Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Банківська справа

Амортизаційні відрахування та методи їх розрахунку (курсова робота)

Вступ

Однією з найважливіших сфер економічних відносин в державі є процес відтворення виробничого апарату. На шляху побудови ринкових відносин у нашій державі, поряд з формуванням ринку капіталу, цілеспрямованого регулювання потребує процес відтворення основних фондів, оскільки вони великою мірою визначають ефективність суспільного виробництва, темпи впровадження науково – технічного прогресу, зростання національного дохаду і добробуту населення. Усунувшись від прямого втручання в діяльність підприємств, держава зберігає за собою головну регулюючу функцію – встановлення " правил гри ”, обов'язкових для всіх без винятку учасників ринку.

Невід'ємними складовими державного управління є адміністративні та економічні методи. Однак, якщо перші передбачають прямий централізований вплив на об'єкт, яким управляють, і є обов'язковими, то другі – впливають на поведінку керованих через їхні інтереси.

Економічні методи реалізуються на основі поєднання прямих та непрямих регуляторів. Їх співвідношення в окремі періоди різні. Перехід від централізованої економіки до економіки ринкового типу передбачає ширше залучення непрямих економічних регуляторів бюджетно – податкової, грошово – кредитної, амортизаційної політики.

Задачею даної курсової є дослідження та визначення найоптимальніших методів амортизації та визначення найсуттєвіших проблем управління основними фондами.

В даній курсовій роботі я хочу зупинитися на сутності, видах, методах амортизації основних фондів та проблемах амортизаційної політики в Україні, якій належить ключова роль у регулюванні та управлінні процесом відтворення основних фондів. Амортизаційна політика – це сукупність заходів, що здійснюються державою і спрямовані на забезпечення нормального режиму відтворення основних фондів. Найважливішою умовою ефективного функціонування підприємств у ринковому середовищі є забезпечення принципу сомофінансування, який передбачає здійснення господарської та інвестиційної діяльності за рахунок власних джерел (амортизації та нерозподіленого прибутку). Серед джерел самофінансування амортизаційні відрахування посідають головне місце тому, що завдяки синхронності між кругооборотом основних фондів і формуванням амортизаційного фонду, меншій їх схильності до кон'юнктурних коливань пов'язаних з результатом господарської діяльності, вони більшою мірою, ніж прибуток, можуть бути фінансовою базою сомостійності підприємств у відтворенні основних фондів.

Крім того, амортизація в певній мірі виконує і стимулюючу функцію, передбачаючи найбільш повне використання основних фондів: чим довший період функціонування обладнання, тим більше виробляється продукції і тим швидше буде перенесена вартість основних фондів. Це дозволить зменшити їх недоамортизації внаслідок морального зносу і знизити втрати підприємства, що дуже важливо в умовах ринку.

Основною метою даної курсової роботи є розкриття сутності амортизаційних відрахувань, механізму відрахуваннята амортизаційних фондів та практичних проблем управління відтворенням основних фондів на підприємстві..

Проблема, досліджувана в даній роботі, є особливо актуальною для виробничих галузей економіки держави і, насамперед, для тих підприємств, що займаються виробництвом засобів виробництва, високотехнологічного обладнання, підприємств паливно – енергетичного комплексу тощо.


 

1. Механізм відтворення основних засобів

Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

Амортизація основних засобів – це процес перенесення авансової раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки, тобто певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко – економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує відновленню основних засобів.

Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами, які характерезують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів, розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення ( реновацію ) основних фондів здійснюють централізовано за формулою:

Нав = (Ф – Л)*100/ Ап

де Ф – балансова ( первісна чи відновна ) вартість основних фондів;

Л – ліквідаційна вартість основних фондів;

Ап – амортизаційний період (нормативний строк функціонування ) основних фондів.

При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко – економічного їх старіння.

При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду ( доцільного строку використання ) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох впливаючих факторів, зокрема загальної фізичної довговічності і економічності капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації, строків настання техніко – економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації тощо.

В міру розвитку техніки, удосконалення технології і організації виробництва змінюються тривалість та характер використання окремих видів основних фондів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їх функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично переглядають, уточнюють. Можливі розробка і запровадження навих нарм амортизаційних відрахувань або ж лише коефіцієнтів зміни (збільшення, зменшення ) діючих норм.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів вимагає правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множення середньорічної вартості їх на відповідні норми амортизації і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається шляхом додавання до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом перемноження абсолютного його розміру і коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть введені в дію і вибудуть, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

В промисловості та інших галузях народного господарства існує певний порядок нарахування амортизації, якого слід дотримуватись на всіх підприємствах. Амортизації підлягають усі основні виробничі фонди, за винятком законсервованих елементів засобів праці. Амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів повинні справлятись впродовж часу, достатнього для відшкодування повної їх вартості (з урахуванням ліквідаційної вартості). З огляду на існуючу на підприємствах практику нарахування амортизації протягом фактичного строку експлуатації основних фондів треба вважати економічно не виправданою.

Оцінка наявності та руху основних фондів торговельного підпри­ємства проводиться по окремих інвентарних об'єктах основних фондів в натуральному та вартісному вимірі.

Натуральні показники характеризують кількість одиниць, що входять у склад кожного виду основних фондів, їх параметри – по тужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуата­цію та інше.

Натуральні показники використовуються для оцінки технічного стану та морального зносу основних фондів, розробки балансу облад­нання, оцінки продуктивної потужності та пропускної спроможності.

Кожна одиниця основних фондів має також визначену грошову вартість. Вартісні показники оцінки основних фондів дозволяють вес­ти облік загального обсягу, відображати знос

основних фондів та вра­ховувати його при оподаткуванні, здійснювати фінансування відтво­рення основних фондів, оцінювати ефективність Їх використання.

Для оцінки основних фондів використовується первісна, відновну-вальна та залишкова вартість.

Первісна вартість відображає суму витрат підприємства на їх створення та введення в дію: витрати на зведення будівель, споруд; придбання машин та обладнання (включаючи витрати на доставку та монтаж, витрати на розробку проектно-кошторисної документації), страхування. За первісною вартістю основні фонди враховуються на балансі підприємства, тому її називають також балансовою вартістю.

Під відновлювальною вартістю основних фондів розуміють вар­тість їх відновлення за сучасних умов в цінах, тобто вона являє собою суму витрат, яку зазнало б підприємство при формуванні аналогічних основних фондів в певний проміжок часу. Зміна вартості основних фондів відбувається під впливом зміни цін на сировину та матеріали, зміни трудових витрат на Їх виробництво, а також під впливом ін­фляційних процесів в економіці. Виникаюча розбіжність між первіс­ною та відновлювальною вартістю основних фондів ускладнює їх оцінку та регулювання процесів відтворення, призводить до викрив­лення показників оцінки ефективності використання.

Для забезпечення об'єктивності оцінки проводиться періодична переоцінка основних фондів за відновлювальною вартістю. До 1997 року рішення про проведення переоцінки основних фондів прийма­лось на державному рівні, з затвердженням централізовано визначних диференційованих коефіцієнтів індексації основних фондів (залежно від Їх виду та строку введення в експлуатацію). В результаті прове­дення переоцінки всі основні фонди підприємства отримували єдину оцінку з повноти вартості їх відтворення на момент індексації. Пере­оцінці підлягала і сума нарахованої амортизації.

Починаючи з 1998 року відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку" підприємства отримали право на самостійну щорічну пере­оцінку основних фондів виходячи з офіційно опублікованого індексу інфляції.

Залишкова вартість основних фондів характеризує їх реально іс­нуючу вартість, яка ще не перенесена на вартість продукції (робіт, послуг). Кількісно вона дорівнює різниці між первісною вартістю тасумою накопиченого на момент оцінки зносу основних фондів в зв'яз­ку з їх спрацюванням.

З метою оцінки та аналізу розрізняють:

- бухгалтерську залишкову вартість основних фондів, яка врахо­вує вплив на вартість основних фондів діючого (державне визначено­го) механізму її амортизації;

- реальну залишкову вартість, яка враховує втрату споживчої вартості основних фондів в результаті фізичного та морального зносу.

Потреба в амортизації основних фондів обумовлена тим, що тер­мін використання основних фондів в діяльності підприємства має певні обмеження в зв'язку з поступовим зношуванням основних фон­дів та втратою їх споживчої вартості (корисності).

Прийнято виділяти два види зносу - фізичний та моральний.

Під фізичним зносом (спрацюванням) основних фондів слід розу­міти втрату ними техніко-експлуатаційних властивостей внаслідок Їх використання або впливу на них природних сил.

На швидкість та розміри фізичного зносу основних фондів впливають Їх надійність та довговічність, рівень використання, особливості матеріалів, що застосовуються в їх виробництві, тех­нологія виробництва, рівень використання в діяльності торговель­ного підприємства, якість технічного догляду та ремонтного обслу­говування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Моральний знос (техніко-економічне старіння основних фондів) -це процес знецінення діючих засобів праці до настання їх повного фі­зичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. При­чиною морального зносу є створення принципово нових або більш продуктивних та економічних основних фондів, впровадження нових технологій та матеріалів у виробництво тощо. .

Усунення наслідків зносу може відбуватися у різних формах (рис.1).

Фізичний знос (спрацювання) поділяють на усувний (тимчасовий) та неусувний (нагромаджу вальний).

Перша частина фізичного зносу періодично усувається шляхом капітального ремонту основних фондів.

Друга не може бути усунена таким шляхом. З часом неусувний фізичний знос нагромаджується та зумовлює такий стан основних фондів, при якому подальше їх використання є неможливим. Настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни об'єктів основних фондів на нові — аналогічного призначення.

Моральний знос (техніко-економічне старіння) також може бути повним та частковим.

Частковий моральний знос може бути усунений шляхом прове­дення модернізації основних фондів, під якою розуміють внесення пе­вних конструктивних змін в об'єкти основних фондів з метою покра­щення їх техніко-економічних характеристик.

Настання повного морального зносу обумовлює потребу в заміні об'єктів основних фондів підприємства.

Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних фон­дів виділяють:

- просте відтворення, при якому досягається збереження спожив­чої вартості основних фондів;

- розширене відтворення, при здійсненні якого споживча вартість та кількість основних фондів підприємства зростає.

Просте відтворення відбувається шляхом проведення капітального ремонту та заміни застарілих об'єктів основних фондів, розширене -шляхом проведення нового будівництва, реконструкції та технічного переозброєння, модернізації основних фондів. Вибір форми відтворен­ня здійснюється в процесі управління інвестиційною діяльністю тор­говельного підприємства.

Проміжок часу, протягом якого відбувається процес формування, використання та відновлення споживчої вартості основних фондів, характеризується поняттям "цикл відтворення основних фондів".

Основні стадії (етапи) циклу відтворення основних фондів наведе­но на рис. 2.

Наведені поняття не тільки змістовно, а й кількісно відрізняються одне від одного.

Якщо цикл відтворення основних фондів більш тривалий, ніж обіг основних фондів, то підприємство отримує додатковий дохід за рахунок використання накопиченої амортизації.

Якщо ж в разі неефективного використання цикл відтворення ко­ротший за обіг фондів, то підприємство не має фінансових джерел для відновлення основних фондів (в зв'язку з незавершенням амортиза­ційного періоду) і несе збитки через списання залишкової вартості основних фондів на фінансові результати діяльності.

Побачивши механізм відтворення основних фондів буде важливим розглянути види та норми амортизації.


 

2. Види та норми амортизації та їх характеристика

Відповідно до Закону під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах встановлених норм амортизаційних відрахувань.

Витрати торговельного підприємства поділяються на:

- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного використання;

- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробни­чих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати праців­никам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації та повністю входять до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів та нематеріальних активів з метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку чи їх використання у виробництві (будівництві, спорудженні) інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку, та на утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.

Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок прибутку торговельного підприємства витрати на придбання, ремонт та модернізацію легкових автомобілів, що використовуються.

З метою амортизації основні фонди підприємства підлягають роз­поділу на три групи:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні складові (квартири і місця загального користування):

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно – обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та прилади до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Облік балансової вартості основних фондів групи 1 належить про­водити окремо по кожному об'єкту (будівлі, споруді або їх структур­ному компоненту), а облік балансової вартості груп 2 і 3 ведеться по їх сукупній балансовій вартості незалежно від часу вводу в експлуа­тацію.

Амортизація основних фондів проводиться з застосуванням на­ступних норм:

група 1 – 5 відсотків;

група 2 – 25 відсотків;

група 3 – 15 відсотків.

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається шляхом застосування встановлених норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного пе­ріоду розраховується за формулою:

Б(а)=Б(а - 1)+П(а - 1) - В(а - 1) - А(а - 1),

де Б(а) - балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б(а - 1) - балансова вартість групи на початок періоду, що пере­дував звітному;

П(а - 1) - сума витрат, понесених на придбання основних фон­дів, здійснення капітального ремонту, реконструкції, модерні­зації та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В(а - 1) - сума виведених з експлуатації основних фондів за період, що передував звітному;

А(а - 1)-сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у пе­ріоді, що передував звітному.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу аморти­зується рівними частками виходячи з його вартості протягом терміну, який визначається платником податку самостійно, виходячи із термі­ну корисного використання таких нематеріальних активів або термі­ну діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

Амортизація проводиться:

- за основними фондами групи 1 - до досягнення балансовою вар­тістю такого об'єкта 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з подальшим віднесенням залишкової вартості до складу валових ви­трат підприємства відповідного періоду;

-за основними фондами групи 2,3 та нематеріальними активами - до досягнення залишкової вартості нульового значення.

Торговельне підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3, прид­баних після набуття чинності Закону за такими нормами:

1-й рік експлуатації – 15 відсотків;

2-й рік експлуатації – 30 відсотків;

3-й рік експлуатації – 20 відсотків;

4-й рік експлуатації – 15 відсотків;

5-й рік експлуатації – 10 відсотків;

6-й рік експлуатації – 5 відсотків;

7-й рік експлуатації – 5 відсотків;

Зазначене рішення не може бути прийняте платниками податку, що випускають продукцію (роботи, послуги), ціни (тарифи) на яку встановлюються (регулюються) державою.

З метою врахування впливу інфляції на реальну вартість основних фондів підприємства Законом встановлена можливість проведення щорічної індексації балансової вартості основних фондів та нематері­альних активів підприємства.

Індексація проводиться на коефіцієнт індексації, який визна­чається за формулою:

Кі=[ J (а - 1) – 10 ]:100,

де J (а - 1) - індекс інфляції року, за результатами якого провади­ться індексація;

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не провади­ться.

У разі, коли платник податку застосував коефіцієнт індексації, такий платник податку зобов'язаний визнати капітальний доход у сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів), визначеною на початок звітного року із застосуванням коефіцієнта індексації і балансовою вартістю такої групи основних фондів (нематеріальних активів) до такої індексації. Зазначений капітальний доход належить до складу валових доходів платника податку кожного звітного кварталу звітно­го року в сумі, яка дорівнює одній четверті відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів (нематеріальних акти­вів) від суми капітального доходу такої групи (нематеріального активу).

Введений в дію порядок амортизації основних фондів та нематері­альних активів підприємства суттєво відрізняється від раніше діючого механізму. Узагальнення цих відмінностей подано у таблиці 1.

Як видно з порівняльної таблиці, новий порядок амортизації ос­новних фондів та нематеріальних активів відповідає інтересам під­приємства та може оцінюватися позитивно. Водночас, слід зазначити, що підприємства України позбавлені можливості цілеспрямованого впливу на обсяг амортизаційних відрахувань як джерело формування власних фінансових ресурсів.

Основні фактори, що обумовлюють розмір амортизаційних відра­хувань, узагальнено на рис. 3. Після аналізу видів амортизації доцільно буде розглянути методи розрахунку амортизації

3. Методи розрахунку амортизації основних фондів

В країнах з розвиненою економікою підприємства мають можли­вість самостійного вибору методу амортизації та розробки на цій під­ставі власної амортизаційної політики.

Амортизаційна політика підприємства — це цілеспрямована діяль­ність підприємства з вибору та застосування одного з можливих (законодозволених) методів амортизації з метою максимізації обсягу вла­сних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

Характеристика найбільш розповсюджених в світовій практиці методів амортизації наведена у табл. 2.

Таблиця 2

Характеристика можливих методичних підходів до амортизації основних фондів підприємств.

Назва методу

Характеристика методу

Оцінка доцільності застосування

1.Виробничий метод.

Амортизація проводиться пропорційно інтенсивності використання об'єкта амортизації.

Забезпечує сталий рівень амортиза­ції в складі валових витрат, пов'язує амортизацію з отриманням доходів від експлуатації об'єкта­ амортизації.

2.Прогресивна амортизація (метод суми років).

Без зміни амортизаційного періоду передбачає застосування більш високих норм амортизації в перші періоди експлуатації.

Враховує фактор морального звосу та зниження доходів в міру мо­рального старіння основних фондів.

3. Дегресивна амортизація (метод залишку, що знижується).­

Норми амортизації застосовуються до залишкової вартості основних фондів, що скорочує обсяг амортизаційних відрахувань та подовжує амортизаційний період.

Дозволяє відшкодувати витрати на створення основних фондів протя­гом більш тривалого періоду, відповідно забезпечити зростання балан­сового прибутку.

­

4. Прискорена амортизація.

Передбачає застосування більш високих ворм амортизації з відповідним скороченням амортизацій­ного періоду.

Враховує потребу в більш швидко­му відшкодуванні витрат по створенню основних фондів, є по суті формою кредитування підприємств,­ дозволяє знизити балансовий при­буток та зменшити обсяг податкових платежів.­

Амортизація нараховується на основні засоби, що мають обмежений строк корисної експлуатації, який визначається самим підприємством з урахуванням таких факторів:

· очікуваної потужності або фізичної продуктивності об'єкту;

· очікуваного фізичного зносу;

· морального зносу;

· правових або аналогічних обмежень у використанні об'єкту.

Метод амортизації повинен забезпечити розподіл вартості активу на систематичній основі і відображати спосіб, завдяки якому економічна вигода від даного активу споживається підприємством. Це означає, наприклад, що якщо автомобіль використовується для доставки вантажів заказчикам, його амортизацію доцільно нараховувати на основі пробігу в кожному звітному періоді.

В свою чергу, амортизація службового автомобіля керівника може нараховуватися методом прямолінійного списання.

Класифікація методів амортизації основних засобів приведена на рис. 4. Для їх ілюстрації будемо використовувати наступний приклад.

Приклад. Собівартість придбаного станка складає 20000 грн., а строк його корисної експлуатації рівний 4 рокам. Очікується, що цей станок буде мати ліквідаційну вартість 2000 грн.

Метод рівномірної амортизації

Рівномірна амортизація досягається переважно за допомогою метода прямолінійного списання.

Метода прямолінійного списання. При використанні метода прямолінійного списання вартість об'єкту основних засобів списується рівними частинами на проміжку всього періоду його експлуатації. Сума річних амортизаційних відрахувань може бути розрахована двома шляхами.При першому способі розрахунок проводиться поділом вартості об'єкту, що підлягає амортизації, на строк його корисної експлуатації.

В нашому прикладі сума щорічних амортизаційних відрахувань становить:

( 20000 – 2000 )/4 = 4500 грн.

При другому способі сума щорічних відрахувань визначається множенням встановленої або розрахованої річної норми амортизації на першочергову вартість об'єкту (за відрахунком його ліквідаційної вартості ).

В нашому прикладі річна норма амортизації становить 25%

( 100/4 ) та, відповідно, сума щорічних відрахувань складе:

( 20000 – 2000 )*25/100 = 4500 грн.

Розрахунок амортизаційних відрахувань при використанні метода прямолінійного списання приведено в таблиці 3.

Аналізуючи ці розрахунки можна сказати що цей метод має свої преваги та недоліки.

Переваги даного методу являється простота розрахунку та рівномірність розподілу суми амортизації між обліковими періодами, що забезпечує співставленість вартості продукції з доходом від її реалізації.

Недоліком його вважають те, що він не враховує моральний знос, відмінності виробничої потужності основних засобів в різні роки їх експлуатації та необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки служби.

Таблиця 3 Розрахунок амортизації методом прямолінійного списання

Рік

Розрахунок

Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація ( знос )

Балансова вартість

0

20000

1

1/4*18000

4500

4500

15500

2

1/4*18000

4500

9000

11000

3

1/4*18000

4500

13500

6500

4

1/4*18000

4500

18000

2000

ВСЬОГО

18000

Але, не дивлячись на недоліки, метод прямолінійного списання являється найбільш розповсюдженим на практиці.

Метод дегресивної ( прискореної ) амортизації.

При використанні прискореної амортизації в перші роки експлуатації основних засобів списується більша ( основна ) частина їх вартості. Прискорена амортизація означає щорічне зменшення суми амортизаційних відрахувань.

Доцільність застосування методів прискореної амортизації пояснюється наступними причинами:

· найбільша інтенсивність використання основних засобів припадає на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично і морально ще являються новими;

· накопичуються засоби для заміни амортизуємого об'єкту у виподку його швидкого морального старіння та інфляції;

· забезпечує можливість збільшення частки витрат на ремонт амортизуємих об'єктів, яка приходиться на наступні роки їх використання, без відповідного збільшення витрат виробництва ( за рахунок того, що сума нарахованої амортизації в ці роки зменшується ).

Найбільш розповсюдженими методами прискореної амортизації являються метод суми цифр років ( кумулятивний метод ) і метод зменшення залишку.

Метод суми цифр років ( кумулятивний метод ). Сума цифр років – це результат додавання порядкових нометів тих років, на протязі яких функціонує об'єкт.

У нашому випадку, оскільки строк служби станка становить 4 роки, сума цифр років дорівнює:

1 + 2 + 3 + 4 = 10.

Відповідно цьому методу річна норма амортизації визначається як відношення строку служби, що залишився ( на початок звітного періоду ) до суми цифр років.

В нашому прикладі ця норма складає: в 1-й рік – 4/10, в 2-й – 3/10, в 3-й – 2/10, в 4-й – 1/10.

Для визначення річної суми амортизаційних відрахувань норма амортизації відповідного року множиться на різницю між початковою вартістю об'єкта і його ліквідаційною вартістю ( табл. 4 )

У випадку, якщо строк експлуатації об'єкта достатньо тривалий, сума цифр років визначається по формулі кумулятивного числа:

( n + 1 )*n/2 = ( 4 + 1 )*4/2 = 10 років.

Таблиця 4 Розрахунок амортизації методом суми років

Рік

Розрахунок

Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація ( знос )

Балансова вартість

0

20000

1

4/4*18000

7200

7200

12800

2

3/4*18000

5400

12600

7400

3

2/4*18000

3600

16200

3800

4

1/4*18000

1800

18000

2000

ВСЬОГО

18000

Метод зменшення залишку. Метод зменшення залишку передбачає визначення суми амортизаційних відрахувань множенням балансової вартості об'єкту основних засобів на початок звітного періоду на постійну норму амортизації. Ця норма розрахавується по формулі:

Норма амор-ї=1–( ліквідаційна вар-ть/собівар-ть об'єкту ) ^1/n

де n – кількість років корисної експлуатації об'єкту.

У нашому випадку норма амортизації дорівнює:

1 – ( 2000/2000 )^1/4 = 1 – 0,5623 = 0,437 ( 40% )

Використавуя дану норму, отримаємо розрахунок амортиза-ційних відрахувань по рокам ( табл. 5 ).

Таблиця 5 Розрахунок амортизації методом зниження залишку

Рік

Розрахунок

Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація ( знос )

Балансова вартість

0

20000

1

44%*20000





Реферат на тему: Амортизаційні відрахування та методи їх розрахунку (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.