Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Банківська справа

Аналіз статутного капіталу банку (капіталів першого та другого рівнів) (реферат)

зміст

1. Методичні основи аналізу капіталу першого та другого рівня.

2. Метод ко­ефіцієнтів – один з основних методів аналізу капіталу банку.

Список використаної літератури

1. Методичні основи аналізу капіталу першого та другого рівня

Комплексний аналіз діяльності банку починається з кількісного і якісного аналізів банківських ресурсів, що складаються з власних і залучених засобів. Вони утворюють ресурсний потенціал комерційного банку, у зв'язку з чим особливу важливість здобуває їхній аналіз. Ціль аналізу - надати таку інформацію про поточний стан банківських ресурсів, що послужив би основою для прийняття рішень про оптимізацію їхньої структури.

Капітал першого рівня – основний капітал.

Капітал другого рівня – додатковий капитал.

Власні засоби, чи капітал банку - це засоби, що безпосередньо належать банку. Вони мають порівняно невелику питому вагу (близько 10 %) у загальному банківському капіталі, але виконують важливі функції:

- захисну,

- регулюючу ,

- оперативну.

Розглянемо ці функції:

Захисна як основна функція власного капіталу банку, що припускає захист інтересів клієнтів і власників, яким у випадку банкрутства банка будуть компенсовані втрати. Завдяки наявності власного капіталу підтримується платоспроможність банку, тобто його здатність вчасно відповідати за своїми обов'язками;

Регулююча, складається у виконанні комерційними банками визначених вимог до розмірів акціонерного і власного капіталу;

Оперативна, припускає, що власний капітал може бути використаний для придбання будинків, споруджень і устаткування, що необхідні для функціонування банку, а також для створення фінансових резервів на випадок непередбачених збитків.

Аналіз власних засобів банку починається з якісного аналізу, що дозволяє виділити джерела формування і склад власного капіталу банку. Потім проводиться кількісний аналіз структури власного капіталу, фіксуються зміни його структури за визначений період і тенденції розвитку. При цьому порівнюють структуру власного капіталу даного банку з аналогічними даними інших банків.

Для якісного аналізу структури власного капіталу важливо знати його складові. При цьому розрізняють два види капіталу банку:

- як суму всіх його фондів (п'ятий клас бухгалтерського балансу);

- розрахований за методикою НБУ, розмір якого потім використовують при розрахунку деяких обов'язкових нормативів; у даному випадку в загальний об'їм капіталу входять тільки фонди, сформовані за рахунок чистого прибутку і зменшені на ризикові активи (цінні папери і дебіторську заборгованість по господарській діяльності).

У цілому капітал банку складається зі статутного фонду, резервів банку і нерозподіленого прибутку.

Статутний фонд формується як за рахунок коштів шляхом емісії акцій, так і за рахунок внесків у виді матеріальних і нематеріальних активів, а також цінних паперів третіх осіб (це не характерно для українських банків, тому що законодавчо внески акціонерів можливі тільки у виді коштів).

За оцінками фахівців, у закордонних банках до 70 % статутного капіталу приходиться на частку матеріальних активів. Це негативно позначається на рівні платоспроможності і ліквідності банку, скорочує його ресурсну базу.

Статутний фонд формується за рахунок емісії простих і привілейованих акцій (останні, як правило, не перевищують 10 %). Банки розміщають свої акції на фондовому ринку, витягаючи додатковий прибуток. З огляду на нестабільну економічну ситуацію в Україні і нерозвиненість фондового ринку, нарощування статутного капіталу шляхом випуску і розміщення нових акцій важко для банків. Крім того, такий спосіб мобілізації грошових ресурсів є дорогим і не завжди прийнятним через втрату контрольного пакета акцій.

Резерви банку формуються за рахунок прибутку і включають резерви по позичках, резерви під знецінювання цінних паперів, фонд економічного стимулювання й ін.

Нерозподілений прибуток - це прибуток, що залишається в розпорядженні банку (нею розпоряджаються збори акціонерів і керівництво банку).

Власний капітал відіграє важливу роль у забезпеченні стійкості банку і є основою нарощування його активних операцій.

Залучені засоби підрозділяються на депозити та інші.

Під депозитом розуміють зобов'язання банку по тимчасово залучених засобах фізичних і юридичних осіб за відповідну плату.

До інших відносяться засоби, приваблювані на міжбанківському ринку чи отримані за рахунок продажу на грошовому ринку боргових зобов'язань (депозитних і ощадних сертифікатів, банківських векселів).

Аналіз залучених засобів починається з проведення порівняльного якісного аналізу даних по клієнтах і термінам. Використовуються дані синтетичного й аналітичного обліку. Порівняльний аналіз проводиться в динаміці і з зіставленням зі структурою залучених засобів банків-конку-рентів. Потім за допомогою кількісного аналізу структури залучених засобів визначається питома вага кожної підгрупи чи декількох підгруп у загальній сумі засобів. За допомогою такого аналізу виявляється роль кожного економічного контрагента у формуванні залучених засобів банку (детальний аналіз проводиться на основі даних аналітичного обліку). Структуру залучених засобів варто проаналізувати також з погляду їхнього розміру. На думку фахівців, частка великих депозитів характеризує стабільність ресурсної бази, оскільки вплив дострокового вилучення внеску на ресурсну базу зростає зі збільшенням його розмірів. Підвищення частки великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку.

Залучені засоби по ступені ліквідності підрозділяються на наступні групи:

- депозити до запитання;

- термінові депозити;

- засоби кредиторів;

- засоби, що надійшли від продажу цінних паперів;

- кредити інших банків.

Збільшення частки термінових депозитів поліпшує ліквідність банку й у меншому ступені сприяє підвищенню його прибутковості. Збільшення ж частки депозитів до запитання приводить до зворотних результатів.

Основними видами залучених засобів в Україні є депозити юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Банки, що обслуговують інші банки-кореспонденти, мають значні залишки на рахунках лоро. Збільшення частки депозитів юридичних і фізичних осіб приводить до здешевлення ресурсної бази банку і підвищенню прибутковості банківських операцій. На основі аналізу структури ресурсної бази можна оцінити значимість кожного джерела залучених засобів, а також їхню динаміку. Отримана інформація дозволяє зробити висновки щодо політики банку: збільшуючи обсяги своїх операцій, банк проводить агресивну політику або дотримується політики помірного росту.

Депозити до запитання є найбільш дешевим видом ресурсів, але їхня надмірна частка в загальній масі банківських ресурсів приводить до зниження ліквідності банку. З урахуванням світового досвіду ця частка не повинна перевищувати 30 % всіх залучених засобів.

Якщо в складі залучених засобів переважають міжбанківські кредити як один з найбільш дорогих видів ресурсів, то це приводить до залежності банку від ситуації на грошовому ринку. Тому, за оцінками фахівців, частка міжбанківських кредитів у ресурсній базі банку не повинна перевищувати 20 %.

У процесі аналізу залучених засобів для банків України рекомендується наступна угруповання засобів клієнтів по термінах на рахунках:

- до запитання;

- депозитний, до одного місяця;

- депозитний, 1-3 місяця;

- депозитний, 3-6 місяців;

- депозитний, 6 місяців - 1 рік;

- депозитний, більш одного року.

Аналіз структури залучених засобів завершується визначенням темпів збільшення їхньої загальної суми й окремих її складових. Порівняння отриманих даних з темпами збільшення залучених засобів у банків-конку-рентів за той же період дозволяє зробити висновок про масштаби розширення діяльності банку по залученню грошових ресурсів. Банки щомісяця надають звіти про залишки по депозитах за формою 341.

2. Метод ко­ефіцієнтів – один з основних методів аналізу капіталу банку

Аналізуючи стан власного капіталу банків, використовують різні види та методи аналізу. Серед них важливе місце посідає метод ко­ефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв'язок між різними статтями, класами чи групами статей балансу.

Власний капітал банку, виходячи з функцій, які він виконує, посідає важливе місце в системі показників, що характеризують фінансовий стан банку. Одним із показників, що характеризує стан власного капіталу, особливо під час створення банку, є мінімальний розмір статутного капіталу. Однак заведено вважати, що у процесі подальшого функціонування банку його статутний капітал пере­стає відігравати вирішальне значення як перманентна складова власного банківського капіталу, а відтак його питома вага, за ін­ших рівних умов, в сукупному власному капіталі поступово змен­шується. Натомість збільшується питома вага інших елементів власного капіталу банку. Проте нехтувати показником мінімаль­ного розміру статутного капіталу не слід: чим більший розмір статутного капіталу, тим фінансово стійкішим вважається банк.

Однак складність визначення достатності власного капіталу полягає в розрахунку не абсолютного, а відносного його розміру. Саме відносні показники достатності власного капіталу є провід­ними в системі аналізу фінансової стійкості банку.

Спочатку для оцінювання достатності власного капіталу банку використовувався коефіцієнт співвідношення власного капіталу (ВК) та залучених коштів (ЗК):

Порядок розрахунку коефіцієнта К1 має суттєві недоліки, які знижують його привабливість при проведенні аналізу. До них, зокрема, відносять такі:

- не враховується рівень ризикованості ак­тивів, у які вкладаються банківські ресурси;

- не беруться до уваги позабалансові зобов'язання банку та пов'язані з ними ризики;

- не враховується специфіка та призначення складових елементів влас­ного капіталу, а також залучених коштів.

Разом з тим цей коефі­цієнт показує, скільки власних коштів вистачить для забезпечення надійного зберігання коштів вкладників та кредиторів.

Для оцінювання власного капіталу банку можуть використо­вуватися і такі коефіцієнти:

Зазначені вище коефіцієнти характеризують з того чи іншого боку функціональне призначення власного капіталу банку, однак їм властиві недоліки.

По-перше, не враховується призначення окремих складових власного капіталу.

По-друге, суб'єктивний характер оцінок та висновків, відсутність обґрунтованих та за­гальновизнаних значень перелічених вище коефіцієнтів.

По-третє, велика трудомісткість визначення цих коефіцієнтів.

Значна частина вказаних вище недоліків була врахована в ме­тодиці визначення адекватності капіталу, прийнятої Базельським комітетом по банківському нагляду. Ця методика ґрунтується на взаємозв'язку структури власного капіталу і врахуванні кредит­ного ризику активів та позабалансових зобов'язань. Основні стан­дарти угоди єдині для всіх банківських установ країн, що підпи­сали чи приєднались до Базельскої угоди, а регулювальні органи мають право встановлювати деякі коефіцієнти ризику та визначати окремі складові власного капіталу.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспромож­ності або коефіцієнт Кука) визначається як співвідношення регу­лятивного власного капіталу (РВК) до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених на відповідні коефіцієнти ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями (А3):

Порядок розрахунку РВК наступний. Згідно з методикою Національного банку України регулятивний власний капітал банку складається із суми основного капіталу (ка­пітал 1-го рівня) за вирахуванням суми недосформованих резервів за активними операціями банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), за вирахуванням відвернень.

Алгоритм розрахунку розміру регулятивного власного капіта­лу банку має такий вигляд:

РВК = ОК + ДК - В,

де РВК - регулятивний власний капітал банку;

ОК - основний капітал, зменшений на суму недосформова­них резервів за активними операціями .банку;

ДК - додатковий капітал банку;

В - відвернення.

При цьому слід враховувати такі основні підходи, характерні для зазначеної методики Національного банку України:

1. Основний капітал є постійним джерелом коштів, яке не може передаватися, перерозподілятися чи вилучатися у банку, а його розмір ґрунтується на консервативному підході до оцінювання активів банку. Мова йде про виключення «виявлених» збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є оціненим збит­ком банку, а тому у наступних періодах він обов'язково змен­шить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у ви­гляді витрат на формування резервів для покриття імовірних збитків від активних операцій або у вигляді збитків від списання активів.

2. Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов'язане з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення у міру того, як банк наближається до неплатоспро­можності.

3. Додатковий капітал не обов'язково слугує постійним дже­релом банківських ресурсів, його вартість менш надійна, оскільки може включати "невиявлені”, "приховані” збитки від банківської діяльності.

4. Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість зумовлене тим, що відносно цієї забор­гованості на даний період не виникає сумнівів щодо повернення кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на контрактивних ра­хунках, які виключаються із балансової суми кредитного пор­тфеля та із власного капіталу (через віднесення на валові ви­трати), але для розрахунку регулятивного власного капіталу додаються до останнього.

5. Зменшення розрахункової суми регулятивного власного ка­піталу на придбані капітальні та боргові цінні папери, які випу­щені іншими банками, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов'язане з необхідністю упередження ланцюгового банкрутства банків. Фактично мова йде про недопущення ситуації, коли банки купуватимуть акції один одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів.

6. Зменшення розміру регулятивного власного капіталу на здійснені банком інвестиції в асоційовані компанії та банки та/або дочірні компанії і банки пов'язане із ризиками, які несе банк, а також із тим, що джерелом таких інвестицій має бути чис­тий прибуток.

7. По-різному враховуються прибутки та збитки поточного року. Збитки виключаються при розрахунку з основного капіталу, а прибутки включаються до додаткового капіталу. Це зумовлено тим, що прибутки поточного року не є стабільним джерелом капіта­лу, їх сума часто коригується аудиторами чи іншими повноважними особами, причому, як правило, в бік зменшення. Натомість сума збитків практично ніколи не коригується в бік зменшення.

8. 8.3 погляду фінансового обліку субординований капітал є зобо­в'язаннями банку, однак йому властиві окремі ознаки власного капіталу: виплата відсотків інвесторам може призупинятись {якщо це зазначено в угоді) у разі погіршення фінансового стану банку-боржника; у разі ліквідації банку власники субординованого ка­піталу отримують свої кошти лише після погашення претензій вкладників та кредиторів, але перед розрахунками з акціонерами; дозволяється переведення (конвертація) субординованого капіталу до розряду статутного капіталу у встановленому чинним законо­давством порядку.

Що сто­сується знаменника формули, то кожний вид балансових активів банку множиться на відповідний коефіцієнт ризику (від 0 до 100 %), який відображає ймовірність неповернення даного активу. Кож­ний елемент позабалансових зобов'язань конвертується в активи через перевідні коефіцієнти, а потім також зважується на відпо­відний коефіцієнт ризику.

Нормативне значення Кб має бути (залежно від строку діяль­ності банку) не менше 8 %, 12 або 15 %, тобто на кожні 100 оди­ниць потенційних збитків банк повинен мати відповідно не менше 8, 12 або 15 одиниць власного капіталу. У випадку недостатнос­ті власного капіталу банк може довести його до мінімального нормативного значення через: збільшення розміру власного ка­піталу; зменшення розміру активів; зміну структури активів змен­шенням частки високоризикованих активів. Зауважимо, що і ко­ефіцієнт Кука має недоліки, зокрема він не враховує, крім кре­дитного, інші види ризиків, такі як відсотковий, валютний та фондовий ризики.

Іншим коефіцієнтом, який слід використовувати при аналізі власного капіталу, є відношення власного регулятивного капіталу (РВК) до загальних активів банку, зменшених на створені відпо­відні резерви (Ар):

Коефіцієнт К7 визначає достатність власного регулятивного капіталу, зважаючи при цьому на загальний обсяг банківської ді­яльності, незалежно від розміру різних видів ризиків. Норматив­не значення К7 повинно було бути не менше 4 %. Зауважимо, що Національний банк України при розрахунку нормативу адекват­ності основного капіталу К7 тепер використовує в чисельнику формули замість РВК основний власний капітал банку (капітал 1-го рівня), а в знаменнику загальні активи, зменшені на суму коштів за окремими рахунками, зокрема недосформованого резер­ву на можливі втрати за кредитними операціями банків.

Залежність банку від його засновників (акціонерів, учасників) характеризує наступний коефіцієнт:

де СК - сплачений статутний капітал банку,

БВК - балансовий власний капітал банку.

Якісну оцінку власного капіталу банку дає співвідношення:

де БВК - балансовий власний капітал, або як іноді його назива­ють брутто-капітал, який містить як відвернений (іммобілізова­ний) власний капітал, так і фактичні залишки власного регулятив­ного капіталу (РВК), які можна використати для здійснення активних операцій.

Від'ємне значення РВК свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких приносить дохід, а й про використання залучених та позичкових коштів не за ці­льовим призначенням.

Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується за формулою:

де ОЗ - основні засоби,

ВК - власний капітал банку.

Коефіцієнт К10 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції через вкладення коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи.

Однак таке одностороннє використання капітальних ресурсів може призвести до погіршення ліквідності та платоспроможності банку. Слід враховувати існуючі законо­давчі обмеження. Зокрема, банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25% капіталу банку.

Це об­меження не поширюється:

- на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують банківські операції;

- майно, яке перейшло до банків у власність на підставі реалізації прав заставодержателя;

- майно набуте банком з метою запобігання збиткам за умови відчуження його банком протягом одного року з момен­ту набуття права власності на нього.

Ефективність використання власного капіталу характеризує коефіцієнт його рентабельності:

де ЧП - чистий прибуток банку;

ВК - власний капітал банку.

Визначити ефективність використання коштів власників та доцільність їх вкладання до банку можна за допомогою коефіцієн­та рентабельності статутного капіталу:

де ЧП - чистий прибуток банку;

СК - сплачений статутний капітал банку.

Важливим показником, який характеризує власний капітал бан­ку є мультиплікатор капіталу. Він відображає фінансовий важіль або політику в галузі фінансування: вибір джерел формування банківських ресурсів (боргові зобов'язання чи акціонерний капі­тал). Мультиплікатор (М) капіталу обчислюється як відношення суми загальних активів (А) до власного капіталу банку (ВКБ):

Отже, мультиплікатор капіталу є прямим показником фінан­сового важеля банку. Він показує, яку кількість гривні активів повинна забезпечувати кожна гривня власного капіталу (тобто коштів власників банку) і відповідно яка частка банківських ре­сурсів може бути сформована у формі боргових зобов'язань. Оскільки власний капітал повинен покривати збитки за активами банку, то чим вищий рівень мультиплікатора, тим вищий ступінь ризику банкрутства банку. Водночас чим вищий мультиплікатор, тим вищий потенціал банку для більш високих виплат своїм вла­сникам (акціонерам).

У процесі аналізу власного капіталу доцільно також використо­вувати коефіцієнти, що визначають співвідношення регулятивно­го власного капіталу з різними категоріями банківських операцій і послуг з метою зниження різних видів ризиків. Ці коефіцієнти використовують органи банківського нагляду. До них належать, зокрема, коефіцієнти, подані у наступній таблиці.

Назва коефіцієнта

Алгоритм розрахунку

Максимальний кредитний ризик на одного контр­агента

Співвідношення суми всіх вимог банку до цьо­го контрагента та всіх позабалансових зобо­в'язань, виданих банком щодо цього контр­агента, до РВК

«Великі» кредитні ризики

Співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контраген­тів або груп пов'язаних контрагентів, з ураху­ванням усіх позабалансових зобов'язань, вида­них щодо цього контрагента або групи пов'я­заних контрагентів, до РВК

Максимальний розмір кре­дитів, гарантій та поручи­тельств, наданих одному інсайдеру

Співвідношення суми всіх зобов'язань певного інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього ін­сайдера, та РВК

Максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам

Співвідношення сукупної заборгованості зобо­в'язань усіх інсайдерів перед банком і всіх по­забалансових зобов'язань, виданих банком що­до всіх інсайдерів, та РВК

Інвестування в цінні папе­ри окремо за кожною уста­новою

Співвідношення розміру коштів, які інвестую­ться на придбання акцій (часток, паїв) окремо за кожною установою, до РВК (до РВК додається сума вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ)

Загальної суми інвестування

Співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (часток, паїв) будь-якої юридичної особи, до РВК (до РВК додається сума вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ)

Загальної відкритої (довгої/ короткої) валютної позиції

Співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до РВК


Список використаної літератури

1. Герасимович А.М., Алексеєнко І.М. Аналіз банківської діяльності: підручник – К.: КНЕУ, 2003

2. Кочетков В.М. Основи управління сучасним комерційним банком – К.: МАУП, 1998

3. Кочетков В.М. Аналіз банківської діяльності: теоретико-прикладний аспект: Монографія – К.: МАУП, 2001

4. Черкасов В.Є. Фінансовий аналіз у комерційному банку – М.: Инфра-М, 1995

5. Економічний аналіз: Навч. посібник / За ред. Чумаченка М.Г. – К.: КНЕУ, 2001

6. Економічний аналіз діяльності банка: Навч. посібник – М.: Инфра-М





Реферат на тему: Аналіз статутного капіталу банку (капіталів першого та другого рівнів) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.