Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Банківська справа

Інститут банківської таємниці в зарубіжному законодавстві (реферат)

Велике значення для функціонування механізму правового регулювання банківської діяльності в країнах з розвиненою ринковою економікою має правовий режим банківської інфор­мації та забезпечення банківської таємниці.

Банківська таємниця в зарубіжних країнах є специфічним видом комерційної таємниці і справляє вирішальний вплив на регулювання банківської діяльності.

У більшості зарубіжних країн відомості про стан рахунків клієнтів та виконуваних по них операціях не підлягають розго­лошенню і є банківською таємницею. Це означає, що відомості про рахунки можна отримати, як правило, тільки в разі порушення кримінальної справи щодо конкретної особи. Роз­гляд цивільної справи в багатьох країнах не є підставою для банку надавати суду будь-які відомості, за винятком тих ви­падків, коли банк сам виступає стороною по справі. Така практика існує, наприклад, в Німеччині та Франції. Однак це обмеження не поширюється на рішення судів з цивільних та господарських спорів. Якщо відповідно до рішення суду про­вадиться процедура санації або застосовується інша форма оголошення боржника неплатоспроможним, то банки зобов'язані надавати відповідні відомості. Це правило діє у Франції при проведенні процедури оздоровлення відповідно до Закону про банки від 25 січня 1985 р. (ст. 19), а також у разі накладення арешту на майно боржника відповідно до Закону від 9 липня 1991 р. (ст. 47). Згідно зі ст.57 Закону про банки професійна таємниця не можу бути прихована від судових органів, що провадять кримінальне розслідування. Йдеться про те, що банківські службовці повинні давати свідчення пев­ним представникам правоохоронних органів. Однак коло таких представників правоохоронних органів є обмеженим. Зокрема, особа, що проводить дізнання, має отримати спеціальне доручення судового слідчого. Щодо податкових органів, то у Франції закон надає цій службі значні права щодо вимоги від кредитних установ одержувати конкретні повідомлення. Відповідно до положень Книги податкових процедур фіскальні агенти можуть з метою здійснення подат­кового контролю отримувати довідки з торговельних книг, Прибуткових та інших документів, у тому числі і службових документів кредитної установи. Французьке законодавство також передбачає кримінальну відповідальність за розголо­шення банківської таємниці. Відповідно до ст. 378 Криміналь­ного кодексу Франції лікарі, інші медичні працівники, а також особи, які володіють різною конфіденційною інформацією, що була їм довірена внаслідок виконання ними постійно або тимчасово своїх професійних чи функціональних обов'язків і які розголосили ці відомості за відсутності ситуації, коли закон. або обставини зобов'язували їх до цього, караються позбав­ленням волі на строк від одного до шести місяців і штрафом від 500 до 150 тис. франків. Суб'єктами цього, злочину, як свідчить судова практика, можуть бути, також інші особи: представники влади, працівники податкової адміністрації, поштові службовці, банкіри.

У Законі про Німецький Федеральний банк в редакції від 22 жовтня 1992 р. передбачено, що "... всі особи, що перебува­ють на службі Німецького Федерального банку, зобов'я­зуються до нерозголошення таємниці про справи в установах банку, а також про укладені ним угоди. Вони без дозволу не мають права давати свідчення або пояснення про факти, що стали їм відомими під час їх діяльності, а також при вибутті зі служби, ні перед судом, ні поза судом. Дозвіл, якщо це в інте­ресах банку, надається службовцям банку Президентом, який може перенести це повноваження на президентів Центральних банків земель. Дозвіл для судового допиту може не надаватися тоді, коли цього вимагають благополуччя Феде­рації або інтереси громадськості” (§ 32). Крім того, в німецько­му законодавстві обов'язок банку повідомляти відповідні відомості співвідноситься з процесом примусового виконання рішень чи процесом про неспроможність і супроводиться обов'язком зробити заяву про треті особи (боржників)”. Серед інших органів, які можуть у Німеччині вимагати у банку надання відомостей про рахунки, слід назвати і податкові служби. Щодо поліції, то банки не передають їй ніяких відо­мостей. Більше того, у разі незаконного запиту поліцією будь-яких довідок можна вимагати відшкодування заподіяної запи­том шкоди.

На відміну від країн, де діє "статутне право”, дещо інакше вирішується питання охорони банківської таємниці в країнах, у яких право встановлюється судовими прецедентами. Так, у Великій Британії загальний підхід до питання банківської таємниці було викладено в справі Tournier v ntional Provincial and Union Bank of England в 1924 р., а саме обов'язок банку зберігати таємницю про фінансові справи свого клієнта не є абсолютним, а тому суд може зобов'язати банк надати інфор­мацію при виконанні певних вимог представникам держави.

Більш широкий підхід до визначення предмета банківської таємниці згодом було застосовано в Кодексі добросовісної банківської практики (Banking Code), у якому передбачено, що банки зобов'язані суворо зберігати конфіденційність про спра­ви своїх клієнтів (у тому числі колишніх клієнтів) і не розкривати деталі про стан рахунків або назву й адреси клієнтів третім особам, включаючи компанії, що належать до однієї групи. Отже, англійська судова практика традиційно ґрун­тується на дуже обережному підході до розкриття банківської конфіденційної інформації, водночас статутне право вста­новлює дедалі більше підстав для надання конфіденційної інформації. Це виявляється в тому, що низка спеціальних законів надає право публічним органам на отримання від банку інформації про клієнта. До таких законів належать: Закон про управління податками (1970 р.), Закон про фі­нансові послуги (1986 р.), Закон про неспроможність (1986 р.), Закон про поліцію і докази в кримінальному праві (1984 р.).

Прийнятий у 1987 р. Закон про банківську діяльність за­кріпив принципове положення, відповідно до якого банк не повинен розкривати конфіденційну інформацію про клієнта. водночас закон передбачив питання, щодо яких можливе роз­криття інформації Банку Англії і Банком Англії у зв'язку з ви­конанням ним своїх функцій і завдань, передбачених законом.

Щодо законодавства США, то тут слід назвати Закон про банківську таємницю (1970 р.). Закон про право на фінансову таємницю (1978 р.) та низку інших законів з приводу нарко­тиків, відмивання грошей тощо. Норми цих законів зобов'язують банки належним чином проводити облік доку­ментів по рахунках клієнтів і повідомляти про угоди на суму понад 10 тис. доларів. Однак судова практика внесла суттєві корективи до зазначених положень, враховуючи право клієнта на захист інформації. Клієнту у кожному випадку запиту про його рахунки повинні повідомляти про будь-який запит і він має право звернутися до суду з вимогою скасувати запит, якщо він вважає його незаконним.

Нині існує група країн (Швейцарія, Австрія, Люксембург), де збереження банківської інформації розглядається як важли­ве завдання правового регулювання банківської діяльності, і отримати будь-які відомості з банку практично неможливо. В цих країнах надання банківської інформації передбачається тільки у випадках скоєння злочину та якщо існують докази причетності клієнта до злочину, а необґрунтоване передаван­ня такої інформації тягне за собою застосування суворого Кримінального покарання банківських службовців. В Австрії за порушення банківської таємниці будь-які особи можуть бути позбавлені волі до 1 року або на них накладається штраф у розмірі до 360 ставок середньоденного заробітку. У Швей­царії банківська таємниця охороняється як цивільними, так і нормами кримінального права. Банк, який не вміє тримати секрети своїх клієнтів, може бути позбавлений ліцензії, а службовцям за розголошення такої інформації загрожує позбавлення волі на строк до 6 місяців, або штраф до 50 тис. швейцарсь­ких франків.

Відповідно до Закону Швейцарії "Про банки і ощадні каси” до організацій, що зобов'язані зберігати банківську таємницю, належать: банки, приватні банківські доми, ощадні каси, деякі фінансові компанії. Цим самим законом передба­чається, що зобов'язання відповідальних осіб щодо збережен­ня банківської таємниці діє протягом усього їхнього життя не­залежно від зміни місця роботи.

У різних країнах існують відмінності в порядку та випадках, за яких інформація з підозрілих операцій надсилається компетентним органам. Якщо в Німеччині банківську таємницю розкривають за вимогою суду, то в Австрії, Люк­сембурзі рішення про надання інформації приймає також суд, але він вимагає конкретних доказів провини власника рахун­ка. У Великій Британії таємниця рахунка відкривається на ви­могу палати лордів, яка виконує функції Верховного Суду.

Серед європейських країн високим рівнем надійності ха­рактеризується банківська система Угорщини, ефективність організації якої порівнюють з банківською системою Швей­царії і називають Угорщину в ділових колах "Швейцарією Східної Європи”. Чинний закон від 1988 р. про державні га­рантування інвестицій і внесків свідчить про конфіденційність банківської інформації. Угорські банки не надають інформації про рахунки та їх власників ні поліції, ні податковій інспекції, а запити іноземних податкових служб не є достатньою причи­ною для розкриття банківської таємниці.

Певний інтерес становлять норми російського законодав­ства з питань охорони банківської таємниці. В ст. 26 Закону Російської Федерації "Про банки і банківську діяльність” вка­зано, що "Кредитна організація. Банк Росії гарантує таємницю про операції, рахунки і вклади своїх клієнтів і кореспондентів. Усі службовці кредитної організації зобов'язані зберігати таємницю про операції, рахунки і вклади її клієнтів і кореспондентів, а також про інші відомості, що встановлю­ються кредитною організацією, якщо це не суперечить феде­ральному закону.

Довідки по операціях і рахунках юридичних осіб і грома­дян, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, видаються кредитній організації, їм самим, судам і арбітражним судам (суддям). Рахунковій палаті Російської Федерації, органам державної податкової служби і податковій поліції, митним органам Російської Федерації у ви­падках, передбачених законодавчими актами про їх діяльність, а за наявності згоди прокурора — органам по­переднього слідства у справах, що перебувають у їх про­вадженні.

Довідки по рахунках і вкладах фізичних осіб видаються кредитній організації, їм самим, судам, а за наявності згоди прокурора — органам попереднього слідства у справах, що перебувають у їх провадженні. Довідки по рахунках і вкладах у разі смерті їх власників видаються кредитній організації, особам, вказаним власником рахунка або вкладу в зробленому кредитній організації заповідальному розпорядженні, нотаріальним конторам у справах померлих вкладників, що перебувають у їх провадженні, а щодо рахунків іноземних гро­мадян — іноземним консульським установам. За розголошен­ня банківської таємниці Банк Росії, кредитні, аудиторські та інші організації, а також посадові особи та їх працівники не­суть відповідальність, включаючи відшкодування заподіяної шкоди, в порядку, встановленому федеральним законом”.

Отже, норми права в російському законодавстві щодо охо­рони банківської таємниці мають обмежений характер, оскільки вони не поширюються на заборону про розповсюд­ження інформації, що була отримана банком про операції по рахунках клієнтів інших банків, а також інформації, яка безпо­середньо не стосується банківського рахунка клієнта.

Чинне законодавство Росії передбачає різні види відповідальності за розголошення банківської таємниці, Клієнт банку насамперед може притягнути банк до майнової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної клієнту розголошенням відповідних відомостей. Посадом особи і працівники банку, винні в порушенні банківської таємниці, можуть бути притягнуті до дисциплінарної та матеріальної відповідальності в порядку, передбаченому трудовим законодавством. У тих випадках, коли в діях, працівників банку є ознаки складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом РФ (наприклад, зловживання владою або службовим становищем, халатність, одержання хабаря), вони можуть бути притягнуті до кримінальної відповідаль­ ності. Крім того, ст. 183 КК РФ передбачає також кримінальну відповідальність за незаконне отримання і розголошення відо­мостей, що становлять комерційну і банківську таємницю.

Питання охорони банківської таємниці знаходить відобра­ження і в ст. 857 Цивільного кодексу Російської Федерації, де Зазначено:

а) банк гарантує таємницю банківського рахунка і банківського вкладу, операцій по рахунку і відомостей про клієнта;

б) відомості, що становлять банківську таємницю, можуть бути надані тільки самим клієнтам та їхнім представникам;

в) державним органам та їхнім посадовим особам такі відо­мості можуть бути надані виключно у випадках і в порядку, передбачених законом;

г) у випадках розголошення банком відомостей, що ста­новлять банківську таємницю, клієнт, права якого порушені, вправі вимагати від банку відшкодування заподіяної шкоди.

Велике значення в плані доступу до конфіденційної інфор­мації у банківській системі з метою боротьби з відмиванням "брудних” грошей мали підписання і ратифікація Конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних і пси­хотропних речовин, за якою недобросовісне використання банківської таємниці визнано як умову, що сприяє відмиван­ню "брудних” грошей. Держави-учасники, які ратифікували цю Конвенцію, домовилися пом'якшити режим конфі­денційності банківської інформації. Зокрема, зобов'язалися надавати взаємну юридичну допомогу, у тому числі щодо секретної таємниці у справах, пов'язаних із обігом наркотичних і психотропних речовин.

У звіті "Поліпшення доступу до банківської інформації з метою оподаткування”, який було підготовлено й опублікова­но 12 квітня 2000 р. Комітетом із фіскальних справ Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), вперше всі 29 країн — членів ОЕСР виступили за необхідне надавати по­датковим органам інформацію, що є банківською таємницею.

Заслуговує на увагу розширення міжнародного та євро­пейського співробітництва в сфері боротьби з відмиванням кримінальних грошей. У документі, прийнятому Базельським комітетом з регулювання банківської діяльності та організації контролю від 12 грудня 1988 р., сформульовано основні прин­ципи боротьби з "відмиванням” грошей через фінансову сис­тему. Банки повинні докладати значних зусиль для встановлення особи клієнтів, відмовляти в угодах, пов'язаних з "відмиванням” грошей, співпрацювати з правоохоронними органами в рамках правил, що стосуються збереження в таємниці банківських операцій. Вепською конвенцією OOН (1988 р.) та Страсбурзькою конвенцією Європейського Союзу про відмивання, виявлення та вилучення доходів від злочинної діяльності від 8 липня 1990 р. визначено заходи щодо боротьби з організованою злочинністю, "відмиванням” злочинно нажитих коштів від торгівлі наркотиками.

Останнім часом у багатьох європейських країнах прийнято спеціальне законодавство, пов'язане зі сферою боротьби з "відмиванням капіталів”, що знайшло конкретне відображен­ня в нормах, що стосуються збереження банківської таємниці. Так, кредитні установи повинні повідомляти спеціальним адміністративним органам про суми, які викликають підозру щодо проведення розрахунків за наркотики чи за інші зло­чинні види діяльності. Отже, щодо професійної таємниці банкірів існують певні обмеження і у разі проведення банком сумнівної операції без повідомлення про це компетентних органів банк та його службовці можуть бути притягнуті до відповідальності. Наприклад, у Швейцарії з 1992 р. діє закон, відповідно до якого службовець банку або банк як юридична особа зобов'язані повідомляти швейцарські власті про мож­ливі факти відмивання грошей. За приховування такої інфор­мації банкіри підлягають відповідальності у вигляді штрафу 50 тис. швейцарських франків або звільненню, а також відкли­канням ліцензії на банківську діяльність для банку.

У Німеччині діє закон щодо відмивання грошей, метою якого є полегшення процедури виявлення доходів, отриманих внаслідок здійснення тяжких злочинів, створення перешкод для відмивання грошей, а також сприяння викриттю структур організованої злочинності. Його суть зводиться до того, щоб зобов'язувати банки ідентифікувати операції своїх клієнтів на суму понад 20 тис. марок. За американськими законами всі банки, розташовані на території США, автоматично підклю­чаються до спеціальної комп'ютерної системи податкового відомства держави. Інформація про платіж, що перевищує 10 тис. доларів, за цією системою автоматично потрапляє і до податківців. Крім того, всі банки одержують стандартні форми, за якими вони зобов'язані повідомляти безпосередньо уряд про всі операції з готівкою на суму понад 3 тис. доларів, незалежно від того, викликають вони підозру чи ні. Винні в цьому можуть каратися до 10 років позбавлення волі.

Отже, інститут банківської таємниці в зарубіжному законо­давстві не може служити захисту відверто "брудних” грошей і потребує належної уніфікації вимог щодо додержання й обме­ження банківської таємниці.

Література.

1. Банкiвська ециклопедiя. Пiд редакцiєю Мороза А.М., К.: Ельтон, 1993р.

2. Комерцiйнi банки в Українi . Довiдник. К: Вища школа, 1990—62с

3. Мороз А. Основи банкiвської справи, К: Лiбра, 1994р.

4. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р.// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. Закон України "Про Національний банк України" від 27.02.2004.

5. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні / Затверджена по­становою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001р.

6. Положення НБУ "Про кредитування” Затверджено постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р. // Податки та бухгалтерський облік.-2000.-№59.-с.715

7. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків .

8. Васюренко О.В. Банківські операції.-К.-2002.-255с

9. Мітенко B.I. та ін. Основи лізингу: Навчальний посібник / Серія "Бібліотечка бан­кіра". - К.: Т-во "Знання", КОО, 1997. - 138с.




Реферат на тему: Інститут банківської таємниці в зарубіжному законодавстві (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.