Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Банківська справа

Інструменти грошово-кредитної політики (реферат)

Грошово-кредитна політика Національного банку України грун­тується на основних критеріях і макроекономічних показниках за­гальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інф­ляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його по­криття, платіжний і торговельний баланси.

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ викорис­товує певний інструментарій, який охоплює:

—визначення норм обов'язкових резервів;

—процентну політику;

—рефінансування комерційних банків;

—операції з цінними паперами на відкритому ринку;

—підтримання курсу національної валюти;

—регулювання імпорту та експорту капіталу.

Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним устано­вам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Роз­мір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношен­ні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національ­ному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються.

Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різ­ні норми обов'язкового резервування. Вимоги обов'язкового резер­вування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.

Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал ко­жного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт муль­типлікації") знизяться розмір депозитів банківської системи й за­гальна маса грошей в обігу.

Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує но­рму обов'язкового резервування. Відповідно у кожного комерційно­го банку збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збіль­шення банківських депозитів і загальної маси грошей в обігу.

Визначення норм обов'язкових резервів — досить сильний інст­румент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кре­дитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з певними обмежен­нями і рідко.

Часті зміни норм обов'язкових резервів негативно впливають на діяльність комерційних банків.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регу­лювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень про­центних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він на­дає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення ма­си грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує по­пит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочен­ня пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в обігу.

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну ді­яльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залиш­ки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заста­ву цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви ко­мерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі — продажу державних цінних па­перів, але головною метою цих операцій є підтримання короткост­рокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту креди­тування та визначенням рівня процентної ставки.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: каз­начейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інф­ляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підпри­ємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папе­ри в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію гро­шей, а продаж — вилучення їх із обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому ак­тивно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порів­няно з іншими інструментами грошово-кредитної політики.

Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ за­безпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні ін­тервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базо­вою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропо­зицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого ва­лютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважую­чи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національ­ної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ інозем­ної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення об­сягу грошової маси в обігу.

До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ре­вальвація національної валюти — це відхилення від сталого еконо­мічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздале­гідь визначеного валютного коридору.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:

—реєстрацію імпорту та експорту капіталу;

—установлення максимальних та мінімальних розмірів процен­
тних ставок за іноземними депозитами в українських банках;

—установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами,
обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми
цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і від­пливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в наці­ональні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосу­ється вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зо­бов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, вини­кає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких — підвищення процентної ставки й рівня дохідності емі­тованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допуска­ти відпливу за кордон національної валюти, що може виникну­ти внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.

Отже, грошово-кредитне регулювання економіки — це багато­бічна й складна робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави.






Реферат на тему: Інструменти грошово-кредитної політики (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.