Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Банківська справа

Банківська система та організація банківського контролю в Україні (реферат)

1. Банківська система в Україні складається з Національ­ного банку України, державних і приватних комерційних банків. Зокрема, до державних комерційних банків належать Експортно-імпортний банк (Ексімбанк) та Ощадний банк (Ощадбанк). Основну частину банківської системи станов­лять акціонерні комерційні банки (АКБ "Україна", АКБ "Надра", АК "Укрхарчобанк" та ін.), які здійснюють свою діяльність згідно з ліцензіями, виданими Національним банком України, відповідно до законодавства про банки і бан­ківську систему. Комерційні банки мають свої філії і представ­ництва як на території України, так і за її межами, створені за згодою регіонального управління Нацбанку України. Необ­хідною умовою для відкриття їх є повна сплата заявленого статутного фонду банку. Філії і представництва банку не є юридичними особами. Свою діяльність ці підрозділи здійсню­ють відповідно до порядку, передбаченого статутом банку.

Регіональні управління Нацбанку серед інших необхід­них документів для реєстрації філії банку вимагають відо­мості про професійну придатність керівника філії, а нерідко і висновок аудитора про фінансове становище банку.

Статутами акціонерних комерційних банків передбачено створення правління банку та контрольно-ревізійної комісії з числа акціонерів банку. Права й обов'язки контрольно-ревізійної комісії визначені статутом банку, схваленим зборами акціонерів. Комісія працює, як правило, на громадських засадах. Контрольно-ревізійна комісія здійснює свою роботу згідно із складеним нею планом, яким  передбачається прове­дення комплексної ревізії фінансової і господарської діяль­ності банку не рідше від одного разу на рік, після складання річної звітності бухгалтерією банку. Акт комплексної ревізії подається разом із річним звітом комісії на розгляд і затверд­ження загальними зборами акціонерів. Залежно від того,
наскільки повно і об'єктивно в акті комплексної ревізії вис­вітлено діяльність банку за звітний рік, загальні збори можуть затвердити звіт контрольно-ревізійної комісії або від­ правити на подальше доопрацювання, а також на повторну ревізію у новому складі членів комісії або доручають прове­дення контролю незалежним аудитором.

Згідно з чинним законодавством фінансовий контроль у банківській системі організований таким чином. Національ­ний банк України контролює Верховна Рада України через Рахункову палату. Діяльність комерційних і приватних бан­ків контролює Нацбанк України проведенням контрольних тематичних перевірок. Отже, комплексну ревізію фінансо­вої діяльності акціонерних комерційних банків провадять лише контрольно-ревізійні комісії на громадських засадах, обрані зборами акціонерів.

Законодавством передбачено проведення щороку обов'яз­кового аудиту фінансової і господарської діяльності комерційних банків. Обов'язковий аудит обмежується підтверджен­ням балансу і фінансової звітності банку за звітний рік. За­мовником аудиту є сам банк, він же сплачує вартість ауди­торських послуг. В окремих випадках керівництво банку звертається до послуг аудитора при проведенні емісії цін­них папсрів, аналізі фінансового становища клієнта та ін.

Досвід показує, що існуюча система фінансового контро­лю діяльності комерційних банків недосконала. Громадські контрольно-ревізійні комісії, створені зборами акціонерів, складаються, як правило, з недостатньо компетентних осіб у галузі фінансового контролю, тому не виявляють своєчасного ризикованого фінансового становища банку. Завдяки цьому Нацбанком України своєчасно не ліквідується ліцензія на право діяльності. Комерційні банки нерідко звертаються з проханням до арбітражного суду про оголошення свого бан­крутства, після того як майно банку розкрадено, а надані юридичним і фізичним особам кредити без відповідної май­нової і фінансової застави є безнадійними боргами. Нерідко окремі банки вдаються до лжебанкрутства, що завдає знач­них збитків фізичним і юридичним особам, які є акціонера­ми банку, а також внесли гроші у депозит, купили цінні папери. Було б доцільно передбачити законодавством про­ведення комплексних ревізій фінансової і господарської діяльності комерційних банків Нацбанком України, який би своєчасно вживав заходи щодо запобігання банкрутству бан­ків та зловживанню з привласнення коштів населення.

2. Організація банківського контролю з економічної діяльності

У комерційних банках внутрішній контроль емісійно-касо­вої роботи, яка включає ведення касових операцій, здійснен­ня емісійних операцій, забезпечення збереження цінностей і додержання емісійно-касової дисципліни, інкасації грошової виручки, операції з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням, операції з іноземною валютою, організовує голов­ний бухгалтер із залученням операційного, валютного та інших структурних підрозділів банку. Завданням внутрішньо­го контролю, а у окремих банках внутрішнього аудиту, є поточний контроль збереження грошової маси, додержання нормативно-правових актів при здійсненні банківських опе­рацій з обслуговування клієнтів, проведення господарських операцій самого банку.

В умовах ринкової економіки в банківському контролі відбулися істотні зміни. Якщо раніше банки виконували важливі функції державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання (клієнтів), то в сучасних умовах цей кон­троль, як правило, здійснюється на партнерських відноси­нах між банками та їхніми клієнтами. Слід зазначити, що в окремих випадках держана покладає на банки контроль за окремими господарськими операціями їхніх клієнтів. Напри­клад, за повнотою здавання у банк виручки готівкою та до­держання касової дисципліни тощо.

У структурі комерційних банків є контрольно-ревізійні підрозділи, які залучають до виконання функцій внутрішньо банківського поточного контролю, а в основному вони здій­снюють комплексні ревізії діяльності регіональних філій банку.

Отже, завданням фінансовою контролю та аудиту у банках
є
сприяння забезпеченню збереження грошової маси, додер­жання нормативна-правового регулювання у діяльності бан­ку, його ефективної економічної стабільності, запобігання негативним ризикам та банкрутству.

3. Контроль та аудит діяльності комерційного банку

Контроль та аудит діяльності комерційного балку, як і інших об'єктів банківської діяльності, здійснюються за певни­ми об'єктами, що входять до системи його функціонування. Об'єкти контролю та аудиту суб'єктів банківської діяльності подано у структурі типової моделі стандарту.

Юридична правомочність банку як об'єкт контролю пе­ревіряється з питань додержання законодавства про банки і банківську діяльність, господарські товариства, цінні папери, а також нормативні акти НБУ, якими регулюється порядок створення і діяльності комерційних банків. Зокрема, ауди­торами переміряються наявність статуту байку та порядок його затвердження засновниками — загальними зборами учасників, а також угоди між учасниками про формування статутного фонду банку, де зазначаються розмір внесків кож­ним учасником коштів до основного капіталу банку, його частка у цьому капіталі. Необхідно з'ясувати також, коли банк зареєстрований НБУ, зміст реєстраційного свідоцтва і ліцензії на право здійснення діяльності, а саме: ведення ва­лютних рахунків клієнтів; неторговельних операцій (встановлення прямих кореспондентських відносин з іноземни­ми банками); операції за міжнародними торговельними роз­рахунками; операцій з торгівлі іноземною валютою коштів на внутрішньому ринку (з резидентами України); операцій із залучення та розміщення валютних коштів на міжнарод­них ринках (з нерезидентами України). Аудитор перевіряє, чи не веде банк позастатутну діяльність, тобто не передбачену статутом банку, зареєстрованим НБУ, і невідповідність її ліцензії на право діяльності.

Одночасно аудитор встановлює наявність у банку атри­бутів юридичної особи — печатки, штампів, емблеми, юри­дичної адреси та ін.

У своїй діяльності аудитор застосовує документальні методичні прийоми контролю — за формою і змістом, зус­трічну і логічну перевірку тощо.

Формування і використання власного капіталу банку як об'єкт контролю перевіряється аудитором щодо його пра­вової основи утворення та функціональної визначеності як фінансової бази діяльності банку. Власний капітал комер­ційних банків мас невелику питому вагу у сукупному капі­талі. Це відповідає специфіці його діяльності щодо мобілі­зації вільних ресурсів на грошовому ринку та залучення їх на позичкових засадах.

Основний власний капітал комерційного банку призна­чений для страхування інтересів вкладників (захисна функ­ція капіталу) та фінансового забезпечення певною мірою своєї діяльності.

Захисна функція власного капіталу банку включає страху­вання вкладів і депозитів, що гарантують інтереси кредиторів комерційного банку у випадках його ліквідації або банкрут­ства, а також функціонування банку навіть при тимчасовій збитковості його поточної діяльності. Тому аудитор за умови наявності достатнього резервного капіталу може зробити вис­новок про надійність банку та його платоспроможність навіть при збитках у поточній діяльності. Проте до цього аудитору необхідно підходити дуже обережно, бо в умовах економічної і фінансової нестабільності, хронічної інфляції діяльність ко­мерційних банків зазнає додаткових ризиків, що підвищує вимоги до захисної функції власного капіталу банку.

Фінансове забезпечення діяльності банку необхідне для придбання приміщень, їх оренди або будівництва, оснащення меблями, організаційною та обчислювальною технікою та іншими матеріальними ресурсами, впровадження новіт­ніх банківських технологій тощо.

Для забезпечення фінансової надійності комерційним банкам Верховною Радою України визначено розмір статут­ного фонду у міжнародній валютній одиниці — 1 млн ЕКЮ, а за участю іноземного капіталу — 3 млн ЕКЮ, комерцій­ним банкам із 100 % іноземним капіталом — 5 млн ЕКЮ за офіційним курсом грошової одиниці України. В разі недоведення комерційним банком статутного фонду до зазначеного розміру НБУ зобов'язаний скасувати дозвіл на створення банку та відкликати ліцензію на виконання банківських опе­рацій.

Для аудиторської перевірки застосовуються розрахунко­во-аналітичні (економічний аналіз) і документальні мето­дичні прийоми.

Гроші, їх зберігання та обіг усередині установи банку є об'єктом аудиторського контролю як зовнішнього, так і внут­рішнього, затвердженого НБУ з організації емісійно-касової роботи в установах банків України.

Зберігання грошей, як знаків національної та іноземної валюти, аудиторії перевіряють, починаючи з грошових схо­вищ, тобто спеціально обладнаних приміщень для зберіган­ня цінностей, що знаходяться в установах комерційних бан­ків. Зокрема, досліджується відповідність нормативним параметрам обладнання для зберігання запасів грошових бі­летів та металевої монети, грошової готівки оборотної і ве­чірньої кас (наявність вогнетривких шаф, стелажів та ж.). Аудиторами перевіряється також облік грошей у сховищах та їх обіг у касах установ банків, додержання правил внут­рішнього контролю, прийнятого банком, зберігання та обігу грошей. При цьому застосовуються органолептичні та доку­ментальні методичні прийоми контролю. Одночасно ауди­тори аналізують організацію га методику проведення експер­тизи грошових білетів і монети як у національній, так і в іноземній валюті, а також платіжних документів у іноземній валюті (банкноти, які викликають сумнів щодо їх справж­ності або які мають ознаки підробки). При цьому перевіряєть­ся додержання правил визначення платіжності грошових білетів, затверджених НБУ, списання зношених, пошкодже­них і обмінених.

Окремо перевіряються операції з електронними грішми. Це умовна назва коштів, які використовуються їхніми влас­никами на основі електронної системи банківських послуг. По суті — це кредитні гроші, які застосовуються не за допомо­гою паперових носіїв (банківських білетів, чеків, векселів), а завдяки впровадженню у розрахунках новітніх комп'ютерні і сучасних систем зв'язку. Це найбільш прогресивний, еко­номічний і зручний носій грошових функцій. Поява елек­тронних грошей стала можливою завдяки широкому впро­вадженню у банківську справу і сферу обслуговування насе­лення нової комп'ютерної технології, створенню ефективної системи правового захисту суб'єктів розрахунково-платіж­них відносин. Основними компонентами системи є банківські автомати-касири, кредитові і дебетові картки, електронна система розрахунків у торгових пунктах, електронна систе­ма обслуговування вдома тощо. У процесі аудиту встанов­люються надійність захисту даних від несанкціонованого доступу до бази даних, заходи запобігання занесенню віру­сів у електронну систему, достовірність і правильність вико­ристання електронних грошей. Виходячи з цього, до складу бригади аудиторів необхідно включати фахівців з комп'ютер­ної системотехніки.

Касові операції та інкасація виручки — цс об'єкти зде­більшого внутрішньобанківського контролю, завданням якого є перевірка роботи прибуткових кас з приймання і перера­хування готівки протягом операційного дня. Зокрема, пере­віряють оформлення первинних документів клієнтами бан­ку при внесенні готівки, а також громадянами, в тому числі працівниками банку при внесенні грошей у депозит та інших платежах. Перевіряється також порядок здійснення опера­цій у вечірніх касах банку з надходженням грошей від під­приємств і населення після закінчення операційного дня. Провадити будь-які видаткові операції, за винятком опера­цій за вкладами та з цінними паперами, працівникам вечір­ніх кас забороняється. Окремо підлягають контролю опера­ції вечірньої каси, пов'язані з прийманням грошової вируч­ки від інкасаторів. Це стосується оформлення супровідних відомостей до сумки з валютними та іншими цінностями (чеки) в іноземній та національній валюті. У випадках роз­біжностей між даними супровідних документів і фактичною наявністю коштів у інкасаторській сумці (надлишок, нестача, виявлені неплатіжні або фальшиві грошові білети) уста­нова банку складає акт. У процесі внутрішньобанківського контролю, зовнішнього аудиту з'ясовують, яким чином усу­нуто ці розбіжності та які профілактичні заходи вжито щодо запобігання цим недолікам.

Контроль касових операцій передбачає перевірку також операцій з пересилання і одержання цінностей через під­приємства Держкомзв'язку України. Установи банків мо­жуть пересилати поштою зразки грошових білетів, чекові і вкладні книжки, акції, векселі, сертифікати та інші цінні папери, іноземну валюту. Відправлення на адресу НБУ закуп­леної готівки іноземної валюти, незалежно від її суми, здійс­нюється через служби спецзв'язку Держкомзв'язку України або інкасаторів НБУ. Перевірка цих операцій щодо правиль­ності їх оформлення та збереження валютних цінностей є обов'язком ревізорів, аудиторів.

Перевірка ревізорами, аудиторами касових операцій, інка­сації виручки та операцій банку з пересилання і одержання цінностей здійснюється відповідно до порядку ведення касо­вих операцій, встановленого НБУ. Для контролю цих опера­цій застосовуються документальні методичні прийоми, а також різні види експертних досліджень.

Операції з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням полягають у скуповуванні їх у громадян скупни­ми пунктами, що функціонують при регіональних управлін­нях НБУ. Скупний пункт може підлягати аудиту як юри­дична особа.

Скупний пункт повинен бути зареєстрований у Держав­ній пробірній палаті Мінфіну України. Дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння приймає та оцінює експерт, який повинен досконало володіти державними та галузевими стан­дартами на ювелірні вироби, дорогоцінне, напівдорогоцінне та виробне каміння, а також чинними технічними умовами на дорогоцінне каміння.

Аудитор має перевірити організаційні передумови роботи скупних пунктів, ким, коли і на який строк видано сертифі­кати експертам, що є штатними працівниками цих пунктів. Аудиту підлягають операції з скуповування, витрачання та обліку дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, зокре­ма їх класифікація, визначення проби, зважування, вилу­чення штифтів, заклеювання пакетів із скупленими цінностями. Зважування дорогоцінних металів, їх витрачання та облік провадяться відповідно до вимог нормативних докумен­тів Мінфіну України. До перевірки цих операцій необхідно залучати експертів.

Установи банків приймають на зберігання від:

· нотаріальних органів — вироби з дорогоцінним камін­ням, які є спадкоємним майном (годинники, портсигари та ін.), дорогоцінні метали у злитках, самородках, шлісі і монети старого карбування, іноземну валюту, платіжні документи н іноземній валюті (векселі, чеки, перекази та ін.);

· судових і слідчих органів, митних органів - вироби з дорогоцінних металів та самі дорогоцінні метали.

Операції, пов'язані із зберіганням дорогоцінних металів та виробів з них, отримані банками під правоохоронних, нотаріальних, митних та інших органів, регулюються норма­тивними документами Мінфіну України та НБУ, підлягають обов'язковому аудиту із застосуванням органолептичних, розрахунково-аналітичних та документальних методичних прийомів.

4. Операції банку з іноземною валютою

Залежать від умов, обсягів і режиму роботи банку. Вони можуть здійснюватися через прибуткові, видаткові, прибутково-видаткові каси та обмінні пункти. Аудиторській перевірці насамперед підля­гають організація цих операцій відповідно до нормативних документів НБУ, а також правильність оформлення цих опе­рацій документами, до яких належать: прибуткові касові і валютні ордери при зарахуванні національної та готівки іно­земної валюти в касу банку; видаткові касові і валютні ордери при видаванні національної та готівки іноземної валюти з каси банку. Бланки дорожніх чеків та інші цінності, відобра­жені на забалансових рахунках, приймаються (видаються) за спеціальними забалансовими ордерами. Необхідно з'ясува­ти, чи вказується в касовому документі загальна сума з ві­дображенням комісійного збору за кожним найменуванням цінностей. Потім аудитор перевіряє виконання операційно-обліковими працівниками цих операцій щодо відповідності їх нормативним документам НБУ.

Перевірці підлягає також зберігання валютних та інших цінностей, що знаходяться у сховищах банку (наявність на­казів про матеріальну відповідальність за збереження цін­ностей, придатність для цього приміщень, обладнання їх проти пожежними та сигнальними пристроями, температурний режим та ін,)

Перевіряючи роботу обмінних пунктів, аудитори з'ясо­вують, як банк забезпечує обмінні пункти авансами валютних та інших цінностей, включаючи вихідні і святкові дні. Встановлюють також, чи забезпечена безперебійна робота обмінних пунктів, якою мірою дотримуються нормативні документи НБУ в обліку їх роботи. Особливої уваги аудитора заслуговують операції з грошовими білетами в інозем­ній валюті і платіжними документами, які викликають сумнів щодо їх справжності і платіжності. При цьому викорис­товують зразки грошових знаків і платіжних документів в іноземній валюті, подані у довідниках та інформаційних матеріалах, що видаються НБУ, а також Загальні правила виз­начення ознак платіжності грошових білетів в національній
та іноземній валюті і платіжні документи в іноземній ва­
люті, затверджені НБУ.

Розрахункові операції та інші послуги, що здійснюються банками за угодами зі своїми клієнтами, підлягають аудиту щодо своєчасності та достовірності розрахунків по заробіт­ній платі з працівниками, оплаті поставленої продукції, вико­наних роботах та послугах, інших боргових зобов'язаннях. Безготівкові розрахунки поділяють на міжбанківські, що обслуговують відносини між банками, та міжгосподарські — між клієнтами банку.

Аудитом перевіряється розвиток оплати у формі комер­ційного кредиту, що дає змогу прискорити розрахунки між суб'єктами господарювання. У міру розвитку комерційного кредиту і вексельного обігу поліпшується фінансове стано­вище клієнтів, але це досягається за умови додержання роз­рахункової дисципліни. Порушниками її часто є самі банки, затримуючи зарахування на рахунки клієнтів коштів, списа­них з рахунків платників, використовуючи їх в обігу банку. Законодавчими актами передбачено запобігати таким злов­живанням штрафними санкціями. Кожний такий випадок аудитор повинен дослідити і зробити свій висновок у час­тині матеріальної відповідальності сторін. Це саме стосуєть­ся списання коштів з рахунків клієнтів без їхньої згоди: пла­тежі за виконавчими і прирівняними до них документами, утримання недоїмки по всіх видах платежів до бюджету, фонду соціального страхування, інших позабюджетних фондів, а також штрафних платежів за розпорядженням Дер­жавної податкової адміністрації, Антимонопольного коміте­ту та у інших випадках, передбачених законом.

Кредитні операції є об'єктом аудиторського контролю, оскільки вони пов'язані з ризиком несплати позичальником основного боргу і відсотків, що належать банку. Для кожно­го виду кредитної угоди характерні свої специфічні причини і фактори, які визначають ступінь ризику. Зокрема, кредит­ний ризик може виникнути в разі погіршення фінансового становища позичальника, виникнення непередбачених труд­нощів у його роботі, відсутності необхідних знань у менедже­рів і маркетологів, а також у керівника підприємства, пози­чальника чи фізичної особи, недостатньої професійної під­готовки банківських працівників, що прийняли рішення про надання кредиту та за інших обставин. Кожний факт кре­дитного ризику аудитором вивчається окремо, встановлю­ються першопричини недоліків та вносяться пропозиції щодо запобігання їм у подальшій діяльності.

Інвестиції в банківській практиці — це кошти банків, вкла­дені у цінні папери підприємств різних форм власності на тривалий час. Інвестиції мають декілька відмінних рис від позичок. По-перше, позичка передбачає використання кош­тів протягом відносно короткого проміжку часу за умови повернення кредиту або його еквівалента. Інвестиція озна­чає вкладення грошей з метою забезпечення притоку коштів протягом відносно тривалого часу доти, поки вкладені кош­ти не будуть повернуті власнику. По-друге, при банківському кредитуванні ініціатором угоди звичайно виступає боржник, а при інвестиції ініціатива належить банку, який намагається купити активи на ринку. По-третє, у більшості кредитних угод банк є головним і одним з небагатьох кредиторів, тоді як у інвестиційному процесі він, як правило, один із багатьох кредиторів. По-четверте, кредитування пов'язане з особисти­ми стосунками банку з позичальником, інвестування ж с; знеособленою діяльністю.

Мета інвестиційної діяльності комерційного банку вба­чається в тому, щоб забезпечити собі збереження коштів, диверсифікацію (розподіл коштів, що інвестуються між різними об'єктами вкладів з метою зниження ризику мож­ливих втрат капіталу чи доходів від нього), доход і лік­відність.

Аудитор, перевіряючи інвестиції комерційного банку, розраховує такі основні коефіцієнти: норму прибутку на акціонерний капітал; коефіцієнт прибутковості (відношен­ня чистого прибутку до виручки від реалізації); коефіцієнт обігу коштів (визначається діленням виручки від реалізації на вартість активів акціонерного товариства); співвідношен­ня власних і позичкових коштів; коефіцієнт ліквідності та ін. Ці показники аудитор розраховує по кожному акціонер­ному товариству, в якому комерційний банк є учасником в капіталі і одержує дивіденди на вкладений капітал, а також є співучасником у його інвестиціях. Використовуючи розрахунково-аналітичні методичні прийоми, аудитор розраховує ефективність інвестицій банку, тобто визначає ризик і доходність інвестицій.

Ризик, властивий банківським інвестиціям, поділяють на кредитний, ринковий і відсотковий.

Кредитний ризик характерний для цінних паперів, які можуть погіршити економічний показник емітентів цих па­перів до такого ступеня, що вони не зможуть відповідати по своїх фінансових зобов'язаннях.

Ринковий ризик виникає при непередбачених і серйозних порушеннях на ринку цінних паперів та в економіці в ціло­му. У зв'язку з цим ринкова ціна деяких цінних паперів може значно знизитися, навіть до рівня їх номінальної піни, а іноді й нижче.

Відсотковий ризик залежить від коливань ринкових ста­вок річних зобов'язань, за якими встановлено відсоток у договірному порядку з часу випуску їх. Чим більше віддале­ний строк погашення такого боргового зобов'язання, тим вищий відсотковий ризик.

Результати дослідження аудитор викладає у своєму вис­новку.

Маркетингова діяльність банку як об'єкт контролю зумовлена створенням ринку банківських послуг в Україні.

Банківські послуги — це супутні функції, спрямовані на зростання доходної діяльності банку. До таких послуг від­носять: гарантійні, посередницькі, консультативні, інформа­ційні та інші послуги та трастові операції.

Гарантійні послуги — це гарант позичальника кредиту його платоспроможності, їло підтверджується банком, який його обслуговує. Перед тим як видати гарантійний лист позичальнику кредиту, що звернувся до нього з проханням вис­тупити гарантом із кредиту, гарант подає лист своєму банку. Одержавши лист, банк провадить аналіз фінансового стано­вища гаранта. Переконавшись у платоспроможності гаранта, банк робить відповідний запис у гарантійному листі і засвід­чує його підписами посадових осіб та печаткою. Гарантом із кредиту, який надається підприємству, може виступати сам банк як юридична особа. Така гарантія надається на основі договору, укладеного банком із позичальником. У договорі передбачаються строк гарантії, сума, комісійна винагорода за гарантію платежу, порядок і строк його перерахування.

Посередницькі послуги банк надає клієнтам по операціях
з цінними паперами при наданні їм кредитів. Він може висту­пати посередником між емітентами цінних паперів на вторин­ному ринку за рахунок і за дорученням клієнта. Емітентами виступають інші банки, підприємства, які бажають розповсюдити свої цінні папери, а інвесторами — громадяни, юри­дичні особи, які купують цінні папери емітентів. Контраген­тами банку при купівлі-продажу їм же цінних паперів на
вторинному ринку є: клієнт, який дає розпорядження, або
третя особа, з якою укладають договір купівлі-продажу на
виконання вказівок клієнта.

Посередником в одержанні кредиту банк виступає тоді, коли не може задовольнити заявку цього клієнта в кредиті, якщо сума його перевищує ліміт кредитування або якщо запропоновані клієнтом умови кредиту не збігаються з кре­дитною політикою банку. Посередницька послуга банку н цьому разі полягає в тому, що пін на прохання клієнта одер­жує для нього кредит в іншому банку і надає цей кредит йому за більш високу плату, ніж сам сплатив за нього. Маржа банку при цьому визначається як різниця між сплаченими відсотками за кредитний ресурс іншому банку і отриманими від клієнта за наданий йому кредит,

Консультативні, інформаційні та інші послуги комерцій­ного банку передбачають;

· надання допомоги підприємствам на їх прохання у нала­годженні обліку, складанні звітності, заповненні розрахунко­вих документів;

· маркетингові послуги (розміщення реклами клієнтів та інших організацій через мережу банків, розвиток банківських послуг і взаємовідносин банку з біржами та ін.);

· консультативні послуги з нормативних документів у проектуванні, будівництві, капітальному ремонті, складанні документації з фінансування капітальних витрат;

· аудиторські та інші послуги за проханням клієнтів або інших організацій з питань, які є компетенцією комерційно­го банку.

Трастові операції банку також є об'єктами контролю. Під трастовими, або довірчими, розуміють послуги банку щодо управління майном та інші послуги за дорученням в інтере­сах клієнта на правах довіреної особи. Банки на комісійних засадах здійснюють за дорученням клієнтів операції, пов'язані, наприклад, з одержанням коштів із основного рахунку або зберіганням цінностей.

Банк як довірена особа на основі укладеного договору діє від імені свого довірителя і в його інтересах, виступає розпорядником майна, включаючи залишки коштів на бан­ківських рахунках. Банк зобов'язується розпоряджатися май­ном на користь особи, яка його одержує, якою може бути сам довіритель або третя особа. Умови договору можуть передбачати розпорядження майном заповідача на користь спадкоємців, приймання цінностей для зберігання, управ­ління майном як опіка над неповнолітньою особою та ін.

Трастові операції банки можуть здійснювати для фізич­них осіб, фірм, корпорацій, благодійних фондів, навчальних закладів, різних організацій. Для фізичних осіб вони вико­нують трастові операції щодо розпорядження майном клієн­та за заповітом, спеціальною угодою, виконання функцій депозитарій — зберігання цінних паперів, консультації і ре­комендації з питань купівлі-продажу цінних паперів, неру­хомості тощо. Крім того, банки можуть надавати агентські послуги з передаванням права власності щодо акцій і облі­гацій, реєстрації акти, що надходять на біржу, тощо.

Банки здійснюють платіжні функції, наприклад погашення облігацій, виплату дивідендів акціонерам, довірче управлін­ня майном та ін.

За виконання всіх видів трастівських послуг банки отри­мують від клієнтів комісійну винагороду, яка встановлюється диференційовано за кожний окремий вид послуг. Завданням аудиту маркетингової діяльності банку є виз­начення правомочності надання послуг, пов'язаних із цією діяльністю, обгрунтованості вартості їх, вигідності для банку і корисності для клієнта. При цьому застосовуються роз­рахунково-аналітичні і документальні методичні прийоми.

Господарська діяльність банку як об'єкт аудиту включає доцільність використання інтелектуальних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у забезпеченні виконання функцій банку, визначених законодавчими актами про банки і банківську діяльність. При цьому застосовуються органо­лептичні, розрахунково-аналітичні і документальні методичні прийоми контролю та аудиту.

Ефективність діяльності комерційних банків є об'єктом обов'язкового аудиту відповідно до чинного законодавства. Потреба в цьому зумовлена тим, що засновники, акціонери, населення повинні знати, наскільки захищені їхні вклади від неплатоспроможності і банкрутства банку. Аудитор, засто­совуючи розрахунково-аналітичні методичні прийоми, дос­ліджує додержання банком у своїй діяльності економічних нормативів платоспроможності і ліквідності, створення стра­хових фондів, затверджених НБУ.

Внутрішній контроль (аудит) банку перевіряють у процесі проведення зовнішнього аудиторського контролю. Завдання перевірки — встановити, наскільки досконалим є внутрішній контроль (аудит) банку, щоб надійно захистити його вкладників від неповернення коштів, ризиків, правопорушень у збері­ганні грошової готівки, зловживань з цінними паперами та ін.

Бухгалтерський облік і звітність банку як об'єкт контро­лю підлягають аудиту з метою встановлення достовірності відображення банківської діяльності в обліку і звітності, які с основним документально достовірним джерелом інформації про діяльність банку. За даними обліку і звітності визнача­ють фінансове становище банку, розрахунки з бюджетом щодо сплати податків, виплати дивідендів акціонерам та інші по­казники його діяльності. Оскільки згідно з чинним законо­давством баланс і бухгалтерська (фінансова) річна звітність банків підлягають обов'язковому аудиторському підтверджен­ню, то аудитори повинні використовувати міжнародні і націо­нальні стандарти аудиту, нормативні документи НБУ, щоб запобігти хибним висновкам у оцінці їхньої діяльності.

Отже, контроль та аудит банку спрямовані па комплексне і всебічне дослідження його діяльності з метою активізації її до зростання прибутковості, запобігання правопорушенням та збит­кам його клієнтів, населення, а також засновників і акціонерів.

Використана література

1. Давидов Г.М. Аудит: Навчальний посібник. – К.: „Знання”, 2001

2. Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація. – К.: „Знання”, 2001

3. Усач Б.Ф. Аудит: Навчальний посібник. - К.:”Знання”, 2003

4. Петрик О.А. Аудит: Методологія і організація. Монографія.- К., 2003

5. Кольга В.Д. Аудит в Україні. Довідник.- К.: Літера, 1998





Реферат на тему: Банківська система та організація банківського контролю в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.