Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Банківська справа

Економічна сутність, класифікація та функції. Етапи розвитку лізингового бізнесу в Україні (курсова робота)

план роботи

і. Теоретична частина.

Вступ

1. Економічна сутність лізингу і його види.

2. Класифікація видів лізингу.

3. Народногосподарські функції лізингу.

4. Етапи розвитку лізингового бізнесу в Україні.

5. Участь підприємств і організацій у міжнародному лізингу.

Висновки

ІІ. Практична частина.

Скласти балансові звіти а, б, в, г після проведення банком кожної операції

Список використаної літератури.

ВСТУП Поняття ”лізинг„ в останнє десятиріччя міцно закріпилося в економічному житті багатьох країн світу. Великий інтерес до поширення можливостей лізингу спостерігається і в Україні. Постійне оновлення виробництва – одна з головних вимог сучасної економіки. Характерним для неї стали скорочення життєвого циклу товарів і послуг, а також більш швидка зміна поколінь техніки, що зумовлено загостренням конкуренції виробників і підвищенням вимог споживачів до якості продукції і послуг.

Особливо важливим є оновлення засобів виробництва. Проте Україна переживає інвестиційну кризу на тлі кризи неплатежів. За цих умов технічне переозброєння і структурна перебудова народного господарства є надзвичайно складним завдання .

У зв'язку з цим останнім часом увагу багатьох фахівців органів державного управління, господарських керівників, підприємств, менеджерів, науковців привертають питання розвитку в Україні лізингу . Давно відомий у світі, цей спосіб господарських зв'язків ще не набув в Україні належного поширення, що свідчить про недостатній рівень використання тих потенційних можливостей і переваг, які містяться в такій формі вкладання коштів в основні фонди, як лізинг. Проте саме з ним пов'язують певні надії щодо розв'язання проблеми нестачі коштів для переозброєння новою технікою промисловості, сільського господарства і транспорту, забезпечення інтенсифікації і структурної перебудови виробництва.

В Україні є достатні економічні передумови для розвитку лізингових відносин: велика потреба в оновленні виробництва на тлі кризи неплатежів, погіршення умов збуту продукції, спаду виробництва; наявність потенційних вітчизняних і міжнародних лізингодавачів тощо.

Економічне становище в Україні характеризується досить пікантною з ринкової точки зору ситуацією: одні підприємства мають готову до реалізації продукцію (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальну та іншу техніку), інші підприємства не мають достатньо коштів, щоб її придбати. Реальним виходом із такої ситуації може бути розвиток системи лізингових відносин.

З урахуванням того, що сільськогосподарський сектор на сьогодні є одним із найскладніших об'єктів для реалізації програм, пов'язаних із модернізацією та оновленням основних засобів (причому проблему створює, як правило, складність контролю за станом і оперативним маневром техніки, що купується або експлуатується), у випадку виникнення фінансових та інших складностей у конкретного суб'єкта підприємницької діяльності необхідним є використання лізингу. Це пов'язано з тим, що лізинг дозволяє зберегти право власності на майно лізингодавача, і це є одним із діючих механізмів реалізації певної програми. Використання лізингу дозволяє до деякої міри вирішувати питання фінансування виробництва сільськогосподарської техніки вітчизняними виробниками.

Лізинг являє собою довгострокову оренду обладнання, транспортних засобів та інших споруд виробничого характеру, тобто особливу форму інвестування. Його привабливість зумовлена довгим терміном угоди та здебільшого, як це є в багатьох країнах, списанню витрат на собівартість продукції споживача , також наявність пільг.

Лізинг дає змогу не залучати позиченого капіталу і не заморожувати власного, економити на затратах, пов'язаних із володінням майном, встановлювати за погодженням із лізингодавачем гнучкий порядок здійснення лізингових платежів, і таким чином можна гнучко враховувати інтереси кожного партнера. Вигідна і прискорена амортизація об'єкта лізингу.

Впровадження лізингу завжди супроводжується багатьма труднощами. Однак без впровадження лізингових схем український споживач може залишитись без можливості придбати нову техніку ─ транспортну, сільськогосподарську та іншу.

Широко розповсюджений у розвинутих країнах, лізинг є досить складним і багатогранним економічним явищем, оскільки в ньому поєднуються операції купівлі й продажу, оренди, кредитування та інвестування, підприємницька і фінансова діяльність. В економічному середовищі України такий вид взаємовідносин ще дуже мало поширений через його порівняну новизну, брак досвіду і не досконалість законодавчої бази . Лише 16 грудня 1997 року в Україні прийнято Закон ”Про лізинг”. Однак останнім часом процес впровадження лізингу в Україні помітно пожвавився, з'явилися нові компанії як державного, так і комерційного спрямування. Непідробний інтерес до нової ринкової структури почали виявляти банки, страхові компанії. Зрозуміло, це ті фінансові інститути, які можуть стати реальними каталізаторами процесу утвердження лізингу. Однак політика НБУ, що проявляється в завищенні процентної ставки, зробила проблематичними питання фінансування лізингових операцій.

У західних країнах розвиток лізингу підтримується державою оскільки він стимулює експортну діяльність національних виробників, прискорює оборотність капіталу, підвищує ліквідність підприємств. Лізинг тут є пільговою галуззю інвестиційної діяльності й особливим видом фінансування. Для держави фінансове заохочення лізингу – це засіб стимулювання продажу нової техніки, постійного прискорення поновлення виробничих фондів, інтенсифікації розвитку національної економіки та підвищення її конкурентоспроможності на ринку.

Аналізуючи сильні і слабкі сторони лізингу, можна сказати, що така форма інвестицій дає можливість підприємствам швидше оновлювати матеріально-технічну базу, користуватися новою технікою та передовою технологією, випробовувати нову техніку покрити сезонні потреби в спеціальних технічних засобах на час фактичної їх експлуатації, вона не потребує в обов'язковому порядку негайного початку платежів за таку форму кредиту. При цьому лізинговане майно не зараховується на баланс лізингоодержувача, тобто не збільшує його активів і, відповідно, податків. Воно також не включається у кредиторську заборгованість, тобто його можна вважати позабалансовим фінансуванням.

Інститут лізингу спроможний значно пожвавити процес оновлення виробництва та вростання економіки України в структуру світового ринку.

1. Економічна сутність лізингу і його види.

Поняття "лізинг" (англ. leasing) трактується в закордонній і вітчизняній підприємницькій діяльності досить широко. Складність відносин, що складаються в зв'язку з лізингом, обумовлює існування декількох точок зору на його сутність і походження. Лізинг має фінансово-комерційний, правовий і технічний аспекти. Точне походження терміна "лізинг" не встановлений. Австрійський дослідник В.Хойер у своїй книзі "Як робити бізнес у Європі" перше відоме вживання терміна "лізинг" відносить до останньої чверті XIX сторіччя, коли в 1877 р. телефонна компанія "Белл" прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. По його ж твердженню, могутнім імпульсом розвитку лізингу стало створення в 1952 р. у Сан-Франциско першого лізингового суспільства — "Юнайтед стейтс лізинг корпорейшн".

В українській мові немає точного аналога терміна "лізинг".

У більшості випадків під лізингом розуміють довгострокову оренду машин, обладнання, транспортних засобів і споруджень виробничого призначення. У законодавчих актах Франції, Бельгії, Італії, що стосуються лізингу, використовуються також терміни credit-bail (кредит-оренда), location financement (фінансування оренди), operazion di locazione finanziaria (операції по фінансовій оренді). Однак, всі вони недостатньо повно відбивають сутність лізингу.

Більш точно економічний зміст лізингу виражає його визначення як комплексу майнових відносин, що складаються в зв'язку з передачею майна в тимчасове користування. Цей комплекс крім власне договору лізингу включає й інші договори, зокрема договір купівлі-продажу і договір найма. Для лізингу властиво складне сполучення цих договорів і взаємопроникнення виникаючих при їхньому висновку відносин.

Відносини по передачі майна в тимчасове користування — визначальні, стрижневі в лізингу. Допоміжну роль виконують відносини по купівлі-продажу майна. Ці відносини, як правило, не тільки передують власне передачі майна в користування, але й у ряді випадків при придбанні майна користувачем у власність після закінчення договору лізингу можуть завершувати весь комплекс відносин лізингу.

Лізинг має суперечливу, двоїсту природу. Ця подвійність виявляється в тім, що, з одного боку, виходячи з економічної суті, лізинг являє собою вкладення засобів на поворотній основі в основний капітал. Надаючи на визначений період елементи основного капіталу, власник у встановлений час одержує їх назад, тобто в наявності існування принципів терміновості і зворотності; за свою послугу він одержує винагороду у виді комісійних — тим самим забезпечується реалізація принципу платності. Отже, по своєму змісті, лізинг відповідає кредитним відносинам і зберігає сутність кредитної угоди. З іншого боку, за формою, оскільки позикодавець і позичальник оперують з капіталом не в грошовій, а в продуктивній формі, лізинг зовні схожий з інвестиціями.

Стрижнем будь-якої лізингової угоди є фінансова, а точніше кредитна операція. Власник майна (лізингодавач) надає користувачу (лізингоодержувачу) свого роду фінансову послугу: він придбає майно у власність за повну вартість і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача в кінцевому рахунку відшкодовує цю вартість. Тому, виходячи з фінансової сторони відносин, лізинг розглядають як одну з форм кредитування придбання машин і обладнання, альтернативну традиційній банківській позичці.

Таким чином, якщо розглядати лізинг як передачу майна в тимчасове користування на умовах терміновості, зворотності і платності, то його можна кваліфікувати як товарний кредит в основні фонди. Тому в економічному змісті лізинг є кредит, наданий лізингодавачем лізингоодержувачу у формі переданого в користування майна. Суб'єктами кредитних відносин тут виступають в особі позикодавця — лізингодавач і в особі позичальника — лізингоодержувач, а об'єктом позички є машини, обладнання, транспортні засоби й інші елементи основних засобів.

У той же час за формою організації вартості, що звужується, лізинг зовні схожий з комерційним кредитом, однак, між ними маються і принципові відмінності.

Насамперед, це стосується відносин власності при комерційному кредиті і лізингу. При комерційному кредитуванні, передаючи в тимчасове користування товари, одночасно передають і право власності на об'єкт угоди, тобто на товар. У власність надходить споживча вартість товарів, оплата яких у даний момент неможлива і відстрочена, у часі.

При лізингу право користування майном відокремлюється від права володіння ним. Лізингодавач зберігає за собою право володіння на передане в лізинг майно, тоді як право його використання переходить до лізингоодержувача. За володіння цим правом він робить погоджені з лізингодавачем лізингові платежі. Після закінчення терміну лізингу об'єкт (передане в користування майно) залишається власністю лізингодавача. У ряді випадків в лізинговому договорі може бути передбачене право лізингоодержувача на покупку об'єкта після закінчення терміну договору. У цьому випадку до нього після оплати об'єкта лізингу переходить і право власності на нього.

І комерційний кредит, і лізинг припускають взаємозв'язок торгової і кредитної угод. При комерційному кредиті кредитна угода обумовлена актом купівлі-продажу, вона існує оскільки існує торгова угода. При лізингу немає такого тісного безпосереднього взаємозв'язку з купівлею-продажем. Лізинг далеко не завжди починається покупкою майна, тому що воно вже може бути власністю самої лізингової компанії, і далеко не завжди лізингова угода завершується покупкою майна лізингоодержувачем.

Комерційний кредит надається в товарній, а погашається в грошовій формі. При лізингу кредит також надається в товарній формі. Лізингові платежі по своїй економічній природі є не що інше, як плата за користування кредитом у виді майна. Після закінчення договору лізингодавачу повертається об'єкт угоди, як правило, у тій же натурально-речовинній формі.

Лізингова угода може носити компенсаційний характер, і тоді платіж буде здійснюватися або у формі постачання продукції, виготовленій на орендованому обладнанні, або у формі надання зустрічної послуги.

Комерційний кредит має короткостроковий характер. Класичний лізинг, як правило, має на увазі довгострокову оренду, хоча не виключає середньострокові і короткострокові угоди. Особливістю даного етапу розвитку лізингу в нашій країні є безумовна перевага лізингових угод, що укладаються на нетривалі терміни, обчислювальні декількома місяцями.

Як перевагу лізингу в порівнянні з продажем для продавця визначені:

· встановлення зворотного зв'язку;

· засіб активного маркетингу;

· прискорення відновлення продукції;

· можливість позбутися на час від невикористаного обладнання;

· зручність у розрахунках;

· усунення ризику можливого неплатежу;

· можливість одержати додаткові фінансові ресурси.

Як перевагу лізингу для користувача визначена:

· можливість прискореної амортизації;

· облік орендної плати в складі собівартості продукції;

· простота калькуляції;

· розширення можливостей підприємства в одержанні кредитів;

· початок нарахування орендних платежів після запуску обладнання;

· збільшення можливостей малих підприємств у придбанні обладнання;

· можливість викупу обладнання після закінчення терміну оренди;

· одержання податкових пільг;

· вивільнення фінансових засобів для інших інвестицій.

Розглянемо об'єкти і суб'єкти лізингової угоди.

Об'єктами лізингу є елементи активної частини основних фондів. У лізинг може передаватися практично будь-який об'єкт, якщо він не знищується у виробничому циклі. У залежності від характеру об'єкта лізингу розрізняють лізинг рухомого майна (машинно-технічний лізинг) і лізинг нерухомого майна.

Об'єктами рухомого лізингу є:

- транспортні засоби (вантажні і легкові автомобілі, літаки, вертольоти, судна);

- будівельна техніка;

- засоби теле- і дистанційного зв'язку;

- верстати;

- засоби обчислювальної техніки;

- інше виробниче обладнання, механізми і прилади.

Об'єктами лізингу нерухомості є будинки і спорудження виробничого призначення. В даний час в Україні оренда нерухомості придбала широкі масштаби.

Однак її конкретні форми не мають повної тотожності (за умовами угод, розподілу відповідальності між сторонами, обсягам прав, що здобуваються ними, і іншим параметрам) з лізингом нерухомості, що дістали поширення за рубежем.

Класичному лізингу властивий тристоронній характер взаємин, тобто в лізинговій угоді, як правило, беруть участь три суб'єкти.

Першим з них є власник майна, що надає його в користування на умовах лізингової угоди, — лізингодавач. У його обличчі можуть виступати:

- установа банку, у статуті якого передбачений цей вид діяльності;

- фінансова лізингова компанія, створювана спеціально для здійснення лізингових операцій, основною і фактично єдиною функцією, якої є оплата майна, тобто фінансування угоди;

- спеціалізована лізингова компанія, що на додаток до фінансового забезпечення угоди бере на себе комплекс послуг не фінансового характеру:

- утримання і ремонт майна, заміну зношених частин, консультації по його використанню і т.д.;

- будь-яка фірма або підприємство, для яких лізинг непрофілююча, але і не заборонена статутом сфера підприємництва і які мають фінансові джерела для проведення лізингових операцій.

Другим учасником лізингової угоди є користувач майна — лізингоодержувач, яким може бути будь-яка юридична особа незалежна від форми власності:

- державне підприємство (організація),

- кооператив,

- мале підприємство,

- акціонерне товариство,

- товариство і т.д.

І, нарешті, третій учасник лізингової угоди — продавець майна лізингодавачу (постачальник), яким також може бути будь-як юридична особа:

- виробник майна,

- постачальницько-збутова, торгова організація і т.д.

У класичній лізинговій угоді взаємини між суб'єктами будуються за наступною схемою: майбутній лізингоодержувач, якому потрібно визначений вид майна, самостійно підбирає володіючого цим майном постачальника. У силу відсутності власних засобів і доступу до позикових засобів для придбання майна у власність він звертається до майбутнього лізингодавача, що має необхідні засоби, із проханням про його участь в угоді. Ця участь лізингодавача виражається в покупці ним майна в постачальника у власність і наступній його передачі лізингоодержувачу в тимчасове користування на обговорених у лізинговій угоді умовах.

В залежності від економічних умов число учасників угоди може розширюватися чи скорочуватися. Крім перерахованих трьох сторін у ряді випадків в угоді можуть брати участь брокерські лізингові фірми, що безпосередньо не займаються наданням майна, а виконують роль посередників між постачальником, лізингодавачем і лізингоодержувачем. За кордоном при великих багатомільйонних угодах кількість учасників може збільшуватися до 6—7, у числі яких брокерські фірми, трастові корпорації, що фінансують установи й ін.

Склад учасників угоди скорочується, якщо постачальником і лізингодавачем є одна й таж особа. У таких випадках питаннями лізингу займаються філіальні лізингові компанії, створювані виробниками товарів як дочірні фірми чи філії спеціально для просування товарів на ринку за допомогою лізингу, а також спеціальні підрозділи в складі підприємств виробників (служби керування маркетингом).

2. Класифікація видів лізингу.

Класифікація видів лізингу одержала досить серйозне обґрунтування, як у закордонній, так і у вітчизняній теорії і практиці.

При виділенні видів лізингу виходять, насамперед, з ознак класифікації.

До таких ознак відносяться:

- склад учасників угоди,

- тип переданого в лізинг майна,

- ступінь його окупності,

- умови амортизації,

- обсяг обслуговування,

- сектор ринку, де проводяться операції,

- відношення до податкових і амортизаційних пільг,

- характер лізингових платежів.

В залежності від складу учасників (суб'єктів) угоди розрізняють:

- прямий лізинг, при якому власник майна (постачальник) самостійно здає об'єкт у лізинг (двостороння угода);

- непрямий лізинг, коли передача майна відбувається через посередника. У даному випадку може мати місце класична тристороння угода (постачальник – лізингодавач - лізингоодержувач) або при великих складних угодах — багатостороння угода з числом учасників від 4 до 6-7.

Частковим випадком прямого лізингу можна вважати зворотний лізинг. Його особливість полягає в тому, що власник майна передає право власності на нього майбутньому лізингодавачу на умовах купівлі-продажу, тобто продає його, і одночасно вступає з ним у відносини як користувач цього майна. В даному випадку постачальник і лізингоодержувач є тією самою юридичною особою. З огляду на кон'юнктуру, що складається, на ринку лізингових послуг, можна припустити, що цей вид лізингу найбільшою мірою зацікавить потенційних вітчизняних користувачів, оскільки він дозволяє їм гнучко й оперативно вирішувати свої проблеми. В першу чергу, його можуть використати підприємства зі складним фінансовим становищем. Якщо підприємство має потребу в майні, але в силу яких-небудь причин в даний момент має труднощі з фінансовими ресурсами, то йому украй вигідно продати майно лізинговій компанії й одночасно, уклавши лізинговий договір, продовжувати користатися ним. Це не виключає можливості наступного викупу майна після закінчення терміну договору і відновлення права власності на нього постачальника-користувача.

По типу майна розрізняють:

- лізинг рухомості (машинно-технічний лізинг);

- лізинг нерухомості.

Сформований у даний час на внутрішньому ринку країни дефіцит багатьох видів товарно-матеріальних цінностей і в той же час скорочення попиту на окремі їхні види, відсутність оптової торгівлі засобами виробництва, відносно невеликі поки масштаби діяльності товарних бірж відкривають перспективи такому виду лізингу як лізинг майна вже колишнього в експлуатації. У цьому випадку об'єкт лізингу передається в користування не по первісній, а по оціночній вартості.

Звернення до цього виду лізингу вигідно як постачальнику, так і користувачу. Підприємство-постачальник самостійно або через лізингову компанію надає в лізинг обладнання яке було в експлуатації, але в даний момент майно, що простоює. Тим самим воно компенсує свої збитки від змушених простоїв. Передбачивши в договорі лізингу термін, коли йому може знадобитися майно, підприємство-постачальник одержить його назад і знову зможе експлуатувати.

Користувача в даному виді лізингу може залучити відносно невисока вартість майна, особливо якщо це складне дороге обладнання, яке підприємство в силу своїх обмежених фінансових можливостей не може одержати по лізингу чи купити по первісній вартості.

По ступені окупності майна виділяють:

- лізинг із повною окупністю, при якому протягом терміну дії одного договору відбувається повна виплата лізингодавачу вартості орендованого майна;

- лізинг із неповною окупністю, коли протягом терміну дії одного договору окупається тільки частина вартості орендованого майна.

В залежності від умов амортизації розрізняють:

- лізинг із повною амортизацією і відповідно з повною виплатою вартості об'єкта;

- лізинг із неповною амортизацією, а значить з частковою виплатою вартості.

У відповідності — із приведеними вище двома ознаками класифікації (по ступені окупності об'єкта лізингу й умовам його амортизації), що нерозривно зв'язані між собою, виділяють так називаний фінансовий і оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг являє собою лізинг майна з повною окупністю чи з повною виплатою його вартості. Даний вид лізингу має місце тоді, коли протягом терміну договору лізингодавач повертає собі усю вартість майна і дістає прибуток від лізингової операції.

При фінансовому лізингу термін, на який обладнання передається в тимчасове користування, по тривалості збіжиться з терміном його повної амортизації.

При оперативному лізингу термін договору коротше, ніж економічний термін служби майна. Об'єкт оперативного лізингу — це, як правило, обладнання з високими темпами морального старіння.

При оперативному лізингу відбувається часткова виплата вартості орендованого майна, тобто лізингодавач за час дії даного договору відшкодовує лише частину вартості обладнання і тому він змушений здавати його в тимчасове користування кілька разів, як правило, різним користувачам.

При оперативному лізингу зростає ризик лізингодавача по відшкодуванню залишкової вартості об'єкта лізингу при відсутності попиту на нього. Тому на початковому етапі розвитку лізингового бізнесу, на якому знаходиться наша країна, інтересам лізингодавачів найбільшою мірою відповідала би форма передачі майна на терміни, близькі до періоду повної амортизації, тобто фінансовий лізинг.

По обсязі обслуговування переданого в лізинг майна виділяють:

- чистий лізинг, якщо все обслуговування переданого майна бере на себе лізингоодержувач;

- лізинг із повним набором послуг, якщо повне обслуговування майна покладається на лізингодавача;

- лізинг із частковим набором послуг, коли на лізингодавача покладаються лише окремі функції по обслуговуванню майна.

Свою назву чистий лізинг одержав тому, що в лізингові платежі в даному випадку не включаються витрати лізингодавача по обслуговуванню обладнання, це "чисті" платежі, платежі «нетто».

В даний час у нашій країні ще не склалася інфраструктура ринку лізингових послуг і практично поки немає таких лізингових компаній, що змогли б забезпечити належне технічне обслуговування об'єктів лізингу. Основні учасники лізингового бізнесу — банки — теж не в змозі справитися з такою задачею. Відсутність можливості надавати сервісні послуги по лізингу — одна із самих слабких сторін вітчизняного лізингового підприємництва в порівнянні з закордонною практикою. Тому на етапі становлення лізингового бізнесу в нашій країні лізингоодержувачам поки може бути запропонований в основному чистий лізинг.

Якщо лізингодавач може запропонувати лізингоодержувачу повний набір послуг по обслуговуванню обладнання, то має місце так називаний "мокрий" лізинг. При передачі в користування спеціального обладнання зі складними технічними характеристиками має місце "мокрий" лізинг із додатковими зобов'язаннями. Його використовують, як правило, або самі виготовлювачі такого обладнання, або великі оптово-торгові організації. По вартості це один з найдорожчих видів лізингу. В комплекс послуг поряд з технічним обслуговуванням, ремонтом, страхуванням також можуть входити постачання необхідного для роботи обладнання сировини, підготовка кваліфікованого персоналу, маркетинг і реклама готової продукції.

В даний час в нашій країні технічна база для застосування "мокрого" лізингу і "мокрого" лізингу з додатковими зобов'язаннями практично цілком відсутня. В той же час, в ряді випадків лізингодавачі (головним чином лізингові фірми) беруть на себе виконання окремих послуг (постачання запасних частин, профілактичний огляд і т.д.).

В залежності від сектора ринку, де проводяться лізингові операції, виділяють:

- внутрішній лізинг, коли всі учасники угоди представляють одну країну;

- зовнішній (міжнародний) лізинг. До зовнішнього лізингу відносяться угоди, в яких хоча б одна з сторін чи усі сторони одночасно належать різним країнам. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, проведені лізингодавачем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна зі сторін будує свою діяльність і має капітал разом із закордонною фірмою, наприклад, є спільним підприємством.

Зовнішній лізинг у свою чергу підрозділяють на експортний і імпортний лізинг. При експортному лізингу закордонною країною є лізингоодержувач, а при імпортному — лізингодавач.

Стосовно податкових і амортизаційних пільг розрізняють:

- фіктивний лізинг, якщо угода носить спекулятивний характер і полягає винятково з метою витягу найбільшого прибутку за рахунок одержання необґрунтованих податкових і амортизаційних пільг;

- дійсний лізинг, якщо при проведенні угоди зазначена вище мета не є основною і визначальною.

По характеру лізингових платежів розрізняють:

- лізинг із грошовим платежем, якщо всі платежі здійснюються в грошовій формі;

- лізинг із компенсаційним платежем, коли платежі здійснюються у формі постачання товарів, вироблених на даному обладнанні, чи у формі надання зустрічної послуги;

- лізинг зі змішаним платежем, коли сполучаються перераховані в перших двох випадках форми оплати.

У закордонній практиці найбільш складним видом лізингу по праву вважається роздільний лізинг (пайовий), чи лізинг, який частково фінансується лізингодавачем. Він використовується при особливо великих і дорогих угодах, що охоплюють безліч сторін. Йому властиве складне багатоканальне фінансування.

При роздільному лізингу лізингодавач, купуючи об'єкт лізингу, виплачує зі своїх коштів не всю, а тільки частину необхідної суми, іншу частину він бере в борг спеціально для цієї мети в одного чи декількох позикодавців. Ця позичка видається на визначених умовах, а саме: позичальник - лізингодавач не несе всієї повноти відповідальності перед позикодавцями за повне і своєчасне повернення позички. Позичка відшкодовується за рахунок лізингових платежів, що надходять, тому лізингодавач передає усі свої права на належні йому платежі безпосередньо позикодавцям. В їх же користь оформляється застава на позичку.

Певну подібність з лізингом мають такі форми господарських зв'язків, як рентинг, хайринг і побутовий прокат. Разом з тим це самостійні види оренди і вони не можуть цілком ототожнюватися з лізингом.

Рентингу притаманне обмеження взаємин двома учасниками (власником і користувачем). Виникаючі при цьому відносини, хоча багато в чому і подібні з відносинами лізингу але, проте, мають особливості.

Рентинг — це форма короткострокової оренди машин, обладнання, транспортних засобів, побутової техніки й інвентарю без права їхнього наступного придбання орендарем. Власником об'єкта оренди, як правило, є рентинговое суспільство. Користувачем може виступати як юридична, так і фізична особа. Усі витрати по ремонту й обслуговуванню майна покладаються на рентингову компанію, внаслідок чого рентингові платежі відносно високі. Якщо оренда машин, обладнання і транспортних засобів носить середньостроковий характер, то має місце хайринг.

Подібність з лізингом має також прокат засобів побутової техніки й інвентарю. В даний час у нашій країні існує широка система пунктів прокату; його правова сторона регулюється типовими договорами прокату. Будучи найбільш близьким аналогом лізингу, прокат не адекватний йому. Розходження полягають в складі суб'єктів угоди (в побутовому прокаті майно надається приватним особам), характері обсягів прокату (споживчі товари), термінах договору (договір прокату не перевищує чотирьох місяців), відсутність при прокаті можливості після закінчення його терміну придбання об'єктів прокату у власність користувача [21, с. 10-16].

3. Народногосподарські функції лізингу.

Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери виробництва і обігу, глибокі зміни економічних умов господарювання обумовлюють пошук і впровадження нетрадиційних для економіки нашої країни методів відновлення матеріальної бази і модифікації основних фондів підприємств різних форм власності. Одним з таких методів є лізинг, що виконує кілька народногосподарських функцій.

Фінансова функція лізингу виражена найбільш чітко, оскільки лізинг є формою вкладення засобів в основні фонди. З ростом технічного прогресу інвестиційні потреби народного господарства вже не можуть повною мірою задовольнятися винятково за рахунок традиційних каналів фінансування, якими виступають бюджетні засоби, власні засоби підприємств і організацій, довгостроковий банківський кредит та інші джерела. При цьому не тільки відбувається зсув пріоритетів у джерелах фінансування убік збільшення питомої ваги власних засобів підприємств і організацій, але і з'являються потреби в принципово нових каналах фінансування.

В цих умовах лізинг стає доповненням до традиційних джерел засобів для задоволення інвестиційних потреб підприємств. По своїй економічній сутності з усіх перерахованих вище джерел лізинг найбільш близький до довгострокового банківського кредиту. Розширення масштабів лізингового бізнесу в перспективі може, хоча і незначно, звузити сферу використання довгострокового кредитування, але в цілому приведе до загального росту частки позикових засобів у джерелах фінансування і кредитування основних фондів.

В сучасних умовах господарювання фінансової функції належить в лізингу ведуча роль. Підприємство ― лізингоодержувач, звертаючись до лізингу по фінансових мотивах, одержує можливість користатися необхідним йому майном без одноразової мобілізації на цю мету власних засобів чи банківського кредиту. Звільнення лізингоотримувача від одноразової повної оплати вартості майна вигідно відрізняє лізинг від звичайної купівлі-продажу й у ряді випадків розглядається як її альтернатива. Крім того, лізинг відкриває доступ до необхідного майна і при наявності яких-небудь кредитних обмежень чи неможливості залучення для цих цілей позикових засобів.

Перевагою лізингу є також порядок здійснення лізингових платежів. Оскільки терміни і розмір виплат визначаються за взаємною домовленістю лізингодавача і лізингоодержувача, тобто в лізинговій угоді, що укладається ними, можна дуже гнучко враховувати інтереси кожного з них. Наприклад, виходячи зі свого фінансового стану лізингодавач і лізингоодержувач можуть домовитися про відстрочку першого платежу, поступовому наростанні лізингових виплат чи навпаки, про авансовий платіж, зниження обсягу виплат до кінця терміну лізингу і крім цього, лізингові платежі можуть віддаватися з виторгу від продажу виробленої на даному обладнанні продукції, і не тільки в грошовій формі, але і частково чи цілком у формі товарів чи зустрічних послуг. 

Поряд з позитивними сторонами в лізингу є і визначені недоліки, у числі яких насамперед варто виділити його відносну дорожнечу для лізингоодержувача в порівнянні з покупкою майна за рахунок власних чи позикових засобів. У зв'язку з цим укладанню кожної угоди повинні передувати всебічний аналіз усіх позитивних і негативних сторін лізингу й оцінка його наслідків для фінансового стану підприємства користувача.

Виробнича функція лізингу полягає в оперативному і гнучкому рішенні лізингоодержувачем своїх виробничих задач за допомогою тимчасового використання, а не придбання машин і обладнання у власність. Він найбільш ефективний у відношенні особливо дорогої, з найбільшим ризиком морального старіння техніки.

Світовий досвід свідчить, що бурхливий розвиток лізингу ініціюється прискоренням темпів науково-технічного прогресу. Так, наприкінці 60-х — початку 70-х років лізинговий бум за рубежем був спровокований різко зростаючим на ринку попитом на електронно-обчислювальну техніку, що і стала поряд із засобами транспорту одним з перших об'єктів лізингу. Таким чином, лізинг — один з найбільш прогресивних методів матеріально-технічного забезпечення виробництва, що відкриває користувачам доступ до самої передової техніки і що дозволяє розв‘язати протиріччя між необхідністю використання в умовах загострення конкуренції такої техніки і швидким її моральним старінням.

Крім того, лізинг дає можливість лізингоодержувачу використовувати у своїй виробничій діяльності не тільки яке-небудь окреме обладнання, але і цілі укомплектовані виробництва. При цьому створюються умови для одержання найбільш передової технології, її успішного освоєння і підтримки на високому технічному рівні. При "мокрому" лізингу передача в користування техніки може супроводжуватися, як уже відзначалося, придбанням користувачем визначеного набору різних послуг: від технічного обслуговування до послуг по страхуванню, маркетингу, забезпеченню сировиною, робочою силою й ін.

Характерні риси лізингу — оперативність і гнучкість. Тому найбільш ефективне застосування лізингу в галузях народного господарства із сезонним (сільське господарство і переробні галузі) і пересувним характером робіт (будівництво).

Якщо значення фінансової і виробничої функцій лізингу для вітчизняної економіки не викликає сумніву, то його збутова функція поки цілком не може бути реалізована. Обмеження ролі лізингу як додаткового каналу збуту виробленої продукції визначається загальним падінням рівня виробництва і розбалансованістю ринку технічної продукції. Збутова функція лізингу має значення тільки в тому випадку, якщо до нього прибігають з метою розширення кола споживачів і завоювання нових ринків збуту. За допомогою лізингу в число споживачів утягують ті підприємства, що або не мають фінансових можливостей придбати обладнання у власність, або в силу особливостей виробничого циклу не мають потребу в постійному володінні. В деяких випадках до лізингу одиничного обладнання звертаються перед закупівлею його партії для того, щоб випробувати зразки в конкретних умовах виробництва.

За рубежем (насамперед в Англії і США) донедавна надзвичайно велике значення мала і така функція лізингу, як одержання значних податкових і амортизаційних пільг. Діюча система оподатковування відкривала кілька каналів одержання пільг і для лізингоодержувача, і для лізингодавача. Застосування методу прискореної амортизації, обчислювальної не на базі терміну служби об'єкта лізингу, а виходячи з терміну контракту, дозволяло лізингодавачу одержувати пільги в результаті зменшення оподатковуваних податком сум. Крім того, він одержував право на податкову знижку по інвестиціях у розмірі 10% вартості обладнання. Для користувача майна лізинг також був вигідний, оскільки податковим законодавством лізингові платежі розглядалися як поточні витрати, і тому їхня сума виключалася з загального доходу користувача, оподатковуваного податком.

Однак, прагнучи одержати максимальні пільги, компанії прибігали до фіктивних, так називаним паперовим угодам. Відбувалася свого роду продаж пільг лізингоодержувачам. Закордонна статистика не дозволяє повною мірою судити про масштаби використання лізингу в спекулятивних цілях. Експертна оцінка адміністративно-бюджетного керування США показує, що в результаті використання лізингових угод у якості податкового "притулку" федеральний бюджет США тільки в 1983-1985р. недоодержав приблизно 9 млрд. доларів [17, с. 220].

Щоб уникнути спекуляцій на лізингових операціях з метою одержання необґрунтованих пільг законодавством США передбачалося, що для одержання податкових пільг необхідно довести відповідність угоди ряду ознак, які б свідчили про її приналежність до дійсної угоди. Характерно, що податкові законодавства Німеччини, Франції й Італії не передбачають додаткових пільг для лізингодавачів чи лізингоодержувачів при проведенні ними лізингових угод.

У 1986-1987 р. в Англії і США стали діяти нові податкові законодавства, що фактично скасували багато податкових пільг, пов'язаних з лізингом. У результаті він позбавився деяких своїх найважливіших переваг і функція лізингу як джерела пільг утратила своє значення. Неминучим наслідком стало уповільнення темпів розвитку лізингових операцій у цих країнах. Так у 1986 р. у США лізингові інвестиції зросли усього на 5% проти 26% у 1985 м, а в Англії в 1986 р. спостерігалося скорочення масштабів лізингового бізнесу на 10% проти росту в попередньому році на 43% [14].

Таким чином, роль лізингового підприємництва в нашій країні, у даний час, обумовлена головним чином фінансовою і виробничою функціями лізингу.

4. Етапи розвитку лізингового бізнесу в Україні

Аналіз об'єктивних передумов існування лізингу в Україні включає, з одного боку, дослідження потенційної ємності внутрішнього лізингового ринку, а з іншого боку — вивчення реальних можливостей для його існування.

Основна негативна тенденція стану економіки України останнього часу складається, як відомо, у неухильному падінні рівня виробництва і зниженні ділової активності. Ця обставина робить самий негативний вплив як на розвиток лізингового бізнесу взагалі, так і на конкретні процеси формування попиту та пропозиції на ринку лізингу.

У значній мірі на ситуації позначається спад інвестиційної активності, потягнувши за собою зменшення попиту на багато видів будівельної техніки й обладнання.

На сьогоднішній день основна проблема розвитку лізингового бізнесу полягає в адекватній відповідності пропозиції наявному попиту на лізингові об'єкти. Поки число реальних каналів, по яких вони можуть надходити на лізинговий ринок, дуже обмежено. Одним з таких джерел може стати техніка, обладнання і транспортні засоби, передані народному господарству в результаті конверсії. Однак ця високоякісна, що відповідає останньому слову технічного прогресу техніка, перш ніж надійти в користування, повинна бути перепрофільована під нові виробничі потреби, тобто адаптована до цивільних галузей, а це вимагає великих засобів і чималого часу.

Як інше джерело насичення лізингового ринку можуть розглядатися товарно-матеріальні цінності, зосереджені в незатребуваних запасах обладнання і техніки на складах і в незавершеному будівництві. Однак оскільки частина цих запасів, ще не будучи в експлуатації, уже втратила деякі свої споживчі властивості через тривале збереження, то її реальне залучення в лізинговий бізнес можливо тільки через розвиток такого виду лізингу, як лізинг майна, що вже було в експлуатації.

Неоднозначну роль у формуванні лізингового бізнесу грає нерозвиненість оптової торгівлі засобами виробництва. Цей фактор, безумовно, стримує становлення лізингового ринку з усіма його повноправними атрибутами. Централізоване постачання матеріальними ресурсами приводило, як відомо, до парадоксальної ситуації: з одного боку, тотальний дефіцит і труднощі з забезпеченням ресурсами в масштабах, що грозять призвести до зупинки виробництва, а з іншого боку — існування колосальних наднормативних запасів не використовуваних товарно-матеріальних цінностей.

В той же час відсутність оптової торгівлі не виключає можливості розвитку лізингу взагалі, а у визначеній мірі навіть сприяє активному пошуку нових форм матеріального забезпечення виробництва. За допомогою лізингу стануть можливими реалізація надлишкових запасів одних підприємств і їхній перерозподіл на користь інших підприємств, що бідують в них на якийсь визначений час. 

Найважливішою об'єктивною передумовою розвитку лізингового бізнесу з'явилося введення з 1 січня 1991 р. єдиних норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства. Проіснувавши з 1974 р. норми амортизаційних відрахувань і порядок їхнього начислення і використання вже давно не відповідали потребам сучасного етапу розвитку економіки. 

В даний час на підставі Положення (стандарту) бухгалтерського обліку Міністерства Фінансів України від 24.07.2000 р. діють нові норми амортизаційних відрахувань, порядок їхнього нарахування і метод прискореної амортизації, що ввелися з метою створення економічних умов для активного відновлення основних фондів і прискорення науково-технічного прогресу в галузях народного господарства, а також для скорочення витрат на капітальний ремонт фізично зношених машин, обладнання і транспортних засобів.

Для формування фінансових можливостей прискорення впровадження у виробництво науково-технічних досягнень підприємства наділені правом застосовувати метод прискореної амортизації активної частини основних виробничих фондів (спеціальне технологічне обладнання). Метод прискореної амортизації у всій світовій господарській практиці розглядається як найбільш прогресивний спосіб відновлення виробничого потенціалу. В результаті його застосування досягається більш швидке, у порівнянні з нормативними термінами служби основних фондів, повне перенесення їхньої балансової вартості на витрати виробництва і обороту.

Розглянемо організаційні форми керування лізингом.

При аналізі інфраструктури вітчизняного лізингового, що формується, ринку необхідно враховувати закордонний досвід. В даний час у світовій господарській практиці виділяють три основні організаційні форми керування лізингом. Вся діяльність по підготовці і проведенню лізингових операцій при першій формі зосереджена в підрозділах чи службах підприємства, що займаються виробничими питаннями; при другий — сконцентрована в службах маркетингу і збуту і, нарешті, при третій формі виділена в спеціально для цього створювані самостійні інститути (фінансові чи спеціалізовані компанії, кредитні установи і т.д.). Ці форми використовуються незалежно від виду лізингу.

Концентрація лізингу у виробничих підрозділах дозволяє форсувати збут найбільш передової техніки, налагодити її ремонт і обслуговування безпосередньо в споживачів. Однак у міру розширення лізингового підприємництва дана організаційна форма не може забезпечувати усі виникаючі потреби користувачів і тому неминучий перехід до більш досконалої схеми керування, заснованої на зростаючій ролі в сфері бізнесу маркетингу.

Керування лізингом за допомогою служби маркетингу дозволяє удосконалювати цю форму збуту і здійснювати його вже освоєними методами і засобами реалізації продукції на ринку. Подальше розширення масштабів лізингу вимагає припливу нових капіталів і вироблення нових підходів до його організації. Це досягається створенням лізингових операцій компаній, що спеціалізуються на проведенні, що зосереджують воєдино всі операції, зв'язані з наданням майна в лізинг. Ефективність їхньої діяльності забезпечується тим, що реклама, вивчення ринку, ремонт, технічне обслуговування, організація документообігу, мобілізація додаткових грошових ресурсів підлеглі рішенню єдиної задачі — забезпеченню лізингової діяльності. У нашій країні формування лізингових ринкових структур тільки починається. Тому з тих організаційних форм лізингу, що прийняті за рубежем, у нас поки одержали розвиток тільки фінансові лізингові компанії і комерційні банки, що займаються лізинговими операціями.

Розглянемо методи участі банківського капіталу в лізинговому бізнесі.

Створювані лізингові вітчизняні фірми, особливо спочатку, значною мірою у своїй діяльності залежать від зовнішнього джерела залучення ресурсів у виді банківського кредиту. Це обставина повною мірою підтверджується закордонним досвідом. Так, за рубежем для здійснення своїх операцій лізингові компанії переважно використовують позикові засоби; за їхній рахунок формується до 75% усіх їхніх ресурсів. Кредитні взаємини комерційних банків і лізингодавачів можуть будуватися порізному. Банки надають гарантовані кредити, що видаються окремо по кожній операції після вивчення платоспроможності клієнта і по термінах звичайно збігаються з термінами лізингового договору, і негарантовані кредити, що надають собою звичайні банківські кредити компанії, як і будь-якому позичальнику.

Використання лізинговими компаніями в широких масштабах для успішної діяльності позикових засобів свідчить про тісний взаємозв'язок банківського кредиту, видаваному лізинговим компаніям у грошовій формі, і лізингу, що представляє собою свого роду особливу форму кредиту лізингоодержувачам у товарній формі; по суті справи відбувається трансформація однієї форми кредиту в іншу.

Разом з тим використання лізинговою фірмою в значних розмірах кредитів робить її занадто залежною від цього джерела і тому вразливою. Ефективність діяльності фірми в цих умовах залежить від можливості одержання банківських кредитів, коливань позичкового відсотка й інших обставин, обумовлених загальними установками банківської політики.

Залучення вітчизняними лізинговими фірмами позикових засобів зіштовхується і з іншою серйозною проблемою. Справа в тім, що основною їхньою формою в даний час є короткострокові кредити комерційних банків, тоді як класичні лізингові операції носять характер довгострокових. Необхідність подолання цього протиріччя створює визначених труднощів у комерційній діяльності лізингової фірми, а також у формуванні її стратегії і тактики поводження на лізинговому ринку. Ці обставини змушують лізингову фірму при укладанні лізингової угоди прораховувати всі його параметри з метою узгодження суми лізингових платежів із виробничими витратами по залученню засобів, а також для забезпечення необхідного рівня ліквідності і виконання своїх платіжних зобов'язань.

Задовольняючи значні кредитні потреби лізингових компаній, кредитні установи тим самим одержують можливість впливати на масштаби, напрямки і розвиток конкретних видів лізингу.

В результаті великої залежності лізингових компаній від їхніх банківських установ, що фінансують, виникає непрямий метод участі банківського капіталу в лізинговому бізнесі.

При організації кредитних відносин з лізинговими фірмами комерційні банки можуть скористатися загальноприйнятим порядком кредитування і розглядати ці кредитні операції як звичайні активні операції по видачі позичок клієнтам. Але може бути розроблений і особливий механізм видачі і погашення кредитів для цього типу позичальників, виділені специфічні принципи ціноутворення на позикові засоби і визначені нові підходи до встановлення платоспроможності лізингових підприємств.

Розвиток лізингового бізнесу в нашій країні зіштовхується з проблемою мобілізації значних коштів, що могли б стати джерелом для закупівлі обладнання з метою його подальшої передачі користувачам по лізингу. Аналіз стану вітчизняного лізингового підприємництва дозволяє зробити висновок про те, що в даний час найбільш реальними суб'єктами, що хазяйнують, привабливими тимчасово вільними засобами або що мають доступ до таких, є банківські установи. Закордонний досвід підтверджує правильність такого висновку, а наявна в нашій країні практика доводить доцільність включення лізингових операцій у діяльність банків.

Виступаючи в ролі не позикодавця лізингової компанії, а безпосередньо як лізингодавач, комерційні банки, таким чином, використовують прямий метод участі банківського капіталу в лізинговому бізнесі.

У порівнянні зі створюваними лізинговими компаніями банки володіють тією важливою перевагою, що вони вже організаційно оформлені; для проведення ними лізингових операцій потрібно тільки виділення в їхній структурі спеціального відділу чи групи, до складу яких повинні ввійти працівники з визначеним досвідом банківської роботи й ознайомлені зі специфікою даних операцій.





Реферат на тему: Економічна сутність, класифікація та функції. Етапи розвитку лізингового бізнесу в Україні (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.