротьба зі зловживаннями у фінансовій сфері, а також усунення численних нормативно-правових упущень, що дозволяють вивозити прибутки, не порушуючи, а обминаючи чинне законодавство (зокрема до цих заходів належить уведення обмежень на кореспондентські відносини з банками, зареєстрованими в офшорних зонах);

3) створення у системі правоохоронних органів і контролюючих організацій міжвідомчого центру фінансових розслідувань для інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронної діяльності;

4) розробка правових і організаційних заходів щодо запровадження економічних санкцій до резидентів-експортерів за невиконання або несвоєчасне зарахування валютної виручки від зовнішньоекономічних операцій, здійснюваних за межами митної території України;

5) прискорення прийняття Закону "Про валютне регулювання та валютний контроль”

6) вступ до FATF та Міжнародної групи фінансових розслідувань;

7) вдосконалення інформаційного забезпечення правоохоронних органів з питань контролю за "втечею капіталу”;

8) розробка процедури повернення незаконно вивезених грошей;

9) вдосконалення міжвідомчої взаємодії: сьогодні реакція органів і відомств, покликаних боротися з "втечею” грошових коштів, очевидно є неадекватною її масштабам і термінам здійснення операцій (до того, як протиправна діяльність осіб потрапляє в поле зору правоохоронних органів, часто проходить від 1 до 2 років), що не дозволяє повернути з-за кордону близько 75 % незатребуваних і втрачених для України грошових коштів;

10) здійснення правоохоронними та контролюючими органами спеціальних операцій;

11) з метою припинення незаконного перерахування валюти через фіктивні імпортні рахунки, введення податків на грошові перекази поштою – у такий спосіб уряд збиратиме податки незалежно від фактичного здійснення імпортних поставок, а стимули для використання фіктивних імпортних контрактів для прихованого експорту капіталу різко знизяться.

Важливим елементом валютного контролю є контроль не тільки за господарюючими суб'єктами, а й безпосередньо за каналами "втечі капіталів” та установами, через які ця "втеча” здійснюється.

Відплив найбільшої частини валютних коштів спричинений неповерненням експортного валютного виторгу, ненадходженням товарів і послуг на погашення авансових платежів за імпортом, заниженням цін за експортною та завищення за імпортною продукцією. Необхідно визнати, що в країні сформувалася організована мережа економічних суб'єктів, які "спеціалізуються” на використанні "сірих” схем переказу валютних коштів за межі України і прикриваються зовнішньоторговельними контрактами (фактично – фіктивними угодами). Такий стан речей у багатьом є наслідком вільного доступу будь-якого господарюючого суб'єкта на зовнішній ринок. На сьогоднішній день, тобто через десять років лібералізації зовнішньоторговельної діяльності, виявляються негативні сторони практики вільного виходу на зовнішній ринок. Це уможливлює організацію великомасштабної "втечі” валютних ресурсів з України.

Отже, становище, в якому опинилася Україна останніми роками, потребує прийняття негайних рішень. Однак існує багато проблем, пов'язаних як з регулюванням внутрішнього валютного ринку та контролем за діями на ньому учасників, так і з регулюванням та контролем зовнішньоекономічної діяльності. Вирішення цих проблем потребує додаткових нормативно-законодавчих заходів.

Пропонується кілька шляхів вирішення проблеми "втечі капіталу” з України.

Першим кроком має бути законодавче обмеження допуску господарюючих суб'єктів на зовнішній ринок. Цього можна досягнути внесенням відповідних змін до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Суть цієї пропозиції зводиться до такого:

a) уведення ліцензування окремих видів зовнішньоторговельної діяльності, державної реєстрації та незалежної експертизи зовнішньоторговельних контрактів, що має на меті припинення недобросовісної практики здійснення зовнішньоторговельної діяльності (передусім "фірмами-одноденками”) і об'єктивно скоротить кількість посередницьких організацій у зовнішній торгівлі;

b) встановлення мінімального набору обов'язкових вимог до зовнішньоторговельних контрактів і документів, підтверджуючих надання і отримання послуг і результатів інтелектуальної діяльності.

Загальні пропозиції вдосконалення механізму контролю відносин у сфері експортно-імпортних операцій:

1. Досить суттєвим заходом є регламентація вибору форм розрахунків, що дозволяє широко використовувати «ненадійні» (з погляду валютного контролю) форми. Тому пропонується законодавчо затвердити, наприклад, акредитивну форму розрахунків.

2. Важливою для здійснення ефективного контролю за рухом капіталів та фінансових операцій є розробка цілісного механізму контролю за рухом інвестицій, кредитів, розміщенням валютних цінностей на рахунках за межами України. В кожного із зазначених процесів своя технологія здійснення і завершення операції, але загальним для них є визначення механізму перевірки моменту закінчення операції, що через недосконалість цього механізму стає причиною безконтрольного неповернення валюти резидентом.

3. Необхідно запровадити механізм контролю за здійсненням поточних валютних операцій у міжнародних (клірингових) одиницях і неконвертованій валюті. У чинному валютному законодавстві необхідно передбачити не тільки контроль за курсом клірингових одиниць, а й за самими кліринговими розрахунками.

Заходи валютного регулювання і валютного контролю:

1. Висунення вимоги обов'язкового відкриття юридичними особами-резидентами гривневих депозитів в уповноважених банках у розмірі 100 % коштів, перерахованих на купівлю валюти для оплати імпорту товарів до їх ввезення в країну, тобто під контракти, що передбачають здійснення авансових платежів. Це дозволить знизити вплив недобросовісного зовнішньоторговельного бізнесу на стан внутрішнього валютного ринку, але при цьому, зауважимо, можуть бути частково порушені інтереси добросовісних імпортерів. Враховуючи це, необхідно нормативно звільнити імпортерів від необхідності депонування гривневих коштів за купівлі валюти з використанням ними таких загальноприйнятих у міжнародній зовнішньоторговельній практиці інструментів забезпечення, як відкриття безвідкличних акредитивів.

2. Використання договорів страхування ризику неповернення переведеної за імпортними контрактами іноземної валюти у спосіб отримання гарантій першокласних іноземних банків як забезпечення виконання зобов'язань нерезидентів за договорами, а також векселів, виданих нерезидентами та авальованих іноземними банками.

3. Використання факторингу як ще одного методу вирішення проблеми неплатежів у зовнішньоекономічній діяльності. Перевагою факторингу над звичайним страхуванням ризику є те, що фактор у зазначений у контракті термін повністю виплачує кошти (у попередньо визначеному обсязі) експортеру, а потім за допомогою своїх важелів отримує цю суму від імпортера (тоді як за страхування товару експортер отримує кошти лише за умови офіційного підтвердження неплатоспроможності імпортера). Слід зазначити, що факторингові операції за інкасової форми розрахунків застосовуються у разі здійснення торговельних операцій із «сумнівними» або невідомими (новачками у сфері зовнішньоекономічної діяльності) контрагентами, а також експортерами, які мають проблеми з потоком готівки. Впровадження в Україні факторингових операцій уможливить для вітчизняних експортерів отримання достовірної інформації про фінансово-господарський стан закордонних партнерів перед укладанням експортних контрактів та гарантоване одержання платежів за експорт продукції, що загалом сприятливо вплине на стан національної економіки.

4. Вдосконалення порядку валютного контролю з боку уповноважених банків за операціями їхніх клієнтів, пов'язаними з переказами валюти за кордон за договорами, що потребують підвищеної уваги (тобто з ознаками фіктивності), наприклад, банк має право призупинити проведення операцій на 5 днів, якщо вона може призвести до «втечі капіталу».

5. Подальше удосконалення системи попереднього валютного контролю.

6. Впорядкування та координація взаємовідносин між органами валютного контролю.

Запропоновані нововведення дозволять підвищити ефективність валютного контролю з боку уповноважених банків та перешкоджатимуть "втечі” валютних коштів з України через зовнішньоторговельні операції.

Крім того, надзвичайно важливим для України є формування оптимальної інституційної системи. Вдосконалення системи валютного контролю неможливе без вдосконалення існуючої системи державних органів, що здійснюють контроль у сфері валютних відносин. На сьогодні існує інституційна система з головним органом валютного контролю – Національним банком України, у структурі якого функціонує Департамент валютного контролю і ліцензування, а також частково делеговані повноваження обласним управлінням Національного банку України та Міністерству фінансів, Державній податковій адміністрації, Державній митній службі, Міністерству зв'язку та іншим органам.

Загалом найпривабливішою для України є інституційна система валютного контролю, яка спирається на центральний банк і виконавчі органи влади. Вона сприяє зміцненню економічної безпеки держави, підвищенню її зовнішньої привабливості, стабілізації національної грошової одиниці.

Для України сьогодні особливо важливо відпрацювати оптимальний характер кооперації та взаємодії між Національним банком та органами виконавчої влади. Багаторічний досвід Західних країн свідчить, що без поєднання зусиль центральних банків та виконавчої влади практично неможливо досягти бажаних результатів у сфері валютного контролю. Нині діючий в Україні облік руху валютних цінностей потребує вдосконалення, зокрема необхідно створити єдиний обліково-інформаційний центр, в якому акумулювалася б інформація щодо усіх видів валютних операцій, і налагодити механізм державного регулювання платіжного балансу. У валютному законодавстві треба передбачити контрольні функції Міністерства економіки та Головного управління державного казначейства при Міністерстві фінансів України. У більшості країн саме таким чином здійснюється контроль за рухом капіталів. Причому йдеться як про економічні інтереси держав, так і про економічну безпеку (недопущення переходу в руки іноземного капіталу ключових об'єктів національної економіки). В Україні на цей процес найбільше має впливати Міністерство економіки як головний орган, покликаний забезпечувати ефективність функціонування економіки.

Дуже важливе значення для підвищення ефективності валютного контролю має вдосконалення інформаційної системи обміну даними між органами валютного контролю. Для поліпшення ситуації у цій сфері Національний банк України спільно з Державною митною службою України розвиває систему інформаційного обміну.

Створення такої системи дозволить ефективно протидіяти «втечі» валютних цінностей за кордон та підвищити контроль за перерахуванням валютних коштів за кордон. Перші кроки в цьому напрямі вже зроблено: 5 квітня 2000 р. з Державною митною службою України підписано базову Угоду про інформаційне співробітництво між Державною митною службою України та Національним банком України.

Таким чином, для розробки ефективного механізму контролю перекриття каналів "втечі” валютних коштів за кордон, створення механізму контролю за експортно-імпортними операціями, попередження зловживань у сфері зовнішньоекономічних операцій, необхідно узагальнити всю законодавчу та відомчу нормативну базу і підійти до розробки нормативної бази з цих питань комплексно, враховуючи всі аспекти і технологічні процедури. З цією метою необхідно здійснити такі кроки.

1. Врахувати весь спектр об'єктів контролю та суспільно-небезпечних діянь, які завдають збитків державі, демпінг, псевдодемпінг та інші об'єкти контролю сфери зовнішньоекономічної діяльності.

2. За конструювання механізму контролю зазначених питань необхідно враховувати всі наявні державні структури, що найефективніше, з найменшими затратами часу, разом зі своєю основною роботою можуть виконувати функції накопичення необхідної інформації з питань контролю за здійсненням зовнішньоторговельних операцій.

3. Після врахування всіх об'єктів контролю та процедури його здійснення для ефективної роботи контролюючих органів необхідно створити бази даних та вдосконалити відповідні автоматичні системи управління до них, звернувши пильну увагу насамперед на такі питання:

- надання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності ліцензій на експорт чи імпорт товарів;

- надання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності ліцензій на експорт-імпорт робіт, послуг чи прав інтелектуальної власності та визначене для них місце перетину кордону (розробку цих положень доцільно доручити Міністерству економіки з виконанням його представництвами в областях, також іншим відомствам, які мають право на видачу ліцензій;. інформація має надсилатися до Центру міждержавних розрахунків НБУ або комісій валютного контролю при регіональних управліннях НБУ, а також митниць);

- перетинання митного кордону України товарами за експортно-імпортними операціями;

- перетинання митного кордону України організаторами-виконавцями експорту чи імпорту робіт, послуг чи прав інтелектуальної власності (розробку має здійснити Державна митна служба з контролем митниць на контрольно-пропускному пункті перетинання митного кордону, з поданням в орган, що видав відповідну ліцензію, та Центр міждержавних розрахунків НБУ чи комісії валютного контролю при регіональних управліннях НБУ за місцем реєстрації резидентів);

- своєчасне чи несвоєчасне надходження валютного еквіваленту на рахунки експортерів товарів, робіт, послуг чи прав інтелектуальної власності;

- перерахування валюти за кордон за імпорт товарів, робіт, послуг чи придбання прав інтелектуальної власності (вдосконалення контролю з боку уповноважених комерційних банків, які надають ці відомості у регіональні управління НБУ для здійснення відповідного аналізу та прийняття відповідного рішення щодо виявлених порушників і подання узагальнених статистичних даних до Центру міждержавних розрахунків НБУ для прийняття макроекономічних та інших управлінських рішень);

- своєчасне і співрозмірне надходження товарів чи валюти за товари, роботи, послуги чи права інтелектуальної власності від учасників експортно-імпортних операцій;

- деталізацію контролю з боку Центру міждержавних розрахунків НБУ або комісії валютного контролю при регіональних управліннях Національного банку таким чином: резиденти, які не подовжили термін розрахунків; резиденти, яким відмовлено у подовженні терміну розрахунків у зв'язку з порушенням рекомендованих форм розрахунків чи іншими порушеннями; нерезиденти, які визнані Мінекономіки небажаними торговими партнерами для України; уповноважені банки, які неповно або несвоєчасно надали відомості про затримку валютних надходжень за експортними операціями; резиденти, які в результаті експортно-імпортної операції завдали збитків державному чи колективному підприємству; резиденти, що допустили демпінгові розрахунки; митниці, які несвоєчасно або неповно надали реєстри декларацій про перетинання митного кордону товарами чи виконавцями робіт чи послуг за експортно-імпортними операціями.

4. Центр міждержавних розрахунків має якісніше узагальнювати первинні матеріали, надсилаючи їх до органу, що надав ліцензію на здійснення операції для прийняття рішення, передбаченого Інструкцією про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженою постановою Правління НБУ від 24.03.99 № 136.

Запропоновані заходи вирішення проблеми "втечі капіталів” та вдосконалення системи валютного контролю в Україні можна доповнити ще одним. Йдеться про створення сприятливих умов для повернення з-за кордону валютних коштів, що належать українським резидентам.

Детальний аналіз шляхів вирішення проблеми повернення капіталів свідчить, що у світовій практиці переважають податкові амністії. Однак їхня ефективність залежить від того, чи вдається поєднувати методи переконання та примусу, забезпечивши паралельно гарантії та конфіденційність інформації, жорстку відповідальність за подальші правопорушення.

Скептицизм щодо можливості повернення капіталів в Україну та складність проблеми стримування їх «втечі» не повинні бути підставою бездіяльності. Практичними заходами в цьому напрямі мають стати: створення систем стимулів для повернення (забезпечення гарантій від експропріації вкладених коштів); забезпечення умов для ефективного інвестування капіталів в економіку країни (поліпшення інвестиційного клімату, макроекономічна та фінансова стабільність, розвиток банківської системи і фондового ринку); посилення контролю та розробка нових методів банківського та валютного регулювання; розробка законів і нормативних актів, що регулюватимуть процеси репатріації капіталів.

Поряд із запропонованими організаційними та фіскальними методами боротьби з приховуванням валютної виручки за кордоном необхідна детальна розробка комплексу макроекономічних заходів щодо стимулювання повернення капіталів з-за кордону та їх інвестування в економіку України.

Сукупність таких заходів разом із прозорою та прогнозованою економічною політикою сприятиме поліпшенню макроекономічного середовища для ведення бізнесу в Україні, витісненню долара зі сфери заощаджень, дедоларизації вітчизняної економіки і заміні кредитування українцями світової економіки кредитуванням економіки національної, підвищенню довіри до уряду та монетарної влади, що створить основу для формування внутрішніх ресурсів розвитку, необхідних для нарощування темпів економічного зростання.





Реферат на тему: Офшорний бізнес в Україні та протидія виведенню капіталу з України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.